Київський районний суд м. Полтави
Справа № 552/6514/25
Провадження №2-з/552/36/25
07.11.2025 м. Полтава
Київський районний суд м. Полтави в складі:
головуючого - судді Самсонової О.А.,
секретар судового засідання - Хрипунова Т.В.,
розглянувши заяву позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову
ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 ,
до ОСОБА_2 , адреса: АДРЕСА_2 ,
третя особа - Виконавчий комітет Шевченківської районної у м.Полтаві ради як орган опіки та піклування, адреса: м. Полтава, вул. І.Мазепи, 30,
третя особа - Виконавчий комітет Київської районної у м.Полтаві ради як орган опіки та піклування, адреса: м. Полтава, вул. Решетилівська, 1/2
про визначення місця проживання дитини, -
Позивач звернулась до суду з позовом до відповідача про визначення місця проживання дитини.
В позовній заяві просив суд:
визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком ОСОБА_1 у будинку за адресою: АДРЕСА_1 ,
зобов'язати ОСОБА_2 не чинити та усунути перешкоди у спілкуванні ОСОБА_1 із малолітньою дитиною ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та участі у його виконанні шляхом повернення дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до місця проживання батька за адресою: АДРЕСА_1 .
Судові витрати просив покласти на відповідача.
Ухвалою судді Київського районного суду м.Полтави від 07 серпня 2025 року відкрито провадження у справі, яку вирішено розглядати у загальному позовному провадженні.
Позивач ОСОБА_1 також звернувся до Київського районного суду м. Полтави з заявою про забезпечення його позову до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини.
Свою заяву про забезпечення позову обґрунтовує тим, що 20 квітня 2025 року відповідачка вивезла дитину із будинку батька, де дитина має постійне зареєстроване місце проживання та не надає можливості ні дитині, ні батьку спілкуватись один з одним.
Отже, тривалий час відповідачка чинить перешкоди у спілкуванні з малолітнім сином, у зв'язку з чим батько позбавлений можливості впевнитися в яких умовах знаходиться дитина, якими є його поточні потреби, які почуття та емоції у дитини, чи дитина задоволена доглядом зі сторони матері, чи дитина задоволена новими умовами, які створила йому мати.
Уже шість місяців, як відповідачка навмисне створює ситуацію для відчуження дитини від батька, очевидно маніпулює дитячою свідомістю з метою стерти з пам'яті дитини усвідомлення батьківської любові і піклування, а можливо і намагається створити у свідомості дитини негативний образ батька.
Починаючи із 20 квітня 2025 року батько дитини постійно намагався додзвонитись до матері, щоб надала можливість зустрічі та спілкування дитини з батьком, писав повідомлення у всі месенджери, які були йому відомі щодо матері дитини.
Відповідачка більше місяця не виходила на зв'язок із батьком .
Після звернень до поліції, та численних намагань працівників поліції додзвонитись відповідачці, від працівників поліції батьку стало відомо, що мати вивезла дитину без згоди батька до Великобританії, користуючись правом перетину кордону дитини без окремого нотаріально посвідченого дозволу батька під час воєнного стану в Україні.
Лише наприкінці травня 2025 року відповідачка написала декілька повідомлень у месенджер.
З огляду на повідомлення відповідачки, то мати дитини усвідомлено не надає дитині можливості спілкування з батьком і бабусею та рідним дядьком дитини і усвідомлено намагається навіювати негативні емоції у дитини про сім'ю батька та в подальшому використати цю маніпуляцію навіяними та спотвореними дитячими емоціями на свою користь.
За таких обставин позивач просив суд забезпечити його позов:
шляхом зобов'язання ОСОБА_2 забезпечити регулярне спілкування батька, ОСОБА_1 , з дитиною, ОСОБА_3 , протягом 30 хвилин у зручний для дитини час ( починаючи із 17-00 до 20-00 години за часовим поясом Великобританії ) у вівторок, четвер та суботу, шляхом організації відеозв'язку через додаток «WhatsАрр», із використанням контактного номера батька: НОМЕР_2 та контактного номеру матері тел. НОМЕР_1 ;
та зобов'язати ОСОБА_2 утримуватись від будь-яких дій, що можуть перешкоджати вільному та безперешкодному спілкуванню батька з дитиною, зокрема блокування відеозв'язку, ігнорування дзвінків, психологічного тиску на дитину тощо, а також повідомляти батька дитини за одну годину до початку спілкування про готовність вийти на відеозв'язок.
