Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
10 листопада 2025 р. № 520/23824/25
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дмитра Волошина, розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної установи "Темнівська виправна колонія (№ 100)" про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії
ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Державної установи "Темнівська виправна колонія (№100)", що полягає в ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 грошового забезпечення, зокрема, з 24.05.2024 по 15.08.2025 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня кожного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії;
- зобов'язати Державну установу «Темнівська виправна колонія (№100)» здійснити ОСОБА_1 перерахунок, нарахування та виплату грошового забезпечення (з урахуванням раніше сплачених сум) за періоди: з 24.05.2025 по 31.12.2024 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" на 1 січня 2024 року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії з 01.01.2025 по 15.08.2025 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" на 1 січня 2025 року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44;
- визнати протиправною бездіяльність Державної установи «Темнівська виправна колонія (№100)», що полягає в ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 допомоги для оздоровлення за 2024 та 2025 роки з урахуванням грошового забезпечення, визначеного відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», щодо визначення посадового окладу і окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законами України «Про державний бюджет України на 2024 рік» та «Про державний бюджет України на 2025 рік» відповідно, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» із урахуванням процентної надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії обчислених із перерахованих розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням;
- зобов'язати Державну установу «Темнівська виправна колонія (№100)» перерахувати, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 допомогу для оздоровлення за 2024 та 2025 роки з урахуванням грошового забезпечення, визначеного відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», щодо визначення посадового окладу і окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законами України «Про державний бюджетна 2024 рік» та «Про державний бюджет України на 2025 рік» відповідно, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» із урахуванням процентної надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії обчислених із перерахованих розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, з урахуванням раніше виплачених сум, з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем при розрахунку позивачу щомісячного грошового забезпечення з 24.05.2024 по 15.08.2025 протиправно було застосовано фіксований показник в розмірі 1 762,00 грн відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481. За доводами позивача, грошове забезпечення за період з з 24.05.2024 по 15.08.2025 мало розраховуватися позивачу із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року, тобто на 2024 та 2025 роки відповідно. Позивач уважає свої права порушеними, тому звернувся до суду з даним позовом.
Ухвалою від 12.09.2025 відкрито спрощене провадження в порядку передбаченому статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України та запропоновано відповідачу надати відзив на позов. Запропоновано позивачу подати до суду відповідь на відзив, а відповідачу - заперечення протягом п'яти календарних днів з моменту отримання відповідних документів. Витребувано в Державної установи "Темнівська виправна колонія (№ 100)": відомості щодо розрахунку грошового забезпечення позивача за період з 24.05.2024 по 15.08.2025; дані щодо виплати позивачу допомоги для оздоровлення за 2024 та 2025 роки. Зобов'язано Державну установу "Темнівська виправна колонія (№ 100)" надати до суду витребувані судом документи протягом п'ятнадцяти календарних днів із дня отримання копії даної ухвали.
Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження у справі доставлена позивачу та відповідачу до їх електронних кабінетів через систему "Електронний суд", що підтверджується довідками про доставку електронних листів.
Відповідач правом надати відзив на позов не скористався, у встановлений судом строк документи до суду не надходили.
Згідно з ч. 6 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Дослідивши матеріали справи та надані сторонами пояснення, суд установив таке.
Позивач проходив службу в Державній установі "Темнівська виправна колонія (№100)" на посаді молодшого інспектора відділу нагляду і безпеки з 24.05.2024 по 15.08.2025, що підтверджується витягом із послужного списку. (а.с. 17)
З 15.08.2025 позивач звільнений зі служби в Державній кримінально-виконавчій службі України відповідно до пункту 7 частини 1 статті 77 (за власним бажанням) Закону України "Про національну поліцію", що вбачається з відповідного витягу з наказу від 15.08.2025 № 166/ОС-25. (а.с. 18)
З довідки від 21.08.2025 вбачається, що позивач у період проходження служби отримував грошове забезпечення. (а.с. 13)
Позивач звертався до відповідача з запитом щодо розрахунку його грошового забезпечення.
Листом Державної установи "Темнівська виправна колонія (№ 100) від 21.08.2025 було повідомлено позивача, що при розрахунку грошового забезпечення позивача для визначення розміру посадового окладу та окладу за спеціальне звання з 24.05.2024 по 15.08.2025 така величина як прожитковий мінімум для працездатних осіб не застосовувалась. При розрахунку грошового забезпечення розмір посадового окладу, окладу за спеціальними званнями розраховувався виходячи з розміру 1 762,00 грн. (а.с. 4-5)
Позивач вважає протиправною бездіяльність Державної установи "Темнівська виправна колонія (№100)", що полягає в ненарахуванні та невиплаті йому грошового забезпечення з 24.05.2024 по 15.08.2025 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня кожного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії. Також, позивач зазначив про невірний розрахунок допомоги на оздоровлення, виплаченої йому за 2024 та 2025 роки.
