Справа № 695/4316/24
Провадження № 2/548/199/25
10.11.2025 м. Хорол
Хорольський районний суд Полтавської області у складі:
головуючого - судді Лідовець Т. М.,
за участю секретаря судового засідання - Манжос Т. В.,
представника позивача - адвоката Павлова П. І.,
представника відповідача - адвоката Педенка Д. В.,
розглянувши у судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю “Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
у лютому 2025 року товариство з обмеженою відповідальністю “Діджи Фінанс» (далі - ТОВ “Діджи Фінанс») звернулося до Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
В обґрунтування вимог позивач зазначає про те, що між акціонерним комерційним банком “ТАС-Комерцбанк», правонаступником якого стало АТ “Сведбанк», та ОСОБА_1 01.11.2007 укладено кредитний договір № 2615/1107/71-022 (далі - кредитний договір), відповідно до якого позичальнику було надано грошові кошти у вигляді кредиту у розмірі 73400 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом 9,5% річних (7,5% річних у період з 26.01.2009 до 26.04.2009 та у період з 27.04.2009 до 26.05.2009) на строк до 01.11.2032 на придбання квартири, площею 28,60 кв. м. З метою виконання зобов'язань за цим договором між сторонами було укладено іпотечний договір № 2615/1107/71-022-2-22, відповідно до умов якого позичальником в іпотеку банку передана зазначена вище квартира. Банк виконав взяті на себе зобов'язання, надавши кредитні кошти, однак у зв'язку з неналежним виконанням своїх зобов'язань у ОСОБА_1 утворилася заборгованість, добровільно яку вона не погасила.
25.05.2012 між ПАТ “Сведбанк» та ПАТ “Дельта Банк» укладено договір купівлі-продажу права вимоги, відповідно до якого право вимоги за кредитним договором № 2615/1107/71-022 від 01.11.2002 та усіма забезпечувальними договорами до нього перейшло до ПАТ “Дельта Банк».
Обставини відступлення права вимоги за кредитним договором підтверджується рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 04.08.2017, залишеного без змін постановою апеляційного суду Київської області від 22.02.2018 та постановою Верховного Суду від 18.04.2019 у справі № 361/2569/16-ц за позовом ОСОБА_1 до ПАТ “Дельта Банк», треті особи: Національний банк України, приватний нотаріус Київського нотаріального округу Шевченко Д. Г., ПАТ “Омега Банк» про визнання частково недійсним договору купівлі-продажу прав вимоги, яким у задоволенні позову відмовлено.
Також зазначені обставини підтверджуються рішенням Печерського районного суду м. Києва від 24.04.2017, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва та постановою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 27.11.2017, ухваленим у цивільній справі № 757/8411/17-ц, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до ПАТ “Дельта Банк» про визнання факту виконання зобов'язання відмовлено.
02.10.2020 між ПАТ “Дельта Банк» та ТОВ “Діджи Фінанс» було укладено Договір №2307/К про відступлення прав вимоги, посвідчений приватним нотаріусом Київського нотаріального округу Шевченко І. Л., відповідно до умов якого новий кредитор - ТОВ “Діджи Фінанс» набуває права вимоги банку до позичальників та/або заставодавців (іпотекодавців) та/або поручителів, зазначених у Додатку 1 до цього Договору. Зокрема, на підставі вказаного договору до ТОВ “Діджи Фінанс» перейшли права вимоги за зобов'язаннями за кредитним договором № 2615/1107/71-022 від 01.11.2007.
Після набуття права вимоги за кредитним договором позивач надіслав ОСОБА_1 вимогу про виконання зобов'язання новому кредитору. Станом на 02.10.2020 заборгованість позичальника у валюті кредиту становила 83209,29 дол. США, що в еквіваленті складає 2 357 676,98 грн, з яких: заборгованість за кредитом - 66333,87 дол. США, що в еквіваленті дорівнює 1879523,77 грн; заборгованість зі сплати відсотків за користування кредитом - 16875,42 дол. США, що в еквіваленті дорівнює 478153,21 грн.
