Справа № 640/890/22 Суддя (судді) першої інстанції: Т.В. Смішлива
06 листопада 2025 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді Кучми А.Ю.,
суддів Аліменка В.О., Безименної Н.В.
за участю секретаря Ольшевської Ж.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу Міністерства юстиції України на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 17 березня 2025 року (м. Дніпро, дата складання повного тексту - 17.03.2025) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування наказу,-
ОСОБА_1 звернувся з позовом до суду, в якому просить визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України від 22.01.2021 № 286/5 «Про задоволення скарги».
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що Міністерство юстиції України достеменно знало та розуміло протиправність розгляду скарги, але не дивлячись на це, прийняло протиправний наказ від 22.01.2021 № 286/5.
У відзиві на позовну заяву відповідач просить у задоволенні позову відмовити, зазначено, що позивача повідомлено про розгляд скарги, відповідно до діючого законодавства.
Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 17 березня 2025 року адміністративний позов задоволено.
Не погоджуючись з судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права та неповного з'ясування обставин у справі. Апелянт зазначає, що спір у цій справі не є публічно-правовим. Такий спір має приватноправовий характер і враховуючи суб'єктний склад сторін має вирішуватися за правилами цивільного судочинства.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду - скасуванню.
Відповідно до ч. 1 ст. 319 КАС України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених статтею 238 цього Кодексу.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, Міністерством юстиції України 17.12.2020 за № 38601-33-20 зареєстровано скаргу ОСОБА_2 на рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 55169649 від 16.11.2020 державного реєстратора Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), яким зареєстровано право власності на об'єкт нерухомого майна: квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 46-63).
Телефонограмою від 21.12.2020 о 16:16 представника ОСОБА_2 повідомлено про те, що розгляд скарги ОСОБА_2 від 08.12.2020, зареєстрованої 17.12.2020, відбудеться 24.12.2020 із зазначенням органу розгляду скарги та місця засідання Колегії (а.с. 64).
На офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України 21.12.2020 розміщено оголошення про те, що 24 грудня 2020 року за адресою: м. Київ, вул. Євгена Сверстюка 15, в Офісі протидії рейдерству відбудеться засідання Колегії Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції (а.с. 38-40).
В оголошенні зазначено, що на 11:00 призначено розгляд скарги ОСОБА_2 від 08.12.2020, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17.12.2020 за №38601-33-20. Тип об'єкта нерухомого майна: квартира. Адреса: АДРЕСА_1 . Суб'єкт оскарження: державний реєстратор Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Рисак Олена Олександрівна. Заінтересована сторона: ОСОБА_1 ; ОСОБА_3 ; ОСОБА_4 ; ОСОБА_5 .
Листом ДП «НАІС» від 22.12.2020 № 5476/14.2-11 підтверджено, що оголошення про засідання Колегії Міністерства юстиції України з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації, яке відбудеться 24.12.2020, розміщено на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України 21.12.2020 о 17:18, із зазначенням посилання на відповідний сайт. Листом ДП «НАІС» від 22.12.2020 № 5475/14.2-11 уточнено, що оновлене оголошення про засідання Колегії 24.12.2020 розміщено на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України 21.12.2020 о 17:32 (а.с. 36-37).
За результатами розгляду скарги ОСОБА_2 , у висновку Колегії зазначено, що скаржниця вважала оскаржуване рішення незаконним, оскільки воно було прийняте на підставі договору купівлі-продажу квартири від 04.04.2011, посвідченого приватним нотаріусом ОСОБА_6., зареєстрованого в реєстрі за № 545 (далі - договір купівлі-продажу від 04.04.2011), який, на думку скаржниці, є підробленим.
Згідно з відомостями Державного реєстру прав державним реєстратором Рисак О.О. на підставі оскаржуваного рішення відкрито розділ на квартиру № 2222927484000 та внесений запис про право власності на неї № 39211198 за ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 04.04.2011, технічного паспорту від 13.07.2020, інформаційної довідки від 10.09.2020 № 27595.
