10 листопада 2025 року Справа № 480/3239/25
Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Гелети С.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін у приміщенні суду у м. Суми адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , третя особа ОСОБА_2 про визнання протиправним, скасування наказу та рішення, зобов'язання вчинити дії,
У провадженні Сумського окружного адміністративного суду знаходиться справа за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , третя особа ОСОБА_2 , і просить суд:
- визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 17.02.2025 №500 «Про підсумки проведення службового розслідування за фактом потрапляння у полон старшого солдата ОСОБА_2 »;
- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача (що викладено в листі від 11.04.2025 вих. №1645/1/4229) про відмову позивачеві у виплаті грошового забезпечення та грошової винагороди її чоловіка ОСОБА_2 ;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошове забезпечення та додаткові грошові винагороди (включаючи додаткову винагороду, а також грошової допомоги на оздоровлення за 2025 рік та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2025 рік) її чоловіка - ОСОБА_2 з 09.12.2022, відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 №884.
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач є дружиною військовослужбовця ОСОБА_2 , який проходив службу у ВЧ НОМЕР_1 .
10.03.2025 ІНФОРМАЦІЯ_1 було направлено на адресу позивача сповіщення № 467 про те, що її чоловік 09.12.2022 був захоплений у полон між пунктом пропуску «Покровка» Краснопільської селищної територіальної громади Сумського р-ну Сумської обл. і кордоном рф. При цьому, незважаючи на наявні відомості про перебування чоловіка позивача в полоні, відповідач визначив його статус як такого, що самовільно залишив військову частину та/або вчинив дезертирство, та передав відповідні дані до органів ДБР. У подальшому, відповідне кримінальне провадження було закрито.
Позивач звернулась із заявою до командира військової частини НОМЕР_1 щодо отримання виплат грошового забезпечення, включаючи додаткову винагороду, а також грошової допомоги на оздоровлення за 2025 рік та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2025 рік, належні чоловіку позивача.
Після отримання зазначеної заяви 07.04.2025, рішенням командира військової частини НОМЕР_1 , оформленим у формі повідомлення від 11.04.2025 №1645/1/422,9 позивач була повідомлена, що їй не підлягають виплаті всі види грошового забезпечення ОСОБА_2 .
При цьому, відповідач мотивує відмову у виплаті грошового забезпечення позивачу тим, що відповідно до абзацу 10 пункту 6 статті 9 Закону № 2011 визначено, що дія цього пункту не поширюється на військовослужбовців, які добровільно здалися в полон, самовільно залишили військові частини (місця служби) або дезертирували зі Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів, а згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 17.02.2025 № 500 «Про підсумки проведення службового розслідування за фактом потрапляння у полон старшого солдата ОСОБА_2 , чоловік позивача вважається таким, що добровільно здався у полон держави-агресора 09.12.2022.
Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 17.02.2025№ 500, в діях старшого солдата ОСОБА_2 нібито вбачаються ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ст. 430 КК України, а саме добровільна здача в полон через боягузтво або легкодухість.
Згідно з абзацом сьомим пункту 5 Порядку № 884 командир (начальник, керівник) військової частини (установи, організації) приймає рішення про відмову у виплаті у разі з'ясування в установленому законодавством порядку обставин щодо добровільної здачі військовослужбовця в полон, самовільного залишення військової частини (установи, організації), місця служби або дезертирування.
Відповідальність за добровільну здачу в полон передбачена ст.430 КК України (добровільна здача в полон через боягузтво або легкодухість - карається позбавленням волі на строк від семи до десяти років). Водночас, чинне законодавство не містить визначення поняття «добровільної здачі в полон».
Позивач зазначає, що згідно матеріалів службового розслідування взагалі не вбачається, що ОСОБА_2 здійснював відповідні діяння, що можуть свідчити про бажання добровільно здатися в полон. Отже обставини потрапляння в полон ОСОБА_2 (фактичні обставини або ті, що передували відповідним діям) відповідачем не з'ясовані, не доведено умислу військовослужбовця, не надано відповідних доказів, які б підтверджували його добровільну здачу в полон.
Відповідачем також не надано жодного доказу про внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо вчинення ОСОБА_2 кримінального правопорушення за статтею 430 КК України, а лише витягом з наказу № 500 встановлено, що ОСОБА_2 здався в полон держави-агресора через боягузтво та легкодухість без жодних доказів. Відсутність у відповідача документів унеможливлює дослідження обставин потрапляння ОСОБА_2 в полон.
Звертає увагу суду, що відповідач у своєму рішенні від 11.04.2025 №1645/1/4229 щодо добровільної здачі військовослужбовця ОСОБА_2 в полон та відмови у виплаті грошового забезпечення ОСОБА_2 позивачу дійшов передчасних висновків, а наказ № 500 є неправомірним та таким, що ґрунтується на неповно досліджених фактичних обставинах.
Позивач вважає, що відповідачем неповно досліджено фактичні обставини потрапляння в полон ОСОБА_2 , з огляду на що наказ відповідача № 500 від 17.02.2025 є незаконним, який в свою чергу порушує право позивача на отримання грошового забезпечення військовослужбовця.
Від відповідача надійшов відзив на позов в якому вважає вимоги позивача такими, що не підлягають задоволенню, з огляду на наступне.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 17.01.2025 №220 призначено службове розслідування за фактом потрапляння в полон солдата ОСОБА_2 .
