про закриття провадження у справі
10 листопада 2025 року м. Рівне №460/1940/25
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді В.В. Щербакова, розглянувши заяву позивача про закриття провадження в адміністративній справі за позовом
ОСОБА_1
доГоловного управління Національної поліції в Рівненській області
про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинення певних дій,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Рівненській області (далі - відповідач) про визнання протиправними дій щодо нарахування індексації грошового забезпечення з період з 01.02.2008 по 04.11.2015, встановлення базових місяців при її нарахуванні та зобов'язання нарахувати і виплатити індексацію грошового забезпечення з вказаний період наростаючим підсумком.
В обґрунтування позовних вимог зауважує, що Управлінням Міністерства внутрішніх справ України в Рівненській області в період проходженням ним військової служби здійснено неправильне нарахування та виплату індексації грошового забезпечення, що призвело до нарахування грошового забезпечення у занижених розмірах. 24.07.2024 року Управління Міністерства внутрішніх справ України в Рівненській області в особі Ліквідаційної комісії Управління МВС України в Рівненській області припинило свою діяльність. Позивач вважає, що адміністративне (публічне) правонаступництво прав і обов'язків ліквідованих управлінь Міністерства внутрішніх справ України перейшло до територіальних органів Національної поліції. Таким чином, правонаступником прав та обов'язків ліквідованого УМВС України в Рівненській області, ураховуючи правовий статус, обсяг повноважень і принцип територіальності, є територіальний орган Національної поліції, а саме: Головне управління Національної поліції в Рівненській області. В контексті зазначеного, позивач вважає, що обов'язок нарахування належної йому індексації грошового забезпечення перейшов до Головного управління Національної поліції в Рівненській області, у зв'язку з цим він звернувся до відповідача з письмовою заявою, однак, отримав відмову. Вказане слугувало підставою звернення до суду з даним позовом.
Ухвалою суду від 07.02.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Від Головного управління Національної поліції в Рівненській області надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до змісту якого, останній заперечив щодо задоволення позовних вимог. В обґрунтування заперечень зазначає, що Національна поліція України є новоствореним органом виконавчої влади та вона не є правонаступником міліції, тому вимоги позивача є безпідставними.
Додатково, по суті позовних вимог, представник зазначила, що підстави для визначення січня 2008 року базовим місяцем для нарахування індексації грошового забезпечення позивачу за період проходження служби в ОВС відсутні.
Крім того, зауважила щодо пропуску позивачем строку звернення до суду.
Дослідивши матеріали позовної заяви, суд дійшов висновку про наявність підстави для закриття провадження у справі з огляду на наступне.
В провадженні Рівненського окружного адміністративного суду перебувала адміністративна справа №460/26268/23 за позовом ОСОБА_1 до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Рівненській області в особі Ліквідаційної комісії Управління МВС України в Рівненській області (далі - відповідач) про визнання протиправними дій щодо нарахування індексації грошового забезпечення з період з 01.02.2008 по 04.11.2015, встановлення базових місяців при її нарахуванні та зобов'язання нарахувати і виплатити індексацію грошового забезпечення з вказаний період наростаючим підсумком.
Рішенням суду від 08 серпня 2024, яке набрало законної сили 10 вересня 2024 року, позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Управління Міністерства внутрішніх справ України в Рівненській області в особі Ліквідаційної комісії Управління МВС України в Рівненській області щодо невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з січня по грудень 2008 року, з січня по лютий 2009 року, з липня по серпень 2009 року, з жовтня по грудень 2009 року, з січня по березень 2010 року, з жовтня по грудень 2010 року, січня по грудень 2011 року, з січня по листопад 2014 року, з вересня по листопад 2015 року.
