10 листопада 2025 р. Справа № 520/9929/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Присяжнюк О.В.,
Суддів: Любчич Л.В. , Спаскіна О.А. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.09.2025 р. (ухвалене суддею Кухар М.Д.) в справі № 520/9929/25
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області , Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, у якому просила: визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 15.04.2025 р. № 7712/03-16 про відмовлено в призначенні пенсії за віком згідно Закону України “Про державну службу» ОСОБА_1 ; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській перевести ОСОБА_1 за заявою від 07.04.2025 р. з пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», на пенсію державного службовця відповідно до статті 37 Закону України “Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-ХІІ, пунктів 10, 12 Закону України “Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VIII.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 03.09.2025 р. частково задоволено адміністративний позов, а саме: визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 15.04.2025 р. № 7712/03-16 про відмовлено в призначенні пенсії за віком згідно Закону України “Про державну службу» ОСОБА_1 ; зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про переведення на пенсію за віком згідно Закону України “Про державну службу» з урахуванням висновків суду; в іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просило рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", Закону України "Про державну службу", Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи. Апелянт зазначає, що періоди роботи посадових осіб митниці на посадах, в період перебування на яких були присвоєні персональні чи спеціальні звання не зараховується до стажу роботи на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців. Оскільки позивачки присвоєно спеціальне звання - радник митної служби та радник податкової та митної служби, тому відповідач вважає, що станом на 01.05.2016 р. заявниця не займає посади державної служби. Таким чином, позивачка не набула достатнього стажу для призначення пенсії державного службовця, а відповідно і права на переведення з одного виду пенсії на інший, з огляду на положення п. 12 Прикінцевих положень Закону України «Про державну службу» № 889-III.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.
Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволення з наступних підстав.
Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг.
Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 почала свою трудову діяльність державним службовцем в митних органах з 18.01.1995 р. і звільнилася 13.02.2025 р. Під час працевлаштування вносилися записи про працю в митниці в трудову книжку НОМЕР_1 від 18.06.1983 р., вкладиш до трудової книжки НОМЕР_2 від 10.05.2007 р., НОМЕР_2 від 10.08.2018 р.
Позивачка перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Харківській області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV.
07.04.2025 р. позивачка звернулася до Холодногірського відділу управління Пенсійного фонду України Харківської області, за місцем проживання, з заявою про переведення на пенсію за віком згідно Закону України “Про державну службу»
Рішенням Головне управління пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 15.04.2025 р. №7712/03-16 було відмовлено в призначенні пенсії за віком згідно Закону України "Про державну службу" мотивувавши своє рішення що станом на 01.05.2016 р. позивач не займала посаду державного службовця, надані довідки не відповідають вимогам постанови Кабінету Міністрів України №622.
Позивачка, вважає рішення відповідача від 15.04.2025 р. №7712/03-16 таким, що порушує її право на отримання пенсії за віком відповідно до Закону України "Про державну службу", звернулась до суду з цим позовом.
Задовольняючі частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що спірне рішення пенсійного органу є необґрунтованим та підлягає скасуванню, а тому належним способом захисту прав позивачці є зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про переведення на пенсію за віком згідно Закону України "Про державну службу" з урахуванням висновків суду.
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, з наступних підстав.
Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
За приписами п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначені Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV (в подальшому - Закон №1058-ІV).
Згідно із ст. 10 Закону №1058-IV, особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором. Особі, яка має право на довічну пенсію, призначається один з видів довічної пенсії за її вибором.
Відповідно до ст. 45 Закону №1058-ІV, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.
Загальні засади діяльності, статус державних службовців, які працюють в державних органах, а також особливості правовідносин щодо призначення та перерахунку пенсій державним службовцям, оплати праці державних службовців встановлені Законом України "Про державну службу".
01.05.2016 р. набув чинності Закон України від 10.12.2015 р. № 889-VIII "Про державну службу", підпунктом 1 пункту 2 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" якого визнано таким, що втратив чинність, Закон України "Про державну службу" крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу.
Згідно із ч. 1 ст. 37 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 № 3723-XII, на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
До набрання чинності Законом України "Про державну службу" №889-VIII - 01.05.2016 р., право на пенсію державного службовця мали особи, які: а) досягли певного віку та мають передбачений законодавством страховий стаж; б) мали стаж державної служби не менш як 10 років, та на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців; а також особи, які мали не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.
Після 01.05.2016 р., відповідно до ст. 90 Закону України "Про державну службу" №889-VIII пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
При цьому законодавець визначив певні умови, за дотримання яких у осіб зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-XII.
