04 листопада 2025 р. № 400/10803/25
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Малих О.В., за участю секретаря судового засідання Буряченко Д.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,
до відповідачаІнгульського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), просп. Миру, 54В, корп. 4, м. Миколаїв, 54056,
провизнання протиправною та скасування постанови від 02.10.2025 ВП №78973970,
за участю:
представника позивача: Броннікова Д.В.,
представника відповідача: Тарасенко К.В.,
ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Інгульського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (далі - Інгульський ВДВС, відповідач), в якому просить:
- визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Інгульського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Нугаєвою Мариною Петрівною про закінчення виконавчого провадження від 02.10.2025 року ВП № 78973970.
Ухвалою від 15.10.2025 року суд відкрив провадження у справі та ухвалив розглядати справу за правилами загального позовного провадження з урахуванням особливостей встановлених ст. 287 КАС України.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що постановою головного державного виконавця Інгульського ВДВС Нугаєвою М.П. 02.10.2025 року винесено постанову про закінчення виконавчого провадження № 78073970 щодо примусового виконання виконавчого листа, виданого 09.06.2025 року Миколаївським окружним адміністративним судом у справі № 400/12127/24 про зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 за період з 22.09.2022 року по 19.05.2023 року провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення, а також виплачених за цей період грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум. 02.10.2025 року була винесена постанова про закінчення виконавчого провадження керуючись вимогами п. 11 ч. 1 ст. 39, ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження», зокрема в ній було зазначено: «Боржником рішення не виконано, про що складено акт державного виконавця від 02.10.2025 року.
Відповідно до ч. 3 ст. 63 Закону України «Про виконавче провадження», у разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження. Тому, 02.10.2025 року винесено постанову про накладення на боржника штрафу у подвійному розмірі та 02.10.2025 року підготовлено та направлено до Відділення поліції №2 Миколаївського районного управління ГУНП в Миколаївській області повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення передбаченого ст. 382 Кримінального кодексу України».
Відповідач надав відзив на адміністративний позов, в якому у задоволенні вимог позивача просив відмовити. Відзив обґрунтований тим, що відповідно до абз. 3 ч. 3 ст. 63 Закону України «Про виконавче провадження», у разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження. Враховуючи вищевикладене 02.10.2025 головним державним виконавцем відділу Нугаєвою М.П. , керуючись вимогами п. 11 ч. 1 ст. 39, ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження», винесено постанову про закінчення виконавчого провадження, копію якої направлено сторонам виконавчого провадження та до Миколаївського окружного адміністративного суду разом з оригіналом виконавчого документа. Таким чином постанова про закінчення виконавчого провадження винесена з дотримання норм чинного законодавства а саме, вимог абз. 3 ч. 3 ст. 63 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки боржником рішення суду № 400/121275/24 станом на 02.10.2025 року не виконано, а державним виконавцем здійсненні всі заходи передбачені вимогам ст.ст 63, 75 Закону України «Про виконавче провадження».
З'ясувавши усі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази у їх сукупності, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дослідивши матеріали, що містяться у справі, суд встановив наступне:
Головним державним виконавцем Інгульського ВДВС Нугаєвою Мариною Петрівною 01.09.2025 року відкрито виконавче провадження № 78973970 за виконавчим листом № 400/12127/24, виданим 09.06.2025 року Миколаївським окружним адміністративним судом щодо зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 за період з 22.09.2022 року по 19.05.2023 року провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення, а також виплачених за цей період грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум.
10.09.2025 року направлено вимогу на адресу Військової частини НОМЕР_1 .
Військовою частиною НОМЕР_1 , не надано будь-якої інформації щодо причин не виконання рішення суду.
17.09.2025 року винесено постанову про накладення штрафу у сумі 5100 грн за невиконання без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника вчинити певні дії.
17.09.2024 року було видано акт державного виконавця про те, що станом на зазначену дату рішення суду Військовою частиною НОМЕР_1 не було виконано.
23.09.2025 року направлено загальну вимогу на адресу Військової частини НОМЕР_1 .
Військовою частиною НОМЕР_1 проігноровано вимогу державного виконавця, не надано будь-якої інформації щодо причин не виконання рішення суду
02.10.2025 року головним державним виконавцем Інгульського ВДВС Нугаєвою Мариною Петрівною було видано акт державного виконавця про те, що станом на зазначену дату рішення Військовою частиною НОМЕР_1 не було виконано.
02.10.2025 року винесено постанову про накладення штрафу у сумі 10200 грн за невиконання без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника вчинити певні дії.
02.10.2025 року головним державним виконавцем Інгульського ВДВС Нугаєвою Мариною Петрівною направлено подання № 136675 до Відділення поліції № 2 Миколаївського районного управління ГУНП в Миколаївській області про притягнення до кримінальної відповідальності Військову частину НОМЕР_1 за невиконання рішення суду.
