10 листопада 2025 р.Справа № 480/5210/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Подобайло З.Г.,
Суддів: Ральченка І.М. , Чалого І.С. ,
за участю секретаря судового засідання Кіт Т.Р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Сумського окружного адміністративного суду від 02.07.2025, головуючий суддя І інстанції: С.М. Глазько, повний текст складено 02.07.25 року по справі № 480/5210/25
за позовом ОСОБА_1
до ІНФОРМАЦІЯ_1
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії
Позивач, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 , у якій просить:
визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 , які полягають у внесенні до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів даних про порушення правил військового обліку ОСОБА_1 ;
зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 виключити з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів даних про порушення ОСОБА_1 правил військового обліку.
Разом із позовною заявою представником позивача подано заяву про забезпечення позову, в якій просить : вжити заходи забезпечення позову шляхом заборони ІНФОРМАЦІЯ_1 , в тому числі його відділам і комісіям, вчиняти дії щодо переміщення/призову/мобілізаційних заходів ОСОБА_1 , до навчального центру та/або військової частини, з метою проходження ним військової служби в Збройних Силах України до набрання законної сили судовим рішенням в адміністративній справі.
В обґрунтування доводів заяви представник зазначив, що позивач перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується відомостями військово-облікового документа, сформованого за допомогою застосунку «Резерв+». Відповідно до сформованого витягу від 15.06.2025, ОСОБА_1 є нібито порушником правил військового обліку. У той же час, зазначає, що ОСОБА_1 вчасно, а саме 09.07.2024 оновив свої дані, які на сьогодні не змінювались та є актуальними. 20.06.2025 на адресу ІНФОРМАЦІЯ_1 було направлено адвокатський запит. Відповідно до адвокатського запиту від 20.06.2025 у відповідача було запитано наступне: 1. зареєструвати та розглянути заяву адвоката Фадєєвої Н.І. в інтересах ОСОБА_1 ; 2. повідомити про підстави визнання ОСОБА_1 , таким, що порушує правила військового обліку (з посиланням на норми чинного законодавства); 3. повідомити, які саме дані ОСОБА_1 було не уточнено в застосунку «Резерв+»; 4. надати докази належного повідомлення ОСОБА_1 працівниками АТ «Укрпошта», про надходження повістки ІНФОРМАЦІЯ_1 на ім'я адресата; 5. про розгляд заяви прошу повідомити засобами електронної пошти ІНФОРМАЦІЯ_4 Листом від 23.06.2025 ІНФОРМАЦІЯ_1 повідомив, що станом на 23.06.2025 військовозобов'язаний ОСОБА_1 не пройшов ВЛК, що не дає змоги визначити його придатність до військової служби. На думку представника позивача, відповідач ухилився від розгляду по суті порушеного у заяві від 20.06.2025 питання, а саме не повідомив про підстави визнання ОСОБА_1 таким, що порушує правила військового обліку (з посиланням на норми чинного законодавства); не надав докази належного повідомлення ОСОБА_1 , працівниками АТ «Укрпошта», про надходження будь-якої повістки ІНФОРМАЦІЯ_1 на ім'я адресата тощо. Звертає увагу суду на те, що станом на 24.06.2025 жодних повісток або повідомлень ОСОБА_1 не отримував. Таким чином є незрозумілим, що саме порушив ОСОБА_1 , чи існує будь-яке законне рішення (постанова про притягнення до адміністративної відповідальності), яке фіксує адміністративне правопорушення, оскільки відповідно до «Резерв +» дані оновлено вчасно, дані щодо ОСОБА_1 є актуальними.
Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 02.07.2025 відмовлено у задоволенні заяви представника ОСОБА_1 про забезпечення позову.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалу Сумського окружного адміністративного суду від 02.07.2025 по справі № 480/5210/25 та постановити нове судове рішення, яким заяву про забезпечення позову задовольнити. Вжити заходи забезпечення позову шляхом заборони ІНФОРМАЦІЯ_1 , в тому числі його відділам і комісіям, вчиняти дії щодо переміщення/призову/мобілізаційних заходів ОСОБА_1 до навчального центру та/або військової частини, з метою проходження ним військової служби в Збройних Силах України до набрання законної сили судовим рішенням в адміністративній справі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на те, що станом на 10.07.2025 жодних повісток або повідомлень від ІНФОРМАЦІЯ_1 мій клієнт ОСОБА_1 не отримував. Є незрозумілим, що саме порушив ОСОБА_1 , чи існує в принципі будь-яке законне рішення (постанова про притягнення до адміністративної відповідальності), яке фіксує адміністративне правопорушення, оскільки відповідно до «Резерв +» дані оновлено вчасно, дані щодо ОСОБА_1 є актуальними. Вказує, що у будь-який момент ОСОБА_1 , який насправді не порушив жодного правила військового обліку, може бути зупинений представниками правоохоронних органів та ІНФОРМАЦІЯ_1 для перевірки військово-облікового документа, що є загальновідомою практикою в Україні, наслідком чого буде примусова доставка ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 та невідворотна мобілізація. Наголошує, що після того, як мобілізаційні заходи щодо ОСОБА_1 будуть завершені та будь-яке рішення у справі не поновить порушені права, про які ним наголошено в позовній заяві. Оскільки в іншому разі, навіть при задоволенні позову, поновити порушенні права та інтереси позивача буде неможливо, оскільки він вже перестане бути військовозобов'язаним, натомість стане військовослужбовцем.
Учасники справи про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги були повідомлені заздалегідь та належним чином.
Апеляційна скарга розглядається у судовому засіданні згідно приписів ст. 229 КАС України.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши ухвалу суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відмовляючи в задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції зазначив, що як убачається зі змісту заяви, стверджуючи про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову, представник позивача наводить винятково припущення щодо ймовірних подальших негативних наслідків для позивача. При цьому, жодних доказів існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам та інтересам внаслідок невжиття заходів забезпечення позову, заявник суду не надав. Не зазначив заявник і які саме дії, направлені на відновлення прав, доведеться вживати в разі невжиття заходів забезпечення позову, не обґрунтував складність вчинення цих дій, а також не підтвердив необхідність несення значних витрат, пов'язаних з відновленням прав. При цьому, суд звернув увагу, що заява про забезпечення позову не містить посилання на беззаперечні мотиви та докази, з яких можливо встановити порушення прав, свобод та інтересів позивача, а також, що захист прав, свобод та інтересів заявника буде неможливим без вжиття відповідних заходів і для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат. Зокрема матеріали справи не містять доказів, що відповідачем взагалі вчинялись дії щодо призову позивача на військову службу під час мобілізації.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову - це надання позивачеві тимчасової правової охорони його прав та інтересів, за захистом яких він звернувся до суду, до вирішення спору судом та набрання рішенням суду законної сили. Заходи забезпечення позову є втручанням суду у спірні правовідносини до їх вирішення, тому вони повинні застосовуватися судом з підстав та в порядку, прямо передбаченому законом.
Згідно із частиною 2 ст. 150 КАС України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Водночас підстави забезпечення позову, передбачені ч. 2 ст. 150 КАС України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
При розгляді заяв про забезпечення позову суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
Згідно із Рекомендаціями № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13.09.1989, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов'язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв'язку з оскарженням адміністративного акта.
Тобто, інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.
При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Аналогічна правова позиція міститься, у постановах Верховного Суду від 09.01.2025 по справі № 600/1928/24-а, від 14.01.2025 у справі № 280/9045/24.
При цьому, вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд в ухвалі про забезпечення позову повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Також суд має вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов'язані з відновленням прав, будуть значними.
Так само суд повинен вказати підстави, з яких він дійшов висновку про існування очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, цим рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі.
Спірні правовідносини у даній справі стосуються дій відповідача, які полягають у внесенні до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів даних про порушення правил військового обліку ОСОБА_1 .
