Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
10 листопада 2025 р. № 520/18127/25
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дмитра Волошина, розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Основ'янсько-Слобідського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання протиправними та скасування постанов
ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому, з урахуванням уточнень, просить суд:
- визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Основ'янсько-Слобідського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Цидибраги Андрія Сергійовича про стягнення коштів у розмірі 18 895,91 грн у виконавчому провадженні №73383574;
- визнати протиправною та скасувати постанову Основ'янсько-Слобідського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 27.06.2025 року про відкриття виконавчого провадження №78472601;
- визнати протиправними та скасувати постанови Основ'янсько-Слобідського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 27.06.2025 про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження, про арешт коштів боржника від 01.07.2025, винесені у виконавчому провадженні №78472601.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив доводи про протиправність оскаржуваних постанов. За доводами позивача, під час виконавчого провадження не відбулось фактичного виконання рішення, стягувач подав заяву про повернення виконавчого документа на підставі п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження», тому державний виконавець не вчиняв заходів примусового виконання рішення, а розмір виконавчого збору вираховується саме з фактично стягнутої суми. Зазначене стало підставою для звернення позивача до суду з даним адміністративним позовом.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 28.07.2025 позовну заяву ОСОБА_1 до Основ'янсько-Слобідського відділу державної виконавчої служби в місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання протиправними та скасування постанов повернуто позивачу.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 19.09.2025 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 28.07.2025 по справі № 520/18127/25 скасовано. Адміністративну справу №520/18127/25 направлено до Харківського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
Ухвалою від 27.10.2025 відкрито провадження в даній адміністративній справі. Призначено розгляд справи в порядку спрощеного провадження на 10.11.2025 о 12:00 год. Витребувано в Основ'янсько-Слобідського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції: матеріали виконавчих проваджень №73383574, №78472601; документи на підставі яких прийняті оскаржувані постанови. Зобов'язано Основ'янсько-Слобідський відділ державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції надати витребувані судом документи до суду протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали.
У судове засідання, призначене на 10.11.2025 о 12:00 год, сторони не прибули, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином.
Позивач та відповідач подали до суду заяви, згідно яких просили проводити розгляд справи без їх участі.
Відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частиною 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Відповідно до частини 4 статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України зазначено, що у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Згідно частини 3 статті 268 Кодексу адміністративного судочинства України неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.
З огляду на вищезазначені приписи Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності сторін в порядку письмового провадження за наявними в матеріалах справи доказами.
Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази, суд встановив наступне.
Основ'янсько-Слобідський відділ державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції на підставі судового наказу № 641/5573/23 від 08.11.2023, виданого Комінтернівським районним судом м. Харкова про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання неповнолітньої дитини, відкрив виконавче провадження № 73383574.
У подальшому державним виконавцем у рамках виконавчого провадження № 73383574 прийнято постанову від 03.07.2025 про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону України ", у зв'язку з надходженням до відділу заяви стягувача щодо повернення виконавчого документа.
У постанові про повернення виконавчого документа стягувачу зазначеного, що згідно заяви стягувача станом на 17.06.2025 заборгованість відсутня, матеріальних претензій до боржника немає. Залишок нестягненої суми за виконавчим документом 0 гривень, сума стягнутого виконавчого збору/сума стягненої винагороди приватного виконавця 0 гривень.
При цьому, в рамках зазначеного виконавчого провадження № 73383574 державним виконавцем було прийнято постанову про стягнення виконавчого збору від 25.06.2025, яку виділено в окреме провадження для її примусового виконання та з приводу виконання якої відкрито виконавче провадження № 78472601 від 27.06.2025.
У подальшому, Основ'янсько-Слобідським відділом державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції в рамках виконавчого провадження № 78472601 прийнято постанови про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження від 27.06.2025 та про арешт коштів боржника від 01.07.2025.
Позивач не погоджується з прийнятими відповідачем постановами, у зв'язку з чим звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" (далі за текстом - Закону № 1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
За частиною першою статті 3 Закону № 1404-VIII відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: 5) постанов державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанов державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанов приватних виконавців про стягнення основної винагороди.
Строки, зазначені в частині першій цієї статті, встановлюються для виконання рішення з наступного дня після набрання ним законної сили чи закінчення строку, встановленого в разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а якщо рішення підлягає негайному виконанню - з наступного дня після його прийняття.