Згідно ч.1 ст.153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду).
Тому дану заяву суд розглядає без повідомлення сторін.
Вирішуючи зазначену заяву про забезпечення позову, суд приходить до наступних висновків.
Відповідно до ч.1, 2 ст.149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
При застосуванні заходів забезпечення позову суд має виходити із засад розумності, справедливості, добросовісності та із співмірності засобів забезпечення позову з розміром позовних вимог.
Забезпечення позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача проти несумлінних дій відповідача (який може сховати майно, продати знищити або знецінити його), що гарантує реальне виконання позитивно прийнятого рішення.
Підставою забезпечення позову є обґрунтоване припущення заявника, що невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
Як вбачається з матеріалів справи, предметом розгляду у справі є сімейні правовідносини щодо участі батьків у вихованні та спілкуванні з дитиною, визначення місця проживання дитини.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.
У статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
Частиною 3 статті 9 вказаної Конвенції визначено право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
Європейський суд з прав людини зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно врахувати дві умови: по-перше, у найкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).
Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (HANT v. UKRAINЕ, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року).
У справі, що розглядається, вирішуючи питання про необхідність застосування забезпечення позову, суд бере до уваги, що між сторонами склалися стосунки, які позбавляють можливості позивача регулярно спілкуватися з дитиною.
Відповідно до статті 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.
Вказана норма кореспондується із положеннями частини третьої статті 11 Закону України «Про охорону дитинства», в якій вказано, що батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Згідно зі статтею 157 СК України питання про виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
Відповідно до частин першої і другої статті 15 Закону України «Про охорону дитинства» дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів.
Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.
Відповідно до статті 4 Конвенції про контакт з дітьми, дитина та її батьки мають право встановлювати й підтримувати регулярний контакт один з одним. Такий контакт може бути обмежений або заборонений лише тоді, коли це необхідно в найвищих інтересах дитини. Якщо підтримання неконтрольованого контакту з одним з батьків не відповідає найвищим інтересам дитини, то розглядається можливість контрольованого особистого контакту чи іншої форми контакту з одним з таких батьків.
Системний аналіз наведених норм матеріального права дає підстави вважати, що мати, яка проживає окремо від дитини, також має право на особисте спілкування з нею, а батько не має права перешкоджати матері спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини і таке спілкування відбувається саме в інтересах дитини.
Про необхідність та важливість контакту дитини з кожним із батьків під час тривання судового процесу та відсутності остаточного рішення щодо визначення місця проживання дітей неодноразово наголошував у своїх рішеннях ЄСПЛ.
Так, у рішенні від 04 вересня 2018 року «Крістіан Кетелін Унгуряну проти Румунії» (заява № 6221/14) ЄСПЛ вважав, що тривалий судовий процес, пов'язаний, у тому числі, зі встановленням графіку відвідування дитини, невиправдано позбавив батька можливості бачитися з сином протягом чотирьох років, а тому допустимим є встановлення такого графіку до закінчення розгляду справи по суті, що свідчить про порушення статті 8 Конвенції щодо права на повагу до його приватного i сімейного життя.
Аналогічні правові висновки наведені в постановах Верховного Суду від 25 листопада 2020 року в справі № 760/15413/19 (провадження № 61-9164св20), від 18 листопада 2020 року в справі № 127/31828/19 (провадження № 61-10859св20), від 25 серпня 2020 року в справі № 466/2317/20 (провадження № 61-11539ск20).
Суд бере до уваги, що батьки малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживають окремо.
Як вбачається з заяв сторін по суті справи, дитина проживає з матір'ю окремо від батька.
На даний час мати з дитиною перебувають за межами України.
