про залишення позовної заяви без руху
07 листопада 2025 року м. Київ № 320/53709/25
Суддя Київського окружного адміністративного суду Колеснікова І.С., ознайомившись із матеріалами адміністративної справи
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом до Військової частини НОМЕР_1 , про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії, в якому просить:
задовольнити адміністративний позов ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 до військової частини НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) шляхом визнання протиправною бездіяльність та зобов'язати здійснити в повному обсязі виплати за невідбуті щорічні основні відпустки ОСОБА_2 ; компенсацію за невикористані додаткові відпустки, як учаснику бойових дій ОСОБА_2 ; матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань ОСОБА_2 ; щомісячного додаткового грошового забезпечення ОСОБА_2 в сумі 30 000 грн. (згідно постанови КМУ від 28.02.2022 № 168) за період військової служби у в/ч НОМЕР_1 ; щомісячного додаткового грошового забезпечення ОСОБА_2 в сумі 100 000 грн. (у місяцях в яких виконувалися бойові завдання згідно БР та ЖБД) за період військової служби у в/ч НОМЕР_1 ; а також додаткового грошового забезпечення ОСОБА_2 в сумі 70 000 грн. на підставі змін до постанови КМУ від 28.02.2022 № 168 у період часу 01.04.2024 по дату виключення зі списків особового складу в/ч НОМЕР_1 за кожні 30 днів виконання бойових завдань;
визнати протиправною бездіяльність та зобов'язати військову частину НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) здійснити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 виплати компенсації за втрату частини доходів її чоловіка згідно п. 2 даного позову, у зв'язку із порушенням їх строків на підставі Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 № 2050-ІІІ;
стягнути з військової частини НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у сумі, яку покладаємо на розсуд Суду.
Відповідно до частини 1 статті 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи: подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність; має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником); відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 КАС України; належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності; позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених КАС України.
Наданий адміністративний позов не відповідає вимогам статті 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України з огляду на таке.
Згідно пункту 4 частини 5 статті 160 КАС України, в позовній заяві зазначаються: зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів.
Під змістом позовних вимог розуміються запропоновані позивачем способи судового захисту свого права, свободи чи інтересу, які повинні формулюватися максимально чітко і зрозуміло. Обставинами, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, є конкретні юридичні факти з настанням яких суб'єкти публічного права вступають між собою у спірні правовідносини. Позовні вимоги і обставини в їх обґрунтування мають викладатися лаконічно, чітко, зрозуміло, з використанням прийнятої юридичної термінології. Обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, складають підставу позову. Підстава позову перебуває у нерозривному логічному взаємозв'язку із змістом позовних вимог (з предметом позову). Виклад обставин підстав позову необхідний для визначення тотожності позову та визначення предмета доказування в спорі між сторонами.
Частиною 1 статті 5 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:
1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;
2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;
3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій;
4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії;
5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень;
6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Позов в адміністративному процесі - це письмово оформлена і адресована суду письмова вимога, яка складається з вимоги процесуального характеру (відкрити провадження по справі) і вимоги матеріального характеру (захистити невизнане, оспорюване чи порушене право).
При цьому складовими частинами позову є предмет позову та підстави позову.
Предмет позову - це матеріально-правові вимоги позивача до відповідача, направлені на захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.
Підстави позову - це факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. Тобто це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, які об'єктивуються у поданих доказах. Під підставами позову слід розуміти обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги, а не самі по собі посилання позивача на певну норму закону. До підстав позову входять лише юридичні факти, тобто ті, з якими норми матеріального права пов'язують виникнення, зміну чи припинення прав та обов'язків суб'єктів спірного матеріального правовідношення, та які у своїй сукупності дають право особі звернутися до суду з вимогами до іншої особи.
Під змістом позовних вимог розуміється визначення способу захисту свого права, свободи чи інтересу, який має формулюватися максимально чітко і зрозуміло, а тому особа, звертаючись до суду із позовною заявою, повинна чітко зазначити рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, що порушили її право, та повинна вказати спосіб захисту свого порушеного права.