Проведеним службовим розслідуванням встановлено, що в період часу з 09.11.2022 по 09.12.2022 солдат ОСОБА_2 перебував у відпустці для лікування, яку проводив у місті Шостка Сумської області.
З відпустки солдат ОСОБА_2 мав повернутися 09.12.2022, проте у визначений час до місця служби не прибув, про що було направлено повідомлення до органів Державного бюро розслідувань та відкрито кримінальне провадження.
Відповідач зазначає, що дійсно, відповідно до листа №222/км/322 від 21.02.2024, солдат ОСОБА_2 перебуває у полоні держави-агресора. Разом із тим, оцінюючи обставини потрапляння в полон солдата ОСОБА_2 , відповідач звертає увагу суду на наступне.
В період часу з 09.11.2022 по 09.12.2022 ОСОБА_2 перебував у відпустці за межами військової частини НОМЕР_1 , накази щодо виконання будь-яких завдань щодо відсічі збройної агресії в тому числі на території російської федерації солдату ОСОБА_2 командуванням військової частини НОМЕР_1 не віддавалися. Також в період листопада-грудня 2022 року в місті Шостка та його околицях бойові дії не велися, дані щодо дій диверсійно-розвідувальних груп противника в зазначеному районі відсутні.
З огляду на встановлені обставини, ймовірність потрапляння солдата ОСОБА_2 в полон держави-агресора в результаті дій противника цілком виключена, а відтак єдиною можливою причиною потрапляння його в полон є результат його власних дій, отже в зазначених діях вбачаються ознаки кримінального правопорушення, передбаченого статтею 430 Кримінального кодексу України.
Щодо вимоги позивача надання доказів відкриття кримінального провадження відносно ОСОБА_2 , відповідач зазначає, що копія матеріалів службового розслідування за фактом добровільної здачі в полон була направлена до Територіального управління Державного бюро розслідувань в м. Полтава.
Разом із тим, невиконання посадовими особами ТУ ДБР в місті Полтава своїх посадових обов'язків щодо внесення даних до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань не є сферою відповідальності відповідача.
Від представника позивача відповіді на відзив надано не було, надіслано додаткові документи та докази звільнення ОСОБА_2 з полону.
Від третьої особи надійшли письмові пояснення в яких позовні вимоги підтримує в повному обсязі, просить суд задовольнити. Зазначає, що відповідачем усупереч вимог ст. 77 КАС України не надано жодного доказу того, що ОСОБА_2 самовільно покинув територію України та здався у полон добровільно. Це є лише припущенням відповідача, що не підтверджено жодним належним й допустимим доказом у справі.
Судом відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, витребувано у позивача та відповідача документи. Також судом залучено до участі у справі в якості третьої особи ОСОБА_2 , додатково витребувано докази у відповідача. У зв'язку із ненаданням документів учасниками справи судом додатково тричі витребувано докази у позивача та відповідача.
На виконання вимог ухвали суду від позивача надійшли документи, витребувані судом. Також відповідачем надано додаткові документи, витребувані судом.
Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.
Військовослужбовець ОСОБА_2 проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , але з 09.12.2022 після відпустки не повернувся до місця служби. Дані обставини не є спірними, сторонами не заперечуються.
26.12.2022 внесено дані до ЄДРДР про вчинення ОСОБА_2 кримінального правопорушення, відповідальність за яке передбачено ч. 4 ст. 408 КК України.
ТУ ДББ, розташованого у місті Краматорськ прийнято постанову від 10.09.2024 про закриття кримінального провадження по факту самовільного залишення місця служби ОСОБА_2 у зв'язку із відсутністю в діяннях складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України (а.с.47).
Крім того у постанові від 10.09.2024 зазначено, що під час досудового розслідування встановлено, що згідно листа ДП «Український національний центр розбудови миру» №12507-23 від 18.09.2023 відомості відносно ОСОБА_2 внесено до реєстру НІБ, перебування в полоні підтверджено державою -агресором через Центральне агентство з розшуку Міжнародного комітету Червоного Хреста
Про факт перебування ОСОБА_2 у полоні на запит ВЧ НОМЕР_1 від 07.01.2024 №203/1 було повідомлено відповідача Координаційним штабом з питань поводження з військовополоненими листом від 21.02.2024, який отримано відповідачем 23.02.2024 вх№1262/2 (а.с.46).
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 17.01.2025 №220 призначено службове розслідування за фактом потрапляння в полон солдата ОСОБА_2 .
Проведеним службовим розслідуванням встановлено, що в період часу з 09.11.2022 по 09.12.2022 солдат ОСОБА_2 перебував у відпустці для лікування, яку проводив у місті Шостка Сумської області. З відпустки солдат ОСОБА_2 мав повернутися 09.12.2022, проте у визначений час до місця служби не прибув, про що було направлено повідомлення до органів Державного бюро розслідувань. Після 09.12.2022 солдат ОСОБА_2 також не прибував.
