Придніпровський районний суд м.Черкаси
Справа № 711/8938/25
Провадження № 2/711/3918/25
10 листопада 2025 року Придніпровський районний суд м. Черкаси в складі:
головуючого судді Скляренко В.М.
при секретарі Півень С.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Черкаси цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР», в особі директора Ткаченко М.М., звернулось до суду з позовом, в якому просило стягнути з ОСОБА_1 на його користь заборгованість за договором №95143567000 від 02.02.2019р. в сумі 21 681,15 грн. та судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 2422,40 грн. та витрат на правову допомогу в розмірі 13 000 грн.
В обґрунтування позовних вимог в позові зазначено, що 02.02.2019р. між АТ «УКРСИББАНК» та відповідачем був укладений договір №95143567000, на підставі якого відповідачу були надані кредитні кошти в сумі 19 149 грн. Внаслідок порушення відповідачем умов повернення кредитних коштів за ним утворилась заборгованість. На підставі договору №147 від 25.09.2019р. АТ «УКРСИББАНК» відступило право вимоги до відповідача за договором №95143567000 від 02.02.2019р. на користь ТОВ «ФК «ІНВЕСТОХІЛЛС ВЕСТА», яке відповідно до договору №26-09/19/02 від 26.09.2019р. відступило відповідне право вимоги на користь ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ». У свою чергу ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» відступило право вимоги до відповідача на користь ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» відповідно до договору №03-10/2022 від 03.10.2022р. У зв'язку з порушенням відповідачем порядку повернення кредитних коштів станом на 03.10.2022р. (дата набуття позивачем права вимоги) за ним утворилась заборгованість в розмірі 21 681,15 грн., з яких: 18 349 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 1832,15грн - за відсотками на дату відступлення права вимоги; 1500грн - заборгованість за комісіями. Оскільки відповідач не виконує свого зобов'язання з повернення кредитної заборгованості в добровільному порядку, то позивач вимагає стягнути відповідну суму заборгованості.
Від відповідача заперечень проти позову не надходило.
01.10.2025 судом відкрито провадження у справі та визначено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
За клопотанням представника позивача судом 02.10.2025р. постановлено ухвалу про витребування доказів, якою зобов'язано АТ «УКРСИББАНК» надати суду документальне підтвердження, щодо надання (видачі) кредитних коштів за Договором № 95143567000 від 02.02.2019р.
На виконання відповідної ухвали до суду 17.10.2025р. надійшли витребувані судом документи.
В судове засідання сторони не з'явилися.
Позивачем в позовній заяві заявлене клопотання про розгляд справи за відсутності представника позивача, а також зазначено, що позивач не заперечує проти заочного розгляду справи.
Відповідач про час і місце розгляду справи повідомлявся шляхом надсилання судової повістки-повідомлення засобами поштового зв'язку відповідно до п. 2 ч. 7 ст. 128 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). Натомість судова повістка-повідомлення повернулась до суду без вручення відповідачу з причин відсутності останнього за вказаною адресою, що в контексті положень п. 3, 4 ч. 8 ст. 128, ч. 10 ст. 130 ЦПК України суд вважає належним повідомленням. Додатково судом вживались заходи з повідомлення відповідача шляхом розміщення оголошень про виклик в судове засідання на веб-сайті суду.
Отже, будучи належним чином повідомленим про час і місце розгляду справи, відповідач не з'явився в судове засідання та не повідомив про причини неявки, внаслідок чого на підставі ч. 4 ст. 223, ч. 1 ст. 280 ЦПК України судом прийнято рішення про заочний розгляд справи.
31.10.2025р. суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення.
Дослідивши письмові матеріали справи та оцінивши надані учасниками справи докази, судом встановлені наступні обставини справи та відповідні їм правовідносини.
На підставі анкети-заявки від 02.02.2019р. між АТ «УКРСИББАНК» (кредитор) та ОСОБА_1 (позичальник) був укладений договір про надання споживчого кредиту №95143567000 від 02.02.2019р. (далі - Договір кредиту), на підставі якого 04.02.2019р. кредитор надав позичальнику кредитні кошти в сумі 19 149 грн. на придбання товару (холодильник) шляхом оплати банком вартості такого товару на користь ТОВ «КОМФІ ТРЕЙД» /а.с. 6-11/.