Станом на день подання даної позовної заяви відповідач добровільно заборгованість не погасила, тому позивач з метою захисту своїх прав та законних інтересівпросить суд стягнути суму заборгованості за кредитним договором № 2615/1107/71-022 від 01.11.2007 у загальному розмірі 2 854 482,19 грн, з яких заборгованість за кредитом складає 1879523,77 грн, заборгованість зі сплати відсотків за користування кредитом - 478153,21 грн, а також відповідно до приписів статті 625 ЦК України інфляційні витрати у розмірі - 398 217,99 грн та 3% річних за кожен місяць порушення грошового зобов'язання - 98 587,22 грн. Вважає заявлені вимоги в межах строку позовної давності, є обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.
Ухвалою Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 19.11.2024 справу передано за підсудністю до Лубенського міськрайонного суду Полтавської області.
Ухвалою Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 23.12.2024 справу передано за підсудністю до Хорольського районного суду Полтавської області.
Ухвалою судді Хорольського районного суду від 17.01.2025 відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду за правилами загального позовного провадження.
03.09.2025 ухвалою Хорольського районного суду Полтавської області підготовче провадження закрито, призначено справу до судового розгляду.
12.02.2025 від представника відповідача Педенка Д. В. надійшов відзив, в якому сторона відповідача заперечує позовні вимоги з огляду на такі аргументи. У матеріалах справи відсутні докази надсилання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 повідомлення від 30.11.2020 щодо виконання зобов'язання за кредитним договором № 2615/1107/71-022 від 01.11.2007 ТОВ “Діджи Фінанс», оскільки 18.06.2018 за рішенням державного реєстратора виконавчого комітету Броварської міської ради Київської області, індексний номер 41660545, здійснено запис про перехід права власності на вказану квартиру до ПАТ “Дельта Банк від 12.06.2018. Згідно з Інформацією, наданою державним реєстратором, державна реєстрація права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , за ПАТ “Дельта Банк», запис про право власності, індексний номер 26675434 від 12.06.2018, проводилася на підставі: - заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, номер 28652124 від 12.06.2018; - іпотечного договору № 2615/1107/71-022-2-22 від 01.11.2007; - кредитного договору № 2615/1107/71-022 від 01.11.2007; - виписки з договору купівлі-продажу права вимоги від 25.05.2012, укладеного між ПАТ “Сведбанк» та ПАТ “Дельта Банк»; виписки з акта приймання-передачі права вимоги по договору купівлі-продажу права вимоги від 25.05.2012, засвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 31.05.2018. Окрім того, 05.03.2020 ПАТ “Дельта Банк» уклав договір купівлі-продажу спірної квартири з ОСОБА_2 .
Отже, ПАТ “Дельта Банк» звернуло стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання спору на підставі іпотечного застереження, зазначеного в іпотечному договорі, а тому відсутні у позивача правові підстави для стягнення суми заборгованості за кредитним договором, яка залишилася після реалізації предмета іпотеки, в силу вимог статті 36 Закону України “Про іпотеку», чинної в редакції на момент виникнення правовідносин. На підтвердження зазначеного представник відповідача вказував на правові висновки, викладені у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.02.2022 у справі 761/36873/18.
Додатково у відзиві сторона відповідача заперечила вимогу позивача нараховувати заборгованість за кредитним договором у валюті “долар США» та проценти, зважаючи на те, що ПАТ “Дельта Банк» у справі № 361/5771/15-ц від 05.08.2015 звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості за договором № 2615/1107/71-022 від 01.11.2007, визначивши кредитну заборгованість у сумі 1624908,48 грн. Оскільки ПАТ “Дельта Банк» скористався своїм процесуальним правом звернення до суду та обрав валюту зобов'язання у 2015 році - “гривню», ТОВ “Діджи Фінанс» мав би проводити розрахунок заборгованості у національній валюті “гривня» та не нараховувати проценти за користування кредитом відповідно до вимог статті 1050 ЦК України. Такі вимоги позивача суперечать висновкам, викладених у Постановах ВП ВС від 27.11.2019 у справі № 361/5771/15-ц та від 18.01.2022 у справі № 910/17048/17.
