Справа № 285/2414/25
провадження у справі №2/0285/1304/25
30 жовтня 2025 року м. Звягель
Звягельський міськрайонний суд Житомирської області в складі:
головуючої судді Васильчук Л. Й.,
за участі секретаря судового засідання Букши О. В.,
представника позивача Семеньки В. М.,
розглянувши заочно у відкритому судовому засіданні в залі суду
цивільну справу за правилами загального позовного провадження
за позовом ОСОБА_1 , поданим в її інтересах адвокатом Семенькою Василем Михайловичем,
до ОСОБА_2
третя особа: орган опіки та піклування Ярунської сільської ради Звягельського району Житомирської області,
про позбавлення батьківських прав, -
У червні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Орган опіки та піклування Ярунської сільської ради Звягельського району Житомирської області, в якому просила позбавити відповідача батьківських прав стосовно малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Свої вимоги позивач мотивувала тим, що вона перебувала з відповідачем у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 05 червня 2024 року. Під час шлюбу в них ІНФОРМАЦІЯ_1 народилась донька ОСОБА_3 .
Новоград-Волинський міськрайонний суд судовим наказом від 01 лютого 2024 року стягнув із ОСОБА_2 на користь позивача аліменти на неповнолітню дитину у розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку, щомісячно, починаючи з 31 січня 2024 року.
Відповідач будучи працездатним, отримуючи дохід від тимчасових заробітків, тобто маючи можливість виконати судовий наказ від 01 лютого 2024 року не прийняв заходів спрямованих на погашення заборгованості, добровільну матеріальну допомогу не надав, на попередження державних виконавців про кримінальну відповідальність за непогашення заборгованості по аліментах не реагував, тим самим злісно ухилявся від сплати аліментів на утримання дитини, внаслідок чого станом на 30 листопада 2024 року виникла заборгованість у розмірі 32289 грн. 41 коп. У зв'язку цим, вироком Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 04 лютого 2025 року ОСОБА_2 визнано винуватим за ч. 1 ст. 164 КК України та призначено йому покарання у виді 100 годин громадських робіт.
Після набрання вироком законної сили, відповідач і надалі ухиляється від сплати аліментів і станом на 01 квітня 2025 року заборгованість становить 38 474 грн. 90 коп.
Відповідач від моменту народження дитини ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків, а саме не відвідує дитину, не телефонує, не цікавиться її життям, не приймає участі у вихованні малолітньої доньки, а також не цікавиться її здоров'ям та не бере участі у матеріальному забезпеченні дитини, тому позивач вважає за доцільне позбавити відповідача батьківських прав.
В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги, просив їх задовольнити з підстав викладених в заяві.
Відповідач своїм правом на подачу відзиву не скористався, в судове засідання повторно не прибув, причини неявки не повідомив. Також до суду не надходили від відповідача заяви чи клопотання щодо розгляду справи. Виклики відповідача про місце і час розгляду справи здійснювалися через оголошення на офіційному веб-порталі Судової влади України. Крім того, інформація про час та місце проведення судового засідання була оприлюднена в Єдиному державному реєстрі судових рішень, доступ до якого є вільним, цілодобовим і безкоштовним. З урахуванням положень ч.1 ст.280, ст.281 ЦПК України суд вважає за можливе ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.
Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, подав до суду заяву, в якій просив справу розглянути у відсутності представника третьої особи, позовні вимоги підтримує.
Заслухавши пояснення учасника судового процесу, дослідивши матеріали справи і надані докази, суд приходить наступного висновку.
Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа, має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Встановлено, що позивач та відповідач у справі є батьками малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.14).
Судовим наказом Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 01.02.2024 у справі № 286/660/24 з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 стягнуто аліменти на утримання дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмір 1/4 частки з усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків мінімального прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 31.01.2024 до досягнення нею повноліття (а. с. 17).
Відповідно до розрахунку заборгованості зі сплати аліментів, станом на 01.04.2025, поданого до суду позивачем у справі, за відповідачем рахується заборгованість в сумі 38474,90 грн.(а. с. 21).
Вироком Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області області від 04.02.2025 у справі №285/623/25 відповідача визнано винним у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 164 КК України (Ухилення від сплати аліментів на утримання дітей) (а. с. 19).
