з питань залишення позову без розгляду
07 листопада 2025 рокусправа № 380/14869/25
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Чаплик І.Д., розглянувши у порядку письмового провадження клопотання представника відповідача про залишення позову без розгляду в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_2 ) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 (адреса проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_3 ) звернувся до суду із позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) (адреса місцезнаходження: АДРЕСА_2 ; ЄДРПОУ: НОМЕР_4 ), в якому просить:
визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 збільшеної додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», у розмірі до 100 000 гривень, в розрахунку на місяць пропорційно дням участі позивача у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії, за періоди, з 01.10.2022 по 31.10.2022, з 01.11.2022 по 09.11.2022, з 19.11.2022 по 30.11.2022, з 01.12.2022 по 31.12.2022 з урахуванням фактично сплачених сум;
зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 збільшену додаткову грошову винагороду, передбачену Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» у розмірі до 100 000 гривень, в розрахунку на місяць пропорційно дням участі позивача у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії, за періоди з 01.10.2022 по 31.10.2022, з 01.11.2022 по 09.11.2022, з 19.11.2022 по 30.11.2022, з 01.12.2022 по 31.12.2022 з урахуванням фактично сплачених сум.
Ухвалою від 28.07.2025 позовну заяву залишено без руху з підстав пропуску позивачем строку на звернення до суду.
Представник позивача 05.08.2025 подав клопотання про поновлення строку на звернення до суду.
Ухвалою від 11.08.2025 визнано поважними причини пропуску ОСОБА_1 строку на звернення до суду із позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії та поновлено строк на таке звернення. Відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідач 27.08.2025 подав відзив на позовну заяву, у якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог повністю. Разом з відзивом відповідач подав клопотання про залишення позову без розгляду, яке обґрунтоване тим, що отримуючи щомісячно грошове забезпечення за спірний період, а саме: з 01.10.2022 по 31.10.2022 у листопаді 2022 року, з 01.11.2022 по 30.11.2022 у грудні 2022 року, з 01.12.2022 по 02.12.2022 у січні 2023 року, з 16.12.2022 по 31.12.2022 у січні 2023 року та з 01.01.2023 по 20.01.2023 у лютому 2023 року, в меншому розмірі, позивачу було достеменно відомо про факт не нарахування додаткової грошової винагороди. Відтак доводи представника позивача про те, що позивачу стало відомо про порушення його права (зафіксована відмова) виключно з відповіді від 09.05.2025 є безпідставними та необґрунтованими. Одночасно, відповіддю від 11.02.2025 за №02.5/М-206/440 надано представнику позивача і довідки про виплачене позивачу грошове забезпечення і витяги з наказів щодо виплати додаткової винагороди, проте представник позивача не звернувся до суду протягом тримісячного строку з моменту отримання відповіді від 11.02.2025. Окрім того, позивач постійно не залучений до виконання завдань. 30.04.2023 військова частина НОМЕР_5 виключена зі складу сил ОТУ « ІНФОРМАЦІЯ_3 » та вибула в межі населеного пункту Черкаси. Також зазначає, що сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не є підставою для поновлення процесуального строку. Такою підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану та унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого законом строку.
При розгляді клопотання відповідача про залишення позову без розгляду суд виходить із такого.
Частиною першою статті 118 КАС України визначено, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
Відповідно до частин першої та другої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 КАС України, відповідно до частини третьої якої, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Вищенаведені правові положення свідчать про те, що законодавець допускає ймовірність виявлення судом факту недотримання строку звернення до суду і після відкриття провадження у справі, внаслідок чого позов може бути залишений без розгляду. При цьому, приписи статті 123 КАС України передбачають право особи подати заяву про поновлення пропущеного строку звернення до суду з наведенням поважних причин такого пропуску.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (ч.3 ст. 122 КАС України).
Частиною п'ятою статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Втім, положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення військовослужбовців).
Такі правовідносини регулюються положеннями статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
Так, Верховний Суд України у постанові від 17 липня 2015 року у справі №21-8а15 вказав, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальну законі.
Офіційне тлумачення положення вищевказаної норми надав Конституційний Суд України у рішеннях від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 і №9- рп/2013.
Так, у рішенні від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 (справа № 1-13/2013) Конституційний Суд України дійшов висновку, що в аспекті конституційного звернення, положення частини другої статті 233 КЗпП України у системному зв'язку з положеннями статей 1, 12 Закону України Про оплату праці необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
Згідно з пунктом 2.1 мотивувальної частини вказаного рішення поняття заробітна плата і оплата праці, які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків.
Верховний Суд у постанові від 19 січня 2023 року у справі №460/17052/21, надаючи оцінку поняттям грошова винагорода, одноразова грошова допомога при звільненні та оплата праці і заробітна плата, які використовується у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, дійшов висновку, що вказані поняття є рівнозначними.
Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 №2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01.07.2022 №2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 06 квітня 2023 року у справі №260/3564/22, від 19 січня 2023 року у справі №460/17052/21 та від 25 квітня 2023 року у справі №380/15245/22.
Як зазначено у позовній заяві, позивач просить зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити додаткову винагороду у розмірі до 100 000 грн. за періоди з 01.10.2022 по 31.10.2022, з 01.11.2022 по 09.11.2022, з 19.11.2022 по 30.11.2022, з 01.12.2022 по 31.12.2022 з урахуванням фактично сплачених сум.