Окрім того, вимога ТОВ “Діджи Фінанс» про стягнення інфляційних втрат від суми заборгованості, визначеної у доларах США, відповідно до статті 625 ЦК України суперечить висновкам, викладених у Постанові ВС від 03.03.2020 у справі № 130/2604/18, згідно з якими сплата боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції поширюється лише на випадки прострочення грошового зобов'язання, визначеного у гривнях.
Додатково ОСОБА_3 просить застосувати строки позовної давності щодо позовних вимог ТОВ “Діджи Фінанс», аргументуючи тим, що ПАТ “Дельта Банк» у 2015 році звертаючись до суду з вимогою стягнути заборгованість із ОСОБА_1 за кредитним договором № 2615/1107/71-022 від 01.11.2007 всієї суми заборгованості, в силу частини другої статті 1050 ЦК України змінив строк виконання зобов'язання та фактично розірвав кредитний договір, а отже строк позовної давності, визначений положеннями статті 257 ЦК України та додатково неврегульований сторонами кредитного договору, слід обраховувати з 2015 року.
У вересні 2025 року представник відповідача ОСОБА_3 звернувся з клопотанням про закриття провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору згідно із пунктом 2 частини першої статті 257 ЦПК України.
Представник позивача Павлов П. І. у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі за викладених у позовній заяві підстав. Додатково наголосив, що згідно з пунктом 2.3 кредитного договору банк має право стягнути заборгованість або звернутися до суду понад розмір іпотеки, якщо не погашено всю її суму; пунктом 6.1.5 договору сторони погодили, що банк має право на відшкодування з будь-якого іншого майна позичальника, що не виступає предметом іпотеки відповідно до пункту 2.1 договору; пунктом 10.4 іпотечного договору іпотекодержатель має право отримати відшкодування з будь-якого майна іпотекодавця, яке не виступає предметом іпотеки по цьому договору, у випадку, якщо отриманих від реалізації предмету іпотеки коштів недостатньо для повного погашення майновим вимог іпотекодержателя, що випливають з основного зобов'язання. Отже, умовами вказаних договорів передбачено, що кредитор вправі стягнути заборгованість, яка продовжує існувати попри стягнення іпотеки. Зазначене відповідає вимогам положень статей 36, 47 Закону України “Про іпотеку», частини четвертої статті 591 ЦК, а також узгоджується із висновком, зазначеному у пункті 8.19 Постанови ВП ВС від 22.02.2022 у справі 761/36873/18. Також, положенням частини третьої статті 6 ЦК України передбачено, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.А оскільки пунктом 2.3. кредитного договору сторони дійшли згоди, що при непогашенні заборгованості перед банком у строки, передбачені цим договором, банк має право звернути стягнення на предмет іпотеки, та/або звернутися до суду; у випадку звернення стягнення на предмет іпотеки і недостатності суми при цьому, що виручена від реалізації предмету іпотеки, для повного задоволення своїх вимог, банк має право одержати суму, якої бракує для повного задоволення своїх вимог, за рахунок іншого майна позичальника відповідно до чинного законодавства, тому позовні вимоги щодо стягнення заборгованості у розмірі 83 209,29 доларів США, що еквівалентно сумі 2 357 676,98 грн, вважає обґрунтованими.
Щодо заяви відповідача про застосування строків позовної давності заперечував, аргументуючи тим, що пунктом 8.4 договору позовна давність визначена строком у 5 років. Даний строк слід відраховувати з моменту надсилання позивачем досудової вимоги відповідачу. Окрім того, слід враховувати, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30 березня 2020 року № 540-IX) було визначено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 Цивільним Кодексом України та строки визначені Господарським кодексом України, а саме статтями 232, 269, 322,324 продовжуються на строк дії такого карантину.
Відповідно до пункту 19 Прикінцевих та Перехідних положень до ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії" у редакції до моменту внесення змін до пункту згідно ізЗакону № 4434-ІХ «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності». Отже позовна давність, в межах якого ТОВ “Діджи Фінанс» управі звернутися до суду з відповідними вимогами, не пропущена.
