10 листопада 2025 року м. Київ справа №640/22203/21
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Кочанової П.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправним та скасування наказу, стягнення моральної шкоди,-
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті, в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати наказ відповідача від 29.07.2021 № 165-Д про застосування до позивача дисциплінарного стягнення;
- стягнути з відповідача на користь позивача моральну шкоду у сумі 10 000,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що наказ Укртрансбезпеки про застосування до позивача дисциплінарного стягнення є безпідставним та протиправним, оскільки позивачем було реалізовано право як державного службовця на просування по службі в тому ж органі державної служби, в якому він працює, з попереднім повідомленням свого безпосереднього керівника про тимчасові відсутність на робочому місці, що за його висновком, є поважним та виключає повністю наявність вини в його діях, а відтак свідчить про відсутність в його діях складу дисциплінарного проступку, на яке може бути застосовано дисциплінарне стягнення.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.08.2021 (суддя Клочкова Н.В.) позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу п'ятиденний строк для усунення недоліків позовної заяви з дня отримання копії даної ухвали.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.08.2021 (суддя Клочкова Н.В.) відкрито провадження в адміністративній справі № 640/22203/21, вирішено питання про її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні).
У відзиві відповідач заперечував проти задоволення позовних вимог, оскільки Укртрансбезпекою дотримано вимоги законодавства при здійсненні дисциплінарного провадження та притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності за вчинення дисциплінарного проступку.
Також наголошено про безпідставність вимоги про стягнення моральної шкоди.
У подальшому адміністративну справу № 640/22203/21 на виконання положень пункту 2 Розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" від 13.12.2022 № 2825-ІХ надіслано за належністю до Київського окружного адміністративного суду.
07.06.2023 наведена вище адміністративна справа надійшла до Київського окружного адміністративного суду та відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями передана на розгляд судді Київського окружного адміністративного суду Харченко С.В.
Ухвалою судді Київського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2023 року прийнято адміністративну справу № 640/22203/21 до провадження та призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, у зв'язку зі звільненням судді з посади, справа №640/22203/21 передана на розгляд судді Кочановій П.В.
Ухвалою судді Київського окружного адміністративного суду від 18 березня 2024 року адміністративну справу прийнято до провадження в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.
30.04.2025 року Відповідачем подано до суду заперечення проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження. В обґрунтування викладеного в запереченнях клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження зазначає, що під час розгляду справи може виникнути необхідність виклику свідків, надання пояснень особами, які не залучені до розгляду справи у порядку загального позовного провадження, з приводу чого суд зазначає наступне.
Згідно п. 20 ч. 1 ст. 4 КАС України адміністративна справа незначної складності (малозначна справа) - адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.
Частиною 2 статті 12 КАС України визначено, що спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.
Частиною шостою статті 12 КАС України передбачено, що для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема, інші справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.
Відповідно до ч. 9 ст. 171 КАС України про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, в якій зазначається, зокрема, за якими правилами позовного провадження (загального чи спрощеного) буде розглядатися справа.
Отже, визначення форми адміністративного судочинства, за правилами якого буде розглядатися справа, є обов'язковою умовою процесуального законодавства та на визначення такої форми впливає характер спірних правовідносин, предмет доказування, склад учасників тощо.
За ч. 1 та ч. 2 ст. 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності та за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
Згідно із ч. 3 ст. 257 КАС України при вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного або загального позовного провадження суд враховує:1) значення справи для сторін; 2) обраний позивачем спосіб захисту; 3) категорію та складність справи; 4) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначати експертизу, викликати свідків тощо; 5) кількість сторін та інших учасників справи; 6) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 7) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.
Відповідно до ч. 4 ст. 257 КАС України слідує, що за правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; 2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; 4) щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Особливості розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження встановлені статтею 262 КАС України.
Суд вважає необхідним застосувати позицію Верховного Суду, викладену в ухвалі від 05 квітня 2021 року у справа № 420/8512/20 та зазначити стосовно "виняткового значення" справи для учасника справи, то в даному випадку оцінка судом такої "винятковості" може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником.
Відтак, особа має обґрунтувати наявність відповідних обставин такої "винятковості", при цьому у клопотанні обґрунтувань щодо винятковості справи не наведено.
Як зазначено в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2019р. у справі №9901/279/19, згідно із пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) однією з істотних гарантій справедливого судового розгляду є публічний судовий розгляд.
Практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах у контексті пункту 1 статті 6 Конвенції свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не в кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі "Axen v. Germany" ("Аксен проти Німеччини"), заява № 8273/78; рішення від 25 квітня 2002 року у справі "Varela Assalino v. Portugal" ("Варела Ассаліно проти Португалії"), заява № 64336/01). Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Заявник (в одній із зазначених справ) не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.
Суд створює учасникам справи належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання копій процесуальних документів. Крім того, кожен з учасників справи може користуватися своїми процесуальними правами та обов'язками, визначеними статтею 44 КАС України.
Враховуючи викладене, характер спірних правовідносин, предмет та підстави позову, склад учасників процесу та предмет доказування у справі, який, згідно позиції суду, є незначної складності, що у сукупності не вимагають розгляду справи за правилами загального позовного провадження для повного та всебічного встановлення обставин справи, у зв'язку з чим, суд залишає заперечення Відповідача проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження без задоволення.
Розглянувши документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
З 28 жовтня 2020 року по час винесення спірного наказу позивач працював на посаді начальника відділу адміністрування Департаменту надання адміністративних послуг на наземному транспорті.
Наказом Державної служби України з безпеки на транспорті від 08 червня 2021 № 128-Д порушено дисциплінарне провадження з метою визначення ступеня вини, характеру і тяжкості дисциплінарного проступку, вчиненого ОСОБА_1 , начальником відділу адміністрування Департаменту надання адміністративних послуг на наземному транспорті.
Дисциплінарне провадження порушено на підставі службової записки директора Департаменту надання адміністративних послуг на наземному транспорті Костянтина Мироненка від 02.06.2021 № 39583/2/18-21.
Наказом від 17 червня 2021 року № 137-Д строк здійснення дисциплінарного провадження продовжено до 60 календарних днів.
За результатом здійснення дисциплінарного провадження дисциплінарною комісією з розгляду дисциплінарних справ стосовно державних службовців, які займають посади державної служби категорії «Б» та «В» Державної служби України з безпеки на транспорті 22 липня 2021 року складено подання, в резолютивній частині якого виснувалось про вчинення начальником відділу адміністрування Департаменту надання адміністративних послуг на наземному транспорті ОСОБА_1 дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 12 частини другої статті 65 Закону України «Про державну службу», тобто прогулу через відсутність на службі 02 червня 2021 року більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин. Згідно з частиною третьою статті 66 Закону України «Про державну службу», дисциплінарна комісія рекомендувала оголосити начальнику відділу адміністрування Департаменту надання адміністративних послуг на наземному транспорті ОСОБА_1 догану.
На підставі вказаного подання, відповідачем прийнято наказ від 29.07.2021 № 165-Д «Про застосування дисциплінарного стягнення», відповідно до якого до позивача було застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді догани.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначає Закон України «Про державну службу» від 10.12.2015 року №889-VIII (далі - Закон № 889-VІІІ).
Згідно з частини 2 статті 5 цього Закону, відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.
Відповідно до частини 1 статті 8 Закону №889-VIII, державний службовець зобов'язаний, серед іншого, дотримуватися Конституції та законів України, діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; дотримуватися принципів державної служби та правил етичної поведінки; забезпечувати в межах наданих повноважень ефективне виконання завдань і функцій державних органів; сумлінно і професійно виконувати свої посадові обов'язки; постійно підвищувати рівень своєї професійної компетентності та удосконалювати організацію службової діяльності.
Державні службовці виконують також інші обов'язки, визначені у положеннях про структурні підрозділи державних органів та посадових інструкціях, затверджених керівниками державної служби в цих органах.
Підстави притягнення до дисциплінарної відповідальності врегульовано Законом України № 889-VІІІ, за змістом статті 61 якого обумовлено, що службова дисципліна забезпечується шляхом: 1) дотримання у службовій діяльності вимог цього Закону та інших нормативно-правових актів у сфері державної служби та виконання правил внутрішнього службового розпорядку; 2) формування керівником державної служби у підпорядкованих державних службовців високих професійних якостей, сумлінного ставлення до виконання своїх посадових обов'язків, поваги до прав і свобод людини і громадянина, їхньої честі та гідності, а також до держави, державних символів України; 3) поєднання керівниками усіх рівнів методів переконання, виховання і заохочення із заходами дисциплінарної відповідальності щодо підпорядкованих державних службовців; 4) поєднання повсякденної вимогливості керівників до підпорядкованих державних службовців з постійною турботою про них, виявленням поваги до їхньої честі та гідності, забезпеченням гуманізму та справедливості.
