Справа № 420/7036/25
10 листопада 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді ТанцюриК.О., розглянувши у порядку письмового провадження у м.Одесі справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 Прикордонного загону (Військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до НОМЕР_1 Прикордонного загону (Військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України про: визнання протиправною бездіяльність НОМЕР_1 прикордонного загону (Військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України що полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 додаткової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» за весь період перебування ОСОБА_1 на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я, у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, одержаним 26.09.2024, включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого, а саме з 07.11.2024 по 02.12.2024 із розрахунку до 100 000 грн. на місяць пропорційно часу лікування; зобов'язання НОМЕР_1 прикордонний загін (Військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022№168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» за весь період перебування ОСОБА_1 на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я, у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, одержаним 26.09.2024, включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого, а саме з 07.11.2024 по 02.12.2024 із розрахунку до 100 000 грн. на місяць пропорційно часу лікування, з урахуванням проведених виплат за цей період.
Ухвалою суду від 17.03.2025 відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
В обґрунтування позовних вимог позивач, у позовній заяві вказав, що з 2019 року по теперішній час він проходить військову службу по контракту в НОМЕР_1 прикордонному загоні.
Як вказав позивач, згідно з первинною медичною карткою 26.09.2024 біля с.Любимівка Курської області російської федерації під час виконання бойового (спеціального) завдання позивач отримав травму внаслідок дії вибухової хвилі та у період з 30.09.2024 по 12.10.2024 проходив стаціонарне лікування у КЦ «Головний військовий клінічний госпіталь», де поставлено діагноз: МВТ (26.09.2024), акубаротравма без порушення цілісності барабанної перетинки, тинітус, цефалгічний синдром (виписка із медичної карти стаціонарного хворого № 52 від 12.10.2024 КЦ «Головний військовий клінічний госпіталь»). У зв'язку з погіршенням стану здоров'я, за направленням військової частини НОМЕР_2 , 07 листопада 2024 року був госпіталізований 1 до КНП «Одеській обласний медичний центр психічного здоров'я», де проходив лікування до 02 грудня 2024 року. 06 грудня 2024 року в Одеському військово-медичному клінічному центрі ДПС України проведено медичний огляд, за результатом якого визначено: «Травма, ТАК, пов'язана із захистом Батьківщини. ... Придатний до військової служби» (довідка ВЛК від 06.12.2024 №2398). Як вказав позивач, з наведених виписок та довідок ВЛК вбачається, що він перебував на стаціонарному лікуванні після перенесеної вибухової травми, а в подальшому для лікування ускладнень та наслідків отриманої вибухової травми - на реабілітації та обставини лікування заявника у цей період саме з причини отримання поранення 26.09.2024 відповідачем не заперечуються. Позивач, посилаючись на вказані обставини справи, положення Постанови КМУ від 28 лютого 2022 р. №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час і дії воєнного стану», зазначив, що має право на виплату додаткової винагороди, у розмірі 100 000 гривень, у зв'язку із отриманням поранення, пов'язаної із захистом Батьківщини, та подальшого лікування за період лікування з 07.11.2024 по 02.12.2024, однак відповідні виплати відповідачем безпідставно здійснено не було.