Відповідно до п. 10 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про державну службу" №889-VIII державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України "Про державну службу" №3723-XII та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" №3723-XII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Згідно із п. 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про державну службу" №889-VIII для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України "Про державну службу" №3723-XII та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" №3723-XII в порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Таким чином, Прикінцевими та перехідними положеннями Закону України "Про державну службу" №889-VIII передбачено, що за наявності у особи станом на 01.05.2016 р. певного стажу держслужби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років стажу державної служби незалежно від того, чи працювала особа станом на 01.05.2016 р. на державній службі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону України "Про державну службу" №3723-XII, але за певної додаткової умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Водночас, для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, статтею 37 Закону України "Про державну службу" №3723-XII передбачено додаткові умови для наявності права на призначення пенсії державного службовця: певний вік і страховий стаж.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що обов'язковою умовою для збереження у особи права на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону №3723-XII після 01.05.2016 є дотримання сукупності вимог, визначених ч. 1 ст. 37 Закону №3723-XII і Прикінцевих та перехідних положень Закону №889-VIII, а саме щодо віку, страхового стажу, стажу державної служби.
Отже, після набрання чинності Законом України "Про державну службу" №889-VIII - 01.05.2016 р. зберігають право на призначення пенсії державного службовця відповідно до ст. 37 Закону України "Про державну службу" №3723-XII лише ті особи, які мають стаж державної служби, визначений п.п. 10, 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про державну службу" №889-VIII, та мають передбачені ч. 1 ст. 37 Закону України "Про державну службу" №3723-XII вік і страховий стаж державної служби.
Наведене узгоджується із правовим висновком Верховного Суду, викладених у постановах Верховного Суду від 26.06.2018 р. у справі № 676/4235/17, від 19.03.2019 р. у справі № 466/5138/17, від 25.06.2024 р. у справі 620/11015/23, від 30.07.2024 р. у справі 500/2602/23.
Судовим розглядом встановлено, що згідно записів трудової книжки серія НОМЕР_1 від 18.06.1983 р., вкладишів до трудової книжки НОМЕР_2 від 10.05.2007р., НОМЕР_2 від 10.08.2018 р. позивачка у спірні періоди працювала на різних посадах в органах митної служби, а саме: з 18.01.1995 р. прийнята на посаду інспектора Куп'янської митниці; з 09.06.1995 р. прийняла присягу державного службовця; з 28.05.1997 р. звільнена з займаної посади в зв'язку з ліквідацією Куп'янської митниці п. 1 ст. 40 КзпП України; з 29.05.1997 р. прийнята на посаду старшого інспектора Куп'янської митниці Державної митної служби України; з 06.10.1997 р. переведена на посаду інспектора; з 30.01.1998 р. присвоєно персональне звання “Інспектор митної служби II рангу»; з 01.03.1998 р. переведена на посаду провідного інспектора; з 05.02.2000 р. присвоєно персональне звання “Інспектор митної служби І рангу»; з 18.03.2002 р. присвоєно персональне звання “Державний радник митної служби III рангу»; 08.05.2002 р. звільнена з роботи в Куп'янській митниці в порядку переведення до Магістральної митниці; з 10.05.2002 р. призначена на посаду Старшого інспектора; з 18.09.2003 р. звільнена з займаної посади в порядку переведення до Східної регіональної митниці»; з 22.09.2003 р. прийнята на посаду Головного інспектора Східної регіональної митниці»; з 22.10.2003 р. переведена на посаду провідного інспектора; з 20.02.2004 р. переведена на посаду головного інспектора; з 01.04.2004 р. присвоєно спеціальне звання “Радник митної служби III рангу»; з 19.04.2004 р. прийняте урочисте зобов'язання відповідно до ст. 413 МК України; з 04.08.2004 р. переведена на посаду начальника відділу; з 31.03.2005 р. присвоєно спеціальне звання “Радник митної служби II рангу»; з 18.07.2005 р. Східна Регіональна митниця перетворена на Харківську митницю; 18.07.2005 р. переведена на посаду начальника відділу; 27.01.2006 р. дію трудового договору продовжено на посаді начальника відділу; з 25.04.2008 р. переведена на посаду начальника відділу; з 08.02.2010 р. переведена на посаду головного інспектора; 31.05.2010 р. звільнена з займаної посади в поряду переведення до Харківської обласної митниці; з 01.06.2010 р. прийнята на посаду провідного спеціаліста - юрисконсульта Харківської обласної митниці; 03.08.2010 р. переведена на посаду начальника сектору; 20.01.2012 р. переведена на посаду головного інспектора; з 01.06.2013 