Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
місто Харків
10.11.2025 р. справа №520/17753/25
Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Сліденко А.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання з повідомленням (викликом) сторін справу за позовом
ОСОБА_1 (далі за текстом - позивач, заявник)
до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі за текстом - Відповідач №1), ІНФОРМАЦІЯ_2 (далі за текстом - Відповідач №2, суб"єкт владних повноважень, владний суб'єкт, орган публічної адміністрації)
провизнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
встановив:
Позивач у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про: 1) визнання протиправними дій ІНФОРМАЦІЯ_3 , які полягають у внесенні до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів даних про порушення правил військового обліку ОСОБА_1 ; 2) зобов'язання ІНФОРМАЦІЯ_4 виключити з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів дані про порушення ОСОБА_1 правил військового обліку.
Аргументуючи ці вимоги, зазначив, що жодних протоколів про вчинення адміністративного правопорушення не складалось, жодних постанов про притягнення до адміністративної відповідальності не виносилось, а натомість, було прийнято рішення про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на підставі п.1 ч.3 ст.26 Закону України «Про мобілізаційну підготовку а мобілізацію».
Відповідач № 1 - ІНФОРМАЦІЯ_5 та Відповідач № 2 - ІНФОРМАЦІЯ_6 із поданим позовом не погодились.
Аргументуючи заперечення проти позову, зазначили, що заявник був викликаний до райТКЦтаСП повісткою від 12.02.2025р., вважається таким, що одержав направлену за задекларованим місцем проживання повістку, 22.02.2025р. до райТКЦтаСП не прибув, документів про неприбуття з поважних причин не подав.
Суд, повно виконавши процесуальний обов'язок зі збору доказів, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності та взаємозв"язку, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, перевіривши обгрунтованість доводів наявних у справі процесуальних документів приєднаними до справи доказами, виходить з таких підстав та мотивів.
Установлені судом обставини спору полягають у наступному.
З приєднаних до матеріалів справи доказів судом з"ясовано, що заявник народився ІНФОРМАЦІЯ_7 ; належить до громадянства України; заявнику присвоєно р.н.о.к.п.п. - НОМЕР_1 , номер в реєстрі «Оберіг» - 231120211455449100009; є військовозобов"язаною особою; згідно з роздруківкою скіншоту з екрану технічного пристрою застосунку «Резерв+» з 14.12.2006р. знаходиться на військовому обліку, до 07.08.2025р. має відстрочку від мобілізації у якості студента (аспіранта), уточнив контактні дані у застосунку «Резерв+» - 16.07.2024р.; відомості розділу «Правопорушення» - не заповнені.
За викладеними у позові твердженнями, під час оновлення застосунку «Резерв+» заявник дізнався про існування запису про порушення правил військового обліку.
Надана на вимогу суду роздруківка скіншоту з екрану технічного пристрою застосунку «Резерв+» - «Військово-обліковий документ» містить запис - «Порушення правил військового обліку». (т.1 а.с.19).
Згідно з приєднаними до позову копіями документів 28.04.2025р. та 26.05.2025р. представник заявника із правовим статусом адвоката звертався до Відповідача №2 з приводу отримання інформації про порушення заявником правил військового обліку, а випадку невчинення порушень правил військового обліку - внести відповідні зміни до застосунку «Резерв+».
Доказів направлення заявником цих запитів до Відповідача №2 та доказів отримання Відповідачем №2 цих запитів матеріали справи не містять.
Стверджуючи про вчинення суб"єктом владних повноважень - Відповідачем №1 протиправного управлінського волевиявлення у формі дії з приводу внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів відносно нього відомостей про порушення правил військового обліку, заявник ініціював даний спір.
Надаючи оцінку обставинам спірних правовідносин та відповідності реально вчиненого управлінського волевиявлення суб"єкта владних повноважень вимогам ч.2 ст.2 КАС України, суд вважає, що до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.
У розумінні п.7 ч.1 ст.4 КАС України відповідач є суб"єктом владних повноважень.
Тому на відносини з реалізації відповідачем наданих законом повноважень поширюється дія ч.2 ст.19 Конституції України, де указано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Також на відносини з реалізації відповідачем наданих законом повноважень поширюється і дія ч.2 ст.2 КАС України, згідно з якою у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що в Україні як у правовій державі, де проголошена дія верховенства права та найвищою соціальною цінністю є людина, згідно з ст.ст. 1, 3, 8, ч.2 ст.19, ч.1 ст.68 Конституції України усі без виключення суб'єкти права (учасники суспільних відносин) зобов'язані дотримуватись існуючого правового порядку, утримуючись від використання права на "зло"/зловживання правом, а суб'єкти владних повноважень (органи публічної адміністрації) додатково обтяжені ще й обов'язком виконувати покладені законом завдання виключно за наявності приводів та способом, чітко обумовленими законом.
Наведене тлумачення змісту перелічених норм права є цілком релевантним правовому висновку постанови Верховного Суду від 09.05.2024р. у справі №580/3690/23, де указано, що з метою гарантування правового порядку в Україні кожен суб'єкт приватного права зобов'язаний добросовісно виконувати свої обов'язки, передбачені законодавством, а у випадку невиконання відповідних приписів - зазнавати встановлених законодавством негативних наслідків.
Суд зазначає, що згідно з ст.3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Відповідно до ст.23 Конституції України кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей, та має обов'язки перед суспільством, в якому забезпечується вільний і всебічний розвиток її особистості.
За приписами ст.ст.17 і 65 Конституції України до згаданих вище обов'язків людини перед суспільством належить обов"язок з приводу захисту суверенітету, територіальної цілісності, недоторканності України у спосіб відбуття військової служби відповідно до закону.
Таким законом є Закон України від 25.03.1992р. №2232-ХІІ "Про військовий обов"язок і військову службу", згідно з п.3 ст.1 якого військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Відповідно до ч.1 ст.3 Закону України від 25.03.1992р. №2232-ХІІ "Про військовий обов"язок і військову службу" правовою основою військового обов'язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, Закон України "Про оборону України", "Про Збройні Сили України", "Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію", інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов'язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
За змістом ч.9 ст.1 Закону України від 25.03.1992р. №2232-ХІІ "Про військовий обов"язок і військову службу" щодо військового обов'язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають взяттю на військовий облік; призовники - особи, які взяті на військовий облік; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов'язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.
