Справа №949/2420/25
про залишення позовної заяви без руху
10 листопада 2025 року суддя Дубровицького районного суду Рівненської області Тарасюк А.М., розглянувши матеріали позову АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА "ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
Позивач АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО "ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК" звернулося в суд з позовом до відповідача ОСОБА_1 та просить стягнути з неї заборгованість у сумі 123096,52 грн. (сто двадцять три тисячі дев'яносто шість гривень п'ятдесят дві копійки) та понесені витрати на оплату судового збору в розмірі 2422,20 грн.
Ознайомившись із позовною заявою та доданими до неї матеріалами на предмет відповідності їх нормам Цивільного процесуального кодексу України, які регулюють порядок дотримання позивачем вимог щодо подачі та форми позовної заяви, вважаю, що її слід залишити без руху з огляду на наступне.
Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Приписами ст. 2 ЦПК України унормовано, що цивільне судочинство в Україні здійснюється, зокрема, на засадах верховенства права, змагальності сторін, диспозитивності, пропорційності, неприпустимості зловживання процесуальними правами, обов'язковості судового рішення.
Суворе та неухильне дотримання зазначених принципів є запорукою досягнення завдань судочинства, що превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
За правилами цивільного процесуального законодавства, позовна заява за формою та змістом повинна відповідати ст.ст. 175 - 177 ЦПК України, а також вимогам ст. 95 цього Кодексу.
У роз'ясненнях, які містяться в постанові Пленуму Верховного Суду України №2 від 12 червня 2009 року "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справу суді першої інстанції" зазначено, що позовна заява подається до суду в письмовій формі і за змістом повинна відповідати вимогам статті 119 ЦПК (діюча ст. 175 ЦПК). При цьому, в позовній заяві повинні міститися не лише позовні вимоги, а й бути викладені обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і зазначені докази, що підтверджують кожну обставину.
Згідно ч. 4 ст. 177 ЦПК України до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Так, до позову додано платіжну інструкцію кредитового переказу коштів №522 від 11 вересня 2025 року, з якої встановлено, що АТ "ПУМБ" сплачено судовий збір у розмірі 2422,40 грн.
У той же час, зі змісту позовної заяви та її вимог встановлено, що предметами спору у даній справі є два окремих кредитних договори: кредитний договір від 24.05.2019 року №2001318341601, заборгованість по якому становить 73048,92 грн та кредитний договір від 07.02.2022 року №1002088207701 із заборгованістю 50047,60 грн.
Згідно положень ч. 1 ст. 4 Закону України "Про судовий збір", судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Згідно з положеннями ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір", за подачу до суду юридичною особою позовної заяви майнового характеру сплачується судовий збір у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
При поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору (ч. 3 ст. 4 Закону України "Про судовий збір").
Згідно з положеннями п. 10 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ №10 від 17.10.2011 "Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах", подані до суду позовні заяви чи заяви, а також зустрічні позовні заяви можуть містити кілька самостійних позовних вимог, кожна з яких є об'єктом справляння судового збору.
Верховний Суд у справі №909/243/18, акцентував увагу на відмінностях між поняттями "предмет спору" та "предмет позову". Зокрема, ВС зазначив, що предметом позову є безпосередньо матеріально-правова вимога позивача до відповідача, щодо якої особа звертається до суду за захистом своїх прав чи інтересів, а предметом спору є об'єкт спірних правовідносин, матеріально-правовий об'єкт, з приводу якого виник правовий конфлікт між позивачем і відповідачем.
Згідно ч. 1 ст. 188 ЦПК України, в одній позовній заяві може бути об'єднано декілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги. Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).
Під позовною вимогою розуміється матеріально-правова вимога, тобто предмет позову, який являє собою одночасно спосіб захисту порушеного права. При цьому, об'єднанню підлягають вимоги, які пов'язані між собою підставами виникнення або доказами, що підтверджують ці вимоги. Підстава позову - це фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги позивача. Отже, вимоги повинні випливати з тих самих фактичних обставин, на яких вони ґрунтуються. Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).
Об'єднані можуть бути позовні заяви, які пов'язані з однорідними позовними вимогами і водночас подані одним і тим же позивачем до одного й того самого відповідача (чи відповідачів) або хоча й різними позивачами, але до одного й того ж відповідача. Однорідними ж позовними вимогами є такі, що виникають з одних і тих самих або з аналогічних підстав і водночас пов'язані між собою одним і тим самим способом захисту прав і законних інтересів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2019 у справі № 911/414/18, провадження № 12-231гс18).
Також Верховний Суд у своїй постанові від 15.02.2019 у справі №910/11811/18 зауважив, що кожна кредитна операція є самостійним правовідношенням, що є підставою для виникнення цивільних прав і обов'язків. У випадку наявності порушень, які були допущені як під час укладення відповідного договору, так і при його виконанні, утворюють окремий склад цивільно-правового правовідношення, що характеризуються самостійними цивільно-правовими наслідками. Встановлення обставин вчинення кожної з цих операцій засвідчується доказами, які не є пов'язаними між собою (кредитні договори, договори забезпечення, тощо).