Частиною першою статті 64 Закону №889-VIII передбачена дисциплінарна відповідальність державного службовця за невиконання або неналежне виконання посадових обов'язків, визначених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами у сфері державної служби, посадовою інструкцією, а також порушення правил етичної поведінки та інше службової дисципліни у порядку, встановленому цим Законом.
Згідно положень частини першої статті 65 Закону №889-VIII, підставою для притягнення державного службовця до дисциплінарної відповідальності є вчинення ним дисциплінарного проступку, тобто протиправної винної дії або бездіяльності чи прийняття рішення, що полягає у невиконанні або неналежному виконанні державним службовцем своїх посадових обов'язків та інших вимог, встановлених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами, за яке до нього може бути застосоване дисциплінарне стягнення.
В розумінні норм Закону №889-VIII дисциплінарним проступком є: 1) порушення Присяги державного службовця; 2) порушення правил етичної поведінки державних службовців; 3) вияв неповаги до держави, державних символів України, Українського народу; 4) дії, що шкодять авторитету державної служби; 5) невиконання або неналежне виконання посадових обов'язків, актів органів державної влади, наказів (розпоряджень) та доручень керівників, прийнятих у межах їхніх повноважень; 6) недотримання правил внутрішнього службового розпорядку; 7) перевищення службових повноважень, якщо воно не містить складу злочину або адміністративного правопорушення; 8) невиконання вимог щодо політичної неупередженості державного службовця; 9) використання повноважень в особистих (приватних) інтересах або в неправомірних особистих інтересах інших осіб; 10) подання під час вступу на державну службу недостовірної інформації про обставини, що перешкоджають реалізації права на державну службу, а також неподання необхідної інформації про такі обставини, що виникли під час проходження служби; 11) неповідомлення керівнику державної служби про виникнення відносин прямої підпорядкованості між державним службовцем та близькими особами у 15-денний строк з дня їх виникнення; 12) прогул державного службовця (у тому числі відсутність на службі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин; 13) поява державного службовця на службі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння; 14) прийняття державним службовцем необґрунтованого рішення, що спричинило порушення цілісності державного або комунального майна, незаконне їх використання або інше заподіяння шкоди державному чи комунальному майну, якщо такі дії не містять складу злочину або адміністративного правопорушення; 15) прийняття державним службовцем рішення, що суперечить закону або висновкам щодо застосування відповідної норми права, викладеним у постановах Верховного Суду, щодо якого судом винесено окрему ухвалу.
Відповідно до частини третьої статті 65 Закону №889-VIII державний службовець не може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності, якщо минуло шість місяців з дня, коли керівник державної служби дізнався або мав дізнатися про вчинення дисциплінарного проступку, не враховуючи час тимчасової непрацездатності державного службовця чи перебування його у відпустці, або якщо минув один рік після його вчинення або постановлення відповідної окремої ухвали суду.
Оскаржуваним наказом, позивача притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді оголошення догани, за порушення пункту 12 частини 2 статті 65 Закону України №889-VIII, а саме, за прогул державного службовця (у тому числі відсутність на службі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.
Статтею 66 Закону №889-VIII визначено види дисциплінарних стягнень, що можуть застосовуватися до державних службовців, серед яких: 1) зауваження; 2) догана; 3) попередження про неповну службову відповідність; 4) звільнення з посади державної служби.
Відповідно до частини 3 статті 66 Закону №889-VIII у разі допущення державним службовцем дисциплінарних проступків, передбачених пунктами 4, 5, 12 та 15 частини другої статті 65 цього Закону, суб'єктом призначення або керівником державної служби такому державному службовцю може бути оголошено догану.
Отже, дисциплінарне стягнення - це передбачена законом міра примусу, що застосовується певним органом до працівника, який порушив трудову дисципліну, тобто вчинив дисциплінарний проступок.
За приписами статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
Суд звертає увагу, що застосування статті 66 Закону №889-VIII має бути здійснене із обов'язковим врахуванням принципу індивідуалізації покарання, що випливає із норм статей 67, 74 цього Закону.
Словосполучення «може бути оголошено догану» вказує на те, що при виборі виду стягнення, яке може бути застосоване у разі допущення державним службовцем дисциплінарних проступків, передбачених пунктами 4, 5, 12 та 15 частини другої статті 65 цього Закону, суб'єкт призначення або керівник державної служби має виходити із того, що догана в даному випадку є видом найсуворішого стягнення, що застосовується до державного службовця.
