Справа № 420/30157/25
10 листопада 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Харченко Ю.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язати вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:
- Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2017 - 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
- Зобов?язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2017 - 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 “Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44 за кодом економічної класифікації видатків 2112 “Грошове забезпечення військовослужбовців».
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що при звільненні відповідачем не проведено з позивачем усі необхідні розрахунки щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Статус учасника бойових дій, а також право на отримання додаткової відпустки із збереженням грошового забезпечення терміном 14 календарних днів позивач набув 27.10.2017 року, що підтверджується посвідченням учасника бойових дій від 27.10.2017 року НОМЕР_3 . За кожний календарний рік служби позивачу належно 14 днів відпустки. Тобто, за період проходження служби позивач не використав 28 діб додаткової відпустки. Отже, бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, є протиправною.
Відповідач - Військова частина НОМЕР_1 вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню з підстав, викладених у письмовому відзиві на позовну заяву, зазначаючи, що додаткова відпустка учасникам бойових дій прямо не передбачена Законом №2011-XII, а відтак не передбачено і виплату грошової компенсації за неї у разі звільнення військовослужбовця. Пільга у вигляді 14-денної відпустки для УБД встановлена окремим законом (про статус ветеранів війни), але механізму виплати компенсації за невикористання цієї пільги чинні нормативно-правові акти не містять. На момент звільнення позивача (вересень 2018 року) та станом на сьогодні Закон №2011-XII та похідні від нього відомчі нормативні акти не були доповнені положеннями про компенсацію за невикористані відпустки для учасників бойових дій. Таким чином, командир військової частини НОМЕР_1 не мав законних підстав нарахувати і виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку УБД, оскільки обов'язок здійснювати такі виплати не встановлений жодною нормою закону чи підзаконного акта.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 09.09.2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі №420/30157/25 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язати вчинити певні дії.
Дослідивши наявні у матеріалах справи письмові докази в сукупності, та системно проаналізувавши приписи чинного законодавства, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 в період з 14.11.2013 року по 21.09.2018 року проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
Згідно посвідчення серії НОМЕР_3 від 27.10.2017 року ОСОБА_1 є учасником бойових дій.
Відповідно до наказу від 21.09.2018 року №219 ОСОБА_1 21.09.2018 року звільнено з військової служби.
28.08.2025 року позивачем направлено заяву до військової частини НОМЕР_1 із проханням надати інформацію про виплату грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2017 - 2018 роки. Проте, на день направлення до суду позовної заяви відповідь на заяву на адресу позивача не надходила
Вказані дії Військової частини НОМЕР_1 , послугували підставою для звернення позивача до Одеського окружного адміністративного суду з даною позовною заявою.
Так, на думку суду, позовні вимоги ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язати вчинити певні дії, є такими, що підлягають задоволенню, з урахуванням наступного.
Згідно ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992року №2232-ХІІ (зі змінами та доповненнями) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Згідно з пунктом 12 статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993року №3551-XII (зі змінами та доповненнями) учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Статтею 4 Закону України “Про відпустки» від 05 листопада 1996року №504/96-ВР (зі змінами та доповненнями) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Відповідно до статті 16-2 Закону України “Про відпустки» учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України “Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Згідно з пунктом 8 статті 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991року №2011-ХІІ (зі змінами та доповненнями) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України “Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У разі якщо Законом України “Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
Абзацом 3 пункту 14 статті 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
Згідно з пунктом 18 статті 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
Визначення поняття “особливий період» наведено у Законі України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993року №3543-XII, та Законі України “Про оборону України» від 06 грудня 1991року №1932-XII.
Відповідно до статті 1 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Статтею 1 Закону України “Про оборону України» визначено особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Згідно зі статтею 1 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
Таким чином, із системного аналізу вищенаведених законодавчих приписів вбачається, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, у тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак, Законом України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.
Також, у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», пунктом 8 статті 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», статтею 16-2 Закону України “Про відпустки».
Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого Наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018року №260, у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Таким чином, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, у тому числі, за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону України “Про відпустки», та пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Окрім того, відповідно до висновків Європейського суду з прав людини, висловлених у Рішенні від 30 квітня 2013року по справі “Тимошенко проти України» (заява №49872/11), щодо принципу юридичної визначеності, який означає, що застосування національного законодавства має бути передбачуваним тією мірою, щоб воно відповідало стандарту “законності», передбаченому Конвенцією - стандарту, що вимагає, щоб усе законодавство було сформульовано з достатньою точністю для того, щоб надати особі можливість - за потреби, за відповідної консультації - передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою її дія (параграф 264).
Відтак, з урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку, що при звільненні з військової служби у запас ОСОБА_1 мав право на отримання грошової компенсації за додаткову відпустку як учаснику бойових дій за період з 2017-2018 рр., виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
Аналогічна правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду в Постанові від 21.08.2019р. №620/4218/18.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 1 статті 72 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Статтю 73 КАС України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Відповідно до статей 74-76 КАС України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Згідно зі ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відтак, беручи до уваги вищевикладене, та оцінюючи наявні в матеріалах справи письмові докази в сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язати вчинити певні дії підлягають задоволенню.
Керуючись ст. ст. 6, 12, 72, 77, 90, 139, 246, 255,295,297 КАС України, суд -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язати вчинити певні дії, задовольнити.
2. Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2017 - 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
3. Зобов?язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2017 - 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 “Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44 за кодом економічної класифікації видатків 2112 “Грошове забезпечення військовослужбовців».
Рішення суду може бути оскаржено в порядку та строки встановлені ст.ст. 293, 295 КАС України.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст. 255 КАС України.
Рішення складено 10.11.2025 року, з урахуванням знаходження судді Харченко Ю.В. у відпустці з 29.09.2025 по 24.10.2025 року включно.
Суддя Ю.В. Харченко