П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
10 листопада 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/8085/25
Головуючий в 1 інстанції: Караван Р.В. Дата і місце ухвалення: 22.09.2025р., м. Одеса
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду
у складі:
головуючого - Ступакової І.Г.
суддів - Бітова А.І.
- Лук'янчук О.В.
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2025 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання протиправними дій, скасування рішень та зобов'язання вчинити певні дії, -
В березні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, в якому просив суд:
- визнати протиправними дії відповідачів та скасувати рішення про відмову у призначенні пенсії ГУ ПФУ в Кіровоградській області від 06.01.2025р. №15535002224 та ГУ ПФУ в Тернопільській області від 04.03.2025р. №15535002224;
- зобов'язати ГУ ПФУ в Одеській області зарахувати до загального страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 02.07.1982р. по 29.04.1983р., з 02.11.1991р. по 21.03.1993р., з 01.06.1993р. по 07.09.1998р. та з 18.09.1998р. по 15.10.2000р., та призначити пенсію за віком з дня виникнення права, а саме: починаючи з 17.11.2024р., з урахуванням довідки про заробітну плату №175-С-11.1-21 від 07.02.2025р.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що при досягненні пенсійного віку, передбаченого частиною першою статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», він звернувся до ГУ ПФУ в Одеській області із заявою про призначення пенсії за віком. За принципом екстериторіальності розгляду заяв відповідну заяву розглянуто ГУ ПФУ в Кіровоградській області, рішенням якого від 06.01.2025р. №15535002224 ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії у зв'язку з відсутністю необхідного трудового стажу. ОСОБА_1 надав до органу ПФУ додаткові архівні документи, проте рішенням ГУ ПФУ в Тернопільській області від 04.03.2025р. №15535002224 йому повторно відмовлено у призначенні пенсії з тих же підстав. При цьому, до загального страхового стажу позивача незаконно не враховано територіальним органом ПФУ періоди роботи з 02.07.1982р. по 29.04.1983р., з 02.11.1991р. по 21.03.1993р., з 01.06.1993р. по 07.09.1998р. та з 18.09.1998р. по 15.10.2000р. згідно записів трудової книжки позивача. Такі рішення відповідачів позивач вважає незаконними та зазначав, що записами його трудової книжки підтверджено наявність у нього необхідного страхового стажу, який є достатнім при призначення пенсії за віком на підставі Закону №1058-IV. На працівника не слід покладати ризик негативних наслідків (позбавлення конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії по віку) за формальні недоліки оформлення записів трудової книжки, якщо недоліки допущені із вини адміністрації підприємства.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2025 року позов задоволено частково.
Визнано протиправними та скасовано рішення про відмову у призначенні пенсії Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області від 06.01.2025р. №15535002224 та Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 04.03.2025р. №15535002224.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 25.02.2025р. про призначення пенсії за віком, зарахувавши до його загального трудового стажу періоди роботи з 02.07.1982р. по 29.04.1983р., з 02.11.1991р. по 21.03.1993р., з 01.06.1993р. по 31.05.1998р. та з 18.09.1998р. по 30.06.2000р., з урахуванням висновків суду.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з ГУ ПФУ в Кіровоградській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у сумі 968,96 грн.
Стягнуто з ГУ ПФУ в Тернопільській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у сумі 968,96 грн.
Не погоджуючись з вказаним рішенням ГУ ПФУ в Тернопільській області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на не правильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не повне з'ясування обставин справи, просить скасувати рішення від 22.09.2025р. з ухваленням по справі нового судового рішення - про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 .
В своїй скарзі апелянт зазначає, що при вирішенні спору судом першої інстанції не надано належної правової оцінки посиланням відповідача на те, що спірним рішенням від 04.03.2025р. №15535002224 ОСОБА_1 правомірно відмовлено у призначенні пенсії за віком з підстав відсутності необхідно страхового стажу 31 рік. Апелянт стверджує про відсутність підстав для зарахування до страхового стажу позивача спірних періодів його роботи, оскільки записи про відповідні періоди внесені до трудової книжки з порушенням законодавства. Зокрема, дата заповнення трудової книжки « 14.06.1985» не відповідає даті початку трудової діяльності « 02.07.1982»; відсутній запис посади особи, що здійснила звільнення 21.03.1993р.; в даті звільнення « 07.09.1998р.» міститься виправлення та відсутня назва документу, що є підставою внесення запису про звільнення з роботи. Період здійснення підприємницької діяльності з 18.09.1998р. по 15.10.2000р. також неможливо віднести до страхового стажу ОСОБА_1 , оскільки відсутні відомості про сплату страхових внесків та обрану систему оподаткування.
Апелянт просить суд апеляційної інстанції врахувати, що записи в трудовій книжці особи не є безумовним доказом роботи такої особи за наявності обґрунтованих сумнівів щодо достовірності даних.
