Справа № 420/27317/25
10 листопада 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Єфіменка К.С., розглянувши в письмовому провадженні у порядку спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (вул..Київський майдан,6, м.Луцьк, 43027), за участю третьої особи Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (вул.Канатна,83, м.Одеса, 65012) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області, за участю третьої особи Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській областіза результатом якого позивач просить:
визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійногофонду України у Волинській області № 155250036029 від 04.08.2025 року про відмовуу призначені пенсії за віком ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 );
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській областіповторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії завіком від 28.07.2025 року, зарахувавши до страхового стажу періоди роботи з 02.08.1985 по 29.10.1985, з 19.01.1988 по 29.08.1988, з 11.10.1988 по 14.09.1998, з 16.09.1998 по 31.12.1998., а також період служби в радянській армії з 31.10.1985 по17.11.1987, відповідно до записів трудової книжки НОМЕР_2 .
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 04 серпня 2025 року ОСОБА_1 рішенням №155250036029 відмовлено упризначенні пенсії за віком через недостатність у Позивача страхового стажу,необхідного для призначення йому пенсії за віком з 60 років відповідно до ЗаконуУкраїни «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».Зокрема Позивачу не враховано періоди:роботи за записами в трудовій книжці, оскільки вказана датанародження 20.06.1965, що не відповідає паспорту - 20.08.1965;роботи з 11.10.1988 по 14.09.1998, оскільки відсутня дата наказу прозвільнення;проходження військової служби на території Естонії з 31.10.1985 по 17.11.1987, оскільки стаж набутий на території Естонії зараховується виключно післяодержання формулярів про підтвердження стажу роботи за кордоном.
Позивач вважає, що вказане рішення є протиправним, а незарахування до страхового стажу спірних періодів роботи є необґрунтованими.
Ухвалою суду від 18 серпня 2025 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (ст.262 КАС України).
До суду надійшов відзив на позовну заяву, відповідно якого ГУ ПФУ у Волинській області позовні вимоги вважає необґрунтованими та таким, що не підлягають задоволенню зазначивши, що за результатами розгляду документів, доданих до заяви до страхового стажу невраховано періоди роботи за записами в трудовій книжці, оскільки вказана датанародження 20.06.1965, що не відповідає паспорту - 20.08.1965. Додатково повідомлено, що період роботи з 11.10.1988 по 14.09.1998 потребує уточнення, оскільки відсутня дата наказу на звільнення. Період проходження військової службина території Естонії з 31.10.1985 по 17.11.1987, оскільки стаж набутий на території Естонії зараховується виключно після одержання формулярів про підтвердженнястажу роботи за кордоном.
Враховуючи вищезазначене, Головним управління Пенсійного фонду України у Волинській області прийнято рішення від 04 серпня 2025 року про відмову упризначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону №1058-IV у зв'язку звідсутністю страхового стажу необхідної тривалості згідно поданих заявникомдокументів.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, відзиву на позовну заяву, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст.72-79 КАС України, судом встановлено наступні факти та обставини.
Як встановлено судом 28 липня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Пенсійного фонду України, за місцем свогопроживання, із заявою для призначення пенсії за віком відповідно до Закону України“Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року№1058-IV (далі - Закон №1058-IV).
Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійнестрахування», затверджений постановою Правління Пенсійного фонду України 25листопада 2005 року №22-1, зареєстрованою в Мін'юсті України 27 грудня 2005 рокуза №1566/11846 (далі - Порядок).
Постановою Пенсійного фонду України від 16 грудня 2020 року №25-1 “Прозатвердження Змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України» пункту 4.2 Порядку викладено в такій редакції: “після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу»
З урахуванням зазначеного Порядку, визначено орган, що розглядатиме заявуПозивача - Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області.
За результатами розгляду заяви Позивача, Головним управління Пенсійного фондуУкраїни у Волинській області прийнято рішення від 04 серпня 2025 року №155250036029 про відмову у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26Закону №1058-IV у зв'язку з відсутністю страхового стажу необхідної тривалостізгідно поданих заявником документів.
Вказаним рішенням встановлено, що згідно наданих до заяви документів про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.93 № 637 страховий стаж складає 27 років 0 місяців 11 днів.
До страхового стажу згідно наданих документів не враховано періоди роботи за записами в трудовій книжці, оскільки вказана дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 , що не відповідає паспорту - ІНФОРМАЦІЯ_2 . Додатково повідомляємо, що період роботи з 11.10.1988 по 14.09.1998 потребує уточнення, оскільки відсутня дата наказу на звільнення. Період проходження військової служби на території Естонії з 31.10.1985 по 17.11.1987, оскільки стаж набутий на території Естоніїзараховується виключно після одержання формулярів про підтвердження стажу роботи за кордоном.
Позивач вважає оскаржуване рішення протиправним та за його скасуванням звернувся до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходив з наступного.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцію та законами України.
