Справа № 420/35871/25
10 листопада 2025 року м. Одеса
Суддя Одеського окружного адміністративного суду Катаєва Е.В., вивчивши адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 (далі в/ч НОМЕР_1 ), в якому позивач просить суд:
визнати протиправною бездіяльність в/ч НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати йому - ОСОБА_1 , в період з 19.07.2022 по 20.05.2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсація невикористаної щорічної основної відпустки, додаткової відпустки, одноразової грошової допомоги при звільнені, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з п.4 постанови КМУ від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою КМУ від 15.01.2004 №44;
зобов'язати в/ч НОМЕР_1 здійснити йому - ОСОБА_1 , перерахунок грошового забезпечення за період з 19.07.2022 по 20.05.2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсація невикористаної щорічної основної відпустки, додаткової відпустки, одноразової грошової допомоги при звільнені, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з п.4 постанови КМУ від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою КМУ від 15.01.2004 №44.
Ухвалою суду від 27.10.2025 року позов залишено без руху, надано строк на усунення недоліків позову.
Залишаючи позов без руху, суд виходив із того, що позов не відповідає вимогам ст.161 КАС України.
Відповідно до ч.1 ст.171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, крім іншого, чи відповідає заява вимогам, встановленим ст.ст.160, 161, 172 цього Кодексу.
Згідно з ч.6 ст.161 КАС України у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
Позивач подав до суду заяву, у якій просив поновити строк звернення, в обґрунтування чого зазначив про те, що з огляду на правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, Верховний Суд дійшов висновку про поширення дії ч.1 ст.233 КЗпП України в редакції Закону України від 01.07.2022 №2352-IX тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.
При цьому, у постанові Верховного Суду від 21.03.2025 по справі №460/21394/23 міститься висновок, що правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням ст.233 КЗпП України (у попередній редакції), а у період з 19.07.2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»).
Позивач зазначив, що в силу приписів пункту 1 глави ХІХ «Прикінцеві положення» КЗпП України строк на звернення до суду з позовами щодо нарахування та виплати (стягнення) належної заробітної плати, в тому числі й у відносинах публічної служби, був продовжений до завершення карантину, тобто до 30 червня 2023 року. Отже, на спірні правовідносини строки звернення до суду не застосовуються, оскільки охоплюють період з 19 липня 2022 року до 19 травня 2023 року.
При цьому позивач наголошував, що початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову (у частині позовних вимог за період з 19.07.2022 року по 20.05.2023 року) слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум, що, у цій справі, відбулося шляхом вручення грошового атестата (тобто, письмового документа, у якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні).
Дослідивши подану заяву, суд дійшов висновку про неповажність заявлених причин пропуску строку, враховуючи наступне.
Cудова палата з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 21.03.2025 у справі №460/21394/23 відступила від правових висновків КАС ВС у постановах від 29.01.2025 у справі №500/6880/23, від 28.08.2024 у справі №580/9690/23, від 23.01.2025 у справі №400/4829/24, від 20.11.2023 у справі №160/5468/23, від 12.09.2024 у справі №200/5637/23 та сформувала наступну правову позицію щодо застосування статті 233 КЗпП України.
Так судова палата дійшла висновку, що якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: - правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); - у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»).
На підстав ч.5 ст.242 КАС України, суд врахував останні правові висновки Верховного Суду зазначені у постанові від 21.03.2025 у справі №460/21394/23, згідно яких період підлягає поділу на до 19 липня 2022 року (безстроково) та з 19 липня 2022 року (трьохмісячний строк звернення).
Водночас, в постанові від 21.03.2025 у справі №460/21394/23 судова палата погодилась із висновком апеляційного суду про те, що початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову (у частині вимог за період з 19 липня 2022 року по 30 березня 2023 року) слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум, що, у цій справі, відбулося шляхом вручення грошового атестата (тобто, письмового документа, у якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні).
Також Верховний Суд у постанові від 10.09.2025 у справі №160/28405/24 зазначив, що про розмір нарахованого та виплаченого грошового забезпечення військовослужбовець, який вибуває до нового місця служби, або який звільняється з військової служби, дізнається у день виключення його зі списків особового складу військової частини шляхом засвідчення особистим підписом на грошовому атестаті.
