Головуючий І інстанції: С.О. Удовіченко
10 листопада 2025 р. Справа № 440/7388/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді Катунова В.В.,
Суддів: Чалого І.С. , Подобайло З.Г. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 20.08.2025, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039, по справі № 440/7388/25
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області третя особа: Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного Управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області (далі - відповідач, ГУ ПФУ в Кіровоградській області), третя особа: Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, в якому просив суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області від 15.04.2025 № 163750033115 в частині відмови ОСОБА_1 у переведенні на пенсію за віком на підставі Закону України "Про державну службу" як особи, яка має понад 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державної служби;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 07.04.2025 про перехід на пенсію за за віком на підставі Закону України "Про державну службу" як особи, яка має понад 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державної служби, із зарахуванням до стажу роботи ОСОБА_1 на посадах, віднесених до категорій посад державної служби, періоду його військової служби з 05.08.1980 до 15.11.2002 на підставі військового квитка серії НОМЕР_1 та визначенням розміру пенсії на підставі довідок департаменту з питань оборонної роботи, цивільного захисту та взаємодії з правоохоронними органами Полтавської обласної державної адміністрації про розмір та складові заробітної плати ОСОБА_1 від 27.03.2025.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 20 серпня 2025 позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області від 15.04.2025 № 163750033115 в частині відмови ОСОБА_1 у переведенні на пенсію за віком на підставі Закону України "Про державну службу" як особи, яка має понад 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державної служби.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 07.04.2025 про перехід на пенсію за віком на підставі Закону України "Про державну службу" як особи, яка має понад 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державної служби, із зарахуванням до стажу роботи ОСОБА_1 на посадах, віднесених до категорій посад державної служби, періоду його військової служби з 05.08.1980 до 15.11.2002 та з урахуванням довідок департаменту з питань оборонної роботи, цивільного захисту та взаємодії з правоохоронними органами Полтавської обласної державної адміністрації про розмір та складові заробітної плати ОСОБА_1 від 27.03.2025.
В решті позовних вимог відмовлено.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 968,96 грн та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3000 грн.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, ГУ ПФУ в Кіровоградській області звернулось з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати в повному обсязі та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначило, що позовні вимоги полягають в зарахуванні до стажу державної служби періоду з 05.08.1980 до 15.11.2002. Вказує, що Закон України № 766, на який посилається позивач від 18.06.1999 набрав чинності з 31.07.1999, а утворення Збройних Сил України (ЗСУ) розпочалося 06 грудня 1991 року, тому позивач не міг проходити службу в Збройних Силах України до 06.12.1991. За результатами розгляду наданих документів встановлено, що стаж роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців станом на 01.05.2016 (дата набрання чинності Законом № 889) складає 2 роки 1 місяць, це період з 08.05.2014 до 01.05.2016, що є підставою для прийняття рішення від 15.04.2025 № 163750033115 про відмову в переведення на пенсію за нормами Закону України "Про державну службу".
Позивач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, а рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 20 серпня 2025 у справі №440/7388/25 - залишити без змін. Стягнути на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу, пов'язану із розглядом справи судом апеляційної інстанції у розмірі 18 000 грн.
У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Згідно зі ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
При цьому, колегія суддів зазначає, що як вбачається з апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції фактично оскаржується в частині задоволення позову.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, відзив на апеляційну скаргу, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що позивач з 16.11.2002 року отримував пенсію за вислугу років на підставі Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб".
07.04.2025 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою в якій просив перевести на інший вид пенсії, а саме на пенсію за Законом України "Про державну службу".
За принципом екстериторіальності заяву розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Кіровоградській області та 15.04.2025 прийнято рішення № 163750033115, яким ОСОБА_1 відмовлено у переведенні на пенсію згідно Закону України "Про державну службу".
Як слідує із вищевказаного рішення "07.04.2025 гр. ОСОБА_1 звернувся із заявою про перехід із закону на закон (з пенсії силових структур на цивільну).
Додатково до заяви надано сканкопії документів:
- паспорта громадянина України;
- довідки про присвоєння ідентифікаційного номеру;
- диплому серії НОМЕР_2 від 19.07.1984;
- військового квитка серії НОМЕР_1 ;
- витягу з послужного списку про військову службу;
- довідок про преміювання від 27.03.2025 № 01 03-14/828, № 01 3-14/827;
- трудової книжки серії НОМЕР_3 від 03.10.2005;
- довідки про складові заробітної плати (посадовий оклад, надбавка за ранг, або кваліфікаційні класи, або класичний чин, або спеціальні звання, або дипломатичний ранг, надбавка (винагорода за вислугу років), що подається для призначення пенсії відповідно до Закону від 27.03.2025 № 01 314/824, видану Полтавською обласною державною адміністрацією (додаток 1);
- довідки про інші складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця від 27.03.2025 № 01 3-14/823, видану Полтавською обласною державною адміністрацією (додаток 2).
