10 листопада 2025 рокусправа № 380/6875/25
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Москаля Р.М., розглянув в порядку спрощеного провадження в місті Львові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , військової частини НОМЕР_1 , про визнання протиправними дій та спонукання до вчинення дій,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач), від імені якого діє адвокат Цімура Я.В., звернувся до суду із позовом до ІНФОРМАЦІЯ_2 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_3 , або відповідач-1) та військової частини НОМЕР_1 (далі - ВЧ НОМЕР_1 , або відповідач-2) з такими вимогами:
1. визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_3 щодо мобілізації під час дії особливого періоду відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , як особи, яка заброньована за державною установою “Табір для тримання військовополонених “Захід 1» в порядку ст. 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»;
2. зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_5 прийняти дії щодо скасування наказу про мобілізацію ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ;
3. зобов'язати ВЧ НОМЕР_1 прийняти дії щодо скасування наказу про зарахування до списків військової частини НОМЕР_1 в частині призову ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
На обґрунтування позовних вимог навів такі обставини та аргументи: попри бронювання ОСОБА_2 21.01.2025 за державною установою “Табір для тримання військовополонених “Захід 1» та оформлення відстрочки від призову позивача 20.03.2025 було протиправно, без його згоди, мобілізовано та направлено для проходження військової служби у ВЧ НОМЕР_1 , де він служить донині. Відповідач-1 20.03.2025 прийняв протиправне рішення про мобілізацію позивача, оскільки відповідно до положень ст.23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та Постанови КМУ від 27.01.2023 №76 “Деякі питання реалізації положень Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» щодо бронювання військовозобов'язаних на період мобілізації та на воєнний час ОСОБА_2 не підлягав призову за мобілізацією, про що РТЦК отримав відомості ще 04.02.2025. Численні запити адвоката про надання документів про призов позивача на військову службу та підстави прийняття оскарженого рішення залишені відповідачем-1 без відповіді та реагування.
Суд відкрив провадження в адміністративній справі та вирішив розглядати таку за правилами спрощеного позовного провадження (без виклику сторін за наявними матеріалами) та витребував у ІНФОРМАЦІЯ_3 : - витяг з наказу про мобілізацію ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ); - всі матеріали, які були або мали бути взяті до уваги при вчиненні дій та прийнятті рішення, з приводу якого заявлено цей позов. Відповідач-1 вимоги ухвали суду від 23.04.2025 щодо надання суду доказів не виконав. Ухвалою від 27.08.2025 суд повторно зобов'язав ІНФОРМАЦІЯ_5 надати витяг з наказу про мобілізацію ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ), витяг з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів відомості щодо ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ), а також всі матеріали, які були або мали бути взяті до уваги при вчиненні дій та прийнятті рішення, з приводу якого заявлено цей позов. Відповідач у відповідь надав копію наказу про призов від 20.03.2025 та облікову картку, відповідно до якої ОСОБА_1 20.03.2025 знятий з військового обліку у зв'язку із призовом на військову службу, будь-яких інших документів чи заперечень на позов не надіслав.
Відповідач-1 відзиву на позов не подав, проти задоволення позовних вимог не заперечив, про наявність перешкод для підготовки відзиву суд не повідомив. Оскільки відповідач-1 у спірних правовідносинах є суб'єктом владних повноважень, то суд на підставі частини четвертої статті 159 КАС України кваліфікує неподання ним відзиву на позов без поважних причин як визнання позову.
Відповідач-2 надіслав суду відзив на позов, просить відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ВЧ НОМЕР_1 у повному обсязі. Повідомив, що відповідно до наказу №85 та 21.03.2025 позивача було правомірно зараховано до списків особового складу ВЧ, який є службовим документом у межах реалізації мобілізаційних заходів та не є актом індивідуальної дії, що підлягає оскарженню у судовому порядку. Стверджує, що процедура призову військовозобов'язаного на військову службу під час мобілізації є незворотною, що підтверджується рішенням Верховного Суду від 05.02.2025 по справі №160/2592/23, а визнання процедури призову протиправною не спричинює відновлення попереднього становища особи, призваної на військову службу. Будь-якої вини чи протиправних дій з боку ВЧ НОМЕР_1 стосовно позивача допущено не було.