Справу розглянуто судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження на підставі п.3 ч.1 ст.311 КАС України.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів доходить наступних висновків.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 , 16.11.1964р., після досягнення 60-річного віку, 02.01.2025р. звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області з заявою про призначення пенсії за віком на підставі ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відповідно до п.4.2 розділу ІV Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005р. №22-1, заяву позивача за принципом екстериторіальності передано для розгляду до ГУ ПФУ в Кіровоградській області.
Рішенням ГУ ПФУ в Кіровоградській області від 06.01.2025р. №15535002224 ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії з підстав відсутності у заявника необхідного страхового стажу.
Зокрема, у вказаному рішенні зазначено, що необхідний страховий стаж, у відповідності до ст.26 Закону №1058-IV, становить 31 рік. За наданими документами страховий стаж особи становить 27 років 10 місяців 16 днів.
До страхового стажу не зараховано період роботи за трудовою книжкою НОМЕР_1 :
з 02.07.1982р. по 29.04.1983р., оскільки запис передує даті відкриття трудової книжки (14.06.1985р.);
з 01.06.1993р. по 07.09.1998р., оскільки в даті звільнення наявне виправлення та відсутня назва документу, що є підставою для внесення запису про звільнення з роботи;
з 01.07.2000р. по 15.10.2000р., оскільки в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування відсутні дані про заробітку плату та сплату страхових внесків.
Згідно періодів зарахованого страхового стажу до вказаного рішення було враховано період роботи з 18.09.1998р. по 30.06.2000р.
Після отримання відмови, позивач повторно 25.02.2025р. звернувся із заявою про призначення пенсії з наданням додаткових архівних документів.
Рішенням ГУ ПФУ в Тернопільській області від 04.03.2025р. №15535002224 ОСОБА_1 повторно відмовлено у призначенні пенсії з підстав відсутності у нього необхідного страхового стажу 31 рік.
В рішенні визначено, що страховий стаж особи становить 25 років 00 місяців 13 днів.
За поданими документами до страхового стажу не враховано:
період роботи з 02.07.1982р. по 29.04.1983р., оскільки дата заповнення трудової книжки « 14.06.1985» не відповідає даті початку трудової діяльності « 02.07.1982»;
період роботи з 02.11.1991р. по 21.03.1993р., оскільки відсутній запис посади особи, що здійснила звільнення;
період роботи з 01.06.1993р. по 07.09.1998р., оскільки в даті звільнення міститься виправлення та відсутня назва документу, що є підставою внесення запису про звільнення з роботи, даний період згідно архівної довідки про заробіток №175-C-11.2-21 від 07.02.2025р., виданої Департаментом архівної справи та діловодства, можливо зарахувати до страхового стажу після надходження результатів зустрічної перевірки та питання призначення пенсії за віком буде розглянуто за умови подання відповідної заяви;
період здійснення підприємницької діяльності з 18.09.1998р. по 15.10.2000р., оскільки відсутні відомості про сплату страхових внесків та обрану систему оподаткування.
Не погоджуючись з правомірністю рішень ГУ ПФУ в Кіровоградській області від 06.01.2025р. №15535002224 та ГУ ПФУ в Тернопільській області від 04.03.2025р. №15535002224 ОСОБА_1 оскаржив їх в судовому порядку.
Задовольняючи частково позов суд першої інстанції дійшов висновку про неправомірність дій відповідачів щодо не зарахування до страхового стаду позивача періодів його роботи з 02.07.1982р. по 29.04.1983р., з 02.11.1991р. по 21.03.1993р., з 01.06.1993р. по 31.05.1998р. та з 18.09.1998р. по 30.06.2000р. Суд зазначив, що позивач не може нести відповідальності за заповнення трудової книжки, оскільки записи у його трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто позивачем. За висновками суду, недоліки заповнення трудової книжки ОСОБА_1 не можуть бути підставою для позбавлення його права на пенсійне забезпечення. Щодо зарахування до страхового стажу позивача періодів здійснення ним підприємницької діяльності з 18.09.1998р. по 15.10.2000р., то суд звернув увагу, що визначальною у даному разі є та обставина, що ГУ ПФУ в Кіровоградській області вже врахувало до трудового стажу період здійснення позивачем підприємницької діяльності з 18.09.1998р. по 30.06.2000р., оскільки в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування були наявні дані про заробітку плату та сплату страхових внесків у вказаний період. Не було враховано виключно період з 01.07.2000р. по 15.10.2000р. При цьому, оскільки позивачем до суду не надано належних та допустимих доказів щодо здійснення ним відповідних страхових внесків у період з 01.07.2000р. по 15.10.2000р., то суд не знайшов правових підстав для зарахування вказаного періоду до страхового стажу позивача.