04.04.2025 до суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву у якому відповідач наголосив, що 26.09.2024 року позивач під час виконання бойового (спеціального) завдання отримав травму внаслідок дії вибухової хвилі, що підтверджується довідкою про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва)(наявна в матеріалах справи). Після чого, у період з 30.09.2024 (дата надходження) по 12.10.2024 року (дата виписки) ОСОБА_1 проходив стаціонарне лікування у КЦ «Головний військовий клінічний госпіталь», що підтверджується Виписним епікризом №52 із медичної карти стаціонарного хворого (наявний в матеріалах) справи. За вказаний період лікування позивачу нараховано та виплачено підвищену додаткову винагороду із розрахунку до 100 000 грн. на місяць пропорційно часу лікування, що не заперечується самим позивачем та підтверджується довідкою про доходи №27 від 29.01.2025 року графа «примітки» (додається) та наказом начальника НОМЕР_1 прикордонного загону «Про виплату додаткової винагороди» від 04.01.2025 року №18-АГ та додатком до нього під порядковим номером 17 прізвище « ОСОБА_2 » підстава рапорт в.о. начальника відділу прикордонної служби (тип С) від 12.12.2024 року №04.4/67255/24-Вн. Представник відповідача вказав, що виплата відповідачем позивачу підвищеної додаткової грошової винагороди у розмірі 100 000 грн. за період обстеження та лікування з 07.11.2024 по 02.12.2024 року не нараховувалась та не виплачувалась у зв'язку із відсутністю на те правових підстав, передбачених пункту 13 «Особливостей». Так, оскільки, після отримання, у період з 30.09.2024 (дата надходження) по 12.10.2024 року (дата виписки) ОСОБА_1 проходив стаціонарне лікування у КЦ «Головний військовий клінічний госпіталь» із одного до іншого медичного закладу не переміщувався та за вказаний період отримав підвищену додаткову грошову винагороду. Після чого, продовжував виконувати службові завдання, перебував у відпустці по сімейним обставинам та через тривалий проміжок часу 06.11.2024 звернувся за направленням на обстеження та лікування у зв'язку з депресивним синдромом, та перебував на обстеженні та лікуванні з 07.11.2024 по 02.12.2024 року в військовій частині НОМЕР_3 АДРЕСА_1 ) та Одеському обласному медичному центрі психічного здоров'я та посилаючись на положення пункту 13 «Особливостей», просить суд відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
14.04.2025 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив, згідно якої позивач зазначив, що не погоджується із відзивом відповідача, та просить суд задовольнити позов у повному обсязі.
Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.
26.09.2024 біля с.Любимівка Курської області російської федерації під час виконання бойового (спеціального) завдання ОСОБА_1 отримав травму внаслідок дії вибухової хвилі, що підтверджується довідкою Військової частини НОМЕР_4 від 05.10.2024 та виписним епікризом №52.
Як вбачається з вказаного виписного епікризу від 12.10.2024 №52, у період з 30.09.2024 по 12.10.2024 ОСОБА_1 проходив стаціонарне лікування у КЦ «Головний військовий клінічний госпіталь», де поставлено діагноз: МВТ (26.09.2024), акубаротравма без порушення цілісності барабанної перетинки, тинітус, цефалгічний синдром.
У зв'язку з погіршенням стану здоров'я, за направленням військової частини НОМЕР_2 , 07 листопада 2024 року був госпіталізований 1 до КНП «Одеській обласний медичний центр психічного здоров'я», де проходив лікування до 02 грудня 2024 року, що підтверджується Епікризом КНП «Одеський обласний медичний центр психічного здоров'я» від 02.12.2024 №8799. Діагноз: «….. внаслідок перенесеної бойової психічної травми».
Згідно довідки ВЛК від 06.12.2024 №2398, в Одеському військово-медичному клінічному центрі ДПС України проведено медичний огляд позивача, за результатом якого визначено: «Травма, ТАК, пов'язана із захистом Батьківщини. Придатний до військової служби».
Як вказав позивач та не заперечується відповідачем, ОСОБА_1 не виплачувалась додаткова винагорода відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022№168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» за період перебування ОСОБА_1 на стаціонарному лікуванні у період з 07.11.2024 по 02.12.2024 із розрахунку до 100 000 грн. на місяць пропорційно часу лікування.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Загальні права та обов'язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов'язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах визначені Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24 березня 1999 року № 548-XIV.
Відповідно статті 3 Статуту військова служба у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, утворених відповідно до законів України, є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком осіб (за винятком випадків, визначених законом), пов'язаній із захистом України. Порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються законами України, положеннями про проходження військової служби відповідними категоріями військовослужбовців, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно із ст. 11 Статуту необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов'язаннями України покладає на військовослужбовців такі обов'язки: свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок; бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим; беззастережно виконувати накази командирів (начальників) і захищати їх у бою, як святиню оберігати Бойовий Прапор своєї частини; постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати та виконувати свої обов'язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України; знати й утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку, берегти державне майно; дорожити бойовою славою Збройних Сил України та своєї військової частини, честю і гідністю військовослужбовця Збройних Сил України; поважати бойові та військові традиції, допомагати іншим військовослужбовцям, що перебувають у небезпеці, стримувати їх від вчинення протиправних дій, поважати честь і гідність кожної людини; бути пильним, суворо зберігати державну таємницю; вести бойові дії ініціативно, наполегливо, до повного виконання поставленого завдання; виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни; додержуватися правил військового вітання, ввічливості й поведінки військовослужбовців, завжди бути одягненим за формою, чисто й охайно.
Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який станом на дату прийняття даного рішення не припинено.
Одночасно, військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, Командуванню об'єднаних сил Збройних Сил України, командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з'єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України "Про правовий режим воєнного стану" заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.
На виконання Указів Президента України від 24 лютого 2022 року №64 “Про введення воєнного стану в Україні» та №69 “Про загальну мобілізацію», Кабінетом Міністрів України 28 лютого 2022 року прийнято постанову №168, пунктом 1 якої (в первинній редакції) установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Пунктом 5 зазначеної Постанови КМУ №168 передбачено, що вона набирає чинності з моменту опублікування та застосовується з 24 лютого 2022 року.
В подальшому до вказаної постанови вносилися зміни, та у відповідності до п.1-2 Постанови №168 (а редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) установлено, що виплата додаткової винагороди та одноразової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Нарахування та сплата податків, зборів, внесків до відповідних бюджетів здійснюється у порядку, визначеному законодавством як для грошового забезпечення.
Відповідно до наказів про виплату додаткової винагороди у розмірі 100000 гривень до таких наказів включаються особи, зазначені у пунктах 1 та 1-1, у тому числі такі, які: у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, а для поліцейських та осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту - із участю у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) у зв'язку із отриманням тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії;
Відповідно до пункту 10 розділу XXXIV Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам від 07 червня 2018 року № 260 у період дії воєнного стану до наказів про виплату додаткової винагороди в розмірі 100 000 гривень також включаються військовослужбовці, які у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я (у тому числі закордонних), - з дня отримання такого поранення, включаючи час переміщення до лікарняного закладу (в тому числі з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого), або перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної) комісії.
Згідно з пунктом 11 розділу XXXIV Порядку № 260 підставою для видання наказу про виплату додаткової винагороди в розмірі 100 000 грн у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, є довідка про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва), форму якої визначено додатком 5 до Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 № 402, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17.11.2008 за №1109/15800, видана командиром військової частини, де проходить службу або перебуває у відрядженні військовослужбовець, яка містить інформацію про обставини отримання військовослужбовцем поранення (травми, контузії, каліцтва) під час захисту Батьківщини. Така довідка видається відповідно до наказу командира військової частини про отримання поранення (травми, контузії, каліцтва) військовослужбовцем.
Отже, аналіз наведених норм законодавства України, чинних на момент виникнення спірних правовідносин, дає підстави для висновку, що встановлена постановою №168 додаткова винагорода в розмірі 100 000 гривень підлягає виплаті, зокрема, військовослужбовцям Збройних Сил України, які перебувають на стаціонарному лікуванні у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини.
Тобто, норми постанови № 168 передбачають встановлення двох умов, необхідних для виплати збільшеної до 100 000 грн винагороди за час перебування військовослужбовця на стаціонарному лікуванні, а саме: пов'язаність поранення (контузії, травми, каліцтва) військовослужбовця із захистом Батьківщини, а також перебування на стаціонарному лікуванні у зв'язку із таким пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), зокрема і закордоном.
Основним документом, який підтверджує зв'язок отриманого військовослужбовцем Збройних Сил України поранення (контузії, травми, каліцтва) із захистом Батьківщини є довідка про отримання поранення (травми, контузії, каліцтва), визначена додатком 5 до Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 № 402, яка містить інформацію про обставини отримання військовослужбовцем поранення (травми, контузії, каліцтва), під час захисту Батьківщини (та пункт 11 розділу XXXIV Порядку № 260).
Так, як зазначав суд, 07 листопада 2024 року ОСОБА_1 був госпіталізований 1 до КНП «Одеській обласний медичний центр психічного здоров'я», де проходив лікування до 02 грудня 2024 року, що підтверджується Епікризом КНП «Одеський обласний медичний центр психічного здоров'я» від 02.12.2024 №8799. Діагноз: «….. внаслідок перенесеної бойової психічної травми».
