Справа № 320/35975/23 Суддя (судді) першої інстанції: Щавінський В.Р.
10 листопада 2025 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді Кучми А.Ю.,
суддів Аліменка В.О, Безименної Н.В.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління соціальної та ветеранської політики Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації на рішення Київського окружного адміністративного суду від 21 січня 2025 року (м. Київ, дата складання повного тексту не зазначається) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації, третя особа: Департамент цивільного захисту, оборони та взаємодії з правоохоронними органами Київської обласної державної адміністрації про визнання протиправними дій,-
ОСОБА_1 звернувся з позовом до суду, в якому просить:
- визнати протиправними дії Управління праці та соціального захисту населення Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації щодо відмови ОСОБА_1 у встановленні статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі «Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни»;
- зобов'язати Управління праці та соціального захисту населення Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації встановити ОСОБА_1 статус особи з інвалідністю внаслідок війни та видати «Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни» та нагрудний знак «Ветеран війни - особа з інвалідністю внаслідок війни».
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідачем безпідставно відмовлено у наданні статусу інваліда війни та видачі йому відповідного посвідчення на підставі поданих ним документів, які, на думку позивача, належним чином підтверджують його участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у складі формувань Цивільної оборони.
Відповідач у відзиві на позовну заяву зазначив про те, що відповідно до пункту дев'ятого частини другої статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» необхідними передумовами надання особі статусу інваліда війни є її залучення до складу формувань Цивільної оборони та отримання інвалідності внаслідок захворювань, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи. Однак, оскільки позивач не надав належних доказів залучення його до складу формувань Цивільної оборони, підстави для встановлення позивачеві статусу інваліда війни та видачі посвідчення інваліда війни встановленого зразка у даному випадку відсутні.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 21 січня 2025 року адміністративний позов задоволено.
Не погоджуючись з судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного з'ясування усіх фактичних обставин у справі. Апелянт вказує, що позивач не надав доказів, які підтверджують факт його залучення до складу формувань Цивільної оборони.
Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу в якому зазначено про безпідставність доводів апеляційної скарги, відсутність підстав для її задоволення та відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду - скасуванню.
Згідно з ст. 317 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує його та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, позивач є громадянином України, що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 , виданим Харківським РУГУМВС України в м. Києві 30.01.2001.
Позивач з 11.03.1979 по 04.08.1987 працював на Чорнобильській атомній електростанції, за переводом з 04.08.1987 по 31.01.1990 рік у виробничому об'єднанні «Комбінат», а з 01.02.1990 по 31.10.2001, також за переводом у Науково-виробничому об'єднанні «Прип'ять».
В 1986 році залучався до виконання поставлених завдань по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та її наслідків.
Відповідно до Експертного висновку Центральної міжвідомчої експертної комісії по встановленню причинного зв'язку хвороб, інвалідності та смерті з дією іонізуючого випромінювання та інших шкідливих чинників внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС від 17.10.2001 було встановлено, що хвороби позивача зазначені в ньому пов'язані з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.
29.11.2019 Київською міською державною адміністрацією позивачу було видано Посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у 1986 році» (категорія 1), серія НОМЕР_2 , строк дії - довічно.
01.02.2023 позивач звернувся до Управління праці та соціального захисту населення Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації із заявою щодо встановлення йому статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі йому відповідного посвідчення.
Проте, відповідач листом від 14.02.2023 відмовив позивачу у встановленні статусу особи з інвалідністю внаслідок війни, з підстав того, що встановлення такого статусу можливе лише при умові підтвердження участі його залучення до формувань Цивільної оборони.
Вважаючи відмову відповідача щодо надання позивачу статусу інваліда війни протиправною, позивач звернулась з даним позовом до суду.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем були подані всі необхідні документи на підтвердження того, що він брав участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи у складі формувань Цивільної оборони та отримав інвалідність внаслідок захворювань, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, тому має право на встановлення статусу особи з інвалідністю внаслідок війни із видачею відповідного посвідчення.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Конституцією України, Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (Закон №3551-ХІІ), який визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.
Відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону № 3551-ХІІ до ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни.
Згідно з п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону № 3551-ХІІ до інвалідів війни належать також інваліди з числа осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали інвалідами внаслідок захворювань, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.
Умовами для набуття статусу інваліда війни з підстав, встановлених п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону № 3551-ХІІ, є: 1) настання інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС; 2) участь особи у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у складі формувань Цивільної оборони.
