Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
місто Харків
07.11.2025р. справа №520/18054/25
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сліденка А.В., розглянувши за процедурою письмового провадження у порядку ст.263 КАС України справу за позовом ОСОБА_1 (далі за текстом - заявник, громадянин, позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі за текстом - відповідач, владний суб'єкт, адміністративний орган, Управління) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
Позивач у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про: 1) визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо переведення виплати пенсії ОСОБА_1 через відділення поштового зв'язку; 2) визнання протиправною бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо не поновлення виплати пенсії ОСОБА_1 , не виплати компенсації втрати частини доходу та не виплати пенсії на визначений пенсіонером банківський рахунок; 3) зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області поновити виплату пенсії за віком ОСОБА_1 з дати припинення з 01.04.2023 року з компенсацію втрати частини доходу та виплачувати пенсію на визначений пенсіонером банківський рахунок відповідно зазначеним банком в заяві реквізитам.
Аргументуючи ці вимоги, зазначив, що органом публічної адміністрації штучно створено перешкоду в поновленні пенсії.
Відповідач із поданим позовом не погодився.
Аргументуючи заперечення проти позову зазначив, що Порядок виплати пенсій через банківські установи визначено постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.1999 № 1596, якою передбачено, що у разі неотримання пенсії протягом року банк повідомляє орган Пенсійного фонду, а одержувач має подати нову заяву з необхідними документами. Через відсутність звернення ОСОБА_1 після направлення повідомлення від 21.02.2023 № 2000-0502-9/21638 виплата пенсії з 01.04.2023 здійснювалася через відділення поштового зв'язку, а з 01.11.2023 припинена на підставі п.п. 4 п. 1 ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Подання документів для поновлення виплати регулюється Порядком № 22-1, який дозволяє надсилання заяви поштою особами, що тимчасово перебувають за кордоном, за умови надання засвідчених документів, у тому числі про підтвердження факту, що особа є живою. Оскільки пенсія позивачу з 01.11.2023 не нараховується і не виплачується, підстав для нарахування компенсації втрати частини доходів за Законом № 2050 немає.
Суд, повно виконавши процесуальний обов'язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.
Установлені судом обставини спору полягають у наступному.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , народилася в Україні, до березня 1994 проживала у АДРЕСА_1 , та отримувала пенсію за віком.
У подальшому позивач виїхав на постійне місце проживання до Ізраїлю, в зв'язку з чим виплату пенсії було припинено з 1994 року.
Постановою Фрунзенського районного суду м. Харкова від 19.08.2018р. у справі №645/4588/17 було визнати протиправним рішення №689 від 02.10.2017 року Індустріального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова про відмову у призначені пенсії ОСОБА_1 . Зобов'язано Індустріальне об'єднане управління Пенсійного фонду України м. Харкова здійснити перерахунок розміру та поновити виплату пенсії за віком ОСОБА_1 з 01.10.2014 р., з нарахуванням компенсації втрати частини доходів, застосуванням всіх підвищень, індексацій, надбавок та доплат, передбачених чинним пенсійним законодавством України, як не працюючому пенсіонеру, дитині війни, в розмірах не менше прожиткового мінімуму для непрацездатних осіб.
За викладеними у відзиві твердженнями, на виконання цього рішення суду ОСОБА_1 було здійснено з 01.10.2014 поновлення виплати пенсії у зазначеному порядку, внаслідок чого виплату пенсії фактично розпочато з 01.03.2019.
За результатами надходження 07.02.2023 повідомлення банківської установи від 25.12.2022 про зазначення ОСОБА_1 у переліку осіб, визначених пунктом 16 Порядку №1596, Головним управлінням на адресу її перебування на обліку як одержувача пенсії було направлено лист від 21.02.2023 № 2000-0502-9/21638 щодо необхідності поновлення заяви про виплату пенсії через банківську установу.
У зв'язку із відсутністю звернення позивача, виплата пенсії з 01.04.2023 здійснювалась через відділення поштового зв'язку №61091 АТ "Укрпошта" та місцем перебування на обліку як одержувача пенсії.
Згідно із звітністю АТ" Укрпошта" пенсія за період з 01.04.2023 по 31.10.2023 заявником не отримана, у зв'язку з чим в подальшому з 01.11.2023 виплату пенсії заявнику було припинено відповідно до п.п.4 п.1 ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку з неотриманням призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд.
