П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
10 листопада 2025 р.м. ОдесаСправа № 400/960/25
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача Скрипченка В.О.,
суддів Кравченка К.В. та Осіпова Ю.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу Державної установи "Вознесенська виправна колонія (№72)" на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2025 року (суддя Брагар В.С., м. Миколаїв, повний текст рішення складений 30.04.2025) по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної установи "Вознесенська виправна колонія (№72)" про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
31.01.202 до Миколаївського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної установи "Вознесенська виправна колонія (№72)", у якому позивач просив:
визнати протиправною бездіяльність Державної установи "Вознесенська виправна колонія (№72)" щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 , починаючи з 24.02.2022 року по 18.07.2022 (включно) року додаткової винагороди, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168;
зобов'язати Державну установу "Вознесенська виправна колонія (№72)" нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168, за період з 24.02.2022 року по 18.07.2022 року (включно) у розмірі 30000 грн. щомісячно, з урахуванням виплачених сум;
стягнути з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача судові витрати по оплаті правової допомоги адвоката.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2025 року позов задоволено повністю.
Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неповне з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, та неправильне застосування норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
На думку апелянта, додаткова винагорода за спірний період позивачу нараховувалась, з урахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 та змін, внесених до цієї постанови.
Апелянт зазначає, що після змін, внесених до постанови №168 постановою №793 від 07.07.2022 року, в період дії воєнного стану особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах Миколаївської області, виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30 000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць. Розмір додаткової винагороди особам рядового і начальницького складу, які несуть службу в органах і установах, визначається пропорційно та виплачується за фактичний час несення служби, розрахований у годинах, в розрахунковому (у годинах) місячному періоді проходження служби.
Отже, при здійсненні нарахування та виплаті позивачу додаткової винагороди Державна установа «Вознесенська виправна колонія (№72)» діяла правомірно, тому позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Позивач надіслав до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, у якому, посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Справа розглянута судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження.
Апеляційним судом справа розглянута в порядку письмового провадження відповідно до статті 311 КАС України, якою передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах поданої апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, позивач з 26.03.2012 року проходив службу на посаді інспектора з протипожежної профілактики відомчої пожежної охорони Вознесенської виправної колонії Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Миколаївській області (№72). Займав посаду начальника відомчої пожежної команди відомчої пожежної охорони державної установи "Вознесенська виправна колонія (№72)".
Згідно із наказом №112/ОС-24 від 26.11.2024 його було звільнено з вказаної посади у відповідності до п. 7 ч. 1 ст. 77 Закону України "Про національну поліцію" (за власним бажанням) у званні "майор внутрішньої служби" - з 01.12.2024р.
У період з 24.02.2022 року по 19.07.2022 року розмір додаткової винагороди, зокрема для співробітників Державної установи "Вознесенська виправна колонія (№72)", повинен був бути фіксованим та становити 30 000 гривень щомісячно, як вважає позивач. Проте, за період проходження служби під час дії воєнного стану з 24.02.2022 року по 19.07.2022 року йому виплачувалася додаткова винагорода відповідно до Постанови №168 не в повному розмірі, що призвело до порушення права позивача на отримання вказаної додаткової винагороди в належному розмірі, що зумовило його звернутися до суду з даним адміністративним позовом.
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач в період з 24.02.2022 по 18.07.2022 мав право на отримання додаткової винагороди у розмірі 30 000,00 грн., передбаченої пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступного.
Так, частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Приписами ч. 1 ст. 2 Закону України від 5 лютого 2015 року №160-VIII "Про пробацію" (далі - Закон №160-VIII) визначено, що орган пробації - центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері пробації; персонал органу пробації - працівники, які відповідно до повноважень, визначених цим Законом та іншими законами України, виконують завдання пробації.
Згідно зі ст. 18 Закону №160-VIII орган пробації у межах своїх повноважень організовує: забезпечення суду досудовими доповідями про обвинувачених; здійснення нагляду за засудженими; виконання покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, громадських робіт, виправних робіт; реалізацію пробаційних програм стосовно осіб, звільнених від відбування покарання з випробуванням; соціально-виховну роботу із засудженими; підготовку до звільнення засуджених, які відбувають покарання у виді обмеження волі та позбавлення волі на певний строк.