Відповідно до ч.10 ст.1 Закону України від 25.03.1992р. №2232-ХІІ "Про військовий обов"язок і військову службу" громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов'язані, зокрема, виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством.
З наведеного слідує, що до категорії військовозобов"язаних за загальним правилом належать усі громадяни України чоловічої статі, які підлягають взяттю на військовий облік безвідносно до події фактичного знаходження на такому обліку (тобто громадянин, котрий підлягає військовому обліку, але з будь-яких причин не знаходиться на військовому обліку не втрачає статусу військовозобов"язаного).
Згідно з ч.3 ст.33 Закону України від 25.03.1992р. №2232-ХІІ "Про військовий обов"язок і військову службу" військовий облік усіх призовників, військовозобов'язаних та резервістів ведеться за місцем їх проживання і відповідно до обсягу та деталізації поділяється на персонально-якісний, персонально-первинний та персональний.
Повноваженнями на ведення військового обліку відносно конкретного громадянина України чоловічої статі згідно з ч.7 ст.1 Закону України від 25.03.1992р. №2232-ХІІ "Про військовий обов"язок і військову службу", п.1, п.8, п.9 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки (затверджене постановою КМУ від 23.02.2022р. №154; далі за текстом - Положення №154), п.79 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов"язаних та резервістів (затверджений постановою КМУ від 30.12.2022р. №1487; далі за текстом - Порядок №1487) наділений, насамперед, орган військового управління - територіальний центр комплектування та соціальної підтримки за офіційно зареєстрованою адресою місця проживання громадянина.
Наведене підтверджується змістом положень ч.3 ст.37 Закону України від 25.03.1992р. №2232-ХІІ "Про військовий обов"язок і військову службу", де указано, що призовники, військовозобов'язані та резервісти після прибуття до нового місця проживання зобов'язані в семиденний строк стати на військовий облік.
Правила та механізми військового обліку деталізовані нормами Закону України від 16.03.2017р. №1951-VIII "Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів", Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів (затверджені постановою КМУ від 30.12.2022р. №1487; далі за текстом - Порядок №1487), Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки (затверджено постановою КМУ від 23.02.2022р. №154; далі за текстом - Положення №154), Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період (затверджений постановою КМУ від 16.05.2024р. №560; далі за текстом - Порядок №560), Правил
військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів (затверджені постановою КМУ від 30.12.2022р. №1487; далі за текстом - Правила №1487).
Розв"язуючи спір, суд зауважує, що у силу спеціального застереження ч.5 ст.1 Закону України від 25.03.1992р. №2232-ХІІ "Про військовий обов"язок і військову службу" від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.
До згаданих підстав можуть бути віднесені, зокрема, положення ст.26 Закону України від 25.03.1992р. №2232-ХІІ "Про військовий обов"язок і військову службу" (коли громадяни звільняються від виконання військового обов"язку у спосіб припинення проходження військової служби); положення ст.17 Закону України від 25.03.1992р. №2232-ХІІ "Про військовий обов"язок і військову службу" (коли громадяни отримують відстрочку від направлення на проходження базової військової служби); положення ст.18 Закону України від 25.03.1992р. №2232-ХІІ "Про військовий обов"язок і військову службу" (коли громадянам надається звільнення від проходження базової військової служби); ст.23 Закону України від 21.10.1993р. №3543-ХІІ "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" (коли громадяни отримують відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації), положення ч.6 ст.37 Закону України від 25.03.1992р. №2232-ХІІ "Про військовий обов"язок і військову службу" (виключення з військового обліку громадян України, які: 1) померли або визнані в установленому законом порядку безвісно відсутніми або оголошені померлими; 2) припинили громадянство України; 3) визнані непридатними до військової служби; 4) досягли граничного віку перебування в запасі).
При цьому, суд зауважує, що положення ст.37 Закону України від 21.10.1993р. №3543-ХІІ "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" (в усіх редакціях) в частині такої підстави як визнання непридатним до військової служби не містять ані підстав для абсолютного та незворотного у часі скасування чи припинення військового обов"язку, ані застереження про те, що майбутня законодавча зміна медичних вимог до стану здоров"я військовозобов"язаного унеможливлює відновлення військового обліку громадянина України чоловічої статі, який раніше помилково чи безпідставно або на підставі раніше діючого законодавства був виключений з військового обліку з причини визнання непридатним до військової служби у минулому.
Наведене підтверджується змістом п.2 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів (затверджені постановою КМУ від 30.12.2022р. №1487; далі за текстом - Порядок №1487), де указано, що військовий облік є складовою змісту мобілізаційної підготовки держави. Він полягає у цілеспрямованій діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій щодо: фіксації, накопичення та аналізу наявних людських мобілізаційних ресурсів за військово-обліковими ознаками; здійснення заходів із забезпечення виконання встановлених правил військового обліку призовниками, військовозобов'язаними та резервістами; подання відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов'язаних та резервістів до органів ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Також наведене підтверджується змістом п.2 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів (затверджені постановою КМУ від 30.12.2022р. №1487; далі за текстом - Порядок №1487), де указано, що військовий облік ведеться з метою визначення наявних людських мобілізаційних ресурсів та їх накопичення для забезпечення повного та якісного укомплектування Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення (далі - інші військові формування) особовим складом у мирний час та в особливий період. Для забезпечення військового обліку громадян України використовується Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів, який призначений для збирання, зберігання, обробки та використання даних про призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Тож обставина відсутності громадянина України чоловічої статі на військовому обліку з будь-якої причини об"єктивно не здатна призвести до настання такого юридичного наслідку як припинення чи скасування військового обов"язку.
При цьому, оскільки військовий обов'язок за змістом ст.ст.17 і 65 Конституції України не може бути кваліфікований ані у якості міри юридичної відповідальності, ані у якості покарання, то приписи ст.58 Конституції України слід визнати незастосовними до суспільних відносин з приводу порядку виконання військового обов"язку, а відтак, усі управлінські волевиявлення суб"єктів владних повноважень з приводу порядку виконання громадянином України чоловічої статі військового обов"язку повинні грунтуватись виключно на нормах чинного на конкретну календарну дату національного закону України без ретроспективного застосування приписів законодавства, котре є недіючим.
