10 листопада 2025 р. Справа № 520/12780/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Бегунца А.О.,
Суддів: Русанової В.Б. , Подобайло З.Г. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15.08.2025, головуючий суддя І інстанції: Бідонько А.В., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 15.08.25 по справі № 520/12780/25
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління ДПС у Харківській області
про визнання протиправною відмову та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Харківській області, в якому просив суд:
- визнати протиправною відмову листом заступника начальника Головного управління ДПС у Харківській області - Світлани Подсохи №110/ЗПІ/20-40-24-13-12 від 14.05.2025 в задоволенні запиту на інформацію від 13 травня поточного року щодо сплати депутатом VIII скликання Барвінківської міської ради Ізюмського району Харківської області - ОСОБА_2 відповідних податків на земельні ділянки дата набуття права: 20.06.2002 загальна площа (м2): 5070 та дата набуття права: 13.12.2021 загальна площа (м2): 1046 інший вид майна: екскаватор дата набуття права: 07.05.2008 марка: ЄО-2621 модель: ЮМЗ-6 рік випуску: 1989 та інше інший вид об'єкта:нежиле приміщення дата набуття права: 05.12.2007 загальна площа (м2): 143,8;
- зобов'язати Головне управління ДПС у Харківській області за запитом позивача від 13 травня 2025 року надати інформацію, долучивши копію відповідних платіжних документів щодо сплати депутатом VIII скликання Барвінківської міської ради Ізюмського району Харківської області - ОСОБА_2 відповідних податків на земельні ділянки: дата набуття права 20.06.2002 загальна площа (м2) 5070, дата набуття права 13.12.2021 загальна площа (м2) 1046, інший вид майна: екскаватор дата набуття права 07.05.2008 марка ЄО-2621 модель ЮМЗ-6 рік випуску 1989 та інше інший вид об'єкта: нежиле приміщення дата набуття права 05.12.2007 загальна площа (м2) 143,8.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 13.05.2025 засобами електронного зв'язку із застосуванням КЕП відповідно до ст.ст. 3, 19, 20 Закону України "Про доступ до публічної інформації" до Головного управління ДПС у Харківській області позивачем поданий запит на інформацію, а саме надати інформацію, щодо сплати депутатом VIII скликання Барвінківської міської ради Ізюмського району Харківської області ОСОБА_2 відповідних податків на земельні ділянки дата набуття права 20.06.2002 загальна площа (м2) 5070 та дата набуття права 13.12.2021 загальна площа (м2) 1046, інший вид майна: екскаватор дата набуття права 07.05.2008 марка ЄО-2621 модель ЮМЗ-6 рік випуску 1989 та інше інший вид об'єкта нежиле приміщення дата набуття права 05.12.2007 загальна площа (м2) 143,8. Однак, листом заступника начальника Головного управління ДПС у Харківській області Світлани Подсохи №110/ЗПІ/20-40-24-13-12 від 14.05.2025 позивачу протиправно відмовлено в задоволенні вказаного запиту. Посилаючись на приписи Закону України "Про інформацію", Закону України "Про доступ до публічної інформації" позивач просить позовні вимоги задовольнити повністю.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 15.08.2025 у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з вказаним висновком суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення норм права та невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, просить рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15.08.2025 скасувати та ухвалит нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
В обгрунтування вимог апеляційної скарги зазначено, що запровадження обмеження доступу до конкретної інформації повинно відбуватись за обов'язкового дотримання умов ч. 2 ст. 6 ЗУ "Про доступ до публічної інформації". Відмова у наданні інформації може бути кваліфікована у якості правомірної та обгрунтованої у разі, якщо розпорядником у листі-відповіді зазначено, якому саме з інтересів загрожує розголошення запитуваної інформації, в чому полягає істотність шкоди цим інтересам від розголошення, чому шкода від оприлюднення такої інформації переважає право громадськості знати цю інформацію в інтересах національної безпеки, економічного добробуту чи прав людини. Вказує, що управлінське волевиявлення розпорядника публічної інформації у формі відмови у доступі до публічної інформації має грунтуватись на наслідках застосування трискладового тексту та повинно бути вмотивовано критеріям обмеження публічної інформації за ст. 6 ЗУ "Про доступ до публічної інформації". Також зазначає, що в оскаржуваному рішенні відсутні обгрунтування відмови у наданні запитуваної інформації щодо можливого ненадходження коштів до місцевого та інших бюджетів, тобто наявності коруgційної складової, чим порушені права позивача на інформацію.