р. Харківську обласну митницю реорганізовано в Харківську митницю Міндоходів; з 01.06.2013 р. - прийнята на роботу на посаду головного інспектора Харківської митниці Міндоходів; з 01.06.2013 р. присвоєно 11 ранг Державного службовця; з 02.12.2013 р. переведена на посаду головного інспектора; з 24.12.2013 р. присвоєно спеціальне звання “Радник податкової та митної справи II рангу»; з 25.12.2014 р. Харківську митницю Міндоходів реорганізовано шляхом приєднання до Харківської митниці ДФС; з 25.12.2014 р. прийнята на роботу на посаду головного інспектора до Харківської митниці ДФС в порядку переведення з Харківської митниці Міндоходів; з 04.08.2015 р. переведена на посаду головного інспектора; з 25.02.2016 р. переведена на посаду головного державного інспектора; з 10.08.2018 р. переведена на посаду головного державного інспектора; з 03.01.2019 р. переведена на посаду головного державного інспектора; 06.12.2019 р. звільнена з займаної посади в порядку переведення до Слобожанської митниці Держмитслужби; з 09.12.2019 р. призначена на посаду головного державного інспектора Слобожанської митниці Держмитслужби; з 09.12.2019 р. призначено 5 ранг Державного службовця; з 02.03.2020 р. призначена на посаду начальника відділу; з 11.03.2020 р. переведена на посаду начальника відділу; з 17.07.2020 р. переведена на посаду заступника начальника відділу кадрового забезпечення; з 01.08.2020 р. присвоєно спеціальне звання “Радник митної служби II рангу»; з 02.10.2020 р. переведена на посаду головного державного інспектора; з 30.06.2021 р. звільнена з займаної посади в поряду переведення до Харківської митниці; з 01.07.2021 р. призначена на посаду головного інспектора Харківської митниці; з 03.07.2023 р. переведена на рівнозначну посаду головного інспектора; з 13.02.2025 р. припинено державну службу у зв'язку зі звільненням з займаної посади з Харківської митниці з підстав скорочення численності на підставі п. 4 ст. 83 п.1 ч. 1 та ч. 4 ст. 87 Закону України “Про державну службу» ч. 4 ст. 4 КЗпП України.
Разом із тим, відповідачем під час розгляду трудової книжки серії НОМЕР_3 виданої 18.06.1983 р. встановлено, що ОСОБА_1 присвоєно спеціальне звання - радник митної служби та радник податкової та митної служби, отже станом на 01.05.2016 р. заявниця не займає посади державної служби. У зв'язку з чим право на переведення на пенсію за віком на умовах, визначених п. 10, 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про державну службу" з урахуванням поданих зі заявою довідок про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця відсутнє.
Однак, з такими доводами суд апеляційної інстанції не погоджується, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 р. № 3723-XII, який був чинним протягом тривалих періодів роботи позивача на відповідних посадах в митних органах, державна служба в Україні - це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апаратів щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів. Ці особи є державними службовцями і мають відповідні службові повноваження.
Згідно із п. 2 ст. 546 Митного кодексу України від 13.03.2012 р. № 4495-VІ, митниця є територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну митну політику, має окремий баланс, рахунки в органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, печатку та бланк із зображенням Державного Герба України та із своїм найменуванням і діє відповідно до Конституції України, цього Кодексу, інших нормативно-правових актів та на підставі положення, яке затверджується наказом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну митну політику. Правовий статус посадових осіб органів доходів і зборів визначається Митним кодексом України.
Частинами 1, 3 статті 569 Митного кодексу України визначено, що працівники митних органів, на яких покладено виконання завдань, зазначених у статті 544 цього Кодексу, здійснення організаційного, юридичного, кадрового, фінансового, матеріально-технічного забезпечення діяльності цих органів, є посадовими особами. Посадові особи митних органів є державними службовцями. Правове становище посадових осіб митних органів визначається цим Кодексом, а в частині, не врегульованій ним, - законодавством про державну службу та іншими актами законодавства України.
З системного аналізу викладеного вбачається, що митна служба України є складовою частиною системи органів виконавчої влади України і складається з митних органів, митних організацій. Митна служба України є органом виконавчої влади і здійснює функції в галузі митної справи відповідно до Конституції України, законодавства про зовнішньоекономічну діяльність, митного законодавства та інших нормативних актів.
Аналогічні норми, що визначали статус митних органів в Україні, їх функції та правові основи діяльності у період роботи позивача на відповідних посадах, були визначені Митним кодексом України від 11.07.2002 р. та спеціальним Законом України «Про митну справу в Україні» від 25.06.1991 р.
