10 листопада 2025 р. Справа № 520/29114/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Перцової Т.С.,
Суддів: Макаренко Я.М. , Жигилія С.П. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 02.06.2025, головуючий суддя І інстанції: Григоров Д.В., м. Харків, повний текст складено 02.06.25 по справі № 520/29114/24
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі по тексту - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі по тексту - ГУ ПФУ в Харківській області, відповідач, пенсійний орган), в якому просив суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 19.09.2024р. про відмову в переведенні з пенсії по інвалідності на пенсію за вислугу років ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області перевести ОСОБА_1 з пенсії по інвалідності на пенсію за вислугу років, відповідно до п. "а" ст.12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб" - з дати звернення ОСОБА_1 до Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області - 19.09.2024.
В обґрунтування позовних вимог послався на протиправність рішення ГУ ПФУ в Харківській області від 19.09.2024, яким позивачу відмовлено у переведенні з пенсії по інвалідності на пенсію за вислугу років, оскільки у розумінні положень пункту «а» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 9 квітня 1992 року № 2262-XII (далі по тексту - Закон № 2262-XII) можливість призначення пенсії за вислугу років не залежить від віку особи, щодо якої вирішується питання про призначення такої пенсії, а залежить виключно від наявності у такої особи необхідної вислуги років, яка, враховуючи дату звільнення ОСОБА_1 з військової служби (10.02.2022), повинна становити 25 календарних років і більше.
Таким чином, оскільки вислуга позивача у органах внутрішніх справ становить 31 рік 04 місяці 26 днів, останній набув право на отримання пенсії за вислугу років відповідно до Закону № 2262-XII.
При цьому, в силу приписів абзацу 9 підпункту «в» пункту 3 Порядку обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам, які мають право на пенсію відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», крім військовослужбовців строкової служби і членів їх сімей та прирівняних до них осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 р. № 393 (далі по тексту - Порядок № 393), позивач має право на пільгове обчислення вислуги років для призначення пенсії із розрахунку один місяць служби за півтори.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 02.06.2025 по справі №520/29114/24 у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Позивач, не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування судом першої інстанції при прийнятті рішення обставин у справі, порушення норм матеріального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 02.06.2025 року № 520/29114/24 та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 до ГУ ПФУ в Харківській області при визнання рішення неправомірним, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити у повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована твердженнями про необґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, як таке, що прийняте з порушенням норм матеріального права, з огляду на що підлягає скасуванню.
Наполягав, що згідно із підпунктом «а» пункту 3 Порядку № 393 у редакції, яка діяла на момент звільнення ОСОБА_1 з військової служби (10.02.2022), до вислуги років для призначення пенсій особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови, зараховується на пільгових умовах один місяць служби за три місяці: час проходження служби, протягом якого особа брала участь в антитерористичній операції.
Відтак, оскільки позивач з 08.12.2017 по 29.05.2020 брав безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі/районах проведення антитерористичної операції - Донецька та Луганська область, наявні підстави для обрахунку таких періодів у пільговому обчисленні.
У свою чергу, подальше внесення до підпункту «а» пункту 3 Порядку № 393 змін про те, що час проходження служби, протягом якого особа брала участь в антитерористичній операції зараховується на пільгових умовах: - один місяць служби за три місяці виключно для визначення розміру пенсій, не може тягнути для позивача, який був звільнений зі служби ще до внесення таких змін, будь-яких негативних наслідків.
Просив врахувати висновок Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 27.11.2024 у справі № 420/29256/23, відповідно до якого, моментом виникнення у позивача права на пенсію за вислугою років є дата звільнення зі служби, а тому до спірних правовідносин належить застосовувати умови призначення пенсій за вислугу років, які діяли на момент звільнення позивача зі служби.