Відповідно до відзиву на апеляційну скаргу, відповідачем зазначено, що наведення скаржником у тексті апеляційної скарги ЗУ "Про інформацію", ЗУ "Про доступ до публічної інформації", ЗУ "Про захист персональних даних" по суті є наведенням загальнотеоретичної інформації та не свідчить про будь-яке недодержання судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права. Вказує, що доводи апеляційної скарги є необгрунтованими та не відповідає обставинам справи, оскільки відповідно до запиту від 13.05.2025 №б/н в частині надання запитувачу інформації щодо сплати депутатом 7 скликання Барвінківської міської ради Ізюмського району Харківської області - Сопком А.Г. відповідних податків на земельні ділянки та майно, прохання надати відомості щодо можливого ненадходження коштів до місцевого та інших бюджетів, тобто наявності корупційної складової - позивачем не ставилось. При цьому, документи позивача не свідчать про належність позивача до працівників центрального органу виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну антикорупційну політику. Також зазначає, що позивачем в обгрунтування вимог про надання інформації, зазначеної в запиті від 13.05.2025 не наведено наведено жодних обставин, які б свідчили про те, що така інформація становить суспільний інтерес, який переживає право на приватність. Також у цьому запиті ОСОБА_1 не обгрунтовано, що поширення такої інформації має бути здійснене в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини, що відповідно до ч. 2 ст. 7 ЗУ "Про доступ до публічної інформації" є підставою для поширення відповідної інформації без згоди особи.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 звернувся до Головного управління ДПС у Харківській області із запитом від 13.05.2025 №б/н (вх. ГУ ДПС №123/ЗПІ від 13.05.2025) на отримання інформації відповідно до Закону України "Про доступ до публічної інформації" від 13.01.2011 №2939-VI стосовно отримання інформації щодо сплати депутатом VIII скликання Барвінківської міської ради Ізюмського району Харківської області ОСОБА_2 відповідних податків на земельні ділянки дата набуття права: 20.06.2002 загальна площа (м2) : 5070 та дата набуття права: 13. 12.2021 загальна площа (м2): 1046 інший вид майна: екскаватор дата набуття права: 07.05.2008 марка: ЄО-2621 модель: ЮМЗ-6 рік випуску: 1989 та інше інший вид об'єкта: нежиле приміщення дата набуття права: 05.12.2007 загальна площа (м2): 143,8.
Листом від 14.05.2025 №110/ЗПІ/20-40-24-13-12 Головне управління ДПС у Харківській області повідомило позивача про відмову у задоволенні запиту від 13.05.2025 стосовно надання інформації про сплату податків із зборів, а саме сплату земельного податку з фізичних осіб та податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками, посилаючись на п. 2 ч. 1 ст. 22 Закону України "Про доступ до публічної інформації" №2939-VI.
Позивач, не погоджуючись з відповіддю, звернувся до суду із даним позовом.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з їх обгрунтованості.
Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції, враховуючи наступне.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За змістом абзаців першого, другого статті 32 Конституції України ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Згідно зі статтею 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.
Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.