Розглядаючи справу, суд відзначає, що правила функціонування Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів визначені, насамперед, приписами Закону України від 16.03.2017р. №1951-VIII «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів», за визначенням ч.1 ст.1 якого Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів (далі за текстом - Реєстр) - інформаційно-комунікаційна система, призначена для збирання, зберігання, обробки та використання даних про призовників, військовозобов'язаних та резервістів, створена для забезпечення військового обліку громадян України.
За приписами ч.1 ст.2 Закону України від 16.03.2017р. №1951-VIII «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів» основними завданнями Реєстру є: 1) ідентифікація призовників, військовозобов'язаних, резервістів та забезпечення ведення військового обліку громадян України; 2) інформаційне забезпечення комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань особовим складом у мирний час та в особливий період; 3) інформаційне забезпечення громадян України, у тому числі осіб, звільнених з військової служби, які мають право на пенсію, та членів сімей загиблих військовослужбовців відомостями щодо виконання ними військового обов'язку.
Правила та механізми військового обліку деталізовані нормами Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів (затверджені постановою КМУ від 30.12.2022р. №1487; далі за текстом - Порядок №1487), Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки (затверджено постановою КМУ від 23.02.2022р. №154; далі за текстом - Положення №154), Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період (затверджений постановою КМУ від 16.05.2024р. №560; далі за текстом - Порядок №560), Правил військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів (затверджені постановою КМУ від 30.12.2022р. №1487; далі за текстом - Правила №1487).
Згідно з ч.5 ст.5 Закону України від 16.03.2017р. №1951-VIII «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів» органами адміністрування Реєстру в межах своїх повноважень є: уповноважений орган адміністрування держателя Реєстру; оперативні командування; територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя; Центральне управління Служби безпеки України; відповідні підрозділи розвідувальних органів України.
Відповідно до ч.8 ст.5 Закону України від 16.03.2017р. №1951-VIII «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів» органами ведення Реєстру є Міністерство оборони України, районні (об'єднані районні), міські (районні у місті, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, Центральне управління Служби безпеки України та регіональні органи Служби безпеки України, відповідні підрозділи розвідувальних органів України.
Як то указано у ч.9 ст.5 Закону України від 16.03.2017р. №1951-VIII «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів», органи ведення Реєстру забезпечують ведення Реєстру та актуалізацію його бази даних.
У ч.1 ст.6 Закону України від 16.03.2017р. №1951-VIII «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів» визначено, що до Реєстру вносяться, обробляються та зберігаються в базі даних Реєстру такі відомості: 1) персональні дані призовників, військовозобов'язаних та резервістів; 2) службові дані призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
У розумінні ч.1 ст.7 Закону України від 16.03.2017р. №1951-VIII «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів» до персональних даних призовника, військовозобов'язаного та резервіста належать: 1) прізвище, відомості про зміну прізвища; 2) власне ім'я (усі власні імена), відомості про зміну власного імені; 3) по батькові (за наявності); 4) дата народження; 5) місце народження; 6) стать; 7) місце проживання та місце перебування; 7-1) номери засобів зв'язку та адреси електронної пошти; 8) відомості про батьків (усиновлювачів), опікунів, піклувальників та інших представників, а також дітей (прізвище, ім'я, по батькові (за наявності), дата народження) - виключно за згодою призовника, військовозобов'язаного, резервіста; 8-1) відомості про сімейний стан особи та відомості про членів її сім'ї (прізвище, ім'я, по батькові (за наявності), дата народження) - виключно за згодою призовника, військовозобов'язаного, резервіста; 9) реквізити паспорта громадянина України та документів, що дають право громадянину України на виїзд з України і в'їзд в Україну (серія, номер, дата видачі, орган, що видав, строк дії); 9-1) відомості про громадянство (зміну громадянства); 10) відомості про смерть особи або оголошення особи померлою чи визнання її безвісно відсутньою; 11) відомості щодо обмеження цивільної дієздатності, визнання особи недієздатною (поновлення дієздатності); 12) відомості про зайнятість (код ЄДРПОУ та місцезнаходження підприємства, установи, організації, місце роботи, посада, стаж роботи); 13) реєстраційний номер облікової картки платника податків; 14) відцифрований образ обличчя особи; 15) відомості про дату виїзду за межі України та дату повернення на територію України; 15-1) відомості про переміщення особи на тимчасово окуповану територію України (дата та напрямок); 16) реквізити документа про освіту (серія, номер, дата видачі, заклад освіти, що видав, рівень освіти, професія, галузь знань, спеціальність); 16-1) відомості про форму навчання здобувачів позашкільної, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої, вищої та післядипломної освіти; 16-2) відомості про досвід роботи за спеціальністю; 17) відомості про встановлення, зміну групи інвалідності; 17-1) відомості про результати медичних оглядів, що проводяться з метою визначення придатності до виконання військового обов'язку; 18) відомості про притягнення до кримінальної відповідальності (повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, направлення обвинувального акта до суду); 19) відомості про притягнення до кримінальної відповідальності на підставі обвинувального вироку суду, що набрав законної сили; 20) відомості про наявність судимості (зняття чи погашення судимості); 20-1) відомості про притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтями 210, 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення (дата, номер, короткий зміст протоколу та/або постанови про адміністративне правопорушення); 21) унікальний номер запису в Єдиному державному демографічному реєстрі; 22) відомості про статус ветерана війни; 23) відомості про володіння іноземними мовами; 24) відомості про дозвіл на зберігання та носіння зброї; 25) відомості про проходження програм підвищення кваліфікації, перепідготовки; 26) відомості про документи, оформлені для виїзду за кордон на постійне проживання, або залишення на постійне проживання за кордоном, або повернення в Україну; 27) реквізити посвідчення водія (серія, номер, дата видачі, орган, що видав, строк дії, категорія); 28) реквізити посвідчення тракториста-машиніста (серія, номер, дата видачі, орган, що видав, категорія); 29) реквізити кваліфікаційного посвідчення члена палубної команди судна внутрішнього плавання, іншого кваліфікаційного документа, яким підтверджуються професійні компетентності для безпечної експлуатації судна внутрішнього плавання, міжнародного посвідчення на право управління прогулянковим судном, посвідчення судноводія малого судна/водного мотоцикла, іншого документа, що надає право на управління прогулянковим судном, малим судном, водним мотоциклом (серія, номер, дата видачі, орган, що видав, строк дії, кваліфікація); 30) реквізити свідоцтва пілота повітряного судна (серія, номер, дата видачі, орган, що видав, строк дії, категорія); 31) відомості про примусове виконання рішення щодо особи-боржника (реквізити та відомості виконавчого документа); 32) відомості про особу, зниклу безвісти за особливих обставин; 33) відомості про внутрішньо переміщену особу; 34) відомості про наявність права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації.