Також, службовим розслідуванням встановлено, що відповідно до листа №222/км/322 від 21.02.2024, солдат ОСОБА_2 перебуває у полоні держави-агресора. Оцінюючи обставини потрапляння в полон солдата ОСОБА_2 відповідачем було враховано, що в період часу з 09.11.2022 по 09.12.2022 ОСОБА_2 перебував у відпустці за межами військової частини НОМЕР_1 , накази щодо виконання будь-яких завдань щодо відсічі збройної агресії в тому числі на території російської федерації солдату ОСОБА_2 командуванням ВЧ НОМЕР_1 не віддавалися. В період листопада-грудня 2022 року в місті Шостка та його околицях бойові дії не велися, дані щодо дій диверсійно-розвідувальних груп противника в зазначеному районі відсутні.
В службовому розслідуванні відповідачем викладено текст пояснення ОСОБА_3 , який є сином військовослужбовця ОСОБА_2 , стосовно обставин лікування його батька ОСОБА_2 та подій, які відбувалися в період з 09.11.2022 до 09.12.2022 та самостійного з'ясування члена сім'ї факту та обставин зникнення ОСОБА_2 .
За результатом пояснень ОСОБА_3 відповідачем зроблено висновок, що версія про випадковий перетин старшим солдатом ОСОБА_2 українсько-російського кордону, викладена членами його сім'ї, є можливою виключно за відсутності на ділянці кордону інженерно-технічних та фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, а також повної відсутності сил, засобів та посадових осіб, що здійснюють охорону державного кордону з державою-агресором в умовах воєнного стану. Така версія суперечить цитованим вище положенням законодавства України, здоровому глузду та загально відомим фактам.
Враховуючи зазначене, відсутність належних доказів на підтвердження версії, викладеної членами сім'ї старшого солдата ОСОБА_2 , а також той факт, що на час потрапляння в полон старший солдат ОСОБА_2 перебував у відпустці та не отримував жодних наказів щодо виконання завдань на території російської федерації, комісією зроблено висновок про те, що потрапляння ОСОБА_2 на територію російської федерації та подальше захоплення його військовими формуваннями країни агресора є наслідком його умисних дій, спрямованих на досягнення саме такого результату. З огляду на викладене, в діях старшого солдата ОСОБА_2 вбачаються ознаки кримінального правопорушення, передбаченого статтею 430 Кримінального Кодексу України, а саме добровільна здача в полон через боягузтво або легкодухість.
Наказом від 17.02.2025 №500 «Про підсумки проведення службового розслідування за фактом потрапляння у полон старшого солдата ОСОБА_2 » було завершено службове розслідування, визнано ОСОБА_2 таким, що добровільно здався у полон держави -агресора 09.12.2022, зобов'язано начальнику відділення персоналу штабу направити до ІНФОРМАЦІЯ_2 повідомлення по факту зміни статусу ОСОБА_2 із «самовільно залишив місце служби» на статус військовослужбовця, що «перебуває у полоні» держави-агресора, корпія матеріалів службового розслідування направлено до ТУ ДБР, розташованого у місті Полтава, Сумської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони для прийняття відповідного процесуального рішення.
Як зазначає позивач, 10.03.2025 ІНФОРМАЦІЯ_1 було направлено на адресу позивача сповіщення № 467 про те, що її чоловік ОСОБА_2 09.12.2022 був захоплений у полон між пунктом пропуску «Покровка» Краснопільської селищної територіальної громади Сумського району Сумської області та кордоном російської федерації.
Позивачем було подано заяву від 02.04.2025 до ІНФОРМАЦІЯ_2 про направлення до ВЧНОМЕР_1 заяви та документи щодо призначення виплати грошового забезпечення, надання матеріальної допомоги на оздоровлення за 2025 рік., надання матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2025р., які належать чоловіку ОСОБА_2 , який вважається зниклим безвісти 09.12.2022.
Листом від 11.04.2025 №1645/1/4229 НОМЕР_2 повідомила позивача про те, що підстави для виплати усіх видів грошового забезпечення відсутні, враховуючи положення абзацу 10 пункту 6 ст. 9 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», враховуючи те, що ОСОБА_2 здався у полон добровільно.
Позивач не погодилася із прийнятим наказом від 17.02.2025 №500 та із підставами відмовою у виплаті грошового забезпечення та грошової винагороди її чоловіка ОСОБА_2 , що викладено в листі від 11.04.2025 вих. №1645/1/4229, вважає, що має право на нарахування та виплату позивачу грошове забезпечення та додаткові грошові винагороди (включаючи додаткову винагороду, а також грошової допомоги на оздоровлення за 2025 рік та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2025 рік) її чоловіка - ОСОБА_2 з 09.12.2022, відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 №884, у зв'язку із чим звернулася до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі визначає Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII).
Відповідно до статті 2 Закону № 2011-XII, ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.
Частиною 1 статті 9 Закону № 2011-XII передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
У відповідності до частин 2-4 статті 9 Закону № 2011-XII, до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Порядок і розміри грошового забезпечення військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних навчальних закладів для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки із залишенням на військовій службі, визначаються Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до частини 6 статті 9 Закону № 2011-XII за військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або безвісно відсутніми, зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру та інші види грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення. Сім'ям зазначених військовослужбовців щомісячно виплачується грошове забезпечення, в тому числі додаткові та інші види грошового забезпечення, у порядку та в розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України. Дія цього пункту не поширюється на військовослужбовців, які добровільно здалися в полон, самовільно залишили військові частини (місця служби) або дезертирували зі Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів.
