07 листопада 2025 року Чернігів Справа № 620/9860/25
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Соломко І.І., розглянувши в порядку спрощеного позовного без повідомлення (виклику) сторін в приміщенні суду справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України в Чернігівській області про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,
В провадженні Чернігівського окружного адміністративного суду перебуває справа за позовом ОСОБА_1 (далі також - позивач) до Управління Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України в Чернігівській області (далі також - відповідач) про визнання протиправною бездіяльність відповідача у підготовці та наданні до Головного управління Пенсійного Фонду України в Чернігівській області оновленої довідки про розмір грошового забезпечення позивача станом на 01.01.2024, для проведення перерахунку основного розміру його пенсії; зобов'язання відповідача підготувати та надати до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області довідку про розмір грошового забезпечення позивача за відповідною посадою станом на 01.01.2024 у відповідності до вимог статей 43 і 63 Закону України від 09.04.1992 №2262- ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» із зазначенням відомостей про розміри посадового окладу, окладу за військове звання, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2024, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017, а також процентної надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, визначених з посадового окладу та окладу за військове звання, перерахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2024, для здійснення обчислення та перерахунку основного розміру його пенсії з 01.02.2024.
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач звернувся до відповідача із заявою про складання та направлення до ГУ ПФУ в Чернігівській області довідок про розмір його грошового забезпечення станом на 01.01.2024 для перерахунку пенсії, проте відповідач відмовив у вчиненні вказаних дій за відсутністю підстав.
09.09.2025 ухвалою суду відкрито провадження у справі, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні).
Відповідач у встановлений судом строк надав відзив на позовну заяву, в якому зазначає, що згідно з Постановою № 704 розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є стала величина розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018. Водночас станом на 01.01.2024 не відбулося будь-яких змін у грошовому забезпеченні діючих військовослужбовців, які б давали підстави для виготовлення нової довідки про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії позивача. Водночас, постанова Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481 є нечинною лише з 18 червня 2025 року.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
Позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Чернігівській області та отримує пенсію за вислугу років, призначену згідно вимог Закону №2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
З матеріалів справи встановлено, що 16.07.2025 позивач звернувся до відповідача із заявою, у якій просив підготувати та направити до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області оновлену довідку про розмір грошового забезпечення станом на 01.01.2024 для перерахунку пенсії відповідно до примітки 1 Додатку 1 до Постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 №704 в редакції пункту 4 Постанови №704, який діяв на момент прийняття, з урахуванням розміру прожиткового мінімуму на одну працездатну особу станом на 1 січня 2024 року.
Листом від 22.07.2025 року №51-80/2025 відповідач повідомив позивача, що підвищення грошового забезпечення військовослужбовцям чинної служби у зв'язку з підвищенням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2024, не відбулося, постанова Уряду про проведення у 2024 році перерахунку пенсій колишнім військовослужбовцям не приймалася, тому відповідна довідка для перерахунку пенсії не оформляється та до ГУ ПФУ не надається.
Не погоджуючись із бездіяльністю відповідача щодо не оформлення довідки про розмір грошового забезпечення станом на 01.01.2024 позивач звернувся до суду з цією позовною заявою.
Надаючи оцінку заявленим позовним вимогам, суд зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною другою статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Законом, що визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, є Закон №2262-XII.
Згідно Закону №2262-XII держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв'язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.
Згідно з частиною третьою статті 43 Закону №2262-XII пенсії особам з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей обчислюються з розміру грошового забезпечення, враховуючи відповідні оклади за посадою, оклади та/чи доплати процентну надбавку (доплату) за вислугу років, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії в розмірах, установлених законодавством, з якого було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до частини четвертої статті 63 Закону №2262-XII усі призначені за цим Законом пенсії підлягають перерахунку у зв'язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, на умовах, у порядку та розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України. У разі якщо внаслідок перерахунку пенсій, передбаченого цією частиною, розміри пенсій звільненим із служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, є нижчими, зберігаються розміри раніше призначених пенсій.