Великою Палатою Верховного Суду в рішенні від 28.03.2018 у справі № 800/521/17 зроблено висновок про те, що позов не може бути забезпечено таким способом, що фактично підмінює собою судове рішення в справі та вирішує позовні вимоги до розгляду справи по суті.
Закон України № 2232-ХІІ від 25.03.1992 «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон України № 2232-ХІІ) регулює правові відносини між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України № 2232-ХІІ, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Частиною другою статті 17 Закону України Про оборону України № 1932-XII від 06.12.1991 визначено, що громадяни України чоловічої статі, придатні до проходження військової служби за станом здоров'я і віком, а жіночої статі - також за відповідною фаховою підготовкою, повинні виконувати військовий обов'язок згідно з законодавством.
Згідно ч. 3 ст. 1 Закону України № 2232-ХІІ, військовий обов'язок включає : підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Відповідно до п.1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 154 від 23.02.2022 (далі - Положення № 154), територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Згідно п. 9 Положення №154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки ведуть військовий облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів; оформлюють та видають військово-облікові документи призовникам, військовозобов'язаним та резервістам; розглядають звернення військовослужбовців, працівників та членів їх сімей, а також громадян з питань, що належать до компетенції територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, а також ведуть прийом громадян, які звертаються із зазначених питань, видають необхідні довідки та інші документи.
Механізм організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів визначений Порядком організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 1487 від 30.12.2022 (далі - Порядок № 1487).
Відповідно до п. 79 Порядку № 1487, районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки: організовують та ведуть військовий облік на території адміністративно-територіальної одиниці; здійснюють взяття, зняття або виключення з військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів у випадках, передбачених законодавством; проставляють у військово-облікових документах призовників, військовозобов'язаних та резервістів відповідні відмітки про взяття їх на військовий облік, зняття та виключення з нього; організовують оповіщення призовників, військовозобов'язаних та резервістів про їх виклик до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для оформлення військово-облікових документів, проходження медичного огляду, приписки до призовної дільниці, взяття на військовий облік, призначення на особливий період, призову на військову службу або на збори військовозобов'язаних та резервістів і забезпечують здійснення контролю за їх прибуттям; організовують та забезпечують зберігання облікової документації призовників, військовозобов'язаних та резервістів, персональних даних, які містяться в них; забезпечують громадян військово-обліковими документами та зберігання зданих або вилучених у призовників, військовозобов'язаних та резервістів військово-облікових документів.
Таким чином, ІНФОРМАЦІЯ_1 забезпечують виконання військового обов'язку громадянами України, організовують та ведуть військовий облік на території адміністративно територіальної одиниці, здійснюють взяття, зняття та виключення з військового обліку в установленому порядку.
Колегія суддів зазначає, що на даному етапі суд позбавлений можливості встановити ознаки протиправності дій відповідача, зокрема, щодо законності внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів даних про порушення правил військового обліку ОСОБА_1 .
Встановлення таких обставин можливе лише під час розгляду справи по суті, що виключає можливість їх попередньої правової оцінки в межах вирішення питання про забезпечення позову.
Колегія суддів зазначає, що забезпечуючи такий позов шляхом заборони ІНФОРМАЦІЯ_1 , в тому числі його відділам і комісіям, вчиняти дії щодо переміщення/призову/мобілізаційних заходів ОСОБА_1 , до навчального центру та/або військової частини, з метою проходження ним військової служби в Збройних Силах України до набрання законної сили судовим рішенням в адміністративній справі, суд фактично нівелює прийняття відповідачами рішень та вчинення дій, які належать до його виключних (дискреційних) повноважень.
Як убачається зі змісту заяви, стверджуючи про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову, представник позивача наводить винятково припущення щодо ймовірних подальших негативних наслідків для позивача. При цьому, жодних доказів існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам та інтересам внаслідок невжиття заходів забезпечення позову, заявник суду не надав.
Не зазначив заявник і які саме дії, направлені на відновлення прав, доведеться вживати в разі невжиття заходів забезпечення позову, не обґрунтував складність вчинення цих дій, а також не підтвердив необхідність несення значних витрат, пов'язаних з відновленням прав.
