10 листопада 2025 р. Справа № 520/19726/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Спаскіна О.А.,
Суддів: Присяжнюк О.В. , Любчич Л.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 02.07.2025, головуючий суддя І інстанції: Ширант А.А., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022 по справі № 520/19726/24
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача, що полягає у не врахуванні отриманої від Харківський обласний ТЦК довідки про розмір грошового забезпечення на 01.03.2018 для перерахунку пенсії з 01.01.2018.
- зобов'язати відповідача здійснити розрахунок пенсії з 01.05.2011 року по сьогоднішній день з урахуванням отриманої від ІНФОРМАЦІЯ_1 довідки про розмір грошового забезпечення на 01.03.2018 для перерахунку пенсії з 01.01.2018, що враховується для перерахунку пенсії станом на теперішній час, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з повною інформацією за формою, передбаченою постановою Кабінету Міністрів України від 13 лютого 2008 року № 45 «Про затвердження Порядку проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», для перерахунку та виплати пенсії з 1 січня 2018 року на підставі статей 8, 10, 43, та 63 Закону України від 9 квітня 1992 року № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», з урахуванням індексації на момент виплати та компенсації втрати частини доходів, відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 02.07.2025 позов задоволено.
Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, що полягає у не врахуванні отриманої від ІНФОРМАЦІЯ_1 довідки про розмір грошового забезпечення на 01.03.2018 для перерахунку пенсії з 01.01.2018.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснити розрахунок пенсії з 01.05.2011 року по сьогоднішній день з урахуванням отриманої від ІНФОРМАЦІЯ_1 довідки про розмір грошового забезпечення на 01.03.2018 для перерахунку пенсії з 01.01.2018, що враховується для перерахунку пенсії станом на теперішній час, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з повною інформацією за формою, передбаченою постановою Кабінету Міністрів України від 13 лютого 2008 року № 45 «Про затвердження Порядку проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», для перерахунку та виплати пенсії з 1 січня 2018 року на підставі статей 8, 10, 43, та 63 Закону України від 9 квітня 1992 року № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», з урахуванням індексації на момент виплати та компенсації втрати частини доходів, відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області судові витрати у вигляді судового збору, а саме 968 (дев'ятсот шістдесят вісім) гривень 96 копійок
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 02.07.2025 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб факт порушення був обґрунтованим. Обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Враховуючи вищезазначене, судовому захисту підлягають лише порушені права, свободи і інтереси фізичних або права і інтереси юридичних осіб, а не можливість їх порушення в майбутньому.
Відповідно до ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів вислухавши суддю доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, дослідивши письмові докази по справі, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Харківській області та отримує пенсію за вислугу років (відповідно до Закону № 2262-XII), Т.1, а.с. 15-18.
Представник Позивача 14.09.2018 подав до відповідача заяву про поновлення виплати пенсії, необхідними для поновлення виплати пенсії, Т.1, а.с. Т.1, а.с. 19-21.
Як зазначено у позовній заяві 19.11.2018, представника позивача отримано відмову в поновленні виплати пенсії від 30 жовтня 2018 року.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 10.06.2019 по справі №520/3367/19 зобов'язано відповідача провести поновлення та виплату пенсії за вислугу років позивачу, починаючи з дня звернення із відповідною заявою, тобто, з 05.04.2018, з її одночасним перерахунком, відповідно до норм Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", Т.1, а.с. 23-30.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 02.10.2019 апеляційну скаргу позивача задоволено частково. Позовні вимоги про зобов'язання здійснити поновлення виплати пенсії з її одночасним перерахунком, відповідно до норм Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" за період з 07.10.2009 по 04.04.2018 залишено без розгляду, Т.1, а.с. 31-30.
Як зазначено позивачем у позовній заяві виплата пенсії позивача надходила на його банківський рахунок відкритий в АТ “Ощадбанк» в розмірі - 3 972.93 грн щомісячний платіж.
Після цього позивач звернувся до суд з позовом у справі №520/16442/2020.
Харківським окружним адміністративним судом винесено рішення від 12.05.2021 у справі № 520/16442/2020 в якому зобов'язано відповідачу виплатити недоотриману пенсію позивачу за період з 01.05.2011 по 04.04.2018, відповідно до норм Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» нарахуванням компенсації втрати частини доходів».
Представник позивача 13.12.2023 направив відповідачу лист про добровільне виконання рішення суду та надання розрахунків, Т,1, а.с. 37-38.
Представник позивача 13.12.2023 направив запит в ІНФОРМАЦІЯ_1 про надання довідки позивача про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії, Т.1, а.с.41-42.