Частинами другою та третьою статті 51 Закону №2262-ХІІ передбачено, що перерахунок пенсій, призначених особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за цим Законом та членам їх сімей, провадиться з першого числа місяця, що йде за місяцем, в якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії. Якщо при цьому пенсіонер набув права на підвищення пенсії, різницю в пенсії за минулий час може бути виплачено йому не більш як за 12 місяців. Перерахунок пенсій у зв'язку із зміною розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на такий перерахунок згідно з цим Законом, або у зв'язку із введенням для зазначених категорій осіб нових щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій у розмірах, встановлених законодавством, не проведений з вини органів Пенсійного фонду України та/або державних органів, які видають довідки для перерахунку пенсії, провадиться з дати виникнення права на нього без обмеження строком.
Отже, у зв'язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, пенсії підлягають перерахунку на умовах, у порядку та розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 13 лютого 2008 року №45 затверджено Порядок проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби» (далі - Порядок №45).
Відповідно до пункту 2 Порядку №45 Пенсійний фонд України після прийняття Кабінетом Міністрів України рішення щодо перерахунку пенсій та отримання відповідного повідомлення від Мінсоцполітики повідомляє своїм головним управлінням в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі (далі - головні управління Пенсійного фонду України) про підстави для проведення перерахунку пенсій та про необхідність підготовки списків осіб, пенсії яких підлягають перерахунку (далі - списки), та надсилає відповідну інформацію Міноборони, МВС, Національній поліції, Мін'юсту, Мінінфраструктури, СБУ, Службі зовнішньої розвідки, ДФС, Управлінню державної охорони, Адміністрації Держспецзв'язку, Адміністрації Держприкордонслужби, ДСНС, Службі судової охорони (далі - державні органи). Головні управління Пенсійного фонду України у десятиденний строк з моменту надходження зазначеного повідомлення складають списки за формою згідно з додатком 1 та подають їх органам, які уповноважені рішеннями керівників державних органів (далі - уповноважені органи) видавати довідки про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії.
Пунктом 3 Порядку №45 передбачено, що на підставі списків уповноважені органи готують довідки про розмір грошового забезпечення, що враховується для перерахунку пенсій, для кожної особи, зазначеної в списку, за формою згідно з додатками 2 і 3 та у місячний строк подають їх головним управлінням Пенсійного фонду України.
Згідно з абзацом 1 пункту 5 Порядку №45 під час перерахунку пенсій використовуються такі види грошового забезпечення, як посадовий оклад, оклад за військовим (спеціальним) званням та відсоткова надбавка за вислугу років на момент виникнення права на перерахунок пенсії за відповідною або аналогічною посадою та військовим (спеціальним) званням.
Отже, підставою для проведення перерахунку пенсії особам, які отримують пенсію за нормами Закону №2262-XII, є зміна розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, або введення для зазначених категорій осіб нових щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, проведені на підставі рішення Кабінету Міністрів України, оскільки саме цьому органу законодавчо надано право на встановлення умов та порядку перерахунку пенсій, а також розмірів грошового забезпечення для такого перерахунку. Перерахунок пенсії здійснюється головними управліннями Пенсійного фонду після надходження від уповноваженого органу відповідної довідки та виключно з урахуванням тих складових грошового забезпечення, які вказані у такій довідці.
Частиною четвертою статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-XII (далі - Закон №2011-XII) передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
30 серпня 2017 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову КМУ №704, відповідно до якої, серед іншого, затвердив тарифні сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів, схеми тарифних розрядів, тарифних коефіцієнтів, додаткові види грошового забезпечення, розміри надбавки за вислугу років.
Пунктом 2 цієї постанови установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Ця постанова набрала чинності з 01 березня 2018 року.
Відповідно до пункту 4 Постанови КМУ №704, в первинній редакції від 30 серпня 2017 року станом на дату її прийняття, установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
У свою чергу, у пункті 1 приміток Додатку 1 до Постанови КМУ №704 закріплено, що посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. У разі коли посадовий оклад визначений у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище - заокруглюються до десяти гривень.
У примітці Додатку 14 Постанови №704 визначено, що оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. У разі коли розмір окладу визначений у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище - заокруглюються до десяти гривень.
Також додатки 1, 12, 13, 14 до постанови КМУ №704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
З 24 лютого 2018 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб" (далі - Постанова КМУ №103), якою пункт 4 Постанови КМУ №704 викладено в новій редакції, яка передбачає, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Отже, з 24 лютого 2018 року змінено розрахункову величину, з якої обчислюються розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями, а саме - замість "розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року)" передбачено використання "розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року".