Згідно з частиною першою статті 27 Закону № 1404-VIII виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
За частиною другою статті 27 Закону № 1404-VIII виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.
Відповідно до частини четвертої статті 27 Закону № 1404-VIII державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
Згідно з частиною першою статті 40 Закону № 1404-VIII у разі закінчення виконавчого провадження (крім закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв'язку із закінченням виконавчого провадження.
Виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до частини третьої статті 40 Закону № 1404-VIII у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев'ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.
Відповідно до частини першої статті 42 Закону № 1404-VIII кошти виконавчого провадження складаються з: 1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця; 2) авансового внеску стягувача; 3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.
За частиною другою статті 42 Закону № 1404-VIII витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження.
За частиною четвертою статті 42 Закону № 1404-VIII на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження виконавцем виноситься постанова про їх стягнення.
Відповідно до частини першої статті 45 Закону № 1404-VIII розподіл стягнутих виконавцем з боржника за виконавчим провадженням грошових сум (у тому числі одержаних від реалізації майна боржника) здійснюється у такій черговості: 1) у першу чергу повертається авансовий внесок стягувача на організацію та проведення виконавчих дій; 2) у другу чергу компенсуються витрати виконавчого провадження, не покриті авансовим внеском стягувача; 3) у третю чергу задовольняються вимоги стягувача та стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків фактично стягнутої суми або основна винагорода приватного виконавця пропорційно до фактично стягнутої з боржника суми (крім виконавчих документів про стягнення аліментів); 4) у четверту чергу стягуються штрафи, накладені виконавцем відповідно до вимог цього Закону, та виконавчий збір або основна винагорода за виконавчими документами про стягнення аліментів.
З аналізу правових норм Закону України "Про виконавче провадження" можна дійти висновку, що стягнення виконавчого збору (крім визначених законом випадків, коли виконавчий збір не стягується) пов'язується з початком примусового виконання рішення; про стягнення виконавчого збору державний виконавець зазначає у постанові про відкриття виконавчого провадження, при цьому одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження державним виконавцем приймається постанова про стягнення виконавчого збору, у якій зазначаються розмір та порядок стягнення нарахованого виконавчого збору.
При цьому стягнення виконавчого збору є дією, яку вчиняє державний виконавець у межах виконавчого провадження, незалежно від здійснених дій, і є встановленою державою складовою процедури виконавчого провадження, що гарантує ефективне здійснення виконання рішення суду боржником за допомогою стимулювання боржника до намагання виконати виконавчий документ самостійно до відкриття виконавчого провадження у зв'язку із ймовірністю стягнення відповідної суми у випадку примусового виконання.
Таким чином, стягнення виконавчого збору зумовлюється лише фактом початку примусового виконання (відкриттям виконавчого провадження) та не ставиться у залежність від фактично вчинених дій щодо примусового виконання. Стягнення виконавчого збору є не правом, а обов'язком державного виконавця при відкритті виконавчого провадження. Крім того, на момент відкриття виконавчого провадження державний виконавець не зобов'язаний самостійно з'ясовувати будь-яку інформацію щодо виконання судового рішення боржником, оскільки вчинення будь-яких дій до відкриття виконавчого провадження Законом №1404-VIII не передбачено.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 21.10.2021 у справі № 640/31541/20, від 30.06.2021 у справі № 460/2478/19, від 25.05.2023 у справі № 420/1233/19 та від 27.07.2023 у справі № 500/3394/22.
З огляду на приписи частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до висновку щодо застосування норм матеріального права, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду №755/10947/17 від 30.01.2019, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду.
Суд не приймає до уваги посилання позивача на правові позиції Верховного Суду, викладені в наведених у позовній заяві постановах від 11.03.2020 у справі № 2540/3203/18 та від 22.01.2021 у справі № 400/4023/19, оскільки зазначені постанови є нерелевантними до обставин даної справи та прийняті Верховним Судом раніше, ніж наведені вище судом правові позиції Верховного Суду, що враховуються при розгляді даної справи.
Суд звертає увагу, що станом на дату винесення оскаржуваної постанови про стягнення виконавчого збору Закон № 1404-VІІІ діяв у редакції Закону України від 03 липня 2018 року № 2475-VIII, який набрав чинності з 28 серпня 2018 року (далі - Закон № 2475-VIII).
Так указаним Законом № 2475-VIII у статті 27 Закону №1404-VІІІ у частині другій слова «фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом» замінено словами «підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів».
