Справа № 293/853/25
Провадження № 2/293/529/2025
06 листопада 2025 рокуселище Черняхів
Черняхівський районний суд Житомирської області у складі:
головуючого судді Збаражського О.М.,
за участю секретаря судового засідання Крисюк О.О.,
представника відповідача Павлової Д.Д.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
І. СУТЬ СПРАВИ
24.07.2025 ТОВ «Споживчий центр» звернулось до суду із позовом, за змістом якого просить стягнути на свою користь з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № 30.08.2024-100001615 від 31.08.2024 у розмірі 27000,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що відповідно до укладеного кредитного договору №30.08.2024-100001615 відповідач отримав кредит у розмірі 10000,00грн. Відповідач належним чином не виконав взяті на себе зобов'язання за договором, кредит у встановлений строк не повернув. З наведених мотивів та підстав, позивач просить суд стягнути з відповідача на його користь заборгованість за кредитом у розмірі 27000,00грн., з яких 10000,00 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 9300,00 грн. - заборгованість за процентами, 900,00грн. - комісія, 1800,00грн. - додаткова комісія, 5000,00грн. - неустойка.
ІІ. ПРОЦЕДУРА та КОРОТКІ ПОЗИЦІЇ СТОРІН
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями від 24.07.2025 справа №293/853/25 передана на розгляд судді Збаражському О.М.
На виконання вимог ч.8 ст.187 ЦПК України, 30.07.2025, судом отримано відомості з Єдиного державного демографічного реєстру про зареєстроване місце проживання відповідача ОСОБА_1 .
Ухвалою від 04.08.2025 суд прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі. Постановив розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження. Судове засідання призначив на 28.08.2025.
27.08.2025 представник відповідача Павлова Д.Д. подала відзив на позов.
Ухвалою від 28.08.2025, що у порядку ч. 5 ст. 259 ЦПК України занесена до протоколу судового засідання, суд відклав судове засідання на 02.10.2025.
02.09.2025 позивач подав відповідь на відзив на позов.
03.09.2025 представник відповідача Павлова Д.Д. подала заперечення на відповідь на відзив.
Ухвалою від 02.10.2025, що у порядку ч. 5 ст. 259 ЦПК України занесена до протоколу судового засідання, суд відклав судове засідання на 06.11.2025.
06.11.2025 сторони в судове засідання не прибули, про розгляд справи повідомлялись встановленим порядком.
Представник позивача Логош Т.В. згідно заяви зазначеної в позовній заяві просила справу розглядати без участі представника ТОВ «Споживчий центр».
Представник відповідача ОСОБА_2 в судовому засіданні позов не визнала, з підстав викладених у відзиві на позов.
Відповідно до ч.1 ст.223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
У судовому засіданні 06.11.2025, відповідно до ст. 268 Цивільного процесуального кодексу України, суд склав вступну та резолютивну частини рішення.
ІІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ та ДОКАЗИ НА ЇХ ПІДТВЕРДЖЕННЯ
Судом встановлено, що 31.08.2024 між ТОВ «Споживчий центр» та відповідачем, відповідно до пропозиції про укладення кредитного договору (оферти), заявки від 31.08.2024 відповіді позичальника про прийняття пропозиції (акцепт), які підписані позичальником одноразовими ідентифікаторами Е943, які було відправлено на фінансовий номер позичальника 0668698617 укладено електронний кредитний договір №30.08.2024-100001615, відповідно до умов якого відповідачу надано кредит у розмірі 10000,00 грн. на строк 124 дні, дата повернення 01.01.2025; процентна ставка фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 1% за один день користування кредитом.
Пунктом 8 договору передбачена сплата комісії за надання кредиту в розмірі 8% від суми кредиту, що дорівнює 900,00грн. Крім того, п.9. договору сторони погодили нарахування комісії за обслуговування кредитної заборгованості у розмірі 900,00грн. у кожному з 2 чергових періодів, наступних за першим черговим періодом.