Згідно висновку органу опіки та піклування, затвердженого рішенням виконавчого комітету Ярунської сільської ради Звягельського району Житомирської області від 09.04.2025 за № 54, за місцем проживання відповідача у справі, орган опіки та піклування вважає за доцільне позбавлення батьківських прав відповідача ОСОБА_2 відносно малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 23, 24).
У частині першій статті 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Відповідно до пункту 1 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року в редакції зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21 грудня 1995 року (далі - Конвенція), в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Пунктами 1, 3 статті 9 Конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
Держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування (пункту 1 статті 18 Конвенції).
Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частини восьма, дев'ята статті 7 СК України).
Європейський суд з прав людини зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).
Європейський суд з прав людини наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, § 57, 58, від 07 грудня 2006 року).
Мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини (пункти 1-6 частини першої статті 164 СК України).
Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).
При розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою (частина четверта статті 19 СК України).
Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (частина шоста статті 19 СК України).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2024 року у справі № 185/9339/21 (провадження № 61-8918сво23) вказано, що "тлумачення змісту пункту 2 частини першої статті 164 СК України дає можливість зробити висновок, що ухилення від виконання обов'язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками. Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна оцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками. Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків. Подібні правові висновки щодо застосування відповідних норм СК України викладені у постановах Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 553/2563/15-ц, від 23 січня 2020 року в справі № 755/3644/19 та від 23 червня 2021 року в справі № 953/17837/19".
У постанові Верховного Суду від 21 липня 2021 року у справі № 202/7712/18 (провадження № 61-3357св21) вказано, що "тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов'язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками. Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори як кожен окремо, так і в сукупності можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).
Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити у задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і при наявності вини у діях батьків.
Право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і що заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункт 47 рішення ЄСПЛ у справі "Савіни проти України", пункт 49 рішення у справі "Хант проти України").
Тобто, в даному випадку вирішення питання про позбавлення відповідачів батьківських прав охоплюється статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і є втручанням у їх право на повагу до свого сімейного життя, яке в свою чергу не є абсолютним.
Враховуючи особливості правовідносин, що склались між сторонами, суд з однієї сторони має розглянути правомірність втручання в право відповідача на повагу до сімейного життя, що гарантовано статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
З іншої сторони обов'язковому дослідженню підлягає питання щодо забезпечення прав неповнолітньої дитини не розлучатися з батьками і врахування при цьому якнайкращих інтересів дитини (статті 1, 9 Конвенції).
Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано кожному право на повагу до свого сімейного життя.
Втручання у право на повагу до сімейного життя не становить порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо воно здійснене "згідно із законом", відповідає одній чи кільком законним цілям, про які йдеться в пункті 2, і до того ж є необхідним у демократичному суспільстві для забезпечення цих цілей (пункт 50 рішення ЄСПЛ у справі "Хант проти України").
ЄСПЛ у справі "Хант проти України" від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграф 57, 58).
У справі "Мамчур проти України" (заява № 10383/09) від 16 липня 2015 року ЄСПЛ вказав, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися.
Разом з тим, у рішенні ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі "М. С. проти України", заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).
Крім того, у рішенні від 30 червня 2020 року у справі "Ілля Ляпін проти Росії" (заява № 70879/11) ЄСПЛ зауважив про те, що в інтересах дитини також забезпечити її розвиток у здоровому навколишньому середовищі, і батько не може мати права відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вживати таких заходів, які б могли завдати шкоди здоров'ю та розвитку дитини. Найкращі інтереси дитини можуть, в залежності від їх характеру і серйозності, превалювати над інтересами батьків.
Також ЄСПЛ у рішенні від 30 червня 2020 року у справі "Ілля Ляпін проти Росії" (заява № 70879/11) зазначив про те, що якщо батько не підтримує стосунків з дитиною, його можна позбавити батьківських прав. І в цьому немає порушення права на сімейне життя, гарантоване Конвенцією.
Згідно з положеннями статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
При зверненні до суду з даним позовом позивач зазначила, що після розірвання шлюбу дитина проживає разом з нею та перебуває на її утриманні, відповідач проживає окремо, участі у вихованні та догляду за дитиною не бере, її фізичним, духовним та моральним розвитком не займається, матеріальної допомоги не надає, станом здоров'я не цікавиться, має заборгованість по аліментам. На переконання позивача, ці обставини свідчать про ухилення батьком від виконання своїх обов'язків, що ним вчиняється умисно і без жодних поважних причин.
