10 листопада 2025 року справа №200/6580/25
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Компанієць І.Д., суддів: Казначеєва Е.Г., Сіваченка І.В.,
розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу адвоката Коломойцева Миколи Миколайовича, що діє в інтересах ОСОБА_1 , на ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 03 вересня 2025 року у справі № 200/6580/25 (головуючий суддя І інстанції - Буряк І.В.) за позовом ОСОБА_1 до 15 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії, -
27 серпня 2025 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність 15 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 грошового забезпечення з 20.05.2023 по 13.10.2023 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня кожного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії;
- зобов'язати 15 державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення (з урахуванням раніше сплачених сум) за періоди: з 20.05.2023 по 13.11.2023 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" на 1 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 28.08.2025 позов залишено без руху та запропоновано позивачу усунути недоліки позовної заяви шляхом надання до суду заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду із зазначенням інших підстав для поновлення строку разом з доказами поважності причин його пропуску.
На виконання вимог ухвали представником позивача надано заяву про поновлення процесуального строку звернення до суду, в обґрунтування цього зазначено, що про відновлення дії первинної редакції п. 4 ПКМУ № 704 позивач дізнався 18.06.2025, що є датою набрання чинності рішенням у справі № 320/29450/24, яким скасовано зміни до п. 4 ПКМУ № 704, які внесені ПКМУ від 12 травня 2023 року № 481.
Між датою такої обізнаності та датою звернення позивача до суду 27.08.2025, тримісячний строк, визначений ст. 233 КЗпП не минув.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 03 вересня 2025 року відмовлено в задоволенні заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду.
Позовну заяву ОСОБА_1 до 15 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області повернуто позивачу відповідно до п. 9 ч. 4 ст. 169, ст. 123 КАС України.
Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, представник позивача звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просив скасувати ухвалу та направити справу для продовження розгляду.
Обгрунтування апеляційної скарги.
Станом на час звільнення позивача в 2023 році ПКМУ № 481, якою скасовано бюджетну прив'язку та визначено базис для обрахунку грошового забезпечення на рівні фіксованого показника 1762 грн, була чинною, тому у позивача були відсутні підстави звертатися до суду з цим позовом на час звільнення.
Про порушення своїх права, які полягають у тому, що після відновлення дії первинної редакції п. 4 ПКМУ № 704, відповідач не привів у її відповідність грошове забезпечення позивача з 20.05.2023 по 13.10.2023, - позивач дізнався 18.06.2025 (дата набрання чинності рішенням у справі № 320/29450/24, яким скасовані зміни до п. 4 ПКМУ № 704, які внесені ПКМУ № 481 від 12.05.2023.
Крім того, позивач отримав від відповідача лист щодо свого грошового забезпечення від 13.08.2025 і саме з цього листа дізнався про порушення своїх права. До суду звернувся 27.08.2025, тобто з дотриманням тримісячного строку звернення до суду.
Враховуючи режим роботи суддів та працівників апарату Першого апеляційного адміністративного суду з часу введення на території України правового режиму воєнного стану, з метою збереження життя та здоров'я, а також забезпечення безпеки суддів та працівників апарату суду, дана постанова прийнята колегією суддів за умови наявної можливості доступу колегії суддів до матеріалів адміністративної справи.
Апеляційним судом витребувано у Донецького окружного адміністративного суду справу, однак суд першої інстанції листом повідомив, що всі документи у цій справі сформовано в електронному вигляді та експортовано в КП "Діловодство спеціалізованого суду".
Верховний Суд листом від 19.08.2022 № 2097/0/2-22 на лист вх. № 1730/0/1-22 щодо надання Науково-консультативною радою при Верховному Суді висновку з питань, пов'язаних з електронним адміністративним судочинством повідомив, що підстав для звернення до НКР щодо надання вченими-членами НКР наукових висновків немає. Суд проводить розгляд справи за матеріалами судової справи у паперовій або електронній формі в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів) (ч. 9 ст. 18 КАС України).