Суд враховує, що Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», який набрав чинності 02 квітня 2020 року, КЗпП України доповнено главою XIX (зокрема, пунктом 1, який передбачає продовження строків, визначених статтею 233 на строк дії карантину). На момент внесення цих змін, стаття 233 КЗпП України діяла у редакції, яка передбачала можливість звернення до суду із позовом про стягнення заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Карантин в Україні, пов'язаний з COVID-19, діяв з 12 березня 2020 року (постанова Уряду від 11 березня 2020 року № 211) та закінчився 30 червня 2023 року (постанова Уряду від 27 червня 2023 року № 651).
З огляду на пункт 1 глави XIX “Прикінцеві положення» КЗпП України про те, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину, а також постанову Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, почався 01 липня 2023 року після завершення дії карантину.
Такий підхід до вирішення питання строку звернення до суду з урахуванням скасування карантину застосовано Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду у постанові від 20 вересня 2024 року у справі №444/2538/23.
Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 21.03.2025 у справі №460/21394/23 сформував правовий висновок, за яким якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»). Також Судова палата у вказаній постанові дійшла висновку, що моментом настання події, з якою пов'язаний початок перебігу строку звернення до суду, є набуття позивачем достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум, що може виражатися, зокрема, у врученні позивачеві письмового документа, у якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні (грошового атестата чи іншого документа, що містить відповідні відомості).
З матеріалів справи судом встановлено, що позивач звертався до відповідача із заявою про перерахунок його грошового забезпечення та про надання відомостей про нараховане грошове забезпечення, за наслідками розгляду якої було надано відповідь від 11.02.2025 №02.5/М-206/440, до якої було долучено картки особових рахунків позивача. Отже, саме з цієї дати належить обчислювати тримісячний строк на звернення до суду із вказаним позовом з огляду на вищеперелічені норми права та висновки Верховного Суду.
Однак, позивач звернувся до суду лише у липні 2025 року.
Правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин - вони повинні бути поважними, реальними або непереборними і об'єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об'єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб'єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки.
Аналіз усіх вищевказаних норм КАС України дає підстави стверджувати про обов'язок суду з'ясувати в кожному випадку чи адміністративний позов подано у строк, установлений законом, а якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними.
За загальним правилом поважними причинами визнаються ті обставини, існування яких є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного звернення до суду з даним позовом.
Суд зазначає, що причина пропуску строку може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом. У свою чергу, поважною може бути визнано причину, яка носить об'єктивний характер, та з обставин незалежних від сторони унеможливила звернення до суду з адміністративним позовом.
Представник відповідача обґрунтовує своє клопотання про залишення позову без розгляду тим, що отримуючи щомісячно грошове забезпечення за спірний період, а саме: з 01.10.2022 по 31.10.2022 у листопаді 2022 року, з 01.11.2022 по 30.11.2022 у грудні 2022 року, з 01.12.2022 по 02.12.2022 у січні 2023 року, з 16.12.2022 по 31.12.2022 у січні 2023 року та з 01.01.2023 по 20.01.2023 у лютому 2023 року, в меншому розмірі, позивачу було достеменно відомо про факт не нарахування додаткової грошової винагороди (тобто на думку позивача недоотримуючи як він вважає належні йому кошти у розмірі 70 000 тис. грн. кожного місяця це було б не помітно). Відтак доводи представника позивача про те, що позивачу стало відомо про порушене його право (зафіксована відмова) виключно з відповіді від 09.05.2025 є безпідставними та необґрунтованими.
Суд зазначає, що питання про поновлення строку на звернення до суду вже було предметом дослідження в межах справи, що розглядається. Зокрема, в ухвалі про відкриття провадження у справі від 11.08.2025 суд зазначив, що сам факт введення воєнного стану в Україні, без обґрунтування неможливості звернення до суду саме позивачем у встановлені строки, у зв'язку із запровадження такого, не може безумовно вважатись поважною причиною для безумовного поновлення цих строків. Водночас суд врахував, що позивач є учасником бойових дій, що підтверджується копією посвідчення, що свідчить про пропуск строку звернення позивача до суду за захистом його прав з поважних причин та є підставою для поновлення судом строків, встановлених частиною другою статті 122 КАС України. Крім того, судом встановлено, що позивач вживав заходів для встановлення причин невиплати йому додаткової винагороди шляхом направлення адвокатських запитів від 22.01.2025, відповідь на який було отримано 11.02.2025, від 03.03.2025, відповідь на який було отримано 06.03.2025, від 26.03.2025, відповідь на який було отримано 08.04.2025, від 28.04.2025, відповідь на який було отримано 09.05.2025, відтак вказане не може свідчити про зловживання позивачем процесуальними правами. Протягом усього періоду дії воєнного стану, запровадженого на території України у зв'язку із збройною агресією рф, суворе застосування адміністративними судами процесуальних строків стосовно звернення до суду із позовними заявами, апеляційними і касаційними скаргами, іншими процесуальними документами може мати ознаки невиправданого обмеження доступу до суду, гарантованого статтями 55, 124, 129 Конституції України, статтею 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
При цьому, у своєму клопотанні від 27.08.2025 відповідач не навів обґрунтованих доводів, які б могли свідчити про помилковість висновку суду про необхідність поновити позивачеві пропущений строк на звернення до суду та доводів про необхідність залишити позов без розгляду. Отже з урахуванням викладеного суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення відповідного клопотання.
Керуючись ст.ст. 121, 122, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд-
у задоволенні клопотання представника відповідача про залишення позову без розгляду в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_2 ) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Копію ухвали невідкладно направити учасникам справи.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає. Заперечення на ухвалу можуть бути включені до апеляційної скарги на рішення суду.
СуддяЧаплик Ірина Дмитрівна