Державну установу "Центр пробації" утворено згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України №655-р від 13.09.2017р. та наказом Міністерства юстиції України №4322/5 від 28.12.2017р.
Згідно Положення про Державну установу "Центр пробації", затвердженого наказом Міністерства юстиції України №4242/5 від 08.12.2020 року, Центр пробації є неприбутковою державною установою, що створена для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України з питань пробації і безпосереднього спрямування та координації уповноважених органів з питань пробації, що належить до сфери управління Мін'юсту.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону №160-VIII права, обов'язки, відповідальність, правовий та соціальний захист персоналу органу пробації визначаються Законом України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" та цим Законом.
Згідно з ч. 1 ст. 14 Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" від 23.06.2005р. №2713-IV (далі по тексту - Закон №2713-IV) до персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України належать особи рядового і начальницького складу (далі - особи рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби), спеціалісти, які не мають спеціальних звань, та інші працівники, які працюють за трудовими договорами в Державній кримінально-виконавчій службі України.
Частиною 1 ст.24 Закону №2713-IV передбачено, що фінансування діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України та інших джерел, передбачених законом. Пільги, компенсації та гарантії, передбачені цим Законом, надаються за рахунок і в межах бюджетних асигнувань на утримання відповідних бюджетних установ.
Порядок виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України затверджено наказом Міністерства юстиції України від 28.03.2018 року №925/5 (далі по тексту - Порядок №925/5).
Пунктом 3 розділу І Порядку №925/5 визначено, що грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Абзацом першим пункту 4 розділу І Порядку №925/5 визначено, що грошове забезпечення виплачується особам рядового і начальницького складу, які: займають штатні посади в Департаменті з питань виконання кримінальних покарань, міжрегіональних управліннях з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції, органах пробації, установах виконання покарань, слідчих ізоляторах, воєнізованих формуваннях, навчальних закладах та закладах охорони здоров'я, на підприємствах установ виконання покарань, інших підприємствах, в установах і організаціях, створених для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України.
Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 року "Про введення воєнного стану в Україні" введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
У подальшому, відповідними Указами Президента України строк дії воєнного стану в Україні було продовжено, який діє і на даний час.
На виконання Указів Президента України від 24.02.2022 №64 Про введення воєнного стану в Україні та №69 Про загальну мобілізацію Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 28.02.2022 №168 Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану (далі Постанова №168), в пункті 1 якої установив, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Згідно з пунктом 5 Постанови №168 вона набирає чинності з дня її опублікування та застосовується з 24 лютого 2022 року.
Постановою Кабінету Міністрів України від 22.03.2022 №350 до пункту 1 Постанови №168 внесено зміни шляхом доповнення абзацу першого після слів та поліцейським словами а також особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми єПідтримка.
Постановою Кабінету Міністрів України від 07.07.2022 №793 в абзаці першому пункту 1 Постанови №168 слова і цифри додаткова винагорода в розмірі 30000 гривень щомісячно замінено словами і цифрами додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць.
Як зазначено у постановах Кабінету Міністрів України від 22.03.2022 №350 і від 07.07.2022 №793, ці постанови набирають чинності з дня їх опублікування та застосовуються з 24 лютого 2022 року.
В решті зміст пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України №168 в частині, що стосується виплати додаткової винагороди особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, на час виникнення спірних правовідносин (з 24 лютого 2022 року по 01 червня 2022 року) не змінювався.
Постановою Кабінету Міністрів України від 01.07.2022 №754 Про внесення змін до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 р. №168, яка набрала чинності 08.07.2022, внесено зміни до абзацу 1 Постанови №168, зокрема: слова які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми єПідтримка замінено словами які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби в межах територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні).