Зобов'язано Управління Міністерства внутрішніх справ України в Рівненській області в особі Ліквідаційної комісії Управління МВС України в Рівненській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з січня по грудень 2008 року, з січня по лютий 2009 року, з липня по серпень 2009 року, з жовтня по грудень 2009 року, з січня по березень 2010 року, з жовтня по грудень 2010 року, січня по грудень 2011 року, з січня по листопад 2014 року, з вересня по листопад 2015 року з урахуванням збільшення постійних складових його грошового забезпечення.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Відповідно до ч.4 ст.78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Таким чином, обставини щодо наявності у позивача права на отримання індексації грошового забезпечення за період з січня по грудень 2008 року, з січня по лютий 2009 року, з липня по серпень 2009 року, з жовтня по грудень 2009 року, з січня по березень 2010 року, з жовтня по грудень 2010 року, січня по грудень 2011 року, з січня по листопад 2014 року, з вересня по листопад 2015 року з урахуванням збільшення постійних складових його грошового забезпечення, встановлені рішенням суду у адміністративній справі 460/26268/23 та відповідно до ч.4 ст.78 КАС України не потребують доказування при розгляді цієї адміністративної справи.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Так, пунктом 5 частини третьої статті 2 КАС України визначено, що основними засадами (принципами) адміністративного судочинства є обов'язковість судового рішення.
Відповідно до частин другої та третьої статті 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Згідно зі статтею 370 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п.2 мотивувальної частини рішення від 13.12.2012 №18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п.3 мотивувальної частини рішення від 25.04.2012 №11-рп/2012).
Даний позов ОСОБА_1 виник з тих підстав, що Управління Міністерства внутрішніх справ України в Рівненській області в особі Ліквідаційної комісії Управління МВС України в Рівненській області припинене, а тому позивач вважає, що виплату індексації повинно здійснити Головне управління Національної поліції в Рівненській області.
Надаючи правову оцінку відповідним правовідносинам суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 370 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Відповідно до вимог частин 2, 4 статті 372 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".
Отже, процесуальним законом встановлено порядок виконання судових рішень в адміністративних справах та визначено певну послідовність дій, які необхідно вчинити для того, щоб зобов'язати відповідача належним чином виконати рішення суду.
У постановах від 17.04.2019 (справа №355/1648/15-а), від 12.05.2020 (справа №815/2252/16), від 16.12.2021 (справа №170/167/17) Верховний Суд дійшов наступних висновків:
«…зазначені вище правові норми КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, пов'язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.
Наявність у КАС України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому КАС України, який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень.».
Такі фактичні обставини вказують на те, що спір щодо виплати індексації грошового забезпечення за період 01.02.2018 - 04.11.2015 вирішено в судовому порядку в межах попередньої судової справи.
Згідно з статтею 52 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваного судового рішення) у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов'язкові для особи, яку він замінив.
Відповідно до частин першої, четвертої статті 379 КАС України (в тій же редакції) у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження за поданням державного виконавця або за заявою заінтересованої особи суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, замінює сторону виконавчого провадження її правонаступником. Положення цієї статті застосовуються також у випадку необхідності заміни боржника або стягувача у виконавчому листі до відкриття виконавчого провадження.
Крім того суд зазначає, що відповідно до статті 1 Закону № 1404-VIII (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон №1404-VIII) під виконавчим провадженням як завершальною стадією судового провадження і примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) розуміється сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно частин першої та другої статті 15 Закону № 1404-VIII сторонами у виконавчому провадженні є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Положення частини п'ятої статті 15 цього Закону передбачають, що у разі вибуття однієї із сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником.
Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов'язковими тією мірою, якою вони були б обов'язковими для сторони, яку правонаступник замінив. У разі якщо сторона виконавчого провадження змінила найменування (для юридичної особи) або прізвище, ім'я чи по батькові (для фізичної особи), виконавець, за наявності підтверджуючих документів, змінює своєю постановою назву сторони виконавчого провадження.
У контексті наведених положень Закону № 1404-VIII слід зазначити, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження представляє собою процес, який починається з моменту набрання судовим рішенням законної сили і завершується настанням відповідних обставин, передбачених резолютивною частиною рішення суду.
При цьому виконавче провадження здійснюється з дотриманням засад верховенства права, за якого кожен з учасників має можливість реалізувати обсяг вимог наданих йому судовим рішенням.
До того ж, цей Закон не пов'язує початок реалізації цих прав з ухваленням державним виконавцем рішення про початок примусового виконання рішення на підставі виконавчого документа, а навпаки, прямо передбачає можливість виправлення невідповідності виконавчого документа вимогам, передбаченим цією статтею, судом за заявою стягувача (абзац другий частини четвертої статті 4 Закону №1404-VIII).