05.03.2025 року представник позивача звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області із заявою стосовно поновлення виплати пенсії.
Листом від 12.03.2025 №2000-0308-8/38557 заявника повідомлено, що на виконання рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 19.02.2018 у справі №645/4588/17 ОСОБА_1 було здійснено з 01.10.2014 поновлення виплати пенсії у зазначеному порядку, внаслідок чого виплату пенсії фактично розпочато з 01.03.2019: пенсію за березень 2019 року у розмірі 1535,00 грн. та доплату за період з 01.10.2014 по 28.02.2019 у сумі 58001,00 грн. нараховано до виплати у березні 2019 року через поточний рахунок банківської установи АТ КБ «Приватбанк». За результатами надходження 07.02.2023 повідомлення банківської установи від 25.12.2022 про зазначення ОСОБА_1 у переліку осіб, визначених пунктом 16 Порядку №1596, головним управлінням на адресу її перебування на обліку як одержувача пенсії було направлено лист від 21.02.2023 № 2000-0502-9/21638 щодо необхідності поновлення заяви про виплату пенсії через банківську установу. Враховуючи вищевикладене та відсутність звернення заявниці, виплата пенсії з 01.04.2023 здійснювалась через відділення поштового зв'язку № 61091 АТ «Укрпошта» за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії. Згідно із звітністю АТ «Укрпошта» пенсія за період з 01.04.2023 по 31.10.2023 ОСОБА_1 не отримана. З 01.11.2023 виплату пенсії ОСОБА_1 припинено відповідно до п.п.4 п.1 ст.49 Закону № 1058 у зв'язку з неотриманням призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд.
11.06.2025 року представник позивача звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області із заявою та просив перерахувати розмір пенсії, поновити з дати припинення, виплатити компенсацію втрати частини доходів за всі періоди невиплати пенсії, виплачувати пенсію на визначений пенсіонером банківський рахунок відкритий в ПАТ АБ «Південний» відповідно зазначеним в заяві реквізитам. До вказаної заяви позивачем було надано нотаріально засвідчену довіреність №60/25 від 12.01.2025р., паспорт громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_1 від 13.02.2020р.
Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 26.06.2025 року повідомлено, що відповідно до пункту 1.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (зі змінами) та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 27.12.2005 за № 1566/11846, заява про поновлення пенсії подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України. Для осіб, які у зв'язку з агресією російської федерації тимчасово проживають за кордоном та отримали тимчасовий захист або статус біженця, у період дії воєнного стану в Україні та протягом трьох наступних місяців після місяця, в якому його буде припинено чи скасовано, заяву про поновлення та документи, необхідні для поновлення пенсії, можливо надсилати засобами поштового зв'язку. Для поновлення пенсії до заяви про призначення/перерахунок пенсії додаються: копія документу/документів про отримання тимчасового захисту або статусу біженця, реєстрацію їх місця тимчасового проживання/перебування за кордоном (з перекладом); оригінал документу про посвідчення факту, що фізична особа є живою (з перекладом); копія паспорта громадянина України.
30.06.2025 року представник позивача звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області із заявою та просив повідомити що саме було підставою переведення виплата пенсії з 01.04.2023 через відділення поштового зв'язку, надіслати копію повідомлення банку та докази одержання пенсії за довіреністю більш як один рік або не одержання з поточного рахунку, надіслати довідку про нараховану та фактично виплачену пенсію, компенсацію втрати частини доходу ОСОБА_1 за період з 01.10.2014 року по березень 2019 року та її розрахунок.
Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 03.07.2025 року №2000-0402-8/101166 повідомлено, що на виконання рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 19.02.2018 року по справі № 645/4588/17 ОСОБА_1 було здійснено поновлення виплати пенсії з 01.10.2014 року. Виплату пенсії ОСОБА_1 розпочато з 01.03.2019 через банківську установу АТ КБ «Приватбанк». Доплата за період з 01.10.2014 по 31.03.2019 у сумі 59536,00 грн. була нарахована до виплати у березні 2019 через поточний рахунок банківської установи АТ КБ «Приватбанк». Нараховано компенсацію втрати частини доходів за період з 01.01.2018 по 28.02.2019 у сумі 4408,08 грн., яка буде виплачена після вирішення питання поновлення виплати пенсії. За повідомленням банківської установи від 25.12.2022 № 20.1.0.0.0/7- 20221220/552, яке надійшло до головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області 07.02.2023 ОСОБА_1 зазначено у переліку осіб, визначених пунктом 16 Порядку. Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області на адресу ОСОБА_1 , що міститься в електронній пенсійній справі, було направлено лист від 21.02.2023 № 2000-0502-9/21638 щодо необхідності поновлення заяви на виплату пенсії через банківську установу. Враховуючи вищевикладене та відсутність звернення ОСОБА_1 , виплата пенсії, починаючи з квітня 2023, здійснювалась через відділення поштового зв'язку 61091 АТ «Укрпошта» за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії. Згідно звітності АТ «Укрпошта» пенсія за період з квітня 2023 по жовтень 2023 ОСОБА_1 не отримана. З листопада 2023 виплату пенсії ОСОБА_1 припинено відповідно до підпункту 4 пункту 1 статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» в зв'язку з неотриманням призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд.
Стверджуючи про протиправність відмови органу публічної адміністрації у поновленні пенсії, заявник ініціював даний спір.
Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.
Право громадян України на соціальний захист проголошено ст.46 Конституції України, конкретизовано п.6 ч.1 ст.92 Конституції України і з 01.01.2004р. деталізовано нормами, насамперед, Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі за текстом - Закон №1058-IV), який був прийнятий на зміну положенням Закону України від 05.11.1991р. №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення".
Відповідно до ст. 1 Закону № 1058-IV, пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Тож, на правові відносини з приводу одержання пенсії поширюється правовий режим захисту згідно з ст.1 Протоколу Першого до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Статтею 4 Закону № 1058-IV визначено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України Про недержавне пенсійне забезпечення, Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
Згідно з ч.1 ст.9 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" відповідно до цього закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Відповідно до ч. 2 ст. 45 Закону № 1058-IV, пенсія призначається довічно або на період, протягом якого пенсіонер має право на виплату пенсії відповідно до цього Закону.
Питання виплати пенсій врегульовані нормами статті 47 зазначеного Закону, згідно з якою пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.
Відносини з приводу припинення та поновлення виплати пенсії унормовані приписами ст.27 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування та ст.49 Закону № 1058-IV.
Так, згідно з ст.27 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування виплати та надання соціальних послуг, на які має право застрахована особа за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, може бути припинено: а) якщо виплати призначено на підставі документів, що містять неправдиві відомості; б) якщо страховий випадок стався внаслідок дії особи, за яку настає кримінальна відповідальність; в) якщо страховий випадок стався внаслідок умисної дії особи; г) внаслідок невиконання застрахованою особою своїх обов'язків щодо загальнообов'язкового державного соціального страхування; д) в інших випадках, передбачених законами.
З положень наведеної норми права слідує відсутність такої підстави для припинення грошових виплат з соціального страхування як неотримання одержувачем грошових платежів понад певний проміжок часу.
Між тим, за змістом ст.49 Закону № 1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 21) за заявою пенсіонера про припинення виплати пенсії у зв'язку з тимчасовим проживанням за кордоном; 3) у разі смерті пенсіонера, визнання його безвісно відсутнім або оголошення померлим у встановленому законом порядку; 31) у разі надання пенсіонеру статусу особи, зниклої безвісти за особливих обставин, відповідно до Закону України "Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин"; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 41) у разі непроходження фізичної ідентифікації у випадках, передбачених законодавством; 5) в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з ч. 2 ст. 49 Закону № 1058-IV поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.
Суд відмічає, що відповідно до ст.46 Закону № 1058-IV нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.
Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Згідно зі ст.51 Закону № 1058, у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Рішенням Конституційного Суду України від 7 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону № 1058 щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним). Зазначені положення Закону № 1058-ІV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Згідно із частиною другою статті 2 Закону України від 11.12.2003р. №1382-IV «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація міста проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Відповідно до статті 24 Конституції України, не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Отже, кожен громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання, зі збереженням усіх конституційних прав, а тому позивач, незалежно від його проживання в Державі Ізраїль, вправі користуватися всіма своїми конституційними правами, в тому числі і на пенсійне забезпечення, а тому за відсутності законодавчих перешкод відповідач зобов'язаний відновити йому виплату пенсії.
