05 листопада 2025 р.Справа № 520/2002/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Русанової В.Б.,
Суддів: Подобайло З.Г. , Бегунца А.О. ,
за участю секретаря судового засідання Тютюник О.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 03.09.2025 (головуючий суддя І інстанції: Спірідонов М.О.) по справі № 520/2002/25
за позовом ОСОБА_1
до ІНФОРМАЦІЯ_1
про визнання дій та бездіяльності протиправними, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі позивач) звернулась до суду з позовом, в якому просила:
- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_2 , які полягають у взятті ОСОБА_1 на військовий облік військовозобов'язаних;
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 , які полягають у відмові у виключенні з військового обліку військовозобов'язаних ОСОБА_1 ;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_3 виключити ОСОБА_1 з військового обліку військовозобов'язаних, а також виключити дані щодо позивача з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів «Оберіг».
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 28.04.2025, яке набрало законної сили 29.05.2025 позов задоволено частково.
Визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_2 , які полягають у взятті ОСОБА_1 на військовий облік військовозобов'язаних.
Зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_3 повторно розглянути документи ОСОБА_1 про виключення її із військового обліку, з урахуванням висновків суду по даній справі.
В іншій частині позовних вимог - відмовлено.
У червні 2025 р. позивач звернулась до суду із заявою, в якій просила зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 подати у встановлений судом строк звіт про виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28.04.2025 по справі № 520/2002/25.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 23.06.2025 заяву задоволено.
Зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_2 подати у місячний термін звіт про виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28.04.2025 по справі № 520/2002/25 в повному обсязі.
27.06.2025 від ІНФОРМАЦІЯ_1 надійшов звіт про виконання судового рішення від 28.04.2025 по справі № 520/2002/25.
У звіті відповідач зазначив, що з метою виконання судового рішення, відповідач направив ОСОБА_1 лист з вимогою надати відомості та їх документальне підтвердження, визначені положеннями ст. 37 Закону України «Про військовий облік і військову службу». Разом з тим, позивачем не надано документальних відомостей, які є підставою для зняття її з військового обліку.
Як наслідок, вважає, що ним виконані вимоги законодавства щодо обов'язковості судових рішень.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 03.09.2025 прийнято звіт ІНФОРМАЦІЯ_2 про виконання судового рішення.
Позивач, не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для справи, просить її скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у прийнятті звіту ІНФОРМАЦІЯ_2 , накласти на керівника відповідача штраф та встановити новий строк для подання звіту про виконання судового рішення.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції не врахував, що направлення відповідачем листа з вимогою надати документи не є виконанням судового рішення.
Вказує, що судовим рішенням зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_3 повторно розглянути документи ОСОБА_1 про виключення її із військового обліку з урахуванням висновків суду. В свою чергу, у мотивувальній частині рішення суд зазначив про наявність у позивача права на зняття з військового обліку з огляду на відсутність жодних доказів правомірності постановлення її на такий облік.
Таким чином, на думку апелянта, витребування відповідачем документів, яких не існує, не свідчить про виконання судового рішення.
При цьому, звертає увагу, що лист з вимогою надати документи вона не отримувала, а належних доказів направлення саме цього листа на її поштову адресу відповідач суду не надав.
В свою чергу, враховуючи відсутність доказів виконання судового рішення, суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про затвердження звіту.
Крім того, зауважує, що наданий відповідачем звіт не відповідає вимогам частин 2,3 ст. 382-2 КАС України.
ІНФОРМАЦІЯ_4 (далі - відповідач) не надав відзив на апеляційну скаргу.
Учасники справи про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, позивач просила розгляд справи здійснювати за її відсутності.
Відповідно до ч. 4 ст. 229, ч. 1 ст. 308 КАС України справа розглядається в межах доводів та вимог апеляційної скарги, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши ухвалу суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Приймаючи звіт, суд першої інстанції виходив з того, що ІНФОРМАЦІЯ_3 виконано судове рішення в повному обсязі.
Надаючи оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Згідно частин 2, 3 ст. 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Положеннями ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Судове рішення проголошується публічно, але преса і публіка можуть бути не допущені в зал засідань протягом усього судового розгляду або його частини в інтересах моралі, громадського порядку чи національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо того вимагають інтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторін, або - тією мірою, що визнана судом суворо необхідною, - коли за особливих обставин публічність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя.
Європейський суд з прав людини у справі «Горнсбі проти Греції» наголосив, що, відповідно до усталеного прецедентного права, пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує «право на суд», одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію.
Для цілей ст. 6 Конвенції стадія виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду».
З аналізу рішень Європейського суду з прав людини (остаточні рішення у справах «Алпатов та інші проти України», «Робота та інші проти України», «Варава та інші проти України», «ПМП «Фея» та інші проти України»), якими було встановлено порушення п. 1 ст. 6, ст. 13 Конвенції та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, вбачається однозначна позиція про те, що правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення, а також констатується, що виконання судового рішення, як завершальна стадія судового процесу, за своєю юридичною природою є головною стадією правосуддя, що повністю узгоджується з нормою ст. 129-1 Конституції України.