Грошове забезпечення виплачується таким членам сімей військовослужбовців:
дружині (чоловіку), а в разі її (його) відсутності - повнолітнім дітям, які проживають разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (осіб з інвалідністю з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам військовослужбовців рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі і не мають дітей. Виплата грошового забезпечення цим членам сімей здійснюється до повного з'ясування обставин захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, інтернування військовослужбовців або їх звільнення, або визнання їх у встановленому законом порядку безвісно відсутніми чи померлими. У всіх випадках виплата грошового забезпечення здійснюється не більше ніж до дня виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини.
У разі індексації грошового забезпечення, в тому числі додаткового та інших видів грошового забезпечення, військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів грошове забезпечення членам сімей військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх, виплачується з урахуванням такої індексації - з дня прийняття рішення про проведення такої індексації. Порядок та умови перерахунку розміру грошового забезпечення, в тому числі додаткового та інших видів грошового забезпечення, військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі - Порядок № 260), який визначає механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам.
Розділом ХХХ вказаного Порядку регулюється питання щодо виплати грошового забезпечення в разі захоплення в полон чи заручниками, смерті (загибелі) військовослужбовців або якщо вони визнані безвісно відсутніми чи оголошені померлими.
За приписами пункту 3 Розділу ХХХ Порядку № 260 (в редакції чинній на час прийняття спірного наказу) грошове забезпечення військовослужбовцям, захопленим у полон або заручниками (крім військовослужбовців, які здалися в полон добровільно), а також інтернованим в нейтральних державах або безвісно відсутнім, виплачується відповідно до Порядку виплати грошового забезпечення сім'ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2016 року № 884, військовою частиною, в якій перебував на грошовому забезпеченні військовослужбовець.
Механізм виплати грошового забезпечення, в тому числі додаткових та інших видів грошового забезпечення, сім'ям військовослужбовців Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, Держспецтрансслужби та Держспецзв'язку, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх визначає Порядок виплати грошового забезпечення сім'ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 № 884 (далі - Порядок № 884).
Пунктом 3 Порядку № 884 (в редакції чинній на час прийняття спірного наказу) передбачено, що за військовослужбовцями зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру та інші види грошового забезпечення (далі - грошове забезпечення) з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення.
Згідно із пунктом 4 Порядку № 884, виплата грошового забезпечення здійснюється з дня захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, а також інтернування в нейтральних державах або зникнення безвісти, членам сімей військовослужбовців за їх заявою на ім'я командира (начальника, керівника) військової частини (установи, організації).
До заяви додаються: копії сторінок паспорта повнолітніх членів сім'ї з даними про прізвище, ім'я та по батькові і реєстрацію місця проживання (перебування); довідка про реєстрацію місця проживання (перебування) членів сім'ї (у разі відсутності такої інформації в паспорті); копія свідоцтва про шлюб (у разі наявності); копії свідоцтв про народження дітей (у разі наявності); копія документа, що засвідчує реєстрацію в Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків (для осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це контролюючому органу і мають відмітку в паспорті, - копія сторінки паспорта з такою відміткою).
Відповідно до пунктів 5, 6 Порядку № 884, командир (начальник, керівник) військової частини (установи, організації) розглядає протягом 15 днів подані документи та приймає рішення щодо виплати або відмови у виплаті грошового забезпечення, про що повідомляється заявнику в письмовій формі.
У рішенні про відмову у виплаті грошового забезпечення обов'язково зазначаються підстави для такої відмови.
Командир (начальник, керівник) військової частини (установи, організації) приймає рішення про відмову у виплаті у разі: подання заяви особами, що не зазначені в пункті 7 цього Порядку; подання не в повному обсязі документів, зазначених у пункті 4 цього Порядку; подання заяви з порушенням строків, визначених абзацами шостим і сьомим пункту 6 цього Порядку; з'ясування в установленому законодавством порядку обставин щодо добровільної здачі військовослужбовця в полон, самовільного залишення військової частини (установи, організації), місця служби або дезертирування.
Рішення про відмову у виплаті грошового забезпечення може бути оскаржено у судовому порядку.
Виплата грошового забезпечення здійснюється щомісяця на підставі наказів командирів (начальників, керівників) військових частин (установ, організацій) членам сімей: військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, інтернованих у нейтральних державах, - до дня їх звільнення включно; військовослужбовців, безвісно відсутніх, - до дня набрання законної сили рішенням суду про визнання їх безвісно відсутніми або оголошення померлими.
Виплата грошового забезпечення членам сімей військовослужбовців здійснюється до повного з'ясування обставин захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, їх інтернування або звільнення, або визнання їх в установленому законом порядку безвісно відсутніми чи померлими. У всіх випадках виплата грошового забезпечення здійснюється не більше ніж до дня виключення військовослужбовця із списків особового складу військової частини (установи, організації).
Виплата грошового забезпечення членам сімей військовослужбовців здійснюється у разі, коли заява про його виплату надійшла до військової частини (установи, організації): до дня звільнення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, інтернованих у нейтральних державах; протягом трьох років з дня набрання законної сили рішенням суду про визнання військовослужбовців безвісно відсутніми або оголошення померлими, але не пізніше ніж до дня набрання законної сили рішенням суду про скасування рішення про визнання їх безвісно відсутніми або оголошення померлими.
Аналіз вищезазначених норм свідчить про те, що виплата грошового забезпечення членам сімей військовослужбовців здійснюється до повного з'ясування обставин захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, їх інтернування або звільнення, або визнання їх в установленому законом порядку безвісно відсутніми чи померлими та не більше ніж до дня виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини.