Даючи офіційне тлумачення положень частин першої, другої статті 32, частин другої, третьої статті 34 Конституції України, Конституційний Суд України у рішенні від 20.01.2012 № 2-рп/2012 наголосив, що Конституцією України визначено вичерпний перелік підстав, за наявності яких законами України може передбачатися обмеження прав особи на вільне збирання, зберігання, використання і поширення інформації, оскільки реалізація цих прав не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб, у тому числі й конституційне право особи на невтручання в її особисте і сімейне життя; збирання, зберігання, використання та поширення державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами конфіденційної інформації про особу без її згоди є втручанням в її особисте та сімейне життя, яке допускається винятково у визначених законом випадках і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 01.06.2016 № 2-рп/2016 обмеження щодо реалізації конституційних прав і свобод не можуть бути свавільними та несправедливими, вони мають встановлюватися виключно Конституцією і законами України, переслідувати легітимну мету, бути обумовленими суспільною необхідністю досягнення цієї мети, пропорційними та обґрунтованими, у разі обмеження конституційного права або свободи законодавець зобов'язаний запровадити таке правове регулювання, яке дасть можливість оптимально досягти легітимної мети з мінімальним втручанням у реалізацію цього права або свободи і не порушувати сутнісний зміст такого права.
Надаючи визначення терміну "правомірне обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина" Конституційний Суд України у рішення від 12.07.2019 № 5-р(I)/2019 зазначив, що воно являє собою передбачену Конституцією України можливість втручання держави за допомогою юридичних засобів у зміст та обсяг конституційних прав і свобод людини і громадянина, яке відповідає вимогам верховенства права, потрібності, доцільності та пропорційності у демократичному суспільстві; метою такого обмеження є охорона основоположних цінностей у суспільстві, до яких належать, зокрема, життя, свобода та гідність людини, здоров'я і моральність населення, національна безпека, громадський порядок.
Отже, право особи на доступ до інформації, гарантоване статтею 34 Конституції України, не є абсолютним і може підлягати обмеженням. Такі обмеження мають бути винятками, які передбачені законом, переслідувати одну або декілька законних цілей і бути необхідними у демократичному суспільстві.
Відповідно до ст. 40 Конституції України, усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Право на інформацію охороняється законом. Держава гарантує всім суб'єктам інформаційних відносин рівні права і можливості доступу до інформації. Ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом. Суб'єкт інформаційних відносин може вимагати усунення будь-яких порушень його права на інформацію.
Згідно зі статтею 16 Закону № 2657-XII податкова інформація - сукупність відомостей і даних, що створені або отримані суб'єктами інформаційних відносин у процесі поточної діяльності і необхідні для реалізації покладених на контролюючі органи завдань і функцій у порядку, встановленому Податковим кодексом України. Правовий режим податкової інформації визначається Податковим кодексом України та іншими законами.
Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених законом, та інформації, що становить суспільний інтерес визначає Закон України "Про доступ до публічної інформації" від 13.01.2011 №2939-VI.
Статтею 1 Закону України "Про доступ до публічної інформації" визначено, що публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.
За змістом ч. 1 ст. 5 Закону України "Про доступ до публічної інформації" доступ до інформації забезпечується шляхом: 1) систематичного та оперативного оприлюднення інформації: в офіційних друкованих виданнях; на офіційних веб-сайтах в мережі Інтернет; на єдиному державному веб-порталі відкритих даних; на інформаційних стендах; будь-яким іншим способом; 2) надання інформації за запитами на інформацію.
Відповідно до ст. 12 Закону України "Про доступ до публічної інформації", суб'єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: 1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об'єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб'єктів владних повноважень; 2) розпорядники інформації - суб'єкти, визначені у статті 13 цього Закону; 3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації.
Згідно з ч. 1 ст. 13 Закону України "Про доступ до публічної інформації", розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються: 1) суб'єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб'єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання; 2) юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, - стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів; 3) особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб'єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, - стосовно інформації, пов'язаної з виконанням їхніх обов'язків; 4) суб'єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, - стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них.
Пунктом 6 ч. 1 ст. 14 Закону України "Про доступ до публічної інформації" визначено, що розпорядники інформації зобов'язані надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об'єктивність наданої інформації і оновлювати оприлюднену інформацію.
