10 листопада 2025 року справа №200/9138/24
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Компанієць І.Д., суддів: Казначеєва Е.Г., Сіваченка І.В.,
розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 31 липня 2025 року у справі № 200/9138/24 (головуючий суддя І інстанції - Аляб'єв І.Г.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Донецькій області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив:
- визнати протиправними бездіяльність Головного управління Національної поліції в Донецькій області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільнені за період з 07.05.2021 по 26.12.2024, але не більше шести місяців, у сумі 95 076,48 грн;
- зобов'язати Головне управління Національної поліції в Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільнені за період з 07.05.2021 по 26.12.2024, але не більше шести місяців, у сумі 95 076,48 грн.
В обґрунтування позову зазначив, що з 07.11.2015 по 07.05.2021, проходив службу в Національній поліції України. Проте, відповідач повністю не розрахувався з позивачем при звільненні.
Позивач звернувся до суду з позовом.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 28.06.2024 у справі № 200/2374/24 зобов'язано відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення у вигляді доплати за 1222 години несення служби в нічний час, компенсацію за невикористану частину основної щорічної відпустки (5 днів) за 2015 і 2016 роки, а також індексацію грошового забезпечення з 07.11.2015 по 31.10.2017.
На виконання рішення суду відповідач виплатив позивачу заборгованість у розмірі 11 794,83 грн 26.12.2024.
Затримка розрахунку при звільненні є підставою для відповідальності відповідача відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 31 липня 2025 року позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Донецькій області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку при звільненні за період з 08.05.2021 по 25.12.2024 включно.
Стягнуто з Головного управління національної поліції в Донецькій області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільнені за період з 08.05.2021 по 25.12.2024 включно в сумі 92 723,84 грн.
Не погодившись з судовим рішенням відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалити постанову, якою відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
Обґрунтування апеляційної скарги.
Суд першої інстанції, визначаючи розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на користь позивача, порушив принципи розумності, справедливості та пропорційності, оскільки розмір компенсації перевищує виплачену суму грошового забезпечення на виконання рішення суду.
Також суд першої інстанції не звернув увагу , що рішенням суду у справі № 200/9108/24 вже зобов'язано відповідача нарахувати та сплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні.
Позивачем рішення суду першої інстанції не оскаржується.
Відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
З огляду на зазначене, суд надає оцінку законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції тільки в межах доводів апеляційної скарги відповідача.
Враховуючи режим роботи суддів та працівників апарату Першого апеляційного адміністративного суду з часу введення на території України правового режиму воєнного стану, з метою збереження життя та здоров'я, а також забезпечення безпеки суддів та працівників апарату суду, дана постанова прийнята колегією суддів за умови наявної можливості доступу колегії суддів до матеріалів адміністративної справи.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції розглядає справу у порядку письмового провадження.
Суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, розглядаючи апеляційну скаргу в межах викладених доводів, встановив наступне.
Встановлені обставини справи.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується копією паспорту громадянина України № НОМЕР_1 , виданого 10.03.2023.
Відповідно до витягу з наказу ГУ НП від 07.11.2015 № 72 о/с, призначено тих, що прибули з Міністерства внутрішніх справ, з присвоєнням спеціальних звань поліції в порядку переатестування та установленням посадових окладів згідно з штатним розписом, з 07.11.2015, зокрема ОСОБА_1 (НОМЕР_2), який мав спеціальне звання підполковник міліції, старшим інспектором Краматорського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Донецькій області, присвоївши йому спеціальне звання підполковник поліції.
Згідно з витягом з наказу ГУ НП від 07.05.2021 № 274 о/с, по особовому складу, установлено, що відповідно до розділу VII Закону України "Про Національну полінію" звільнено зі служби в поліції за п. 7 ч. 1 ст. 77 (за власним бажанням) підполковника поліції ОСОБА_1 (НОМЕР_3) - начальника сектору публічного порядку відділу превенції Краматорського районного управління поліції з 07.05.2021, без встановлення йому у травні 2021 року премії. Зазначено, що вислуга років на 07.05.2021 у календарному обчисленні та для виплати одноразової грошової допомоги складає: 24 роки 9 місяців 3 дні, у пільговому обчисленні - 36 років 9 місяців 2 дні. Вважати невикористану відпустку за 2021 рік у кількості 15 діб.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 28.06.2024 у справі № 200/2374/24, зокрема, зобов'язано Головне управління національної поліції в Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення у вигляді доплати за 1222 години несення служби в нічний час, компенсацію за невикористану частину основної щорічної відпустки (5 днів) за 2015 і 2016 роки, а також індексацію грошового забезпечення з 07.11.2015 по 31.10.2017.