Відповідно до пункту 9 Порядку розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1128, під час розгляду скарги у сфері державної реєстрації Колегія встановлює наявність обставин, якими обґрунтовано скаргу, та інших обставин, як мають значення для і об'єктивного розгляду, зокрема шляхом перевірки відомостей, що містяться в Державному реєстрі та у разі необхідності витребовує документи (інформацію) і вирішує: чи мало місце рішення, дія або бездіяльність державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації, територіального органу Мін'юсту, чи було оскаржуване рішення, дія або бездіяльність державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації, територіального органу Мін'юсту прийнято, вчинено на законних підставах; чи належить задовольнити скаргу у сфері державної реєстрації в відмовити в її задоволенні; чи можливо поновити порушені права або законні інтереси скаржника іншим способом, ніж визначено ним у скарзі у сфері державної реєстрації, які рішення підлягають скасуванню або які дії, що випливають з факту скасування рішення або з факту визнання оскаржуваних дій або бездіяльності протиправними, підлягають вчиненню.
З метою належного з'ясування всіх обставин Міністерством юстиції України надіслано запит до центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) щодо витребування інформації про наявність у Київському державному нотаріальному архіві документів, посвідчених приватним нотаріусом ОСОБА_6.
У відповідь на вищезазначений запит Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Київ) листом від 24.12.2020 № 48148/6-20 повідомила, що на підставі наказу Головного управління юстиції у місті Києві від 04.04.2012 № 618 «Про припинення приватної нотаріальної діяльності по Київському міському нотаріальному округу та припинення дії реєстраційного посвідчення ОСОБА_6 » приватна нотаріальна діяльність ОСОБА_6 припинена з 04.04.2012.
Наказами Головного управління юстиції у місті Києві від 01.06.2012 № 1087 «Про передачу документів нотаріального діловодства та архіву приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6» та від 11.09.2020 № 2092 «Про внесення змін до наказу Головного управління юстиції у місті Києві від 01.06.2012 № 1087 «Про передачу документів нотаріального діловодства та архіву приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6 створено робочу групу Головного управління юстиції у місті Києві для передачі документів нотаріального діловодства та архіву приватного нотаріуса ОСОБА_6 до державного нотаріального архіву, якою було вилучено відповідні документи.
Також, Центральним міжрегіональним управлінням Міністерства юстиції (м. Київ) повідомлено, що в матеріалах справи № 02-03 «Договори відчуження квартир та документи, на підставі яких вони посвідчувались» том № 1 (27.01.2011-05 04 20) відсутній договір за реєстровим № 545 від 04.04.2011 (а.с. 77).
На підстави висновку Колегії від 24.12.2020 (арк. спр. 5-6) наказом Міністерства юстиції України від 22.01.2021 № 286/5 скаргу ОСОБА_2 від 08.12.2020 задоволено частково, скасовано рішення від 16.11.2020 № 55169649, прийняте державним реєстратором Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Рисак Оленою Олександрівною. В іншій частині вимог відмовлено (арк. спр. 76).
Вважаючи наказ Міністерства юстиції України від 22.01.2021 № 286/5 «Про задоволення скарги» незаконним та необґрунтованим, позивач звернувсь до суду із цим позовом.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки розгляд скарги ОСОБА_2 від 08.12.2020 не належав до компетенції Міністерства юстиції України в силу Закону, то прийнятий Міністерством юстиції України наказ від 22.01.2021 № 286/5 є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У рішенні від 20.07.2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.
Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Неправомірні рішення, дії чи бездіяльність посадових осіб місцевих органів виконавчої влади, прийняті з порушенням прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, можуть бути оскаржені відповідно до ч. 2 ст. 55 Конституції України та ст. 6 КАС України в порядку адміністративного судочинства.
Частина 1 статті 2 КАС України регламентує необхідність справедливого, неупередженого та своєчасного вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
За правилами п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Зі змісту п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 4 КАС України випливає, що адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з, у тому числі, іншим суб'єктом при здійсненні ним владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих осіб, відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних (публічно-владних) управлінських функцій.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Наведеними положеннями процесуального закону окреслюється перелік повноважень адміністративного суду при вирішенні питання про правомірність рішень, дій чи бездіяльності осіб, яким делеговані повноваження зі здійснення владних (публічно-владних) управлінських функцій. Викладене, на переконання судової колегії, підтверджує відсутність в адміністративних судів правових підстав для вирішення питань про право у межах оскарження таких дій, рішень чи бездіяльності.
