Справа № 274/5258/22 Провадження № 2/0274/59/25
Бердичівський міськрайонний суд Житомирської області
10.11.25 р.м. Бердичів
Суддя Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області Корбут В.В. (далі - Суд), за участю секретаря судового засідання Руденченко В.С.,
розглянувши у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовомОСОБА_1 , представником якої є ОСОБА_2 ,
до1) ОСОБА_3 , представником якої є ОСОБА_4 , 2) ОСОБА_5 ,
провиділ у натурі частки із майна, встановлення порядку користування земельною ділянкою,
ОСОБА_1 звернулася з позовом, у якому, з урахуванням заяві від 11.02.2025 р. (а. с. 193), яку Суд розцінює як уточнення позовних вимог, поданою у підготовчому засіданні, що передбачено статтею 197 Цивільного процесуального кодексу України, просить:
1) виділити їй у натурі частину житлового будинку та господарських споруд за адресою: АДРЕСА_1 :
- в житловому будинку приміщення: 1-1 площею 3,1 кв. м, 1-2 площею 13,7 кв. м, 1-3 площею 14,1 кв. м, 1-6 площею 8,8 кв. м, 1-7 площею 10,5 кв. м, 1-8 площею 0,9 кв. м, 1-9 площею 6,2 кв .м, 1-10 площею 1,3 кв. м, 1-11 площею 1,4 кв. м, 1-14 площею 21,00 кв. м;
- в господарських приміщеннях та спорудах: ґанок літ. № 3, сарай літ. Б-1, гараж літ. Г-1, колодязь № 1;
2) припинити її право спільної часткової власності на житловий будинок та господарські споруди за адресою: АДРЕСА_1 ;
3) встановити порядок користування земельною ділянкою, виділеною для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд за адресою: АДРЕСА_1 , за одним із варіантів висновку експерта від 23.12.2024 р. № 1496.23-25 за результатами проведення земельно-технічної експертизи, визначені у варіантах (додатках) №№ 4, 2, 1, 3, 5, 6 (де 4-й - найкращий для неї, 6 - найгірший).
Позов обґрунтований тим, що ОСОБА_1 є власником 73/100 часток житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , власниками інших 27/100 часток є ОСОБА_3 (27/200 часток) та ОСОБА_5 (27/200 часток). Будинок розташований на неприватизованій земельній ділянці, яку було виділено для його будівництва рішенням Виконавчого комітету Бердичівської ради депутатів трудящих від № 232 04.06.1956 р., право користування якою співвласниками будинку не встановлено. На пропозицію ОСОБА_1 укласти договір про поділ будинку ОСОБА_3 , яка є законним представником ОСОБА_5 , не погодилася у зв'язку з недосягненням домовленості щодо подальшого користування земельною ділянкою, яка була виділена для будівництва.
ОСОБА_3 проти позову в частині вимоги про виділ ОСОБА_1 у натурі приміщення 1-14 у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 , заперечила, посилаючись на те, що це приміщення перебуває у її фактичному користуванні. Щодо позову в частині вимоги про встановлення порядку користування земельною ділянкою не заперечила проти встановлення такого порядку за варіантом (додатком) № 6 висновку експерта від 23.12.2024 р. № 1496.23-25 за результатами проведення земельно-технічної експертизи, так як цей варіант відповідає фактичному користуванню житловим будинком.
Судом з'ясовано, що за ОСОБА_6 , яка після реєстрації 30.10.2020 р. шлюбу змінила прізвище на ОСОБА_7 , що підтверджується свідоцтвом від 30.10.2020 р. про шлюб (т. 1, а. с. 11), 01.08.2019 р. зареєстровано право власності на 73/100 часток житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , 15.02.2022 р. за ОСОБА_3 зареєстровано право власності на 27/200 часток, та за ОСОБА_5 - 27/200 часток вказаного житлового будинку, що підтверджується інформацією від 19.09.2022 р. з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна (т. 1, а. с. 8 - 9).