Приписами статті 4 Закону України «Про митну справу в Україні» від 25.06.1991 за № 1262-XII (у редакції чинній протягом тривалих періодів роботи позивача на відповідних посадах в митних органах) визначено, що Кабінет Міністрів України організовує і забезпечує здійснення митної справи. Безпосереднє керівництво митною справою покладається на Державну митну службу України, яка є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом. Положення про Державну митну службу України затверджується Президентом України.
Відповідно до ст. 7 Закону України «Про митну справу в Україні», посадовим особам митних органів України присвоюються спеціальні звання, які встановлюються законами України.
Статтею 5 Закону визначено, що створення, реорганізація та ліквідація митниць, спеціалізованих митних управлінь та організацій, установ і навчальних закладів здійснюється Державною митною службою України за погодженням з Міністерством фінансів України.
Із системного аналізу вказаних норм убачається, що посадові особи митних органів, яким присвоєно спеціальні звання та які обіймають посади в митних органах для виконання завдань і функцій держави (зокрема у сфері митної політики), фінансуються за рахунок державного бюджету, а відповідно одержують заробітну плату - дійсно перебувають на державній службі та є державними службовцями.
Відповідно до п. 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 889-VIII стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством.
У свою чергу, Порядком обчислення стажу державної служби, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1994 за № 283, також було передбачено зарахування до стажу державної служби роботи (служби) на посадах суддів, слідчих, а також час служби на посадах рядового та начальницького складу осіб, яким присвоєно встановлені законодавством спеціальні звання міліції, в органах внутрішніх справ, що входили або входять до структури Міністерства внутрішніх справ (в подальшому - Порядок № 283).
Згідно з абзацами 3, 5 пункту 2 Порядку № 283 (чинного, до набрання законної сили Законом України «Про державну службу» від 10.12.2015 за № 889-VIII), до стажу державної служби зараховується робота (служба) на посадах керівних працівників і спеціалістів в апараті органів прокуратури, судів, нотаріату, дипломатичної служби, митного контролю, внутрішніх справ, служби безпеки, розвідувальних органів, інших органів управління військових формувань, Держспецзв'язку, Адміністрації Держспецтрансслужби, державної податкової та контрольно-ревізійної служби, Держфінінспекції, її територіальних органів; на посадах суддів, слідчих, прокурорів, інших службових осіб, яким присвоєно персональні звання.
Водночас період роботи (служби) зазначених осіб (у тому числі тих, яким присвоєні спеціальні званим) в органах доходів і зборів зараховується до стажу державної служби та до стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, що дає право на призначення пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу», незалежно від місця роботи на час досягнення віку, передбаченого зазначеним Законом митної служби на посадах, на яких відповідно до закону присвоювалися спеціальні та/або персональні звання, зараховується до стажу державної служби, незалежно від місця роботи та час досягнення зазначеного віку.
Положення про спеціальні звання та порядок їх присвоєння, співвідношення з рангами державних службовців, розмір надбавок за спеціальне звання затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Процедуру присвоєння спеціальних звань посадовим особам органів доходів і зборів та осіб, уповноважених їх присвоювати, визначено Порядком присвоєння спеціальних звань посадовим особам органів доходів і зборів, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 23.10.2013 за № 839 (в подальшому - Порядок № 839).
Згідно з п. 9 Порядку № 839, посадовій особі, яка перебувала на державній службі та вперше призначена на посаду в органах доходів і зборів, присвоюється спеціальне звання за посадою, на яку призначено особу, з урахуванням встановленого співвідношення рангів державних службовців.
Особам, які приймаються на роботу до органів доходів і зборів та яким раніше присвоєно спеціальні звання державної податкової або митної служби, спеціальні звання присвоюються з урахуванням співвідношення, визначеного законом.
Відповідно до п. 4 Порядку № 839, до строку перебування у спеціальному званні зараховується період роботи в органах доходів і зборів у спеціальному званні (ранзі державного службовця), а також строк перебування у спеціальному званні (ранзі державного службовця) посадових осіб державної податкової та державної митної служби, крім посадових осіб, яким у період роботи в органах доходів і зборів спеціальне звання було присвоєно достроково.
Постановою Кабінету Міністрів України «Питання присвоєння рангів державних службовців та співвідношення між рангами державних службовців і рангами посадових осіб місцевого самоврядування, військовими званнями, дипломатичними рангами та іншими спеціальними званнями» від 20.04.2016 № 306 (в подальшому - Постанова № 306) затверджено Порядок присвоєння рангів державних службовців, співвідношення рангів державних службовців і військовими званнями, дипломатичними рангами та іншими спеціальними званнями згідно з додатками 1-10.