Суд зазначає, що приписами пунктів 5, 6 Порядку № 884 передбачено, що обов'язок щодо з'ясування всіх обставин та вирішення питання щодо призначення або непризначення виплати грошового забезпечення, додаткових та інших видів грошового забезпечення належне, але не отримане військовослужбовцем, який захоплений у полон або заручниками, а також інтернований в нейтральних державах або зник безвісти, членам сім'ї такого військовослужбовця, покладається саме на командира військової частини.
При цьому, однією з підстав для відмови у виплаті грошового забезпечення є з'ясування в установленому законодавством порядку обставин щодо добровільної здачі військовослужбовця в полон, самовільного залишення військової частини (установи, організації), місця служби або дезертирування.
В даному випадку, матеріалами справи підтверджується, що відповідач мотивував відсутність підстав для виплати грошового забезпечення позивачу тим, що в ході службового розслідування встановлено, що в діях військовослужбовця ОСОБА_2 вбачаються ознаки добровільної здачі в полон 09.12.2022 згідно наказу від 17.02.2025 №500 «Про підсумки проведення службового розслідування за фактом потрапляння у полон старшого солдата ОСОБА_2 ».
Суд звертає увагу, що відповідальність за добровільну здачу в полон передбачена ст. 430 КК України (добровільна здача в полон через боягузтво або легкодухість - карається позбавленням волі на строк від семи до десяти років). Водночас, чинне законодавство не містить визначення поняття «добровільної здачі в полон».
При цьому, суд наголошує, що в Україні діє презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини. Так, відповідно до ч. 2 ст. 2 КК України особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
Аналогічні положення закріплені у статті 17 Кримінального процесуального кодексу України.
Отже, питання щодо встановлення фактів та вини особи за фактом добровільної здачі в полон віднесено до компетенції органів досудового розслідування та відповідного суду, який розглядає обвинувальний акт.
При цьому, до повноважень відповідача, зокрема, не входить кваліфікація злочину та проведення досудового розслідування.
Крім того, суд зазначає, що в межах даної справи у суду відсутні підстави для висновків про вчинення чи не вчинення особою, а саме військовослужбовцем ОСОБА_2 , діянь, відповідальність за які передбачена Кримінальним кодексом України.
Відповідачем не надано суду доказів того, що відносно військовослужбовця ОСОБА_2 тривало досудове розслідування та наявне судове рішення в межах кримінального судочинства , яким доведена вина ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, відповідність за яке передбачено ст.. 430 КК України.
Поряд із цим, суд звертає увагу, що правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-ХІІ).
Порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами (ч. 4 ст. 2 Закону № 2232-ХІІ).
Сутність військової дисципліни, обов'язки військовослужбовців, а також військовозобов'язаних та резервістів під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг визначає Дисциплінарний статут Збройних Сил України, затверджений Законом України від 24 березня 1999 року № 551-XIV (далі - Дисциплінарний статут; в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин).
Статтею 83 Дисциплінарного статуту передбачено, що на військовослужбовця, який порушує військову дисципліну або громадський порядок, можуть бути накладені лише ті дисциплінарні стягнення, які визначені цим Статутом і відповідають військовому званню військовослужбовця та дисциплінарній владі командира, що вирішив накласти на винну особу дисциплінарне стягнення.
Відповідно до ст. 84 Дисциплінарного статуту прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування. Воно проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини. У кожному випадку вчинення корупційного або пов'язаного з корупцією правопорушення, інших порушень вимог Закону України "Про запобігання корупції" з метою виявлення причин та умов, що сприяли його вчиненню, службове розслідування призначається командиром самостійно або проводиться за його рішенням за поданням спеціально уповноваженого суб'єкта у сфері протидії корупції.
У частині 1 статті 85 Дисциплінарного статуту встановлено, що службове розслідування призначається письмовим наказом командира (начальника), який прийняв рішення притягти військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності. Воно може бути проведено особисто командиром (начальником), доручено військовослужбовцю офіцерського складу, а в разі вчинення правопорушення військовослужбовцем рядового, сержантського (старшинського) складу - також військовослужбовцю сержантського (старшинського) складу.
Якщо під час службового розслідування буде з'ясовано, що правопорушення військовослужбовця містить ознаки кримінального правопорушення, командир військової частини письмово повідомляє про це орган досудового розслідування (ч.4 ст.85 Дисциплінарного статуту).
Підстави та механізм проведення службового розслідування стосовно військовослужбовців Збройних Сил України (далі - Збройні Сили), а також військовозобов'язаних та резервістів (далі - військовослужбовці), які не виконали (неналежно виконали) свої службові обов'язки або вчинили правопорушення під час проходження служби (зборів), а також дії (бездіяльність) яких призвели до завдання шкоди державі визначає Порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затверджений наказом Міністерства оборони України від 21.11.2017 № 608 та зареєстрований в Міністерстві юстиції України 13 грудня 2017 р. за № 1503/31371 (далі - Порядок № 608).