Орієнтовна реальні річна процентна ставка за кредитом становить 2901.37%. Орієнтовна загальна вартість кредиту для споживача складає 22000 грн. 00 коп. Загальні витрати за споживчим кредитом - 12000,00 грн. П. 17 договору, встановлена неустойка у розмірі 100 грн. 00 коп., що нараховується за кожен день невиконання/неналежного виконання кожного окремого зобов'язання незалежно від суми невиконаного/неналежно виконаного зобов'язання. П. 18 договору сторони передбачили, що розмір процентів відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України становить 365 % річних, які нараховуються від простроченої позичальником суми (база розрахунку). Максимальний розмір процентів відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України встановлюється законом.
В заявці від 31.08.2024, яка теж підписана відповідачем одноразовим ідентифікатором Е943 відповідач зазначив реквізити належного йому електронного платіжного засобу для перерахування коштів: 4149-49хх-хххх-8458.
31.08.2024 ТОВ «Споживчий центр» виконало умови кредитного договору в частині надання кредиту відповідачу в розмірі 10000,00грн, що підтверджується повідомленням ТОВ «Універсальні платіжні рішення» ТОВ «УПР» від 11.07.2025 про успішне перерахування коштів на платіжну картку клієнта 4149-49хх-хххх-8458 (а.с. 12).
Реалізуючи право на подання відзиву, у порядку ст. 178 ЦПК України, відповідач ОСОБА_1 подав відзив на позовну заяву, у якому останній вказав, що він є військовослужбовцем, проходить службу в Збройних Силах України 20.05.2024 по даний час. Наразі діє особливий період та він проходить службу чим вносить свій вклад у захист нашої країни та територіальної цілісності України.
Враховуючи те, що він є військовослужбовцем, відповідач вважає, що на нього розповсюджуються гарантії, передбачені п. 15 ст. 14 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», яким передбачено, що військовослужбовцям штрафні санкції, пеня за невиконання зобов'язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об'єктів житлового фонду (житлового будинку, квартири, майбутнього об'єкта нерухомості, об'єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля.
Позивач скористався правом на подання відповіді на відзив, за змістом якої вказував, що відповідач підписав кредитний договір електронним підписом за допомогою одноразового ідентифікатора, тим самим погодився на такі умови договору, а тому зобов'язався їх виконувати.
ІV. ЗАКОНОДАВСТВО, ЩО ПІДЛЯГАЄ ЗАСТОСУВАННЮ, ОЦІНКА та МОТИВИ СУДУ
Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до частини першої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Нормами частини другої статті 639 ЦК України передбачено, що якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Тобто, будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді.
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19.
Договір є обов'язковим до виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
За змістом положень статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (стаття 530 ЦК України).
Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Положеннями статті 611 цього Кодексу передбачено, що в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Отже, для належного виконання зобов'язання необхідно дотримуватись визначених у договорі строків (термінів), зокрема щодо сплати коштів, визначених кредитним договором, а тому прострочення виконання зобов'язання є його порушенням.
Відповідно до статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання (частина перша статті 625 ЦК України).
До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Суть зобов'язання за кредитним договором полягає в обов'язку банку або іншої фінансової установи надати гроші (кредит) позичальникові та в обов'язку позичальника їх повернути і сплатити за користування ними проценти. Підписання договору не означає безспірності його умов, якщо вони суперечать законодавчим обмеженням.
За змістом ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст.1048 ЦК України). Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст.1055 ЦК України).
Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору (ч.2 ст. 1056-1 ЦК України).
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
Статтею 3 Закону України «Про електрону комерцію» визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
При цьому, одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пункт 12 частини першої статті 3 Закону).
Згідно зі ст.11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному ч.6 цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст.12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст.12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Відповідно до ст.12 Закону, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: 1) електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; 2) електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; 3) аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
За правилами ч.ч.1,2 ст.6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний підпис є обов'язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувача електронного документа іншими суб'єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що відповідно до п.1.1, п. 1.14 Пропозиції про укладення кредитного договору (оферти) кредитної лінії - дана пропозиція є пропозицією укласти електронний кредитний договір у порядку, передбаченому Законом України «Про електронну комерцію» і не є ні договором приєднання/його частиною у розумінні ст. 634 ЦК України, ні публічним договором у розумінні ст. 633 ЦК України; підписання споживачем даної пропозиції передбачає надання згоди на зазначені умови надання споживчого кредиту; позичальнику надається можливість з дати укладення договору до дати виконання ним повністю усіх зобов'язань за договором у особистому кабінеті позичальника на веб-сайті кредитодавця завантажити Договір та/або надіслати його на будь-яку електронну адресу, яку вкаже позичальник власноруч у момент ініціалізації.