У відповіді на відзив відповідача-2 та додаткових поясненнях представник позивача наголошує, що твердження відповідача-2 відносно незворотності процедури призову військовозобов'язаного на військову службу під час мобілізації є помилковими, а наведена ним постанова ВС прийнята за інших обставин справи. Проте кожна справа має індивідуальні обставини, які повинні встановлюватися на підставі доказів та оцінюватись окремо. Справа, яку наводить відповідач-2, стосувалася військовослужбовця, який оскаржував мобілізацію через те, що не проходив ВЛК. У цій справі проходження ВЛК чи інші процедурні дії РТЦК не оскаржуються, тому ці справи не можна вважати однаковими. Водночас позивач покликається на постанову у справі №400/11496/24, в якій апеляційний адміністративний суд дійшов такого висновку: “висновки Верховного суду про визнання процедури призову незворотною, не є зразковими, а стосуються конкретного випадку військовослужбовця, який майже через рік після мобілізації звернувся до суду з позовом про не проходження ВЛК, а тому колегія суддів не вбачає підстав для прийняття до уваги такі посилання». Стверджує, що хоча Закон “Про військовий обов'язок та військову службу» прямо не передбачає звільнення з військової служби через незаконну мобілізацію, проте військова служба є наслідком такого незаконного наказу; відповідно відновлення прав позивача можливе шляхом зобов'язання відповідача-2 ухвалити рішення про звільнення позивача зі служби та виключення зі списків особового складу ВЧ. Наполягає, що особа має право оскаржити індивідуальний акт суб'єкта владних повноважень у судовому порядку, якщо він безпосередньо стосується його прав та законних інтересів, це відповідає практиці Великої Палати Верховного Суду та забезпечує право на доступ до суду, а скасування наказу є ефективним способом захисту, бо запобігає подальшим порушенням прав позивача. Для відновлення прав позивача доцільним та правильним буде звільнити його з військової служби та виключити зі списків особового складу, оскільки військова служба є прямим наслідком протиправного наказу РТЦК та похідною позовною вимогою, а відтак - такий спосіб захисту є належним та допустимим.
Суд вислухав промови представників сторін, вивчив їх аргументи на обґрунтування позовних вимог та заперечень на позов, дослідив зібрані у справі докази та встановив такі фактичні обставини справи та відповідні правовідносини:
ОСОБА_1 є громадянином України та проживає в місті Львові, є військовозобов'язаним та з 30.09.2015 перебуває на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_6 (а.с.18-23,33,84).
Молодший сержант внутрішньої служби ОСОБА_1 з 06.01.2025 проходив службу на посаді молодшого інспектора відділу охорони державної установи “Табір для тримання військовополонених “Захід 1» (с.Заклад Стрийського району Львівської області), що підтверджується наказом №ОС-25 від 06.01.2025 та довідкою №24-6 від 21.03.2025 (а.с.18).
З огляду на проходження ОСОБА_1 служби в органах Державної кримінально-виконавчої служби України в державній установі, що знаходиться на території Стрийського району Львівської області (с.Заклад Стрийського району Львівської області):
1) державна установа “Табір для тримання військовополонених “Захід 1» здійснила бронювання ОСОБА_1 від призову на військову службу за мобілізацією та надіслала до ІНФОРМАЦІЯ_7 матеріали для оформлення бронювання за вихідним №5/97 від 21.01.2025 для подальшого внесення цих відомостей до реєстру Оберіг безпосередньо працівниками ТЦК та СП з паперових карток обліку військовозобов'язаних (а.с.71);
2) ОСОБА_1 визнаний ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_8 придатним до проходження служби 20.01.2025, що підтверджується даними його облікової картки (а.с.84);
3) 21.01.2025 начальник ІНФОРМАЦІЯ_7 оформив посвідчення про відстрочку від призову на військову службу на період мобілізації та на воєнний час №139 від 21.01.2025 (а.с.25), відповідно до якого військовозобов'язаному ОСОБА_1 , що працює в державній установі “Табір для тримання військовополонених “Захід 1» на посаді “молодший інспектор відділу охорони», відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 18 березня 2015р. №493-р з переліком посад та професій (додаток до розпорядження №20), найменування розділу ХХІ пункт 5, надано відстрочку від призову на військову службу на період мобілізації та на воєнний час “на строк проведення мобілізації»;
4) державна установа “Табір для тримання військовополонених “Захід 1» 04.02.2025 повідомила ІНФОРМАЦІЯ_5 (за місцем проживання заброньованого працівника) про бронювання ОСОБА_1 та зарахувати його на спеціальний облік, що підтверджується супровідним листом “Про направлення повідомлення» від 24.01.2025 №5/120, з відміткою про отримання цього листа ІНФОРМАЦІЯ_5 04.02.2025 (а.с.24).