ІНФОРМАЦІЯ_1 в своєму листі від 25.12.2023 № ФХ-85209/12841/с повідомив, що 23.03.2018 позивачу проведено перерахунок грошового забезпечення осіб звільнених з військової служби за відповідними посадами станом на 01.03.2018, для перерахунку пенсій органами пенсійного фонду з 01.01.2018. Про що складена відповідна довідка, яка направлена до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, Т.1, а.с. 44.
Відповідач в своєму листі від 12.01.2024 повідомив, що на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15.05.2021 по справі № 520/16442/2020, головним управлінням здійснено нарахування недоотриманої пенсії позивача за період з 01.05.2011 по 04.04.2018 та нараховано компенсацію втрати частини доходів, Т.1, а.с. 45.
Зі змісту пояснень відповідача вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_2 видана довідка №ФХ85209/ від 23.03.2018 про розмір грошового забезпечення, що враховується для перерахунку пенсій, у порядку, визначену рішенням Кабінету Міністрів України позивача, за посадою заст. ком. по тех. частині - начальник технічної часті в/ч. та містить наступні складові: Посадовий оклад - 5360,00 грн; Оклад за військ. Званням (підполковник) - 1410, 00 грн; Надбавка за вислугу років (45%) - 3046, 50 грн; Всього - 9816, 50 грн.
Як вказано позивачем у позовній заяві відповідачем перерахунку пенсії на підставі оновленої довідки не здійснено, що і стало підставою для звернення до суду з позовом.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що довідка про розмір грошового забезпечення позивача станом на 01.03.2018 є підставою для перерахунку його пенсії.
Також, зазначив, що сума пенсії, яка нарахована на виконання судового рішення, вчасно не виплачена, суд дійшов висновку про наявність у позивача права на одержання компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати такої пенсії.
Суд апеляційної інстанції частково погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України ( п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України).
Основний Закон України закріплює основоположні засади права громадян на соціальний захист і відносить до законодавчого регулювання механізм реалізації цього права (абз. 7 п. 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 20.06.2001 №10-рп/2001).
За Конституцією України Кабінет Міністрів України забезпечує виконання Конституції та законів України, в тому числі у сфері соціального захисту.
У ч. 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спеціальним законом, який регулює правовідносини у сфері пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, є Закон № 2262-ХІІ. Цим Законом держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв'язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.
Згідно з ч. 3 ст. 43 Закону №2262-ХІІ пенсії особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей обчислюються з розміру грошового забезпечення, враховуючи відповідні оклади за посадою, військовим (спеціальним) званням, процентну надбавку за вислугу років, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії в розмірах, установлених законодавством, з якого було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ч. 4 ст.63 Закону № 2262-ХІІ усі призначені за цим Законом пенсії підлягають перерахунку у зв'язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, на умовах, у порядку та розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України.
Кабінет Міністрів України 30.08.2017 прийняв постанову № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова №704), яка набрала чинності 01.03.2018 та якою затверджено тарифні сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів, схеми тарифних розрядів, тарифних коефіцієнтів, додаткові види грошового забезпечення, розміри надбавки за вислугу років.
Разом з цим, 21.02.2018 Кабінет Міністрів України прийнято постанову №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб», відповідно до пункту 1 якої вирішено перерахувати пенсії, призначені згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» до 1 березня 2018 р. (крім пенсій, призначених згідно із Законом особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ (міліції) та поліцейським), з урахуванням розміру окладу за посадою, військовим (спеціальним) званням, відсоткової надбавки за вислугу років за відповідною або аналогічною посадою, яку особа займала на дату звільнення із служби (на дату відрядження для роботи до органів державної влади, органів місцевого самоврядування або до сформованих ними органів, на підприємства, в установи, організації, вищі навчальні заклади), що визначені станом на 1 березня 2018 р. відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».
У п. 2 Постанови № 103 встановлено проводити виплату перерахованих відповідно до пункту 1 цієї постанови підвищених пенсій (з урахуванням доплат до попереднього розміру пенсій, підвищень, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством (крім підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, що визначені законом) з 1 січня 2018 р. у таких розмірах: з 1 січня 2018 р. - 50 відсотків; з 1 січня 2019 р. по 31 грудня 2019 р. - 75 відсотків; з 1 січня 2020 р. - 100 відсотків суми підвищення пенсії, визначеного станом на 1 березня 2018 року.
Порядок проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» затвердженийпостановою Кабінету Міністрів України від 13.02.2008 №45(далі Порядок №45).