Отже, обов'язковою складовою судового процесу є фактичне втілення судових присуджень у певні матеріальні блага, яких особа була протиправно позбавлена до отримання судового захисту.
Таким чином, судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов'язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов'язок.
Це означає, що особа, якій належить виконати судовий акт, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.
За правилами ст. 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Відповідно до ч. 1 ст. 382 КАС України суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
В адміністративних справах з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг за письмовою заявою заявника суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати звіт про виконання судового рішення.
Отже, нормами КАС України регламентовано право суду застосовувати інститут судового контролю шляхом, зокрема, зобов'язання відповідача подати звіт про виконання рішення суду.
Згідно частин 1, 2 ст. 382-3 КАС України за наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень суд постановляє ухвалу про прийняття або відмову у прийнятті звіту, яку може бути оскаржено в апеляційному порядку за правилами частини п'ятої статті 382-1 цього Кодексу.
Оскарження ухвали не зупиняє її виконання.
Суд відмовляє у прийнятті звіту, якщо суб'єктом владних повноважень не наведено обґрунтовані обставини, які ускладнюють виконання судового рішення, або заходи, які вживаються ним для виконання судового рішення, на переконання суду, є недостатніми для своєчасного та повного виконання судового рішення.
Суд також відмовляє у прийнятті звіту, якщо звіт подано без додержання вимог частин другої та/або третьої статті 382-2 цього Кодексу.
Судом встановлено, що рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 28.04.2025 по справі № 520/2002/25 зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_3 повторно розглянути документи ОСОБА_1 про виключення її із військового обліку, з урахуванням висновків суду по даній справі.
На виконання судового рішення, відповідач направив позивачу лист від 29.04.2025 з вимогою надати відомості та їх документальне підтвердження, визначені положеннями ст. 37 Закону України «Про військовий облік і військову службу» для розгляду питання про зняття її з військового обліку.
За висновками суду першої інстанції, зазначений лист свідчить про повне виконання судового рішення.
Разом з тим, суд першої інстанції не врахував, що судовим рішенням зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_3 розглянути документи позивача з урахуванням висновків суду.
В мотивувальній частині рішення суд зазначив, що ОСОБА_1 не отримувала спеціальності чи професії в галузі медицини, чи іншої спеціальності, після одержання якої могла бути взята на військовий облік, не є колишнім військовослужбовцем або ветераном АТО чи ООС; особою, яка проходила строкову службу до 2014 року або служила за контрактом; офіцером запасу та/або військовозобов'язаною, яка закінчила військову кафедру вузу. Належних чи допустимих доказів того, що позивачка виявила бажання бути прийнятою на військову службу та службу у військовому резерві до суду не надано.
Отже, за висновками суду першої інстанції, дії ІНФОРМАЦІЯ_2 , які полягають у взятті ОСОБА_1 на військовий облік військовозобов'язаних є протиправними, оскільки вчинені з неповно встановленими обставинами та за відсутності на це підстав.
Тобто, судовим рішенням підтверджено протиправність дій відповідача щодо взяття на військовий облік ОСОБА_1 .
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що витребування відповідачем додаткових документів у позивача для розгляду питання про зняття її з військового обліку не є виконанням судового рішення у справі № 520/2002/25.
Водночас, суд першої інстанції не надав жодної оцінки доводам позивача щодо не виконання відповідачем судового рішення, не дослідив належним чином лист від 29.04.2025 та його відповідність мотивувальній частині судового рішення.
Отже, вирішуючи питання про затвердження звіту, судом першої інстанції фактично не з'ясовано обставини виконання рішення суду.
Таким чином, висновок суду щодо наявності підстав для затвердження звіту є передчасним, зробленим без повного та всебічного з'ясування обставин у справі в їх сукупності та перевірки їх доказами.
Натомість, доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування судом першої інстанції положень ст. 382 КАС України та не повного встановлення обставин справи знайшли своє підтвердження під час апеляційного перегляду оскаржуваної ухвали суду першої інстанції.
Разом з цим, вирішення питання про прийняття або продовження строку подання звіту про виконання рішення суду, у розумінні статті 382 КАС України віднесено до компетенції суду, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, яким в даному випадку є Харківський окружний адміністративний суд, а тому апеляційний суд позбавлений процесуального права вирішити таку заяву по суті.
Інші доводи та заперечення сторін на висновки колегії суддів не впливають. Відповідно до Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
За змістом ч. 1 ст. 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини справи, невірно застосовано норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання щодо затвердження звіту, тому оскаржувана ухвала підлягає скасуванню, а справа направленню для продовження вирішення питання прийняття звіту про виконання судового рішення до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 243, 308, 310, 312, 320, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 03.09.2025 по справі № 520/2002/25 скасувати.
Адміністративну справу № 520/2002/25 направити до Харківського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню.
Головуючий суддя В.Б. Русанова
Судді З.Г. Подобайло А.О. Бегунц
Повний текст постанови складено 10.11.2025 року