Справа № 357/15440/25
1-кп/357/1174/25
10.11.2025 Білоцерківський міськрайонний суд Київської області в складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
при секретарі ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судового засідання Білоцерківського міськрайонного суду Київської області, кримінальне провадження за № 12025111250000225 внесеному до ЄРДР 07.08.2025 року, за обвинуваченням
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Узин, Білоцерківського району, Київської області, громадянина України, із повною загальною середньою освітою, не працюючого, не одруженого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше неодноразово судимого:
- 08.01.2020 року вироком Білоцерківського міськрайонного суду Київської області за ч. 3 ст. 185 КК України на 3 роки позбавлення волі, на підставі ст. ст. 104, 75 КК України звільненого від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки та покладенням обов'язків, передбачених ст. 76 КК України.
- 20.11.2023 року вироком Білоцерківського міськрайонного суду Київської області за ч. 1 ст. 190 КК України на 200 годин громадських робіт (покарання відбув повністю),
- 30.10.2024 року вироком Білоцерківського міськрайонного суду Київської області за ч.4 ст.185 КК України на 5 років позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК України звільненого від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки та покладенням обов'язків, передбачених ст. 76 КК України,
- 24.06.2025 року вироком Білоцерківського міськрайонного суду Київської області за ч.1 ст.309, ч. 1 ст. 71 КК України до покарання у виді 5 років 1 місяця позбавлення волі,
- 11.09.2025 року вирокм Білоцерківського міськрайонного суду Київської області за ч. 2 ст. 289, ч. 1 ст. 162 КК України, із застосуванням ч. 1 ст. 70, ч. 4 ст. 70 КК України на 6 років позбавлення волі без конфіскації майна,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 15, ч. 2 ст. 289 КК України,
сторони кримінального провадження та інші учасники судового провадження:
прокурор ОСОБА_4 ,
в режимі відеоконференції
обвинувачений ОСОБА_3 ,
07.08.2025 року приблизно о 01 год. 19 год., у нічну пору доби, ОСОБА_3 йшов по дорозі у стані алкогольного сп'яніння в АДРЕСА_2 де помітив автомобіль марки «Mersedes Benz Sprinter 312D» реєстраційний номер НОМЕР_1 , 1999 року випуску, сірого кольору, який належить на праві власності ОСОБА_5 та яким користується ОСОБА_6 , що був припаркований на узбіччі дороги.
В цей час, у ОСОБА_3 виник злочинний умисел спрямований на незаконне заволодіння вказаним транспортним засобом марки «Mersedes Benz Sprinter 312D».
З метою реалізації свого злочинного умислу, спрямованого на незаконне заволодіння транспортним засобом, ОСОБА_3 перебуваючи у вказаному місці та у вказаний час, діючи умисно, повторно, в умовах воєнного стану, введеного Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022, дію якого продовжено відповідно до Указу Президента України № 478/2025 від 14.07.2025, а саме під час дії комендантського часу, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, скориставшись тим, що його дії залишаються непоміченими сторонніми особами, за допомогою знайденого гранітного камінця, розбив скло водійських дверей та рукою з середини відчинив дверний замок, таким чином ОСОБА_3 відчинивши двері автомобіля марки «Mersedes Benz Sprinter 312D» сів на водійське сидіння та за допомогою фізичної сили розібрав пластикову обшивку, замок запалювання та за допомогою пошкодженої електропроводки намагався привести в дію двигун внутрішнього згорання вказаного автомобіля з метою незаконного його заволодіння.
Однак, ОСОБА_3 , не зміг привести в дію двигун внутрішнього згорання з причин, що не залежали від його волі, у зв'язку з чим не вчинив усіх дій, які вважав необхідними для доведення кримінального правопорушення до кінця та залишив автомобіль, після чого з місця події зник, залишивши автомобіль на місці.