Однак, як правильно вказує позивач, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18 було визнано протиправним та нечинним пункт 6 Постанови КМУ №103, яким пункт 4 Постанови КМУ №704 викладений у новій редакції.
Вказаною постановою скасовані зміни, у тому числі до пункту 4 Постанови КМУ №704, та відновлено його попередню редакцію (станом на 30 липня 2018 року), згідно з якою розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Верховний Суд, зокрема, у постановах від 15 червня 2023 року у справі № 380/13603/21, від 30 квітня 2025 року у справі № 620/9741/24, від 23 липня 2025 року у справі № 300/2613/24, засновуючись на принципі подолання правової колізії, за яким перевагу у застосуванні має нормативний акт вищої юридичної сили, виснував, що положення пункту 4 Постанови КМУ № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів «прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року» не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних відносин підлягає застосуванню пункт 4 Постанови КМУ № 704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акта, який має вищу юридичну силу - Закону України про Державний бюджет на відповідний рік із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням виходячи із розрахункової величини розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
При цьому Суд у цих справах, з посиланням на положення частини другої статті 265 КАС України також вказав, що оскільки зміни, внесені Постановою КМУ № 103, зокрема, до пункту 4 Постанови КМУ № 704, визнані у судовому порядку нечинними, то з 29 січня 2020 року (дня набрання законної сили судовим рішенням у справі №826/6453/18) діє редакція пункту 4 Постанови КМУ № 704, яка діяла до зазначених змін і в якій передбачено, що для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням застосовується розрахункова величина «прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року», а не «прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01 січня 2018 року».
Звертаючись до суду з позовною заявою, позивач зазначає, що відмова у підготовці та направленні до органу Пенсійного фонду довідки про розмір грошового забезпечення станом на 01 січня 2024 року є протиправною, оскільки, на його думку, така довідка повинна бути складена із застосуванням положень пункту 4 постанови КМУ № 704 у первинній редакції - тобто з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2024 року, як базової величини для розрахунку посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.
Одгнак, суд зазначає, що станом на 1 січня 2024 року діючою була постанова КМУ №481, якою пункт 4 постанови КМУ № 704 викладено у новій редакції, що передбачала використання фіксованої суми 1762 грн, як базової величини для розрахунку посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.
Таким чином, ключовим у цій справі питанням, яке підлягає вирішенню судом, є визначення того, яка саме редакція пункту 4 постанови КМУ № 704 підлягає застосуванню під час обчислення розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням станом на 1 січня 2024 року - первісна редакція, що передбачала використання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року, чи редакція, змінена постановою КМУ № 481, якою визначено фіксовану розрахункову величину - 1762 грн.
Аналізуючи зазначене питання суд зауважує, що 12 травня 2023 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 481, пунктом 2 якої внесено зміни до пункту 4 Постанови КМУ № 704, виклавши абзац перший в такій редакції: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 грн та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».
Пунктом 3 Постанови КМУ № 481 установлено, що видатки, пов'язані з виконанням пункту 2 цієї постанови, здійснюються в межах асигнувань на грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб, передбачених у державному бюджеті на відповідний рік для утримання відповідних державних органів.
Постанова КМУ № 481 набрала чинності 20 травня 2023 року. Саме з цього дня її положення стали обов'язковими для виконання всіма суб'єктами владних повноважень.
Отже, з дня набрання чинності постановою КМУ № 481 Кабінет Міністрів України запровадив нову розрахункову величину для визначення посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням - фіксовану суму 1762 грн, замість прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року.
Разом із тим, суд бере до уваги, що законність постанови Кабінету Міністрів України №481 була предметом судового розгляду. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 року у справі № 320/29450/24, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2025 року, пункт 2 постанови КМУ № 481 у частині внесення змін до пункту 4 постанови КМУ № 704 визнано протиправним та нечинним.
Посилаючись на зазначене судове рішення у справі №320/29450/24, позивач стверджує, що постанова КМУ № 481 є незаконною з моменту її прийняття і, відповідно, не підлягала застосуванню з дати набрання нею чинності. У зв'язку з цим вважає, що при обчисленні грошового забезпечення станом на 01 січня 2024 року мала застосовуватися первісна редакція пункту 4 постанови КМУ № 704, яка передбачала використання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року, як базової розрахункової величини.