Відповідно до листів Державної судової адміністрації України від 01.08.2018 № 15-14040/18, від 13.09.2018 № 15-17388/18 судами забезпечено сканування та експортування в підсистему "Електронний суд" матеріалів всіх судових справ, як перебували в провадженні суддів станом на 01.08.2018. Тобто вказана підсистема містить усі матеріали судової справи.
Отже, враховуючи зазначені листи, апеляційний суд вважає за можливе здійснити апеляційний перегляд за документами, наявними в підсистемі "Електронний суд".
Відповідно до ч. 2 ст. 312, п. 3 ч. 1 ст. 294 КАС України суд апеляційної інстанції розглядає справу у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, розглядаючи апеляційну скаргу в межах викладених доводів, встановив наступне.
27 серпня 2025 року позивач звернувся до суду з цим позовом.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 28.08.2025 позов залишено без руху та запропоновано позивачу усунути недоліки позовної заяви шляхом надання до суду заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду із зазначенням інших підстав для поновлення строку разом з доказами поважності причин його пропуску.
На виконання вимог ухвали представником позивача надано заяву про поновлення процесуального строку звернення до суду, в обґрунтування цього зазначив, що про відновлення дії первинної редакції п. 4 ПКМУ № 704 позивач дізнався 18.06.2025, що є датою набрання чинності рішенням у справі № 320/29450/24, яким скасовано зміни до п. 4 ПКМУ № 704, які внесені ПКМУ від 12 травня 2023 року № 481.
Між датою такої обізнаності та датою звернення позивача до суду 27.08.2025, тримісячний строк, визначений ст. 233 КЗпП не минув.
Суд першої інстанції повертаючи позивачу позовну заяву, виходив з того, що позивач пропустив строк звернення до суду з цим позовом, поважні причини пропуску строку відсутні, що є підставою для повернення позову відповідно до п. 9 ч. 4 ст. 169, ст. 123 КАС України.
Оцінка суду.
Згідно з частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Відповідно до частини першої статті 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи: 1) подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність; 2) має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником); 3) відповідає позовна заява вимогам, встановленим статями 160, 161, 172 цього Кодексу; 4) належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності; 5) позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); 6) немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частиною першою статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
На підставі частини п'ятої статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
"Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)".
У постанові від 19.01.2023 у справі № 460/17052/21 Верховний Суд зауважив на тому, що положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення військовослужбовців). Зазначені правовідносини регулюються статтею 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
При цьому, як було вказано Верховним Судом у постанові від 25.04.2023 у справі № 380/15245/22, у справах, які пов'язані з недотриманням законодавства про оплату праці, положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосується строків звернення до суду, мають перевагу в застосуванні перед положеннями частини 5 статті 122 КАС України.
Відповідно до положень частин 1 та 2 статті 233 КЗпП України (у редакції, яка діє з 19.07.2022) працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Таким чином, строк звернення до суду з позовом щодо виплати сум заробітної плати (грошового забезпечення) згідно зі статтею 233 КЗпП України по 18.07.2022 жодним чином не обмежувався, а з 19.07.2022 обмежений трьома місяцями.
Як свідчать матеріали справи, позивач звернувся до суду з цим позовом 27 серпня 2025 року про нарахування та виплату грошового забезпечення за період з 20.05.2023 по 13.10.2023.
Отже, до правовідносин, які мали місце у цей період застосовується тримісячний строк звернення до суду, визначений ч. 1 ст. 233 КЗпП в чинній редакції.
Відповідно до частини першої статті 233 КЗпП працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Відповідно до статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Отже, при вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття "дізнався" та "повинен був дізнатись".
Так, під поняттям "дізнався" необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.
Поняття "повинен був дізнатися" необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.
Поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звертається до суду та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами.