02.10.2025 року була винесена постанова про закінчення виконавчого провадження керуючись вимогами п. 11 ч. 1 ст. 39, ст 40 Закону України «Про виконавче провадження», зокрема в ній було зазначено:
«Боржником рішення не виконано, про що складено акт державного виконавця від 02.10.2025. Відповідно до ч. 3 ст. 63 Закону України «Про виконавче провадження», у разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження. Тому, 02.10.2025 винесено постанову про накладення на боржника штрафу у подвійному розмірі та 02.10.2025 підготовлено та направлено до Відділення поліції №2 Миколаївського районного управління ГУНП в Миколаївській області повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення передбаченого ст. 382 Кримінального кодексу України».
Позивач вважає, що постанова від 02.10.2025 року про закінчення виконавчого провадження № 78973070 є неправомірною та підлягає скасуванню.
Приймаючи рішення у справі, суд виходить з наступного:
Відповідно до ст. 19 Закону України «Про виконавче провадження« державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа.
Згідно ст. 25 Закону України «Про виконавче провадження« державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.
Згідно з вимогами ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і провадяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з ч. 1 ст. 13 Закону України «Про виконавче провадження» під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження», державний виконавець здійснює заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Загальні умови виконання рішень, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії, та відповідальність за невиконання вказаної категорії рішення, передбачені ст.ст. 63, 75 Закону України «Про виконавче провадження». Даною нормою Закону встановлено, що державний виконавець у разі невиконання боржником без поважних причин вимог щодо виконання рішення суду у визначений державним виконавцем строк, накладає на боржника штрафні санкції відповідно до ст. 75 вказаного закону.
Відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» закріплено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Пунктом 1 статті 6 Конвенції кожному гарантовано право на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов'язків цивільного характеру. Європейський суд з прав людини у рішенні «Юрій Миколайович Іванов проти України» наголосив на тому, що право на суд, захищене статтею 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок. У такому контексті відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном. Відповідно, необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов'язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Обґрунтованість такої затримки має оцінюватися з урахуванням, зокрема, складності виконавчого провадження, поведінки самого заявника та компетентних органів, а також суми і характеру присудженого судом відшкодування.
Саме на державу покладено обов'язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.
ЄСПЛ неодноразово наголошував, що у таких категоріях справ, коли державні органи належним чином сповіщені про наявність судового рішення, вони мають вживати всіх належних заходів для його виконання або направлення до іншого органу для виконання. Сама особа, на користь якої ухвалено рішення, не повинна ще займатись ініціюванням виконавчих процедур.
ЄСПЛ констатував, що невиконання рішення є втручанням у право особи на мирне володіння майном, викладене у першому реченні пункту 1 статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції (справи «Войтенко проти України», «Горнсбі проти Греції»). Крім того, ЄСПЛ неодноразово наголошував, що у разі, якщо адміністративний (виконавчий) орган відмовляється виконувати, не виконує чи затягує виконання судового рішення, то передбачені статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантії, які забезпечуються стороні на етапі судового розгляду справи, фактично втрачають свій сенс («Піалопулос та інші проти Греції», «Юрій Миколайович Іванов проти України», «Горнсбі проти Греції»).
Суд зауважує , що у справах «Шмалько проти України», «Іммобільяре Саффі проти Італії» ЄСПЛ констатував, що невиконання судового рішення не може бути виправданим внаслідок недоліків законодавства, які унеможливлюють його виконання. Державні органи не можуть посилатися і на відсутність коштів як на підставу невиконання зобов'язань (до прикладу справа «Сук проти України»).
Отже, виконання судового рішення як завершальна стадія судового провадження є невід'ємним елементом права на судовий захист.
У постанові від 07.10.2020 року у справі № 461/6978/19 Верховний Суд зазначив, що закінчення виконавчого провадження на підставі п. 11 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» можливо лише за умови виконання послідовності вказаних виконавчих дій, а саме:
- накладення на боржника штрафу та перевірка стану виконання рішення (у разі невиконання вимог державного виконавця без поважних причин);
- накладення штрафу в подвійному розмірі (у разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин);
- звернення до правоохоронних органів з поданням (повідомленням) про притягнення боржника до кримінальної відповідальності відповідно до закону.
Якщо після вжиття державним виконавцем усіх заходів примусового виконання рішення боржник відмовляється виконувати рішення немайнового характеру, а виконати його без участі боржника неможливо, державний виконавець звертається до правоохоронних органів із повідомленням про вчинення кримінального правопорушення, після чого закінчує виконавче провадження.
Водночас Верховний Суд у згаданій вище постанові звернув увагу на те, що невиконання боржником рішення після накладення на нього штрафу не може свідчити про вжиття заходів примусового виконання рішення й не свідчить про неможливість його виконання.
