09.10.2025 Справа № 205/5443/24
Номер справи 205/5453/24
Номер провадження 2-о/756/91/25
09 жовтня 2025 року м. Київ
Оболонський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді - Белоконної І.В.
секретар судового засідання - Погорелової В.П.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку окремого провадження цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: держава Російська Федерація, про встановлення факту, що має юридичне значення,
Короткий зміст заявлених вимог
У травні 2024 року заявники ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в порядку окремого провадження звернулися до Ленінського районного суду м. Дніпропетровська зі заявою, в якій просили: встановити факт, що вимушене переселення ОСОБА_2 у березні 2014 року з тимчасово окупованої території Донецької області відбулося внаслідок терористичного акту та подальшої триваючої терористичної діяльності, тимчасової окупації території Донецької області України, вчинених Російською Федерацією, що призвело до порушення конституційних прав, передбачених Конвенцією про захист прав людини та основоположних сводоб від 04.11.1950 року та Конституцією України; встановити факт, що вимушене переселення ОСОБА_1 у березні 2014 року з тимчасово окупованої території Донецької області відбулося внаслідок терористичного акту та подальшої триваючої терористичної діяльності, тимчасової окупації території Донецької області України, вчинених Російською Федерацією, що призвело до порушення конституційних прав, передбачених Конвенцією про захист прав людини та основоположних сводоб від 04.11.1950 року та Конституцією України.
Заявлені вимоги обгрунтовані тим, що у березні 2014 року після незаконної анексії Російською Федерацією Автономної Республіки Крим та на момент початку другої фази збройної агресії Російської Федерації проти України на території Луганської і Донецької областей України, заявники були зареєстровані в м. Макіївка. ОСОБА_2 була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 . ОСОБА_1 був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 . Внаслідок другої фази збройної агресії Російської Федерації проти України, у березні 2014 року були змушені покинути тимчасово окуповану територію України та перебувати на підконтрольній уряду України території. Зокрема, в містах Маріуполь, Львів та Київ. Місто Макіївка включено до переліку населених пунктів, які визнані постановою Верховної Ради України від 17.03.2015 № 254-VIII тимчасово окупованими територіями. Таким чином юридичний факт окупації та тимчасової відсутності в м. Макіївка юрисдикції держави Україна встановлений законом. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені і права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 Конституції України. У м. Макіївка Донецької області були порушені всі вищеперераховані права заявників, гарантовані Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, ратифіковані Верховною Радою України 17.07.1997 та Конституцією України, що і змусило їх покинути тимчасово окуповану територію Донецької області України. Таким чином вимушене переселення у березні 2014 року з тимчасово окупованої території відбулося внаслідок терористичного акту та подальшої триваючої терористичної діяльності, тимчасової окупації території Донецької області України, вчиненого Російською Федерацією та призвело до порушення їх прав, передбачених Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 та Конституцією України.
Рух справи
Ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 06.05.2024 залишено без руху.
Ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 17.05.2024 заяву визнано неподаною та повернуто на підставі ч. 3 ст. 185 ЦПК України.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 25.07.2024 скасовано ухвалу Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 17.05.2024, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 07.08.2024 відмовлено у відкритті провадження у частині вимог ОСОБА_2 про встановлення факту, що має юридичне значення на підставі п. 2 ч. 1 ст. 186 ЦПК України.
Ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 07.08.2024 цивільну справу в частині вимог ОСОБА_1 передано на розгляд до Оболонського районного суду м. Києва.
Не погоджуючись з даними ухвалами заявники подали апеляційні скарги, в яких просили ухвали скасувати.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 11.10.2024 ухвалу Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 07.08.2024 про відмову у відкритті провадження в частині вимог ОСОБА_2 залишено без змін.
Також, постановою Дніпровського апеляційного суду від 11.10.2024 ухвалу Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 07.08.2024 про направлення справи в частині вимог заяви ОСОБА_1 за підсудністю до Оболонського районного суду м. Києва залишено без змін.
07.11.2024 матеріали справи надійшли на адресу Оболонського районного суду м. Києва.
Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 25.11.2024 відкрито провадження у справі та призначено до розгляду.
30.10.2024 заявники звернулися до Верховного Суду з касаційними скаргами на ухвали Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 07.08.2024 та постанови Дніпровського апеляційного суду від 11.10.2024.
Ухвалою Верховного Суду від 08.01.2025 відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 07.08.2024 та постанову Дніпровського апеляційного суду від 11.10.2024 про направлення справи за заявою ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , заінтересована особа - держава російська федерація, про встановлення факту, що має юридичне значення, в частині вимог ОСОБА_1 за підсудністю до Оболонського районного суду м. Києва. Відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 07.08.2024 та постанову Дніпровського апеляційного суду від 11.10.2024 про відмову у відкритті провадження у справі в частині вимог ОСОБА_2 .
Ухвалою Верховного Суду від 10.01.2025 відмовлено у відкритті касаційного провадження за скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 07.08.2024 та постанову Дніпровського апеляційного суду від 11.10.2024 про направлення справи в частині вимог ОСОБА_1 за підсудністю до Оболонського районного суду м. Києва. Відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 07.08.2024 та постанову Дніпровського апеляційного суду від 11.10.2024 про відмову у відкритті провадження у справі у частині вимог ОСОБА_2 про встановлення факту, що має юридичне значення.
Постановою Верховного Суду від 21.05.2025 ухвалу Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 07.08.2024 та постанову Дніпровського апеляційного суду від 11.10.2024 про відмову у відкритті провадження у справі в частині вимог ОСОБА_2 за заявою ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , заінтересована особа: держава російська федерація про встановлення факту, що має юридичне значення скасовано, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.
12.08.2025 матеріали справи надійшли на адресу Оболонського районного суду м. Києва для розгляду згідно ухвали Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 07.08.2024.
Заявник ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився, про розгляд справи повідомлявся судом належним чином. 04.10.2025 за допомогою документа сформованого в системі «Електронний суд» надіслав до суду заяву про розгляд справи без його участі.
Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного висновку.
Встановлені судом обставини справи
Згідно довідки від 28.12.2016 № 8415 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, заявник ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 ; фактичне місце проживання/перебування: АДРЕСА_3 .
Застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті рішення
Статтею 4 Цивільного процесуального кодексу України передбачено право кожної особи в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Стаття 15 Цивільного кодексу України визначає, що об'єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України, суд розглядає в порядку окремого провадження, зокрема справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Згідно з частиною першою та пунктом п'ятим частини другої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Згідно з частиною другою статті 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Відповідно до частини першої статті 18 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим та тимчасово окупованій території України», громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та права на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території.
Згідно з частини першої, другої статті 4 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» на тимчасово окупованій території на строк дії цього Закону поширюється особливий правовий режим перетину меж тимчасово окупованої території, вчинення правочинів, проведення виборів та референдумів, реалізації інших прав і свобод людини і громадянина. Правовий режим тимчасово окупованої території передбачає особливий порядок забезпечення прав і свобод громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території.
Постановою Верховної Ради України «Про Заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків» № 337-VIII від 21 квітня 2015 року було схвалено текст Заяви Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків». З аналізу даної заяви вбачається, що 20 лютого 2014 року були зафіксовані перші випадки порушення Збройними Силами Російської Федерації порядку перетину державного кордону України в районі Керченської протоки та використання підрозділів збройних сил Російської Федерації, розташованих в Криму, що знаходились там відповідно до Угоди між Україною і Російською Федерацією про статус та умови перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України від 28 травня 1997 року, для блокування українських військових частин.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» № 1207-VІІ від 15 квітня 2014 року, із змінами і доповненнями, внесеними відповідно Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо визначення дати початку тимчасової окупації» від 15 вересня 2015 року № 685-VІІІ, Автономна Республіка Крим та місто Севастополь визнано тимчасово окупованою територією України з зазначенням дати початку тимчасової окупації - 20 лютого 2014 року. Незаконно анексувавши Автономну Республіку Крим, Росія продовжила свою військову агресію по відношенню до України, розпочавши в квітні 2014 року другу фазу збройної агресії проти України, коли контрольовані, керовані і фінансовані спецслужбами Російської Федерації озброєні бандитські формування проголосили створення «Донецької народної республіки» (07 квітня 2014 року) та «Луганської народної республіки» (27 квітня 2014 року).
