про повернення позовної заяви
10 листопада 2025 року м. Рівне №460/20136/25
Суддя Рівненського окружного адміністративного суду Щербаков В.В., розглядаючи матеріали адміністративного позову ОСОБА_1
доВійськової частини НОМЕР_1
про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинення певних дій,
До Рівненського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинення певних дій.
Ухвалою судді Рівненського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2025 року позовну заяву залишено без руху. Запропоновано позивачу усунути виявлені недоліки шляхом надання доказів, на підтвердження обставин виплати сум, належних позивачу при звільненні із затримкою строку виплати, а також у випадку порушення строку звернення до суду - заяви про поновлення строку звернення до суду з цим позовом та доказів, які свідчать про поважність причин пропуску цього строку.
Зазначена ухвала отримана позивачем. На виконання ухвали позивачем подано клопотання про поновлення строку звернення до суду. В обґрунтування клопотання зазначає, що після переведення на нове місце служби, відповідач не надав грошовий атестат та будь який платіжний документ, який вказував на суму виплаченого грошового забезпечення, а тому застосуванню підлягають положення статті 233 КзПП в редакції, яка не обмежує строк звернення до суду із позовом щодо сум заробітної плати.
Відповідно до частин першої та другої статті 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Зі змісту позовної заяви та доданих до неї документів вбачається, що підставою для звернення позивача з даним позовом до суду, зокрема, стала виплата йому належних сум не в день його звільнення з військової служби - 26.10.2023, а 11.06.2025, тобто із затримкою повного розрахунку при звільненні.
Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (ч.5 ст.122 КАС України).
Частиною першою статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно з частиною 1 статті 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Відповідно до частини 2 статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
У частині другій статті 2 Закону України від 24 березня 1995 № 108/95-ВР "Про оплату праці" передбачено, що додаткова заробітна плата це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
Суд зауважує, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою (зокрема, компенсацією працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати) у розумінні статті 2 Закону України "Про оплату праці", тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати, тому застосування позивачем норм ст. 233 КЗпП України при зверненні до суду з даним позовом є недоцільним.
Така позиція суду узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 30.01.2019 у справі №910/4518/16 (№12-301гс18), від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц (14-623цс18), від 18.03.2020 №711/4010/13-ц (14-429цс19), які є обов'язковими для врахування судом в силу вимог ч.5 ст.242 КАС України.
Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що розміщення норм статей 116, 117 КЗпП України в розділі VII Оплата праці є логічно вмотивованим, оскільки ними встановлено відповідальність роботодавців за затримку виплат коштів винагороди за виконану працівниками роботу, які повинні бути виплачені при їх звільненні. Проте таке розташування вказаних норм права не свідчить про належність середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні чи за затримку виконання судового рішення до структури заробітної плати.
Оскільки середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника, то строк пред'явлення до суду позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні обмежуються місячним строком з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Зі змісту позовної заяви слідує, що предметом спору є, зокрема, нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який було проведено з позивачем шляхом безготівкового перерахунку коштів на банківський рахунок позивача в АТ "КБ "ПриватБанк" 11.06.2025.
Відповідно до ч.1 ст.1066 Цивільного кодексу України, за договором банківського рахунку, банк зобов'язується приймати й зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунку), кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування й видачу відповідних сум з рахунку та проведення інших операцій за рахунком.
Згідно з ч.3 ст.6 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", порядок відкриття банками рахунків та їх режими визначаються Національним банком України. Умови відкриття рахунка та особливості його функціонування передбачаються в договорі, що укладається між банком і його клієнтом - власником рахунка.
Отже, безготівкові кошти розглядаються у доктрині банківського права як такі, що можуть бути об'єктом права власності, що передбачає також визнання того, що безготівкові кошти знаходяться на відповідному рахунку у банку.
З огляду на вищезазначене, безготівкові кошти, які перебувають на рахунках у банках, є об'єктом права власності в розумінні ст.190 ЦК України.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 10.09.2018 у справі №905/3542/15.
Таким чином, користуючись банківським рахунком позивач володіє інформацією про фінансові операції із зарахування чи списання коштів на його банківському рахунку, зокрема, і інформацією про залишок коштів на такому рахунку.
На підтвердження вищезазначених обставин, позивачем не долучено жодних належних та допустимих доказів, які б свідчили, що саме 11.06.2025 він отримав недоплачені суми грошового забезпечення.
Згідно скрін-шота з застосунку "Приват Банк", зазначено дату надходження коштів саме 31.10.2023 (розрахунок при звільнені).
Водночас, суд зауважує, що з даним позовом позивач звернувся 02.11.2025.
З приводу заяви про поновлення строку звернення до суду суд зауважує, позивач в заяві про поновлення строку звернення до суду не зазначав про нові обставини, які слугували підставою для пропуску строку звернення до суду. Крім того, зазначив, що після переведення на нове місце служби, відповідач не надав грошовий атестат та будь який платіжний документ, який вказував на суму виплаченого грошового забезпечення, а тому застосуванню підлягають положення статті 233 КзПП в редакції, яка не обмежує строк звернення до суду із позовом щодо сум заробітної плати. При цьому, оцінка вказаним доводам позивача вже надавались в ухвалі суду від 04.11.2025, в якій роз'яснено, що в даному випадку застосуванню підлягають положення статті 117 КзПП та 122 КАС України, а не 233 КзПП, оскільки середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою (зокрема, компенсацією працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати) у розумінні статті 2 Закону України "Про оплату праці", тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати. За таких обставин, стороною позивача безпідставно пропущено строк звернення до суду.
Відповідно до частини другої статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України якщо заяву не буде подано особою у зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Пунктом 9 частини четвертої статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
Таким чином, у зв'язку з неусуненням позивачем недоліків позовної заяви у строк, встановлений судом, позовна заява підлягає поверненню.
Враховуючи наведене та керуючись статтями 169, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя, -
Визнати неповажними причини пропуску строку звернення до суду
Позовну заяву і додані до неї документи повернути позивачу.
Відповідно до частини восьмої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України, повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Копію даної ухвали надіслати позивачу.
Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями).
Ухвала може бути оскаржена. Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Суддя В.В. Щербаков