П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
10 листопада 2025 р.м. ОдесаСправа № 400/7775/25
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача Скрипченка В.О.,
суддів Кравченка К.В. та Осіпова Ю.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 4 вересня 2025 року (суддя Ярощук В.Г., м. Миколаїв, повний текст рішення складений 04.09.2025) про повернення позовної заяви ОСОБА_1 до Управління державної міграційної служби України в Миколаївській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
22.07.2025 до Миколаївського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Миколаївській області, в якому позивачка просила:
- визнати протиправним та скасування рішення у формі висновку відповідача, затверджений Департаментом з питань громадянства, паспортизації та реєстрації ДМС України від 30.08.2024 №188/2024, щодо оформлення паспорта громадянина України на ім'я позивачки з порушенням вимог законодавства;
- зобов'язати відповідача виключити з Інформаційної підсистеми функціональний модуль «Недійсні документи» Єдиної інформаційно-аналітичної системи управління міграційними процесами Державної міграційної служби України інформацію про недійсність паспорта громадянина України серія НОМЕР_1 , виданого 20.09.2007 Березанським РВ УМВС України в Миколаївській області на ім'я позивачки.
28.07.2025 Миколаївський окружний адміністративний суд постановив ухвалу про відкриття провадження у справі та розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
05.08.2025 відповідач подав до суду клопотання про залишення позовної заяви без розгляду, аргументувавши його тим, що про оскаржуване рішення позивачка дізналась 16.09.2024, а позов поданий 21.07.2025, тобто поза межами шестимісячного строку звернення до адміністративного суду, встановленого статтею 122 КАС України.
28.07.2025 Миколаївський окружний адміністративний суд постановив ухвалу, якою:
- відмовлено у задоволені клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду.
- позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та надано позивачці п'ятиденний строк з дня вручення цієї ухвали для подання до Миколаївського окружного адміністративного суду заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду у справі №400/7775/25.
26.08.2025 позивачка подала до суду заяву про поновлення пропущеного процесуального строку на звернення до адміністративного суду, яка аргументована тим, що про наявність оскаржуваного рішення вона фактично дізналась на початку лютого 2025 року.
Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 21.08.2025 відмовлено у задоволенні заяви від 26.08.2025 про поновлення пропущеного процесуального строку звернення до адміністративного суду.
Позовну заяву ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Миколаївській області, а також додані до неї матеріали повернуто заявникові.
Суд дійшов висновку, що наведені позивачкою у заяві про поновлення строку звернення до адміністративного суду підстави не є поважними.
Не погоджуючись з вищезазначеною ухвалою позивачка подала апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржену ухвалу та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
В обґрунтування поданої скарги зазначається, що підпис про отримання поштового відправлення №5740100642117 від 16.09.2024 не відповідає особистому підпису ОСОБА_1 , який міститься на сторінках 1 та 3 у паспорті громадянина України серії НОМЕР_1 від 20.09.2007, та у наданій відповідачем до відзиву на позовну заяву копії заяви ОСОБА_1 від 05.02.2025. При цьому, судом першої інстанції в ухвалі від 04.09.2025 також не заперечувалося, що підпис від імені ОСОБА_1 на рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення №5740100642117 відрізняється від підпису позивачки, який міститься у її паспорті громадянина України серія НОМЕР_1 , виданого 20.09.2007 Березанським РВ УМВС України в Миколаївській області, її підпису в заяві про видачу паспорта від 13.03.2004 і в заяві про надання копій документів від 05.02.2025.
Крім того позивачка надала суду першої інстанції докази, що з 29.03.2021 року постійно проживає за адресою: АДРЕСА_1 .
Також апелянтка вважає, що судом не взято до уваги заперечення позивача на те, що представником відповідача у відзиві на позов зазначалося, що « ОСОБА_1 була обізнана про прийняте рішення ще у вересні 2024 року», про що посилалася на звернення позивача від 10.02.2025. Позивачка пояснювала, що у даному зверненні була допущена описка, а відповідачем як доказ не було суду надано ані копію звернення ОСОБА_1 за « 24.09.2024» року, на яке посилається відповідач, ані будь- які відповіді УДМС України в Миколаївській області на ім'я позивачки на таке звернення, що могло б підтвердити її обізнаність про порушення її прав саме у вересні 2024 року.
Доказом того, що позивачці до початку лютого 2025 року не було відомо про висновок службової перевірки свідчить і той факт, що ОСОБА_1 активно почала вести листування з УДМС України в Миколаївській області та іншими органами влади щодо збору доказів для захисту своїх прав лише на початку лютого 2025 року.
Відповідач надіслав до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, у якому, посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін.
Судом першої інстанції спірне питання було розглянуто в порядку письмового провадження.
Справа розглянута апеляційним судом в порядку письмового провадження відповідно до частини другої статті 312 КАС України, якою передбачено, що апеляційні скарги на ухвалу суду першої інстанції про повернення позовної заяви розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).
Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду в межах апеляційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.
Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб'єктів у сфері управлінської діяльності в Україні створено систему адміністративних судів.