ОСОБА_1 набула право власності на 73/100 часток житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі договору дарування від 01.08.2019 р. частки житлового будинку, укладеного з ОСОБА_8 , за умовами якого прийняла у власність 73/100 часток житлового будинку (приміщення 1-1, 1-2, 1-3, 1-6, 1-7, 1-8, 1-9, 1-10, 1-11, 1-14) (т. 1, а. с. 10).
Однак рішенням Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 23.05.2023 р. у справі № 274/1036/23, яке за даними Єдиного державного реєстру судових рішень постановою Житомирського апеляційного суду від 13.12.2023 р. залишено без змін, а тому в силу статті 384 Цивільного процесуального кодексу України набрало законної сили 13.12.2023 р., визнано частково недійсним пункт 1 договору дарування від 01.08.2019 р. частки житлового будинку, укладеного між ОСОБА_8 та ОСОБА_6 , в частині визначення приміщень будинку за адресою: АДРЕСА_1 , які переходять у власність ОСОБА_6 (приміщення 1-1, 1-2, 1-3, 1-6, 1-7, 1-8, 1-9, 1-10, 1-11, 1-14) (т. 2, а. с. 25 - 27).
Відповідно до статті 355 Цивільного кодексу України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.
Згідно з частиною 356 Цивільного кодексу України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Суб'єктами права спільної часткової власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, держава, територіальні громади.
Таким чином житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , належить ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_5 на праві спільної часткової власності.
Житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , складається з таких приміщень, що підтверджується експлікацією від 10.07.2019 р. приміщень цього будинку (інвентаризаційна справа № 4252, а. с. 116):
- група приміщень: 1-1 - коридор площею 3,1 кв. м, 1-2 - житлова кімната площею 13,7 кв. м, 1-3 - житлова кімната площею 14,1 кв. м, 1-6 - кухня площею 8,8 кв. м, 1-7 - коридор площею 10,5 кв. м, 1-8 - коридор площею 0,9 кв. м, 1-9 - ванна площею 6,2 кв. м, 1-10 - вбиральня площею 1,3 кв. м, 1-11 - кладова площею 1,4 кв. м, 1-14 - житлова кімната (мансарда) площею 21,0 кв. м;
- група приміщень: 1-4 житлова кімната площею 24,8 кв. м, 1-5 житлова кімната площею 14,7 кв. м, 1-12 коридор площею 6,2 кв. м., 1-13 - кухня площею 9,2 кв. м.
До житлового будинку належать такі господарські будівлі та споруди: № 3 - ганок, а-1 - сіни, а1-1 - веранда, Б-1 - сарай, В-1 - убиральня, Г-1 - гараж, Е-1 - сарай, № 1 - колодязь, № 2 - фундамент, що підтверджується характеристикою від 10.07.2019 р. цього будинку (інвентаризаційна справа № 4252, а. с. 113).
Частиною першою та другою статті 364 Цивільного кодексу України передбачено, що співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання.
У постанові Верховного Суду України від 16.11.2016 р. у справі № 6-1443цс16 сформульовано висновок про те, що визначальним для виділу частки або поділу нерухомого майна в натурі, яке перебуває у спільній частковій власності, є не порядок користування майном, а розмір часток співвласників та технічна можливість виділу частки або поділу майна відповідно до часток співвласників. Якщо в результаті поділу (виділу) співвласнику передається частина нерухомого майна, яка перевищує його частку, суд стягує з нього відповідну грошову компенсацію і зазначає в рішенні про зміну часток у праві власності на це майно.
У постанові Верховного Суду України від 10.05.2023 р. у справі № 404/7307/14 зазначено, що учасники спільної часткової власності мають рівні права щодо спільного майна пропорційно своїй частці в ньому, то, здійснюючи поділ майна в натурі (виділ частки), суд повинен передати співвласнику частину нерухомого майна, яка відповідає розміру й вартості його частки, якщо це можливо, без завдання неспівмірної шкоди господарському призначенню майна. Якщо в результаті поділу (виділу) співвласнику передається частина нерухомого майна, яка перевищує його частку, суд стягує з нього відповідну грошову компенсацію і зазначає в рішенні про зміну часток у праві власності на це майно.