Пунктом 1 розділу I Порядку № 608 встановлено, що службове розслідування може призначатися у разі:
невиконання або неналежного виконання військовослужбовцем службових обов'язків, перевищення своїх повноважень, що призвело до людських жертв або загрожувало життю і здоров'ю особового складу, цивільного населення чи заподіяло матеріальну або моральну шкоду;
невиконання або неналежного виконання вимог наказів та інших керівних документів, що могло негативно вплинути чи вплинуло на стан боєздатності, бойової готовності підрозділу чи військової частини або на стан виконання покладених на Збройні Сили завдань;
неправомірного застосування військовослужбовцем фізичного впливу, зброї, спеціальних засобів або інших засобів ураження до інших військовослужбовців чи цивільних осіб, особливо, якщо це призвело до їх поранення, травмування або смерті;
дій військовослужбовця, які призвели до спроби самогубства іншого військовослужбовця;
втрати або викрадення зброї чи боєприпасів;
порушення порядку та правил несення чергування (бойового чергування), вартової (вахтової) або внутрішньої служби, що могло спричинити або спричинило негативні наслідки;
недозволеного розголошення змісту або втрати службових документів; внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей про скоєне військовослужбовцем кримінальне правопорушення;
повідомлення військовослужбовцю про підозру у вчиненні ним кримінального правопорушення;
скоєння військовослужбовцем під час виконання обов'язків військової служби дорожньо-транспортної пригоди, внаслідок якої загинули або отримали тілесні ушкодження інші особи.
Службове розслідування може проводитися і в інших випадках з метою уточнення причин та умов, що сприяли правопорушенню, та встановлення ступеня вини посадових (службових) осіб.
За результатами службового розслідування складається акт службового розслідування, який містить вступну, описову та резолютивну частини (п. 1 р. V Порядку № 608).
Відповідно до пункту 1 розділу VI Порядку № 608 за результатами розгляду акта та матеріалів службового розслідування, якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир (начальник) приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності, визначає вид дисциплінарного стягнення та призначає особу, якій доручає підготувати проект відповідного наказу. Вид дисциплінарного стягнення визначається особисто службовою особою, яка призначила службове розслідування, в аркуші резолюції або на висновку за результатами службового розслідування або безпосередньо в наказі про притягнення до дисциплінарної відповідальності.
Якщо під час службового розслідування буде з'ясовано, що правопорушення військовослужбовця містить ознаки кримінального правопорушення, командир військової частини (начальник) письмово повідомляє про це орган досудового розслідування (п. 6 р.VI Порядку № 608).
Водночас, порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та регулювання питань, пов'язаних з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов'язку в запасі визначається Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 (далі - Положення № 1153/2008).
Пунктом 144-1 Положення № 1153/2008 встановлено, що для військовослужбовця, який самовільно залишив військову частину або місце служби, дезертирував із Збройних Сил України або добровільно здався в полон, військова служба призупиняється відповідно до частини другої статті 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Військова служба для такого військовослужбовця призупиняється з дня внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини про вчинене кримінальне правопорушення, поданих відповідно до частини четвертої статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України.
Військовослужбовці, військову службу яким призупинено, звільняються з посад та вважаються такими, що не виконують (не несуть) обов'язків військової служби. Контракт про проходження військової служби, а також виплата грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення таким військовослужбовцям призупиняються. Час призупинення військової служби військовослужбовцям не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому званні та до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії. На них не поширюються пільги та соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців. Військовослужбовці, військову службу яким призупинено, не входять до чисельності Збройних Сил України (п. 144-2 Положення № 1153/2008).
Суд звертає увагу що в силу приписів пункту 144-1 Положення № 1153/2008 призупинення військової служби, а відтак і припинення виплати грошового забезпечення, пов'язується із днем внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини про вчинене кримінальне правопорушення, поданих відповідно до частини четвертої статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України.
Зі змісту спірного наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 17.02.2025 №500 (з основної діяльності) слідує, що п. 2 цього наказу наказано вважати таким, що старший солдат ОСОБА_2 добровільно здався в полон держави-агресора 09.12.2022.
Пунктом 3 Наказу № 500 наказано начальнику відділення персоналу штабу частини направити до Шосткинського РТЦКтаСП розташованого у Сумській області повідомлення про зміну статусу старшого солдата ОСОБА_2 із «Самовільно залишив місце служби» на статус військовослужбовця, що «Перебуває у полоні» держави-агресора.
Пунктом 4 Наказу №500 передбачено, копію матеріалів службового розслідування направити до ТУ ДБР, розташованого у місті Полтава, Сумської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони для прийняття відповідного процесуального рішення.
Посилання відповідача на те, що невиконання посадовими особами ТУ ДБР в місті Полтава своїх посадових обов'язків щодо внесення даних до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань не є сферою відповідальності відповідача, судом визнається необґрунтованим та безпідставним.
Суд звертає увагу, що відповідачем до матеріалів справи не надано доказів наявності у Єдиному реєстрі досудових розслідувань відомостей про вчинення ОСОБА_2 кримінального правопорушення «добровільна здача в полон» як станом на день прийняття наказу 17.02.2025, так і станом на день судового розгляду справи. Відсутні докази взагалі направлення матеріалів службового розслідування до правоохоронних органів.
Також відсутні докази того, що відповідачем прийнято наказ про призупинення військової служби ОСОБА_2 , право на прийняття якого надано відповідачу з дня внесення відповідних відомостей до ЄРДР згідно п. 144-1 Положення №1153/2008 матеріалами справи не підтверджується.