Отже, враховуючи, що держава гарантувала право на пенсійне забезпечення громадянам України із числа осіб, які перебували на службі, зокрема, в Державній прикордонній службі України, за особами, які звільнились зі служби в період дії пункту 3 Порядку № 393 в редакції, що діяла до набрання чинності (19.02.2022) постановою Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 р. № 393» від 16.02.2022 № 119 (далі - Постанова № 119), зберігається право на призначення пенсії відповідно до Закону №2262-ХІІ навіть у разі зміни (після їх звільнення) нормативно-правового регулювання цих правовідносин, зокрема, щодо порядку обрахунку вислуги років, необхідної для призначення пенсії відповідно до Закону № 2262-ХІІ.
З огляду на вищевикладене, переконував, що до спірних правовідносин належить застосувати Порядок № 393 у редакції до внесення змін Постановою № 119, а тому позивач набув право на пільгове обчислення вислуги років.
Додатково зауважив, що рішенням Київського окружного адміністративного суду від 02.05.2024 у справі № 640/13694/22 визнано протиправними та нечинними пункт 4, підпункт 1 пункту 5, пункти 6 та 7 Порядку № 393.
У наданому до суду апеляційної інстанції клопотанні від 09.09.2025 представник позивача просила долучити до матеріалів справи копію постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 28.08.2025 у справі № 640/13694/22, якою частково скасовано Постанову № 119.
Відповідач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, вислухавши суддю - доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції в частині задоволення, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Харківській області та з 14.05.2024 отримує пенсію по інвалідності відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб».
16.09.2024 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області із заявою про переведення його з пенсії по інвалідності, призначеної згідно Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» на пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб».
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 19.09.2024 б/н було відмовлено ОСОБА_1 у переведенні з пенсії по інвалідності на пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб», роз'яснено, що відповідно до подання для призначення пенсії, яке надійшло 25.07.2024, ОСОБА_1 було звільнено зі служби 01.03.2022 (не досяг на день звільнення зі служби 45 річного віку) відповідно до ст. 26 ч. 5 п. "2"/ за станом здоров'я. Вислуга років у календарному обчисленні становить: 21 рік 05 місяців 15 днів (у пільговому обчисленні: 31 рік 04 місяці 26 днів), що не відповідає вимогам ст. 12 Закону.
Позивач, не погодившись із вищевказаним, звернувся до суду з позовом про визнання протиправним, скасування рішення пенсійного органу та зобов'язання вчинити певні дії.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач правомірно відмовив позивачу у переведенні його з пенсії по інвалідності на пенсію за вислугу років відповідно до пункту «а» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», оскільки календарна вислуга років позивача становить менше 25 років, а пільгова вислуга років враховується лише для визначення розміру пенсії, а не для призначення такої, у зв'язку з чим позовні вимоги визнано обґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Судом відхилені доводи позивача про те, що до спірних правовідносин необхідно застосовувати редакцію пункту 3 Порядку № 393 до внесення змін Постановою № 119, оскільки Постановою № 119 усунуто розбіжності між Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та Порядком № 393 щодо врахування пільгової вислуги років для призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», а тому такі положення підлягають застосуванню.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Згідно із статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
У свою чергу, частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Аналіз цієї норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється відповідно до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, яке побудовано на основі принципу "заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом". Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб'єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.
Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій або невчинення їх у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій (бездіяльності) та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.
Колегією суддів встановлено, що у цій справі спірним є питання щодо застосування календарної чи пільгової вислуги років при встановленні підстав для призначення позивачу пенсії за вислугу років.
Так, умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували, зокрема, на службі в органах внутрішніх справ та поліції, визначає Закон № 2262-ХІІ. Цим Законом держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв'язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.
Статтею 1 Закону № 2262-XII встановлено, що особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи, які мають право на пенсію за цим Законом при наявності встановленої цим Законом вислуги на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони і в державній пожежній охороні, службі в Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, в органах і підрозділах цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби України мають право на довічну пенсію за вислугу років.
Згідно з пунктом «б» статті 1-2 Закону № 2262-XII право на пенсійне забезпечення на умовах цього Закону мають звільнені зі служби (крім випадків призначення пенсії в разі втрати годувальника дружині (чоловіку) з урахуванням вимог частини п'ятої статті 30 цього Закону, яка призначається незалежно від звільнення зі служби) особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ України, поліцейські, співробітники Служби судової охорони, особи начальницького складу податкової міліції, особи начальницького і рядового складу Державної кримінально-виконавчої служби України, особи начальницького і рядового складу органів і підрозділів цивільного захисту.