Колегія суддів звертає увагу, що заява про забезпечення позову не містить посилання на беззаперечні мотиви та докази, з яких можливо встановити порушення прав, свобод та інтересів позивача, а також, що захист прав, свобод та інтересів заявника буде неможливим без вжиття відповідних заходів і для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.
При цьому матеріали справи не містять доказів щодо вчинення відповідачем дій стосовно позивача щодо призову його на військову службу під час мобілізації, згідно Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Позивач не надав суду доказів щодо вручення йому повістки, якою визначено обов'язкову явку до призовної дільниці з метою його мобілізації чи будь-яких інших дій для призову заявника на військову службу за мобілізацією, а тому твердження заявника про те, що невжиття судом заходів забезпечення позову може унеможливити виконання рішення за його позовом є нічим не підтвердженими та базуються на припущеннях.
Колегія суддів зазначає, що внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів даних про порушення позивачем правил військового обліку, не підтверджує намірів відповідача призвати позивача на військову службу, тому не може свідчити про необхідність вжиття судом заходів забезпечення шляхом заборони ІНФОРМАЦІЯ_1 вчиняти дії щодо переміщення/призову/мобілізаційних заходів позивача до навчального центру та/або військової частини, з метою проходження ним військової служби в Збройних Силах України до набрання законної сили судовим рішенням в адміністративній справі.
Також, суд зауважує, що сама ж лише незгода позивача із діями суб'єкта владних повноважень та звернення до суду з позовом про визнання таких дій протиправними ще не є достатньою підставою для застосування судом заходів забезпечення позову.
Ймовірна можливість настання негативних наслідків чи порушення прав позивача в майбутньому не може визнаватись достатньою підставою для вжиття заходів забезпечення позову, доводи позивача не свідчать про конкретні негативні наслідки невідворотного характеру, які можуть спричинити порушення його прав в такій мірі, що для їх відновлення необхідно було б докласти значних зусиль, або захист цих прав був би неможливий без вжиття судом заходів забезпечення позову.
Таким чином, наведені в заяві про забезпечення позову обґрунтування не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду, а застосування судом заходів забезпечення позову, про які просить позивач, без з'ясування фактичних обставин справи матиме наслідком надання судом передчасних правових оцінок по суті пред'явленого позову і ототожнюватиметься з фактичним задоволенням позову.
Суд апеляційної інстанції не вбачає достатніх підстав, які б вказували на необхідність забезпечення позову саме в обраний позивачем спосіб та даних, які б свідчили про очевидну небезпеку заподіяння шкоди правам та інтересам позивача, захист яких стане взагалі неможливим без вжиття таких заходів, або ж для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що заява про забезпечення позову не підтверджена жодними належними та достатніми доказами та належним чином не обґрунтована, в тому числі щодо істотного ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду, або необхідності докладання значних зусиль та витрат для відновлення порушених (оспорюваних) прав, що свідчить про відсутність підстав для її задоволення.
Таким чином, доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
При цьому, колегія суддів зауважує, що сама ж лише незгода позивача із рішенням суб'єкта владних повноважень та звернення до суду з позовом про визнання його протиправним ще не є достатньою підставою для застосування судом заходів забезпечення позову.
Враховуючи вищезазначене, оскільки, в матеріалах справи відсутні докази та підтвердження того, що невжиття заходів до забезпечення позову якимось чином може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правомірно відмовлено у задоволенні заяви про вжиття заходів забезпечення позову.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді питання про вжиття заходів забезпечення позову неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Водночас суд ураховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також ураховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).
Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, переглянувши ухвалу суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що при прийнятті оскаржуваної ухвали, суд першої інстанції дійшов правильних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував норми матеріального та процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Ухвалу Сумського окружного адміністративного суду від 02.07.2025 по справі № 480/5210/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню.
Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло
Судді(підпис) (підпис) І.М. Ральченко І.С. Чалий