Зазначене стало підставою для звернення позивача до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам та аргументам учасників справи, суд зазначає таке.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 1 статті 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Соціальний захист державою осіб, які мають право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, охоплює комплекс заходів, які здійснює держава в межах її соціально-економічних можливостей.
Згідно з частиною 2 статті 11 Кримінально-виконавчого кодексу України установами виконання покарань є: кримінально-виконавчі установи, спеціальні виховні установи (далі - виховні колонії), слідчі ізолятори у випадках, передбачених цим Кодексом.
Кримінально-виконавчі установи поділяються на кримінально-виконавчі установи відкритого типу (далі - виправні центри) і кримінально-виконавчі установи закритого типу (далі - виправні колонії) (частина 2 статті 11 Кримінально-виконавчого кодексу України).
Відповідно до частини першої статті 6 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» (далі за текстом - Закон №2713-IV) Державна кримінально-виконавча служба України відповідно до закону здійснює правозастосовні та правоохоронні функції і складається з центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, його територіальних органів управління, кримінально-виконавчої інспекції, установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, воєнізованих формувань, навчальних закладів, закладів охорони здоров'я, підприємств установ виконання покарань, інших підприємств, установ і організацій, створених для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України.
Згідно з частинами 1-3 ст. 23 № 2713-IV держава забезпечує соціальний захист персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України відповідно до Конституції України, цього Закону та інших законів України.
Умови грошового і матеріального забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплата праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються законодавством і мають забезпечувати належні матеріальні умови для комплектування Державної кримінально-виконавчої служби України висококваліфікованим персоналом, диференційовано враховувати характер і умови служби чи роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій та професійній діяльності і компенсувати персоналу фізичні та інтелектуальні затрати.
При звільненні зі служби особи рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби користуються правовими і соціальними гарантіями відповідно до Закону України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист".
Відповідно до частини 5 статті 23 Закону №2713-IV на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України «Про Національну поліцію», а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських.
Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до частин 1-2 ст. 94 Закону України від 02.07.2015 № 580-VIII «Про Національну поліцію» (далі - Закон № 580-VIII) поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається Кабінетом Міністрів України залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання.
Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.
Виплата грошового забезпечення особам начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України здійснюється відповідно до наказу Міністерства юстиції України від 28.03.2018 № 925/5 "Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України", який прийнятий відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", з метою визначення порядку та умов виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України (далі за текстом - Порядок № 925/5).
Згідно з пунктом 3 розділу І Порядку №925/5 грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу включає: щомісячні основні види грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за спеціальним званням, надбавка за вислугу років); щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення (допомога для оздоровлення, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань).
Тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу встановлено постановою КМ України № 704 від 30.08.2017 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (далі за текстом - Постанова № 704).
Пунктом 4 постанови № 704 (в первинній редакції на дату прийняття) встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 (далі за текстом - Постанова № 481), яка набрала чинності з 20.05.2023, змінено п. 4 Постанови №704, в зв'язку з чим з цієї дати норма права має наступну редакцію: установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Отже, Постановою № 481 визначено обчислення розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні, а не з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня кожного відповідного календарного року.
Таким чином, у спірний у даній справі період з 24.05.2024 по 15.08.2025 не настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії військовослужбовців, призначених відповідно до Закону №2262-ХІІ, а тому підстави для перерахунку грошового забезпечення за період з 24.05.2024 по 15.08.2025 відсутні, оскільки за спірний період грошове забезпечення мало розраховуватися саме виходячи з розміру фіксованої величини - 1 762,00 грн.
При цьому, суд звертає увагу, що в обґрунтування свого права на перерахунок грошового забезпечення за період з 24.05.2024 по 15.08.2025 позивач посилається на норму постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 та на те, що рішенням Київського окружного адміністративного суду у справі № 320/29450/24 скасовано пункт 2 постанови КМУ № 481.
Суд приймає до уваги доводи позивача про те, що рішенням Київського окружного адміністративного суду у справі № 320/29450/24, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025, скасовано пункт 2 постанови КМУ №481.
Водночас, відповідне рішення було прийнято 14.03.2025 та набрало законної сили 18.06.2025. У частину спірного періоду, а саме з 24.05.2024 по 17.06.2025 пункт 2 постанови КМУ № 481 від 12.05.2023 не був скасованим та підлягав застосуванню.
Суд зазначає, що на момент спірних правовідносин (з 24.05.2024 по 17.06.2025) постанова Кабінету Міністрів України № 481 була чинною, а тому підстав застосування редакції постанови КМУ №704, яка в спірний період, з 24.05.2024 по 17.06.2025, не була чинною, у суду немає.
Тобто, у період з 24.05.2024 по 17.06.2025 грошове забезпечення позивача розраховувалось з базової величини 1762,00 грн, а тому були відсутні підстави для перерахунку грошового забезпечення на 1 січня відповідного календарного року.