Відповідно до заявки кредитного договору №30.08.2024-100001615, дата та час укладення - 31.08.2024, сума кредиту - 10 000,00 грн., строк кредитування - 124 дні з дати надання та до 01.01.2025, процентна ставка «Стандарт» у розмірі 1% за 1 день користування кредитом.
Згідно до відповіді позичальника про прийняття пропозиції кредитного договору №30.08.2024-100001615, позичальником підтверджено, що ним однозначно та безумовно прийнято та акцептовано пропозицію про укладення кредитного договору; для підписання та укладення договору введено код смс-повідомлення, яке було відправлено на фінансовий номер - 0668698617.
Крім того, позичальник до підписанні кредитного договору ознайомився із паспортом споживчого кредиту та підписав його одноразовим ідентифікатором А943.
31.08.2024 ТОВ «Універсальні платіжні рішення» перераховано 10000,00 грн., на картку №4149-49хх-хххх-8458, призначення платежу: «видача за договором кредиту №30.08.2024-100001615.
Позивачем при зверненні до суду до позовної заяви було додано розрахунок про стан заборгованості за кредитним договором №30.08.2024-100001615 від 31.08.2024, яка складається із 10000,00 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 9300,00 грн. - заборгованість за процентами, 900,00грн. - комісія, 1800,00грн. - додаткова комісія, 5000,00грн. - неустойка.
Своїм підписом на договорі відповідач також підтвердив, що ознайомлений з усіма умовами, в тому числі, й порядком та строками повернення кредиту та сплати процентів, розуміє та зобов'язується їх виконувати.
Таким чином, суд дійшов висновку, що уклавши даний договір на умовах, викладених у ньому, відповідач тим самим засвідчив свою згоду та взяв на себе зобов'язання виконувати умови, які були в ньому закріплені.
Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим до виконання сторонами.
За змістом статей 526, 615 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись у встановлений термін, відповідно до вимог закону та умов договору.
Оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому їх досліджені, враховуючи те, що відповідачем ОСОБА_1 не заперечується факт виконання ТОВ «Споживчий центр» своїх зобов'язань за вищевказаним кредитним договором та перерахування на його картковий рахунок кредитних коштів в сумі 10000,00грн., суд встановив, що відповідач в порушення вимог договору та норм ЦК України не виконав взяті на себе зобов'язання перед кредитодавцем ТОВ «Споживчий центр», а тому дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення заборгованості за тілом кредиту у розмірі 10000,00 грн. є обґрунтованою а, тому позов в цій частині підлягає задоволенню.
Що стосується вимог позивача щодо стягнення відсотків за вказаним кредитним договором, суд зазначає наступне.
Відповідач не визнає та заперечує стягнення з нього відсотків за означеним кредитним договором, з огляду на його статус військовослужбовця та положення п.15 ст.14 Закону України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей».
Відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення окремих питань виконання військового обов'язку та ведення військового обліку» від 30 березня 2021 року №1357-IX, який набрав чинності 23 квітня 2021 року пункт 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» викладено в новій редакції: «15. Військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, на весь час їх призову, а військовослужбовцям під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, які перебували або перебувають безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов'язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються».
Останніми змінами, які набрали чинності 19.08.2022 року пункт 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» доповнено словами «крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об'єктів житлового фонду (житлового будинку, квартири, майбутнього об'єкта нерухомості, об'єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля».