Протоколом від 15.04.2025 № 163750033115 гр. ОСОБА_1 з 01.04.2025 переведено на пенсію за віком, відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон).
Законом України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 року № 889-VІІІ (далі - Закон №889), який набув чинності з 1 травня 2016 року, визначено право на пенсійне забезпечення державних службовців відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" № 3723-ХІІ від 16.12.1993 (далі - Закон № 3723).
Порядок призначення таких пенсій затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 14.09.2016 № 622 «Деякі питання пенсійного забезпечення окремих категорій осіб, яка застосовується починаючи з 1 травня 2016 року (далі - Порядок № 622).
Згідно з пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 889 втратив чинність Закон № 3723, крім статті 37, що застосовується для осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу. Пунктами 10 і 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 889 передбачено право державних службовців на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону № 3723.
Пенсії відповідно до Закону № 889 призначаються особам, які на день набрання чинності цим Законом:
- мають не менш як 20 років роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців (стаття 25 Закону № 3723);
- займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону № 3723 та актами Кабінету Міністрів України та які:
- досягли пенсійного віку;
- мають страховий стаж, зокрема, чоловіки - 35 років;
- не призначали пенсію відповідно до Закону № 3723.
Основним критерієм, за яким визначається можливість зарахування того чи іншого періоду роботи на посаді державного службовця до стажу, який дає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону № 3723, є встановлення за займаною посадою відповідного рангу.
За результатами розгляду наданих документів встановлено, що стаж роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців станом на 01.05.2016 (дата набрання чинності Законом № 889) складає 2 роки 1 місяць, це період з 08.05.2014 (дати присвоєння 9 рангу 4 категорії державного службовця) до 01.05.2016 ( дата набрання чинності Закону № 889).
Додатково повідомлено, що довідка, додана до заяви від 07.04.2025, не відповідає вимогам пункту 4 Порядку 622, тому не підлягає розгляду.
За відсутності у гр. ОСОБА_1 станом на 01.05.2016 10 років стажу роботи на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, або не менш як 20 років роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців (стаття 25 Закону № 3723), в частині переведення на пенсію відповідно до Закону № 889, гр. ОСОБА_1 , відмовити".
Позивач не погодившись з цим рішенням, звернувся до суду з цим позовом.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що до стажу державної служби включається також, зокрема, час військової служби у Збройних Силах та інших військових формуваннях; час служби на посадах рядового та начальницького складу осіб, яким присвоєно встановлені законодавством спеціальні звання міліції, в органах внутрішніх справ, що входили або входять до структури Міністерства внутрішніх справ, тому дійшов висновку, що позивач має право на зарахування часу військової служби до стажу державної служби та про необхідність визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області від 15.04.2025 № 163750033115.
Крім того, з метою ефективного захисту прав позивача, суд вважав за необхідне зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 07.04.2025 про перехід на пенсію за віком на підставі Закону України "Про державну службу" як особи, яка має понад 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державної служби, із зарахуванням до стажу роботи ОСОБА_1 на посадах, віднесених до категорій посад державної служби, періоду його військової служби з 05.08.1980 до 15.11.2002 та з урахуванням довідок департаменту з питань оборонної роботи, цивільного захисту та взаємодії з правоохоронними органами Полтавської обласної державної адміністрації про розмір та складові заробітної плати ОСОБА_1 від 27.03.2025.
Відмовляючи у задоволенні вимоги позивача зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області визначити розмір пенсії на підставі довідок департаменту з питань оборонної роботи, цивільного захисту та взаємодії з правоохоронними органами Полтавської обласної державної адміністрації про розмір та складові заробітної плати ОСОБА_1 від 27.03.2025, суд першої інстанції виходив з того, що суд не вправі вирішувати позовні вимоги, які заявлені на майбутнє, та не спрямовані на захист і відновлення вже порушених прав позивача.