Представник відповідача Педенко Д. В. у судовому засіданні, апелюючи до вибірковості цитованих Павловим П. І. положень Постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.02.2022 у справі 761/36873/18 та статті 36 Закону України “Про іпотеку», заперечив позовні вимоги ТОВ “Діджи Фінанс», виходячи з такого.
18.06.2018 за рішенням державного реєстратора виконавчого комітету Броварської міської ради Київської області, індексний номер 41660545, здійснено запис про перехід права власності на вказану квартиру до ПАТ “Дельта Банк від 12.06.2018. Вказану обставину сторони не заперечують. Згідно із частиною четвертою статті 36 Закону України “Про іпотеку», у редакції чинній на момент виникнення правовідносин, передбачалося, що після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов'язання є недійсними. Зміни до зазначеної норми закону були внесені 03.07.2018 на підставі Закону № 2478-VIII від 03.07.2018 , який в частині четвертої статті 36 Закону України “Про іпотеку» набрав законної сили після вступу в дію закону (пункт 2 Прикінцевих та Перехідних положень Закону № 2478-VIII від 03.07.2018). Отже, до правовідносин, що виникли між сторонами, слід застосовувати положення частини четвертої статті 36 Закону України “Про іпотеку» в редакції закону до внесення змін від 03.07.2018. Зазначене узгоджується з викладеними висновками у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.02.2022 у справі 761/36873/18, зокрема у пункті 8.26 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що в разі завершення такого позасудового врегулювання, тобто звернення стягнення на предмет іпотеки у способи, визначені статтею 37 Закону України «Про іпотеку», зобов'язання припиняється, оскільки за положеннями цього Закону всі наступні вимоги є недійсними. Також ОСОБА_3 заперечив можливість застосування у даних правовідносинах положення статті 47 Закону України “Про іпотеку» як такої, що застосовується у виконавчому провадженні.
Суд, вислухавши думку представників позивача та відповідача, дослідивши письмові матеріали справи та докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.
Судом встановлені такі обставини.
01.11.2007 між акціонерним комерційним банком “ТАС-Комерцбанк», правонаступником якого стало АТ “Сведбанк», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 2615/1107/71-022, відповідно до якого позичальнику було надано грошові кошти у вигляді кредиту у розмірі 73400 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом 9,5% річних (7,5% річних у період з 26.01.2009 до 26.04.2009 та у період з 27.04.2009 до 26.05.2009) на строк до 01.11.2032 на придбання квартири, площею 28,60 кв. м. (а. с. 5-10 ).
З метою виконання зобов'язань за цим договором між сторонами було укладено іпотечний договір № 2615/1107/71-022-2-22 від 01.11.2007, відповідно до умов якого позичальником в іпотеку банку передана зазначена вище квартира. Згідно із пунктами 1 та 2 Іпотечного договору сторонами погоджено, що Договором забезпечується належне виконання іпотекодавцем вимог іпотекодержателя, що випливають з кредитного договору 2615/1107/71-022 від 01.11.2007, на забезпечення виконання якого іпотекодавець передає іпотекодержателю квартиру за адресою: АДРЕСА_1 . За змістом положення пункту 5 Договору сторони погодили оцінку предмета іпотеки у розмірі 73 425,74 дол. США. Положенням пункту 10.4 встановлено, що іпотекодержатель має право отримати відшкодування з будь-якого майна іпотекодавця, яке не виступає предметом іпотеки по цьому договору, у випадку, якщо отриманих від реалізації предмету іпотеки коштів недостатньо для повного погашення майновим вимог іпотекодержателя, що випливають з основного зобов'язання. У пункті 12 Договору встановлено два способи задоволення вимог іпотекодержателя: за рішенням суду та у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса (а. с. зворот 231-232).
Право власності на квартиру ОСОБА_1 , що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , підтверджується Договором купівлі-продажу квартири від 01.11.2007 та Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 16.11.2007, номер витягу № 16683146 (а. с. 142)
Банк виконав взяті на себе зобов'язання, надавши кредитні кошти, однак у зв'язку з неналежним виконанням своїх зобов'язань у ОСОБА_1 утворилася заборгованість, добровільно яку вона не погасила.