Отже, вимога про стягнення заборгованості за кожним кредитним договором є самостійною вимогою.
Звертаючись до суду з даним позовом позивач просить стягнути з відповідача заборгованість у сумі 123096,52 грн.
Зі змісту позову та доданих документів вбачається, що така заборгованість утворилась за двома окремими кредитними договорам, укладеними відповідачем: договір №2001318341601 від 24.05.2021 та договір №1002088207701 від 07.02.2022, тобто позивач заявляє по суті дві самостійні вимоги майнового характеру, однак при цьому об'єднує суму заборгованості по двох окремих самостійних кредитних договорах в одну суму, з якої сплачено судовий збір, що має відображення у платіжній інструкції №522 від 11.09.2025 року.
Таким чином, позов містить дві вимоги майнового характеру: стягнення кредитної заборгованості за двома окремими договорами, по кожному з яких позивачем нараховано заборгованість окремо та зазначено її складові, такі як заборгованість за основною сумою боргу, заборгованість за відсотками та заборгованість за комісією.
Заявлені позовні вимоги не пов'язані між собою ні підставою виникнення, ні поданими доказами, хоча й стосуються одного відповідача.
Вимоги за вказаними кредитними договорами не є похідними від основної позовної вимоги.
При цьому, при вирішенні спору підлягають встановленню обставини щодо виконання кожного договору у відповідності до умов, визначених у договорах.
Тобто, заявлено по суті дві самостійні вимоги майнового характеру по двох окремих самостійних кредитних договорах, об'єднаних позивачем в одному позові, за яким позивачем сплачено судовий збір як за одну вимогу майнового характеру.
Також, можливість пред'явлення кількох окремих позовів є одним з аргументів, який дозволяє стверджувати, що у цій справі має місце не одна вимога, а кілька вимог щодо одного відповідача.
Також, якщо б позивач подавав окремі позови про стягнення заборгованості за кожним кредитним договором, то мав би сплатити судовий збір за кожен з них.
Беручи до уваги, що позивачем заявлено дві окремі вимоги майнового характеру, за подачу до суду позову про стягнення заборгованості за двома кредитними договорами, тому позивачу необхідно було сплатити 4844,80 грн. судового збору, тобто за кожну вимогу по 2422,40 грн (2422,40 грн * 2 = 4844,80 грн).
Таким чином, позивачу АТ "ПУМБ" необхідно доплатити 2422,40 грн. судового збору.
Таким чином, вищевказані недоліки позовної заяви унеможливлюють відкриття провадження по справі у зв'язку з чим її слід залишити без руху та надати позивачу строк для усунення таких недоліків.
Так, у рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 Конституційний Суд України встановив, що конституційне право особи на звернення до суду кореспондується з її обов'язком дотримуватися встановлених процесуальним законом механізмів (процедур).
При цьому, суд зауважує, що зазначене не свідчить про занадто формальне ставлення до передбачених законом вимог та в жодному разі не робить суд недоступним для позивачів, які потребують судового захисту, не є перешкодою їм в доступі до правосуддя.
Доступ до правосуддя здійснюється шляхом точного, послідовного і неухильного дотримання процесуального алгоритму, що передбачений законом. Процесуальні дії судді чітко врегульовані нормами ЦПК, які повинні правильно розумітися сторонами і застосовуватися, починаючи з моменту пред'явлення позову до суду.
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
З цього приводу прецедентними є рішення Європейського суду з прав людини у справах "Голдер протиВеликої Британії"від 21.02.1975року "Осман проти Сполученого королівства" від 28.10.1998 року та "Круз проти Польщі" від 19.06.2001 року, в яких зазначено, що право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави. Відтак, в кожному випадку позивач при зверненні до суду із позовом повинен дотримуватися норм процесуального законодавства.
Отже, у зв'язку з наведеним, вказані вимоги суду не є порушенням права на справедливий судовий захист, залишення позовної заяви без руху жодним чином не перешкоджає позивачу у доступі до правосуддя після усунення недоліків позову.
Зважаючи на вищевикладене, позивачу необхідно усунути недоліки своєї позовної заяви шляхом приведення останньої відповідно до вимог діючого Цивільного процесуального кодексу України.
За таких обставин, в силу ч. 1 ст. 185 ЦПК України вважаю за необхідне позовну заяву залишити без руху, надавши позивачу строк п'ять днів з дня вручення даної ухвали для усунення вказаних недоліків.
Керуючись ст. 185 ЦПК України,
Залишити без руху позовну заяву АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА "ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та надати позивачу для усунення вищевказаних недоліків п'ять днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя: підпис.
Згідно з оригіналом.
Суддя Дубровицького
районного суду: Тарасюк А.М.