Водночас, щодо періоду з 18.06.2025 (набрання законної сили рішенням Київського окружного адміністративного суду у справі № 320/29450/24) по 15.08.2025 (звільнення позивача зі служби), суд зазначає, що саме Кабінет Міністрів України уповноважений на прийняття змін у грошовому забезпеченні, однак на момент спірних правовідносин (після 18.06.2025) Кабінетом Міністрів України не вносилися відповідні зміни у постанову №704 та не приймалося нормативно-правових актів, якими було встановлено порядок щодо розрахунку грошового забезпечення, зокрема, особам рядового і начальницького складу та працівникам кримінально-виконавчої служби, виходячи з розміру прожиткового мінімуму станом на 1 січня календарного року.
Відповідно до частини 4 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Згідно з абзацом 2 частини 5 статті 23 Закону №2713-IV умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України.
Так, за викладеного вище нормативного регулювання в даних правовідносинах, суд наголошує, що Кабінету Міністрів України надане право на визначення розміру грошового забезпечення військовослужбовців статтею 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби статтею 23 Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України". Розмір грошового забезпечення не може бути визначений іншим органом.
Суд зазначає, що позивач не є військовослужбовцем, а є особою рядового складу кримінально-виконавчої служби України. При цьому, наведені вище судові рішення взагалі не містять жодної правової оцінки щодо встановлення розміру грошового забезпечення для осіб, які не є військовослужбовцями, як у даній справі.
Окрім того, п. 4 постанови Кабінету Міністрів України №704 в первинній редакції, на яку посилається позивач, ніколи не набирав чинності, оскільки на момент набрання чинності зазначеною постановою п. 4 постанови Кабінету Міністрів України містив розмір посадового окладу, виходячи з прожиткового мінімуму на 2018 рік, що дорівнює 1782 грн. Отже, єдиним повноважним органом щодо встановлення розміру посадового окладу, а саме Кабінетом Міністрів України, не визначався інший розмір посадового окладу.
Відповідно до частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Таким чином, зважаючи на викладені вище норми законодавства, враховуючи межі позовних вимог, у зв'язку з прийняттям Кабінетом Міністрів України постанови від 12.05.2023 № 481, що набрала чинності з 20.05.2023 та була чинною на момент проходження позивачем служби в Державній установі "Темнівська виправна колонія" (№ 100) за період з 24.05.2024 по 17.06.2025, а з 18.06.2025 по 15.08.2025 Кабінетом Міністрів України відповідних рішень не приймалося, відсутні підставі для перерахунку грошового забезпечення позивача за період з 24.05.2024 по 15.08.2025 з використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2024 за статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» та станом на 01.01.2025 за статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» відповідно.
Аналогічна правова позиція зазначена у постанові Верховного Суду від 26.06.2025 №480/7154/24.
Отже, позовні вимоги щодо перерахунку грошового забезпечення позивача за період з 24.05.2024 по 15.08.2025 не підлягають задоволенню.
Щодо позовних вимог про перерахунок допомоги на оздоровлення, виплаченої позивачу в 2024 та 2025 роках, суд зазначає таке.
Згідно пункту 1, 3 глави 14 розділу II Порядку № 925/5 особам рядового і начальницького складу один раз на рік надається допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення. До місячного грошового забезпечення, з якого визначається розмір допомоги для оздоровлення, включаються посадовий оклад, оклад за спеціальним званням, щомісячні види грошового забезпечення, які мають постійний характер, на які має право особа рядового чи начальницького складу на день підписання наказу про надання цієї допомоги, та премія, розрахована відповідно до пункту 22 розділу І цього Порядку.
Матеріалами справи підтверджено, що в 2024 та в 2025 роках позивачу виплачувалася матеріальна допомога на оздоровлення, що вбачається з відповідних розрахунків матеріальної допомоги. (а.с. 14-15)
Разом тим, зважаючи на вищевикладені висновки суду щодо відсутності підстав для перерахунку грошового забезпечення позивача за період проходження ним служби з 24.05.2024 по 15.08.2025, відсутні підстави для перерахунку матеріальної допомоги на оздоровлення, виплаченої позивачу в 2024 та 2025 роках з відповідного грошового забезпечення.
Зважаючи на висновки суду щодо відсутності підстав для перерахунку грошового забезпечення позивача за період з 24.05.2024 по 15.08.2025, відсутні підстави для задоволення позовних вимог про виплату компенсації сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44, разом з відповідним перерахунком грошового забезпечення.
За приписами ч. 1 та ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 КАС України. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Отже, суд дійшов висновку про залишення позовних вимог без задоволення.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295, 296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 до Державної установи "Темнівська виправна колонія (№ 100)" (вул. Харківська, буд. 3, с. Темнівка, Харківський район, Харківська область, 62493, ЄДРПОУ 08733162) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без задоволення.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Дмитро ВОЛОШИН