Стаття 2 Закону № 2262-XII визначає, що військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають право на пенсійне забезпечення, пенсії відповідно до цього Закону призначаються і виплачуються після звільнення їх зі служби.
Згідно із пунктом «а» частини першої статті 12 Закону № 2262-ХІІ особам з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, іншим особам, зазначеним у пунктах "б"-"д", "ж", "з" статті 1-2 цього Закону (крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби:
по 30 вересня 2011 року і на день звільнення мають вислугу 20 років і більше;
з 1 жовтня 2011 року по 30 вересня 2012 року і на день звільнення мають вислугу 20 календарних років та 6 місяців і більше;
з 1 жовтня 2012 року по 30 вересня 2013 року і на день звільнення мають вислугу 21 календарний рік і більше;
з 1 жовтня 2013 року по 30 вересня 2014 року і на день звільнення мають вислугу 21 календарний рік та 6 місяців і більше;
з 1 жовтня 2014 року по 30 вересня 2015 року і на день звільнення мають вислугу 22 календарних роки і більше;
з 1 жовтня 2015 року по 30 вересня 2016 року і на день звільнення мають вислугу 22 календарних роки та 6 місяців і більше;
з 1 жовтня 2016 року по 30 вересня 2017 року і на день звільнення мають вислугу 23 календарних роки і більше;
з 1 жовтня 2017 року по 30 вересня 2018 року і на день звільнення мають вислугу 23 календарних роки та 6 місяців і більше;
з 1 жовтня 2018 року по 30 вересня 2019 року і на день звільнення мають вислугу 24 календарних роки і більше;
з 1 жовтня 2019 року по 30 вересня 2020 року і на день звільнення мають вислугу 24 календарних роки та 6 місяців і більше;
з 1 жовтня 2020 року або після цієї дати і на день звільнення мають вислугу 25 календарних років і більше.
До календарної вислуги років зараховується також період, зазначений у частині другій статті 17 цього Закону.
Частиною першою статті 17 Закону № 2262-XII передбачено, що особам з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, іншим особам, зазначеним у пунктах "б"-"д", "з" статті 1-2 цього Закону, які мають право на пенсію за цим Законом, до вислуги років для призначення пенсії зараховуються:
а) військова служба;
б) служба в органах внутрішніх справ, поліції, Державному бюро розслідувань, Національному антикорупційному бюро України, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції, Бюро економічної безпеки України, Державній кримінально-виконавчій службі України на посадах начальницького і рядового складу з дня призначення на відповідну посаду;
в) час роботи в органах державної влади, органах місцевого самоврядування або сформованих ними органах, на підприємствах, в установах, організаціях і у закладах вищої освіти із залишенням на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Державному бюро розслідувань, Національному антикорупційному бюро України, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції, Бюро економічної безпеки України чи Державній кримінально-виконавчій службі України;
г) час виконання депутатських повноважень із залишенням на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Державному бюро розслідувань, Національному антикорупційному бюро України, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції, Бюро економічної безпеки України чи Державній кримінально-виконавчій службі України;
д) час перебування під вартою та час відбуття покарання в місцях позбавлення волі особами, які мають право на пенсію за цим Законом, безпідставно притягнутими до кримінальної відповідальності, репресованими особами, яких у подальшому було реабілітовано;
е) час перебування у фашистських концтаборах, гетто та інших місцях примусового тримання осіб, у тому числі дітей, які були насильно вивезені з тимчасово окупованої території колишнього Союзу РСР у період Другої світової війни та які після звільнення з цих місць були призвані або прийняті на військову службу, службу до органів внутрішніх справ, якщо за час перебування в зазначених місцях примусового тримання ними не було вчинено злочину проти миру і людства;
є) час перебування в полоні або заручником, якщо полонення чи захоплення заручником не було добровільним і особа, яка має право на пенсію за цим Законом, перебуваючи в полоні або заручником, не вчинила злочину проти миру і людства;