Спір між батьками перебуває на розгляді в суді, і до вирішення справи питання спілкування батьків з дитиною залишається невирішеним.
В той же час в період розгляду справи судом дитина має право на спілкування з обома батьками.
Судом не встановлено жодних обставин або належних чи допустимих доказів, які б унеможливлювали спілкування батька із малолітнім сином, чи обставин, які б свідчили, що спілкування батька з дитиною перешкоджало нормальному розвитку дитини.
Будь-яких обставин, які негативно впливатимуть на дитину внаслідок встановлення запропонованого позивачем способу спілкування батька з дитиною на час розгляду справи (відозв'язок), судом не встановлено.
Забезпечення позову шляхом встановлення способу спілкування батька з сином на час розгляду справи не є тотожним позовним вимогам та не є не вирішенням спору щодо визначення місця проживання малолітньої дитини.
Згідно п.3 ч.1 ст. 150 ЦПК України позов може забезпечуватися встановленням обов'язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин.
Як зазначено у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Точне і неухильне додержання судами України норм чинного законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову є необхідною умовою здійснення завдань цивільного судочинства, які полягають у справедливому, неупередженому та своєчасному розгляді й вирішенні цивільних справ із метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно з роз'ясненнями п. 4 цієї Постанови, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчилися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, яка звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
З врахуванням викладеного, застосування у справі заходів забезпечення позову є виправданим, якщо з обставин справи встановлено об'єктивну можливість вчинення відповідачем дій, які можуть утруднити чи унеможливити виконання рішення суду в разі задоволенні позову.
При цьому варто враховувати, що підтвердити за допомогою реально існуючих доказів подію, яка ймовірно настане або може настати в майбутньому, фактично неможливо, а тому наявність чи відсутність підстав для забезпечення позову оцінюються судом в залежності від кожного конкретного випадку, з урахуванням фактичних обставин справи і змісту позовних вимог.
Згідно з ч. 3 ст. 150 ЦПК України види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову.
Інститут забезпечення позову являє собою сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.
Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.
Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 16 серпня 2018 року у справі № 910/1040/18.
З урахуванням встановлених обставин справи та беручи до уваги предмет спору і зміст позовних вимог, суд приходить до висновку, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
Вирішуючи по суті заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову, суд враховує, що предметом позову по даній справі є визначення місця проживання дитини разом з батьком, і у разі задоволення позову відсутність емоційного контакту малолітньої дитини з її батьком, який може бути втрачений в результаті відсутності їх зустрічей, може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що невжиття заходів забезпечення позову, призначення яких полягає у встановленні способу спілкування позивача і його малолітньої дитини, а також покладення на відповідача обов'язку не чинити перешкод зустрічам батька і дитини, може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
Суд враховує, що у таких чутливих правовідносинах, враховуючи можливий тривалий судовий розгляд справи про визначення місця проживання малолітньої дитини, сприяння забезпеченню відновлення відносин та емоційного контакту малолітньої дитини особисто з її батьком повинно переважати над бажанням інших осіб обмежити або взагалі відгородити дитину від спілкування з батьком.
А тому з метою запобігання втрати емоційного контакту батька з малолітньою дитиною, запобігання погіршення між ними відносин на період розгляду справи у суді, який може бути тривалим, та остаточного вирішення питання про визначення місця проживання малолітньої дитини, суд вважає за необхідне застосування заходу забезпечення позову у спірних правовідносинах із дотриманням вимог законодавства, яким врегульовано правовий механізм забезпечення позову.
З огляду на вищенаведене заходи забезпечення позову, запропоновані позивачем, у вигляді зобов'язання ОСОБА_2 забезпечити спілкування батька ОСОБА_1 з дитиною ОСОБА_3 через відео або телефонний зв'язок, а також шляхом зобов'язання її утримуватись від будь-яких дій, що можуть перешкоджати вільному та безперешкодному спілкуванню батька з дитиною, відповідає вимогам розумності, обґрунтованості, адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову і спроможний забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову. Невжиття таких заходів забезпечення позову призведе до неможливості виконання судового рішення і виникнення між сторонами у справі конфліктних ситуацій. Будь-які права інших осіб, що не є учасниками судового процесу, не порушуються у зв'язку із вжиттям такого заходу.