Як зазначено у постанові Кабінету Міністрів України від 01.07.2022 №754 Про внесення змін до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 р. №168, яка набрала чинності 08.07.2022, внесено зміни до абзацу першого Постанови №168, зокрема:
слова які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми єПідтримка замінено словами які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби в межах територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні).
Згідно з Переліком територіальних громад, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні) станом на 10 грудня 2022 року, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 25.04.2022 № 75, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25.04.2022 за №453/37789 (у всіх редакціях) (втратив чинність 27.12.2022) Вознесенська територіальна громада Миколаївської області відносилась до громад, що розташовані в районні проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні).
Відтак на період дії воєнного стану особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несли службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовувались на території Вознесенської територіальної громади Миколаївської області, повинна була виплачуватись додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень, як щомісячний додатковий вид грошового забезпечення у період за період з 24.02.2022 року по 07.07.2022 року, в розмірі 30 000,00 гривень щомісячно, а за період з 08.07.2022 року по 17.10.2022 року в розмірі 30 000,00 гривень пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць, за несення служби в органах і установах, що розташовані в межах адміністративно-територіальної одиниці, на території якої надавалася допомога в рамках Програми єПідтримка.
З наведеного вбачається, що Кабінет Міністрів України встановив додаткову винагороду в розмірі 30 000 гривень щомісячно, зокрема особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми "єПідтримка".
Зазначені вище висновки щодо правозастосування викладені в постановах Верховного Суду від 08.08.2024 року у справі №160/12981/22, від 25.07.2024 року у справі №400/1895/23, від 21.03.2024 року у справі №160/12980/22.
При цьому, колегія суддів звертає увагу, що у даному випадку поняття "несення служби", яке зазначено у пункті 1 Постанови №168, тотожні поняттю "проходження служби", оскільки законодавством визначено, що особи рядового і начальницького складу, які мають спеціальні звання, проходять службу в органах Державної кримінально-виконавчої служби України, немає ніяких підстав вважати, що вони службу не несуть.
При цьому, положення пункту 1 Постанови №168 не містять застережень щодо призначення додаткової допомоги виключно особам, які беруть участь в оперативних заходах, несуть варту, в тому числі в нічний час, несуть службу у наряді тощо.
Тобто, Постанова №168 (у редакції постанови від 22 березня 2022 року) не ставить у залежність отримання додаткової винагороди від залучення осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби від виконання завдань та заходів, спрямованих на забезпечення безпеки в умовах воєнного стану.
Верховним Судом у постанові від 02.11.2023 у справі №160/11851/22 сформовано висновок щодо застосування п. 1 постанови №168 в аспекті схожих доводів Державної установи "Центр пробації", яку надалі підтримано Верховним Судом й в інших справах за подібних обставин, зокрема у постановах Верховного Суду від 18.01.2024 у справі №200/297/23, від 25.01.2024 у справі №520/8343/22, від 21.03.2024 у справі №160/12980/22, від 28.03.2024 у справі №480/1364/23, від 25.04.2024 у справі №160/10532/22, від 25.07.2024 у справі №400/1895/23, від 24.10.2024 року у справі №200/5154/22, від 29.10.2024 року у справі №160/4039/23 та від 31.10.2024 року у справі №200/4975/22.
У постанові від 02.11.2023 у справі №160/11851/22, де позивач - підполковник внутрішньої служби, який обіймав посаду начальника Чечелівського районного відділу філії Державної установи "Центр пробації" у Дніпропетровській області - оскаржував бездіяльність Державної установи "Центр пробації" щодо ненарахування і невиплати йому винагороди, передбаченої пунктом 1 Постанови №168, Верховний Суд вже надав оцінку схожим доводам Державної установи "Центр пробації", який уважав, що право на отримання додаткової винагороди, відповідно до Постанови №168, мають лише ті особи рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України (зокрема і Державної установи "Центр пробації"), які саме "несуть службу" в органах та установах зазначеної Служби.