Частиною 1 ст. 19 Закону України "Про доступ до публічної інформації" визначено, що запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Закону України "Про доступ до публічної інформації" запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту.
Згідно з ч. 1 ст. 20 Закону України "Про доступ до публічної інформації" розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту. У разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.
Частиною 1 ст. 22 Закону України "Про доступ до публічної інформації" передбачено, що розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках: 1) розпорядник інформації не володіє і не зобов'язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; 2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону; 3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов'язані з копіюванням або друком; 4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п'ятою статті 19 цього Закону.
Відповідно до ч. 3 ст. 22 Закону України "Про доступ до публічної інформації" розпорядник інформації, який не володіє запитуваною інформацією, але якому за статусом або характером діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє, зобов'язаний направити цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача. У такому разі відлік строку розгляду запиту на інформацію починається з дня отримання запиту належним розпорядником.
Згідно зі ст. 20 Закону України "Про інформацію" від 02.10.1992 №2657-XII за порядком доступу інформація поділяється на відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом. Будь-яка інформація є відкритою, крім тієї, що віднесена законом до інформації з обмеженим доступом.
Статтею 21 Закону України "Про інформацію" передбачено, що інформацією з обмеженим доступом є конфіденційна, таємна та службова інформація (частина перша). Конфіденційною є інформація про фізичну особу, а також інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб'єктів владних повноважень. Конфіденційна інформація може поширюватися за бажанням (згодою) відповідної особи у визначеному нею порядку відповідно до передбачених нею умов, а також в інших випадках, визначених законом.
Частиною 2 ст. 6 Закону України "Про доступ до публічної інформації" передбачено, що обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог: 1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи кримінальним правопорушенням, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя; 2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам; 3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.
Згідно із п. 2 ч. 1 ст. 22 Закону України "Про доступ до публічної інформації" розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках: інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону.
Разом з тим, у силу ч. 5 ст. 6 Закону України "Про інформацію" не може бути обмежено доступ до інформації про, зокрема: 1) володіння, користування чи розпорядження державним, комунальним майном, у тому числі до копій відповідних документів, умови отримання цих коштів чи майна, прізвища, імена, по батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримали ці кошти або майно (крім випадків, передбачених частиною другою статті 23 Закону України "Про основи національного спротиву"); 2) наявність у фізичних осіб податкового боргу.
Згідно з ч. 8 ст. 6 Закону України "Про інформацію" обмеженню доступу підлягає інформація, а не документ. Якщо документ містить інформацію з обмеженим доступом, для ознайомлення надається інформація, доступ до якої необмежений.
Згідно з ч. 2 ст. 21 Закону України "Про інформацію" конфіденційною є інформація про фізичну особу, а також інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб'єктів владних повноважень. Конфіденційна інформація може поширюватися за бажанням (згодою) відповідної особи у визначеному нею порядку відповідно до передбачених нею умов, а також в інших випадках, визначених законом.
При цьому, відповідно до ч. 4 ст. 6 Закону України "Про інформацію" саме до повноважень розпорядника інформації належить встановлення наявності чи відсутності підстав для обмеження у доступі до інформації.
Втім, приписи Закону України "Про інформацію" не передбачають можливості для суб'єктів владних повноважень відносити інформацію до конфіденційної. Такі суб'єкти можуть обмежувати доступ до інформації лише шляхом віднесення її до службової або таємної відповідно до закону.
Водночас, розпорядники інформації, визначені частиною першою статті 13 цього Закону, які володіють конфіденційною інформацією, можуть поширювати її лише за згодою осіб, які обмежили доступ до інформації, а за відсутності такої згоди - лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Отже, можливість віднесення інформації до конфіденційної, таємної чи службової не слід розуміти як єдину достатню підставу для обмеження доступу до конкретної інформації, що містить ознаки будь-якого із названих видів інформації.
Запровадження обмеження доступу до конкретної інформації за результатами розгляду запиту на інформацію допускається лише за умови застосування вимог пунктів 1-3 частини другої ст. 6 Закону України "Про інформацію".