Згідно зі ст.46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
За приписами п.6 ч.1 ст.92 Конституції України виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року №1058-IV (далі Закон №1058) визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону №1058, право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
Статтею 9 Закону №1058 передбачено наступні види пенсійних виплат, що призначаються в солідарній системі:
пенсія за віком;
пенсія по інвалідності;
пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону №1058 особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років.
Отже, передумовою призначення пенсії за віком на підставі ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» є наявність двох складових: віку особи та відповідного страхового стажу.
Статтею 1 Закону №1058 визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.
Приписами ч. 2 ст. 24 Закону №1058 визначено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (ч.4 ст.24 Закону №1058-IV).
У законодавстві, що діяло до 01.01.2004 року , зокрема, у ст.56 Закону №1788-XII передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Частинами 1 та 3 ст.44 Закону №1058 встановлено, що заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Згідно із ст.48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Порядок підтвердження стажу також регламентовано у ст.62 Закону №1058, яка визначає, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Пунктами 1,2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Згідно з п.1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до п.3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року № 637, за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Згідно з п.20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року № 637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. У разі коли підприємства, установи, організації або їх правонаступники розміщуються на тимчасово окупованій території України або в районах проведення антитерористичної операції, спеціальний трудовий стаж може підтверджуватися за даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування. У разі відсутності правонаступника підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремих категорій працівників, здійснюється у порядку, визначеному Пенсійним фондом України за погодженням з Мінсоцполітики та Мінфіном.
Аналіз наведених норм права свідчить про те, що законодавством України встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями у первинних документах. Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18.03.2021 у справі № 444/2480/16-а.
При цьому лише у разі відсутності трудової книжки або записів у ній органи Пенсійного фонду мають право встановлювати трудовий стаж на підставі інших первинних документів. У разі сумніву органу, що призначає пенсію, у належності та обґрунтованості поданих заявником документів, в нього є право перевірити надані заявником документи шляхом звернення до установ, підприємств, організацій, де працював заявник, із відповідними запитами.
Таким чином, необхідність підтверджувати періоди роботи для визначення стажу роботи виникає у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
Відповідно до наведених норм чинного законодавства, основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стажвстановлюєтьсянапідставіінших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Наявність же відповідних записів у трудовій книжці про стаж роботи є підтвердженням страхового стажу.
З матеріалів справи вбачається, що оскаржуваним рішенням ГУ ПФУ у Волинській області № 155250036029 від 04.08.2025 року при обрахунку страхового стажу позивача не зараховано наступні періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_2 , а саме:
- з 11.10.1988 по 14.09.1998 потребує уточнення, оскільки відсутня дата наказу на звільнення;
- період проходження військової служби на території Естонії з 31.10.1985 по 17.11.1987, оскільки стаж набутий на території Естонії зараховується виключно після одержання формулярів про підтвердження стажу роботи за кордоном.
Суд зазначає, що порядок ведення (внесення записів) до трудових книжок врегульовано Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України від 29.07.1993 року № 58 (далі - Інструкція № 58).
Відповідно до п.2.4 Інструкції № 58, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилами чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
У разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів (п. 4.1 Інструкції № 58).
З аналізу вказаних норм судом встановлено, що законодавцем покладено обов'язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому її не належне ведення не може позбавити позивача права на включення спірного періоду роботи до його страхового стажу і на отримання пенсії з його врахуванням.
Суд зазначає, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 року "Про трудові книжки працівників" № 301, відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Тому недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 року по справі № 677/277/17.
Також слід наголосити, що ведення трудових книжок працівників підприємства, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), оскільки записи до трудової книжки вносяться виключно власником або уповноваженим ним органом, наявність неправильно занесених записів до трудової книжки, не може ставитись в провину власнику трудової книжки.
Також, як вже зазначалося, відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи щодо якої внесені такі відомості.
Таким чином, суд наголошує, що позивач не несе відповідальність за порушення третіми особами вимог ведення трудових книжок. Формальні неточності у документах не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Також суд зазначає, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Таким чином, судом встановлено, що в трудовій книжці записи завірені печаткою, не містять виправлень, підчисток, тобто оформлені належним чином. Трудова книжка позивача містить всі необхідні записи про роботу позивача у спірний період, ці записи є належними та допустимим доказом підтвердження трудового стажу позивача.
Суд, оцінюючи допустимість трудової книжки позивача, як доказу в підтвердження його страхового стажу, враховує, що відповідач не навів жодного аргументу, який би вказував на невідповідність трудової книжки позивача чи записів у ній вимогам чинного законодавства.
Слід зазначити, що у випадку, якщо поданих позивачем документів про призначення пенсії було не достатньо, то орган пенсійного фонду мав всі правові підстави для того, щоб самостійно витребувати документи, необхідні для перевірки трудового стажу позивача, провести перевірку, зустрічну перевірку для з'ясування спірних обставини, запропонувати позивачеві надати інформації щодо двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.
Така позиція суду узгоджується також із висновками Верховного Суду в постанові від 21.02.2018 року у справі № 687/975/17, відповідно до яких, на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Натомість, відповідач не здійснював ніяких запитів на підтвердження спірних періодів роботи позивача та не надав доказів які б ставили під сумнів дійсність внесених записів до трудової книжки.