У контексті наведеного слід зазначити, що Верховний Суд у постановах від 13 квітня 2023 року у справі №757/30991/18-а, від 12 жовтня 2023 року у справі №160/21190/21, від 15 лютого 2024 року у справі №520/27906/21, від 17 квітня 2024 року у справі №300/3779/23 та інших неодноразово наголошував, що в адміністративному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов'язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин). Під час розгляду справи суд зв'язаний предметом і обсягом заявлених позивачем вимог. Цей принцип також передбачає, що особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача.
Велика Палата Верховного Суду, зокрема у постановах від 29 травня 2018 року у справі №800/341/17 та від 12 листопада 2019 року у справі №9901/21/19 зазначила, що вказаний принцип знайшов своє відображення у частині другій статті 9 КАС України, якою визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до КАС України, у межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин, про захист яких вони просять, від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У постанові від 22 лютого 2024 року у справі №990/150/23 Велика Палата Верховного Суду нагадала усталені підходи, сформовані судовою практикою, що за змістом зазначеної норми це право (вийти за межі позовних вимог) суд може здійснити за результатом розгляду справи за наявності на це підстав. Тобто процесуальний закон надає право (не обов'язок) суду вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів.
Суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову. Відповідно, право особи звернутися до суду із самостійно визначеними позовними вимогами узгоджується з обов'язком суду здійснити розгляд справи в межах таких вимог. Відхилення від такого правила є можливим лише задля ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (постанови Верховного Суду від 13 квітня 2023 року у справі №757/30991/18-а, від 12 жовтня 2023 року у справі №160/21190/21, від 17 квітня 2024 року у справі №300/3779/23, від 15 лютого 2024 року у справі №520/27906/21 та інші).
Застосовуючи наведені підходи до обставин цієї справи, суд враховує, що суть незгоди позивача із оскаржуваними діями відповідача щодо відмови у виготовленні та наданні до органу Пенсійного фонду України нової довідки про розмір грошового забезпечення станом на 01 січня 2024 року полягає саме у застосуванні розрахункової величини, установленої Кабінетом Міністрів України.
Водночас підставою для втрати чинності нормативно-правовим актом у цілому або його окремими положеннями є, зокрема, скасування чи внесення змін до такого акта суб'єктом нормотворення або визнання його протиправним (незаконним чи таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили) та нечинним повністю або в окремій його частині в порядку адміністративного судочинства.
Отже, у випадку незгоди з нормативно-правовим актом, прийнятим Кабінетом Міністрів України, належним та ефективним способом захисту буде оскарження відповідного нормативно-правового акта.
Враховуючи положення частини другої статті 265 КАС України й те, що предметом оскарження у цій справі є, зокрема, дії відповідача щодо відмови у виготовленні та наданні до органу Пенсійного фонду України нової довідки про розмір грошового забезпечення станом на 01 січня 2024 року, яка зумовлена застосуванням чинної на той час редакції Постанови №704, то подальше скасування судом цієї норми не породжує для позивача юридичних наслідків, оскільки на момент виникнення спірних правовідносин відповідні положення зазначеної постанови були чинними.
Така позиція Верховного Суду узгоджується з раніше викладеною у численних його постановах, зокрема у постановах від 15 червня 2023 року у справі №380/13603/21, від 30 квітня 2025 року у справі №620/9741/24 та інших, а саме про те, що зміни, внесені Постановою №103, зокрема, до пункту 4 Постанови №704 не підлягають застосуванню до правовідносин, пов'язаних з обчисленням грошового забезпечення, саме з дати набрання чинності постанови суду апеляційної інстанції.
Оцінюючи доводи відповідача, суд зазначає, що частиною дев'ятою статті 264 КАС України визначено, що суд може визнати нормативно-правовий акт протиправним (незаконним чи таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили) та нечинним повністю або в окремій його частині.
Статтею 265 КАС України передбачено наслідки визнання нормативно-правового акта протиправним та нечинним. Так, частиною першою цієї статті передбачено, що резолютивна частина рішення суду про визнання нормативно-правового акта протиправним та нечинним невідкладно публікується відповідачем у виданні, в якому його було офіційно оприлюднено, після набрання рішенням законної сили.