Окремо суд зважає, що право реально існуючого громадянина на отримання призначеної на підставі достовірних і правдивих документів пенсії підпадає під захист за ст.1 Протоколу Першого до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і право власності на згадані кошти не може бути припинено ані унаслідок збігу 3 років від календарної дати нарахування пенсії, ані унаслідок збігу 6 місяців від календарної дати неотримання пенсії, бо указане є невиправданим втручанням у право учасника суспільних відносин на мирне володіння майном.
Також, у пункті 3 Рішення Конституційного Суду України № 25-рп/2009 від 07 жовтня 2009 року зазначено, що пункт 2 частини першої статті 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" створено правову ситуацію, у якій громадяни, які працювали на території України, сплачували страхові внески і отримали право на пенсію, але обрали постійним місцем проживання державу, з якою Україна не уклала міжнародний договір щодо виплати громадянам України пенсій, зароблених в Україні, позбавлені можливості їх одержувати. При цьому наголошується, що вказані положення Закону суперечать приписам Конституції України щодо неможливості скасування конституційних прав і свобод, рівності конституційних прав і свобод громадян незалежно від місця проживання, гарантування піклування та захисту громадянам України, які перебувають за її межами, права громадян на соціальний захист у старості.
Отже, виходячи із правової, соціальної природи пенсій, право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватись з такою умовою, як постійне проживання в Україні або відсутність міжнародного договору, ратифікованого Верховною Радою України; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія - в Україні чи за її межами, що також передбачено в статті 46 Конституції України.
При цьому, як встановлено з матеріалів справи, підставою для відмови позивачу у поновленні виплати пенсії слугувало те, що до поданої заяви про поновлення виплати пенсії не долучено повного пакету документів, а саме відсутні копія документу/документів про отримання тимчасового захисту або статусу біженця, реєстрацію їх місця тимчасового проживання/перебування за кордоном (з перекладом); оригінал документу про посвідчення факту, що фізична особа є живою (з перекладом); копія паспорта громадянина України.
Відповідно до пункту 12 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України № 121 від 01.03.2001 та Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" Правління Пенсійного фонду України постановою № 22-1 від 25.11.2005 затвердило Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (в подальшому Порядок № 22-1).
Згідно із пунктом 1.1 Порядку № 22-1, у період дії воєнного стану в Україні та протягом трьох наступних місяців після місяця, в якому його буде припинено чи скасовано, заява про призначення (поновлення) пенсії та документи, необхідні для призначення особами, які у зв'язку з агресією Російської Федерації тимчасово проживають за кордоном та отримали тимчасовий захист або статус біженця, можуть надсилатись поштою.
Відповідно до розд. ІІ Порядку № 22-1, для поновлення пенсії до заяви про призначення / перерахунок пенсії додаються:
копія документу / документів про отримання тимчасового захисту або статусу біженця, реєстрацію їх місця тимчасового проживання / перебування за кордоном (з перекладом);
оригінал документу про посвідчення факту, що фізична особа є живою (з перекладом);
копія паспорта громадянина України.
Форма заяви про призначення (поновлення) пенсії наведена в додатку 1 до Порядку.
Заява про поновлення пенсії може подаватись до будь-якого територіального органу Пенсійного фонду України незалежно від місця реєстрації особи.
Додані до заяви про поновлення копії документів повинні бути засвідчені дипломатичним представництвом або консульською установою України або нотаріально.
Відповідно до п.1.8 Порядку № 22-1, днем звернення за поновленням пенсії вважається дата, що зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви , що передбачено пунктом.
Судовим розглядом встановлено, що листами ГУ ПФУ в Харківській області від 12.03.2025 та від 26.06.2025, зокрема, повідомлено представника заявника, що виплата позивачу пенсії призупинена та запропоновано для поновлення її пенсійних виплат звернутися з відповідною заявою про поновлення пенсії.
11.06.2025р. заявником подано відповідачу заяву про перерахунок розміру пенсії, поновлення пенсії з дати припинення, виплати компенсації втрати частини доходу, проте до суду не надано будь-яких доказів долучення до вказаної заяви копії документу / документів про отримання тимчасового захисту або статусу біженця, реєстрацію їх місця тимчасового проживання / перебування за кордоном (з перекладом); оригіналу документу про посвідчення факту, що фізична особа є живою (з перекладом); копії паспорта громадянина України.