20.03.2025 начальник ІНФОРМАЦІЯ_3 прийняв наказ “Про призов військовозобов'язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період» (а.с.85), відповідно до п. 1.7 якого солдата ОСОБА_1 призвано на військову службу під час мобілізації, на особливий період, та відправлено до ВЧ НОМЕР_3 .
20.03.2025 ОСОБА_2 виключений з військового обліку військовозобов'язаних на підставі абз.3 п.2 ч.5 ст. 37 (прийняття на військову службу, мобілізація), що підтверджується обліковою карткою та відомостями з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів від 28.04.2025 (а.с.72-75,84).
ВЧ НОМЕР_1 на підставі поіменного списку військовозобов'язаних ІНФОРМАЦІЯ_3 №7458 від 20.03.2025 зарахувала солдата ОСОБА_1 матросом резерву 93 запасної роти з 21.03.2025, що підтверджується п. 47.3 наказу №85 від 21.03.2025.
При прийнятті рішення суд керується такими нормами права:
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України від 25.03.1992 № 2232-ХІІ “Про військовий обов'язок і військову службу» (надалі також Закон № 2232-ХІІ).
Статтею 1 Закону № 2232-ХІІ визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Відповідно до частини п'ятої статті 1 Закону № 2232-ХІІ від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом. Частина дев'ята статті 1 Закону № 2232-ХІІ визначає такі категорії громадяни України щодо військового обов'язку: - допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць; - призовники - особи, приписані до призовних дільниць; - військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; - військовозобов'язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; - резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.
Проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом (частина друга статті 2 Закону №2232-ХІІ).
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 24 Закону № 2232-ХІІ початком проходження військової служби для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, вважається день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Відповідно до частини першої статті 39 Закону № 2232-ХІІ призов резервістів та військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законом України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
На військову службу під час мобілізації призиваються резервісти та військовозобов'язані, які перебувають у запасі і не заброньовані в установленому порядку на період мобілізації.
Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів встановлює Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» 21 жовтня 1993 року № 3543-XII (далі - Закон №3543-ХІІ).
Закон №3543 містить в т.ч. такі нормативні положення:
- підприємства, установи і організації зобов'язані вести військовий облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів із числа працюючих, здійснювати заходи щодо бронювання військовозобов'язаних на період мобілізації та в особливий період і надавати звітність з цих питань відповідним органам державної влади, іншим державним органам та органам місцевого самоврядування в установленому порядку (частина перша статті 21);
- призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов'язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки за сприяння місцевих органів виконавчої влади або командири військових частин (частина п'ята статті 22);
- не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані, заброньовані на період мобілізації та на воєнний час за органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, а також за підприємствами, установами і організаціями в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (абзац другий частини першої статті 23);
- бронювання військовозобов'язаних, які перебувають у запасі, здійснюється в мирний та у воєнний час з метою забезпечення функціонування органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також підприємств, установ і організацій в особливий період (стаття 24);
- бронюванню підлягають військовозобов'язані, які працюють в органах державної влади, інших державних органах, органах місцевого самоврядування, у разі якщо це необхідно для забезпечення функціонування зазначених органів (п.1 частини першої статті 25);
- порядок та організація бронювання, переліки посад і професій військовозобов'язаних, які підлягають бронюванню на період мобілізації та на воєнний час, визначаються цим Законом, актами Президента України та Кабінету Міністрів України. Під час дії воєнного стану бронювання військовозобов'язаних може також здійснюватися за списком військовозобов'язаних, поданим у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку відповідним органом державної влади, іншим державним органом, органом місцевого самоврядування, підприємством, установою, організацією, зазначеними в частині першій цієї статті органів (частина третя статті 25).
Відповідно до статті 25 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» Кабінет Міністрів України 27 січня 2023 р. прийняв Постанову № 76 “Деякі питання реалізації положень Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» щодо бронювання військовозобов'язаних на період мобілізації та на воєнний час», якою затвердив Порядок бронювання військовозобов'язаних за списком військовозобов'язаних під час дії воєнного стану (далі - Порядок №76).