При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що поняття «дії» передбачає певні активні вчинки, а «бездіяльність» - пасивну поведінку суб'єкта владних повноважень, невчинення будь-яких дій ані правомірних, ані протиправних.
У контексті наведеного, суд наголошує, що позовна заява повинна містити максимально чітко і зрозуміло сформовані позовні вимоги.
Як убачається зі змісту позовної заяви, позивачем наведених вимог не дотримано, оскільки в прохальній частині позовних вимог позивач просить визнати протиправною бездіяльність, однак не зазначає якої саме бездіяльності, якого відповідача стосується зазначена бездіяльність.
Також, суд зазначає, що заявляючи вимогу про відшкодування відповідачем моральної шкоди, позивач не зазначив розмір моральної шкоди та не навів обґрунтований розрахунок цієї суми, про яку заявлено у позовних вимогах, що не відповідає п.3 ч.5 ст.160 КАС України.
Водночас, суд вважає за необхідне наголосити, що згідно із роз'ясненнями постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» №4 від 31.03.1995 (далі - Постанов, із змінами і доповненнями) під моральною шкодою необхідно розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Пунктами 4, 5 вказаної постанови визначено, що у позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, яким неправомірними діями чи бездіяльністю заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами підтверджується. Обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суди, зокрема, повинні з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Згідно пункту 9 Постанови розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків (пункт 3 Постанови).
Таким чином, слід наголосити, що позивач повинен довести факт заподіяння йому моральної шкоди.
Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку про необхідність уточнення позивачем позовних вимог, а саме шляхом надання точного розрахунку розміру моральної шкоди та доказів, що підтверджують нарахування саме такого розміру моральної шкоди та навести обґрунтування наявності причинного зв'язку між шкодою та бездіяльністю відповідача.
Частиною 3 статті 161 КАС України визначено, що до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Положеннями абзацу 1 частини 1 статті 3 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 № 3674-VI (далі - Закон № 3674-VI) визначено, що судовий збір справляється, зокрема, за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством.
Згідно підпункту 1 пункту 3 частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру, який подано фізичною особою встановлюється ставка судового збору у сумі 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб; за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру, який подано фізичною особою встановлюється ставка судового збору у сумі 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2025 встановлений в розмірі 3028 гривні.
Суд зазначає, що позовна заява подана до суду через систему «Електронний суд».
Частиною 3 статті 4 Закону України «Про судовий збір» визначено, що при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Як вбачається з прохальної частини позову, позивачем у позовній заяві заявлено одну вимогу майнового та дві вимоги немайнового характеру.
Таким чином, при зверненні до суду з даним адміністративним позовом позивачу необхідно було сплатити судовий збір у розмірі 1937,92 грн. за вимоги немайнового характеру.
За подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру, позивачу потрібно було сплатити судовий збір у сумі 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Позивачем не надано до суду квитанцію про сплату судового збору або документи, які підтверджують підстави звільнення її від сплати судового збору відповідно до Закону.
При цьому, суд зазначає, що відповідно до положень пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності, Герої України у справах, пов'язаних з порушенням їхніх прав.
Великою Палатою Верховного Суду в ухвалі від 11.09.2024 (справа №567/79/23) сформовані висновки щодо застосування положень пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір». Зокрема, Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що у березні 2020 року у Верховній Раді України зареєстрований проєкт Закону про внесення зміни до статті 5 Закону України «Про судовий збір» (щодо сплати судового збору при захисті прав учасників бойових дій, постраждалих учасників Революції Гідності та Героїв України).
До проєкту цього Закону було надано пояснювальну записку та висновки комітетів Верховної Ради України, з яких вбачається, що метою цього законопроєкту було усунення суперечності, що буде сприяти приведенню законодавства України про права і свободи людини і громадянина у відповідність до вимог принципів верховенства права та правової визначеності. А саме запропоновано внести зміни до Закону України «Про судовий збір» в частині викладення пункту 13 частини першої статті 5 зазначеного Закону в такій редакції: «учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності, Герої України - у всіх справах незалежно від характеру порушених прав».
Проте Верховна Рада України не прийняла Закон про внесення зміни до статті 5 Закону України «Про судовий збір» (щодо сплати судового збору при захисті прав учасників бойових дій, постраждалих учасників Революції Гідності та Героїв України).