Тож суд доходить до переконання про те, що у відповідача за указаним зверненням були відсутні правові підстави для поновлення пенсії заявника з 01.04.2023 року.
Суд наголошує, що згідно з п.3 ч.1 ст.49 Закону № 1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється у разі смерті пенсіонера, визнання його безвісно відсутнім або оголошення померлим у встановленому законом порядку.
Згідно з п.4 ч.1 ст.49 Закону № 1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд.
Наведені норми національного закону України є чинними у межах спірних правовідносин, неконституційними не визнавались, не можуть бути кваліфіковані у якості свавільного та необумовленого дією факторів об'єктивного характеру втручання у вільне володіння особою власним майном у вигляді пенсії, позаяк за правовою природою пенсія є індивідуальним та персоналізованим грошовим платежем конкретній особі і у разі перебування цієї особи поза межами України компетентний орган публічної адміністрації не має інших джерел здобуття інформації про таку особу, окрім, отримання, зокрема, оригіналу документу про посвідчення факту, що фізична особа є живою (з перекладом).
Суд зазначає, що позивач народився ІНФОРМАЦІЯ_2 , станом на дату звернення із заявою про поновлення пенсії заявнику виповнилось 86 років, тому з огляду на похилий вік сумніви пенсійного органу стосовно правомірності поновлення пенсії без надання представником заявника, зокрема, оригіналу документу про посвідчення факту, що фізична особа є живою (з перекладом) є обґрунтованими.
Відтак, за цим епізодом оскаржене управлінське волевиявлення суб"єкта владних повноважень не може бути кваліфіковане у якості свавільного чи необґрунтованого.
Стосовно позову за епізодом зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області поновити виплату пенсії заявнику на банківський рахунок, визначений пенсіонером у заяві, поданій його представником із зазначенням відповідних реквізитів банку, суд зазначає таке.
Порядком виплати пенсій та грошової допомоги через поточні рахунки в банках, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.1999 № 1596 (в подальшому Порядок № 1596, чинному на час виникнення спірних правовідносин) визначено механізм виплати пенсій та грошової допомоги їх одержувачам управліннями Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, об'єднаними управліннями (далі - органи Пенсійного фонду), головними управліннями Пенсійного фонду України в областях, м. Києві та структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад (далі - органи соціального захисту населення), а також інших грошових виплат, що фінансуються органами соціального захисту населення за рахунок відповідних бюджетів (далі - пенсія та грошова допомога), шляхом зарахування на поточні рахунки одержувачів пенсії та грошової допомоги (далі - одержувачі) в уповноважених банках.
Згідно з п. 6 Порядку № 1596, одержувачі самостійно вибирають уповноважений банк для відкриття поточного рахунка.
Відповідно до п.п. 8-9 Порядку №1596, поточні рахунки одержувачам відкриваються уповноваженими банками згідно з вимогами, встановленими нормативно-правовими актами Національного банку, що регулюють порядок відкриття рахунків у національній та іноземній валюті.
Між уповноваженим банком і одержувачем укладається договір банківського рахунка. Положеннями договору не можуть погіршуватися умови виплати пенсій та грошової допомоги, встановлені цим Порядком. Умови договору повинні передбачати можливість його розірвання за ініціативою однієї із сторін.
У разі відкриття поточного рахунка за зверненням органу Пенсійного фонду України або органу соціального захисту населення одержувач повинен укласти договір банківського рахунка із зазначеним у заяві уповноваженим банком.
Згідно з п.10 Порядку № 1596, заява про виплату пенсії або грошової допомоги (додаток 1) або заява про виплату пенсії або грошової допомоги з відкриттям рахунка (додаток 4) подається одержувачем особисто до органу Пенсійного фонду України або органу соціального захисту населення за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання одержувача в населеному пункті в межах України.
Заява про виплату пенсії або грошової допомоги може прийматися органом Пенсійного фонду України або органом соціального захисту населення через установи уповноваженого банку, зокрема, в електронній формі з накладенням кваліфікованого електронного підпису або удосконаленого електронного підпису, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису відповідно до вимог Закону України “Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», одержувача та уповноваженого працівника банку.