Відповідаючи на такі аргументи, Верховний Суд у пунктах 41-43 постанови від 02.11.2023 у справі №160/11851/22 зазначив, що у цьому випадку поняття "несення служби", яке зазначено у пункті 1 Постанови №168, тотожні поняттю "проходження служби". Оскільки, законодавством визначено, що особи рядового і начальницького складу, які мають спеціальні звання, проходять службу в органах Державної кримінально-виконавчої служби України, немає ніяких підстав вважати, що вони службу не несуть. При цьому, Суд зауважив, що положення пункту 1 Постанови №168 не містять застережень щодо призначення додаткової допомоги виключно особам, які беруть участь в оперативних заходах, несуть варту, в тому числі в нічний час, несуть службу у наряді, тощо. Тобто, Постанова №168 (у редакції від 22.03.2022) не ставить у залежність отримання додаткової винагороди від залучення осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби від виконання завдань та заходів, спрямованих на забезпечення безпеки в умовах воєнного стану, як про це вказує відповідач.
У справі №160/12980/22 Верховний Суд відхилив аргументи Державної установи "Центр пробації" щодо відмінності терміну "несення служби" від "проходження служби", які були обґрунтовані посиланням на пункт 5 глави 13 розділу ІІІ Порядку №925/5, оскільки розділ ІІІ під назвою "Компенсаційні виплати" містить лише 2 глави, в яких відсутнє поняття "несення служби".
Верховний Суд зазначив, що таке визначення наведене лише в підпункті 5 пункту 13 "Порядок преміювання осіб рядового і начальницького складу" розділу ІІ "Грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу" Порядку №925/5 і стосується саме преміювання. Аналіз змісту указаної норми свідчить про вузьке використання цього поняття лише в аспекті виконання службових обов'язків особами рядового і начальницького складу в нічний час, що жодним чином не стосується предмету спору у справі, що розглядається.
У справі №200/297/23 Верховний Суд констатував безпідставність доводів Державної установи "Центр пробації" про те, що за відсутності відповідних наказів командирів (начальників), на підставі яких здійснюється виплата додаткової винагороди, передбаченої пунктом 1 постанови №168, відсутні і підстави для нарахування та виплати такої винагороди, позаяк, вказане свідчить лише про допущення протиправної бездіяльності, а не про відсутність права у позивача на таку винагороду.
Відтак, доводи апелянта про те, що виплата додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників), а отже за відсутності таких підстав для нарахування та виплати такої винагороди відсутні, свідчить лише про допущення протиправної бездіяльності, а не про відсутність права у позивача на таку винагороду.
При цьому колегія суддів звертає увагу, що приписи постанови №168 (у редакції до 18.10.2022 року) не містили застережень щодо призначення додаткової допомоги виключно особам, які залучені до виконання завдань, передбачених Указом Президента України від 24.02.2022 року №64 "Про введення воєнного стану в Україні" (з відповідними змінами), або особам, які несуть службу у складі наряду чергової частини, блокпосту, оперативно-пошукової групи, групи швидкого реагування; несуть службу у нічний час: несуть гарнізонну та вартову службу, тощо.
Отже, з урахуванням наведеного, довід апеляційної скарги про те, що позивач не виконував бойових завдань, в тому числі з протиповітряного прикриття та наземної оборони об'єктів критичної інфраструктури, згідно бойовими розпорядженнями, а сам факт проходження служби в органах Державної кримінально-виконавчої служби в установах, що розташовані в межах адміністративно - територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках програми "єПідтримка" не є достатнім для виплати вказаної додаткової винагороди, оскільки зазначені суми є додатковою виплатою, що потребує виконання додаткових умов, колегія суддів вважає необґрунтованими та такими, що не спростовують висновки суду у даній справі.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
Інші доводи апелянтів не є суттєвими чи вагомими та такими, що у сукупності спростовують висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог та не доводять підстав для скасування рішення суду першої інстанції.
Колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах "Проніна проти України" (пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.
Згідно з пунктом першим частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відтак, апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 292, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу Державної установи "Вознесенська виправна колонія (№72)" залишити без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2025 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає відповідно до ч. 6 ст. 12, ст. 257 та ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя-доповідач В.О.Скрипченко
Суддя К.В.Кравченко
Суддя Ю.В.Осіпов