25.05.2012 між ПАТ “Сведбанк» та ПАТ “Дельта Банк» укладено договір купівлі-продажу права вимоги, відповідно до якого право вимоги за кредитним договором № 2615/1107/71-022 від 01.11.2002 та усіма забезпечувальними договорами до нього перейшло до ПАТ “Дельта Банк».
Обставини відступлення права вимоги до ПАТ “Дельта Банк» за кредитним договором підтверджується рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 04.08.2017, залишеного без змін постановою апеляційного суду Київської області від 22.02.2018 та постановою Верховного Суду від 18.04.2019 у справі № 361/2569/16-ц за позовом ОСОБА_1 до ПАТ “Дельта Банк», треті особи: Національний банк України, приватний нотаріус Київського нотаріального округу Шевченко Д. Г., ПАТ “Омега Банк» про визнання частково недійсним договору купівлі-продажу прав вимоги, яким у задоволенні позову відмовлено.
Також зазначені обставини підтверджуються рішенням Печерського районного суду м. Києва від 24.04.2017, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва та постановою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 27.11.2017, ухваленим у цивільній справі № 757/8411/17-ц, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до ПАТ “Дельта Банк» про визнання факту виконання зобов'язання відмовлено.
Згідно з Витягом з державного реєстру, індексний номер документа № 203089654 від 05.03.2020, 18.06.2018 за рішенням державного реєстратора виконавчого комітету Броварської міської ради Київської області від 12.06.2018 індексний номер № 41660545, здійснено запис про перехід права власності на вказану квартиру до ПАТ “Дельта Банк на підставі Іпотечного договору № 2615/1107/71-022-2-22 від 01.11.2007(а. с. 145-146).
05.03.2020 між ПАТ “Дельта Банк» та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 28,6 кв.м. (а. с. 147-148).
02.10.2020 між ПАТ “Дельта Банк» та ТОВ “Діджи Фінанс» було укладено Договір про відступлення прав вимоги №2307/К, посвідчений приватним нотаріусом Київського нотаріального округу Шевченко І. Л., відповідно до умов якого новий кредитор - ТОВ “Діджи Фінанс» набуває права вимоги банку до позичальників та/або заставодавців (іпотекодавців) та/або поручителів, зазначених у Додатку 1 до цього Договору. Зокрема, на підставі вказаного договору до ТОВ “Діджи Фінанс» перейшли права вимоги за зобов'язаннями за кредитним договором № 2615/1107/71-022 від 01.11.2008 , укладеного між ОСОБА_1 та АКБ “ТАС-Комерцбанк» (а. с. 31-36).
Після набуття права вимоги за кредитним договором позивач надіслав ОСОБА_1 вимогу про виконання зобов'язання новому кредитору. Станом на 02.10.2020 заборгованість позичальника у валюті кредиту становила 83209,29 дол. США, що в еквіваленті складає 2 357 676, 98 грн, з яких: заборгованість за кредитом - 66333, 87 дол. США, що еквіваленті дорівнює 1879523,77 грн; заборгованість зі сплати відсотків за користування кредитом - 16875,42 дол. США, що в еквіваленті дорівнює 478153,21 грн (а. с. 40).
Згідно зі статтею 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
Положенням частини першої статті 512 ЦК України встановлено, що кредитор у зобов'язання може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Заміна кредитора здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 516 ЦК України).
Згідно зі статтею 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до вимог частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (статті 629 ЦК України).
Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, на момент виникнення правовідносин) іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Згідно із частиною першою статті 7 Закону за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.
Відповідно до статей 12 і 33 Закону України «Про іпотеку» одним зі способів захисту прав та інтересів іпотекодержателя є звернення стягнення на предмет іпотеки.
Вказаний Закон визначає такі способи звернення стягнення на предмет іпотеки (частина третя статті 33 Закону): судовий (звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду); позасудовий: захист прав нотаріусом (звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса) або самозахист (згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя).
Способами задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідного застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, є (частина третя статті 36 Закону України «Про іпотеку»): 1) передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку»; 2) право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленомустаттею 38 Закону України «Про іпотеку».