Заява приймається за умови пред'явлення паспорта громадянина України або іншого документа, що посвідчує особу та підтверджує її вік, і визначеного законодавством документа, необхідного для з'ясування місця її проживання, та реєструється в установленому порядку.
У разі отримання від одержувача заяви про виплату пенсії або грошової допомоги з відкриттям рахунка орган Пенсійного фонду України або орган соціального захисту населення інформує одержувача про необхідність укладення договору банківського рахунка із зазначеним у заяві уповноваженим банком.
Органи Пенсійного фонду України та органи соціального захисту населення формують перелік одержувачів на підставі отриманих заяв про виплату пенсії або грошової допомоги з відкриттям рахунка та разом із необхідними для відкриття поточних рахунків таким особам документами та відомостями, визначеними нормативно-правовими актами Національного банку, подають його відповідному уповноваженому банку у строки, визначені у договорі, але не пізніше ніж через п'ять робочих днів з дати прийняття документів.
Уповноважений банк може відмовити у відкритті поточного рахунка одержувачу з підстав, визначених законодавством та/або нормативно-правовими актами Національного банку, або у разі надання не в повному обсязі та/або недостовірної інформації чи документів, що містять недостовірну/неправдиву інформацію, та/або будь-яких інших відомостей, необхідних уповноваженому банку для відкриття поточного рахунка згідно з вимогами законодавства та/або нормативно-правових актів Національного банку, про що повідомляє відповідному органу Пенсійного фонду України або органу соціального захисту населення із зазначенням причин відмови у відкритті рахунка для інформування одержувача або подання відсутньої/уточнювальної інформації, відсутніх відомостей та/або документів.
Уповноважений банк щомісяця не пізніше 20 числа подає органам Пенсійного фонду України або органам соціального захисту населення перелік відкритих за зверненнями органів Пенсійного фонду України та органів соціального захисту населення поточних рахунків одержувачам із зазначенням номерів таких рахунків та інформації про укладення договорів банківського рахунка з одержувачами, а в разі відмови у відкритті поточного рахунка - інформацію про причину відмови.
Заява про виплату пенсії або грошової допомоги може подаватися до органу Пенсійного фонду України в електронній формі через веб-портал електронних послуг Пенсійного фонду України з використанням засобів електронної ідентифікації з високим або середнім рівнем довіри відповідно до вимог Законів України “Про електронні документи та електронний документообіг» і “Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги».
З урахуванням зазначеного, підставою для виплати пенсії через поточні рахунки в банках є заява про виплату пенсії або грошової допомоги, яка може бути подана пенсійному органу відповідно до п. 10 Порядку № 1596, двома шляхами: особисто пенсіонером до органу Пенсійного фонду або від установи уповноваженого банку.
Відповідно до п. 4.10 Порядку № 22-1, заяви про виплату пенсії реєструються в журналі вхідної кореспонденції. Заява про виплату пенсії через банківський рахунок подається заявником згідно з Порядком виплати пенсій та грошової допомоги за згодою пенсіонерів та одержувачів допомоги через їхні поточні рахунки у банках, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.1999 № 1596 (зі змінами).
Суд зазначає, що наразі відсутні підстави для поновлення пенсійних виплат заявника, у зв'язку із цим відсутні підстави для задоволення позовної вимоги в частині зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області поновити виплату пенсії на визначений пенсіонером банківський рахунок за заявою поданою представником відповідно зазначеним банком в заяві реквізитам, оскільки вона є похідною та не підлягає задоволенню.
Стосовно позову за епізодом спонукання суб"єкта владних повноважень до нарахування компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати суд зазначає, що питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19.10.2000 № 2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон № 2050-III) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159 (далі - Порядок № 159).
За статтею 1 Закону № 2050-III підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші (стаття 2 Закону № 2050-III).
Відповідно до статті 3 вказаного Закону сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Статтею 4 Закону № 2050-III передбачено, що виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
З метою реалізації Закону №2050-ІІІ постановою Кабінету Міністрів України 21.02.2001 №159 затверджено Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок №159).
Пункти 1, 2 Порядку №159 аналогічні положенням Закону №2050-ІІІ та конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.