Як зазначив Верховний Суд визначення моменту вручення грошового атестата як початку перебігу строку у цій справі відповідає вимогам частини другої статті 233 КЗпП України.
Також Верховний Суд вказав, що направлення позивачем до відповідача заяви та отримання листа не змінює моменту, з яким законодавство пов'язує початок перебігу строку звернення до суду, а свідчить лише про час, коли позивач виявив зацікавленість до стану своїх прав та почав вчиняти активні дії щодо реалізації своїх прав і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду, а фактично є штучно створеною новою часовою передумовою звернення з позовом до суду.
Суд по цій справі врахував правові висновки Верховного Суду та вважав, що початок перебігу строку у цій справі є момент вручення грошового атестата.
Відповідно до п.п.4.3 п.4 Правил організації фінансового забезпечення військових частин, установ, організацій Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту, затверджених наказом Міністерства оборони України від 22.05.2017 №280 (у редакції наказу Міністерства оборони України від 22.04.2021 №104), начальник фінансового органу під час зняття військовослужбовців з грошового забезпечення повинен забезпечити їх належним грошовим забезпеченням і не пізніше дня остаточного розрахунку з військовослужбовцем видати грошовий атестат про здійснені виплати та утримання в порядку, установленому цими Правилами.
Згідно з п.п.11.1 п.11 Правил грошовий атестат видається військовослужбовцю військовою частиною, в якій він перебуває на грошовому забезпеченні, у випадку, зокрема: вибуття до нового місця служби (навчання) з виключенням зі списків особового складу військової частини; звільнення військовослужбовців з військової служби (крім військовослужбовців строкової військової служби).
Отже, під час зняття військовослужбовця з грошового забезпечення з ним має бути проведений повний розрахунок грошового забезпечення та виданий грошовий атестат. Саме з дати вручення грошового атестату пов'язується строк звернення до суду з цим позовом.
Оскільки за позицією Верховного Суду саме з дати вручення грошового атестата обчислюється тримісячний строк звернення до суду у цій категорії справ (щодо періоду після 19.07.2022 року), вказані обставини впливають на дотримання позивачем строку звернення до суду з цим позовом.
Натомість позивач не заявив обставини та не надав докази на підтвердження дати вручення йому грошового атестату на підтвердження заявлених ним обставин в заяві про поновлення пропущеного строку звернення до суду з цим позовом.
При цьому, суд встановив, що позивач вже звертався до Одеського окружного адміністративного суду з тотожними позовними вимогами.
Згідно з відомостями, які містяться в КП «ДСС», ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 16.09.2025 у справі №420/29732/25, яка набрала законної сили 16.09.2025 року, позовну заяву щодо тотожних позовних вимог (але за більший період з 01.07.2022 по 20.05.2023 року) повернуто з підстав того, що позивачем пропущено строк для звернення до суду із цим позовом з неповажних причин щодо вимог про виплату грошового забезпечення у належному розмірі за період з 19.07.2022 по 20.05.2023.
Таким чином, у позовній заяві по цій справі №420/35871/25 спірний період з 19.07.2022 по 20.05.2023 року повністю охоплюється періодом, який уже був предметом розгляду в попередній справі (з 01.07.2022 по 20.05.2023 року). За результатами розгляду тієї заяви суд дійшов висновку про неповажність причин пропуску строку звернення до суду.
Позивач не оскаржив зазначену ухвалу суду, а вирішив подати новий позов до того самого відповідача, з тих самих обставин та з тим самим предметом позову.
Таким чином, позивачу необхідно було подати заяву про поновлення пропущеного строку звернення до суду з цим позовом із зазначенням інших причин поважності його пропуску, а саме об'єктивних перешкод для звернення до адміністративного суду, які не залежали від його волевиявлення та пов'язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами, що перешкоджали звернутись до суду в межах встановленого строку.
Ухвалою суду від 27.10.2025 року позов залишено без руху, надано строк на усунення недоліків позову.