ж) час роботи в судових органах та органах прокуратури осіб, які працювали на посадах суддів, прокурорів, слідчих і перебувають на військовій службі або службі в органах і військових формуваннях Служби безпеки України, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Державному бюро розслідувань, податковій міліції, Бюро економічної безпеки України чи Державній кримінально-виконавчій службі України на посадах офіцерського та начальницького складу, в Службі судової охорони на посадах середнього і вищого складу, в Національному антикорупційному бюро України на посадах начальницького складу;
з) військова служба (служба) у період до 1 січня 1992 року у Збройних Силах, інших військових формуваннях, органах державної безпеки і внутрішніх справ колишнього Союзу РСР - особам, які проживають в Україні, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Вислуга років (у тому числі на пільгових умовах) у такому випадку обчислюється за законодавством колишнього Союзу РСР, що діяло до 1 січня 1992 року;
и) час роботи в державних органах у разі переходу на військову службу в органи і військові формування Служби безпеки України, Управління державної охорони України, органи внутрішніх справ, Національну поліцію, Державне бюро розслідувань, Національне антикорупційне бюро України, державну пожежну охорону, Державну службу спеціального зв'язку та захисту інформації України, органи і підрозділи цивільного захисту, податкову міліцію, Бюро економічної безпеки України або Державну кримінально-виконавчу службу України на посади офіцерського та начальницького складу згідно з переліками посад, затверджуваними відповідно Службою безпеки України, Управлінням державної охорони України, Міністерством внутрішніх справ України, Національною поліцією, Державним бюро розслідувань, Національним антикорупційним бюро України, Державною службою спеціального зв'язку та захисту інформації України, центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування державної політики у сферах виконання кримінальних покарань, цивільного захисту, пожежної і техногенної безпеки, державної фінансової політики, а також у разі переходу на службу до Служби судової охорони на посади середнього і вищого складу згідно з переліком посад, що затверджується Головою Служби судової охорони;
і) час перебування на посадах службовців Державної кримінально-виконавчої служби України, Національного антикорупційного бюро України, працівників органів та підрозділів цивільного захисту, а також підрозділів державної та професійної (невоєнізованої) пожежної охорони, які в подальшому були переведені в категорію посад, що заміщуються рядовим і начальницьким складом за переліком посад і на умовах, які визначаються Національним антикорупційним бюро України, центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування державної політики у сферах виконання кримінальних покарань, цивільного захисту відповідно;
ї) час проходження військової служби за межами України в порядку військового співробітництва або у складі національного контингенту чи персоналу відповідно до міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України;
й) служба у військовому резерві під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, під час безпосередньої участі у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів;
к) військова служба (служба) у період з 1 січня 1992 року у Збройних Силах, органах внутрішніх справ, органах державної безпеки, поліції, інших військових формуваннях, утворених відповідно до законодавства держав, які входили до складу колишнього Союзу РСР, якщо зарахування таких періодів до вислуги років передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Вислуга років (у тому числі на пільгових умовах) у такому випадку обчислюється за законодавством відповідної держави, на території якої військовослужбовці, особи, які мають право на пенсію за цим Законом, проходили військову службу (службу), якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до статті 17-1 Закону № 2262-XII порядок обчислення вислуги років та визначення пільгових умов призначення пенсій особам, які мають право на пенсію за цим Законом, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
На пільгових умовах особам із числа військовослужбовців, іншим особам, зазначеним у пунктах "б"-"д", "ж", "з" статті 1-2 цього Закону, до вислуги років для визначення розміру пенсії зараховується один місяць служби за три місяці часу проходження служби, протягом якого особа брала безпосередню участь у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку із збройною агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів під час дії воєнного стану.
На виконання зазначених вимог Закону № 2262-ХІІ Кабінет Міністрів України постановою від 17.07.1992 № 393 затвердив Порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей.