Отже, заміна сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, (процесуальне правонаступництво) можливе на будь-якій стадії адміністративного процесу, як на стадії розгляду справи так і на стадії виконання судового рішення, яке набрало законної сили, зокрема, і до видання виконавчого листа, і відбувається виключно за відповідним рішенням суду, а не державного виконавця (що стосується заміни сторони виконавчого провадження), незалежно від того виданий судом виконавчий лист на момент звернення із заявою про правонаступництво та чи пред'явлений він (виконавчий лист) до примусового виконання.
Відповідні правові висновки сформульовані Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 16 березня 2020 року у справі №673/544/19. Аналогічна позиція була висловлена Верховним Судом у постановах від 13.12.2018 у справі №2-а-1710/11, від 14.02.2019 у справі №2-а-2727/11/2209.
За правилами частин першої та п'ятої статті 104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов'язки переходять до правонаступників. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.
Відповідно до пунктів 5, 6 Порядку здійснення заходів, пов'язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.10.2011 №1074, орган виконавчої влади припиняється шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. Права та обов'язки органів виконавчої влади переходять: у разі злиття органів виконавчої влади до органу виконавчої влади, утвореного внаслідок такого злиття; у разі приєднання одного або кількох органів виконавчої влади до іншого органу виконавчої влади до органу виконавчої влади, до якого приєднано один або кілька органів виконавчої влади; у разі поділу органу виконавчої влади до органів виконавчої влади, утворених внаслідок такого поділу; у разі перетворення органу виконавчої влади до утвореного органу виконавчої влади; у разі ліквідації органу виконавчої влади і передачі його завдань та функцій іншим органам виконавчої влади до органів виконавчої влади, визначених відповідним актом Кабінету Міністрів України.
16.09.2015 Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 730 «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ», якою постановив утворити як юридичні особи публічного права територіальні органи Національної поліції, у тому числі ГУНП в Рівненській області, та ліквідувати як юридичні особи публічного права територіальні органи МВС, зокрема УМВС України в Рівненській області.
Згідно з відповіддю з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань №914953 від 20.11.2024 УМВС України в Рівненській області припинено 24.07.2024, про що свідчить запис 1006081110025005747 про державну реєстрацію припинення юридичної особи.
У постановах від 20.02.2019 у справі №826/16659/15 та від 13.03.2019 у справі №524/4478/17 Верховний Суд констатував, що публічне правонаступництво органів державної влади є окремим, особливим видом правонаступництва, під таким терміном розуміється перехід в установлених законом випадках прав та обов'язків одного суб'єкта права іншому. При цьому обов'язок щодо відновлення порушених прав особи покладається на орган, компетентний відновити такі права. Такий підхід про перехід обов'язку відновити порушені права до правонаступника відповідає принципу верховенства права, оскільки метою правосуддя є ефективне поновлення порушених прав, свобод і законних інтересів.
У спорах, які виникають з публічних правовідносин, де оскаржуються рішення (дії, бездіяльність) державного органу, пов'язані зі здійсненням функції від імені держави, стороною є сама держава в особі того чи іншого уповноваженого органу. Функції держави, які реалізовувалися ліквідованим органом, не можуть бути припинені та підлягають передачі іншому/іншим державному/державним органу/органам, за виключенням того випадку, коли держава відмовляється від таких функцій взагалі.
Отже, правонаступництво у сфері управлінської діяльності органів державної влади (публічне правонаступництво) передбачає повне або часткове передання адміністративної компетенції одного суб'єкта владних повноважень (суб'єкта публічної адміністрації) іншому, чи внаслідок припинення первісного суб'єкта, або внаслідок повного чи часткового припинення його адміністративної компетенції.
Відповідну позицію висловив Верховний Суд у постанові від 12.06.2018 у справі №2а-23895/09/1270.
У такому разі також відбувається вибуття суб'єкта владних повноважень із публічних правовідносин.
Можна виділити дві форми адміністративного (публічного) правонаступництва: 1) фактичне (або компетенційне адміністративне правонаступництво), тобто таке, де вирішуються питання передачі фактичних повноважень від одного до іншого органу, посадової особи (або повноважень за компетенцією) та 2) процесуальне адміністративне (публічне) правонаступництво.
Фактичне (компетенційне) адміністративне (публічне) правонаступництво - це врегульовані нормами адміністративного права умови та порядок передання адміністративної компетенції від одного суб'єкта владних повноважень (суб'єкта публічної адміністрації) до іншого, який набуває певні владні повноваження внаслідок ліквідації органу чи посади суб'єкта владних повноважень, припинення первісного суб'єкта, або внаслідок повного чи часткового припинення компетенції органу публічної адміністрації чи припинення повноважень посадової особи.