Враховуючи оскарження відповідачем судового рішення першої інстанції фактично лише в частині задоволення позовних вимог та межі перегляду, передбачені ст. 308 КАС України, слід зазначити наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частин першої та другої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Преамбулою Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV визначено, що цей Закон, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Згідно з частиною першою статті 10, частиною третьою статті 45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором. Переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує, що принципи, правові та організаційні засади забезпечення державної служби, зокрема порядок реалізації права на пенсійне забезпечення державних службовців, визначається Законом України "Про державну службу" №889-VIII.
Відповідно до пункту 2 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №889-VIII з 01 травня 2016 року втратив чинність Закон України "Про державну службу"№3723-XII, крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу.
Зокрема, пунктами 10, 12 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №889-VIII передбачено, що державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону №3723-XII та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-XII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених ст. 25 Закону №3723-XII та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-XII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Тобто, за наявності в особи станом на 01 травня 2016 року певного стажу державної служби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років незалежно від того, чи працювала особа станом на 01 травня 2016 року на державній службі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону №3723-XII, але за такої умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Частиною першою статті 37 Закону №3723-XII встановлено, що на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого ст. 26 Закону №1058-IV, за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом 1 частини першої статті 28 згаданого Закону, у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.
Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 01 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Згідно пункту 12 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №889-VIII для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону № 3723-ХІІ та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону № 3723-ХІІ у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
З матеріалів справи встановлено, що єдиною підставою для відмови у переведенні позивача на пенсію, відповідно до положень Закону України "Про державну службу", стало те, що на думку відповідача, позивач має лише 2 роки 1 стажу на посадах державної служби з мінімально необхідних 10 років.
При цьому, спірним між сторонами у даній справі є питання зарахування до стажу на посадах державної служби періоду проходження військової служби в згідно відомостей з послужного списку ОСОБА_1 за період з 05.08.1980 по 15.11.2002.
Пунктом 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону №889-VIII передбачено, що стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством.
Порядком обчислення стажу державної служби, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №283 від 03.05.1994 (чинного до 01.05.2016, тобто в період проходження позивачем військової служби) визначались посади і органи, час роботи в яких зараховується до стажу державної служби.
Пунктом 3 вказаного Порядку передбачено, що до стажу державної служби включається також, зокрема, час військової служби у Збройних Силах та інших військових формуваннях; час служби на посадах рядового та начальницького складу осіб, яким присвоєно встановлені законодавством спеціальні звання міліції, в органах внутрішніх справ, що входили або входять до структури Міністерства внутрішніх справ.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Видами військової служби є: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу.
Згідно частини першої статті 8 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", час перебування громадян України на військовій службі зараховується до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що позивач має право на зарахування часу військової служби з 05.08.1980 по 15.11.2002 до стажу державної служби не зважаючи на те, що такі посади не віднесені до посад державних службовців.
Вказана правова позиція узгоджується із висновками Верховного Суду, які викладені у постанові від 14.11.2018 у справі № 686/8090/17, яка враховується апеляційним судом в силу приписів ч. 5 ст. 242 КАС України.
Колегія суддів зазначає, що віднесення періоду військової служби до страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби, є певною соціальною гарантією військовослужбовців, а тому повинно застосовуватись відповідно із положеннями Закону України "Про державну службу".
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність обґрунтованих підстав для визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області від 15.04.2025 № 163750033115 та зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 07.04.2025 про перехід на пенсію за віком на підставі Закону України "Про державну службу" як особи, яка має понад 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державної служби, із зарахуванням до стажу роботи ОСОБА_1 на посадах, віднесених до категорій посад державної служби, періоду його військової служби з 05.08.1980 до 15.11.2002 та з урахуванням довідок департаменту з питань оборонної роботи, цивільного захисту та взаємодії з правоохоронними органами Полтавської обласної державної адміністрації про розмір та складові заробітної плати ОСОБА_1 від 27.03.2025.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.
Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з'ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Колегія суддів звертає увагу, що апеляційна скарга не містить доводів стосовно стягнутих на користь позивача судових витрат з професійної правничої допомоги, тому колегією суддів не надається оцінка в цій частині.
Що стосується заявленого позивачем клопотання про стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 18 000 грн., понесених під час розгляду справи Другим апеляційним адміністративним судом, колегія суддів зазначає наступне.
Положеннями статті 59 Конституції України передбачено, що кожен має право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура.
Відповідно до частини першої статті 16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
За частиною третьою статті 132 КАС України до складу витрат, пов'язаних з розглядом справи належать витрати, в тому числі і на професійну правничу допомогу.