Колегія суддів, на підставі аналізу чинного законодавства, вказує на існування двох різних правових вимірів вислуги років, які стосуються колишніх поліцейських:
- вислуга років для призначення пенсії відповідно до статті 12 Закону № 2262-ХІІ;
- вислуга років для визначення розміру пенсії, призначеної відповідно до статті 12 Закону №2262-ХІІ.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що на час звільнення позивача зі служби (10.02.2022) діяла редакція пункту 3 Порядку № 393, яка визначала види служби, які зараховуються, зокрема, поліцейським, на пільгових умовах для призначення пенсії за вислугу років.
Так, позивач був звільнений зі служби з 10.02.2022 і на час звільнення стаж його служби в календарному обчисленні складав 21 рік 05 місяців 15 днів, у пільговому обчисленні - 09 років 11 місяців 11 днів.
Разом з тим, Постановою № 119, яка набрала чинності 19.02.2022, до Порядку № 393 внесені зміни, відповідно до яких Порядок № 393 доповнено пунктом 2-1 такого змісту: «Для призначення пенсій обчислення календарної вислуги років проводиться згідно з пунктами 1 і 2 цієї постанови.»
Пункт 3 Порядку № 393 (в редакції постанови № 119) визначає, що до вислуги років для визначення розміру пенсії особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови, зараховується на пільгових умовах : особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови, - один місяць служби за три місяці часу проходження служби, протягом якого особа брала безпосередню участь у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку із збройною агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів під час дії воєнного стану.
Отже, пункт 3 Порядку № 393 (в редакції постанови № 119) визначає види служби, які зараховуються, зокрема, поліцейським на пільгових умовах лише для визначення розміру пенсії за вислугу років, а не для призначення такої пенсії.
Отже, правове регулювання щодо права на призначення пенсії за вислугу років зазнало змін і, у зв'язку з такими змінами, як Закон № 2262-ХІІ, так і Порядок № 393 (в редакції постанови № 119) виникнення, зокрема, в колишнього поліцейського права на таку пенсію пов'язують з наявністю певної вислуги років в календарному обчисленні, а не пільговому.
Розглядаючи питання розбіжностей у застосуванні норм матеріального права, Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав у постанові від 10.12.2024 у справі № 520/5695/23 констатувала, що різні аспекти дії закону у часі неодноразово досліджувалися Конституційним Судом України.
Зокрема, у рішенні від 09.02.1999 №1-рп/99 Конституційний Суд України зазначив, що у регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).
За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
У рішенні Конституційного Суду України від 12.07.2019 № 5-р(I)/2019 Конституційний Суд України висловив думку, що за змістом частини першої статті 58 Основного Закону України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування (абзац четвертий пункту 5 мотивувальної частини).
Отже, у разі безпосередньої (прямої) дії закону в часі новий нормативний акт поширюється на правовідносини, що виникли після набрання ним чинності, або до набрання ним чинності і тривали на момент набрання актом чинності.
Якщо під час вирішення суб'єктом владних повноважень певного питання (в даній справі щодо наявності підстав для направлення до пенсійного органу документів для призначення позивачу пенсії за вислугу років), до прийняття остаточного рішення було змінено нормативно-правове регулювання, суб'єкт владних повноважень не має законних можливостей для прийняття рішення з урахуванням попереднього нормативно-правового регулювання, яке є нечинним, а його рішення та дії в цих випадках не можуть вважатися протиправними за формальними ознаками.
Такого ж висновку, вирішуючи можливість застосування до спірних правовідносин нормативно-правового акта, який зазнав змін з моменту звернення позивача до суб'єкта владних повноважень, до моменту прийняття останнім рішення за результатами розгляду такого звернення, дійшов Верховний Суд у складі у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав у постанові від 31.03.2021 у справі № 803/1541/16.