Процесуальне адміністративне (публічне) правонаступництво - це унормована можливість заміни адміністративним судом (на будь-якій стадії процесу судового розгляду справи в суді першої, апеляційної та касаційної інстанцій (окрім випадків перегляду справи за винятковими чи нововиявленими обставинами)) сторони чи третьої особи іншим суб'єктом, коли права та обов'язки суб'єкта владних повноважень перейшли від сторони (в адміністративній справі) до іншого суб'єкта владних повноважень, а також можливість суб'єкта публічної адміністрації (правонаступника) вступити в судовий процес як сторона чи третя особа.
При визначенні процесуального адміністративного (публічного) правонаступництва суд повинен виходити з того, хто є правонаступником у спірних правовідносинах, і враховувати таке: якщо під час розгляду адміністративної справи буде встановлено, що орган державної влади, орган місцевого самоврядування, рішення, дії чи бездіяльність яких оскаржуються, припинили свою діяльність, то суд повинен залучити до участі у справі їхніх правонаступників.
У разі ж відсутності правонаступників, суд повинен залучити до участі у справі орган, до компетенції якого належить ухвалення рішення про усунення порушень прав, свобод чи інтересів позивача. У разі зменшення обсягу компетенції суб'єкта владних повноважень, не пов'язаного з припиненням його діяльності, до участі у справі як другий відповідач суд залучає іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого передані або належать функції чи повноваження щодо вирішення питання про відновлення порушених прав, свобод чи інтересів позивача.
Отже, підставою для переходу адміністративної компетенції від одного суб'єкта владних повноважень до іншого (набуття адміністративної компетенції) є події, що відбулися із суб'єктом владних повноважень.
Аналогічну правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.12.2021 у справі №9901/348/19.
Згідно з пунктом 51 Рішення Європейського суду з прав людини від 13.01.2011 у справі Чуйкіна проти України (Chuykina v. Ukraine) (заява №28924/04) ліквідація державної установи без правонаступництва не може звільнити державу від необхідності виконання рішення щодо ліквідованого органу. У цій справі Суд також зазначив, що інший висновок дозволить державі використовувати такий підхід, щоб уникати сплати боргів своїх органів, особливо беручи до уваги те, що потреби, які змінюються, змушують державу часто змінювати свою організаційну структуру, включаючи формування нових органів та ліквідацію старих.
У постанові від 11.02.2021 у справі №826/9815/18 Верховний Суд, з-поміж іншого, констатував, що повноваження відповідних державних органів не є статичними і можуть передаватися від одного органу до іншого у випадку зміни законодавства. Водночас такий перехід може не збігатися у часі з юридичним припиненням суб'єкта владних повноважень унаслідок реорганізації чи ліквідації. У зв'язку із цим Суд сформулював правовий висновок, відповідно до якого: якщо спір виник з приводу реалізації суб'єктом владних повноважень, що припиняється, його компетенції, підстави для правонаступництва виникають з моменту його вибуття з правовідносин, щодо яких виник спір, унаслідок, зокрема передачі відповідним розпорядчим актом його адміністративної компетенції іншому/іншим суб'єкту/суб'єктам владних повноважень; якщо спір виник у відносинах, що не пов'язані з реалізацією суб'єктом владних повноважень його компетенції, підстави для правонаступництва виникають з моменту припинення сторони суб'єкта владних повноважень.
Тож підстави для правонаступництва у цих правовідносинах виникли саме з моменту державної реєстрації припинення УМВС України в Рівненській області. Проте, це не змінює тієї обставини, що правонаступником ліквідованого УМВС України в Рівненській області є саме той орган, до якого перейшла адміністративна компетенція суб'єкта владних повноважень, що припинився.
За таких обставин, необхідно проаналізувати і співставити функції та завдання, які виконувала міліція і які наразі виконують МВС України та Національна поліція.
Так, нормами статей 1, 2 Закону України від 20.12.1990 №565-XII «Про міліцію» передбачалось, що міліція це державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров'я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань. Основними завданнями міліції було, з-поміж іншого: забезпечення особистої безпеки громадян, захист їх прав і свобод, законних інтересів; запобігання правопорушенням та їх припинення; охорона і забезпечення громадського порядку; виявлення кримінальних правопорушень.