При цьому, для застосування дисциплінарного стягнення уповноваженому органу необхідно встановити наявність всіх елементів складу дисциплінарного проступку - об'єкту, об'єктивної сторони, суб'єкта, суб'єктивної сторони, а також врахувати інші обставини, що мають значення: ступінь тяжкості, наявність шкоди, особу працівника.
Об'єктивна сторона дисциплінарного проступку складається з протиправної поведінки суб'єкта (працівника), шкідливих наслідків та причинного зв'язку між ними і поведінкою особи, що притягається до відповідальності. Протиправність поведінки полягає у порушенні трудових обов'язків, закріплених нормами загального та спеціального законодавства про працю: КЗпП України, Законом №889-VIII, правилами внутрішнього розпорядку, статутами, положеннями, посадовими інструкціями, а також у порушенні або невиконанні наказів і розпоряджень власника, уповноваженої ним адміністрації.
У оскаржуваному наказі зазначено, що вчинення ОСОБА_1 дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 12 частини другої статті 65 Закону України «Про державну службу», зумовлено відсутністю позивача 02 червня 2021 року на робочому місці з невідомих причин.
Суд відзначає, що суб'єкт владних повноважень, обґрунтовуючи правильність свого рішення, має право посилатися в суді лише на ті підстави, які враховувалися ним при ухваленні оскаржуваного рішення.
Частиною першою статті 67 Закону №889-VIII передбачено, що дисциплінарне стягнення має відповідати характеру і тяжкості вчиненого дисциплінарного проступку та ступеню вини державного службовця. Під час визначення виду дисциплінарного стягнення необхідно враховувати характер дисциплінарного проступку, обставини, за яких він був вчинений, настання тяжких наслідків, добровільне відшкодування заподіяної шкоди, попередню поведінку державного службовця та його ставлення до виконання посадових обов'язків.
Як передбачено нормами статті 69 Закону №889-VIII з метою визначення ступеня вини, характеру і тяжкості вчиненого дисциплінарного проступку стосовно державного службовця дисциплінарною комісією з розгляду дисциплінарних справ здійснюється дисциплінарне провадження.
Відповідно до положень статті 73 Закону №889-VIII, з метою збору інформації про обставини, які стали підставою для порушення дисциплінарного провадження, для визначення дисциплінарною комісією ступеня вини, характеру і тяжкості цього дисциплінарного проступку Комісією, дисциплінарною комісією формується дисциплінарна справа. Згідно частиною 3 зазначеної статті результатом розгляду дисциплінарної справи є пропозиції Комісії, подання дисциплінарної комісії у державному органі, які мають рекомендаційний характер для суб'єкта призначення.
Судом встановлено, що в ході здійснення дисциплінарного провадження стосовно ОСОБА_1 комісією було встановлено те, що 02.06.2021 на 11:01 та 14:05 зафіксовано відсутність позивача на робочому місці, про що складено акти про відсутність державного службовця (працівника) на робочому місці.
У своїх поясненнях щодо причин відсутності на робочому місці ОСОБА_1 повідомив, що 02.06.2021 з 9:00 год. до 14:30 год. брав участь у конкурсі на зайняття посади Голови Державної служби України з безпеки на транспорті, черговий етап якого відбувався у Національному агентстві з питань державної служби за адресою: м. Київ, вул. Прорізна; 15. Про причини неявки він повідомив директора Департаменту о 7:51 год. 02.06.2021 через месенджер WhatsApp.
Згідно із частиною першою статті 56 Закону тривалість робочою часу державного службовця становить 40 годин па тиждень. Статтею 47 Закону визначено, що в правилах внутрішнього службового розпорядку зазначається, зокрема, початок та кінець робочою часу державного службовця: порядок повідомлення державним службовцем про його відсутність на службі.
Пунктом 36 Правил внутрішнього службового розпорядку для державних службовців Державної служби України з безпеки на транспорті, затверджених наказом від 01 липня 2016 року № 356, передбачено, що вихід державною службовця за межі адміністративної будівлі Укртрансбезпеки в робочий час із службових питань відбувається з відома його безпосереднього керівника.
Згідно з пунктами 4.1, 4.3 цих Правил державний службовець Укртрансбезпеки повідомляє свого безпосереднього керівника про свою відсутність на роботі у письмові формі, засобами електронного чи телефонного зв'язку або іншими доступними способами. У разі ненадання державним службовцем доказів поважності причини своєї відсутності на роботі, останній повинен подати письмові пояснення на ім'я керівника Укртрансбезпеки щодо причин своєї відсутності.