У розумінні ч.1 ст.8 Закону України від 16.03.2017р. №1951-VIII «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів» до службових даних призовника, військовозобов'язаного та резервіста належать: 1) відомості про виконання військового обов'язку; 2) відомості про результати проходження медичного огляду (військово-лікарської експертизи); 3) відомості про проходження альтернативної (невійськової) служби відповідно до Закону України "Про альтернативну (невійськову) службу"; 4) відомості про участь у бойових діях.
Відповідно до п.п.1-2 ч.1 ст.9 Закону України від 16.03.2017р. №1951-VIII «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів» призовник, військовозобов'язаний та резервіст має право: 1) отримувати інформацію про своє включення (невключення) до Реєстру та відомості про себе, внесені до Реєстру, в тому числі через електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста; 2) звертатися в порядку, встановленому адміністратором Реєстру, до відповідного органу ведення Реєстру з мотивованою заявою щодо неправомірного включення (невключення) до Реєстру запису про себе, виправлення недостовірних відомостей Реєстру.
Частиною 4 ст.14 Закону України від 16.03.2017р. №1951-VIII «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів» передбачено, що надання громадянам України інформації відповідно до статті 9 цього Закону здійснюється згідно з Порядком ведення Реєстру, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та/або шляхом електронної інформаційної взаємодії через інформаційні (інформаційно-комунікаційні) системи центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері цифровізації, відповідно до законодавства про електронну інформаційну взаємодію.
Згідно з п.п.1 п.2 Розділу ІІ Закону України від 11.04.2024р. №3633-ІХ під час дії Указу Президента України "Про загальну мобілізацію" від 24.02.2022р. №65/2022, затвердженого Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про загальну мобілізацію" від 03.03.2022р. № 2105-IX: громадяни України, які перебувають на військовому обліку, зобов'язані протягом 60 днів з дня набрання чинності цим Законом уточнити адресу проживання, номери засобів зв'язку, адреси електронної пошти (за наявності електронної пошти) та інші персональні дані: у разі перебування на території України - шляхом прибуття самостійно до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем перебування на військовому обліку чи за своїм місцем проживання, або до центру надання адміністративних послуг, або через електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста (за наявності); у разі перебування за кордоном - шляхом повідомлення на офіційну електронну адресу або на офіційний номер телефону, які зазначені на офіційному сайті територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем перебування на військовому обліку, або через електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста (за наявності).
Відповідно до згаданих у п.79 Порядку №560 повноважень районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки: звертаються в установленому законом порядку до органів Національної поліції (у разі неможливості складення протоколу про адміністративне правопорушення на місці його вчинення) для доставлення осіб, які скоїли адміністративні правопорушення, передбачені ст.ст.210, 2101 Кодексу України про адміністративні правопорушення, з метою складення протоколів про адміністративні правопорушення, до відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, в якому ця особа перебуває (повинна перебувати) на військовому обліку, з урахуванням вимог абзацу третього пункту 56 цього Порядку; повідомляють Національній поліції про відсутність підстав для адміністративного затримання та доставлення призовників, військовозобов'язаних та резервістів, щодо яких надсилалося звернення відповідно до вимог абзацу третього пункту 56 цього Порядку. Таке повідомлення має містити прізвище, власне ім'я та по батькові (за наявності), адресу задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування), дату народження, інші дані (за наявності), а також унікальний вихідний номер та кваліфікований електронний підпис уповноваженої особи.
За визначенням ч.1 ст.9 Кодексу України про адміністративні правопорушення адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Положеннями ст.210 Кодексу України про адміністративні правопорушення визначено, що порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку - тягне за собою накладення штрафу від двохсот до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Повторне протягом року вчинення порушення, передбаченого частиною першою цієї статті, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню, - тягне за собою накладення штрафу від трьохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період - тягне за собою накладення штрафу від однієї тисячі до однієї тисячі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Положеннями ст.2101 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачено, що порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію - тягне за собою накладення штрафу на громадян від трьохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об'єднань - від однієї тисячі до однієї тисячі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Повторне протягом року вчинення порушення, передбаченого частиною першою цієї статті, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню, - тягне за собою накладення штрафу на громадян від п'ятисот до семисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об'єднань - від однієї тисячі п'ятисот до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період - тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об'єднань - від двох тисяч до трьох тисяч п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Згідно з ч.1 ст.247 Кодексу України про адміністративні правопорушення провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за таких обставин: 1) відсутність події і складу адміністративного правопорушення; 2) недосягнення особою на момент вчинення адміністративного правопорушення шістнадцятирічного віку; 3) неосудність особи, яка вчинила протиправну дію чи бездіяльність; 4) вчинення дії особою в стані крайньої необхідності або необхідної оборони; 5) видання акта амністії, якщо він усуває застосування адміністративного стягнення; 6) скасування акта, який встановлює адміністративну відповідальність; 7) закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених статтею 38 цього Кодексу; 8) наявність по тому самому факту щодо особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, постанови компетентного органу (посадової особи) про накладення адміністративного стягнення, або нескасованої постанови про закриття справи про адміністративне правопорушення, а також повідомлення про підозру особі у кримінальному провадженні по даному факту; 9) смерть особи, щодо якої було розпочато провадження в справі; 10) проходження військової служби особою, щодо якої розпочато провадження в справі про адміністративне правопорушення, передбачене статтями 210 і 210-1 цього Кодексу.