У постанові Верховного Суду від 13.07.2023 р. у справі № 583/2924/20 вказано, що у спорах про поділ будинку в натурі учасникам спільної часткової власності на будинок може бути виділено його відокремлену частину, яка відповідає розміру їх часток у праві власності. Виділ часток (поділ) жилого будинку, що перебуває у спільній частковій власності, є можливим, якщо кожній зі сторін може бути виділено відокремлену частину будинку із самостійним виходом (квартиру) або в разі, коли є технічна можливість переобладнання будинку в ізольовані квартири, які за розміром відповідають розміру часток співвласників у праві власності. Якщо виділ (поділ) технічно можливий, але з відхиленням від розміру ідеальних часток співвласників, з урахуванням конкретних обставин поділ (виділ) може бути проведений зі зміною ідеальних часток і присудженням грошової компенсації співвласнику, частка якого зменшилася.
У постанові Верховного Суду від 12.03.2023 р. у справі № 445/972/17, які міститься посилання на наведені вище три постанов, зазначено, що за усталеною судовою практикою при вирішенні справ про виділ в натурі часток жилого будинку, що є спільною частковою власністю, випливає, що судам належить мати на увазі, що, це можливо, якщо кожній із сторін може бути виділено відокремлену частину будинку з самостійним виходом (квартиру). Виділ також може мати місце при наявності технічної можливості переобладнати приміщення в ізольовані квартири. Якщо виділ частки будинку в натурі неможливий, суд вправі за заявленим про це позовом встановити порядок користування відособленими приміщеннями (квартирами, кімнатами) такого будинку.
Таким чином ОСОБА_1 має право на виділ у натурі належної їй частки житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , але за умови, що у разі такого виділу може бути виділено відокремлену частину будинку із самостійним виходом (квартиру) або в разі, коли є технічна можливість переобладнання будинку в ізольовані квартири, які за розміром відповідають розміру часток ОСОБА_1 , ОСОБА_9 та ОСОБА_5 у праві власності на будинок, або зі зміною їхніх часток і присудженням грошової компенсації тому (тим) з них, частка якого (яких) зменшилася.
Суд зазначає, що для з'ясування обставин, чи може бути кожному з співвласників житлового будинку виділено відокремлену його частину з самостійним виходом (квартиру), або чи наявна технічна можливість переобладнати приміщення житлового будинку в ізольовані квартири з урахуванням часток кожного з співвласників або зі зміною часток співвласника (співвласників) і присудженням грошової компенсації співвласнику (співвласникам), частка якого (яких) зменшилася, необхідні спеціальні знання.
А тому такі обставини, зважаючи на положення § 6 "Висновок експерта" Глави 5 "Докази та доказування" Розділу І" Загальні положення" Цивільного кодексу України, можуть бути з'ясовані виключно під час проведення відповідної експертизи, яка може бути проведена або на замовлення учасника справи, або призначена Судом за клопотанням учасника справи.
Між тим, ОСОБА_1 не подано висновку експерта про те, що приміщення, які вона просить виділити їй у натурі, відповідають її частці у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 , та являють собою відокремлену частину будинку з самостійним виходом (квартиру).
Клопотання про призначення експертизи для з'ясування обставин про те, чи відповідають приміщення, які вона просить виділити їй у натурі, її частці у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 , та чи являють вони собою відокремлену частину будинку з самостійним виходом (квартиру), ОСОБА_1 також не заявляла.
Враховуючи викладене, Суд відмовляє у задоволенні позову ОСОБА_1 в частині вимоги про виділ їй у натурі частини житлового будинку та господарських споруд за адресою: АДРЕСА_1 , та припинення її права спільної часткової власності на цей житловий будинок та господарські споруди.