26 грудня 2024 року на виконання рішення суду відповідачем нараховано та виплачено кошти в розмірі 11 794,83 грн.
Згідно довідки про середній розмір грошового забезпечення № 14 від 09.01.2025 середньоденне грошове забезпечення позивача складає 476,76 грн.
Крім того, судом встановлено, що рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 08.02.2024 по справі № 200/4912/23, яке набуло законної сили 07.10.2024 року, зокрема, зобов'язано ГУНП в Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки у загальній кількості 56 днів, як учаснику бойових дій за 2016, 2017, 2018 та 2021 роки.
На виконання вказаного судового рішення, 14.12.2024 Головним управлінням сплачено позивачу 19 529,19 грн.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 06 червня 2025 року у справі № 200/9108/24, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 17 вересня 2025 року (стосується несвоєчасного розрахунку при звільненні сум у справі № 200/4912/23), зокрема, зобов'язано Головне управління Національної поліції в Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки в розрахунку при звільнені, за період з 15.03.2022 по 18.07.2022 в розмірі 11 786,08 грн.
Зобов'язано Головного управління Національної поліції в Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки в розрахунку при звільнені, за період з 19.07.2022 року по 19.01.2023 в розмірі 17 211,42 грн.
Суд першої інстанції, частково задовольняючи позов, виходив з принципів справедливості і співмірності ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
При цьому суд першої інстанції виходив з того, що період затримки розрахунку складає з 08.05.2021 по 18.07.2022 та з 19.07.2022 по 25.12.2024 (з врахуванням редакції ст. 117 КЗпП з 19.07.2022 становить шість місяців.
Оцінка суду.
Відповідно до статті 94 Закону України від 2 липня 2015 року № 580-VIII "Про Національну поліцію" поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.
Порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення поліцейських врегульовано Постановою Кабінету Міністрів від 11.11.2015 № 988 "Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції" (далі - Постанова № 988) та Наказом Міністерства внутрішніх справ України "Про затвердження Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання" від 06.04.2016 № 260, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 29.04.2016 за № 669/28799 (далі - Порядок № 260).
Зазначені нормативно-правові акти є нормами спеціального законодавства і підлягають застосуванню при визначенні структури, порядку та умов грошового забезпечення поліцейських та у випадку виникнення спорів з цього приводу.
Цими нормами визначено, що у випадку звільнення поліцейського зі служби з ним має бути проведено повний розрахунок за всіма видами належного йому на день звільнення грошового забезпечення.
Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні поліцейських (зокрема, затримку компенсації за невикористану відпустку, відшкодування витрат на винайм житла, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.
У рішенні Конституційного Суду України від 07.05.2002 № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
Отже, до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення КЗпП України.
За правилами статті 9 КАС України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).
Необхідність застосування до спірних правовідносин положень КЗпП України узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 01.03.2018 в справі № 806/1899/17, від 29.03.2018 в справі № 815/1767/17 та від 19.04.2018 в справі № 803/1210/2018 щодо не проведення розрахунку при звільненні з публічної служби.
Враховуючи, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці поліцейських, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми статей 116 та 117 Кодексу законів про працю України.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012 № 4-рп/2012 за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
За правилами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.
Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Водночас Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-ІХ положення статті 117 КЗпП України викладено в такій редакції:
«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».
Закон України № 2352-ІХ та відповідно і нова редакція статті 117 КЗпП України набрали чинності з 19.07.2022.
За обставин цієї справи остаточний розрахунок з позивачем всіх належних сум при звільненні здійснений відповідачем лише 26.12.2024 на виконання рішення суду у справі № 200/2374/24, а періодом, протягом якого відповідач не виконував свій обов'язок щодо виплати належних позивачеві сум, є проміжок часу з 08.05.2021 (з дня, наступного за датою звільнення) по 25.12.2024.