Як то указано у ст.280 Кодексу України про адміністративні правопорушення, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Особливості розгляду справ про адміністративні правопорушення, передбачені статтями 210 і 210-1 цього Кодексу, а також про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, безпеки на автомобільному транспорті та про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису), встановлюються статтями 279-1-279-9 цього Кодексу.
За правилами ст.284 Кодексу України про адміністративні правопорушення по справі про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить одну з таких постанов: 1) про накладення адміністративного стягнення; 2) про застосування заходів впливу, передбачених статтею 241 цього Кодексу; 3) про закриття справи. Постанова про закриття справи виноситься при оголошенні усного зауваження, передачі матеріалів на розгляд громадської організації чи трудового колективу або передачі їх прокурору, органу досудового розслідування, а також при наявності обставин, передбачених статтею 247 цього Кодексу.
Підпунктом 1 ч.1 ст.20 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності.
Частиною 1 ст.286 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що адміністративна справа з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності вирішується місцевими загальними судами як адміністративними судами.
Застосовуючи положення наведених норм права до достовірно з"ясованих обставин спору, суд доходить до переконання про те, що поза межами дії ст.286 КАС України адміністративний суд не є у розумінні ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року установленим законом судом, уповноваженим на здійснення висновків про наявність у діяннях конкретного громадянина події та складу адміністративного делікту за ст.ст.210, 2101 Кодексу України про адміністративні правопорушення, а з урахуванням ч.3 ст.254, ст.258 Кодексу України про адміністративні правопорушення (якими передбачено відсутність обов"язку складання протоколу про вчинення адміністративного правопорушення за ст.ст.210, 2101 Кодексу України про адміністративні правопорушення) направлення районним (міським) територіальним центром комплектування та соціальної підтримки у порядку п.79 Порядку №560 письмового звернення до відповідного тероргану Національної поліції України для здійснення адміністративного затримання та доставлення призовників, військовозобов'язаних та резервістів, які вчинили адміністративні правопорушення, передбачені статтями 210, 2101 Кодексу України про адміністративні правопорушення, до найближчого районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ слід кваліфікувати у якості початку провадження у справі про адміністративне правопорушення.
При цьому, суд зважає, що згідно з ч.1 ст.260 Кодексу України про адміністративні правопорушення у випадках, прямо передбачених законами України, з метою припинення адміністративних правопорушень, коли вичерпано інші заходи впливу, встановлення особи, складення протоколу про адміністративне правопорушення у разі неможливості складення його на місці вчинення правопорушення, якщо складення протоколу є обов'язковим, забезпечення своєчасного і правильного розгляду справ та виконання постанов по справах про адміністративні правопорушення допускаються адміністративне затримання особи, особистий огляд, огляд речей і вилучення речей та документів, у тому числі посвідчення водія, тимчасове затримання транспортного засобу, відсторонення осіб від керування транспортними засобами, морськими, річковими, малими, спортивними суднами або водними мотоциклами та огляд на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння, а також щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції.
Стаття 260 Кодексу України про адміністративні правопорушення має назву - "Заходи забезпечення провадження в справах про адміністративні правопорушення".
Звідси слідує, що ініціювання органом військового управління - райТЦКтаСП процедури затримання військовозобов"язаного громадянина за підозрою у вчинення адміністративного правопорушення за ознаками ст.ст.210, 2101 Кодексу України про адміністративні правопорушення у спосіб направлення відповідного звернення до Національної поліції України є не управлінським волевиявленням (котре може бути піддано судовому контролю у порядку КАС України; тобто не правозастосовчим актом реалізації владної управлінської функції), а правозастосовчим актом реалізації правоохоронної функції.
Тож в окресленій сфері суспільних відносин (а саме: у випадку практичної реалізації державними органами положень ст.260 Кодексу України про адміністративні правопорушення) заявник як учасник суспільних відносин не має публічних прав, котрі є об"єктом судового захисту у порядку ч.1 ст.2 КАС України.
З наведеного слідує, що доказом, який може бути кваліфікований окружним адміністративним судом у якості належного, допустимого, достовірного та достатнього доказу для обтяження суб"єкта владних повноважень обов'язком вчинити конкретне управлінське волевиявлення у формі виключення з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів відомостей про порушення військовозобов"язаним правил військового обліку або обов"язком вчинити конкретне управлінське волевиявлення у формі направлення до тероргану системи Національної поліції України повідомлення про відсутність підстав для адміністративного затримання та доставлення призовників, військовозобов'язаних та резервістів, щодо яких раніше надсилалося звернення відповідно до вимог абз.3 п.56 Порядку №560 є таке, що набрало законної сили рішення суду про скасування постанови районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки про накладення на військовозобов'язаного адміністративного штрафу у порядку ст.210 Кодексу України про адміністративні правопорушення або у порядку ст.2101 Кодексу України про адміністративні правопорушення на підставі п.1 ч.1 ст.247 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
До того ж суд зважає, що у силу правового висновку постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.01.2025р. у справі №335/6977/22, постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2019р. у справі №712/7385/17, постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019р. у справі №638/3490/18: складання протоколу є процесуальною дією суб'єкта владних повноважень, яка спрямована на фіксацію адміністративного правопорушення та відповідно до ст.251 Кодексу України про адміністративні правопорушення є предметом оцінки суду як доказу вчинення такого правопорушення при розгляді справи про притягнення особи до адміністративної відповідальності; протокол не є рішенням суб'єкта владних повноважень; розгляд питання правомірності складання протоколу про адміністративне правопорушення в окремому позовному провадженні без аналізу матеріалів про притягнення особи до адміністративної відповідальності та рішення суб'єкта владних повноважень, винесеного за результатами їх розгляду, сукупно з іншими доказами, не дозволить ефективно захистити та відновити (за наявності порушень) права особи, яка притягується до адміністративної відповідальності; дії суб'єкта владних повноважень щодо складання протоколу без ухвалення рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності не породжують правових наслідків для особи та не порушують прав особи.
Зважаючи на перелічені вище правові позиції, окружний адміністративний суд висловлює міркування про те, що під час реалізації компетенції у межах ст.ст.210 та 2101 Кодексу України про адміністративні правопорушення відповідна військова посадова особа суб"єкта владних повноважень - територіального центру комплектування та соціальної підтримки виконує обов"язок з фіксації усіх обставини події скоєння адміністративного делікту та складу адміністративного правопорушення і з визначенням особи, яка за встановленими обставинами та з високим ступенем вірогідності вчинила адміністративне правопорушення.