За умовами Договору кредиту позичальник зобов'язувався повертати кредит, плату за кредит, інші платежі відповідно до графіку платежів, але в будь-якому випадку не пізніше 02.02.2021р., шляхом сплати ануїтетних платежів в розмірі 798 грн. щомісячно до 2 числа кожного місяця (п. 3.6, 3.7, 3.8). Процентна ставка за договором складає 0,00001% річних (п. 3.9). Процентна ставка за користування кредитними коштами понад встановлений термін складає 7,00001% річних і застосовується до всієї простроченої суми основного боргу позичальника та починає нараховуватись на прострочену суму основного боргу з дати виникнення прострочення, а саме з наступного дня після дня несплати або неповної сплати платежу, встановленого у договорі і нараховується до моменту погашення такої заборгованості (п. 3.10).
Згідно з банківською випискою за Договором №95143567000 від 02.02.2019р. станом на 25.09.2019р. за відповідачем обліковувалась заборгованість в розмірі 19 939,25 грн., яка складається з наступних сум: 18 349 грн. - тіло кредиту; 90,25 грн. - проценти за користування кредитом; 1 500 грн. - комісійні платежі. Аналіз змісту такої виписки свідчить, що відповідачем на погашення заборгованості внесено лише суму коштів в розмірі 800 грн. (04.03.2019р. - 798 грн.; 02.04.2019 - 2 грн.). У зв'язку з простроченням відповідачем щомісячних платежів за період квітень-вересень 2019 року первісним кредитором нараховано комісійні платежі по 250 грн. за кожен факт прострочення щомісячного платежу.
25.09.2019р. між АТ «УКРСИББАНК» (клієнт) та ТОВ «ФК «ІНВЕСТОХІЛЛС ВЕСТА» (фактор) був укладений договір факторингу №147, відповідно до умов якого клієнт відступив факторові право грошової вимоги до ОСОБА_1 за Договором кредиту, що складається з суми заборгованості в розмірі 19 939,25 грн., з яких: 18 349 грн. - тіло кредиту; 90,25 грн. - проценти за користування кредитом; 1 500 грн. - комісійні платежі /а.с. 13-16/
26.09.2019р. між ТОВ «ІНВЕСТОХІЛЛС ВЕСТА» (клієнт) та ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» (фактор) був укладений договір факторингу №26-09/19/02 згідно умов якого клієнт відступив факторові право грошової вимоги, до складу якого входять і права кредитора за кредитним договором №95143567000 від 02.02.2019р., що складається з суми заборгованості в розмірі 19 939,25 грн. /а.с. 17-21/.
03.10.2022р. між ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» та ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» був укладений договір про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги №03-10/2022, відповідно до якого ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» набуло прав первісного кредитора, включаючи право вимоги за кредитним договором №95143567000 від 02.02.2019р. /а.с. 22-27/. На момент укладання такого договору розмір кредитної заборгованості відповідача обчислювався в розмірі 21 681,15 грн., з яких: 18 349 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 1 832,15 грн. - заборгованість по процентам; 1500грн - заборгованість по комісійним платежам /а.с. 27/.
Оскільки до теперішнього часу відповідачем не виконане грошове зобов'язання за Договором кредиту в добровільному порядку, то позивач звернувся до суду з даним позовом.
Таким чином, спір між сторонами виник із зобов'язальних відносин, що регулюються нормами Цивільного кодексу України (далі - ЦК) та Закону України №1734-VIII від 15.11.2016 «Про споживче кредитування» у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Закон №1734). При цьому згідно з ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Надаючи оцінку позовним вимогам в контексті обставин спірних правовідносин суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 207 ЦК правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 13 Закону №1734 договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому або електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством). Кожна сторона договору отримує по одному примірнику договору з додатками до нього. Примірник договору, що належить споживачу, має бути переданий йому невідкладно після підписання договору сторонами. Примірник укладеного в електронному вигляді договору про споживчий кредит та додатки до нього надаються споживачу у спосіб, що дозволяє встановити особу, яка отримала примірник договору та додатків до нього, зокрема шляхом направлення на електронну адресу або іншим шляхом з використанням контактних даних, зазначених споживачем під час укладення договору про споживчий кредит. Обов'язок доведення того, що один з оригіналів договору (змін до договору) був переданий споживачу, покладається на кредитодавця.