Суд зазначає, що згідно висновків постанов Верховного Суду від 11.03.2020 у справі №459/2618/17, від 09.11.2021 № 235/5659/20 прогул - це відсутність працівника на роботі без поважних причин більше трьох годин (безперервно або в цілому). Для звільнення працівника на такій підставі власник або уповноважений ним орган повинен мати докази, що підтверджують відсутність працівника на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня.
Поважними причинами визнаються такі причини, що виключають вину працівника.
Вичерпного переліку поважних причин відсутності на роботі у трудовому законодавстві України не існує, тому в кожному окремому випадку оцінка поважності причини відсутності на роботі дається виходячи з конкретних обставин.
Відповідно до сталої судової практики причину відсутності працівника на роботі можна вважати поважною, якщо явці на роботу перешкоджали істотні обставини, які не можуть бути усунуті самим працівником, зокрема: пожежа, повінь (інші стихійні лиха); аварії або простій на транспорті; виконання громадянського обов'язку (надання допомоги особам, потерпілим від нещасного випадку, порятунок державного або приватного майна при пожежі, стихійному лиху); догляд за захворілим зненацька членом родини; відсутність на роботі з дозволу безпосереднього керівника; відсутність за станом здоров'я.
За висновком відповідача, державний службовець може бути відсутнім на службі більше трьох годин у зв'язку з участю у конкурсі на зайняття посади державної служби за умови, якщо державний службовець повідомив свого безпосереднього керівника про свою відсутність на роботі відповідно до пункту 4.1 Правил та отримав дозвіл бути відсутнім.
Водночас, з матеріалів справи, зокрема, службової записки директора Департаменту Костянтина Мироненка , який є безпосереднім керівником ОСОБА_1 , вбачається, що дозвіл бути відсутнім він державному службовцю не надавав.
Таким чином, суд погоджується з висновками відповідача про безпідставну та неповажну відсутність позивача на робочому місці.
Окрім цього, суд зауважує, що про дату проведення конкурсу на зайняття посади державної служби позивач знав заздалегідь та мав можливість попередньо узгодити питання відсутності на робочому місці зі своїм безпосереднім керівником, чим, в свою чергу, не скористався, оскільки повідомив про свою відсутність безпосередньо в день проведення конкурсу.
До того ж, державному службовцю також може бути надано щорічну основні відпустку, щорічну додаткову оплачувану відпустку або відпустку без збереження заробітної плати для вирішення подібних питань, зокрема, для участі у конкурсі на зайняття посади державної служби.
За таких обставин, у діянні позивача вбачаються ознаки дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 12 частини 2 статті 65 Закону України «Про державну службу», тобто прогул державного службовця - відсутність на службі 02 червня 2021 року більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин.
При цьому, відповідачем також взято до уваги, що відповідно до характеристики, наданої безпосереднім керівником, позивач характеризується негативно, відмічається формальне ставлення до виконання посадових обов'язків.
Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що Укртрансбезпекою дотримано вимоги законодавства та процедуру при здійсненні дисциплінарного провадження та притягнення відповідача до дисциплінарної відповідальності за вчинення дисциплінарного проступку.
А застосування до позивача дисциплінарного стягнення у вигляді оголошення догани відповідає характеру і тяжкості вчиненого дисциплінарного проступку та ступеню вини державного службовця.
Натомість, позивачем не спростовано висновків дисциплінарного провадження, та, як наслідок, у суду відсутні підстави для скасування спірного наказу від 29.07.2021 № 165-Д про застосування до позивача дисциплінарного стягнення.
Враховуючи викладене, похідна вимога про стягнення моральної шкоди також не підлягає задоволенню.
Судом враховується, що згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Зокрема, суд зауважує, що посилання позивача на порушення податкового органу правових норм при викладенні висновків акту перевірки, складанні податкових повідомлень-рішень та аргументи щодо недотримання строків податковим органом при направленні запитів окремо не оцінювались, оскільки вони не є значимими в розрізі вагомості обґрунтувань та підстав для скасування спірних податкових повідомлень-рішень.
Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідач.
Згідно положень ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов висновку, що підстави для задоволення адміністративного позову відсутні.
Керуючись статтями 77, 90, 241-247, 255, 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправним та скасування наказу, стягнення моральної шкоди - відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складено та підписано 10 листопада 2025 року.
Суддя Кочанова П.В.