справа № 380/22181/25
10 листопада 2025 року м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд, суддя Клименко О.М., розглянувши у порядку письмового провадження заяву позивачки від 07 листопада 2025 року про забезпечення позову у справі № 380/22181/25 за позовом ОСОБА_1 до Львівської міської ради, ЛКП «Львівавтодор» про визнання протиправним та скасування рішення в частині, визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 (позивачка/заявниця) звернулася до Львівського окружного адміністративного суду із вищевказаним адміністративним позовом до Львівської міської ради (відповідач-1), ЛКП «Львівавтодор» (відповідач-2), в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати пп.4.2.2.6.3 п.4.2.2.6 Порядку функціонування АСОП у пасажирському транспорті на території Львівської міської громади, який затверджений Рішенням Львівської міської ради від 13 серпня 2021 року № 690 «Про впровадження та функціонування автоматизованої системи оплати проїзду у пасажирському транспорті загального користування на території Львівської міської територіальної громади»;
- визнати дії Львівської міської ради протиправними та зобов'язати Львівську міську раду утриматися від прийняття рішень щодо блокування пільгових персоналізованих карт «ЛеоКарт»;
- визнати протиправними дії ЛКП «Львівавтодор» щодо блокування моєї пільгової персоналізованої транспортної картки «ЛеоКарт» № 30000273020.
Разом з позовною заявою позивачка подала до суду заяву від 07 листопада 2025 року про забезпечення позову.
Указана заява мотивована тим, що позивачка є пенсіонеркою та особою з інвалідністю другої групи. Відповідно до статті 38-1 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» транспортне обслуговування осіб з інвалідністю здійснюється на пільгових умовах. Особи з інвалідністю I та II групи, діти з інвалідністю та особи, які супроводжують осіб з інвалідністю I групи або дітей з інвалідністю (не більше однієї особи, яка супроводжує особу з інвалідністю I групи або дитину з інвалідністю), мають право на безплатний проїзд у пасажирському міському транспорті (крім таксі) за наявності посвідчення чи довідки, зазначених у цьому Законі, а в разі запровадження автоматизованої системи обліку оплати проїзду - також електронного квитка, який видається на безоплатній основі. Звуження змісту та обсягу права осіб з інвалідністю на пільговий проїзд транспортом не допускається. Позивачка вказує, що її пільгову персоналізовану транспортну картку «ЛеоКарт» заблокували. Такі дії вона вважає грубим порушенням її законних прав, також зазначає, що очевидними є ознаки протиправності рішення.
З огляду на вказане просить суд прийняти рішення про забезпечення позову шляхом зобов'язання ЛКП «Львівавтодор» розблокувати пільгову персоналізовану транспортну картку «ЛеоКарт» № 30000273020.
Вирішуючи заяву позивачки про забезпечення позову, суд ураховує таке.
Насамперед суд відзначає, що відповідно до вимог частини першої статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
Забезпечення позову - це надання заявнику тимчасової правової охорони його прав та інтересів, за захистом яких він звернувся до суду, до вирішення спору судом та набрання рішенням суду законної сили. Заходи забезпечення позову є втручанням суду у спірні правовідносини до їх вирішення, тому вони повинні застосовуватися судом з підстав та в порядку, прямо передбаченому законом.
Підстави та порядок вжиття заходів забезпечення позову врегульовано главою 10 розділу І КАС України.
Згідно з частинами першою - третьою статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Ухвалу про забезпечення позову постановляє суд першої інстанції, а якщо розпочато апеляційне провадження, то таку ухвалу може постановити суд апеляційної інстанції.
Суд відзначає, що підстави забезпечення позову, передбачені частиною другою статті 150 КАС України, є оціночними, тому суд повинен у кожному окремому випадку з урахуванням конкретних доказів встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Згідно з частинами першою, другою статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Частинами четвертою - шостою статті 154 КАС України передбачено, що залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково.
Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.
В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання. Суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову.
Системний аналіз наведених норм дає підстави дійти таких висновків.