Верховний Суд у своїх постановах неодноразово підкреслював, що публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу (як правило майнового) конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Виникнення спірних правовідносин зумовлено незгодою позивача з наказом Міністерства юстиції України від 22.01.2021 № 286/5 «Про задоволення скарги», яким скаргу ОСОБА_2 від 08.12.2020 задоволено частково, скасовано рішення від 16.11.2020 № 55169649, прийняте державним реєстратором Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Рисак Оленою Олександрівною.
Наявність права звернення до суду за захистом порушеного права позивач обґрунтував тим, що наказом Міністерства юстиції України від 22.01.2021 № 286/5 «Про задоволення скарги» скасовано його право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .
Ураховуючи те, що позовні вимоги в цій справі є похідними при вирішенні судом питання щодо правомірності набуття позивачем, а також іншими особами, права власності на спірне майно і можуть впливати на майнові права та інтереси учасників справи, судова колегія приходить до висновку, що, незважаючи на участь у спорі суб'єкта владних повноважень, такий спір не є публічно-правовим та не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Тобто предметом спору у цій справі є визнання права власності на нерухоме майно, оскільки зазначені позовні вимоги приводять до вирішення питання про право власності на це нерухоме майно.
Отже, спірні правовідносини у справі пов'язані з необхідністю захисту права на об'єкт нерухомого майна, тобто права цивільного, тому позов у справі не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.
З наведеного можна зробити висновок про те, що правовідносини, що склалися між сторонами, є цивільно-правовими та не можуть бути предметом спору в адміністративному процесі, оскільки в цьому випадку є спір про право цивільне.
Колегія суддів зауважує, що хоча формально предметом спору є скасування спірного наказу, фактично позов заявлено з метою захисту цивільного права, що свідчить про приватноправовий характер спору та його непідсудність адміністративному суду.
Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 20 лютого 2020 року у справі №826/6372/18, від 04 серпня 2020 року у справі № 826/13706/17.
Слід вказати, якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язаний з реалізацією майнових або особистих немайнових інтересів особи, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту її цивільних прав та інтересів.
Таким чином, розгляду адміністративними судами підлягають спори, що мають в основі публічно-правовий характер, тобто випливають із владно-розпорядчих функцій або виконавчої-розпорядчої діяльності публічних органів. Якщо в результаті прийняття рішення особа набуває речового права на об'єкт нерухомого майна, то спір стосується цивільного права і за суб'єктним складом сторін має розглядатися за правилами цивільного чи господарського судочинства.
Зазначена вище правова позиція відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним, зокрема, у постановах від 21.11.2018 року у справі № 813/1362/16, 28.11.2018 року у справі № 825/642/18, 29.01.2019 року у справі № 803/1589/17, від 29.05.2019 року у справі № 826/9341/17 під час розгляду спорів у подібних правовідносинах. Дана позиція також висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 16.08.2019 року у справі №826/4236/17 та від 31.10.2019 року у справі №826/7002/17.
Окремо судова колегія вважає за необхідне зазначити, що Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 02.10.2019 року у справі № 807/137/18 з метою встановлення чіткого критерію визначення юрисдикції спорів щодо державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, відступила від висновків, викладених у постановах від 04.04.2018 року у справах № 817/567/16 та № 826/9928/15, від 10.04.2018 року у справі № 808/8972/15, від 16.05.2018 року у справі № 826/4460/17, від 23.05.2018 року у справі № 815/4618/16, від 05.06.2018 року у справі № 04/20728/14, від 12.06.2018 року у справі № 823/378/16, від 13.06.2018 року у справах № 820/2675/17 та 803/1125/17 щодо належності до юрисдикції адміністративних судів спорів за позовами осіб, які не були заявниками вчинення реєстраційних дій, до державного реєстратора про скасування його рішень чи записів у державному реєстрі стосовно державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
У вказаному рішенні Велика Палата Верховного Суду вказала, що такий критерій визначення юрисдикції спору як наявність порушень вимог чинного реєстраційного законодавства у діях державного реєстратора під час державної реєстрації прав не завжди є достатнім та ефективним, адже наявність цих порушень можна встановити лише при розгляді справи по суті, а не на момент звернення позивача з позовною заявою.
Крім того, скасування державної реєстрації права, належного одній особі, за заявою іншої особи в порядку адміністративного судочинства не дозволяє остаточно вирішити спір між цими особами. Тож не виконується основне завдання судочинства. У таких спорах питання правомірності укладення цивільно-правових договорів, на підставі яких відбулись реєстраційні дії, обов'язково постають перед судом, який буде вирішувати спір, незалежно від того, чи заявив позивач вимогу щодо оскарження таких договорів.