Оцінку доказів, зібраних та зафіксованих суб"єктом владних повноважень у окресленому вище випадку, та правову кваліфікацію дій особи, стосовно якої винесено постанову за ст.ст.210 та 2101 Кодексу України про адміністративні правопорушення на підставі цих доказів, здійснює суд у порядку ст.286 КАС України.
Розв"язуючи спір, суд зважає, що за загальним правилом під протиправністю потрібно розуміти безпосередню суперечність (невідповідність) рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта.
Процесуальні дії суб'єкта владних повноважень, які полягають у фіксації адміністративного правопорушення, можуть бути оцінені на предмет відповідності закону чи іншому нормативному акту судом виключно або під час розгляду справи про адміністративне правопорушення (оскільки оцінка таких дій без аналізу матеріалів про притягнення особи до адміністративної відповідальності сукупно з іншими доказами є неможливою), або під час розгляду справи у порядку ст.286 КАС України.
У кожному із позначених вище випадків суд під час розгляду справи встановлює, зокрема, чи відповідає рішення суб"єкта владних повноважень про застосування адміністративного штрафу вимогам закону, чи складався протокол відповідно до ст.256 Кодексу України про адміністративні правопорушення, чи доведені подія і склад адміністративного правопорушення за ст.ст.210 та 2101 Кодексу України про адміністративні правопорушення, чи достатньо матеріалів та доказів для притягнення особи до адміністративної відповідальності тощо.
Тож захист інтересу особи на дотримання суб'єктом владних повноважень засади належного урядування у процедурі притягнення громадянина до адміністративної відповідальності повинен здійснюватись у спосіб заявлення вимоги про стягнення моральної шкоди, де позивач може доводити наявність очевидних ознак протиправності чи свавільності дій працівників / співробітників суб'єктів владних повноважень, які спричинили порушення прав, свобод або інтересів позивача.
У наведеній категорії справ суд, з огляду на підстави позову, при вирішенні питання про те, чи мали дії або бездіяльність органів влади, їх посадових осіб, які становили втручання в право особи, ознаки свавільності, повинен оцінювати: чи були передбачені законом підстави (умови) для відповідних дій працівників поліції (у контексті цієї справи), чи були вони виправданими (необхідними) та пропорційними до конкретних обставин.
Втручання не буде свавільним, якщо: воно відбулося згідно із законом; воно переслідує легітимну мету і є пропорційним до цієї мети; воно є необхідним у демократичному суспільстві.
Отже, саме при вирішенні спору про відшкодування шкоди суд може встановити протиправний характер дій (бездіяльності, рішень) працівників суб"єкта владних повноважень - територіального центру комплектування та соціальної підтримки як обов'язковий елемент деліктної відповідальності за наявності ознак очевидної протиправності чи навіть свавільності таких дій.
У ході розгляду справи судом з"ясовано, що під час виконання повноважень з приводу військового обліку органами військового управління застосовуються такі автоматизовані інформаційні системи як: 1) Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів дані про порушення ОСОБА_1 правил військового обліку; 2) застосунок «Резерв+»; 3) реєстр «Оберіг».
Розглядаючи справу, суд зауважує, що за приписами п.45 Положення про Державний вебпортал електронних публічних послуг у сфері національної безпеки і оборони (затверджено постановою КМУ від 30.07.2024р. №879 у редакції постанови КМУ від 20.08.2025р. №1010; далі за текстом - Положення №879) електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста функціонує у формі персоніфікованої веб-сторінки та/або мобільного додатка "Резерв+" (далі - додаток "Резерв+") та призначений для надання та отримання інформації про персональні та службові дані суб'єкта отримання послуг, уточнення облікових даних, подання заяви (звернення, запиту) та інших документів на реєстрацію в системі електронної черги, а також отримання інших електронних публічних послуг у сфері національної безпеки і оборони.
Застосовуючи положення наведених вище норм права до установлених обставин спору, суд доходить до переконання про те, що Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів функціонує у формі інформаційного ресурсу "Оберіг", а мобільний застосунок/ мобільний додаток "Резерв+" є аналогом електронного кабінету призовника, військовозобов'язаного, резервіста.
Звідси слідує, що правила функціонування інформаційного ресурсу "Оберіг" та інформаційного ресурсу "Резерв+" є різними, а тому зміст відображеної в інформаційному ресурсі "Оберіг" інформації в частині дотримання учасником суспільних відносин правил військового обліку у вимірі притягнення особи до адміністративної відповідальності згідно з ст.ст.210 і 2101 Кодексу України про адміністративні правопорушення не повинен співпадати із змістом відображеної в інформаційному ресурсі "Резерв+" власної правової позиції органу військового управління - райТЦКта СП в аспекті виявлення ознак вчинення особою адміністративного правопорушення за ст.ст.210 і 2101 Кодексу України про адміністративні правопорушення (зокрема, у формі порушення правил військового обліку) і реалізації правоохоронної компетенції на ініціювання процедури примусового доставлення працівниками Національної поліції України громадянина до райТЦКтаСП з метою вирішення питання про складання протоколу про адміністративне правопорушення у порядку ст.255-258 Кодексу України про адміністративні правопорушення або винесення постанови у справі до адміністративне правопорушення у порядку ст.ст.247, 283, 284 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Також суд відмічає, що Порядок ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів затверджений постановою КМУ від 10.05.2024р. №523 (далі за текстом - Порядок №523).
Згідно з п.2 Порядку №523 Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів (далі за текстом - Реєстр) є інформаційно-комунікаційною системою, що призначена для збирання та використання даних про призовників, військовозобов'язаних та резервістів, а також для забезпечення військового обліку громадян України.
Відповідно до п.12 Порядку №523 держателем Реєстру є Міністерство оборони України.
Згідно з п.14 Порядку №253 виконання завдань органу адміністрування Реєстру покладається на Управління інформаційних технологій Міністерства оборони України.
Як то указано у п.16 Порядку №523, до розпорядників Реєстру належить, зокрема, Генеральний штаб Збройних Сил України.
Головним робочим органом розпорядника Реєстру - Генерального штабу Збройних Сил України є Головне управління персоналу Генерального штабу Збройних Сил України (п.17 Порядку №523).