Також суд вважає за необхідне зазначити, що ТУ ДББ, розташованого у місті Краматорськ прийнято постанову від 10.09.2024 про закриття кримінального провадження по факту самовільного залишення місця служби ОСОБА_2 у зв'язку із відсутністю в діяннях складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України (а.с.47).
Крім того у постанові від 10.09.2024 зазначено, що під час досудового розслідування встановлено, що згідно листа ДП «Український національний центр розбудови миру» №12507-23 від 18.09.2023 відомості відносно ОСОБА_2 внесено до реєстру НІБ, перебування в полоні підтверджено державою -агресором через Центральне агентство з розшуку Міжнародного комітету Червоного Хреста
Про факт перебування ОСОБА_2 у полоні відповідача ВЧ НОМЕР_1 на запит від 07.01.2024 №203/1 було повідомлено Координаційним штабом з питань поводження з військовополоненими листом від 21.02.2024, який отримано відповідачем 23.02.2024 вх№1262/2 (а.с.46).
Крім того, судом враховується, що після відкриття провадження у справи та на час розгляду справи по суті військовослужбовець ОСОБА_2 взагалі був звільнений з полону.
Так, позивачем надано до матеріалів справи довідку СБУ від 15.05.2025 про те, що ОСОБА_2 в період з 08.12.2022 до 06.05.2025 перебував в місцях несвободи внаслідок збройної агресії проти України.
Також на даний час ВЧ НОМЕР_1 видано наказ від 15.05.2025 №137 (по стройовій частині) відповідно до якого ОСОБА_2 з 06.05.2025 зараховано та речове та грошове забезпечення ВЧ НОМЕР_1 , у зв'язку із звільненням з полону 06.05.2025, а з 07.05.2025 перебуває на лікуванні у військовій частині НОМЕР_3 АДРЕСА_1 (а.с.143).
Зазначене свідчить про те, що відповідач належним чином не провів службове розслідування обставин перебування ОСОБА_2 у полоні. Висновки відповідача, викладені у службовому розслідуванні ґрунтуються не на доказах, а на припущеннях, зроблених після отримання пояснень сина військовослужбовця ОСОБА_2 , які здійснені зі слів інших осіб.
Таким чином відповідач формально обмежився фактом проведення службового розслідування, без призупинення військової служби ОСОБА_2 відповідно до Положення №1152/2008, частини другої статті 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» зробив висновок, що ОСОБА_2 добровільно здався у полон і саме висновки службового розслідування стали підставою для відмови позивачу у виплаті грошового забезпечення військовослужбовця ОСОБА_2 .
За таких обставин прийнятий наказ від 17.02.2025 №500 «Про підсумки проведення службового розслідування за фактом потрапляння у полон ОСОБА_2 здійснені передчасно, без будь-яких належних та допустимих доказів, які свідчить про потрапляння ОСОБА_2 у полон добровільно, а тому позовні вимоги в частині скасування прийнятого наказу від 17.02.2025 №500 підлягають задоволенню.
Стосовно нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення та додаткової грошової винагороди (включаючи додаткову винагороду, а також грошової допомоги на оздоровлення за 2025 рік та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2025 рік) її чоловіка - ОСОБА_2 з 09.12.2022, відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 №884.
Наказом Міністерства оборони України 07.06.2018 № 260 затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі - Порядок № 260), який визначає механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам.
Розділом ХХХ вказаного Порядку регулюється питання щодо виплати грошового забезпечення військовослужбовців у разі захоплення в полон або заручниками, а також інтернування у нейтральних державах або зникнення безвісти, а також у разі їх смерті (загибелі) виплати грошового забезпечення в разі захоплення в полон чи заручниками, смерті (загибелі) військовослужбовців або якщо вони визнані безвісно відсутніми чи оголошені померлими.
Згідно з Наказом Міністерства оборони № 638 від 28.09.2025 пункт 1 розділу XXX застосовується з 01 лютого 2025 року.
Так, пунктом 1 розділу XXX Порядку передбачено, що грошове забезпечення військовослужбовцям, захопленим у полон або заручниками, а також інтернованим у нейтральних державах або зниклим безвісти (крім військовослужбовців, які здалися в полон добровільно, самовільно залишили військову частину (установу, організацію), місце служби або здійснили дезертирство), а також у разі їх смерті (загибелі), виплачується відповідно до Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або зниклих безвісти, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2016 року № 884, військовою частиною, в якій військовослужбовець перебував на грошовому забезпеченні ( далі - Порядоку №884).
Судом враховується, що постановою КМУ № 449 від 15.04.2025 внесено зміни до Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або зниклих безвісти, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2016 року № 884, які застосовуються з 01.02.2025.
Таким чином з 01.02.2025 внесено зміни до Порядку виплати грошового забезпечення яка самим військовослужбовцям, так і членам їх сімей, у разі, якщо такого військовослужбовця захоплено у полон.
Вимога позивача про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошове забезпечення та додаткові грошові винагороди (включаючи додаткову винагороду, а також грошової допомоги на оздоровлення за 2025 рік та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2025 рік) її чоловіка - ОСОБА_2 з 09.12.2022, відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 №884, судом визнається передчасно заявленою.
Позивачем у заяві зазначено про виплату грошового забезпечення у зв'язку із тим, що ОСОБА_2 вважається зниклим безвісті 09.12.2022.
