Справа № 640/22561/19
28 жовтня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого Кобаля М.І.,
суддів Бужак Н.П., Файдюка В.В.
при секретарі Литвин С.В.
за участю:
представника відповідачів: Кудіної Т.А.
розглядаючи у відкритому судовому засіданні заяву ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 02 листопада 2021 року у справі № 640/22561/19 за позовом ОСОБА_1 до Генерального прокурора Рябошапки Руслана Георгійовича, Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним та скасування наказу та вчинити певні дій, -
ОСОБА_1 (далі - позивачка) звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Генерального прокурора Рябошапки Руслана Георгійовича, Офісу Генерального прокурора (далі по тексту - відповідачі, Офіс ГП), в якому просила:
- визнати протиправним та скасувати наказ Генерального прокурора від 17.10.2019 року № 1122ц про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника Департаменту підтримання обвинувачення та представництва інтересів держави в судах Генеральної прокуратури України та органів прокуратури з 18.10.2019 на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру»;
- поновити ОСОБА_1 , з 19.10.2019, на посаді заступника начальника Департаменту представництва обвинувачення та представництва інтересів держави в судах Генеральної прокуратури України або, у разі відсутності на час постановлення судового рішення посади, з якої позивача було звільнено, - на посаді заступника начальника Департаменту представництва інтересів держави в суді Офісу Генерального прокурора, та в органах прокуратури;
- стягнути з Генеральної прокуратури України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу починаючи з 19 жовтня 2019 року по день ухвалення судового рішення;
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 червня 2021 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ Генерального прокурора від 17.10.2019 року №1122ц про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника Департаменту підтримання обвинувачення та представництва інтересів держави в судах Генеральної прокуратури України та органів прокуратури з 18.10.2019, на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру». Поновлено ОСОБА_1 , з 18.10.2019, на посаді заступника начальника Департаменту представництва інтересів держави в суді - начальника управління організації представництва Генеральної прокуратури України. Стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу починаючи з 18.10.2019 по 07.06.2021 у сумі 1 019 016,72 грн. Допущено негайне виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва в частині поновлення ОСОБА_1 з 18.10.2019 на посаді заступника начальника Департаменту представництва інтересів держави в суді - начальника управління організації представництва Генеральної прокуратури України. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 02.11.2021 року апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора задоволено. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 червня 2021 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 до Генерального прокурора Рябошапки Руслана Георгійовича, Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним та скасування наказу та вчинити певні дії залишено без задоволення.
Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, позивачкою не було подано до відповідача, у порядку, визначеному чинним законодавством, заяви про переведення на відповідну посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, яка б містила відомості про його намір пройти атестацію, її згоду на обробку персональних даних та на застосування процедур і умов проведення атестації.
Також, в постанові від 02.11.2021 року Шостий апеляційний адміністративний суд зауважив, що саме неподання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв'язку із цим пройти атестацію в силу вимог пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-ІХ є підставою для звільнення з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру».
Постановою Верховного Суду від 26.05.2022 касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 02.11.2021 року залишено без змін.
30.03.2023 ОСОБА_1 звернулася до Шостого апеляційного адміністративного суду із заявою про перегляд за виключними обставинами постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 02.11.2021 року по справі №640/22561/19, відповідно до п.1 ч. 5 ст. 361 КАС України (далі по тексту - заява).
Заява про перегляд судового рішення за виключними обставинами обґрунтована тим, що Рішенням Конституційного Суду України № 1-р(ІІ)/2023 від 01 березня 2023 року (надалі - рішення № 1-р(ІІ)/2023) визнано неконституційним пункт 6 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року №113-IX. Згідно з вказаним пунктом 6 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року №113-IX, з дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру».
Позивачка зазначає, що її звільнено з посади заступника начальника Департаменту підтримання обвинувачення та представництва інтересів держави в судах Генеральної прокуратури України та органів прокуратури, з 18.10.2019, на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру».
Ураховуючи те, що положення Закону №113-ІХ, на підставі якого позивачка була персонально попереджена про звільнення визнано неконституційним, вона вважає, що отримала право на звернення з відповідною заявою про перегляд за виключними обставинами постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 02.11.2021 року в даній справі, та просить суд скасувати вказану постанову та залишити в силі рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 червня 2021 року, яким даний позов задоволено частково.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Положеннями частини 1 статті 361 КАС України встановлено, що судове рішення, яким закінчено розгляд справи і яке набрало законної сили, може бути переглянуто, зокрема, за виключними обставинами.
Відповідно до пункту 1 частини 5статті 361 КАС України підставами для перегляду судових рішень у зв'язку з виключними обставинами є встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане.