У абз. 1 п. 5 Порядку №45 (в редакції Постанови №103) передбачено, що під час перерахунку пенсій використовуються такі види грошового забезпечення, як посадовий оклад, оклад за військовим (спеціальним) званням та відсоткова надбавка за вислугу років на момент виникнення права на перерахунок пенсії за відповідною або аналогічною посадою та військовим (спеціальним) званням.
У додатку 2 до Порядку № 45 міститься форма довідки про розмір грошового забезпечення, що враховується для перерахунку пенсій, яку Постановою № 103 було викладено в новій редакції та у якій відсутні такі складові грошового забезпечення, як щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення).
Рішенням окружного адміністративного суду міста Києва від 12.12.2018 у справі №826/3858/18, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 05.03.2019, визнано протиправними та нечинними пункти 1, 2 постанови №103 та зміни до пункту 5 і додатку 2 Порядку №45.
Оскільки зміни, внесені Постановою № 103, зокрема, до додатка 2 Порядку № 45, у якому визначено форму довідки про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії, були визнані судом протиправними та нечинними, то з дня набрання законної сили рішенням у справі №826/3858/18 діє редакція додатка 2 до Порядку № 45 до зазначених змін.
При цьому відповідно до п. 4 Порядку № 45 перерахунок пенсії здійснюється на момент виникнення такого права і проводиться у строки, передбачені ч.ч. 2 і 3 ст. 51 Закону.
Згідно із ч. 2 ст. 51 Закону № 2262-ХІІ перерахунок пенсій, призначених особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за цим Законом та членам їх сімей, провадиться з першого числа місяця, що йде за місяцем, в якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії.
Судовим розглядом встановлено, що право позивача на отримання пенсії з 01.05.2011 підтверджено рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 12.05.2021 у справі №520/16442/2020, отже аргумент відповідача, що позивачу не може бути перерахована пенсія з 2011 року не відповідає фактичним обставинам, а тому судом не приймається.
Суд використовує висновки Верховного Суду щодо правомірності неврахування у довідці про розмір грошового забезпечення станом на 01.03.2018 додаткових складових (надбавок, доплат, підвищень та премії) було предметом судового аналізу у справі №520/2098/19:
"Обмеження виплати пенсії, нарахованої особі в порядку, передбаченому Законом №2262-XII, не може бути встановлено постановою Кабінету Міністрів України. Юридична природа соціальних виплат, у тому числі пенсій, розглядається не лише з позицій права власності, але й пов'язує з ними принцип захисту "законних очікувань" (reasonable expectations) та принцип правової визначеності (legal certainty), що є невід'ємними елементами принципу правової держави та верховенства права.
Відповідно до статті 7 КАС суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Отже, з огляду на визначені в частині третій статті 7 КАС загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, оскаржувані пункти 1, 2 Постанови № 103 та зміни до пункту 5 і додатка 2 Порядку № 45 є протиправними й такими, що не відповідають правовим актам вищої юридичної сили.
Аналогічну правову позицію висловлювала і Велика Палата Верховного Суду, зокрема, у постанові від 13 січня 2021 року у зразковій справі № 440/2722/20 (Пз/9901/14/20).
Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12.03.2019 у справі № 913/204/18, від 10.03.2020 у справі №160/1088/19).
Така ж правова позиція була неодноразово викладена й у постановах Верховного Суду України, зокрема у постанові від 10 лютого 2016 року у справі № 537/5837/14-а, де суд зазначив, що, керуючись принципом законності та виходячи із визначених у частині четвертій статті 9 КАС (у редакції, чинній на час прийняття судових рішень) загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, для визначення розміру разової грошової допомоги учасникам бойових дій у 2014 році слід застосовувати не постанову Кабінету Міністрів України, а закон.
Отже, з урахуванням вимог статті 7 КАС, а також того, що Верховний Суд постановою від 12 листопада 2019 року у справі № 826/3858/18 встановив, що пункти 1, 2 Постанови №103 та зміни до пункту 5 і додатка 2 Порядку № 45 є протиправними й такими, що не відповідають правовим актам вищої юридичної сили, суди у період чинності цих норм постанови Кабінету Міністрів України повинні застосовувати Закон № 2262-ХІІ (безвідносно до того, чи скасовані ці норми судом), хоч ці норми й не були скасовані на момент спірних правовідносин.".
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних відносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Враховуючи вище наведене, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції, що довідка про розмір грошового забезпечення позивача станом на 01.03.2018 є підставою для перерахунку його пенсії.