У вказаній постанові Судова палата також звернула увагу на те, що у теорії права допускається можливість застосування до триваючих відносин до їх завершення нормативно-правового регулювання, яке діяло на час їх виникнення, за окремим рішенням і розглядається з позицій встановлення спеціального регулювання перехідного періоду - "переживаючої" (ультраактивної) дії нормативно-правових актів. Водночас, таке застосування повинно бути чітко обумовлено при прийнятті відповідних нормативно-правових актів. Відсутність такого застереження не надає суб'єкту владних повноважень права на самовільне застосування нечинних правових норм.
Правова визначеність, як елемент верховенства права, не передбачає заборони на зміну нормативно-правового регулювання. Як стверджує єдиний орган конституційної юрисдикції, особи розраховують на стабільність та усталеність юридичного регулювання, тому часті та непередбачувані зміни законодавства перешкоджають ефективній реалізації ними прав і свобод, а також підривають довіру до органів державної влади, їх посадових і службових осіб. Однак очікування осіб не можуть впливати на внесення змін до законів та інших нормативно-правових актів (абзац 4 п. 4.1 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 22.05.2018 № 5-р/2018).
Постанову № 119 прийнято Кабінетом Міністрів України на реалізацію своїх повноважень та після прийняття такої постанови і стаття 12 Закону № 2262-XII, і Порядок № 393 встановлюють однакове правове регулювання спірних правовідносин в частині розмежування календарної та пільгової вислуги, порядку їх обчислення та застосування.
Так, виходячи з положень статті 12 Закону № 2262-XII та пунктів 1 та 2-1 Порядку № 393 календарна вислуга застосовується для призначення пенсії за вислугу років, а пункт 3 Порядку № 393 визначає, що певні періоди підлягають пільговому обчисленню для визначення розміру пенсії особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови.
Тобто, постановою Кабінету Міністрів України від 16.02.2022 № 119 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393» усунуто розбіжності між Законом № 2262-XII та Порядком № 393 щодо врахування пільгової вислуги років для призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону № 2262-XII.
З огляду на наведене, Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав вважала правильним підхід, застосований у постанові Верховного Суду від 14.11.2023 у справі №600/3836/22-а, відповідно до якого, умовою для призначення пенсії за вислугу років для осіб, які звільнились зі служби до набрання чинності постанови № 119, але звернулись із заявою про оформлення документів для призначення пенсії відповідно до Закону № 2262-ХІІ після набрання чинності зазначеної постанови, є наявність календарної вислуги років, без можливості обрахунку такої вислуги в пільговому обчисленні.
При цьому, Судова палата вважала, що визначальним є момент, коли позивач почав реалізовувати своє право на призначення пенсії. Ураховуючи те, що він звернувся з заявою про оформлення документів для призначення пенсії за вислугу років на підставі Закону № 2262-ХІІ у 2023 році, після набрання чинності постановою № 119, то суб'єкт владних повноважень не має законних можливостей для прийняття рішення з урахуванням попереднього нормативно-правового регулювання, яке є нечинним, відтак його рішення та дії в цих випадках не можуть вважатися протиправними.
В контексті спірних правовідносин варто вказати на сутність такого поняття як «юридичний факт». Велика українська юридична енциклопедія містить визначення, відповідно до якого юридичний факт - це конкретні соціальні обставини, які мають значення для суб'єкта права у зв'язку з реалізацією його потреб та інтересу, властивості яких описано в нормі права як знання про умови, що викликають юридичні наслідки [Велика українська юридична енциклопедія: у 20 т. - Харків: Право. Т.3: Загальна теорія права / редкол.: О.В. Петришин (голова) та ін.; Нац. акад. прав. наук України; Ін-т держави і права імені В.М. Корецького НАН України; Нац. юрид. ун-т імені Ярослава Мудрого. 2017. С. 922].