Ці вимоги називають "трискладовим тестом", який повинна пройти публічна інформація для визначення її відкритою чи обмеженою. За умови додержання сукупності всіх трьох підстав може бути обмежено доступ до інформації (постанова пленуму Вищого адміністративного суду України від 29.09.2016 №10 "Про практику застосування адміністративними судами законодавства про доступ до публічної інформації").
Як наслідок, передумовою для встановлення відкритості чи обмеження інформації є застосовування до такої інформації "трискладового тесту".
Колегія суддів зазначає, що положення ч. 2 ст. 6 Закону України "Про інформацію" передбачають вимоги до обмеження доступу до інформації, а не підстави для надання такого доступу. Такий підхід ґрунтується на тому, що статтею 1 цього Закону закріплена презумпція відкритості публічної інформації, доступ до якої може бути обмеженою лише у разі, якщо розпорядник інформації обґрунтує це на підставі "трискладового тесту". Отже, тягар доведення того, що доступ до інформації може бути обмежений, покладається на розпорядника публічної інформації.
Отже, відмова у наданні інформації є обґрунтованою лише у разі, якщо розпорядник в листі вказує, якому саме з інтересів загрожує розголошення запитуваної інформації, в чому полягає істотність шкоди цим інтересам від її розголошення, чому шкода від оприлюднення такої інформації переважає право громадськості знати цю інформацію в інтересах національної безпеки, економічного добробуту чи прав людини.
Аналогічні висновки містять постанови Верховного Суду від 18.07.2019 по справі №554/11837/14-а, від 05.06.2024 по справі №300/481/23.
Колегія суддів зазначає, що предметом звернення позивача до Головного управління ДПС у Харківській області є отримання інформації щодо стану виконання фізичною особою податкового обов'язку з внесення до бюджету плати за землю за використання земельних ділянок.
Так, відповідно до частини першої ст. 16 Закону України "Про інформацію" податкова інформація - сукупність відомостей і даних, що створені або отримані суб'єктами інформаційних відносин у процесі поточної діяльності і необхідні для реалізації покладених на контролюючі органи завдань і функцій у порядку, встановленому Податковим кодексом України.
Згідно з п.п. 17.1.9 п. 17.1 ст. 17 ПК України платник податків має право на нерозголошення контролюючим органом (посадовими особами) відомостей про такого платника без його письмової згоди та відомостей, що становлять конфіденційну інформацію, державну, комерційну чи банківську таємницю та стали відомі під час виконання посадовими особами службових обов'язків, крім випадків, коли це прямо передбачено законами.
За змістом абзацу першого п.п. 21.1.6 п. 21.1 ст. 21 ПК України посадові та службові особи контролюючих органів зобов'язані не допускати розголошення інформації з обмеженим доступом, що одержується, використовується, зберігається під час реалізації функцій, покладених на контролюючі органи.
Пунктом 70.1 статті 70 ПК України визначено, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, формує та веде Державний реєстр фізичних осіб - платників податків (далі - Державний реєстр).
Згідно з приписами п. 70.3 ст. 70 ПК України до інформаційної бази Державного реєстру включаються такі дані про фізичних осіб, зокрема: джерела отримання доходів; об'єкти оподаткування; сума нарахованих та/або отриманих доходів; сума нарахованих та/або сплачених податків; інформація про податкову знижку та податкові пільги платника податків.
За змістом п.п. 70.15.2 п. 70.15 ст. 70 ПК України відомості з Державного реєстру є інформацією з обмеженим доступом.
Таким чином, запитувана позивачем інформація стосовно стану виконання фізичною особою податкового обов'язку з внесення до бюджету плати за землю за використання земельних ділянок є інформацією з обмеженим доступом (конфіденційною інформацією), а особа, якої ця інформація стосується, має право на її нерозголошення, проте, крім випадків, коли це прямо передбачено законами.