Відповідно до приписів частин 1-4 статті 134 КАС України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Системний аналіз вищенаведених норм дає підстави для висновку, що на підтвердження надання правової допомоги необхідно долучати, у тому числі, розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги, та може міститися у акті приймання-передачі послуг за договором.
Розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час витрачений на: участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді тощо.
Така правова позиція сформована Верховним Судом у постанові від 01.10.2018 у справі № 569/17904/17.
Водночас, склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правничої допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.
Такий висновок сформовано Верховним Судом у постановах від 21.03.18 у справі № 815/4300/17, від 11.04.18 у справі № 814/698/16, від 18.10.18 у справі № 813/4989/17.
Згідно з частиною шостою статті 135 КАС України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Частиною сьомою статті 139 КАС України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Виходячи з положень частини 9 статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує чи пов'язані такі витрати з розглядом справи.
Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
При визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі Схід/Захід Альянс Лімітед проти України (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
У пункті 269 Рішення у цій справі Суд указав, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі Іатрідіс проти Греції (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).
Тобто, питання розподілу судових витрат пов'язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).
Зазначені висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 та в постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 17 вересня 2019 року у справі № 810/3806/18, від 31 березня 2020 року у справі № 726/549/19.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 02.09.2020 у справі № 826/4959/16, вирішенню питання про розподіл судових витрат передує врахування судом, зокрема, обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, значення справи для сторін. При цьому, принципи обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору повинні розглядатися, у тому числі, через призму принципу співмірності, який, як вже було зазначено вище, включає у себе такі критерії: складність справи та виконаних робіт (наданих послуг); час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони.
Окрім того, відповідно до правової позиції Верховного Суду, яка викладена в постанові від 01.09.2020 у справі № 640/6209/19, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також, судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
За висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 19 листопада 2020 року у справі № 520/7431/19 при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Водночас, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг з категорією складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Вказані критерії закріплені у ч. 5 ст. 134 КАС України.
Зі змісту норм частин 4, 5 та 6 ст. 134 КАС України вбачається, що від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою (саме така позиція викладена в постанові Верховного Суду від 13.12.2018 у справі № 816/2096/17).
З матеріалів справи вбачається, що позивачем на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу надано копію договору про надання правничої допомоги №12/25 від 01.04.2025, копію додаткової угоди від 26.09.2025 до договору про надання правничої допомоги №12/25 від 01.04.2025, копію акта приймання-передачі виконаних робіт від 02.10.2025 за договором про надання правничої допомоги №12/25 від 01.04.2025 та додатковою угодою від 26.09.2025, копію деталізованого розрахунку витрат позивача, копію довідки №09/261-12/25 від 26.09.2025 про сплату адвокату авансу в розмірі 5000 грн, копію ордера.
Відповідно до деталізованого розрахунку витрат позивача адвокатом Чернявським А.Л. надана ОСОБА_1 така професійна правнича допомога:
Підготовка та направлення до суду відзиву на апеляційну скаргу, вартість 1 години - 3000 грн, витрачено 6 годин. Загальна сума 18 000 грн.
Колегія суддів зазначає, що пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
В постанові Верховного Суду від 23.07.2023 р. по справі № 340/4492/22 (адміністративне провадження № К/990/12857/23) судом касаційної інстанції висловлено позицію, згідно якої наявність/відсутність з боку іншої сторони заперечень проти відшкодування витрат на професійну правничу допомогу має значення виключно для вирішення питання про співмірність заявлених до відшкодування судових витрат на правову допомогу як це передбачено частиною сьомою статті 134 КАС України, однак, не впливає на обов'язок суду при вирішенні питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу застосовувати вимоги частин першої-четвертої статті 134 КАС України і перевіряти заявлені витрати на відповідність іншим, окрім співмірності, критеріям.
Колегія суддів враховує, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Тобто розмір відповідної суми має бути обґрунтованим. Крім того, підлягає оцінці необхідність саме такого розміру витрат.
Отже, визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Аналізуючи зміст наданих позивачу послуг, колегія суддів зазначає, що виходячи зі складності справи та обсягу наданих адвокатом послуг позивачу, час витрачений адвокатом, враховуючи суть спірних правовідносин, колегія суддів дійшла до висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу, понесених в суді апеляційної інстанції в сумі 500 грн.
Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 315, 316, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області - залишити без задоволення.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 20.08.2025 по справі № 440/7388/25 залишити без змін.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 500 грн .
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя-доповідач В.В. Катунов
Судді І.С. Чалий З.Г. Подобайло