Наведені норми підтверджують, що посадові особи контролюючих органів, у даному випадку митного органу, віднесені до державних службовців за певними особливостями, тобто з присвоєнням спеціальних звань, які відповідають певним категоріям та рангам державних службовців.
Отже, спеціальні звання посадових осіб органів державної митної служби прирівнюються до рангів державного службовця, визначених Постановою № 306.
Згідно з пунктами 343.1, 343.2 та 343.3 статті 343 Податкового кодексу України, посадовим особам контролюючих органів присвоюються такі спеціальні звання: головний державний радник податкової та митної справи; державний радник податкової та митної справи I рангу; державний радник податкової та митної справи II рангу; державний радник податкової та митної справи III рангу; радник податкової та митної справи I рангу; радник податкової та митної справи II рангу; радник податкової та митної справи III рангу; інспектор податкової та митної справи I рангу; інспектор податкової та митної справи II рангу; інспектор податкової та митної справи III рангу; інспектор податкової та митної справи IV рангу; молодший інспектор податкової та митної справи.
Положення про спеціальні звання та порядок їх присвоєння, співвідношення з рангами державних службовців, розмір надбавок за спеціальне звання затверджуються Кабінетом Міністрів України. У разі присвоєння посадовій особі спеціального звання відповідно до пункту 343.1 цієї статті надбавка за ранг державного службовця не виплачується.
Пунктом 344.1 статті 344 Податкового кодексу України визначено, що пенсійне забезпечення посадових осіб контролюючих органів, крім діючих у них підрозділів податкової міліції, здійснюється в порядку та на умовах, передбачених Законом України «Про державну службу».
Водночас період роботи зазначених осіб (у тому числі тих, яким присвоєні спеціальні звання) у контролюючих органах зараховується до стажу державної служби та стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, що дає право на призначення пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу» незалежно від місця роботи на час досягнення віку, передбаченого зазначеним Законом.
Отже, посадові особи митних органів, яким присвоєно спеціальні звання є державними службовцями зі спеціальним статусом, а тому період проходження служби в митних органах має зараховуватися до стажу державної служби, який дає право на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу».
У постановах Верховного Суду від 19.06.2018 р. в справі №465/7218/16-а та від 13.12.2018 р. в справі №539/1855/17 зазначено, що доводи органу Пенсійного фонду про те, що позивач не має права на призначення пенсії відповідно до Закону України "Про державну службу" у зв'язку з тим, що йому присвоєно спеціальне звання як посадовій особі контролюючого органу, а тому його посада не відноситься до категорії посад державної служби, є безпідставними та повністю спростовуються положеннями статті 344 Податкового кодексу України та Порядку №283.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Таким чином, доводи скаржника про те, що посадові особи контролюючих органів, яким присвоюються спеціальні звання, не належать до категорій посад державної служби, - є необгрунтованими.
Судовим розглядом встановлено, що з 01.02.1995 р. ОСОБА_1 безперервно працювала в митних органах, прийняла присягу державного службовця 09.06.1995 р., обіймала відповідні посади для виконання завдань і функцій держави (у сфері митної політики), їй присвоювались відповідні ранги державних службовців та спеціальні звання у визначеному Законом від 25.06.1991 №1262-ХІІ порядку, одержувала заробітну плату за виконувану роботу за рахунок державного бюджету, а тому суд апеляційної інстанції вважає, що наявні підстави для зарахування всіх періодів роботи (служби) в митних органах до стажу державної служби.
Виходячи з наведеного, суд апеляційної інстанції встановив, що відповідач під час розгляду заяви позивача безпідставно виходив з того, що у неї відсутній необхідний стаж роботи на посадах, віднесених до категорій посад державної служби.
Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 15.04.2025 р. № 7712/03-16 прийняте відповідачем без урахування всіх обставин, що мають значення для його прийняття, у зв'язку з чим є не обґрунтованим та підлягає скасуванню.
Із урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що належним спосіб захисту порушеного права позивача є визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 15.04.2025 р. № 7712/03-16 про відмовлено в призначенні пенсії за віком згідно Закону України “Про державну службу» ОСОБА_1 та зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про переведення на пенсію за віком згідно Закону України «Про державну службу» з урахуванням висновків суду.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.
Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.
Таким чином, суд переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення із дотриманням вимог матеріального та процесуального права.
Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.09.2025 р. без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.09.2025 в справі № 520/9929/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду.
Головуючий суддя О.В. Присяжнюк
Судді Л.В. Любчич О.А. Спаскін