Своєю чергою, приписами статей 1, 2 Закону України від 02.07.2015 №580-VIII «Про Національну поліцію» визначено, що Національна поліція України це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку. Завданнями поліції є, зокрема, надання поліцейських послуг у сферах: забезпечення публічної безпеки і порядку; охорони прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави; протидії злочинності.
Поряд із цим, згідно з Положенням про Міністерство внутрішніх справ України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.2015 №878, МВС України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. МВС України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах: забезпечення охорони прав і свобод людини, інтересів суспільства і держави, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку, а також надання поліцейських послуг; захисту державного кордону та охорони суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні; цивільного захисту, захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій та запобігання їх виникненню, ліквідації надзвичайних ситуацій, рятувальної справи, гасіння пожеж, пожежної та техногенної безпеки, діяльності аварійно-рятувальних служб, а також гідрометеорологічної діяльності; міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.
На підставі співставлення завдань та функцій цих трьох органів можна дійти висновку про те, що МВС України є органом влади, який формує державну політику у сфері, зокрема забезпечення охорони прав і свобод людини, інтересів суспільства і держави, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку, а також надання поліцейських послуг. Разом із тим, реалізація державної політики у вказаній сфері відноситься до компетенції Національної поліції, а до цього відповідні завдання та функції держави покладалися на міліцію.
Таким чином, правонаступником прав та обов'язків ліквідованого УМВС України в Рівненській області, ураховуючи правовий статус, обсяг повноважень і принцип територіальності, є відповідний територіальний орган Національної поліції, а саме Головне управління Національної поліції в Рівненській області.
Суд зазначає, що функції держави не зникають із ліквідацією юридичної особи публічного права (крім випадку повної відмови держави від виконання певних функцій, що потребуватиме відповідних змін у законодавстві), а тому, у будь-якому випадку, враховуючи принцип безперервності влади, має бути вирішено питання про правонаступництво юридичної особи публічного права.
Тобто, в даних правовідносинах, фактично відсутній спір про право, а наявна лише процесуальна необхідність вчинення дій щодо правонаступництва.
Тобто, у КАС України наявні спеціальні норми, спрямовані на забезпечення належного виконання судового рішення, в тому числі щодо заміни стягувача на етапі виконання судового рішення.
Відповідні обставини виключають можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову.
Отже, в даних правовідносинах наявна процесуальна можливість реалізації своїх прав шляхом правонаступництва, який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень.
Таким чином, вимоги позивача не підлягають розгляду в межах окремої справи за правилами адміністративного судочинства, а можуть бути вирішені на підставі відповідної заяви, поданої в порядку статті 379 КАС України в межах справи №460/26268/23.
Подібних висновків дійшов Верховний Суд під час вирішення справ №815/2252/16 (постанова від 12.05.2020), №170/167/17 (постанова від 16.12.2021), №400/822/20 (постанова від 31.01.2022), №233/3744/17 (постанова від 20.04.2022), № 345/4045/16-а (постанова від 11.05.2022).
Такі висновки щодо застосування норм процесуального права підлягають застосуванню і до спірних правовідносин.
У зв'язку з цим суд вважає, що відповідну позовну заяву не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства у порядку позовного провадження.
Тому, в даному випадку наявні підстави для закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 238 КАС України.
Частиною 1 ст. 239 КАС України передбачено, що якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи.
Тому, суд вважає за необхідне роз'яснити, що ОСОБА_2 може звернутися до Рівненського окружного адміністративного суду не в порядку позовного провадження, а в порядку, передбаченому Розділом IV «Процесуальні питання, пов'язані з виконанням судових рішень в адміністративних справах» КАС України в межах справи №460/26268/23.
Частиною 2 статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу.
Керуючись статтями 238, 239, 241, 243, 248 КАС України, суд, -
Провадження в адміністративній справі №460/1940/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Рівненській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинення певних дій - закрити.
Повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.
Роз'яснити ОСОБА_1 право звернення з відповідною заявою до Рівненського окружного адміністративного суду в порядку, передбаченому Розділом IV «Процесуальні питання, пов'язані з виконанням судових рішень в адміністративних справах» КАС України.
Ухвалу про закриття провадження у справі надіслати учасникам справи.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення.
Ухвала може бути оскаржена. Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Суддя В.В. Щербаков