Порядок здійснення судочинства в адміністративних судах визначає Кодекс адміністративного судочинства, частиною першою статті 5 якого унормовано, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Частиною другою статті 9 КАС України визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Відповідно до частин першої та другої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду встановлені статтею 123 КАС України, згідно із якою у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву. Якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
За усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду застосування частини першої статті 121 КАС України, яке уперше сформульованою у постанові від 20 листопада 2019 року у справі №9901/405/19, "правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин - вони повинні бути поважними, реальними або непереборними і об'єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об'єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб'єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки".
Тому, поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані із дійсними, істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами.
Звернувшись до суду із заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду, позивачка наполягала, що про існування оскарженого нею рішення (висновку) від 10.09.2024 №4818-263/4818.1-24 дізналася лише у лютому 2025 року.
Проте зазначене твердження спростовується наявними в матеріалах доказами, а саме, як встановлено судом першої інстанції, листом Березанського сектору УДМС у Миколаївській області від 10.09.2024 №4818-263/4818.1-24 позивачку повідомлено про висновок від 30.08.2024 №188/2024 та про його зміст. Лист від 10.09.2024 №4818-263/4818.1-24 був надісланий рекомендованим повідомленням позивачці на поштову адресу: АДРЕСА_2 та вручений під особистий підпис 16.09.2024.
Про своєчасну обізнаність змісту спірного висновку свідчить те, що позивачка у заяві про надання копій документів (повторно) від 05.02.2025 вказала на те, що 24.09.2025 вона вже зверталась до відповідача щодо оскаржуваного рішення.
Колегія суддів критично ставиться до доводів апеляційної скарги, що підпис про отримання поштового відправлення №5740100642117 від 16.09.2024 не відповідає особистому підпису ОСОБА_1 , який міститься на сторінках 1 та 3 у паспорті громадянина України серії НОМЕР_1 від 20.09.2007, та у наданій відповідачем до відзиву на позовну заяву копії заяви ОСОБА_1 від 05.02.2025, оскільки зазначене є лише її суб'єктивною думкою, яка не підтверджена належними доказами, зокрема висновками почеркознавчої експертизи.
Поряд з цим колегія суддів враховує правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 20.03.2019 (справа №222/1402/16) про те, що напис про одержання поштового відправлення учасником справи, в якому зазначене його прізвище, зроблений працівником поштового зв'язку, є переконливим доказом отримання відправлення саме адресатом. Таке переконання ґрунтується на презумпції добросовісного виконання працівниками пошти своїх обов'язків.
Колегія суддів критично ставиться до доводів апелянта про те, що позивачка з 29.03.2021 постійно проживає за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки у всіх своїх зверненнях до УДМС у Миколаївській області та до територіального підрозділу - Березанського сектору УДМС у Миколаївській області позивачка зазначала адресу місця проживання: АДРЕСА_3 .
Більше того, саме цю адресу ОСОБА_1 зазначила як адресу місця проживання у своїй позовній заяві при зверненні до Миколаївського окружного адміністративного суду з даним позовом, у заяві від 07.08.2025 та у відповіді на відзив від 12.08.2025.
Таким чином, наявними в матеріалах справи доказами підтверджено, що позивачка з вересня 2024 року знала про спірний висновок, проте до суду звернулася по за межами строку звернення до суду, що встановлений ч. 2 ст. 122 КАС України ті на підтвердження обставини непереборного і об'єктивного характеру, існування яких значною мірою утруднило або ж унеможливило реалізацію права на судовий захист у межах встановленого для цього строку звернення до суду не надала.
Як зазначалося вище, наслідки пропуску строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 КАС України, згідно із частиною другою якої, якщо підстави, вказані у заяві про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
У пункті 45 рішення Європейського суду з прав людини по справі "Перез де Рада Каванілес проти Іспанії" від 28.10.1998 року зазначено про те, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов'язковими для дотримання; правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності, зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (Affaire Perez de Rada Cavanilles c. Espagne №116/1997/900/1112).
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, у тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, зумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків спричинено досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Рішенням Конституційного Суду України №17-рп/2011 від 13.12.2011 визначено, що держава за допомогою встановлення відповідних процесуальних строків, може обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
З огляду на зазначене, колегія суддів дійшов висновку про наявність підстав застосування судом положень пункту 9 частини четвертої статті 169 КАС України, якою передбаченого повернення позовної заяви позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
Резюмуючи все вищевикладене колегія суддів вважає, що зазначені в апеляційній скарзі доводи є безпідставними, а висновки суду першої інстанції про наявність підстав про повернення позовної заяви є обґрунтованими та такими, що відповідають обставинам справи та нормам матеріального та процесуального права, з огляду на що підстави для скасування ухвали суду першої інстанції відсутні.
Згідно з пунктом першим частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відтак, апеляційна скарга позивачки задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 292, 308, 311, 312, 315, 320, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 4 вересня 2025 року про повернення позовної заяви - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня вручення учаснику справи судового рішення.
Головуючий суддя-доповідач В.О.Скрипченко
Суддя К.В.Кравченко
Суддя Ю.В.Осіпов