Відповідно до пункту 11 Порядку №76 органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи і організації у п'ятиденний строк з дня видачі витягу військовозобов'язаному надсилають до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, де військовозобов'язаний перебуває на військовому обліку (відповідного підрозділу Центрального управління та/або регіональних органів СБУ, відповідного підрозділу Служби зовнішньої розвідки), повідомлення про бронювання військовозобов'язаного за формою згідно з додатком 5 для зарахування його на спеціальний військовий облік. Територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, в якому військовозобов'язаний перебуває на військовому обліку, на підставі рішення про бронювання військовозобов'язаних зараховує у строк не більше ніж п'ять робочих днів з дня його отримання такого військовозобов'язаного на спеціальний військовий облік.
При прийнятті рішення суд керується такими мотивами:
військовозобов'язаний ОСОБА_1 був заброньованим на період мобілізації та на воєнний час за державною установою “Табір для тримання військовополонених “Захід 1» та на цій підставі мав належно оформлену відстрочку від призову на військову службу на строк проведення мобілізації, що підтверджується виданим ІНФОРМАЦІЯ_9 посвідченням №139 від 21.01.2025.
ІНФОРМАЦІЯ_5 , в якому ОСОБА_1 перебував на обліку за місцем проживання, ще 04.02.2025 отримав від згаданої державної установи повідомлення про бронювання позивача, що було підставою для його зарахування на спеціальний військовий облік у п'ятиденний строк.
Отже, станом на 20.03.2025 ОСОБА_1 не підлягав призову на військову службу за мобілізацією на підставі чітких та однозначних норм абзацу другого частини першої статті 23 Закону №3545-ХІІ та абзацу другого частини першої статті 39 Закону №2232-ХІІ як заброньований за державною установою, якому у встановленому порядку надано відстрочку від призову. З огляду на це наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 20.03.2025 “Про призов військовозобов'язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період» в частині, що стосується призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації, на особливий період та скерування його для проходження військової служби є очевидно протиправним.
Оцінюючи доводи відповідача-2 щодо неможливості оскарження реалізованих індивідуальних актів, незворотності процедури призову військовозобов'язаного на військову службу під час мобілізації, а також відсутності вини щодо позивача з боку ВЧ НОМЕР_1 суд керується такими мотивами:
1. оцінюючи аргументи відповідача-2 про те, що після видання наказу такий вичерпує свою дію реалізацією, суд дійшов висновку, що позивач не може бути позбавлений доступу до суду шляхом фактичної відмови йому в можливості оскаржити індивідуальний акт суб'єкта владних повноважень, який безпосередньо стосується його прав та законних інтересів. Суд враховує, що право на оскарження індивідуального акта суб'єкта владних повноважень належить особі, щодо якої цей акт виданий або прав, свобод та інтересів якої цей акт безпосередньо стосується. Це положення кореспондується з тим, що захисту адміністративним судом підлягає фактично порушене право особи в публічно правових відносинах із суб'єктом владних повноважень при здійсненні ним визначених чинним законодавством владних управлінських функцій, а не відновлення законності та правопорядку в публічних правовідносинах. Подібний правовий висновок висловлено Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 06 жовтня 2021 року у справі №9901/26/21, від 03 листопада 2021 року у справі №9901/226/21, від 02 лютого 2022 року у справі № 9901/256/21, від 16 березня 2023 року у справі № 9901/494/21, від 06 квітня 2023 року у справі № 990/152/22, від 14 вересня 2023 року у справі №990/73/23. Отже, у разі видання суб'єктом владних повноважень наказу про призов позивача на військову службу за мобілізацією, ОСОБА_2 , враховуючи очевидну протиправність видання такого наказу з огляду оформлення позивачу відстрочки від призову на військову службу, має право на доступ до суду та на ефективний засіб захисту своїх законних інтересів; відмова в судовому захисті з формальних підстав в такій ситуації буде трактуватися як порушення права на справедливий суд.
Отже, визнання протиправним та скасування оскаржуваного наказу про мобілізацію є належним способом судового захисту, тому наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 20.03.2025 “Про призов військовозобов'язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період» в частині, що стосується призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації, на особливий період, та скерування його для проходження військової служби слід скасувати як протиправний. Водночас слід констатувати, що цей спосіб є недостатнім на ефективного поновлення порушених відповідачем-1 прав позивача.
Водночас суд дійшов висновку, що скасування наказу ВЧ НОМЕР_1 про зарахування ОСОБА_1 до списків особового військової частини НОМЕР_1 в спірних правовідносинах є неналежним способом захисту, оскільки позивач вже кілька місяців проходить військову службу, виконує обов'язки військовослужбовця, отримує грошове забезпечення, на нього поширюються соціальні та інші гарантії, в т.ч. на випадок поранення чи загибелі тощо. Іншими словами, період проходження ОСОБА_2 військової служби неможливо «скасувати», більше того, це суперечитиме інтересам самого ж позивача.