Таким чином, при вирішенні питання чи пропущений позивачем строк звернення до суду з позовом, суд першої інстанції повинен встановити дату (час), коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права; встановити дату (час), коли особа звернулася до суду (подала позов); з'ясувати, чи в межах передбаченого законодавством строку особа звернулася до суду; якщо строк звернення порушено, з'ясувати причини пропуску цього строку та визначити, чи є ці причини поважними.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду у постановах від 26.06.2018 у справі № 473/653/17, від 18.01.2019 в справі № 576/1434/17, при вирішенні питання щодо поважності причин пропуску строку звернення до суду, суд повинен звертати увагу на усі доводи позивача; на тривалість строку, який пропущено; на поведінку позивача протягом цього строку; на дії, які він вчиняв, і чи пов'язані вони з готуванням до звернення до суду та оцінювати їх в сукупності. Суди повинні гарантувати доступ до правосуддя особам, які вважають, що їх право порушене, і діяли добросовісно, але пропустили строк звернення до суду з поважних причин.
Суд звертає увагу, що визначені процесуальним законом строки, про які зазначено вище, це той орієнтовний період часу, протягом якого позивач мав би проявити інтерес стосовно свого позову, якщо він дійсно зацікавлений у тому, щоб провадження у справі було відкрито, а його спір вирішено.
Підсумовуючи зазначене, реалізувати своє право на захист в порядку адміністративного судочинства, потрібно вчасно, а поновити пропущений строк суд може, якщо для цього є поважні і об'єктивні причини.
Отже, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору в публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. Початок перебігу строку звернення до суду починається з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відтак, для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів.
Як свідчать матеріали справи, предметом позову ОСОБА_1 до 15 державного пожежно-рятувального загону ГУ ДСНС у Донецькій області є бездіяльність відповідача щодо невиплати належного грошового забезпечення у період з 20.05.2023 по 13.10.2023.
Грошове забезпечення є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі його розмір відомий особі, яка його отримує.
Така особа має реальну, об'єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про порядок нарахування грошового забезпечення, з яких складових воно складається, як обраховано та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий його розрахунок чи розрахунок його складових.
Отже, з дня отримання грошового забезпечення особою вона вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів.
Винятком з цього правила є випадок, коли така особа без зайвих зволікань, в розумний строк після отримання грошового забезпечення, демонструючи свою необізнаність щодо видів та розміру складових грошового забезпечення звернулась до відповідного органу із заявою про надання їй відповідної інформації. В такому випадку особа вважається такою, що дізналась про порушення її прав при отриманні від органу відповіді на подану нею заяву.
Позивача звільнено з військової служби 07.01.2025, а з позовом до суду ОСОБА_1 звернувся тільки 27.08.2025, тобто з пропуском тримісячного строку звернення до суду.
Є неприйнятними доводи представника позивача, що про порушення своїх прав позивач дізнався тільки 18.06.2025 - з дати набрання чинності рішенням у справі № 320/29450/24, яким скасовано зміни до п. 4 ПКМУ № 704, які внесені ПКМУ від 12.05.2023 № 481, - з огляду на наступне.
Терміни "визнання протиправним та скасування" й "визнання протиправним та нечинним" певного адміністративного акта мають відмінність у правових наслідках.
Так, відповідно до статті 5 КАС України, частини другої статті 245 КАС України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Відповідно до абзаців 3,4 пункту 10.2 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013 № 7 "Про судове рішення в адміністративній справі" скасування акта суб'єкта владних повноважень як способу захисту порушеного права позивача застосовується тоді, коли спірний акт не породжує жодних правових наслідків від моменту його прийняття. Визнання ж акта суб'єкта владних повноважень нечинним означає втрату ним чинності з моменту набрання відповідним судовим рішенням законної сили або з іншого, визначеного судом моменту.
Таким чином, визнаються протиправними та скасовуються індивідуальні акти, а нормативно-правові акти визнаються протиправними та нечинними.
