справа №380/12022/25
10 листопада 2025 року
Львівський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Ланкевича А.З., розглянувши у письмовому провадженні в м.Львові в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії, -
Позивач звернувся з позовом, в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв?язку з порушенням строків їх виплати на суми несвоєчасно виплаченого грошового забезпечення за весь час затримки їх виплати з 27.02.2022, по день фактичної виплати заборгованості - 20.05.2025 відповідно до Закону №2050 та Порядку №159;
- зобов?язати відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв?язку з порушенням строків їх виплати на суми несвоєчасно виплаченої індексації грошового забезпечення за весь час затримки їх виплати з 27.02.2022, по день фактичної виплати заборгованості - 20.05.2025 відповідно до Закону №2050 та Порядку №159, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.
Посилається на те, що при нарахуванні та виплаті позивачеві заборгованості з грошового забезпечення за період з 27.02.2022 року по 19.05.2023 року, на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 31.01.2025 року у справі №380/21157/24, відповідачем не було застосовано положення Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 року №2050-ІІІ, у зв'язку з чим позивач отримав вказане грошове забезпечення без компенсації, встановленої Законом. Вважаючи у зв'язку із цим свої конституційні права та гарантії на належний соціальний захист порушеними та такими, що потребують захисту, позивач звернувся до суду з даним позовом. Просить позов задовольнити повністю.
У встановлений судом строк від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому посилається на те, що необхідною умовою для звернення до суду з позовом про компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їхньої виплати є звернення особи до підприємства, установи або організації із заявою про виплату відповідної компенсації на підставі Закону №2050-ІІІ, за наслідками розгляду якої власник чи уповноважений ним орган (особа) може (1) або задовольнити таку заяву та виплатити відповідну компенсацію, (2) або відмовити у її виплаті. А тому тільки в разі відмови власника або уповноваженого ним органу (особи) виплатити таку компенсацію особа набуває право на звернення до суду з позовом про зобов'язання у судовому порядку виплатити відповідну компенсацію. Проте, як зазначив відповідач, позивач до Військової частини НОМЕР_1 із відповідною заявою про виплату компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення не звертався, Військова частина НОМЕР_1 у такій виплаті не відмовляла, а отже його право суб'єктом владних повноважень не було порушено і звернення позивача до суду з цим позовом є передчасним. За таких обставин, просить відмовити у задоволенні позову повністю.
Ухвалою судді від 18.06.2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.
Наказом начальника НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 16.08.2024 року №1109-ОС старшого солдата ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення - з 15.08.2024 року.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 31.01.2025 року у справі №380/21157/24, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17.04.2025 року, позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправною дію або бездіяльність військової частини та зобов'язання вчинити певні дії задоволено частково. Зокрема, зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) здійснити з 27.02.2022 по 19.05.2023 перерахунок та виплату ОСОБА_1 посадового окладу та окладу за військовим званням, а також інших похідних видів грошового забезпечення, нарахованих і виплачених у зв'язку із проходженням військової служби, у тому числі допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022-2023 роки, із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 та 01.01.2023 відповідно, з урахуванням раніше виплачених сум, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.
20.05.2025 року було здійснено зарахування на банківський рахунок позивача в сумі 121474,09 грн з призначенням платежу «перерахунок, допомоги на оздоровлення,матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань згідно рішення Львівського окружного адміністративного суду від 31.01.2025 року у справі №380/21157/24», підтвердженням чого є наявний у матеріалах справи скріншот.
Позивач, уважаючи, що відповідач протиправно не виплатив компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 27.02.2022 року по 19.05.2023 року, звернувся до суду з даним позовом.
Вказані обставини та зміст спірних правовідносин підтверджені наявними у справі доказами.
Вирішуючи спір, суд застосовує наступні норми права.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст.43 Конституції України, кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19.10.2000 року №2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон №2050-ІІІ).
Статтею 2 Закону №2050-ІІІ визначено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, серед іншого, сума індексації грошових доходів громадян (абз.2 ч.2 ст.2 Закону №2050-III).
Відповідно до ст.3 Закону №2050-ІІІ, сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Водночас використане в зазначеній статті формулювання, що компенсація обчислюється шляхом множення суми «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення (постанови Верховного Суду від 17.11.2021 року у справі №460/4188/20, від 27.07.2022 року у справі №460/783/20, від 11.05.2023 року у справі №460/786/20, від 22.05.2025 року у справі №160/19149/23 та ін.).
За приписами ст.4 Закону №2050-ІІІ, виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
З метою реалізації Закону №2050-ІІІ Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 21.02.2001 року №159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок №159), положення якого фактично відтворюють положення Закону №2050-ІІІ, конкретизують підстави та механізм виплати компенсації.
З аналізу зазначеного правового регулювання суд констатує, що основною умовою для виплати компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. Тобто компенсація за порушення строків виплати доходу виникає тоді, коли грошовий дохід (заробітна плата, індексація тощо) особи (працівника) з вини відповідача (роботодавця) не нараховувався, своєчасно не виплачувався і через це особа зазнала втрат.