2. Суд поділяє твердження судді Великої Палати Верховного Суду Пількова К.М. (http://lsej.org.ua/11_2022/72.pdf) про те, що для української правової системи у практиці судів із застосування способів захисту характерним є підхід, за якого захист порушеного права полягає у відновленні становища особи до стану, який існував до порушення; для реалізації цього підходу важливим є спершу встановити, чи мало місце порушення суб'єктивного права, а далі шлях, по суті, єдиний - відновлення права (чи примусове його здійснення) або компенсація, однак тільки якщо відновлення неможливе.
У спірних правовідносинах визнання судом рішення ІНФОРМАЦІЯ_10 про призов особи на військову службу за мобілізацією протиправним фактично є констатацією/визнанням порушення прав/законних інтересів позивача, проте саме по собі це рішення не відновить становища ОСОБА_1 , що існувало до встановленого судом порушення. Водночас встановлення судом факту порушення охоронюваних законом прав/законних інтересів позивача повинно мати наслідком їх ефективний судовий захист, що в спірних правовідносинах полягає у звільненні особи з військової служби. Інакше судовий захист порушених прав та інтересів ОСОБА_1 буде ілюзорним, а звернення до суду по суті беззмістовним, оскільки не призведе до будь-яких змін становища позивача, а рішення суду буде просто констатацією сваволі відповідача-1.
Суд також враховує, що звільнення солдата з військової служби відбувається на підставі наказу начальника військової частини, в списках якої обліковується особа. Отже, специфікою спірних правовідносин є те, що порушення прав/законних інтересів позивача допустив ІНФОРМАЦІЯ_10 (відповідач-1), а прийняти рішення, що може відновити попереднє становище особи, належить до повноважень командира ВЧ, тому позовні вимоги до відповідача-2 мають по суті похідний характер щодо основних вимог до відповідача-1.
Суд констатує, що ані Закон №2232-ХІІ, ані Закон №3543-ХІІ в принципі не передбачають існування ситуації, що склалася за встановлених судом фактів, а саме - можливості незаконного ІНФОРМАЦІЯ_10 на військову службу особи, що не підлягає мобілізації на підставі норм цих же законів; ці Закони також не визначають правових наслідків реагування на описану ситуацію, в т.ч. алгоритму дій у випадку скасування судом/вищестоящим начальником незаконного наказу ІНФОРМАЦІЯ_10 про призов на військову службу за мобілізацією особи, котра на момент скасування наказу вже набула статусу військовослужбовця. Цим спірні правовідносини вирізняються з-поміж інших публічно-правових відносин, адже, для прикладу, Податковий кодекс України визначає правові наслідки скасування судом рішень контролюючих органів (податкового повідомлення - рішення, податкової вимоги тощо), Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» - правові наслідки скасування вимоги про сплату недоїмки і т.д. (в наведених прикладах самого факту скасування судом незаконного індивідуального акта суб'єкта владних повноважень достатньо, щоб відновлення становища позивача відбувалося без необхідності подальшого судового втручання - контролюючий орган самостійно виключає грошові зобов'язання, нараховані на підставі скасованого рішення, з недоїмки позивача тощо). Водночас скасування судом незаконного наказу ІНФОРМАЦІЯ_10 про призов особи на військову службу за мобілізацією саме по собі не породжує для суб'єктів владних повноважень (ані для ІНФОРМАЦІЯ_10 , ані для ВЧ, в списках якої числиться ця особа) ніяких обов'язків по відновленню порушених прийняттям незаконного наказу прав/законних інтересів особи. Існування цієї прогалини в правовому регулюванні має наслідком, серед іншого, відсутність в частині четвертій статті 26 Закону №2232-ХІІ такої підстави для звільнення з військової служби як незаконний призов/мобілізація особи. Водночас суд враховує, що частиною четвертою статті 6 КАС України забороняється відмова в вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини. Отже, вирішення спірної ситуації ОСОБА_1 вимагає активної ролі суду у правозастосуванні.