При цьому Суд зазначає, що з майже з аналогічним позовом (в частині виділу приміщень буднику - з аналогічним) до ОСОБА_10 звертався попередній власник 73/100 часток житлового будинку та господарських споруд за адресою: АДРЕСА_1 , - ОСОБА_6 , проте рішенням Апеляційного суду Житомирської області від 23.10.2012 р. у справі № 2-п-37/11 їй було відмовлено у задоволенні позову з підстав того, що питання про призначення судової будівельно-технічної експертизи судом (першої інстанції, рішенням якого від 25.05.2012 р. позов було задоволено, а. с. 109) не вирішувалося (а. с. 110).
Судом встановлено, що на підставі рішення Виконавчого комітету Бердичівської міської Ради трудящих № 232 від 04.06.1956 р. між Виконавчим комітетом Бердичівської міської Ради трудящих та ОСОБА_11 25.06.1956 р. укладено договір про надання у безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку на праві особистої власності з кількістю кімнат від однієї до п'яти, на за умовами якого ОСОБА_11 надано право безстрокового користування земельною ділянкою АДРЕСА_2 , загальною площею 600,00 кв. м (т. 1, а. с. 13 - 14, інвентаризаційна справа № 4252, а. с. 5 - 7).
З матеріалів інвентаризаційної справи № 4252 випливає, що рішенням Виконавчого комітету Бердичівської міської Ради трудящих № 183-а від 23.05.1957 р. дозволено ОСОБА_11 провести відчуження забудованого на 26% житлового будинку на земельній ділянці площею 600,00 кв. м у АДРЕСА_2 , яку їй було наділено по рішенню Виконавчого комітету Бердичівської міської Ради трудящих № 232 від 04.06.1956 р, ОСОБА_12 , про що між ними було укладено договір купівлі-продажу домобудівлі від 02.06.1957 р., 15.08.1960 р. було складено заключення про реєстрацію домоволодіння по АДРЕСА_2 на праві особистої власності за ОСОБА_12 (інвентаризаційна справа № 4252, а. с. 9, 19, 18).
У подальшому щодо домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , або його часток укладалися договори: договір дарування від 16.08.1960 р., договір купівлі-продажу від 01.11.1977 р., договір міни від 07.12.1977 р., договір купівлі-продажу від 07.04.1987 р., у яких вказувалося, що будинок розташований на земельній ділянці розміром (загальною мірою) 600,00 кв. м (інвентаризаційна справа № 4252, а. с. 41, 59 - 60, 63, 81 - 82).
При цьому ні матеріали справи, ні матеріали інвентаризаційної справи № 4252 та реєстраційної справи на будинок за адресою: АДРЕСА_1 , не містять будь-яких документів, передбачених законодавством Української РСР або України, які б вказували, що площа земельної ділянки у розмірі 600,00 кв. м, яка була виділена рішенням Виконавчого комітету Бердичівської міської Ради трудящих № 232 від 04.06.1956 р. у постійне користування для будівництва житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , була змінена, зокрема, збільшена.
Частиною першою статті 377 Цивільного кодексу України у редакції, чинній на момент реєстрації за ОСОБА_1 права власності на 73/100 часток житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 (01.08.2019 р.), визначено, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).
Частиною другою статті 120 Земельного кодексу України у редакції, чинній на момент реєстрації за ОСОБА_1 права власності на 73/100 часток житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 (01.08.2019 р.), встановлено, що якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
Таким чином до ОСОБА_1 01.08.2019 р. перейшло право користування земельною ділянкою, на якій розміщений житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , площею 600,00 кв. м. (що також передбачено частиною третьою статті 415 Цивільного кодексу України: особа, до якої перейшло право власності на будівлі (споруди), набуває право користування земельною ділянкою на тих же умовах і в тому ж обсязі, що й попередній власник будівлі (споруди)).