Допитаний в судовому засіданні ОСОБА_3 свою вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 15, ч. 2 ст. 289 КК України, визнав повністю, щиро розкаявся. Не заперечував обставини, викладені в обвинувальному акті. Даючи вільні показання та відповідаючи на запитання, пояснив, що точну дату не памятає, можливо 07.08.2025 року, після першої години ночі, перебував у стані алкогольного спянінння та йшов в м. Узин по вул. Пушкіна, 8. Побачив автомобіль «Mersedes Benz Sprinter 312D», вирішив покататися. Підняв камінець та розбив ним скло і рукою відчинив дверний замок. Потрапив всередину автомобіля, розібрав нижню панель та намагався завести двигун, однак йому це невдалося. Оскільки невдалося завести автомобіль, то він вийшов та пішов у власних справах. Коли розбив вікно автомобіля, то склом порізав собі руку, йшла кров. Шкоду потерпілому відшкодував, шляхом повернення коштів. Зробив для себе належні висновики, більше вчиняти злочини не буде, просить суворо не карати.
Показання обвинуваченого в судовому засіданні послідовні і логічні, а тому не викликають сумнівів суду у правильності розуміння ним змісту обставин, добровільності та істинності його позиції.
З'ясувавши думки учасників судового провадження про обсяг та порядок дослідження доказів по справі, враховуючи, що ОСОБА_3 визнав свою винуватість у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, ніхто з учасників не піддає сумніву й не оспорює фактичні обставини, викладені в обвинувальному акті, вірно розуміють зміст цих обставин, у суду немає сумнівів у добровільності та істинності позиції учасників процесу, а тому, відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України, суд вважає за недоцільне проводити дослідження доказів стосовно фактичних обставин справи, які ніким не оспорюються, обмежившись лише допитом обвинуваченого та матеріалами кримінального провадження, які характеризують його особу й стосуються речових доказів у провадженні. При цьому судом роз'яснено, що у такому випадку учасники судового провадження будуть позбавлені права оспорювати ці фактичні обставини в апеляційному порядку.
Такий висновок суду ґрунтується також і на практиці Європейського суду з прав людини, викладеній, зокрема, у рішенні в справі «Коваль проти України» від 19.10.2006 року, відповідно до п. 113 якого вбачається, що «основна мета статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, у межах кримінального провадження забезпечити справедливий розгляд справи судом, який встановить обґрунтованість будь-якого кримінального обвинувачення. Стаття 6 Конвенції в цілому гарантує обвинуваченому ефективну участь у кримінальному провадженні. Основним аспектом права на справедливий суд є те, що розгляд кримінальної справи, включаючи елементи кримінального провадження, які відносяться до процедури, повинен бути змагальним і в ньому має забезпечуватись рівність сторін обвинувачення і захисту (рішення від 16 лютого 2000 року у справі «Роув і Дейвіс проти Сполученого Королівства»).
Судовий розгляд проведено стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і в межах висунутого обвинувачення за ч. 3 ст. 15, ч. 2 ст. 289 КК України, відповідно до вимог ст. 337 КПК України.
Суд встановив, що своїми умисними діями, які виразились в незакінченому замаху на незаконне заволодіння транспортним засобом, вчиненому повторно, ОСОБА_3 вчинив злочин, передбачений ч. 3 ст. 15, ч. 2 ст. 289 КК України.
При призначенні ОСОБА_3 покарання суд враховує вимоги ст. 65 КК України, згідно із якими особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання необхідне й достатнє для виправлення та попередження нових злочинів, а згідно ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових злочинів.
Статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Європейський Суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово зазначав, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним. Європейський Суд вказує, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи».
Конституційний Суд України в своєму рішенні зазначив: «Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Справедливе застосування норм права - є не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного».
Справедливість покарання повинна визначатися з точки зору врахування інтересів усіх суб'єктів кримінально-правових відносин, у тому числі й потерпілих. Однією із умов досягнення цієї мети є відшкодування завданого злочином збитку або усунення заподіяної шкоди.
При призначенні виду та розміру покарання обвинуваченому, суд враховує суспільну небезпеку і тяжкість вчиненого кримінального правопорушення проти безпеки руху та експлуатації транспорту, дані про особу ОСОБА_3 , який на утриманні неповнолітніх дітей не має, не працює, раніше неодноразово судимий, у тому числіі за за вчинення умисних корисливих злочинів, на шлях виправлення не став, продовжує вчиняти умисні корисливі злочини.