Частиною 6 статті 361 КАС України встановлено, що при перегляді судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами суд не може виходити за межі тих вимог, які були предметом розгляду при ухваленні судового рішення, яке переглядається, розглядати інші вимоги або інші підстави позову.
Відповідно до частин 1-2 статті 365 КАС України заява про перегляд судового рішення суду першої інстанції з підстав, визначених частиною 2, пунктами 1, 2 частини 5 статті 361 згаданого Кодексу, подається до суду, який ухвалив судове рішення. Заява про перегляд судових рішень судів апеляційної і касаційної інстанцій з підстав, зазначених у частині 1 згаданої статті, якими змінено або скасовано судове рішення, подається до суду тієї інстанції, яким змінено або ухвалено нове судове рішення.
Заявник визначає підставою для перегляду ухваленого у цій справі судового рішення наявність виключної обставини, передбаченої пунктом 1 частини 5 статті 361 КАС України, а саме, встановлену Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане.
Так, рішенням №1-р(ІІ)/2023 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) пункт 6 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19.09.2019 №113-IX, відповідно до якого з дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру».
У спірному випадку постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 02.11.2021 року, яку просить переглянути заявник, у зв'язку з виключними обставинами, відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
Тобто, постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 02.11.2021 року, є судовим рішенням, якою відмовлено у задоволенні позовних вимог позивача, відповідно вона не підлягає примусовому виконанню, а тому - у значенні пункту 1 частини 5 статті 361 КАС України - не може переглядатися за виключними обставинами.
Так, в постанові Верховного Суду від 03.05.2023 року по справі №420/1255/21 зазначено наступне:
«11. Зважаючи на підстави звернення представника позивача - адвоката Пижика В. В. з цією заявою, колегія суддів змушена нагадати, що питання про перегляд за виключними обставинами судових рішень, які набрали законної сили, у зв'язку з встановленою Конституційним Судом України неконституційністю (конституційністю) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, уже було предметом розгляду Верховного Суду. Зокрема об'єднана палата Касаційного адміністративного суду розглядала це питання в аспекті того, які судові рішення можуть переглядатися за виключними обставинами з вказаної нормативної підстави.
У постанові від 19 лютого 2021 року у справі № 808/1628/18 об'єднана палата Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у цьому зв'язку висловила позицію, згідно з якою судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог не передбачає можливості його примусового виконання й тому не може вважатися «не виконаним» у розумінні пункту 1 частини п'ятої статті 361 КАС України, а значить не може переглядатися за виключними обставинами з указаної нормативної підстави. У тій самій постанові значиться також, що рішення Конституційного Суду України не змінює правового регулювання спірних правовідносин та не доводить факту допущення судом помилки при вирішенні спору, адже на час виникнення спірних правовідносин та на час прийняття рішення суду першої інстанції положення вказаної норми були чинними та підлягали застосуванню.
Аналогічну позицію щодо застосування приписів пункту 1 частини п'ятої статті 361 КАС України об'єднана палата Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду підтримала в ухвалі від 21 грудня 2022 року у справі №140/2217/19 та в ухвалі від 22 грудня 2022 року у справі № 805/1312/16-а.
Такий самий підхід Верховний Суд застосував і під час розгляду заяви про перегляд за виключними обставинами судового рішення у справі № 600/1450/20-а (ухвала від 13 квітня 2023 року).
Крім того, дещо схожий підхід до перегляду судових рішень за виключними обставинами з мотивів встановленої Конституційним Судом України неконституційності (конституційності) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого судом при вирішенні справи, раніше висловила також Велика Палата Верховного Суду, зокрема, у постанові від 18 листопада 2020 року у справі № 4819/49/19. З уваги на текстуальний виклад пункту 1 частини першої статті 459 Кримінального процесуального кодексу України (в якому немає застереження «якщо рішення суду ще не виконане») - на підставі якого у справі № 4819/49/19 і розглядалося питання про можливість перегляду остаточного судового рішення за виключними обставинами - цій постанові акцентується на тому, що встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, має значення, перш за все, як рішення загального характеру, яким визначається правова позиція для вирішення наступних справ, а не як підстава для перегляду справи із ретроспективним застосуванням нової правової позиції і зміни таким чином стану правової визначеності, вже встановленої остаточним судовим рішенням.