Верховний Суд сформував усталену практику щодо застосування положень статті 117 КЗпП України в редакції, яка діяла до 19.07.2022, при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Так, Верховний Суд зауважував, що якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягнення балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Такий підхід в частині необхідності застосування принципів розумності, справедливості та пропорційності при визначенні суми розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку, запроваджено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 26.06.2019 та від 26.02.2020 у справах № 761/9584/15-ц та № 821/1083/17, та застосовано Верховним Судом у постанові від 20.05.2020 у справі № 816/1640/17.
Між тим, Законом № 2352-IX статтю 117 КЗпП України викладено в новій редакції. Ключовою новелою стало доповнення частини першої словами «...але не більш як за шість місяців».
Отже, частина перша статті 117 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX передбачає: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців».
Зміст наведеної норми свідчить, що законодавець установив максимальну межу періоду, за який нараховується компенсація за затримку розрахунку. Очевидною метою такого законодавчого втручання є забезпечення правової визначеності та запобігання ситуаціям, за яких розмір відповідальності роботодавця міг досягати надмірних значень, що не відповідало б принципу пропорційності. Таким чином, законодавець врегулював критерій «період затримки (прострочення)», установивши для нього граничну межу.
Водночас установлення максимального і преклюзивного строку для нарахування середнього заробітку не слід тлумачити як відмову від застосування принципу пропорційності при визначенні остаточного розміру стягнення.
Законодавче рішення усуває ризик «нескінченної» відповідальності в часі, проте не вирішує проблему можливої неспівмірності суми компенсації та розміру основного боргу, яка може виникати і в межах установленого шестимісячного строку. Законодавець установив максимальний поріг відповідальності, однак не визначив, що сума компенсації має бути безумовно стягнута незалежно від обставин.
Шестимісячне обмеження не нівелює необхідності застосування судом критеріїв, визначених Великою Палатою. Суд при вирішенні подібного спору має оцінювати обставини справи (зокрема, розмір боргу) для визначення справедливого розміру компенсації, який може дорівнювати середньому заробітку за шість місяців, однак може бути і значно меншим, але в будь-якому разі не може перевищувати цю встановлену законом межу.
Закон № 2352-IX не змінив правову природу відшкодування за статтею 117 КЗпП України, яка залишається компенсаційною. Оскільки мета норми права - компенсація, а не покарання, тому і принципи, як-от розумності, справедливості та пропорційності слід застосовувати до визначення розміру компенсації незмінно і послідовно.
Таким чином, статтю 117 КЗпП України потрібно тлумачити у взаємозв'язку із загальними принципами цивільно-правової відповідальності.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 08 жовтня 2025 року у справі № 489/6074/23 сформулювала такий правовий висновок:
«105. Обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.
106. Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.»
Висновки Верховного Суду обов'язкові для врахування відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України.
За висновком Верховного Суду у вказаних справах у разі коли спірний період стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні одночасно охоплюється дією редакцій статті 117 КЗпП України, як до змін, внесених Законом № 2352-ІХ та і після їх внесення, то за такого правового врегулювання спірний період варто умовно поділяти на 2 частини: до набрання змінами чинності 19.07.2022 і після цього.
Застосовуючи наведений підхід Верховного Суду, суд зазначає, що у цій справі період з 08.05.2021 до 18.07.2022 (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом № 2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців.
До цього періоду, у разі наявності переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати, суд може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.
Проте, період з 19.07.2022 по 25.12.2024 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями також із застосуванням принципів співмірності, розумності та справедливості.
Абзацами першим, другим пункту 3 Порядку № 100 передбачено, що при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку.
За змістом пункту 4 Порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати не враховуються, зокрема, одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо); пенсії, державна допомога, соціальні та компенсаційні виплати, грошова винагорода за сумлінну працю та зразкове виконання службових обов'язків.
Відповідно до пункту 5 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
На підставі пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 № 260, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 29 квітня 2016 року за № 669/28799, затверджено «Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських» (далі - Порядок № 260).
Згідно з пунктом 9 розділу І Порядку № 260 при виплаті поліцейським грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення за повний місяць на кількість календарних днів у місяці, за який здійснюється виплата.
На підставі пункту 15 розділу І Порядку № 260 (…) у разі звільнення зі служби грошове забезпечення поліцейським виплачується по день їх звільнення зі служби в поліції включно.
Аналіз Порядку № 100 та Порядку № 260 свідчить, що нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні поліцейським проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням.