Згідно ч. 1 ст. 14 Закону №1734 договір про споживчий кредит укладається в порядку, визначеному цивільним законодавством України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно ст. 1049 ЦК позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
За матеріалами справи судом встановлено, що між АТ «УКРСИББАНК» та відповідачем був укладений договір про надання споживчого кредиту №95143567000 від 02.02.2019р. На підставі такого договору відповідачем 04.02.2019 було отримано у позику грошові кошти в сумі 19 149 грн. для придбання відповідачем товарів побутового вжитку в розстрочку, які він зобов'язувався повернути зі сплатою процентів за кожен день користування кредитними коштами, але в порушення умов договору не зробив цього.
Статтею 509 ЦК визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Відповідно до положень ст.ст. 526, 530, 610, ч. 1 ст. 612 ЦК зобов'язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Статтею 514 ЦК передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі ст. 1077 ЦК за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Відповідно до ст. 1078 ЦК предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.
Статтями 12, 13, 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи дотримуючись принципів диспозитивності та змагальності сторін. Суд розглядає справи в межах заявлених позовних вимог та на підставі наданих сторонами доказів. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Наявні в матеріалах справи докази дають підстави вважати доведеними аргументи позивача, що відповідачем було отримано кредитні кошти на умовах та в порядку, що зазначені у Договорі кредиту. Також по обставинам спірних правовідносин судом встановлено, що відповідачем допущене порушення його зобов'язання в частині повернення кредитних коштів та сплати процентів за користування кредитом, внаслідок чого станом на 03.10.2022р. за ним обчислювалась заборгованість за договором №95143567000 від 02.02.2019р. в загальному розмірі 21 681,15 грн., з яких 18 349 грн. - тіло кредиту, 1 832,15 грн. - проценти за користування кредитом, 1 500 грн. - комісійні платежі, що нараховані первісним кредитором за порушення строків здійснення чергових платежів.
Враховуючи ту обставину, що в порушення умов Договору кредиту відповідач фактично отримані та використані кошти у добровільному порядку не повернув в порядку та у строки, передбачені договором, і після відступлення права грошової вимоги не здійснював жодного платежу для погашення кредитної заборгованості ні на рахунки позивача, ні на рахунки попередніх кредиторів, чим порушив права кредитора, то позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості є обґрунтованими.
При цьому, варто звернути увагу, що відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності, внаслідок чого кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Всупереч вимог ст.ст. 12, 81 ЦПК України відповідачем не надано суду будь-яких заперечень проти позовних вимог та не повідомлено про обставини, які б спростували правомірність заявлених позивачем вимог та встановлені судом обставин спірних правовідносин.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд виходить з того, що судові витрати по справі складаються з судового збору, сплаченого позивачем при зверненні до суду в сумі 2422,40 грн. /а.с. 1/, а також витрат позивача на правову допомогу.
Оскільки позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі, то на підставі ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України позивачу за рахунок відповідача необхідно відшкодувати витрати, пов'язані з оплатою судового збору в повному обсязі.
Стосовно витрат на правову допомогу, то слід зауважити наступне.
Згідно ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Оцінюючи розмір заявлених стороною позивача вимог для компенсації витрат на правову допомогу суд звертає увагу на наступне.
Верховний Суд у постанові від 17.09.2019р. у справі №810/3806/18 зазначив, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу мають бути надані договір про надання правничої допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування останніх.
З матеріалів справи судом встановлено, що в якості доказів понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу ним надано: договір про надання правової допомоги від №01-07/2024 від 01.07.2024р. з додатком до нього; заявка на надання юридичної допомоги №2208 від 01.08.2025р.; витяг з акту №13 про надання юридичної допомоги від 31.08.2025р.