Стосовно позовних вимог про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів, колегія суддів зазначає наступне.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" №2050-ІІІ та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 159.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати", підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Згідно із ст. 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати", компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Відповідно до ст. 3 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати", сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Статтею 4 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" встановлено, що виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Відповідно до п. 2 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати № 159, компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів нарахованих громадянам за період, починаючи з 01.01.2001.
Таким чином, аналіз вказаних норм законодавства вказує, що для здійснення компенсації доходу необхідна наявність декількох умов, зокрема: дохід має бути нарахований, але не виплачений та грошовий дохід не повинен мати разового характеру.
Встановлені під час розгляду цієї справи обставини щодо того, що оспорювані частини грошового доходу (пенсія) не були нараховані позивачу, а тому відповідно до зазначених законодавчих приписів відсутні підстави для здійснення такої компенсації позивачу.
Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений у постанові Верховного Суду від 23.12.2020 у справі за № 807/1525/16.
Згідно із п. 4 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати № 159, сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Таким чином, суд апеляційної інстанції зазначає, що оскільки компенсація нараховується та проводиться при виплаті доходу, то право на компенсацію позивач набуває саме в момент отримання доходу.
Аналіз вищевказаних норм законодавства вказує, що основною умовою для виплати громадянину передбаченої положеннями вищевказаного Закону компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії), кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації громадянину частини доходу, в тому числі пенсії, у зв'язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер.
Таким чином, обов'язок здійснити компенсацію втрати частини доходів настає лише у випадку порушення встановлених строків їх виплати.
Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений у постанові Верховного Суду від 11.07.2018 у справі за №487/6923/16-а.
Судовим розглядом встановлено, що позивач в позовній заяві просить зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснити розрахунок пенсії для перерахунку та виплати пенсії, що не підпадає під визначення доходів, передбачених Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати", за порушення строків виплати яких сплачується компенсація.
Таким чином, оскільки, відповідно до ст. 4 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати", виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць, то враховуючи відсутність підстав вважати, що право на отримання компенсації при відновленні виплати суми індексації грошового забезпечення буде порушено відповідачем, задоволення позову в цій частині буде свідчити про вирішення спору, який ще відсутній, тобто на майбутнє, що суперечить засадам адміністративного судочинства та його принципам.
Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений у постановах Верховного Суду від 10.07.2018 по справі №404/6317/16-а, від 18.09.2018 у справі № 522/535/17, від 25.10.2018 у справі №420/1410/17.
Отже, з урахуванням викладеного, колегія суддів зауважує, що здійснення розрахунку пенсії ставить первинною подією щодо компенсації втрати частини доходу, який нараховується та виплачується, відповідно, після та за результатом нарахування та виплати суми доходу, а тому в даному випадку вимоги позивача про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів є передчасними та такими, що не підлягають задоволенню.
Аналогічний висновок, викладений в постановах Верховного Суду від 10.07.2018 р. по справі № 404/6317/16-а, від 25.10.2018 по справі № 420/1410/17, від 10.02.2020 по справі № 134/87/16-а, від 16.04.2020 по справі № 200/11292/19-а та від 01.04.2021 по справі №120/4555/18-а.
Судом першої інстанції не враховано вищенаведених обставин та помилково дійшов висновку про необхідність зобов'язання відповідача здійснити розрахунок пенсії позивача з урахуванням компенсації втрати частини доходів.
Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Отже, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій, законність прийнятих рішень.
Відповідачем жодних належних доказів на підтвердження правомірності власних дій, які є предметом оскарження, надано не було.
Колегія суддів зазначає, що спосіб захисту має враховувати суть порушення, допущеного суб'єктом владних повноважень - відповідачем, а тому суд має обрати спосіб захисту права, який би гарантував дотримання і захист прав, свобод, інтересів від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).
Відповідно до ст.13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).
У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Відповідно до п. 4 ч. 1, ч. 2 ст. 317 КАС України, підстави для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Таким чином, з огляду на викладене вище, колегія суддів дішла висновку, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 02.07.2025 по справі № 520/19726/24, прийнято з помилковим застосуванням норм матеріального права та підлягає скасуванню в частині зобов'язання відповідача здійснити розрахунок пенсії позивача з урахуванням компенсації втрати частини доходів та прийняти в цій частині постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 . В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 02.07.2025 по справі № 520/19726/24 - залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області - задовольнити частково.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 02.07.2025 по справі №520/19726/24 - скасувати в частині зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснити розрахунок пенсії для перерахунку та виплати пенсії з урахуванням компенсації втрати частини доходів.
В скасованій частині ухвалити постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 02.07.2025 по справі № 520/19726/24 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя О.А. Спаскін
Судді О.В. Присяжнюк Л.В. Любчич