Приписами частини другої статті 265 КАС України визначено, що нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
Як зазначив Верховний Суд у постанові від 04 квітня 2024 року у справі №320/2796/23 КАС України визначає особливості провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів. Такі положення стосуються наявності передбачених спеціальних повноважень суду у разі визнання такого акта протиправним, а саме - нормативно-правовий акт на відміну від індивідуального акта не скасовується з моменту його прийняття, а визнається нечинним повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду і, відповідно, не передбачає відновлення прав, які були порушені під час дії такого акта. Вказане спрямовано на гарантування ефективного захисту прав позивача, порушення прав якого припиняється з моменту втрати чинності акта, та водночас полягає у недопущенні можливості зловживання позивачем його правом на захист порушених прав внаслідок визнаної протиправності нормативно-правового акта (стягнення сплачених під час дії оспорюваного нормативно-правового акта податків, орендної плати тощо).
Аналогічної правової позиції Верховний Суд дотримався у постанові від 10 вересня 2024 року у справі № 160/7809/19, зазначивши також, що визнання нормативно-правового акта нечинним з моменту його прийняття суперечить принципу правової визначеності.
Крім того, у постанові від 09 квітня 2025 року у справі № 826/17907/18 Верховний Суд наголосив, що положення частини другої статті 265 КАС України мають імперативний характер і не допускають множинного тлумачення. Суд позбавлений повноважень визнавати нормативно-правовий акт нечинним з моменту його прийняття, оскільки втрата чинності таким актом настає виключно з моменту набрання законної сили судовим рішенням, яким його визнано протиправним та нечинним. Разом з тим Верховний Суд зазначив, що такі судові рішення мають пряму (перспективну) дію в часі та не поширюються ретроспективно, тобто не впливають на правовідносини, що виникли і реалізувалися під час чинності нормативного акта, навіть якщо останній згодом було визнано протиправним.
Конституційний Суд України також неодноразово висловлював позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів.
Так, згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року №1-зп, від 09 лютого 1999 року №1-рп/99, від 05 квітня 2001 року №3-рп/2001, від 13 березня 2012 року №6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до певного юридичного факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Таким чином, з урахуванням положень статті 265 КАС України, правових висновків Верховного Суду та Конституційного Суду України, Суд доходить висновку, що рішення про визнання нормативно-правового акта протиправним та нечинним має виключно пряму (перспективну) дію в часі.
Втрата чинності нормативно-правовим актом настає з моменту набрання законної сили відповідним судовим рішенням, яким його визнано протиправним та нечинним, і не поширюється на правовідносини, що виникли та були реалізовані під час його дії.
Отже, постанова КМУ № 481 вважалася чинною та підлягала застосуванню до моменту набрання законної сили рішенням суду у справі № 320/29450/24, яким її окремі положення були визнані протиправними та нечинними.
Велика Палата Верховного Суду у постановах від 05 червня 2024 року у справі №910/14524/22 та від 11 вересня 2024 року у справі №554/154/22 наголошувала на тому, що Суд не може перебирати на себе правотворчі функції законодавчої та виконавчої влади. Порушення такого підходу та, відповідно, ігнорування принципу законності: суперечить, щонайменше, принципам правової визначеності, легітимних очікувань та належного врядування як базовим складовим правовладдя (верховенства права); дискримінує іншу сторону правовідносин; означає, що суд може надати дозвіл будь-кому та будь-коли діяти за межами закону (який містить заборони) або за межами наданих законом прав (повноважень); іде в розріз з принципом поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову, а також порушує систему стримувань і противаг (суд втручається в компетенцію суб'єктів нормотворення та може ігнорувати їх волю).
Відступу від наведеної позиції Верховний Суд не здійснював, що обумовлює висновок про чинність відповідних положень Постанови №481 до 18 червня 2025 року. Такий же висновок Верховним Судом викладено й у постанові від 22.10.2025 у справі №420/3824/25 і суд не вбачає підстав для викладення протилежної позиції.