Згідно з Постановою Верховної Ради України «Про Заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків», від 21 квітня 2015 року № 337-VIII, зазначені події на сході України відбувалися за певним сценарієм.
Підтвердженням окупації Російською Федерацією, як країною агресором, частини території Луганської і Донецької областей, є факти здійснення нею активних дій щодо організації збройних нападів, участі в них та постачання для цього на територію України зброї та особового складу військ Російської Федерації.
23 серпня 2014 року почалися масові вторгнення на територію Донецької та Луганської областей регулярних підрозділів Збройних Сил Російської Федерації.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про оборону України» від 06 грудня 1991 року № 1932-ХІІ, збройна агресія - це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій, зокрема: вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України.
Як підсумок, Україною, за наслідками збройної агресії Російської Федерації, прийнято постанову Верховної Ради України від 17 березня 2015 року № 254-VІІІ «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями», якою визнано тимчасово окупованими територіями окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей, в яких відповідно до Закону України «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей» запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування, до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, російських окупаційних військ, їх військової техніки, а також бойовиків та найманців з території України та відновлення повного контролю України за державним кордоном України.
В абзаці 2 Постанови Верховної Ради України «Про Заяву Верховної Ради України «Про визнання Україною юрисдикції Міжнародного кримінального суду щодо скоєння злочинів проти людяності та воєнних злочинів вищими посадовими особами Російської Федерації та керівниками терористичних організацій «ДНР» та «ЛНР», які призвели до особливо тяжких наслідків та масового вбивства українських громадян» від 04 лютого 2015 року № 145-VІІІ зазначено, що з 20 лютого 2014 року проти України триває збройна агресія Російської Федерації та підтримуваних нею бойовиків-терористів, під час якої було анексовано Автономну Республіку Крим та місто Севастополь, які є частиною території незалежної та суверенної держави Україна, окуповано частину Донецької та Луганської областей України, загинуло тисячі громадян України, серед яких діти, поранено тисячі осіб, зруйновано інфраструктуру цілого регіону, сотні тисяч громадян вимушені були покинути свої домівки.
Також Постановою Верховної Ради України від 27 січня 2015 року № 129-VIII законодавчий орган України затвердив Звернення до Організації Об'єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором.
Крім того, військові дії Російської Федерації на території України були фактично визнані та засуджені рядом міжнародних інстанцій. Так, було затверджено 15 січня 2015 року Європейським парламентом резолюцію щодо України, 25 червня 2015 року Резолюцію Парламентської Асамблеї Ради Європи.
Окрім цього, слід врахувати, що у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України та початку повномасштабного збройного наступу на територію України на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України Президентом України 24 лютого 2022 року видано Указ про введення в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який в послідуючому продовжений і триває на даний час.
Відповідно до положень статті 2 Закону України «Про заборону пропаганди російського нацистського тоталітарного режиму, збройної агресії Російської Федерації як держави-терориста проти України, символіки воєнного вторгнення російського нацистського тоталітарного режиму в Україну» визначено, що російська федерація є державою-терористом, однією з цілей політичного режиму якої є геноцид Українського народу, фізичне знищення, масові вбивства громадян України, вчинення міжнародних злочинів проти цивільного населення, використання заборонених методів війни, руйнування цивільних об'єктів та об'єктів критичної інфраструктури, штучне створення гуманітарної катастрофи в Україні або окремих її регіонах.
Місто Макіївка включено до переліку населених пунктів, які визнані постановою Верховної Ради України від 17 березня 2015 року № 254-VIII тимчасово окупованими територіями. Таким чином юридичний факт окупації та тимчасової відсутності в м. Макіївка юрисдикції держави України встановлений законом.