Разом із тим, підставою для прийняття рішення про відмову у виплаті стали висновки службового розслідування про перебування ОСОБА_2 з 09.12.2022 у полоні у зв'язку із добровільною здачею військовослужбовця у такий полон та прийняття наказу ВЧ №500 від 17.02.2025. Суд зазначає, що такі висновки судом визнані передчасними, про що зазначено вище.
Стосовно посилання відповідача на те, що ОСОБА_2 на даний час проходить військову службу та має право самостійно подати заяву про надання матеріальної допомоги на оздоровлення та вирішення соціально-побутових питань за 2025 р., оскільки з 06.05.2025 проходить військову службу в НОМЕР_2 , суд зазначає, що такі обставини не були підставою для відмови у виплаті позивачу відповідних виплат.
Відповідно до п. 5 Порядку №884 в редакції, чинній з 01.02.2025, збереження належного, але не виплаченого, грошового забезпечення за військовослужбовцями (визначеними особами) здійснюється військовою частиною (установою, організацією) за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні шляхом зарахування сум грошового забезпечення на депозитні рахунки в органах Казначейства. У разі збереження сум грошового забезпечення понад три роки і більше такі суми сплаті до відповідних бюджетів не підлягають
Доказів того, що спірні суми виплачені позивачу, або в разі їх невиплати позивачу, нараховані та виплачені військовослужбовцю ОСОБА_2 , який з 06.05.2025 зарахований на грошове забезпечення ВЧНОМЕР_1, матеріали справи не містять.
Враховуючи зазначене, а також обов'язку відповідача згідно чинного законодавства провести службове розслідування та в повному обсязі з'ясувати причини та умови обставин потрапляння ОСОБА_2 у полон, відсутність доказів виплати грошового забезпечення позивачу, або ОСОБА_2 , відсутність доказів того, що ОСОБА_2 добровільно потрапив у полон, відповідач зобов'язаний повторно розглянути заяву позивача від 02.04.2025. Крім того, відповідач під час повторного розгляду заяви позивача зобов'язаний враховувати ту обставину, що в період з 09.12.2022 до 06.05.2025 ОСОБА_2 перебував у полоні, з 06.05.2025 звільнений з полону та перебуває на грошовому забезпеченні НОМЕР_2 , а також врахувати норми законодавства, які чинні з 01.02.2025 та прийняти вмотивоване рішення за результатом розгляду заяви позивача.
Суд враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
Крім того, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Отже, обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.
Згідно з Рішенням ЄСПЛ по справі «Рисовський проти України» (Rysovskyy v. Ukraine) від 20.10.2011 року (заява № 29979/04), принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість.
Обираючи спосіб захисту порушеного права, суд зважує на його ефективність з точки зору статті 13 «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод» та враховує положення «Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень», прийняті Комітетом Міністрів 11.03.1980, а саме суд не може підміняти державний орган рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.
Фактично, необхідною передумовою застосування частини 2 статті 9 КАС України є саме порушення прав позивача та необхідність захисту порушеного права шляхом його відновлення.
Отже, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного суб'єктами владних повноважень, а вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Приписами статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 № 3477-IV передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Таким чином, з метою захисту порушеного права позивача, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог у відповідності до ст. 9 КАС України та скасувати наказ №500 від 17.02.2025, яким затверджено результати службового розслідування за фактом потрапляння у полон старшого солдата ОСОБА_2 , визнати протиправним та скасувати рішення військової частини НОМЕР_1 про відмову ОСОБА_1 у виплаті грошового забезпечення та грошової винагороди її чоловіка ОСОБА_2 , з підстав, зазначених у листі від 11.04.2025 вих. №1645/1/4229, а також повторно розглянути заяву позивача від 02.04.2025 про виплату грошового забезпечення, надання матеріальної допомоги на оздоровлення за 2025 рік., надання матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2025р., які належать військовослужбовцю ОСОБА_2 та прийняти вмотивоване рішення за результатом розгляду заяви.
Ураховуючи викладене, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити частково.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Таким чином, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивачки слід стягнути сплачений нею при зверненні до суду із цим позовом судовий збір в розмірі 968,96 грн.
Керуючись ст.ст. 19, 22, 25,72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 293, 295 КАС України, суд-
Адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , третя особа ОСОБА_2 про визнання протиправним, скасування наказу та рішення, зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати наказ військової частини НОМЕР_1 від 17.02.2025 №500 «Про підсумки проведення службового розслідування за фактом потрапляння у полон старшого солдата ОСОБА_2 ».
Визнати протиправним та скасувати рішення військової частини НОМЕР_1 про відмову ОСОБА_1 у виплаті грошового забезпечення та грошової винагороди її чоловіка ОСОБА_2 , з підстав, зазначених у листі від 11.04.2025 вих. №1645/1/4229.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , і.к. НОМЕР_4 ) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (і.к. НОМЕР_5 , АДРЕСА_3 ) від 02.04.2025 про виплату грошового забезпечення, надання матеріальної допомоги на оздоровлення за 2025 рік., надання матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2025р., які належать військовослужбовцю ОСОБА_2 та прийняти вмотивоване рішення за результатом розгляду заяви.
У задоволенні інших вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , і.к. НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_1 (і.к. НОМЕР_5 , АДРЕСА_3 )суму судового збору в розмірі 968,96 грн.
Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя С.М. Гелета