Середньоденне грошове забезпечення поліцейського обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період.
Нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні поліцейським здійснюється з розрахунку посадового окладу, установленого за основною штатною посадою, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії за останні 2 календарні місяці роботи перед звільненням. При цьому, до розрахунку не включається винагорода за безпосередню участь у воєнних конфліктах, антитерористичних операціях та інших заходах в умовах особливого періоду, а також інші виплати, передбачені пунктом 4 Порядку № 100.
Отже, при розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 08 травня 2021 по 18 липня 2022 року суд виходить з наступного.
Чітка формула застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні міститься у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19.
Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19 дійшов висновку, що залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.
Таким чином, за алгоритмом, запропонованим у постанові Верховного Суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19, сума відшкодування (середнього заробітку) має бути пропорційною (у відсотковому відношенні) частці заборгованості (компенсації за невикористані відпустки) у загальній сумі виплат, які належало виплатити позивачеві при звільненні.
Відповідно до довідки від 09 січня 2025 року № 14 розмір середньоденного грошового забезпечення позивача складає 476,76 грн.
Суд звертає увагу, що всі належні працівнику суми, роботодавець повинен виплатити у день його звільнення, в даному випадку це - 07 травня 2021 року.
Період затримки розрахунку з позивачем починається з 08 травня 2021 року (наступний день після звільнення) та закінчується 18 липня 2022 року (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ), та складає 436 календарних днів.
Розмір середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку становить: 476,76 грн х 436 днів = 207 867,36 грн.
Як свідчить довідка від 09.01.2025 № 15, відповідачем при звільненні позивачу сплачено 75 868,18 грн.
При цьому, відповідачем при звільненні позивача не виплачена сума грошового забезпечення в розмірі 11 794,83 грн.
Таким чином, відповідач при звільненні повинен був виплатити позивачу 87 663,01 грн (75 868,18 грн + 11 794,83 грн).
Частка невиплаченого грошового забезпечення при звільненні складає 13,45% (11 794,83 грн х 100% : 87 663,01 грн).
Розмір середнього заробітку позивача за весь час затримки розрахунку становить:
207 867,36 грн, отже 13,45% від цієї суми складає - 27 958,20 грн.
Проте, окрім критерію, викладеного в постанові Верховного Суду від 30 листопада 2020 року в справі № 480/3105/19, існують і інші, які згідно з усталеною судовою практикою обумовлюють зменшення суми середнього заробітку, що підлягає стягненню на користь позивача.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 підсумувала, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи:
розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Отже, визначаючи остаточний розмір суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у період з 08.05.2021 по 18.07.2022 у цій справі, суд виходить з принципу співмірності, що розмір середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні не може в рази перевищувати розмір виплат, які не сплатив відповідач позивачу при звільненні.
Як свідчать матеріали справи, причинами, що пов'язані з тривалістю порушень прав позивача, є як дії позивача, який не відразу після звільнення оскаржив бездіяльність відповідача щодо невиплати при звільненні всіх необхідних сум, так і дії відповідача, який не здійснив повного розрахунку при звільненні.
Суд враховує, що позивач, звільнившись в травні 2021 року, до суду з позовом про стягнення грошового забезпечення у вигляді доплати за нічний час, компенсацію за відпустку та індексацію звернувся лише в квітні 2024, збільшивши таким чином період затримки. При цьому позивач не був позбавлений права звернутися до суду щодо належного нарахування грошового забезпечення ще під час проходження військової служби, а судовий спір виник не до всієї суми, яка належала позивачу при звільненні, а лише щодо окремих виплат (доплата за нічний час, компенсація за відпустку, індексація).
Також суд враховує, що рішенням суду у справі № 200/9108/24, яке набрало законної сили, вже зобов'язано відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки в розрахунку при звільненні, за період з 15.03.2022 по 18.07.2022 у відсотковому розмірі в сумі 11 786,08 грн (щодо несвоєчасно виплачених при звільненні сум компенсації за невикористані дні додаткової відпустки).
З урахуванням рішення суду у справі № 200/9108/24, наведених вище правових позицій Верховного Суду, з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд дійшов висновку, що виплата середнього заробітку позивачу за час затримки розрахунку за період з 08.05.2021 по 18.07.2022 в розмірі 27 958,20 грн, виходячи з принципу пропорційності, є явно неспівмірною та непропорційною зі встановленим розміром заборгованості відповідача з виплати належних позивачу при звільнення сум, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача.