Обставинами, що пом'якшують покарання обвинуваченого, відповідно до ст. 66 КК України, суд визнає щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину.
Обставинами, що обтяжують покарання обвинуваченого - вчинення злочину з використанням умов воєнного стану, вчинення кримінального правопорушення особою, що перебуває у стані алкогольного сп'яніння.
Враховуючи вказані обставини справи, дані про особу обвинуваченого, суспільну небезпеку вчиненого злочину, суд дійшов висновку, що виправлення ОСОБА_3 та попередження вчинення ним нових злочинів, можливе лише в умовах ізоляції від суспільства, тому йому слід призначити покарання у виді позбавлення волі, без конфіскації майна, в межах санкції статті обвинувачення.
Підстави для застосування ст. 69 КК України, чи норм ст. 69-1 КК України, в даному конкретному випадку, відсутні.
На думку суду, призначене покарання у виді позбавлення волі, без конфіскації майна, в межах санкції статті обвинувачення, буде необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_3 та попередження вчинення нових злочинів, воно буде перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами вчиненого правопорушення і особою винного та не буде становити особистий надмірний тягар для особи.
Також, судом враховується, що кримінальне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 15, ч. 2 ст. 289 КК України, ОСОБА_3 вчинив до постановлення вироку Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 11.09.2025 року, яким його було засуджено за ч. 2 ст. 289, ч. 1 ст. 162 КК України, із застосуванням ч. 1 ст. 70 КК України, ч. 4 ст. 70 КК України ( із врахуванням вироку Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 24.06.2025 року) на 6 років позбавлення волі без конфіскації майна.
З огляду на викладене, суд вважає необхідним остаточне покарання обвинуваченому призначити за сукупністю кримінальних правопорушень, відповідно до вимог ч. 4 ст. 70 КК України, а саме до покарання призначеного за цим вироком частково приєднати невідбуту частину покарання за вироком Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 11.09.2025 року.
Також, враховуючи вимоги ч. 4 ст. 70, ст. 72 КК України, в строк покарання, остаточно призначеного ОСОБА_3 за сукупністю кримінальних правопорушень, слід зарахувати строк перебування ОСОБА_3 під вартою, з моменту його затримання з 08.08.2025 року по 09.11.2025 року включно, при цьому враховується, що вироком Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 11.09.2025 року, ОСОБА_3 було призначено остаточне покарання, зокрема і з урахуванням ч. 4 ст. 70 КК України, а саме врахуванням вироку Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 24.06.2025 року.
Цивільний позов у справі не заявлено.
Речові докази відсутні.
Процесуальні витрати на підставі ст. 124 КПК України підлягають стягненню з обвинуваченого на суму 8481,60 грн.
Керуючись ст. ст. 7, 100, 349, 368, 370, 373, 374, 394 КПК України, суд,
ОСОБА_3 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 15, ч. 2 ст. 289 КК України та призначити йому покарання за ч. 3 ст. 15 ч. 2 ст. 289 КК України - 6 років позбавлення волі без конфіскації майна.
На підставі ч. 4 ст. 70 КК України, шляхом часткового складання призначених покарань, за цим вироком та вироком Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 11.09.2025 року остаточно визначити ОСОБА_3 покарання 6 років 6 місяців позбавлення волі без конфіскації майна.
Строк відбування покарання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , рахувати з 10.11.2025 року.
Зарахувати ОСОБА_3 в строк відбування покарання, остаточно призначеного за сукупністю кримінальних правопорушень на підставі ч. 4 ст. 70, ст.72 КК України, строк перебування ОСОБА_3 під вартою, з моменту його затримання з 08.08.2025 року по 09.11.2025 року включно.
Цивільний позов не заявлено.
Речові докази відсутні.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь держави процесуальні витрати на залучення експертів для проведення експертизи у сумі 8481,60 грн гривень.
Вирок суду може бути оскаржений до Київського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляції через Білоцерківський міськрайонний суд Київської області. Вирок суду з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним, відповідно до положень частини третьої статті 349 КПК України, не може бути оскарженим в апеляційному порядку.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги, вирок набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції, якщо його не буде скасовано.
Суддя: ОСОБА_7