Згідно з ч. 1 ст. 10 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон № 796-ХІІ) учасниками ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов'язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом Міністрів України.
Положенням про Цивільну оборону СРСР, затвердженим постановою КПРС і Ради Міністрів СРСР від 1803/1976 № 1111, та Положенням про невоєнізовані формування ЦО СРСР, затвердженим наказом начальника ІДО СРСР від 06.06.1975 № 90, було передбачено, що формування Цивільної оборони, в тому числі, і невоєнізовані, створювались для виконання заходів по ліквідації аварій, катастроф, стихійних лих, великих пожеж, та їх наслідків, а також, при застосуванні засобів масового ураження (у воєнний час), захисту і організації життєзабезпечення населення.
З матеріалів справи вбачається факт участі позивача у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, а також настання інвалідності у зв'язку із захворюванням, пов'язаним з участю у ліквідації цих наслідків. Ці обставини свідчать про те, що на позивача як на особу, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи поширюються пільги, гарантії і компенсації, передбачені Законом № 796-ХІІ.
При цьому, для набуття статусу інваліда війни (з підстав, встановлених п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону №3551-ХІІ), окрім факту настання в особи інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС (стосовно позивача цей факт встановлено), необхідно виконати умову щодо участі у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС саме у складі формувань Цивільної оборони.
Це пояснюється тим, що крім формувань Цивільної оборони, у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС брали участь інші формування, які створювались в іншому порядку, ніж невоєнізовані формування цивільної оборони та направлялись у райони виконання робіт згідно з розпорядженням керівників відповідних органів, відомств, організацій, установ та підприємств.
Верховний Суд у своїх постановах від 07.06.2018 у справі № 377/797/17, від 20.12.2019 у справі №315/594/15-а, від 26.02.2020 у справі №377/196/17, від 27.04.2020 у справі №826/15761/17 неодноразово висловлював правову позицію стосовно того, що при вирішенні подібних спорів обставина щодо безпосередньої участі особи у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме в складі формувань Цивільної оборони є істотною, позаяк в протилежному випадку статус інваліда війни на підставі п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» поширюватиметься на всіх, хто належить до категорії осіб, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС та її наслідків, і відповідно, мають статус ліквідатора наслідків аварії на Чорнобильській АЕС згідно з п. 1 ч. 1 ст. 9 Закону України «Про статус і соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Колегія суддів звертає увагу, що документи, які є в наявності у позивача та які були долучені до заяви останнього щодо встановлення йому статусу інваліда війни, адресованої відповідачу, підтверджують його статус учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та настання інвалідності, проте, належного документального підтвердження своєї безпосередньої участі у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме в складі формувань Цивільної оборони позивачем надано не було, оскільки така інформація в них не відображена.
Враховуючи відсутність доказів залучення позивача саме до формування Цивільної оборони з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, колегія суддів доходить висновку про відсутність підстав для надання йому статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі відповідного посвідчення.
При цьому таких доказів позивачем не надано під час розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанціїй.
Аналогічний висновок щодо застосування норм права викладений в постанові Верховного Суду від 18.08.2020 у справі №620/3108/19, від 29 жовтня 2020 року у справі №732/470/17, який має бути врахований судом у спірних правовідносинах.
З огляду на викладені обставини, з урахуванням наведених норм права, колегія суддів доходить висновку щодо правомірності відмови у встановленні позивачу статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі відповідного посвідчення, а тому позовні вимоги є безпідставними та задоволенню не підлягають.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом від 25.09.2018 у справі №806/5085/15, від 11.10. 2018 у справі № 674/1239/17, від 31.01.2019 у справі №368/1131/17, від 20.02.2019 у справі №817/237/18, від 10.07.2019 у справі №360/2690/17, від 18.09.2019 у справі №674/450/17, від 14.08.2020 у справі № 620/3108/19, від 15.08.2020 у справі № 822/225/18 від 19.01.2021 у справі № 816/14467/18, від 23.11.2023 у справі № 810/4287/18.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 251, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -
Апеляційну скаргу Управління соціальної та ветеранської політики Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації - задовольнити.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 21 січня 2025 року - скасувати та прийняти постанову, якою у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328, 329 КАС України.
Повний текст постанови виготовлено 10.11.2025.
Головуючий суддя: А.Ю. Кучма
Судді: В.О. Аліменко
Н.В. Безименна