Тобто законодавець чітко визначив свою позицію щодо спірного питання.
Враховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що з часу прийняття нею 09 жовтня 2019 року постанови у справі №9901/311/19, як і постанови від 12 лютого 2020 року у справі №545/1149/17 із висновками щодо застосування пункту 13 частини першої статті 5 Закону №3674-VI з урахуванням вимог статей 12 та 22 Закону №3551-XII, відсутні підстави стверджувати, що відбулась зміна суспільних відносин чи нормативного регулювання, внаслідок чого цей висновок втратив зрозумілість, набув ознак неузгодженості, необґрунтованості, незбалансованості чи помилковості.
З огляду на викладене, Законом України «Про судовий збір» звільнення від сплати судового збору осіб, які мають такий статус, обмежено справами, пов'язаними з порушенням їхніх прав. Тобто, встановлені цим Законом положення стосуються випадків звернення до адміністративного суду за захистом прав, пов'язаних винятково зі статусом учасника бойових дій, і не поширюються на подання позовних заяв до суду із вимогами, що виходять за межі таких спірних правовідносин.
Вказана позиція підтримана Великою Палатою Верховного Суду в ухвалі від 20.01.2025 по справі №990/205/24.
Суд зазначає, що оскарження відмови відповідача щодо не нарахування та не виплати дружині загиблого військовослужбовця ОСОБА_2 грошової компенсації за невідбуті щорічні основні відпустки, компенсацію за невикористані додаткові відпустки, як учаснику бойових дій, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, щомісячного додаткового грошового забезпечення в сумі 30 000 грн. (згідно постанови КМУ від 28.02.2022 № 168) за період військової служби у в/ч НОМЕР_1 , щомісячного додаткового грошового забезпечення в сумі 100 000 грн. (у місяцях в яких виконувалися бойові завдання згідно БР та ЖБД) за період військової служби у в/ч НОМЕР_1 , додаткового грошового забезпечення в сумі 70 000 грн. на підставі змін до постанови КМУ від 28.02.2022 № 168, не зачіпає порядку надання обсягу соціальних гарантій чи будь-яким іншим чином не стосується соціального і правового захисту особи зі статусом учасника бойових дій ОСОБА_1 , тому судовий збір за подання позовної заяви у цій справі має сплачуватись.
Суд звертає увагу, що представник позивача, також, просить суд, також, звільнити позивача від обов'язку оплати судового збору на підставі п. 11 ч. 2 ст. 3 та п. 1, 7 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», поряд з цим в матеріалах справи були відсутні будь-які докази, посилання на норми законодавства, підтверджуючі наявність у позивача таких пільг.
Таким чином, за подання цієї позовної заяви позивачеві необхідно сплатити судовий збір у сумі 1937,92 грн. за вимоги немайнового характеру та судовий збір за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру у сумі 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Вказані недоліки повинні бути усунені шляхом подання до суду оригіналу документа про сплату судового збору за заявлені позовні вимоги, а саме - 1937,92 грн. за вимоги немайнового характеру та судовий збір за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру у сумі 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, або надання доказів звільнення від сплати судового збору, якщо таке має місце; уточненої позовної заяви (у кількості примірників, відповідно до кількості учасників справи та один для суду), яка відповідає вимогам, встановленим статтями 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України.
Згідно частин 1, 2 статті 169 КАС України суддя встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 КАС України, протягом десяти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Частиною 2 статті 169 КАС України визначено, що в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).
Керуючись статтями 169, 171, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Позовну заяву ОСОБА_1 залишити без руху.
2. Встановити позивачу десятиденний строк з дня отримання копії даної ухвали для усунення недоліків позовної заяви.
3. Роз'яснити позивачу, що у разі неусунення ним у встановлений судом спосіб і строк недоліків позовної заяви, яку залишено без руху, позовну заяву буде повернуто відповідно до вимог пункту 1 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України.
4. Копію ухвали надіслати позивачу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та не підлягає оскарженню. Заперечення на ухвалу можуть бути включені до апеляційної скарги на рішення суду.
Суддя Колеснікова І.С.