Водночас, суд вважає передчасним застосування до відповідача крайнього заходу впливу у вигляді позбавлення його батьківських прав, оскільки матеріали справи не містять належних та достатніх доказів на підтвердження того, що ОСОБА_2 свідомо ухиляється від виконання батьківських обов'язків.
Суд зауважує, що позбавлення відповідача батьківських прав відносно малолітньої дитини ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто природних прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено; відповідач не є тією особою, поведінка чи дії якої можуть свідчити про негативний вплив на дитину, а тому розрив із ним сімейних відносин не відповідає інтересам дитини; не було встановлено, а позивачем не доведено обставин, які б свідчили про те, що відповідач остаточно і свідомо самоусунувся від виконання своїх обов'язків з виховання дітей. Позивачем не доведено, яка реальна мета має бути досягнута шляхом позбавлення відповідача батьківських прав, як це змінить існуючу ситуацію на кращу і сприятиме захисту інтересів дитини; аналізуючи висновок органу опіки та піклування, суд вважає зазначений висновок необґрунтованим, та не містить мотивів у зв'язку із якими обставинами орган опіки та піклування дійшов такого висновку, що позбавлення відповідача батьківських прав буде відповідати інтересам дитини.
З висновку органу опіки та піклування Ярунської сільської ради вбачається, що на засідання комісії відповідач ОСОБА_2 не з'явився. В телефонному режимі останній повідомив, що з донькою не спілкується та матеріально не утримує. З часу розлучення, тобто з червня 2024 року із дружиною та донькою не бачився.
Тобто, з даного висновку вбачається, що доводи позивачки зводяться фактично до того, що відповідач не піклується про дитину та має заборгованість зі сплати аліментів, що не свідчить про те, що відповідач остаточно і свідомо самоусунувся від виконання своїх обов'язків з виховання дитини.
Суд не бере до уваги вказаний висновок органу опіки та піклування про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно його дитини, оскільки він є необґрунтованим та не містить відомостей щодо наявності виключних обставин, підтверджених належними та допустимими доказами, які б свідчили про свідоме нехтування відповідачем своїми обов'язками.
Аналіз практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини та гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справ, має оціночний характер, залежить від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин (постанови від 12 лютого 2024 року у справі № 202/1931/22, від 28 лютого 2024 року у справі № 303/4697/22, від 23 жовтня 2024 року у справі № 464/2040/23 та інші).
У спірних правовідносинах, які стосуються вкрай чутливої сфери та долі дитини, інтереси якої превалюють над формальним тлумаченням норм права, питання про застосування крайнього заходу впливу на батьків - позбавлення батьківських прав - слід вирішувати у контексті кожної конкретної справи без формального та уніфікованого підходу лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, що мають значення для вирішення спору, та вивчення і дослідження усіх доказів як у сукупності, так і кожного доказу окремо.
Наразі позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 не буде ґрунтуватися на суттєвих і достатніх причинах у контексті національного законодавства та практики Європейського суду з прав людини.
Тому, врахувавши те, що в судовому засіданні не доведено навмисного ухилення відповідача від виконання своїх обов'язків та його винної поведінки відносно його малолітньої дитини, суд дійшов висновку про відсутність підстав, передбачених частиною першою статті 164 СК України, для застосування до відповідача такого крайнього заходу, як позбавлення його батьківських прав. А тому вимога про позбавлення батьківських прав не підлягає задоволенню.
Щодо розподілу судових витрат.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З урахуванням вимог ч. 1 ст. 141 ЦПК України суд не стягує з відповідача на користь позивача сплачений судовий збір.
Керуючись статтями 4, 12, 13, 76-81, 259 ЦПК України, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 , поданим в її інтересах адвокатом Семенькою Василем Михайловичем до ОСОБА_2 третя особа: орган опіки та піклування Ярунської сільської ради Звягельського району Житомирської області про позбавлення батьківських прав - відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом 30 днів з дня його проголошення, а позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку. У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в загальному порядку.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому заочного рішення суду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Рішення може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги на нього безпосередньо до Житомирського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного його тексту.
Дата виготовлення повного тексту судового рішення - 10.11.2025.
Головуюча суддя Л. Й. Васильчук