Способами задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду є: 1) реалізація предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів (статті 39 Закону України «Про іпотеку»); 2) продаж предмета іпотеки іпотекодержателем будь-якій особі-покупцеві (стаття 38 Закону України «Про іпотеку»).
Звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом встановлення у рішенні суду права іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, визначеному статтею 38 Закону України «Про іпотеку», можливе лише за умови, що сторони договору іпотеки не передбачили цей спосіб задоволення вимог іпотекодержателя у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя або в іпотечному застереженні, яке прирівнюється до такого договору за юридичними наслідками. Якщо ж сторони договору іпотеки передбачили такий спосіб задоволення вимог іпотекодержателя у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя або в іпотечному застереженні, позовна вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом встановлення у рішенні суду права іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, визначеному статтею 38 Закону, є неналежним способом захисту.
Частиною другою статті 36 Закону України «Про іпотеку» встановлено, що визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки, означає, що у разі, якщо у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя сторони передбачили обидва, вказані у частині третій статті 36 Закону України «Про іпотеку», способи задоволення вимог іпотекодержателя (статті 37, 38 Закону України «Про іпотеку»), то їх наявність не перешкоджає іпотекодержателю застосувати: 1) судовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом задоволення вимог іпотекодержателя у спосіб реалізації предмета іпотеки на прилюдних торгах; 2) позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса.
Зазначений правовий висновок, висловлений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 29 травня 2019 року у справі №310/11024/15-ц, провадження №14-112цс19.
Способами задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідного застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, є (частина третя статті 36 Закону): 1) передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону; 2) право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 Закону.
Сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки (частина перша статті 36 Закону).
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки (частина друга статті 36 Закону).
Зі встановлених судом обставин справи вбачається, що між сторонами виникли договірні правовідносини у сфері кредитування, забезпеченого іпотечним застереженням, в яких ТОВ «Діджи Фінанс» виступає правонаступником кредитодавця АКБ “ТАС-Комерцбанк»,а відповідач ОСОБА_1 - отримувачем послуги кредитування, та в межах яких виник спір щодо права позивача, як кредитора у цьому зобов'язанні, на повернення відповідачем, як боржником, отриманих ОСОБА_1 кредитних коштів та сплати процентів й інших платежів за їх користування.
Обставини укладення кредитного та іпотечного договорів, відступлення права вимоги до ПАТ “Дельта Банк» за кредитним договором сторонами не заперечуються. Відповідно до частин першої та четвертої статті 82 ЦПК України вказані обставини не підлягають доказуванню.
Факт набуття права вимоги ТОВ “Діджи Фінанс» за кредитним договором, № 2615/1107/71-022 від 01.11.2007, укладеного між ОСОБА_1 та АКБ “ТАС-Комерцбанк», підтверджуються належними, достовірними та допустимими доказами, дослідженими у суді.
Судом встановлено, що сторонами у Договорі іпотеки № 2615/1107/71-022-2-22 від 01.11.2008 погоджено способи врегулювання спору шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки та задоволення вимог іпотекодержателя. Зокрема, у пункті 11 вказаного Договору встановлено, що іпотекодержатель набуває право звернути стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання іпотекодавцем основного зобов'язання повністю або частково, у тому числі, якщо іпотекодавець не поверне іпотекодержателю суму кредиту, проценти за його користування,пеню, іншу заборгованість, не сплатить платежі та штрафи, що передбачені та/або випливають з основного зобов'язання, а також в інших випадках, передбачених основним зобов'язанням та цим договором. У пункті 12 Договору встановлено два способи задоволення вимог іпотекодержателя, що відповідає положенням частини третьої статті 36 Закону України “Про іпотеку»: за рішенням суду та у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса.
Сторонами у справі не заперечується, що 18.06.2018 за рішенням державного реєстратора виконавчого комітету Броварської міської ради Київської області, індексний номер 41660545, здійснено запис про перехід права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , до ПАТ “Дельта Банк на підставі Іпотечного договору № 2615/1107/71-022-2-22 від 01.11.2007.