Частиною 9 статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» визначено, що військовослужбовці це особи, які проходять військову службу; військовозобов'язані - це особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний та воєнний час.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", особливий період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Особливий період в Україні діє з 18 березня 2014 року по теперішній час.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26 серпня 2020 року у справі №813/402/17 дійшла висновку про те, що навіть за не введення у країні воєнного стану, особливий період, початок якого пов'язаний з моментом оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової чи прихованої), хоч і охоплює час мобілізації, однак не може вважатися закінченим лише зі спливом строку, протягом якого підлягали виконанню визначені у відповідному рішенні про мобілізацію заходи. Отже, у проміжки між періодами проведення мобілізації стан особливого періоду не припинявся.
Верховний Суд у постанові від 15 липня 2020 року у справі № 199/3051/14 (провадження № 61-10861св18) виклав висновок про перелік необхідних документів доведеності статусу особи, яка має право на пільги, визначені пунктом 15 частини третьої статті 14 Закону України «Про «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей».
У цій постанові Верховний Суд зазначив, що Національний банк України листом від 02 вересня 2014 року № 18-112/48620 надав роз'яснення, що для звільнення від нарахування штрафів, пені та відсотків за користування кредитом мобілізовані позичальники повинні надати банку перелік документів, встановлений листом Міністерства оборони України від 21 серпня 2014 року № 322/2/7142.
Такими документами є: військовий квиток, в якому у відповідних розділах здійснюються службові відмітки або довідка про призов військовозобов'язаного на військову службу, видана військовим комісаріатом або військовою частиною, а для резервістів - витяг із наказу або довідка про зарахування до списків військової частини, які видаються військовою частиною. Аналогічні висновки містяться в постанові Верховного Суду від 22.11.2023 року в справі № 426/4264/19.
Статтею 3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" унормовано, що дія цього Закону поширюється на військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, які проходять військову службу на території України, і військовослужбовців зазначених вище військових формувань та правоохоронних органів - громадян України, які виконують військовий обов'язок за межами України, та членів їх сімей.
Аналіз п.15 ст.14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в редакції Закону №1357-IX від 30 березня 2021 року, який набрав чинності 23 квітня 2021 року, свідчить про те, що пільги мають: - військовослужбовці, призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, на весь час їх призову; - військовослужбовці під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, які перебували або перебувають безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів.
Указом Президента України від 24.02.2022року №69/2022 «Про загальну мобілізацію», у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до частини другої статті 102, пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106 Конституції України, вирішено, зокрема оголосити та провести загальну мобілізацію.
Відповідач ОСОБА_1 з 21.05.2024 перебував на військовій службі у військовій частині НОМЕР_1 , що підтверджується довідкою військової частини НОМЕР_1 від 03.06.2024, а з 30.06.2024 - у військовій частині НОМЕР_2 за мобілізацією, що підтверджується довідкою військової частини НОМЕР_2 від 29.08.2025 та від 08.10.2025.
Слід зазначити, що відсутність звернення ОСОБА_1 до кредитора не спростовує той факт, що на нього розповсюджується дія Закону «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Таким чином, на відповідача ОСОБА_1 , як на військовослужбовця, призваного на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, поширюються пільги передбачені пунктом 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а саме не повинні нараховуватися штрафні санкції, пеня та проценти за користування кредитом на весь час його призову.
Враховуючи, що у період нарахування процентів за користування кредитом відповідач є військовослужбовцем під час дії особливого періоду, тому вимоги позивача про стягнення заборгованості за процентами за користування кредитом у розмірі 9300,00грн. задоволенню не підлягають.
Щодо позовних вимог ТОВ «Споживчий центр» про стягнення з відповідача комісії за надання кредиту та обслуговування кредитної заборгованості, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемним.
Договір про споживчий кредит, укладений з порушенням вимог частини першої цієї статті, є нікчемним.
Частиною четвертою статті 42 Конституції України передбачено, що держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.
Згідно зі статтею 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.
Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов'язаної особи банку як обов'язкову умову надання банківських послуг.
Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 (у редакції, чинній на момент укладення спірного кредитного договору), банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).
Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЗУ «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.
Згідно частини третьої статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Відповідно до статті 3 ЦК України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків, що зокрема підтверджується змістом частини третьої статті 509 цього Кодексу. Отже, законодавець, навівши у тексті ЦК України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.