12. Тож дотримуючись окресленої правової позиції Верховного Суду щодо перегляду судових рішень, які набрали законної сили, з підстави, визначеної пунктом 1 частини п'ятої статті 361 КАС України, колегія суддів у цій справі виходить з того, що постанова Верховного Суду (ухвалена у складі колегії суддів Верховного Суду у Касаційному адміністративному суді) від 27 вересня 2022 року у справі № 420/1255/21, щодо перегляду якої за виключними обставинами звернувся ОСОБА_1 , є судовим рішенням, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог, відповідно це судове рішення не підлягає примусову виконанню, тому - у значенні пункту 1 частини п'ятої статті 361 КАС України - не може переглядатися за виключними обставинами.
З наведених мотивів варто додати також, що пункт 6 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 1 березня 2023 року № 1-р(ІІ)/2023 і має значення для вирішення наступних справ та не може бути підставою для перегляду (зміни) правової позиції суду у спорі, щодо якого постановлене остаточне судове рішення.».
Також, суд апеляційної інстанції зауважує, що згідно з частиною 1 статті 152 Конституції України закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.
Частиною другою статті 152 Конституції України визначено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Конституційний Суд України у Рішенні від 24 грудня 1997 року № 8-зп у справі за конституційним поданням народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) розпоряджень Президента України про призначення перших заступників, заступників голів обласних, Київської міської державних адміністрацій, виданих протягом липня - грудня 1996 року, січня 1997 року (справа щодо призначення заступників голів місцевих державних адміністрацій), вказав про те, що: частина друга статті 152 Конституції України закріплює принцип, за яким закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. За цим принципом закони, інші правові акти мають юридичну силу до визнання їх неконституційними окремим рішенням органу конституційного контролю.
У рішенні від 30 вересня 2010 року № 20-рп/2010 у справі за конституційним поданням 252 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 року № 2222-IV (справа про додержання процедури внесення змін до Конституції України) Конституційний Суд України зазначив про те, що: незалежно від того, наявні чи відсутні в рішеннях, висновках Конституційного Суду України приписи щодо порядку їх виконання, відповідні закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані за цими рішеннями неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Тобто, рішення Конституційного Суду України не має ретроспективної (ретроактивної) дії та поширюється лише на правовідносини, які виникли після його ухвалення.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України № 1-р(ІІ)/2023 від 01 березня 2023 року, пункт 6 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19.09.2019 №113-IX, визнаний неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України згаданого Рішення. Встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, має значення передовсім як рішення загального характеру, яким визначається правова позиція для вирішення наступних справ, а не як підстава для перегляду справи із ретроспективним застосуванням нової правової позиції і зміни таким чином стану правової визначеності, вже встановленої остаточним судовим рішенням у справі.
Вказана позиція суду узгоджується з правовою позицією, викладеною в ухвалі Верховного Суду від 09.05.2023 у справі №380/21729/21, а також в постанові Об'єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 07.07.2023 у справі №818/1793/18, до розгляду якої судом апеляційної інстанції було зупинено провадження у даній справі.
Згідно з частиною 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Статтею 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Крім того, колегія суддів апеляційної інстанції доходить висновку, що підстави на які посилається позивачка у заяві, а саме те, що положення Закону №113-ІХ, на підставі якого позивач була персонально попереджена про звільнення визнано неконституційним, вона вважає, що отримала право на звернення з відповідною заявою про перегляд за виключними обставинами постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 02.11.2021 року в даній справі, не ґрунтуються на нормах ч. 6 ст. 361 КАС України, оскільки вони не були зазначені ОСОБА_1 в позовній заяві і не були підставою позову під час розгляду в судах першої та апеляційної інстанцій.
З огляду на все вищевикладене, колегія суддів вважає, що підстави для задоволення заяви про перегляд судового рішення за виключними обставинами відсутні.
Відповідно до пункту 1 частини 4 статті 368 КАС України за результатами перегляду рішення, ухвали за нововиявленими або виключними обставинами суд може, зокрема, відмовити в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами та залишити відповідне судове рішення в силі.
За частиною 1 статті 369 КАС України у разі відмови у задоволенні заяви про перегляд рішення, ухвали за нововиявленими або виключними обставинами суд постановляє ухвалу.
Судові витрати між сторонами не розподіляються, оскільки за подання заяви про перегляд судового рішення за виключними обставинами судовий збір не стягується.
Керуючись статями 241, 248, 361-369 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 02 листопада 2021 року у справі № 640/22561/19 за позовом ОСОБА_1 до Генерального прокурора Рябошапки Руслана Георгійовича, Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним та скасування наказу та вчинити певні дій - відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст. 329 КАС України.
Головуючий суддя: М.І. Кобаль
Судді: Н.П. Бужак
В.В. Файдюк
Повний текст виготовлено 07.11.2025 року