За таких обставин, виходячи із принципів розумності, справедливості та пропорційності, наявні підстави для зменшення розміру середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні позивача із застосуванням принципу співмірності та належить стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 08.05.2021 по 18.07.2022 в розмірі 3000 грн.
Також період затримки розрахунку з позивачем при звільненні складає з 19 липня 2022 року по 25 грудня 2024 року (день виплати недоплаченого грошового забезпечення за рішенням суду у справі № 200/2374/24), проте з врахуванням ст. 117 КЗпП України - по 19 січня 2023 року (шість місяців) - всього 184 календарні дні.
Сума компенсації за затримку розрахунку при звільненні складає 87 723,84 грн (середньоденний розмір грошового забезпечення 476,76 грн х 184 дні затримки).
Як свідчить довідка від 09.01.2025 року № 15, відповідачем при звільненні позивачу сплачено 75 868,18 грн.
При цьому, відповідачем при звільненні позивача не виплачена сума грошового забезпечення в розмірі 11 794,83 грн.
Таким чином, відповідач при звільненні повинен був виплатити позивачу 87663,01 грн (75868,18 грн + 11 794,83 грн).
Частка невиплаченого грошового забезпечення при звільненні складає 13,45% (11 794,83 грн х 100% : 87 663,01 грн).
Розмір середнього заробітку позивача за весь час затримки розрахунку становить:
87 723,84 грн, отже 13.45% від цієї суми складає 11 798,9 грн.
Суд враховує, що рішенням суду у справі № 200/9108/24, яке набрало законної сили, вже зобов'язано відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки в розрахунку при звільненні, за період з 19.07.2022 по 19.01.2023 у відсотковому розмірі в сумі 17 211,42 грн.
З урахуванням наведеного, правових позицій Верховного Суду, з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд також вважає, що виплата середнього заробітку позивачу за час затримки розрахунку за період з 19.07.2022 по 19.01.2023 в розмірі 11 798,9 грн, виходячи з принципу пропорційності, є явно неспівмірною та непропорційною зі встановленим розміром заборгованості відповідача з виплати належних позивачу при звільнення сум, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача.
За таких обставин, виходячи із принципів розумності, справедливості та пропорційності, наявні підстави для зменшення розміру середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні позивача із застосуванням принципу співмірності та належить стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.07.2022 по 19.01.2023 в розмірі 2000 грн.
Таким чином, підлягає стягненню на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні (коштів в сумі 11 794,83 грн, виплачених 26 грудня 2024 року на виконання рішення суду у справі № 200/2374/24), в розмірі 3000 грн за період з 08 травня 2021 року по 18 липня 2022 року, в розмірі 2000 грн за період з 19 липня 2022 по 19 січня 2023 року, а всього - 5000 грн.
З огляду на вищевикладене суд погоджується з доводами апелянта - відповідача, що судом першої інстанції в своєму рішенні не застосовано принцип пропорційності та співмірності при визначенні розміру середнього заробітку, який підлягає стягненню на користь позивача за затримку розрахунку при звільненні.
Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до положень частини першої статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового судового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
В межах доводів апеляційної скарги відповідача суд першої інстанції неповно з'ясував обставини справи, неправильно застосував норми матеріального права, тому апеляційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції - зміні в частині визначення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 317, 321, 322, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 31 липня 2025 року у справі № 200/9138/24 - задовольнити частково.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 31 липня 2025 року у справі № 200/9138/24 - змінити.
В абзаці третьому резолютивної частини рішення Донецького окружного адміністративного суду від 31 липня 2025 року слова та цифри «в сумі 92 723 (дев'яносто дві тисячі сімсот двадцять три) гривні 84 копійки» замінити словами та цифрами «5000 (п'ять тисяч гривень».
В іншій частині рішення Донецького окружного адміністративного суду від 31 липня 2025 року у справі № 200/9138/24 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення 10 листопада 2025 року.
Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення в порядку, визначеному ст. 328 КАС України.
Повне судове рішення складено 10 листопада 2025 року.
Головуючий суддя І.Д. Компанієць
Судді Е.Г. Казначеєв
І.В. Сіваченко