Поряд з цим, згідно довідки ВЛК від 06.12.2024 №2398, в Одеському військово-медичному клінічному центрі ДПС України проведено медичний огляд позивача, за результатом якого визначено: «Травма, ТАК, пов'язана із захистом Батьківщини. Придатний до військової служби».
Враховуючи викладене, цілком є логічним та обґрунтованим, що позивач отримував лікування у період з 07.11.2024 по 02.12.2024 у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, одержаним 26.09.2024.
Вказане свідчить, що позивач має право на отримання збільшеної до 100 000 грн додаткової винагороди протягом строку перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, а саме у період з 07.11.2024 по 02.12.2024
Поряд з цим, суд бере до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини щодо відповідальності держави щодо виконання власних повноважень.
Зокрема, згідно з пунктами 70, 71 рішення Європейського суду з прав людини у справі RYSOVSKYY v. UKRAINE (Рисовський проти України) заява № 29979/04, у якому проаналізовано поняття належне урядування.
Аналізуючи відповідність цього мотивування Конвенції, суд підкреслює особливу важливість принципу належного урядування. Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах Беєлер проти Італії [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, Онер'їлдіз проти Туреччини [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, Megadat.com S.r.l. проти Молдови (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 08 квітня 2008 року, і Москаль проти Польщі (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах Лелас проти Хорватії (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і Тошкуце та інші проти Румунії (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах Онер'їлдіз проти Туреччини (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та Беєлер проти Італії (Beyeler v. Italy), п. 119).
Принцип належного урядування, як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі Москаль проти Польщі (Moskal v. Poland), п. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу помилку не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, п. 58, ECHR 2002-VIII). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене вище рішення у справі Лелас проти Хорватії (Lelas v. Croatia), п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки (Pincova and Pine v. the Czech Republic), n. 58, а також рішення у справі Ґаші проти Хорватії (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі Трґо проти Хорватії (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року). У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип належного урядування може не лише покладати на державні органи обов'язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку (див., наприклад, рішення у справі Москаль проти Польщі (Moskal v. Poland), п. 69), а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові.
Зважаючи на те, що позивач, на підтвердження наявного у нього права на отримання додаткової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 р. № 168 надав до відповідача та суду відповідні докази, суд приходить висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог позивача про визнання протиправною бездіяльність НОМЕР_1 прикордонного загону (Військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України що полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 додаткової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» за весь період перебування ОСОБА_1 на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я, у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, одержаним 26.09.2024, включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого, а саме з 07.11.2024 по 02.12.2024 із розрахунку до 100 000 грн. на місяць пропорційно часу лікування; зобов'язання НОМЕР_1 прикордонний загін (Військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022№168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» за весь період перебування ОСОБА_1 на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я, у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, одержаним 26.09.2024, включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого, а саме з 07.11.2024 по 02.12.2024 із розрахунку до 100 000 грн. на місяць пропорційно часу лікування, з урахуванням проведених виплат за цей період.
Ухвалюючи дане судове рішення суд керується ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення "Серявін та інші проти України") та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Згідно рішення Європейського суду з прав людини по справі "Серявін та інші проти України"(п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до ч.ч.1,2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає, що адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст. 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_1 прикордонного загону (Військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України що полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 додаткової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» за весь період перебування ОСОБА_1 на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я, у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, одержаним 26.09.2024, включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого, а саме з 07.11.2024 по 02.12.2024 із розрахунку до 100 000 грн. на місяць пропорційно часу лікування.
Зобов'язати НОМЕР_1 прикордонний загін (Військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України (код ЄДРПОУ НОМЕР_5 , АДРЕСА_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_6 , АДРЕСА_3 ) додаткову винагороду відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022№168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» за весь період перебування ОСОБА_1 на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я, у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, одержаним 26.09.2024, включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого, а саме з 07.11.2024 по 02.12.2024 із розрахунку до 100 000 грн. на місяць пропорційно часу лікування, з урахуванням проведених виплат за цей період.
Рішення набирає законної сили згідно ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 293, 295 та п. 15-5 розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя К.О. Танцюра