Разом із тим, суд не вбачає підстав для визначення конкретного мобільного застосунку для забезпечення спілкування батька з дитиною, а також завчасного попередження відповідачем позивача про такий відеозв'язок.
Крім того, враховуючи, що ці заходи забезпечення позову судом застосовано за заявою позивача, суд не вбачає підстав для покладення на відповідача обов'язку ініціювати такі сеанси зав'язку позивача з дитиною, оскільки він сам спроможний у визначений час зателефонувати дитині або вийти на відеозв'язок за номером телефону, який мати має йому повідомити для такого спілкування.
В даному випадку суд вважає достатнім та необхідним зобов'язання відповідача не чинити перешкоди та забезпечити спілкування дитини з батьком, якщо він виходитиме на відеозв'язок чи телефонуватиме дитині.
Крім того, період часу, який позивач просить визначити для спілкування з дитиною, з 17 до 20 год. суд вважає за необхідне визначити точніше, з тим, щоб кожна із сторін не була надмірно обмежена у використанні власного часу та не була вимушена протягом трьох годин не відходити від засобів зв'язку.
Тому суд вважає за необхідне визначити такий час з 19 до 20 год. Визначення більш раннього часу може бути неефективним засобом забезпечення позову, оскільки у більш ранній час дитина може бути задіяна на навчанні, у відвідуванні дитячого закладу. Крім того, суд враховує, що відповідачу та дитині необхідний час, щоб дістатися від місця навчання дитини до місця їх проживання.
За таких обставин, вирішуючи питання щодо заходів забезпечення позову, суд вважає достатнім зобов'язання ОСОБА_2 забезпечити регулярне спілкування батька ОСОБА_1 з дитиною ОСОБА_3 протягом 30 хвилин в період з 19-00 до 20-00 години за часовим поясом Великобританії у вівторок, четвер та суботу з використанням відеозв'язку або мобільного зв'язку, повідомивши батьку контактний номер для спілкування з дитиною та застосунок (додаток), за яким можливий такий зв'язок, та зобов'язавши її не перешкоджати вільному та безперешкодному спілкуванню батька з дитиною (зокрема блокування відеозв'язку чи телефонного зв'язку, ігнорування дзвінків, тощо), якщо батько у вказані дні та час виходитиме на зв'язок з дитиною.
Застосування таких заходів забезпечення позову буде співмірним з предметом позову та не становитиме надмірний тягар для сторін.
Тому заяву про забезпечення позову слід задовольнити частково.
Керуючись ст. ст.149, 153 ЦПК України, суд -
Заяву про забезпечення позовузадовольнити частково.
У порядку забезпечення позову ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 (адреса: АДРЕСА_2 ) про визначення місця проживання дитини
до набрання законної сили рішенням суду у справі №552/6514/25:
зобов'язати ОСОБА_2 забезпечити регулярне спілкування батька, ОСОБА_1 , з дитиною, ОСОБА_3 , протягом 30 хвилин в період з 19-00 год. до 20-00 год. за часовим поясом Великобританії у вівторок, четвер та суботу з використанням відеозв'язку або телефонного зв'язку, та повідомити ОСОБА_1 контактний номер для спілкування з дитиною та застосунок (додаток), за яким можливий такий зв'язок;
зобов'язати ОСОБА_2 не перешкоджати вільному та безперешкодному спілкуванню ОСОБА_1 з дитиною, ОСОБА_3 (зокрема через блокування відео- або телефонного зв'язку, ігнорування дзвінків, тощо), якщо батько у вказані дні та час виходитиме на зв'язок з дитиною.
В задоволенні решти вимог заяви про забезпечення позову відмовити.
Ухвалу надіслати для виконання особам, яких стосуються заходи забезпечення позову.
Ухвала підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження.
Ухвала може бути оскаржена до Полтавського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 15-денний термін.
Головуючий О.А.Самсонова