Отже, юридичні факти у вимірі справи, що розглядається, - це конкретні соціальні обставини у формі дії чи події, з якими норми права пов'язують юридичні наслідки, тобто виникнення, зміну чи припинення правовідносин, набуття певних прав і обов'язків. Визначальним юридичним фактом у справі, що розглядається, було саме звернення ОСОБА_1 до відповідача з приводу оформлення на направлення документів для призначення пенсії. Наголошено: не звільнення зі служби у 2016 році, а звернення до ГУ Нацполіції у 2023 році, коли чинне законодавство містило положення про врахування виключно календарної вислуги років для призначення пенсії за вислугу років. Тим самим Суд акцентував увагу, що часом виникнення спірних відносин у цій справі був саме момент звернення позивача з вимогою до відповідача про підготовку пакету документів для подачі до пенсійного органу (2023 рік), а не час звільнення позивача зі служби в поліції (2016 рік).
За таких обставин, Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду з метою забезпечення однакового застосування норм права сформувала наступний висновок:
- призначення пенсій за вислугу років відповідно до Закону № 2262-XII особам, які звільнені зі служби в поліції і звернулись до ГУ Нацполіції для оформлення та направлення документів до пенсійних органів після 19 лютого 2022 року (набрання чинності Постановою № 119, якою внесені зміни до Порядку № 393), здійснюється виходячи з обчислення календарної вислуги років.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10.12.2024 у справі № 520/5695/23, від 15.07.2025 у справі № 300/7586/24, які в силу частини 5 статті 242 КАС України є обов'язковими для врахування.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено у суді апеляційної інстанції, вислуга років позивача складає: в календарному обчисленні 21 рік 05 місяців 15 днів, у пільговому обчисленні 09 років 11 місяців 11 днів.
Застосовуючи наведені вище правові висновки до спірних правовідносин, які виникли у справі, що переглядається, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскільки календарна вислуга років позивача на дату звернення до пенсійного органу з вищевказаною заявою становить менше 25 календарних років, а пільгова вислуга років враховується лише для визначення розміру пенсії, а не для призначення такої, то відповідач правомірно відмовив позивачу у задоволенні його вимог щодо призначення пенсії за вислугу років.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів констатує, що на момент звернення ОСОБА_1 до ГУ ПФУ в Харківській області (16.09.2024) та винесення пенсійним органом оскаржуваного рішення (19.09.2024), ГУ ПФУ в Харківській області діяло на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачений Законом № 2262-XII та Порядком № 393, у зв'язку з чим підстави для задоволення позовних вимог відсутні.
Колегія суддів відхиляє покликання апелянта на правові позиції, викладені у постановах Верховного Суду від 31.08.2023 у справі № 200/4951/22, від 15.01.2024 у справі № 240/22910/22, від 27.11.2024 у справі № 420/29256/23 за їх нерелевантністю, позаяк за висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у поставі від 30.01.2019 року № 755/10947/17 суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду, якою у даному випадку, є саме правові позиції викладені у постановах Верховного Суду від 10.12.2024 у справі № 520/5695/23, від 15.07.2025 у справі № 300/7586/24.
Посилання апелянта на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду у постанові від 28.08.2025 по справі № 640/13694/22, якою залишено без змін рішення Київського окружного адміністративного суду від 02 травня 2024 року про визнання протиправними та нечинними пункту 4, підпункт 1 пункту 5, пункти 6, 7 Порядку № 393, як на підставу для задоволення позову, є необґрунтованими, оскільки згідно з частиною 2 статті 265 КАС України, нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
З огляду на дату набрання чинності рішенням Київського окружного адміністративного суду від 02.05.2024 у справі № 640/13694/22 (28.08.2025), станом на 19.09.2024 (дата прийняття оскаржуваного рішення) приписи пункту 4, підпункту 1 пункту 5, пунктів 6, 7 Порядку № 393 були чинними.
А відтак, визнання у судовому порядку пункт 4, підпункт 1 пункту 5, пункти 6, 7 Порядку № 393 нечинними, не породжувала для відповідача юридичних наслідків, оскільки на момент виникнення спірних правовідносин відповідні положення зазначеної постанови були чинними.
Відповідно до статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з пунктом 1 частини 1статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.
Керуючись ч. 4 ст. 229, ч. 4 ст. 241, ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 327-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 02.06.2025 по справі № 520/29114/24 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Т.С. Перцова
Судді Я.М. Макаренко С.П. Жигилій