Виконавчий збір стягується незалежно від вчинення державним виконавцем заходів примусового виконання, передбачених цим Законом.
Таким чином, Закон № 606-XIV (в редакції, чинній на момент відкриття виконавчого провадження №49784356), так само як і Закон № 1404-VIII (у редакції Закону № 2475-VIII), не ставлять можливість застосування санкцій у вигляді стягнення виконавчого збору в залежність від фактичного вчинення державним виконавцем дій, спрямованих на примусове виконання рішення суду або іншого виконавчого документу.
Окрім того, як вбачається з матеріалів справи, виконавче провадження щодо стягнення аліментів відкрито 21.11.2023, позивачем не подано жодних доказів сплати аліментів до відкриття виконавчого провадження.
За викладених висновків суд не погоджується з доводами позивача про протиправність постанови старшого державного виконавця Основ'янсько-Слобідського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Цидибраги Андрія Сергійовича про стягнення виконавчого збору в розмірі 18 895,91 грн у виконавчому провадженні № 73383574. Під час розгляду справи судом не встановлено обставин щодо протиправності зазначеної постанови.
Отже, постанова старшого державного виконавця Основ'янсько-Слобідського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Цидибраги Андрія Сергійовича про стягнення виконавчого збору в розмірі 18 895,91 грн у виконавчому провадженні № 73383574 не підлягає скасуванню.
Разом з тим, варто звернути увагу також на постанову Верховного Суду від 22 жовтня 2021 року у справі № 520/17933/2020, у якій, з-поміж іншого, цей суд зазначив таке: «З аналізу статей 26, 45 Закону України «Про виконавче провадження» слідує, що про стягнення виконавчого збору державний виконавець зазначає у постанові про відкриття виконавчого провадження, а його безпосереднє стягнення здійснюється без виокремлення в інше виконавче провадження за рахунок стягнутих із боржника грошових сум одночасно із задоволенням вимог стягувача.
Винятком з цього правила є випадки, передбачені частиною третьої статті 40 Закону України «Про виконавче провадження», зокрема у разі повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 1 частини першої статті 37 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто.
У такому випадку виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа стягувачу виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує на загальних підставах в окремому виконавчому провадженні».
Зважаючи на наведене суд в контексті обставин цієї справи - зазначає, що державний виконавець зобов'язаний стягнути виконавчий збір навіть після того, як виконавчий документ повернений стягувачу (якщо цей збір не був стягнений до повернення виконавчого документа). Текстуальний виклад частини третьої статті 40 Закону № 1404-VIII дає підстави вважати, що цей обов'язок державний виконавець має реалізувати шляхом винесення - після постанови про повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, визначених Законом № 1404-VIII, - постанови про стягнення виконавчого збору (якщо виконавчий збір не був стягнений в рамках виконавчого провадження за «основним» виконавчим документом) і для примусового виконання цієї постанови відкрити виконавче провадження, про що теж ухвалити відповідну постанову.
З погляду суду, окреслений алгоритм дій державного виконавця має своє пояснення (сенс), адже під час виконавчого провадження з примусового виконання, зокрема, судового рішення (як-от в цій справі) виконавчий збір може бути стягнений (повністю або частково) та зарахований до Державного бюджету України, що таким чином не дає підстав (передумов) для повторного стягнення з боржника тієї самої суми виконавчого збору за тим самим виконавчим документом після того, як стягувач подав заяву про його повернення.
Водночас якщо виконавчий збір не був стягнений (повністю) в рамках «основного» виконавчого провадження, а виконавчий документ підлягає поверненню стягувачеві (зокрема з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 37 Закону № 1404-VIII), то державний виконавець зобов'язаний його стягнути у рамках окремого (іншого) виконавчого провадження, передумовою для відкриття якого Закон № 1404-VIII (частина третя статті 40) передбачив винесення постанови про стягнення виконавчого збору.
Аналогічним чином державний виконавець діє і щодо стягнення витрат виконавчого провадження, які також підлягають стягненню навіть після того як виконавчий документ повернений стягувачу.
Так, під час розгляду судом даної справи встановлено, що державний виконавець відкрив виконавче провадження з примусового стягнення виконавчого збору на підставі постанови про стягнення виконавчого збору (27.06.2025) до того, як виникли підстави для повернення виконавчого документу стягувачу (03.07.2025), тобто в рамках основного виконавчого провадження з примусового виконання судового наказу Комінтернівського районного суду м. Харкова.