Відповідно до статті 377 Цивільного кодексу України до особи, яка набула право власності на об'єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об'єкт незавершеного будівництва, право власності на який зареєстровано у визначеному законом порядку, або частку у праві спільної власності на такий об'єкт, одночасно переходить право власності (частка у праві спільної власності) або право користування земельною ділянкою, на якій розміщений такий об'єкт, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для відчужувача (попереднього власника) такого об'єкта, у порядку та на умовах, визначених Земельним кодексом України.
Згідно з частиною четвертою статті 120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на об'єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об'єкт незавершеного будівництва, розміщений на земельній ділянці, що перебуває у користуванні на праві оренди, емфітевзису, суперфіцію у відчужувача (попереднього власника), до набувача одночасно переходить відповідно право оренди, емфітевзису, суперфіцію земельної ділянки, на якій розміщений такий об'єкт, в обсязі та на умовах, встановлених для відчужувача (попереднього власника) такого об'єкта, крім випадків, визначених частиною шостою цієї статті. Волевиявлення орендодавця (власника) земельної ділянки, відчужувача (попереднього власника), набувача такого об'єкта та внесення змін до договору оренди землі, емфітевзису, суперфіцію із зазначенням нового орендаря (користувача) земельної ділянки не вимагається.
Таким чином до ОСОБА_3 та ОСОБА_5 15.02.2022 р. перейшло право користування земельною ділянкою, на якій розміщений житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , площею 600,00 кв. м. (що також передбачено частиною третьою статті 415 Цивільного кодексу України: особа, до якої перейшло право власності на будівлі (споруди), набуває право користування земельною ділянкою на тих же умовах і в тому ж обсязі, що й попередній власник будівлі (споруди)).
Крім того, частиною першою статті 415 Цивільного кодексу України передбачено, що землекористувач має право користуватися земельною ділянкою в обсязі, встановленому договором.
Тобто ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_5 мають право користуватися земельною ділянкою, на якій розміщений житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , площею 600,00 кв. м.
Частиною другою статті 152 Цивільного кодексу України визначено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Таким чином ОСОБА_1 має право вимагати від ОСОБА_3 та ОСОБА_5 усунення порушень її права користування земельною ділянкою, на якій розміщений житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , площею 600,00 кв. м., шляхом, зокрема, встановлення порядку користування цією земельною ділянкою.
Разом з тим, ОСОБА_1 не подано доказів, які б визначали можливі варіанти користування земельною ділянкою, на якій розміщений житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , площею 600,00 кв. м.
Наявний у справі висновок експерта від 23.12.2024 р. № 1496.23-25 за результатами проведення земельно-технічної експертизи визначає можливі варіанти користування земельною ділянкою, на якій розміщений житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,0803 га (0,803 кв. м), яка, як зазначена у цьому ж висновку, перебуває у фактичному користуванні ОСОБА_1 (492,00 кв. м (0,0492 га)), ОСОБА_3 та ОСОБА_5 (311,00 кв. м (0,0311 га)), а не 0,0600 га (600,00 кв. м) (а. с. 162 - 185).
Тобто з цього висновку вбачається що у фактичному користуванні ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_5 без передбачених законодавством України підстав перебуває земельна ділянка площею 203,00 кв. м (0,0203 га), проте як зазначено вище, встановлення порядку користування земельною ділянкою можливо лише за вимогою законного землекористувача такої земельної ділянки, тобто щодо земельної ділянки, яка перебуває у користуванні на законних підставах.
За таких обставин Суд вважає, що у задоволені позову ОСОБА_1 в частині вимоги про встановлення порядку користування земельною ділянкою, виділеною для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд за адресою: АДРЕСА_1 , за одним із варіантів висновку експерта від 23.12.2024 р. № 1496.23-25 за результатами проведення земельно-технічної експертизи, необхідно відмовити.
Керуючись статтями 258, 259 та 263 - 265 Цивільного процесуального кодексу України,
У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ), ОСОБА_5 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його складення безпосередньо до Житомирського апеляційного суду.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя В.В. Корбут