Один із таких випадків встановлено ст. 29 Закону України "Про інформацію", частиною першою якої передбачено, що інформація з обмеженим доступом може бути поширена, якщо вона є суспільно необхідною, тобто є предметом суспільного інтересу, і право громадськості знати цю інформацію переважає потенційну шкоду від її поширення.
З урахуванням положень частини другої ст. 29 цього Закону предметом суспільного інтересу вважається інформація, яка свідчить про загрозу державному суверенітету, територіальній цілісності України; забезпечує реалізацію конституційних прав, свобод і обов'язків; свідчить про можливість порушення прав людини, введення громадськості в оману, шкідливі екологічні та інші негативні наслідки діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб тощо.
Тобто, перелік видів інформації, що може бути предметом суспільного інтересу, не є вичерпним.
Проте, позивачем у запиті на отримання інформації від 13.05.2025 щодо стану виконання ОСОБА_2 податкового обов'язку з внесення до бюджету плати за землю за використання земельних ділянок, не наведено жодних обставин, встановлених ст. 29 Закону України "Про інформацію".
Також, у запиті на отримання інформації від 13.05.2025 позивачем не обґрунтовано, що поширення такої інформації має бути здійснене в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини, що відповідно до частини другої статті 7 Закону України "Про доступ до публічної інформації" є підставою для поширення відповідної інформації без згоди особи.
Щодо посилань апелянта на Рішення Конституційного Суду Україні від 25 грудня 1997 року №9-зп, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки воно стосується відмови суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, що є порушенням права на судовий захист, яке згідно зі статтею 64 Конституції України не може бути обмежене (абз.8 арк. 10, абз. 1 арк. 11 апеляційної скарги), що не відповідає обставинам справи, оскільки ухвалою суду першої інстанції від 27.05.2025 прийнято адміністративний позов до розгляду та відкрито спрощене провадження.
Щодо посилань апелянта на постанови Верховного Суду від 03.06.2020 по справі №464/5990/16-а, від 28.02.2018 по справі №806/1726/16, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки наведені в них висновки не підлягають застосування в межах даної справи.
Щодо доводу апелянта, що судом першої інстанції не враховані положення ст. 38 Основного Закону України, колегія суддів не приймає до уваги та зазначає, що право громадян, відповідно до зазначеної статті щодо участі в управлінні державними справами реалізується через вибори. Згідно з рішенням Конституційного Суду №7-рп/99 від 6 липня 1999 року надано офіційне тлумачення положення ч. 1 ст. 38 Конституції України, згідно якого, в контексті положень частини другої статті 78 Конституції України, вказано, що громадянину України надано право вільно бути обраним до будь-якого органу державної влади, зокрема до Верховної Ради України, до органу місцевого самоврядування - сільської, селищної, міської, районної, обласної ради, а також бути обраним сільським, селищним, міським головою, але реалізувати набутий представницький мандат громадянин може тільки в одному з цих органів чи на посаді сільського, селищного, міського голови.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
При цьому, суд враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
З огляду на такий підхід Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, колегія суддів зазначає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.
При цьому, ціль мотивування судового рішення полягає в тому, щоб продемонструвати і довести, передусім сторонам, що суд справді почув, а не проігнорував їхні позиції, мотивоване судове рішення надає сторонам змогу вирішити питання про доцільність його оскарження, належне мотивування судового рішення забезпечує ефективний апеляційний перегляд справи.
Аналогічні висновки застосовує Верховний Суд, зокрема у постановах від 27.05.2025 по справі № 160/27436/23, від 02.07.2025 по справі №380/5471/24.
З урахуванням викладеного. колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції в повному обсязі дослідив положення нормативних актів, що регулюють спірні правовідносини та дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Згідно із ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Таким чином, колегія суддів, переглянувши рішення суду першої інстанції, дійшла висновку, що при прийнятті рішення, суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального права.
Наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15.08.2025 по справі № 520/12780/25 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя А.О. Бегунц
Судді В.Б. Русанова З.Г. Подобайло