З урахуванням принципів справедливості та добросовісності на позичальника не можна покладати обов'язок сплачувати платежі за послуги, за отриманням яких він до кредитодавця фактично не звертався. Недотримання вказаних принципів призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту. Виконання позичальником умов кредитного договору, встановлених із порушенням зазначених принципів, не приводить ці умови у відповідність до засад цивільного законодавства.
Аналогічні висновки Велика Палата Верховного Суду сформулювала у постанові від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 (пункти 29-31).
Виходячи зі змісту вказаних норм, надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов'язком банку, виконання такого обов'язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту це обов'язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Оскільки надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при реалізації прав та обов'язків за кредитним договором, тому такі дії банку не є послугами, що об'єктивно надаються клієнту-позичальнику.
Отже, виходячи із принципів справедливості, добросовісності на позичальника не може бути покладено обов'язок сплачувати платежі за послуги, які ним фактично не замовлялись і які банком фактично не надавались, а встановлення платежів за такі послуги було заборонено нормативно-правовими актами.
Оскільки сплата позичальником винагороди за надання фінансового інструменту та винагороди за проведення додаткового моніторингу є платою за послуги, що супроводжують кредит в даному випадку, тому пункти договору, які передбачають сплату такої винагороди є нікчемними, у зв'язку з чим підстави для нарахування банком комісії на підставі нікчемних умов договору є безпідставними і вказані кошти не підлягають сплаті позичальником. Такі висновки викладені Верховним Судом в постанові від 07 червня 2023 року у справі №686/14530/15 (провадження № 61-13299св22).
З матеріалів даної справи вбачається, що комісію у розмірі 9% було визначено як плату за надання кредиту.
Крім того, п.9. договору сторони погодили нарахування комісії за обслуговування кредитної заборгованості у розмірі 900,00грн. у кожному з 2 чергових періодів, наступних за першим черговим періодом.
Водночас, в матеріалах справи відсутній перелік банківських послуг, які пов'язані з наданням кредиту та обслуговуванням кредитної заборгованості, які повинні надаватись банком.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що у задоволенні позовних вимог в частині стягнення заборгованості з комісії за надання кредиту та обслуговування кредитної заборгованості слід відмовити з підстав їх необґрунтованості.
Щодо стягнення з відповідача неустойки в сумі 5000,00 грн. суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
В відповіді на відзив позивач зазначає, що згідно п. 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» у разі прострочення споживачем у період з 1 березня 2020 року до припинення зобов'язань за договором про споживчий кредит, укладеним до тридцятого дня включно з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», у тому числі того, строк дії якого продовжено після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», споживач звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за таке прострочення. У тому числі, але не виключно, споживач у разі допущення такого прострочення звільняється від обов'язку сплати кредитодавцю неустойки (штрафу,пені) та інших платежів, передбачених договором про споживчий кредит за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) споживачем зобов'язань за таким договором. Забороняється збільшення процентної ставки за користування кредитом з інших причин, ніж передбачені частиною четвертою статті 1056-1 ЦК України, у разі невиконання зобов'язань за договором про споживчий кредит у період, зазначений у цьому пункті. Дія положень цього пункту поширюється, у тому числі, на кредити, визначені частиною другою статті 3 цього Закону.
Таким чином, за договорами укладеними з 24.01.2024, кредиторам дозволено здійснювати нарахування неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, передбачених договором про споживчий кредит за прострочення виконання зобов'язань.
Вирішуючи питання про стягнення неустойки суд виходить з наступного.
Особа може бути звільнена від цивільного обов'язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства (частина 1 ст. 14 ЦК України).
Критерії правомірності примусу суб'єкта цивільного права до певних дій (бездіяльності) пов'язуються з тим, що відповідні дії (бездіяльність) мають бути обов'язковими для такого суб'єкта (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10.10.2019 у справі № 320/8618/15).
У зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України Верховною Радою України прийнято Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» № 2120-IX від 15.03.2022, яким, зокрема розділ IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» доповнити пунктом 6-1 такого змісту: «6-1. У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після дня його припинення або скасування у разі прострочення споживачем виконання зобов'язань за договором про споживчий кредит споживач звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за таке прострочення. У разі допущення такого прострочення споживач звільняється, зокрема, від обов'язку сплати кредитодавцю неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) споживачем зобов'язань за таким договором. Забороняється збільшення процентної ставки за користування кредитом з причин інших, ніж передбачені частиною четвертою статті 1056-1 Цивільного кодексу України, у разі невиконання зобов'язань за договором про споживчий кредит у період, зазначений у цьому пункті. Норми цього пункту поширюються, у тому числі, на кредити, визначені частиною другою статті 3 цього Закону. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за таким договором, підлягають списанню кредитодавцем».
Пункт 6-1 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» виключено на підставі Закону України № 3498-IX від 22.11.2023, який набрав чинності 24.12.2023.
Також, згідно із Законом № 2120-IX від 15.03.2022 розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пункт 18 такого змісту: «У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем)».
На час розгляду справи в суді положення пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України є чинними.
Відповідно до частини 1 статті 4 ЦК України основу цивільного законодавства України становить Конституція України.
Основним актом цивільного законодавства є Цивільний кодекс України (частина 2 статті 4 ЦК України).
Отже, частина друга статті 4 ЦК України закріплює пріоритет норм цього Кодексу над нормами інших законів. До того ж такий спосіб вирішення колізії норм ЦК України з нормами інших законів - з констатацією пріоритету норм цього Кодексу над нормами інших законів підтримувався як Конституційним Судом України (Рішення від 13.03.2012 у справі № 5-рп/2012), так і Верховним Судом України (постанови від 30.10.2013 у справі № 6-59цс13, від 16.12.2015 у справі № 6-2023цс15). Вказане узгоджується і з правовою позицією, висловленою у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17 (пункт 17), від 18.01.2022 у справі №910/17048/17 (пункт 78), від 29.06.2022 у справі №477/874/19 (пункт 69).
Також Верховний Суд вже робив висновки щодо застосування пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України до зобов'язань, які виникли на підставі окремих договорів. Зокрема, вказувалося, що на договір про надання поворотної фінансової допомоги (позики) розповсюджується дія пункту 18 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06.09.2023 у справі № 910/8349/22); на кредитний договір розповсюджується дія пункту 18 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 18.10.2023 у справі № 706/68/23).
Тлумачення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов'язань. Така особливість проявляється:
(1) в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування;
(2) в договорах, на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит;
(3) у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною другою статті 625 ЦК України, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24.02.2022 за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Отже, до спірних правовідносин підлягають застосуванню вимоги пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.
Ураховуючи викладене, суд приходить до висновку, що 5000,00 грн. неустойки підлягають списанню позикодавцем (позивачем у справі) в силу вимог пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.
В частині третій статті 12, частині першій статті 81 ЦПК України закріплено загальне правило розподілу обов'язків з доказування, а саме кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, надавши належні, допустимі, достовірні та достатні докази відповідно до вимог статей 77-80 ЦПК України.
Оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, з'ясувавши в достатньо повному об'ємі права та обов'язки сторін, обставини справи, перевіривши доводи та надавши їм правову оцінку, суд дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за основним боргом у розмірі 10000,00грн., інші вимоги позивача є необґрунтованими, а тому задоволенню не підлягають.
V. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ
Згідно з ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд приходить до висновку, що на підставі ст. 141 ЦПК України з відповідача в користь позивача підлягають стягненню понесені ним судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору в розмірі 896,29 грн. із розрахунку 37,00% задоволених позовних вимог від заявлених.
Керуючись ст. 89, 259, 265, 268, 273, 354, 355 ЦПК України,-
Позов задовольнити частково.
Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором №30.08.2024-100001615 від 31.08.2024 у розмірі 10000 (десять тисяч) грн. та витрати зі сплати судового збору у розмірі 896 (вісімсот дев'яносто шість) грн. 29 коп.
У задоволенні інших позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Житомирського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач:
Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр»
адреса місцезнаходження: 01032, м.Київ, вул. Саксаганського, 133А
ЄДРПОУ 37356833
Відповідач:
ОСОБА_1
ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ,
РНОКПП НОМЕР_3
Повне рішення складено та підписано 10.11.2025.
Суддя Олег ЗБАРАЖСЬКИЙ