На підставі ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає правильність висновків суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги ГУ ПФУ в Тернопільській області, тобто в частині висновків суду про неправомірність рішення від 04.03.2025р. №15535002224.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції у відповідній частині виходячи з наступного.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, визначені Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003р. №1058-IV, який набрав чинності з 01.01.2004р.
За змістом частини 1 статті 26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.
Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (ч.1 ст.24 Закону №1058-IV)
Згідно ч.2, ч.4 ст.24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування. Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
На реалізацію вказаної норми Закону №1788-ХІІ Кабінет Міністрів України постановою від 12.08.1993р. №637 затвердив Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
Пунктами 1 та 2 Порядку №637 передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Аналіз наведених норм права свідчить про те, що законодавством України встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями у первинних документах.
Сторонами у справі не заперечується, що разом із заявою про призначення пенсії ОСОБА_1 надав органу ПФУ трудову книжку серії НОМЕР_1 .
При прийнятті рішення від 04.03.2025р. №15535002224 про відмову позивачу у призначенні пенсії за віком ГУ ПФУ в Тернопільській області не зарахувало до страхового стажу ОСОБА_1 періодів його роботи з 02.07.1982р. по 29.04.1983р., з 02.11.1991р. по 21.03.1993р. та з 01.06.1993р. по 31.05.1998р., з посиланням на внесення відповідних записів в трудову книжку з порушенням Інструкції ведення трудових книжок.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про неправомірність таких дій ГУ ПФУ з огляду на наступне.
На час первісного заповнення трудової книжки позивача діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СССР від 20.06.1974р. №162.
Відповідно до п.1.2 вказаної Інструкції прийом на роботу без трудової книжки не допускається.
Згідно п.2.3 Інструкції №162 всі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу чи звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а при звільненні - в день звільнення повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
В подальшому порядок ведення трудових книжок регулювався положеннями Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993р. №58.
При вирішенні спору колегія суддів враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 21.02.2018р. у справі №687/975/17, згідно якої на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Працівник не може відповідати за неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації і вказані обставини не можуть бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.
Верховний Суд у постанові від 24 травня 2018 року у справі №490/12392/16-а (провадження № К/9901/2310/18) висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Також, у постанові від 06.03.2018р. по справі №754/14898/15-а Верховний Суд дійшов висновку, що підставою для призначення пенсії на пільгових умовах є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Відповідно до п.4 постанови Кабінету Міністрів України «Про трудові книжки працівників» №301 від 27.04.1993р. відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання.
За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Таким чином, недотримання правил ведення трудової книжки, в т.ч. допущення виправлень при її заповненні, не може мати негативні наслідки для особи, щодо якої внесені такі відомості.
Доказів визнання недостовірними записів у трудовій книжці щодо вказаних в ній періодів роботи відповідачем суду не надано.
Трудовим законодавством України не передбачено обов'язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.
Як свідчать матеріали справи трудова книжка серії НОМЕР_1 була видана позивачу 14.06.1985р. та оформлена відділом кадрів Будівельно-монтажного поїзду №549 треста Одестрансстрой.
Записи 1, 2 та 3 здійснені відділом кадрів Будівельно-монтажного поїзду №549 треста Одестрансстрой, про що свідчить відбитка відповідної печатки.
Запис 2 та 3 містить наступну інформацію: « 02.07.1982 Принят монтером пути 3 разряда Приказ №28 02.07.1982», « 29.04.1983г. Уволен в связи с призывом на военную службу п. 3 ст. 36 КЗОТ УССР Приказ №23 от 4.05.1983г.»
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що наявність таких формальних неточностей у документах, зокрема, що дата заповнення трудової книжки не відповідає даті початку трудової діяльності, не можна вважати достатнім та належним доказом для встановлення факту відсутності трудових відносин підприємства з позивачем у спірний період.
З цих підстав колегія суддів не приймає до уваги посилання апелянта на відсутність запису про посаду особи, що здійснила звільнення 21.03.1993р., а також про наявність в даті звільнення « 07.09.1998р.» виправлення та відсутність назви документу, що є підставою внесення запису про звільнення з роботи.