Суд при прийнятті рішення щодо позовних вимог до відповідача-2 керується такими міркуваннями: 1) відповідно до частини другої статті 9 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень; 2) відповідно до частини 10 статті 245 КАС України суд у разі задоволення позову може застосувати інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
На підставі частини шостої статті 7 КАС України суд при прийнятті рішення застосовує аналогію закону, керуючись при цьому такими міркуваннями:
- як «сімейні обставини» чи «інші поважні причини», так наявність «бронювання» відповідно до норм Законів №2232-ХІІ, №3543-ХІІ є рівнозначними підставами для надання особі відстрочки від призову на військову службу за мобілізацією;
- існування цих же «сімейних обставин» підчас проходження служби чи наявність цих же «інших поважних причин» визначені підпунктом г) пункту 2) частини четвертої статті 26 Закону №2232-ХІІ як підстави для звільнення з військової служби військовослужбовця, який під час дії воєнного стану проходить військову службу за призовом під час мобілізації;
Отже, визначені підпунктом г) пункту 2) частини четвертої статті 26 Закону №2232-ХІІ підстави звільнення особи з військової служби через «сімейні обставини» чи «інші поважні причини, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу)» корелюються (є тотожними) з обставинами, котрі на підставі ст. 23 Закону №3543-ХІІ є підставою для надання особі відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації. Оскільки наявність бронювання в силу Закону є підставою для звільнення особи від призову за мобілізацією, то скасування судом незаконного наказу ІНФОРМАЦІЯ_10 про призов на військову службу за мобілізацією особи, котра на момент його прийняття була заброньована в установленому порядку на період мобілізації та не підлягала призову за мобілізацією (за умови, що ця особа не висловила бажання продовжувати військову службу) за аналогією закону є підставою для звільнення такого військовослужбовця з військової служби, з «інших поважних причин».
Отже, оскільки проходження незаконно мобілізованою особою військової служби за призовом підчас мобілізації є наслідком прийняття щодо неї протиправного наказу про мобілізацію, то у випадку скасування цього незаконного наказу ефективним засобом правового захисту, що відновить попереднє становище особи, буде спонукання начальника військової частини ухвалити рішення про звільнення позивача з військової служби на підставі підпункту г пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-ХІІ.
3. посилання відповідача-2 на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 05.02.2025 по справі №160/2592/23, є помилковими та не підставою для відмови задоволенні позову ОСОБА_1 з кількох причин:
по перше, у згаданій відповідачем-2 справі вирішувався спір за цілком відмінних обставин справи - військовослужбовець після року проходження військової служби оспорював законність призову з мотивів порушення ВЛК процедури проведення його огляду на придатність до проходження служби в процесі мобілізації, при цьому позивач не наводив будь-яких аргументів щодо неналежного стану свого здоров'я тощо;
по друге, суд на підставі частини п'ятої статті 242 КАС України враховує висновки Верховного Суду щодо застосування норм права. Згадана відповідачем-2 постанова касаційного суду не містить висновків щодо застосування абзацу другого частини першої статті 23 Закону №3545-ХІІ та абзацу другого частини першої статті 39 Закону №2232-ХІІ, а отже - не є релевантною для цілей правозастосування у цій справі.
При прийнятті цього рішення суд також враховує, що ОСОБА_1 до незаконного призову за мобілізацією проходив службу в органах Державної кримінально-виконавчої служби України та здійснював охорону табору для військовополонених. В цьому контексті зрозуміло, що позивач до порушення ІНФОРМАЦІЯ_10 його законних інтересів проходив публічну службу, тому у випадку звільнення з військової служби на виконання цього рішення суду повернеться до проходження публічної служби, а отже - поновлення судом суб'єктивних прав позивача не матиме наслідком порушення публічних інтересів.
Підсумовуючи наведені мотиви, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 слід задовольнити частково, при цьому для ефективного захисту прав та інтересів позивача від порушень з боку суб'єктів владних повноважень слід вийти за межі позовних вимог та обрати спосіб захисту, що призведе до реального відновлення законних інтересів цієї особи.
Враховуючи висновок суду по суті позовних вимог, понесені позивачем судові витрати відшкодовуються пропорційно до задоволених вимог за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_10 .
Керуючись ст.ст. 9,19-20,22,25-26,90,139,241-246, 250-255, 295 КАС України, суд -
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 “Про призов військовозобов'язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період» від 20.03.2025 в частині, що стосується призову солдата ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_4 ) видати наказ про звільнення солдата ОСОБА_1 (зареєстр.: АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) з військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, на підставі пп. г) п. 2 частини четвертої статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу».
В задоволенні інших позовних вимог відмовити.
Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_3 ; ідентифікаційний код НОМЕР_5 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати на сплату судового збору у сумі 968 (дев'ятсот шістдесят вісім) гривень 40 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
СуддяМоскаль Ростислав Миколайович