Представниця позивача адвокат Єрьоміна В.А. подала до суду заяву про поновлення пропущеного строку звернення, у якій зазначила, що на спірні правовідносини строки звернення до суду не застосовуються. Зазначила, що Верховний Суд у постанові від 28.09.2023 у справі №140/2168/23 дійшов висновку, що дія частини 1 статті 233 КЗпП України (в редакції Закону України від 01.07.2022 №2352-IX) поширюється тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією норми законної сили.
Також в силу приписів пункту 1 глави ХІХ «Прикінцеві положення» КЗпП України строк на звернення до суду з позовами щодо нарахування та виплати (стягнення) належної заробітної плати, в тому числі й у відносинах публічної служби, був продовжений до завершення карантину, тобто до 30 червня 2023 року.
Крім того лише після отримання відповіді на адвокатський запит фактично стало відомо про порушення свого права. У витягу з наказу про звільнення, з яким було ознайомлено позивача при звільненні, не передбачено діючим законодавством зазначення інформації стосовно прожиткового мінімуму за яким розраховується грошове забезпечення військовослужбовця.
Дослідивши подану заяву, суд дійшов висновку про неповажність заявлених причин пропуску строку, враховуючи наступне.
Велика Палата Верховного Суду, зокрема у постанові від 30.01.2019 у справі №755/10947/17 зазначила, що незалежно від того, чи перераховані всі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.
По цій справі суд вважає необхідним врахувати останні правові висновки, визначені Верховним Судом у складі Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 21.03.2025 у справі №460/21394/23, згідно яких спірні правовідносини підлягають поділу на період до 19 липня 2022 року (безстроково) та період з 19 липня 2022 (трьохмісячний строк звернення до суду).
Разом з цим відповідно до пункту першого глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Карантин в Україні, пов'язаний з COVID-19, діяв з 12 березня 2020 року (постанова Уряду від 11 березня 2020 року №211) та закінчився 30 червня 2023 року (постанова Уряду від 27 червня 2023 року №651).
Отже, запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину.
У справі ж, що розглядається, на момент звернення позивача до суду (22.10.2025 року) з цим позовом про виплату грошового забезпечення, зокрема за період з 19 липня 2022 року по 28 травня 2023 року, в Україні діяв карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, а тому відлік тримісячного строку звернення до суду з цим позовом в частині спірних вимог, розпочався 01 липня 2023 року.
При цьому, позивач уже звертався до Одеського окружного адміністративного суду з аналогічними позовними вимогами, тотожними за предметом і підставами тим, які заявлені у цій справі. Це свідчить про те, що після звільнення він мав фактичну можливість подати позов та реалізувати своє право на судовий захист, а тому твердження про наявність об'єктивних перешкод є безпідставними.
У зв'язку з викладеним суд дійшов висновку, що наведені у заяві позивача причини пропуску строку звернення до суду є неповажними, а обставини, на які він посилається, не свідчать про наявність дійсних, істотних або непереборних перешкод, що унеможливлювали б подання позову в межах встановленого процесуального строку.
Жодних інших підстав, а саме об'єктивних перешкод для звернення до адміністративного суду, які не залежали від волевиявлення позивачки та пов'язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами, що перешкоджали звернутись до суду в межах встановленого строк - позивачем у заяві не заявлено.
Начало формы
Конец формы
Відповідно до п.9 ч.4 ст.169 КАС України позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
Згідно з ч.2 ст.123 КАС України якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Згідно з ч.5,6,8 ст.169 КАС України суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи без розгляду не пізніше п'яти днів з дня її надходження або з дня закінчення строку на усунення недоліків. Про повернення позовної заяви суд постановляє ухвалу. Копія ухвали про залишення позовної заяви без руху або про повернення позовної заяви надсилається особі, яка подала позовну заяву, не пізніше наступного дня після її постановлення. Копія позовної заяви залишається в суді. Повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом
При таких обставинах в силу п.9 ч.4 ст.169 КАС України позов підлягає поверненню.
Керуючись ст.169 КАС України, суд,-
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, - повернути позивачу без розгляду.
Роз'яснити позивачу що повернення позовної заяви не позбавляє її права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом
Ухвала набирає законної сили у порядку ст.256 КАС України.
Ухвала може бути оскаржена в порядку та строки встановлені ст. ст. 293-295 КАС України.
Суддя Е.В. Катаєва