Справа № 420/6715/25
10 листопада 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Попова В.Ф., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про повернення безпідставно сплачених коштів,
встановив:
Позивач звернувся з позовною заявою до ОСОБА_1 , в якій просить:
- стягнути з ОСОБА_1 на користь військової частини НОМЕР_1 безпідставно виплачені кошти в сумі 99152,41 грн. (дев'яносто дев'ять тисяч сто п'ятдесят дві) гривні 41 копійка в рахунок відшкодування шкоди, завданої внаслідок отримання, без належної на те правової підстави, грошового забезпечення за час відсутності на військовій служби без поважних причин у період з 13.10.2022 року по 22.10.2022 року включно.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідача за результатами проведеного службового розслідування притягнуто до матеріальної відповідальності, оскільки він несвоєчасно повернувся з лікувального закладу до військової частини, був відсутній на військовій службі без поважних причин у період з 13.10.2022 року по 22.10.2022 року, однак отримував грошове забезпечення за цей період, а тому позивач вважає, що у нього виникло право на повернення безпідставно отриманих відповідачем коштів
Відзив не надходив, ухвала про відкриття направлена засобами поштового зв'язку.
Розгляд справи здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов до таких висновків.
ОСОБА_1 з 20.03.2022 року проходить військову службу в Військовій частині НОМЕР_1 .
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 10.01.2023 №41 «Про призначення службового розслідування за фактом нез'явлення з медичної установи старшого водія 2 взводу морської піхоти 1 роти морської піхоти батальйону морської піхоти військової частини НОМЕР_1 матроса ОСОБА_1 » призначено службове розслідування з метою уточнення причин і умов, що призвели до самовільного залишення місця служби (неприбуття до військової частини після лікування), а також встановлення ступеня вини військовослужбовця військової служби за призовом під час мобілізації, чиї дії або бездіяльність стали причиною вчинення правопорушення.
За результатами службового розслідування відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 08.02.2023 №87 стосовно ОСОБА_1 прийнято зокрема рішення про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі», матроса ОСОБА_1 , стрільця-санітара 3 відділення морської піхоти 2 взводу морської піхоти 1 роти морської піхоти батальйону морської піхоти військової частини НОМЕР_1 , притягнути до повної матеріальної відповідальності у розмірі заподіяної з його вини державі шкоди за довідкою-розрахунком на загальну суму 109 833 (сто дев'ять тисяч вісімсот тридцять три) гривні 69 копійок.
Відповідно до книги грошових стягнень і нарахувань залишок становить - 99152,41 грн.
Оскільки вказана заборгованість не виплачена позивач звернувся до суду з цим позовом.
Вирішуючи цей спір суд керувався наступними приписами законодавства.
Відповідно до частин 1 та 4 статті 2 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі Закон № 2232-ХІІ) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язаній із захистом Вітчизни. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Порядок проходження громадянами України військової служби, їх права та обов'язки визначаються цим Законом, відповідними положеннями про проходження військової служби громадянами України, які затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно з абзацом 1 статті 3 Закону України від 06 грудня 1991 року № 1934-ХІІ «Про Збройні Сили України», статтями 1, 10 Закону України від 06 грудня 1991 року № 1932-ХІІ «Про оборону України» Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України.
Законом України «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України» від 24 березня 1999 № 548-ХІV затверджений Статут внутрішньої служби Збройних Сил України, який визначає загальні права та обов'язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов'язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах. Дія Статуту поширюється на військовослужбовців Служби зовнішньої розвідки України, Служби безпеки України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Управління державної охорони України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, органів спеціального призначення з правоохоронними функціями.
Відповідно до статті 6 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України вимоги цього Статуту зобов'язаний знати й сумлінно виконувати кожен військовослужбовець.
Згідно з п. 1 ст. 11 Статуту військовослужбовці зобов'язані непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок.