З огляду на наведені міркування суд вважає, що за описаних обставин цієї справи ухвалення спірної постанови про відкриття виконавчого провадження № 78472601 до того, як виникли підстави для повернення виконавчого документу стягувачу, не відповідало приписам частини третьої статті 40 Закону № 1404-VIII.
За викладених обставин, з метою захисту прав позивача в спірних правовідносинах, суд доходить висновку про необхідність виходу за межі позовних вимог та часткове задоволення позову з інших підстав ніж у позовній заяві.
Так, суд зазначає, що постанова Основ'янсько-Слобідського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 27.06.2025 про відкриття виконавчого провадження №78472601 була прийнята державним виконавцем передчасно, тому така постанова є протиправною та підлягає скасуванню.
Як наслідок, підлягають скасуванню постанови Основ'янсько-Слобідського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 27.06.2025 про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження та про арешт коштів боржника від 01.07.2025, винесені у виконавчому провадженні №78472601.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України зазначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Отже, розглянувши подані сторонами документи і матеріали справи, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
Щодо вимог позивача про стягнення витрат, пов'язаних із наданням правничої допомоги в розмірі 15 000,00 грн, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи, до яких, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з ч.ч. 2-5 ст. 134 КАС України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до ч.ч. 1, 9 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Тобто, розмір суми витрат на правничу допомогу адвоката визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу та вартості виконаних робіт.
На підтвердження понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу у сумі 15000,00 грн до суду надано копії: договору про надання правничої допомоги № 12/02/01 від 12.02.2025; додатку № 1 від 04.07.2025 до договору; рахунку на оплату послуг від 04.07.2025; акту прийняття-передачі правової допомоги № 1 від 04.07.2025; касового ордеру про сплату послуг на суму 15 000,00 грн.
Дослідивши подані позивачем документи щодо надання правничої допомоги позивачу судом встановлено, що представник позивача прийняв на себе зобов'язання про надання правової допомоги позивачу, а саме щодо представництва позивача стосовно захисту його прав та інтересів в адміністративній справі за його позовом до Основ'янсько-Слобідського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання протиправною та скасування постанови.
Сторонами узгоджена вартість таких послуг у розмірі 15 000,00 грн.
Суд враховує, що цей спір виник у справі незначної складності та не характеризується наявністю виключної правової проблеми, значним суспільним інтересом до її розгляду, великою кількістю зібраних і поданих до суду доказів тощо.
Матеріали справи не містять відомостей про збирання представником позивача доказів задля звернення до суду, обсяг наданих письмових доказів є незначним.
Суд акцентує увагу на тому, що особа має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Верховний Суд у постанові від 11.12.2019 у справі №545/2432/16-а зазначив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
При визначенні суми відшкодування судових витрат, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 19.09.2019 у справі №826/8890/18.
У даній справі представником позивача складено та подано до суду позовну заяву, інших дій не вчинялося.
При цьому, в межах даної справи суд дійшов висновку про часткове задоволення позовної заяви, однак з інших підстав, аніж з тих, що зазначені позивачем у позовній заяві. Доводи позивача щодо протиправності оскаржуваних у даній справі постанови, викладені в позовній заяві, визнані судом необґрунтованими під час розгляду справи.
Виходячи з вищеописаних обставин справи, оцінивши надані представником позивача докази у їх сукупності, враховуючи принципи обґрунтованості, співмірності й пропорційності судових витрат, а також те, що позов підлягає частковому задоволенню судом з інших підстав, аніж тих, що зазначені в позовній заяві, дійшов висновку про необхідність зменшення витрат на професійну правничу допомогу у цій справі до 500,00 грн.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, розподіл витрат зі сплати судового збору не здійснюється.
Керуючись ст.ст. 6-9, 241-243, 255, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Основ'янсько-Слобідського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (майдан Захисників України, буд. 7/8, 7 пов., м. Харків, 61001, ЄДРПОУ 41430683) про визнання протиправними та скасування постанов - задовольнити частково.
Визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Основ'янсько-Слобідського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 27.06.2025 про відкриття виконавчого провадження № 78472601.
Визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Основ'янсько-Слобідського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 27.06.2025 про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження, прийняту в межах виконавчого провадження № 78472601.
Визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Основ'янсько-Слобідського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про арешт коштів боржника від 01.07.2025, прийняту в межах виконавчого провадження № 78472601.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Основ'янсько-Слобідського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 500,00 грн (п'ятсот гривень 00 копійок).
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Дмитро ВОЛОШИН