Отже, в зазначеній категорії справ вирішуються спори про цивільне право між особами, які вимагають скасування державної реєстрації, й особами, за якими зареєстровано право чи обтяження. А тому мають розглядатися судами господарської або цивільної юрисдикції залежно від суб'єктного складу сторін спору.
Таку правову позицію викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.03.2018 у справі №396/2550/17, від 17.04.2018 у справі №815/6956/15, від 04.04.2018 у справі №817/1048/16, від 18.04.2018 у справі №804/1001/16, від 04.09.2018 у справі №915/127/18.
Крім того, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 18 січня 2019 року у справі №823/460/16 зазначив, що скасування державної реєстрації права, належного одній особі, за заявою іншої особи в порядку адміністративного судочинства не дозволяє остаточно вирішити спір між цими особами. Тож не виконується основне завдання судочинства. У таких спорах питання правомірності укладення цивільно-правових договорів, на підставі яких відбулись реєстраційні дії, обов'язково постають перед судом, який буде вирішувати спір, незалежно від того, чи заявив позивач вимогу щодо оскарження таких договорів. Отже, в зазначеній категорії справ вирішуються спори про цивільне право між особами, які вимагають скасування державної реєстрації, й особами, за якими зареєстровано право чи обтяження. А тому мають розглядатися судами господарської або цивільної юрисдикції залежно від суб'єктного складу сторін спору.
Також, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 21 лютого 2019 року у справі №П/811/1884/17 зазначив, що скасування державної реєстрації права, належного одній особі, за заявою іншої особи в порядку адміністративного судочинства не дозволяє остаточно вирішити спір між цими особами. Тож не виконується основне завдання судочинства. У таких спорах питання правомірності укладення цивільно-правових договорів, на підставі яких відбулись реєстраційні дії, обов'язково постають перед судом, який буде вирішувати спір, незалежно від того, чи заявив позивач вимогу щодо оскарження таких договорів. Отже, в зазначеній категорії справ вирішуються спори про цивільне право між особами, які вимагають скасування державної реєстрації, й особами, за якими зареєстровано право чи обтяження. А тому мають розглядатися судами господарської або цивільної юрисдикції залежно від суб'єктного складу сторін спору.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 січня 2019 року у справі №826/26802/15 зазначила «Крім того, на підставі оскаржуваного рішення суб'єкта владних повноважень, яке, на думку позивачки, прийнято внаслідок допущення держреєстратором протиправних дій, у третіх осіб виникло речове право, правомірність набуття якого також оспорюється позивачем. Водночас, Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що скасування рішень державного реєстратора з проведення реєстраційних дій обов'язково будуть впливати на майнові права тієї особи, щодо якої ці реєстраційні дії буде скасовано, оскільки питання правомірності укладення та належності виконання цивільно-правових угод, на підставі яких здійснено реєстрацію, обов'язково постане перед судом, який буде вирішувати цей спір».
Така правова позиція викладена і у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 821/592/16.
Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції не повністю встановив фактичні обставини справи та при ухваленні рішення допустив порушення норм матеріального та процесуального права, помилково віднісши даний спір до публічно-правового.
Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, встановлених статтею 19 КАС України, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів апеляційної скарги.
Приписи п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України визначають, що суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку про необхідність часткового задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції із закриттям провадження у справі.
Крім того, відповідно до ч.1 ст.239 КАС України суд апеляційної або касаційної інстанції повинен також роз'яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об'єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі.
За таких обставин, колегія суддів роз'яснює, що позивач наділений правом подати протягом десяти днів з дня отримання ним даної постанови заяву, в якій зазначити до якого суду за встановленою юрисдикцією потрібно направити справу №640/890/22.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 251, 308, 310, 315, 319, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -
Апеляційну скаргу Міністерства юстиції України - задовольнити частково.
Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 17 березня 2025 року - скасувати.
Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування наказу- закрити.
Вказати, що даний спір підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.
Роз'яснити ОСОБА_1 про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним даної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією із зазначенням відповідного суду.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328, 329 КАС України.
Повний текст постанови виготовлено 10.11.2025.
Головуючий суддя: А.Ю. Кучма
Судді: В.О. Аліменко
Н.В. Безименна