Згідно з п.19 Порядку №523 органами ведення Реєстру є, зокрема, районні (об"єднані районні), міські, районні у місті, об"єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.
Згідно з п.п.4 п.26 Порядку №523 органами адміністрування Реєстру є, зокрема, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, м.м. Києва та Севастополя.
Пунктом 32 Порядку №523 передбачено, що всі дії щодо ведення реєстру вчиняються із застосуванням кваліфікованого електронного підпису посадової особи, яка відповідає за ведення (здійснення контролю за веденням) Реєстру, крім дій щодо відомостей, отриманих шляхом інформаційної взаємодії.
Відомості, котрі підлягають внесенню до Реєстру, визначені у п.33 Порядку №523, зміст якого відповідає положенням ст.ст.6-8 Закону України від 16.03.2017р. №1951-VIII "Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів".
Відповідно до п.39 Порядку №523 виправлення недостовірних відомостей Реєстру здійснюється, зокрема, за результатами розгляду мотивованої заяви зацікавленої особи, поданої до органів ведення Реєстру.
Положення п.39 Порядку №523 не містять строку розгляду означеної мотивованої заяви.
Проте, згідно з п.41 Порядку №523 отримання військовозобов"язаним інформації про включення (невключення) до Реєстру та відомостей реєстру здійснюється протягом 30 календарних днів від дати надходження письмового запиту.
Тож, суд знаходить наявними підстави для висновку про існування у суб"єкта владних повноважень обов"язку з надання відповіді на звернення зацікавленої особи з приводу виправлення недостовірних відомостей Реєстру і надання виправлених достовірних відомостей Реєстру протягом 30 календарних днів від дати надходження письмового запиту.
У положеннях п.50 Порядку №523 згадано про функціонування електронних кабінетів.
За визначенням п.72 Порядку №523 електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста - персональний кабінет (захищений відокремлений веб-сервіс), за допомогою якого призовнику, військовозобов"язаному, резервісту, який пройшов електронну ідентифікацію, надається доступ до інформації про його персональні та службові дані, а також до послуг.
У розумінні п.73 Порядку №523 електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста є інформаційно-комунікаційною системою, призначеною для надання та отримання інформації про персональні та службові дані призовника, військовозобов'язаного, резервіста, уточнення облікових даних, а також про публічні (електронні публічні) послуги, які надаються.
Тож, за приписами п.2 Порядку №523 та п.73 Порядку №523 слідує, що Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів (далі за текстом - Реєстр) та електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста є різними інформаційно-комунікаційними системами.
Згідно з п.81 Порядку №523 електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста є мобільним додатком.
За правилами п.84 Порядку №523 відомостями, отриманими з Реєстру (за наявності) за результатами уточнення даних, є: 1) прізвище; 2) власне ім'я (усі власні імена); 3) по батькові (за наявності); 4) дата народження; 5) реєстраційний номер облікової картки платника податків; 6) окремий номер запису в Реєстрі; 7) відомості про результати медичних оглядів, що проводяться з метою визначення придатності до виконання військового обов'язку; 8) відомості про наявність права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації; 9) військове звання; 10) військово-облікова спеціальність (у СБУ - код профілю підготовки та напрям службової та оперативно-службової діяльності); 11) унікальний номер запису в Єдиному державному демографічному реєстрі; 12) відомості про виконання військового обов'язку; 13) відомості про військовий облік; 14) відомості про подання щодо розшуку в Національну поліцію; 15) дата та час формування.
Тож, саме нормами Порядку №523 та саме в інформаційно-комунікаційній системі "Резерв+" передбачено відображення відомостей про спрямування подання щодо розшуку громадянина в Національну поліцію та відображення відомостей про дотримання громадянином правил військового обліку як невід'ємного складового елементу виконання військового обов"язку.
Натомість, наявності таких відомостей в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів національним законом України не вимагається, позаяк ці відомості є процедурним результатом виконання правоохоронної функції у порядку Кодексу України про адміністративні правопорушення, а не управлінським волевиявленням суб"єкта владних повноважень.
Тож, застосовуючи положення наведених вище норм права до установлених обставин спору, суд повторно наголошує те, що Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів функціонує у формі інформаційного ресурсу "Оберіг", а мобільний застосунок / мобільний додаток "Резерв+" є аналогом електронного кабінету призовника, військовозобов'язаного, резервіста, "Оберіг" та "Резерв+" є різними інформаційними ресурсами і містять різний зміст та обсяг інформації про стан виконання особою військового обов"язку, на відміну від відомостей інформаційного ресурсу "Оберіг" відомості інформаційного ресурсу "Резерв+" не створюють жодних самостійних юридичних наслідків.
Продовжуючи вирішення спору, суд зважає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб'єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а у силу ч.2 ст.77 КАС України обов'язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб'єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи.
Тому відповідність закону правового акту індивідуальної дії суб'єкта владних повноважень, яким на приватну особу покладено додатковий обов'язок у вигляді майнового/фінансового тягаря, зокрема, за критеріями: дотримання компетенції, меж повноважень, способу дій, приводу реалізації функції контролю, обґрунтованості, безсторонності (неупередженості), добросовісності, розсудливості, рівності перед законом, унеможливлення дискримінації, пропорційності, своєчасності, права особи на участь у процесі прийняття рішення, має доводитись, насамперед відповідачем.
При цьому, із положень частин 1 і 2 ст.77 КАС України у поєднанні з приписами ч.4 ст.9, абз.2 ч.2 ст.77, частин 3 і 4 ст.242 КАС України слідує, що владний суб'єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності у спорі за стандартом доказування - "поза будь-яким розумним сумнівом" (тобто запропоноване сприйняття ситуації повинно виключати реальну ймовірність існування у дійсності будь-якого іншого варіанту), у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - "баланс вірогідностей" (тобто запропоноване сприйняття ситуації не повинно суперечити умовам реальної дійсності і бути можливим до настання).
Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб'єктом задекларованого, але не доведеного документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не спричиняє виникнення безумовних та беззаперечних підстав для висновку про реальне існування такої обставини у дійсності.
І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст.77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб"єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з'ясування об'єктивної істини у справі.