Таким чином, із дня набрання чинності постановою КМУ № 481 (20 травня 2023 року) та протягом усього періоду її дії (до 18 червня 2025 року) правові підстави для видачі довідок про розмір грошового забезпечення із застосуванням розрахункової величини у вигляді прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року відсутні. Протягом зазначеного періоду визначення посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями здійснювалося виходячи з фіксованої величини 1762 грн, передбаченої постановою КМУ № 481.
Тобто відповідач, реалізуючи свої повноваження щодо прийняття рішення за заявою позивача про видачу довідки про розмір грошового забезпечення, діяв на підставі нормативно-правового акта, який мав юридичну силу в період з 20 травня 2023 року до 18 червня 2025 року. Відтак відмова у підготовці та наданні довідки про розмір грошового забезпечення станом на 01 січня 2024 року ґрунтувалася на чинному нормативному регулюванні та не може бути визнана протиправною лише з огляду на подальше припинення дії зазначеного нормативно-правового акта.
Таким чином, відмовляючи у підготовці довідки, відповідач діяв відповідно до чинного на той час нормативного регулювання (постанови КМУ № 481). Така поведінка повністю узгоджується з вимогами частини другої статті 19 Конституції України, згідно з якою органи державної влади зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Ураховуючи наведене, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для зобов'язання відповідача підготувати та надати довідку про розмір грошового забезпечення позивача станом на 01 січня 2024 року із застосуванням положень пункту 4 постанови КМУ № 704 у первинній редакції.
Аналогічний підхід застосовано Верховним Судом при розгляді справи №600/3516/24-а (постанова від 20.10.2025), де Суд підкреслив, що постанова КМУ №481 до моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання її нечинною залишається чинною та обов'язковою до застосування усіма суб'єктами владних повноважень. Крім того, Верховний Суд у цій справі зазначив, що внесені постановою КМУ № 481 зміни до пункту 4 постанови КМУ №704 виключають можливість застосування її попередньої редакції у правовідносинах, які виникли протягом періоду чинності постанови КМУ № 481.
Такий підхід узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постановах від 05 червня 2024 року у справі № 910/14524/22 та від 11 вересня 2024 року у справі № 554/154/22, згідно з якою суд не може перебирати на себе правотворчі функції законодавчої чи виконавчої влади. Ігнорування цього принципу суперечить засадам законності, правової визначеності, легітимних очікувань та належного урядування, а також порушує систему стримувань і противаг та принцип поділу влади.
На підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку про правомірність дій відповідача та відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Крім того, суд також не бере до уваги доводи позивача про необхідність застосування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 02.08.2022 у справі №440/6017/21, від 31.08.2022 у справі №120/8603/21-а, від 12.09.2022 у справі № 500/1813/21 та наведених позивачем інших справах з огляду на їх нерелевантність.
У цих справах Верховний Суд розглядав питання щодо обов'язку Кабінету Міністрів України скасувати положення постанови КМУ № 103, якими було змінено пункт 4 постанови КМУ № 704 і спори стосувався відмови у видачі довідки про розмір грошового забезпечення станом на 01 січня 2023 року для перерахунку пенсії із застосуванням положень постанови КМУ № 704 у редакції, що діяла після змін, внесених постановою КМУ № 103.
Таким чином, спірні відносини у цих справах виникли до прийняття постанови КМУ №481, яка встановила нову розрахункову величину для обчислення грошового забезпечення. Відповідно, правові висновки у зазначених справах не можуть бути застосовані у цій справі, оскільки спір стосується відмови у видачі довідки станом на 01 січня 2024 року - у період чинності постанови КМУ № 481.
При цьому суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява №63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Згідно частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Статтею 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Згідно статей 74-76 Кодексу адміністративного судочинства України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно частин першої-третьої статі 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність наявних у справі доказів окремо, а також достатність і взаємний зв'язок цих доказів у їх сукупності, суд вважає, що позивач не довів протиправність оскаржуваних дій. Тому даний позов не підлягає задоволенню.
З огляду на відмову у позові, розподіл судових витрат судом не здійснюється.
Керуючись ст. ст.139, 227, 241-243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
В задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 АДРЕСА_1 рнокпп НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідач: Управління Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України в Чернігівській області вул. Шевченка, 28,м. Чернігів,Чернігівська обл., Чернігівський р-н,14013 код ЄДРПОУ 34759704.
Повний текст рішення виготовлено 07 листопада 2025 року.
Суддя І.І. Соломко