Статтями 26, 27 Статуту встановлено, що військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення чи провини несуть дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом. Військовослужбовці, на яких накладається дисциплінарне стягнення за вчинене правопорушення, не звільняються від матеріальної та цивільно-правової відповідальності за ці правопорушення. За вчинення злочину військовослужбовці притягаються до кримінальної відповідальності на загальних підставах.
Частинами 1-2 статті 9 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей (далі Закон № 2011-XII) встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 07.11.2007 № 1294 грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Виплату грошового забезпечення військовослужбовцям врегульовано Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, який затверджено наказом Міністерства оборони України 07 червня 2018 року № 260 та зареєстровано Міністерством юстиції України 26 червня 2018 за № 745/32197 (далі Порядок № 260).
Відповідно до пункту 15 розділу І «Загальні положення» Порядку № 260 грошове забезпечення не виплачується (окрім іншого) за час відсутності на службі без поважних причин одну добу і більше. Військовослужбовцям, які самовільно залишили військові частини або місця служби, виплата грошового забезпечення призупиняється з дня самовільного залишення військової частини або місця служби та поновлюється з дня повернення. Призупинення та поновлення виплати грошового забезпечення оголошується наказом командира військової частини.
Таким чином, з дня самовільного залишення відповідачем військової частини він втратив право на отримання грошового забезпечення військовослужбовця.
Відповідно до ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Відповідно до ст.1215 Цивільного кодексу України не підлягає поверненню безпідставно набуті заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.
Службовим розслідуванням встановлено факт отриманням грошового забезпечення, без поважних причин в період відсутності на військовій службі.
Крім того, суд враховує практику Великої Палати Верховного Суду у постанові від 13 лютого 2019 у справі № 636/93/14-ц згідно висновків якої, що «у разі якщо до прийняття рішення про стягнення матеріальної шкоди винну в її заподіянні особу було звільнено в запас чи у відставку або така особа вибула з військової частини, командир (начальник) військової частини у порядку, встановленому чинним законодавством, подає позов до суду на суму заподіяної цією особою шкоди. У випадку зобов'язання особи, яка перебуває на посаді державної/публічної служби, відшкодувати шкоду або збитки, завдані внаслідок виконання нею службових/посадових обов'язків, перед судом постає питання не лише встановлення обсягу завданої шкоди/збитків, а й оцінки правомірності дій такої особи. Водночас встановлення правомірності дій, рішень чи бездіяльності службовця або посадовця передбачене в адміністративному процесі в силу приписів статті 19 КАС України, якою охоплюється питання прийняття на публічну службу, її проходження та звільнення. Цей спір підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства як такий, що пов'язаний з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема, й питаннями відповідальності за рішення, дії чи бездіяльність на відповідній посаді, що призвели до завдання шкоди/збитків, навіть якщо притягнення її до відповідальності шляхом подання відповідного позову про стягнення такої шкоди/збитків відбувається після її звільнення з державної служби." Аналогічні висновки зроблені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 05 грудня 2018 у справі № 11-892апп18 та від 12 грудня 2018 в справі № 14-481цс18.
Таким чином, оскільки відповідач доводи позивача належними доказами не спростував, розрахунок шкоди не оспорює, будь-які пояснення або заперечення не надав, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.
Відповідно до ч. 2 ст. 139 КАС України при задоволенні позову суб'єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб'єкта владних повноважень, пов'язані із залученням свідків та проведення експертиз.
За відсутності вказаних витрат, судом не вирішується питання про розподіл таких витрат.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Адміністративний позов задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 ( РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) на користь військової частини НОМЕР_1 ( код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) безпідставно виплачені кошти в сумі 99152,41 грн. (дев'яносто дев'ять тисяч сто п'ятдесят дві) гривні 41 копійка в рахунок відшкодування шкоди, завданої внаслідок отримання, без належної на те правової підстави, грошового забезпечення за час відсутності на військовій служби без поважних причин у період з 13.10.2022 року по 22.10.2022 року включно.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя В.Ф. Попов