Колегія суддів зазначає, що відповідно до частини 3 статті 44 Закону №1058-ІV, органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Згідно із частиною 1 статті 64 Закону №1058-ІV виконавча дирекція Пенсійного фонду та її територіальні органи мають право: отримувати безоплатно від органів державної влади, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності, виду діяльності та господарювання і від фізичних осіб - підприємців відомості, пов'язані з нарахуванням, обчисленням та сплатою страхових внесків, а також інші відомості, необхідні для виконання ними функцій, передбачених цим Законом та іншими законами України; проводити планові та позапланові перевірки документів для оформлення пенсії, виданих підприємствами, установами та організаціями, а також поданих відомостей про застрахованих осіб, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством, для визначення права на пенсійні виплати; вимагати від керівників та інших посадових осіб підприємств, установ і організацій, а також від фізичних осіб усунення виявлених порушень законодавства про порядок нарахування, обчислення та сплати страхових внесків, здійснення фінансових операцій з коштами Пенсійного фонду та порядок їх використання; порушувати в установленому законом порядку питання про притягнення до відповідальності осіб, винних у порушенні законодавства про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Таким чином, органи Пенсійного фонду України наділені компетенцією здійснювати перевірку відомостей про особу, зокрема, при вирішенні питання щодо наявності правових підстав для призначення їй пенсії, і реалізація такого обов'язку покликана забезпечити непорушне конституційне право кожного на пенсійне забезпечення.
Орган ПФУ, маючи низку повноважень, визначених частиною 1 статті 64 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», жодних дій, спрямованих на дотримання конституційного права позивача на пенсію, не вчинив, поклавши весь тягар відповідальності на позивача.
У разі виявлення будь-яких сумнівів щодо наявності у позивача страхового стажу орган ПФУ мав право отримати будь-які необхідні документи або інформацію безпосередньо, а не відмовляти позивачу у належному зарахуванні стажу.
В трудовій книжці позивача містяться записи 17 та 18 про роботу на посаді директора суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_1 у період з 18.09.1998р. по 15.10.2000р.
Підпункт 1 пункту 3-1 розділу XV Перехідні положення Закону №1058-IV передбачає, що до страхового стажу для визначення права на призначення пенсії згідно із статтею 26 цього Закону включаються періоди ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, а також із застосуванням фіксованого податку:
- з 01 січня 1998 року по 30 червня 2000 року включно, що підтверджуються довідкою про реєстрацію як суб'єкта підприємницької діяльності;
- з 01 липня 2000 року по 31 грудня 2017 року включно, за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від сплаченого розміру (крім випадків звільнення від сплати єдиного внеску)
Як вбачається з матеріалів справи, при первинному зверненні позивача із заявою при призначення пенсії ГУ ПФУ в Кіровоградській області зарахувало до страхового стажу ОСОБА_1 період здійснення ним підприємницької діяльності з 18.09.1998р. по 30.06.2000р.
ГУ ПФУ в Кіровоградській області не було зараховано до трудового стажу періоду здійснення підприємницької діяльності позивачем з 01.07.2000р. по 15.10.2000р., оскільки в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування відсутні дані про заробітку плату та сплату страхових внесків.
У той же час, під час повторного звернення із заявою про призначення пенсії за віком, ГУ ПФУ Тернопільській області не зарахувало до трудового стажу весь період здійснення ОСОБА_1 підприємницької діяльності з 18.09.1998р. по 15.10.2000р., з посиланням на відсутність відомостей про сплату страхових внесків та обрану систему оподаткування.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про неправомірність дій ГУ ПФУ в Тернопільській області в частині не зарахування до страхового стажу позивача періоду здійснення ним підприємницької діяльності з 18.09.1998р. по 30.06.2000р., оскільки останнім підтверджено реєстрацію у вказаний період його як суб'єкта підприємницької діяльності платника єдиного внеску.
До того ж, відповідний період вже було зараховано органом ПФУ до страхового стажу позивача.
У п. 70 рішення Європейського суду з прав людини від 20 жовтня 2011 року у справі «Рисовський проти України» суд зазначив, що принцип «належного урядування», зокрема передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовний спосіб. При цьому, на них покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.
Варто зазначити, що в апеляційній скарзі ГУ ПФУ в Тернопільській області обмежилося відображенням змісту спірного рішення від 04.03.2025р. №15535002224, без вказівки, які саме норми матеріального права не правильно застосовано судом та в чому це полягає. Будь-яких заперечень щодо наданої судом першої інстанції правової оцінки спірним правовідносинам апелянт не наводить.
Таким чином, доводи апеляційної скарги ГУ ПФУ в Тернопільській області не спростовують правильність висновків суду першої інстанції в частині задоволення позову ОСОБА_1 , а тому підстав для задоволення апеляційної скарги відповідача та скасування рішення суду першої інстанції колегія суддів не вбачає.
Оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та постановлено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому, відповідно до ст.316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
З огляду на залишення рішення суду першої інстанції без змін, відповідно до приписів статті 139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, тому постанова суду апеляційної інстанції, відповідно до ч.5 ст.328 КАС України, в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 308, 311, п.1 ч.1 ст.315, ст.ст. 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області залишити без задоволення, рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2025 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.
Повний текст судового рішення виготовлений 10 листопада 2025 року.
Головуючий: І.Г. Ступакова
Судді: А.І. Бітов
О.В. Лук'янчук