У постановах від 18.06.2019 року у справі № 826/14580/16 (пункти 40-43) та від 13.12.2022 року у справі № 340/5200/21 (пункти 57-60) Верховний Суд підтримав правову позицію, відповідно до якої накладення на боржника повторного штрафу та звернення до правоохоронних органів із поданням (повідомленням) про притягнення боржника до кримінальної відповідальності є лише заходами з метою притягнення до відповідальності боржника за невиконання без поважних причин виконавчого документа. За цією позицією накладення штрафів та внесення подання (повідомлення) правоохоронним органам не є достатніми заходами виконання рішення суду, якщо при цьому відсутні докази, які б підтверджували факт реального виконання судового рішення чи вжиття вичерпних заходів з його виконання. Тож звернення з таким повідомленням до правоохоронних органів не є підставою для висновку про те, що державним виконавцем ужито всіх можливих заходів для виконання рішення суду та встановлено неможливість його виконання. Направлення повідомлення про притягнення до кримінальної відповідальності боржника не є останньою дією після вчинення державним виконавцем усіх можливих дій із виконання рішення суду, після якої державний виконавець повинен винести постанову про закінчення виконавчого провадження, а свідчить лише про вжиття ним передбачених Законом заходів щодо повідомлення уповноважених органів про невиконання обов'язкового рішення суду. Отже, розглядаючи позов про законність дій державного виконавця органу виконавчої служби, суд має враховувати, що Законом України «Про виконавче провадження» на виконавця покладено функції із забезпечення виконання обов'язкового рішення суду, на виконання якого останній має вжити усі передбачені Законом заходи в межах встановлених повноважень.
Також у постанові від 13.12.2022 року у справі № 340/5200/21 Верховний Суд звернув увагу, що за наслідками прийняття постанови державного виконавця про закінчення виконавчого провадження рішення суду не лише залишилось невиконаним, а й не буде виконаним у майбутньому, що суперечить основним завданням виконавчого провадження. Крім того, «закінчення виконавчого провадження на підставі п. 11 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» можливе у разі настання випадку, визначеного ч. 3 ст. 63 Закону України «Про виконавче провадження», яка, у свою чергу, регламентує порядок виконання рішень немайнового характеру. У справі, що розглядається, судове рішення, яке примусово виконується, містить зобов'язання здійснити особі перерахунок та виплату пенсії, що виключає його приналежність до рішень немайнового характеру».
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду у справі 400/12127/24, яке набрало законної сили 19.05.2025 року, зобов'язано зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 за період з 22.09.2022 року по 19.05.2023 року провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення, а також виплачених за цей період грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум.
Як вбачається з матеріалів виконавчого провадження, на час закінчення виконавчого провадження відсутні докази виконання судового рішення, рішення суду досі залишається невиконаним, відомості про сплату штрафів та звернення їх стягнення до примусового виконання відсутні, тобто усі заходи до спонукання виконання судового рішення не вжито.
Як зазначається у оскаржуваній постанові від 02.10.2025 року, остання була винесена на підставі вимог п. 11 ч. 1 ст. 39, ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження» та, зокрема, в ній було зазначено:
«Боржником рішення не виконано, про що складено акт державного виконавця від 02.10.2025. Відповідно до ч. 3 ст. 63 Закону України «Про виконавче провадження», у разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження. Тому, 02.10.2025 винесено постанову про накладення на боржника штрафу у подвійному розмірі та 02.10.2025 підготовлено та направлено до Відділення поліції №2 Миколаївського районного управління ГУНП в Миколаївській області повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення передбаченого ст. 382 Кримінального кодексу України».
Отже, такі дії державного виконавця свідчать про формальний підхід до реального виконання судового рішення, а вжиті ним заходи (накладення штрафів та повідомлення) є заходами з метою притягнення до відповідальності боржника за невиконання без поважних причин виконавчого документа, а тому накладення штрафів та внесення подання (повідомлення) правоохоронним органам не є достатніми заходами виконання рішення суду.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що відповідачем не було використано всі надані йому законом права для примусового виконання рішення суду, що потягло за собою передчасний висновок про необхідність винесення постанови про закінчення виконавчого провадження, у зв'язку з чим спірну постанову слід визнати незаконною.
Відповідно до ч. 1 ст. 41 Закону України «Про виконавче провадження», у разі якщо постанова виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконною чи скасована в установленому законом порядку, виконавче провадження підлягає відновленню за постановою виконавця не пізніше наступного робочого дня з дня одержання виконавцем відповідного рішення.
З урахуванням зазначеного вимоги скарги знайшли своє підтвердження у судовому засіданні у зв'язку із чим підлягають задоволенню.
Згідно з ч. 1 та ч. 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв'язок доказів у їх сукупності, з урахуванням вищевказаних положень норм закону, суд приходить до висновку про те, що встановлений факт наявності в діях відповідача як суб'єкта владних повноважень протиправних дій. Відтак судом встановлена неправомірність його дій, як такого, що діяв не у відповідності до чинного законодавства, а тому оскаржувана постанова підлягає скасуванню.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись ст.ст. 2, 19, 77, 139, 241 - 246, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) до Інгульського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), просп. Миру, 54В, корп. 4, м. Миколаїв, 54056, код ЄДРПОУ 34993225) - задовольнити.
2. Визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Інгульського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Нугаєвою Мариною Петрівною про закінчення виконавчого провадження від 02.10.2025 року ВП № 78973970.
3. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Інгульського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), просп. Миру, 54В, корп. 4, м. Миколаїв, 54056, код ЄДРПОУ 34993225) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) судові витрати у сумі 968,96 грн (дев'ятсот шістдесят вісім гривень 96 копійок).
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.
Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 10.11.2025 року.
Суддя О.В. Малих