Такі відмінності у правовому регулюванні обумовлені тим, що відповідно до приписів нормативно-правових актів виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів невизначеного кола осіб.
Відповідно, скасування нормативно-правового акту впливатиме на права, свободи, інтереси та обов'язки не лише позивача, а й інших осіб, а також поставить під сумнів легітимність дій та рішень, прийнятих на підставі скасованого нормативно-правового акту та може призвести до порушення необхідного балансу між захистом прав позивача та будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів невизначеного кола осіб, які були учасниками правовідносин, у яких застосовано оскаржуваний нормативно-правовий акт; принципу правової визначеності.
У цьому контексті, згідно з ч. 2 ст. 265 КАС України, нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині лише з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
Оскільки рішення Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 у справі № 320/29450/24 не має ретроактивної дії, тому воно не може впливати на вирішення даної справи.
Суд вважає, що позивач мав реальну, об'єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про причини нарахування грошового забезпечення, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у меншому, ніж встановлено законом, розмірі.
Таким чином, позивач був обізнаний про факт порушення його прав з червня 2023 року, коли отримав грошове забезпечення за травень 2023 року, з липня 2023 року, коли отримав грошове забезпечення за червень 2023 року і так далі.
Позивач звільнився зі служби 07.01.2025, звернувся до суду з позовом тільки 27.08.2025, тобто з пропуском тримісячного строку звернення до суду, встановленого ч. 1 ст. 233 КЗпП України.
Твердження, що лише після отримання листа відповідача про нараховані суми грошового забезпечення позивачу фактично стало відомо про порушення свого права, судом відхиляються як безпідставні, оскільки отримання інформації не змінює момент, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли вона почала вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду у разі, якщо така особа без зволікань та протягом розумного строку не вчиняла активних дій щодо отримання інформації про правильність/помилковість нарахування грошового забезпечення.
За усталеною практикою Верховного Суду причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Проте позивачем не надано жодних доказів існування обставин, які були б об'єктивно непереборними, не залежали від волевиявлення позивача, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду.
Конституційний Суд України у рішенні від 13.12.2011 № 17-рп/2011 зауважив, серед іншого, на тому, що обмеження строків звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
У пункті 45 рішення Європейського суду з прав людини "Перез де Рада Каванілес проти Іспанії" вказано, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов'язковими для дотримання; правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя та дотримання принципу юридичної визначеності; зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (Perez de Rada Cavanilles c. Espagne, № 116/1997/900/1112).
У пункті 44 рішення Європейського суду з прав людини "Осман проти Сполученого королівства" та пункті 54 рішення "Круз проти Польщі" зазначено, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (caso Osman contra Reino Unido, № 23452/94; Kreuz v. Poland, № 28249/95).
Отже, звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, у тому числі й встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження цих строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Строки звернення до суду обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.
Чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду або здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи. Для цього має бути дотримано умову щодо недопустимості безпідставного та необмеженого поновлення судами пропущеного строку, оскільки згідно з національним законодавством вирішення цього питання віднесено до дискреційних повноважень суду.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку про повернення позовної заяви на підставі п. 9 ч. 4 ст. 169, ст. 123 КАС України.
На підставі пункту 1 частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвали судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Оскільки судом першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги правильно встановлені обставини справи, судове рішення в цій частині є обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування ухвали суду першої інстанції відсутні.
Керуючись статями 308, 312, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу адвоката Коломойцева Миколи Миколайовича, що діє в інтересах ОСОБА_1 , на ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 03 вересня 2025 року у справі № 200/6580/25 - залишити без задоволення.
Ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 03 вересня 2025 року у справі № 200/6580/25 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її ухвалення 10 листопада 2025 року та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повне судове рішення складено 10 листопада 2025 року.
Головуючий суддя І.Д. Компанієць
Судді Е.Г. Казначеєв
І.В. Сіваченко