Під час розгляду заяв про забезпечення позову суд має з урахуванням доказів, наданих заявником на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема в тому, що між сторонами дійсно виник спір та наявна реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
Тобто інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення, ухваленого в адміністративній справі.
Водночас заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема з урахуванням положень статті 150 КАС України.
Суд також відзначає, що вирішуючи питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу.
Як уже зауважив суд вище, за своєю суттю інститут забезпечення позову в адміністративному судочинстві є інститутом попереднього судового захисту. Метою його запровадження є гарантування виконання рішення суду у разі задоволення позову за існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі.
Доведення наявності зазначених підстав або принаймні однієї з них, з точки зору процесуального закону, є необхідною передумовою для вжиття судом заходів до забезпечення позову у разі їх вжиття за заявою позивача.
З наведеного слідує, що вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд має пересвідчитись, що надані докази та доводи позивача переконливо свідчать про наявність підстав для забезпечення позову.
Крім цього, звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, заявник повинен обґрунтувати причини такого звернення, у зв'язку із чим, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову. Тобто заявник повинен надати суду належні та допустимі докази наявності очевидної небезпеки заподіяння шкоди його правам, свободам та інтересам до ухвалення рішення в адміністративній справі та неможливості захисту прав, свобод та інтересів без вжиття заходів забезпечення позову.
Правова позиція щодо необхідності подання відповідних доказів на підтвердження того, що невжиття заходів забезпечення позову у якийсь спосіб може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду, викладена у постановах Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 640/19275/18, від 01 червня 2022 року у справі № 380/4273/21.
Однак позивачка не навела у заяві жодних аргументів та не надала суду жодних доказів на підтвердження того, що невжиття таких заходів забезпечення позову, які вона просить застосувати у поданій нею заяві, може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивачки, за захистом яких вона звернулася.
Отже, позивачка не довела належними та допустимими доказами наявність очевидної небезпеки порушення її прав та інтересів до ухвалення у справі судового рішення або неможливості захисту таких прав та інтересів без вжиття заходів забезпечення позову, або необхідності докладання значних зусиль та витрат для відновлення таких прав та інтересів під час виконання судового рішення.
Обґрунтовуючи наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову, позивачка у своїй заяві фактично покликається лише на очевидну протиправність оскаржуваного рішення суб'єкта владних повноважень та порушення її законних прав.
Суд звертає увагу на те, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не може вирішуватись ним під час розгляду заяви про забезпечення позову.
У аспекті цього варто також зауважити, що безумовно, рішення чи діяння суб'єктів владних повноважень справляють певний вплив на учасників правовідносин. Такі рішення чи діяння можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які заявник оцінює негативно. Проте відповідно до статті 150 КАС України зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є безумовними підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі.
Сам собою факт ухвалення суб'єктом владних повноважень рішень, які стосуються прав та інтересів заявниці, не може автоматично свідчити про те, що такі рішення є очевидно протиправними і невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання рішення суду.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 826/16509/18.
З огляду на викладене суд не встановив підстав для забезпечення позову з мотивів очевидної протиправності оскаржуваного рішення суб'єкта владних повноважень та порушення прав, свобод або інтересів позивачки.
Беручи до уваги вищевикладене, суд підсумовує, що позивачка жодними належними та допустимими доказами не довела та не обґрунтувала необхідності вжиття заходів забезпечення позову з урахуванням положень частини другої статті 150 КАС України, а тому суд доходить висновку, що в задоволенні заяви позивачки від 07 листопада 2025 року про забезпечення позову належить відмовити.
Керуючись ст.ст. 150-154, 248, 256, підп.15.5 п.15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
У задоволенні заяви позивачки від 07 листопада 2025 року про забезпечення позову - відмовити.
Ухвалу суду може бути оскаржено до Восьмого апеляційного адміністративного суду відповідно до ст. ст. 293-297 КАС України.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.
Повний текст ухвали складено 10 листопада 2025 року.
Суддя Клименко О.М.