Згідно із частиною четвертою статті 36 Закону України “Про іпотеку» (у редакції чинній на момент набуття права власності ПАТ “Дельта Банк» на спірну квартиру), передбачалося, що після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов'язання є недійсними. Зміни до зазначеної редакції норми закону були внесені 03.07.2018 на підставі Закону № 2478-VIII від 03.07.2018, відповідно до яких після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання основного зобов'язання: боржником - фізичною особою є недійсними, якщо інше не визначено договором іпотеки чи договором про надання кредиту, чи договором про задоволення вимог іпотекодержателя; боржником - юридичною особою або фізичною особою - підприємцем є дійсними, якщо інше не визначено договором іпотеки чи договором про надання кредиту, чи договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Зазначені зміни в частині четвертій статті 36 Закону України “Про іпотеку» набрали законної сили після вступу в дію закону (пункт 2 Прикінцевих та Перехідних положень Закону № 2478-VIII від 03.07.2018).
Суд погоджується з доводами відповідача щодо недійсності будь-яких наступних вимог іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов'язання після завершення позасудового врегулювання, оскільки до правовідносин, що існували на період червня 2018 року між ОСОБА_1 до ПАТ “Дельта Банк» щодо переходу права власності на спірну квартиру, слід застосовувати положення частини четвертої статті 36 Закону України “Про іпотеку» в редакції закону до внесення змін до статті на підставі Закону № 2478-VIII від 03.07.2018.
Зазначене узгоджується з викладеними висновками у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.02.2022 у справі 761/36873/18, зокрема у пункті 8.26 Великої Палати Верховного Суду виснувала, що в разі завершення такого позасудового врегулювання, тобто звернення стягнення на предмет іпотеки у способи, визначені статтею 37 Закону України «Про іпотеку», зобов'язання припиняється, оскільки за положеннями цього Закону всі наступні вимоги є недійсними.
За наведених обставин ПАТ “Дельта Банк» звернуло стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання спору на підставі іпотечного застереження, зазначеного в іпотечному договорі № 2615/1107/71-022-2-22 від 01.11.2007. Отже, ПАТ “Дельта Банк» передав ТОВ “Діджи Фінанс» недійсні вимоги за кредитним договором № 2615/1107/71-022 від 01.11.2007.
З огляду на те, що вимоги ТОВ “Діджи Фінанс» про стягнення основної заборгованості за кредитним договором № 2615/1107/71-022 від 01.11.2007 до ОСОБА_1 є безпідставними, тому похідні вимоги позову також є безпідставними.
Суд не надає оцінку доводам сторін щодо спливу позовної давності, оскільки позов є необґрунтований.
У задоволенні клопотання, заявленого представником позивача Педенком П. В. про закриття провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 257 ЦПК України суд відмовляє з огляду на таке.
Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду цивільної справи без прийняття судового рішення у зв'язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи. Пунктом 2 частини першої статті 257 ЦПК України встановлено, що суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Суд закриває провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, зокрема у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Закриття провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 257 ЦПК України можливе також у разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина зумовлює відмову в позові, а не закриття провадження у справі.
Оскільки у судовому засіданні позивач підтримував заявлені позовні вимоги до відповідача, заперечував щодо задоволення клопотання ОСОБА_4 , отже, доводи сторін у спорі потребували розгляду справи по суті. Зазначені висновки узгоджуються із висновками, викладеними у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі 13/51-04.
З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку, що у задоволенні вимог ТОВ “Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором слід відмовити.
Відповідно до вимог частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки суд дійшов висновку про необхідність відмови в задоволенні позовних вимог, то судові витрати слід покласти на позивача.
у задоволенні позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги до Полтавського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
позивач: товариство з обмеженою відповідальністю "Діджи Фінанс" (код ЄДРПОУ 42649746, місцезнаходження: 04112, м. Київ, вул. І. Сікорського, 8);
представник позивача: Павлов Павло Ігорович, адвокат (Свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю № 8239/10 від 08.10.2019, АДРЕСА_2 );
відповідач: ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 );
представник відповідача: Педенко Дмитро Володимирович, адвокат (Свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю № 8239/10 від 08.10.2019, м. Київ, вул. Срібнокільська, буд. 22, офіс 174).
Суддя Т. М. Лідовець