Позивач просив компенсувати йому за рахунок відповідача витрати з оплати правової допомоги адвоката в сумі 13 000 грн. Надаючи оцінку зазначеним вимогам в контексті критерію співмірності та пропорційності таких витрат суд виходить з наступного.
Частинами першою та другою статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
За змістом ч.4, 5 ст.137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання зазначених вимог суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції.
У своїй практиці Європейський суд з прав людини вказує, що заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим (справа «Гімайдуліна і інші проти України» від 10.12.2009, справа «Баришевський проти України» від 26.02.2015). А також висновки ЄСПЛ, викладені у справах: «East/West Alliance Limited» проти України» від 02.06.2014, за змістом яких заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим; «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002р., за результатом розгляду якої ЄСПЛ вирішив, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Аналіз змісту наданих стороною позивача доказів на підтвердження розміру витрат на правову допомогу свідчить, що відповідні витрати складаються з оплати послуг адвоката за вчинення наступних процесуальних дій:
- надання усної консультації з вивченням документів - 4 000 грн.;
- складання позовної заяви - 9 000 грн.
В той же час суд бере до уваги, що спірні правовідносини стосуються споживчого кредитування з розміром кредиту 19 149 грн., а загальна ціна позову складає 21 681,15 грн.
Надання правової допомоги обумовлено консультуванням та складанням позовної заяви, що здійснювалось АО «ЛІГАЛ АССІСТАНС» на підставі договору про надання правничої допомоги №01-07/2024 від 01.07.2024р. Пунктом 2.1.1 такого договору передбачено, що він укладений позивачем з адвокатським об'єднанням з метою надання останнім позивачу консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу захисту інтересів, а також складення заяв, скарг, заперечень, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта. Враховуючи, що основним видом діяльності ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» є надання фінансових послуг, грошового посередництва та кредитування, то слід виснувати, що претензійно-позовна робота з боржниками позивача має однотипний характер.
Оцінюючи складність характеру спірних правовідносин, суд звертає увагу, що позовні вимоги ґрунтуються на правочині, вчиненому у письмовій формі. За своєю сутністю спірні правовідносини не є складними, а судова практика по такій категорії справ є усталеною і однотипною.
Отже, оцінюючи обґрунтованість заяви позивача в контексті положень ч. 4 ст. 137 ЦПК України, тобто щодо співмірності витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, а також часом, об'єктивно необхідним на їх виконання, з огляду на визначені практикою ЄСПЛ критерії, суд доходить висновку, що заявлена позивачем сума в розмірі 13 000 грн. є необґрунтованою, оскільки не відповідає критеріям співмірності заявленої до стягнення суми витрат на професійну правову допомогу позивача з реальним обсягом такої допомоги, часом, витраченим на надання таких послуг, та критерію реальності таких витрат (обсяг юридичної та технічної роботи, пов'язаної з розглядом справи у суді та її доцільністю).
Таким чином, беручи до уваги обсяг та зміст позовних вимог, складність справи, обсяг виконаних представником позивача робіт, докази на підтвердження понесених витрат, суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог щодо компенсації витрат позивача на правову допомогу в межах суми понесених ним витрат в розмірі 5 000 грн., оскільки такий розмір видається пропорційним та обґрунтованим з огляду на складність, об'єм справи та зміст процесуальних дій, вчинених представником позивачки.
На підставі вищевикладеного і керуючись ст.ст.7, 9, 11-13, 81, 89, 141, 259, 263-265, 268, 273, 280, 282 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -
вирішив:
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 (дата народження - ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» (код ЄДРПОРУ 44276926, місцезнаходження за адресою: м. Київ, вул. Мечнікова, будинок 3, офіс 306) заборгованість за договором про надання споживчого кредиту № 95143567000 від 02.02.2019р. в сумі 21 681,15 грн., витрати на правничу допомогу в розмірі 5 000 грн. та судовий збір в розмірі 2 422,40 грн., тобто усього стягнути суму коштів в розмірі 29 103, 55 грн.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Рішення може бути оскаржене в загальному порядку до Черкаського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, а відповідачем - в той же строк з дня залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Повний текст судового рішення складений 10 листопада 2025 року.
Головуючий : В.М. Скляренко