При цьому, наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов'язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Тобто зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 Закону №2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Такий підхід до розуміння зазначених норм права сформулював Верховний Суд України у постановах від 22.06.2018 року у справі №810/1092/17, від 13.01.2020 року у справі №803/203/17, від 29.04.2021 року у справі №240/6583/20, від 22.05.2025 року у справі №160/19149/23.
Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, 20.05.2025 року позивачу, на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 31.01.2025 року у справі №380/21157/24, виплачено заборгованість по грошовому забезпеченні за період з 27.02.2022 року по 19.05.2023 року у сумі 121474,09 грн.
За таких обставин, суд приходить висновку, що позивач має право на виплату компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за весь час затримки виплати з 27.02.2022 року по дату фактичної виплати - 20.05.2025 року.
Щодо доводів відповідача про передчасність позовних вимог в контексті того, що позивач не звертався до відповідача із заявою про нарахування та виплату йому компенсації втрати частини доходів, у зв'язку з порушенням строків виплати страхових виплат індексації відповідно до Закону №2050-III та Порядку №159, а відповідач не відмовляв позивачу своїм рішенням у виплаті відповідної компенсації.
Даючи оцінку вказаному, суд враховує, що норми Закону №2050-ІІІ та Порядку №159 не покладають на особу, якій несвоєчасно виплатили компенсацію втрати частини доходів, обов'язку додатково звертатися до підприємства, установи чи організації за виплатою такої компенсації.
Аналіз положень ст.ст.1, 2, 4 Закону №2050-ІІІ та Порядку №159 свідчить, що ними фактично встановлено (визначено) обов'язок відповідного підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання (у цьому випадку роботодавця) у разі порушення встановлених строків виплати доходу (в тому числі сум індексації грошового забезпечення) громадянам провести їх компенсацію (нарахувати та виплатити) у добровільному порядку в тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості.
Відповідно, невиплата компенсації у вказаний період свідчить про відмову виплатити таку згідно із Законом №2050-ІІІ і не потребує оформлення відмови окремим рішенням.
Вчинення ж відповідачем активної дії, що проявляється, зокрема, у наданні листа-відповіді на звернення особи щодо виплати належних їй сум компенсації, слід розглядати лише як додаткову форму повідомлення про відмову.
Вказане дає підстави ля висновку, що право позивача на звернення до суду з відповідними вимогами виникає незалежно від факту її звернення до відповідача із заявою про виплату компенсації та отримання офіційної відмови, оскільки невиплата компенсації у місяці погашення заборгованості вже свідчить про відмову з боку відповідача, навіть без прийняття окремого рішення.
Аналогічний підхід наведений Верховним Судом у постанові від 30.09.2025 року в справі №160/10768/24.
Враховуючи досліджені судом фактичні дані в контексті вищенаведених норм, суд приходить висновку, що бездіяльність відповідача з приводу не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суми грошового забезпечення за весь час затримки виплати з 27.02.2022 року по дату фактичної виплати - 20.05.2025 року не відповідає визначеним у п.1 ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям поведінки відповідача у спірних правовідносинах. А тому таку бездіяльність слід визнати протиправною.
Як наслідок, підлягають задоволенню також похідні вимоги про спонукання до вчинення дій (у цій частині).
Щодо нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44 (далі - Порядок №44), суд зазначає наступне.
Так, згідно з п.1 вказаного Порядку, цей Порядок визначає умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ), співробітниками Служби судової охорони у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі - грошова компенсація).
Відповідно до п.п.2-5 Порядку №44, грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
Зазначена в абзаці першому цього пункту грошова компенсація також виплачується іноземцям та особам без громадянства, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця.
Виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов'язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб».
Виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.
Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Аналіз наведених вище норм Порядку №44 дає підстави дійти висновку, що грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних, зокрема, військовослужбовцями, виплачується їм для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби одночасно з виплатою грошового забезпечення за місцем його одержання у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Верховний Суд у постанові від 06.02.2025 року по справі №380/6777/24 під час розгляду справи, в якій предметом спору було нарахування та виплата позивачу недоотриманого грошового забезпечення у вигляді утриманого податку на доходи фізичних осіб при виплаті компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати по день фактичної виплати на виконання рішення, дійшов висновку, що спір у цій справі стосується грошового забезпечення позивача.
Відтак, виплата позивачу компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення має бути проведена відповідачем із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 Порядку № 44.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. А, згідно ч.1 ст.90 цього ж Кодексу, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню повністю.
Щодо судового збору, то згідно з п.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від його сплати, а відтак розподіл на підставі ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України не здійснюється.
Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
позов задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суми грошового забезпечення за весь час затримки виплати з 27.02.2022 року по дату фактичної виплати - 20.05.2025 року.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) (місцезнаходження: АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 ; РНОКПП: НОМЕР_4 ) компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суми грошового забезпечення за весь час затримки виплати з 27.02.2022 року по дату фактичної виплати - 20.05.2025 року, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Суддя Ланкевич А.З.