Частиною 6 ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» передбачено, що відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об'єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на Російську Федерацію як на державу, що здійснює окупацію.
Згідно визначення термінів міжнародного тероризму та антитерористичної операції, наведених у статті 1 Закону України «Про боротьбу з тероризмом», заподіяна заявнику російською федерацією майнова та моральна шкода є наслідком акту міжнародного тероризму. Зокрема, зазначеною нормою передбачено, що міжнародний тероризм це здійснювані у світовому чи регіональному масштабі терористичними організаціями, угрупованнями, у тому числі за підтримки державних органів окремих держав, з метою досягнення певних цілей суспільно небезпечні насильницькі діяння, пов'язані з викраденням, захопленням, вбивством ні в чому невинних людей чи загрозою їх життю і здоров'ю, зруйнуванням чи загрозою зруйнування важливих народногосподарських об'єктів, систем життєзабезпечення, комунікацій, застосуванням чи загрозою застосування ядерної, хімічної, біологічної та іншої зброї масового ураження.
Також в цій статті визначений термін терористична діяльність - діяльність, яка охоплює: планування, організацію, підготовку та реалізацію терористичних актів; підбурювання до вчинення терористичних актів, насильства над фізичними особами або організаціями, знищення матеріальних об'єктів у терористичних цілях; організацію незаконних збройних формувань, злочинних угруповань (злочинних організацій), організованих злочинних груп для вчинення терористичних актів, так само як і участь у таких актах; вербування, озброєння, підготовку та використання терористів; пропаганду і поширення ідеології тероризму; проходження навчання тероризму; виїзд з України та в'їзд в Україну з терористичною метою; фінансування та інше сприяння тероризму; фінансування тероризму - надання чи збір будь-яких активів прямо чи опосередковано з метою їх використання або усвідомленням можливості того, що їх буде використано повністю або частково: для будь-яких цілей окремим терористом чи терористичною групою (організацією); для організації, підготовки або вчинення терористичного акту, втягнення у вчинення терористичного акту, публічних закликів до вчинення терористичного акту, створення терористичної групи (організації), сприяння вчиненню терористичного акту, проходження навчання тероризму, виїзду з України та в'їзду в Україну з терористичною метою, провадження будь-якої іншої терористичної діяльності, а також спроби вчинення таких дій.
Терористичний акт - злочинне діяння у формі застосування зброї, вчинення вибуху, підпалу чи інших дій, відповідальність за які передбачена статтею 258 Кримінального кодексу України. У разі, коли терористична діяльність супроводжується вчиненням злочинів, передбачених статтями 112, 147, 258¬260, 443, 444, а також іншими статтями Кримінального кодексу України, відповідальність за їх вчинення настає відповідно до Кримінального кодексу України.
Статтею 260 цього кодексу передбачено така форма терористичного акту як створення не передбачених законами України воєнізованих формувань або участь у їх діяльності.
Аналізуючи наведені обставини, суд прийшов до висновку, що наслідком саме збройної агресії та терористичної діяльності Російської Федерації відносно України (що є і загальновідомими фактами, а тому не підлягають доказуванню також і за нормами ч. 3 ст. 82 ЦПК України), стала окупація частини території України, а саме, в тому числі, міста Макіївка Донецької області, де проживав заявник, внаслідок чого він вимушено залишив своє місце проживання, та отримав статус переселенця.
Таким чином, суд приходить до висновку про те, що факт вимушеного переселення заявника ОСОБА_1 у березні 2014 року з тимчасово окупованої території Донецької області України відбулося внаслідок терористичного акту, вчиненого Російською Федерацією.
Керуючись статтями 12, 81, 293, 315, 317, 354, 355 ЦПК України, суд
Заяву - задовольнити.
Встановити факт, що вимушене переселення ОСОБА_1 , у березні 2014 року, з тимчасово окупованої території Донецької області України відбулося внаслідок терористичного акту та подальшої триваючої терористичної діяльності, тимчасової окупації території Донецької області, вчинених Російською Федерацією, що призвело до порушення його конституційних прав, передбачених Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року та Конституцією України.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя І.В. Белоконна