Абзацом 1 пункту 4 Порядку №159 визначено, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Зміст наведених норм права дає підстави стверджувати, що основною умовою для виплати громадянину компенсації, передбаченої Законом № 2050-III, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів, у тому числі пенсії. Одночасно законодавець пов'язав виплату компенсації із виплатою заборгованості доходу, тобто і компенсація, і заборгованість по доходу провадиться в одному місяці.
Аналогічна позиція щодо застосування норм права викладена у постановах Верховного Суду від 23.03.2023 у справі № 520/2020/19, від 25.03.2025 у справі № 400/8389/21, від 19.06.2025 у справі №580/11000/23.
Отже, виникненню права на компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати передує несвоєчасне нарахування та виплата доходу, за певний період, адже нарахування такого виду компенсації проводиться шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць на індекс інфляції в період невиплати доходу.
Тобто, для проведення компенсації обов'язковою умовою є наявність нарахованого, але не виплаченого доходу, а також порушення встановлених строків його виплати на один і більше календарний місяць.
Судом встановлено, що пенсію заявнику не виплачено з 01.04.2023р., що не заперечується сторонами.
Водночас, враховуючи, що нараховані відповідачем суми пенсії заявнику ще не виплачені, а позовні вимоги стосуються нарахування компенсації на такі невиплачені кошти, суд дійшов висновку, що задоволення позову в цій частині є передчасним.
Розглядаючи справу, суд зауважує, що у силу правового висновку постанови Верховного Суду від 29.01.2020р. у справі №814/1460/16 адміністративний суд перевіряє рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень ретроспективно, тобто зважаючи на ті обставини, які існували у минулому на момент прийняття оспорюваного рішення (вчинення дії, допущення бездіяльності).
Продовжуючи вирішення спору, суд зважає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб'єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а у силу ч.2 ст.77 КАС України обов'язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб'єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи.
Тому відповідність закону рішення чи діяння (управлінського волевиявлення) суб'єкта владних повноважень як у спорі про набуття приватною особою додаткового блага чи активу, так і у спорі про спростування новоствореного публічного обов'язку, зокрема, за критеріями дотримання компетенції, меж повноважень, способу дій, приводу реалізації функції контролю, обґрунтованості, безсторонності (неупередженості), добросовісності, розсудливості, рівності перед законом, унеможливлення дискримінації, пропорційності, своєчасності, права особи на участь у процесі прийняття рішення, має доводитись, насамперед, відповідачем - суб'єктом владних повноважень.
При цьому, із положень частин 1 і 2 ст.77 КАС України у поєднанні з приписами ч.4 ст.9, абз.2 ч.2 ст.77, частин 3 і 4 ст.242 КАС України слідує, що владний суб'єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності у спорі за стандартом доказування - "поза будь-яким розумним сумнівом" (тобто запропоноване сприйняття ситуації повинно виключати реальну ймовірність існування у дійсності будь-якого іншого варіанту), у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - "баланс вірогідностей" (тобто запропоноване сприйняття ситуації не повинно суперечити умовам реальної дійсності і бути можливим до настання).
Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб'єктом задекларованого, але не доведеного документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не спричиняє виникнення безумовних та беззаперечних підстав для висновку про реальне існування такої обставини у дійсності.
І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст.77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб'єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з'ясування об'єктивної істини у справі.
Правильність саме такого тлумачення змісту ч.1 ст.77 та ч.2 ст.77 КАС України підтверджується правовим висновком постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020р. по справі №520/2261/19, де указано, що визначений ст. 77 КАС України обов'язок відповідача - суб'єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов'язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
Окрім того, саме таке тлумачення стандартів доказування є цілком релевантним правовому висновку постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21.
У розумінні ч.1 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
При цьому, згідно з ч.1 ст.73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, а у силу запроваджених частинами 1 і 2 ст.74 КАС України застережень суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням встановленого законом порядку або не підтверджені визначеними законом певними засобами доказування.
Відповідно до ч.1 ст.75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а за правилом ч.1 ст.76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Тлумачення змісту цієї норми процесуального закону було викладено Верховним Судом у постанові від 07.11.2019р. по справі №826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18), де указано, що обов'язковою умовою визнання протиправним волевиявлення суб'єкта владних повноважень є доведеність приватною особою факту порушення власних прав (інтересів) та доведеність факту невідповідності закону оскарженого управлінського волевиявлення.