Правильність саме такого тлумачення змісту ч.1 ст.77 та ч.2 ст.77 КАС України підтверджується правовим висновком постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020р. по справі №520/2261/19, де указано, що визначений ст. 77 КАС України обов'язок відповідача - суб'єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов'язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
Окрім того, саме таке тлумачення стандартів доказування є цілком релевантним правовому висновку постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21.
Викладені вище міркування окружного адміністративного суду також є цілком релевантними правовій позиції постанови Верховного Суду від 19.01.2023р. у справі №520/6006/21, де указано, що: 1) у праві існують три основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt) та у справах, де суб'єкт владних повноважень доводить правомірність своїх рішень, що передбачають втручання у власність або діяльність суб'єкта приватного права (зокрема, притягнення його до відповідальності), подані таким суб'єктом владних повноважень докази, за загальним правилом, повинні відповідати критерію "поза розумним сумнівом"; 3) Цей висновок сформульований Верховним Судом, зокрема у постановах від 14.11.2019р. у справі №822/863/16, від 21.11.2019р. у справі №826/5857/16, від 11.02.2020р. у справі №816/502/16, від 16.06.2020р. у справі №756/6984/16-а та від 18.11.2022р. у справі №560/3734/22.
Суд відмічає, що у розумінні ч.1 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
При цьому, згідно з ч.1 ст.73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, а у силу запроваджених частинами 1 і 2 ст.74 КАС України застережень суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням встановленого законом порядку або не підтверджені визначеними законом певними засобами доказування.
Відповідно до ч.1 ст.75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а за правилом ч.1 ст.76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Тлумачення змісту цієї норми процесуального закону була наведено у постанові Верховного Суду від 07.11.2019р. по справі № 826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18), де указано, що обов'язковою умовою визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними є доведеність позивачем порушення його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями.
Кваліфікуючи реально вчинене у спірних правовідносинах управлінське волевиявлення суб'єкта владних повноважень, суд виходить із того, що за загальним правилом під рішенням суб'єкта владних повноважень слід розуміти письмовий акт, під дією суб'єкта владних повноважень слід розуміти вчинок посадової/службової особи, під бездіяльністю суб'єкта владних повноважень слід розуміти невиконання обов'язків, під відмовою суб'єкта владних повноважень слід розуміти письмово зафіксоване діяння з приводу незадоволення звернення приватної особи.
За змістом правових позицій постанови Верховного Суду від 03.06.2020р. у справі №464/5990/16-а та постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2022р. у справі №9901/276/19 протиправною бездіяльністю суб'єкта владних повноважень є зовнішня форма поведінки (діяння) органу/посадової особи у вигляді неприйняття рішення (нездійснення юридично значимих дій) у межах компетенції за наявності фізичної змоги реалізувати управлінську функцію.
Матеріали справи не містять доказів про те, що у межах спірних правовідносин суб"єктом владних повноважень - Відповідачем №1 були отримані від сторони позивача взагалі будь-які письмові звернення.
Тож, судом не знайдено жодних доказів про вчинення Відповідачем №1 неправомірного управлінського волевиявлення.
Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-77, 90, 211 КАС України, суд доходить до переконання про те, що у спірних правовідносинах відсутні належні та допустимі докази, котрі б неспростовно засвідчували порушення суб'єктом владних повноважень - Відповідачем №1 прав (інтересів) заявника як військовозобов"язаного у сфері військового обліку; у даному конкретному випадку зміст інформації інформаційного ресурсу "Резерв +" обумовлений подіями формування та направлення заявнику повістки про виклик до райТЦКтаСП та неприбуттям заявника до райТЦКтаСП за цією повісткою, тобто вчинення діяння, що формально може містити подію і склад адміністративного правопорушення за ст.ст.210, 2101 Кодексу України про адміністративні правопорушення; правильність юридичної оцінки суб"єктом владних повноважень цих обставин може бути перевірена судом виключно у порядку ст.286 КАС України; відомості інформаційного ресурсу "Резерв +" про порушення особою правил військового обліку та знаходження особи у розшуку не створюють власних самостійних юридичних наслідків, не змінюють стану прав та обов"язків зацікавленої особи, не погіршують правового становища особи як учасника суспільних відносин, а є суто правовою позицією органу військового управління як правоохоронного органу з приводу початку провадження у справі про адміністративне правопорушення згідно з ст.260 Кодексу України про адміністративні правопорушення (тобто є правозастосовчим актом реалізації правоохоронної функції).
Тож, за наслідками розгляду справи слід визнати не доведеним за правилом ч.1 ст.77 КАС України факт існування у заявника порушеного публічного права (інтересу) у межах спірних правовідносин.
Указане є визначеною процесуальним законом підставою для залишення позову без задоволення.
При розв'язанні спору, суд, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі Гарсія Руїз проти Іспанії, від 22.02.2007р. у справі Красуля проти Росії, від 05.05.2011р. у справі Ільяді проти Росії, від 28.10.2010р. у справі Трофимчук проти України, від 09.12.1994р. у справі Хіро Балані проти Іспанії, від 01.07.2003р. у справі Суомінен проти Фінляндії, від 07.06.2008р. у справі Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії), вичерпно реалізував існуючі правові механізми з'ясування об'єктивної істини; надав належну оцінку усім юридично значимим факторам і обставинам справи; дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін; виклав власні мотиви конкретного тлумачення змісту належних норм матеріального і процесуального права та оцінки обставин фактичної дійсності.
Розгорнуті і детальні мотиви та висновки суду з приводу юридично значимих аргументів, доводів учасників справи та обставин справи викладені у тексті судового акту.
Решта доводів сторін окремій оцінці у тексті судового акту не підлягає, позаяк не впливає на правильність розв'язання спору по суті.
Розподіл судових витрат по справі слід здійснити відповідно до ст.139 КАС України та Закону України "Про судовий збір".
Керуючись ст.ст.8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.4-12, 72-77, 90, 211, 241-244, 246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
вирішив:
Позов - залишити без задоволення.
Примірник затвердженого постановою КМУ від 10.05.2024р. №523 Порядку ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів - повернути Міністерству оборони України.
Роз'яснити, що рішення підлягає оскарженню згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення); набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України.
Суддя А.В. Сліденко