На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що відповідачем протиправно не взято до уваги дані трудової книжки при визначенні позивачу стажу для призначення пенсії за віком.
Крім того, Законом України Про пенсійне забезпечення взагалі не врегульоване питання врахування у страховий стаж часу роботи осіб на території колишнього СРСР.
Питання врахування у страховий стаж часу роботи на підприємствах, установах та організаціях за часів СРСР врегульоване Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.
Відповідно до ч.2 ст.6 Угоди, передбачено, що для встановлення права на пенсію, у тому числі пенсій на пільгових умовах та за вислугу років, громадянам-учасникам Угоди зараховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цієї Угоди.
05 жовтня 2010 року між Україною та Естонською Республікою була підписана Угода у сфері соціального забезпечення (ратифікована Україною 02 листопада 2011 року, набрала чинності для України 01 лютого 2012 року).
Відповідно до п. 3 ст. 6 вказаної Угоди якщо право на пенсію виникає на підставі спеціального закону та/або у зв'язку із здійсненням трудової діяльності у певній професії або у певних умовах, то пенсію на цій підставі призначає і виплачує тільки та Сторона, на території якої виникло право на пенсію, і тільки згідно із своїм законодавством. Періоди трудової діяльності у певній професії або у певних умовах, набуті згідно із законодавством Сторін, не підсумовуються. Якщо згідно із вищезазначеним законодавством будь-якої із Сторін право на пенсію не виникає, то при призначенні пенсії ці періоди враховуються на загальних підставах.
Згідно із пунктом 8 статті 6 зазначеної Угоди при призначенні пенсії, компетентні установи кожної із Сторін обчислюють страховий стаж та доходи тільки відповідно до свого національного законодавства.
Суд звертає увагу, що Угода про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, не підлягає застосуванню до спірних правовідносин. Цю Угоду підписала Україна (на відміну від Естонської Республіки). За її умовами пенсійне забезпечення громадян держав-учасників Угоди та членів їх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони мешкають. Призначення пенсій проводять за місцем проживання. Для встановлення права на пенсію, зокрема пенсій на пільгових підставах та за вислугу років, громадянам держав-учасників Угоди враховують трудовий стаж, зароблений на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цієї Угоди.
В межах розгляду даної справи Угода між Україною та Естонською Республікою у сфері соціального забезпечення від 05 жовтня 2010 року є спеціальним актом стосовно Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року. При розбіжності між загальним і спеціальним нормативно-правовим актом перевага надається спеціальному нормативно-правовому акту, якщо він не скасований виданим пізніше загальним актом.
Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду викладеною в постанові від 08.06.2022 року справа № 420/4613/19.
Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що стаж набутий на території Естонської Республіки, не може бути зарахований до стажу роботи, який дає право на призначення пенсії.
Отже, суд вважає, що Головним управлінням Пенсійного фонду України у Волинській області протиправно не зараховано до страхового стажу позивача період роботи з 02.08.1985 по 29.10.1985, з 19.01.1988 по 29.08.1988, з 11.10.1988 по 14.09.1998, з 16.09.1998 по 31.12.1998., а також період служби в радянській армії з 31.10.1985 по 17.11.1987, відповідно до записів трудової книжки НОМЕР_2 .
Враховуючи вищевикладене, рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області № 155250036029 від 04.08.2025 року, щодо відмови в призначенні пенсії ОСОБА_1 є таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства, тому є протиправним та підлягає скасуванню.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення», призначення, розрахунок, нарахування та виплата пенсії здійснюється органами Пенсійного фонду України, тобто, в даному випадку відповідач має виключну компетенцію щодо призначення позивачу пенсії.
З метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів позивача, суд вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 28.07.2025 року, зарахувавши до страхового стажу періоди роботи з 02.08.1985 по 29.10.1985, з 19.01.1988 по 29.08.1988, з 11.10.1988 по 14.09.1998, з 16.09.1998 по 31.12.1998., а також період служби в радянській армії з 31.10.1985 по 17.11.1987, відповідно до записів трудової книжки НОМЕР_2 , з урахуванням висновків суду в цій справі.
Частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв'язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.
Відповідно до ст.242 КАС України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.
Керуючись ст.ст. 7, 9, 241-246, 250, 255, 262, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (вул..Київський майдан,6, м.Луцьк, 43027), за участю третьої особи Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (вул.Канатна,83, м.Одеса, 65012) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області № 155250036029 від 04.08.2025 року про відмову у призначені пенсії за віком ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ).
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області (вул..Київський майдан,6, м.Луцьк, 43027, ЄДРПОУ 13358826)повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) про призначення пенсії за віком від 28.07.2025 року, зарахувавши до страхового стажу періоди роботи з 02.08.1985 по 29.10.1985, з 19.01.1988 по 29.08.1988, з 11.10.1988 по 14.09.1998, з 16.09.1998 по 31.12.1998., а також період служби в радянській армії з 31.10.1985 по 17.11.1987, відповідно до записів трудової книжки НОМЕР_2 .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя К.С. Єфіменко