У межах даного спору суд вважає за можливе керуватись правовою позицією, сформульованою у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21, де указано, що: 1) покладений на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність передбачає, що висновки суду можуть будуватися на умовиводах про те, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були; 2) суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв'язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування.
Тому перевіряючи наведені учасниками спору аргументи приєднаними до справи доказами, оцінивши добуті докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-77, 90, 211 КАС України, суд доходить до переконання про те, що згідно з правовими висновками постанови Верховного Суду від 02.07.2019р. по справі №140/2160/18 (адміністративне провадження №К/9901/13662/19) загальними вимогами, які висуваються до акта індивідуальної дії, як акта правозастосування, є його обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення податковим органом конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття.
Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-78, 90, 211 КАС України суд доходить до переконання про те, що у межах спірних правовідносин суб"єкт владних повноважень не допустив порушення права (інтересу) заявника під час вчинення волевиявлення з приводу відмови у поновленні раніше вже призначеної пенсії без надання заявником копії документу/документів про отримання тимчасового захисту або статусу біженця, реєстрацію їх місця тимчасового проживання/перебування за кордоном (з перекладом); оригінала документу про посвідчення факту, що фізична особа є живою (з перекладом); копії паспорта громадянина України.
Суд вкотре повторно відзначає, що безумовно, відповідно до статті 46 Конституції України та статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, пенсія є власністю особи, а держава зобов'язана гарантувати її захист і безперешкодне отримання.
Водночас реалізація цього права відбувається згідно з установленою законодавством процедури, якою передбачає, зокрема, підтвердження особою свого статусу та факту існування.
Суд бере до уваги, що позивач народився ІНФОРМАЦІЯ_2 , тобто на момент звернення до тероргану ПФУ у межах спірних правовідносин досяг віку у 86 років і не знаходиться на території України.
За таких обставин сумніви пенсійного органу стосовно поновлення виплати пенсії без надання оригіналу документа про посвідчення факту, що фізична особа є живою (з перекладом), а також інших документів, які підтверджують місце перебування та особу заявника, є обґрунтованими і такими, що спрямовані на дотримання законності та запобігання зловживанням.
Тож, оскаржене управлінське волевиявлення суб"єкта владних повноважень у вимірі обставин спірних правовідносин відповідає вимогам законодавства, здійснене у межах наданих повноважень і не може бути кваліфіковане у якості свавільного втручання у право позивача на мирне володіння своєю власністю у вигляді пенсійних виплат.
Наведене є визначеною процесуальним законом підставою для відмови у позові за епізодом основної вимоги, що зумовлює залишення позову без задоволення за усіма похідними вимогами.
Окремо суд наголошує, що у даному конкретному випадку позивач не позбавлений права повторного звернення до тероргану системи Пенсійного фонду України із заявою про поновлення виплати пенсії за умови подання всіх необхідних документів, передбачених чинним законодавством, позаяк згідно з ст.46 Закону № 1058-IV нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії, а нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів та відповідно до ст.87 Закону України від 05.11.1991р. №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення" нараховані суми пенсії, не затребувані пенсіонером своєчасно, виплачуються за минулий час не більш як за 3 роки перед зверненням за одержанням пенсії, а суми пенсії, не одержані своєчасно з вини органу, що призначає або виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком.
При розв'язанні спору, суд, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007р. у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011р. у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010р. у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994р. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008р. у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії"), надав оцінку усім юридично значимим факторам і обставинам справи, дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін, виклав власні мотиви конкретного тлумачення змісту належних норм матеріального і процесуального права.
Розгорнуті і детальні мотиви та висновки суду з приводу юридично значимих аргументів, доводів учасників справи та обставин справи викладені у тексті судового акту.
Решта доводів сторін окремій оцінці у тексті судового акту не підлягає, позаяк не впливає на правильність розв'язання спору по суті.
Розподіл судових витрат по справі слід здійснити відповідно до ст.139 КАС України та Закону України "Про судовий збір".
Керуючись ст.ст. 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.4-12, 72-77, 90, 211, 241-244, 246, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Позов - залишити без задоволення.
Роз'яснити, що судове рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України (після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду); підлягає оскарженню до Другого апеляційного адміністративного суду у строк згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати виготовлення повного судового рішення).
Суддя А.В. Сліденко