про повернення позовної заяви
06 листопада 2025 року м. Київ № 320/51915/25
Суддя Київського окружного адміністративного суду Марич Є.В., розглянувши позовну заяву Київської Митрополії Української Православної Церкви до Державної служби України з етнополітики та свободи совісті про визнання протиправним та нечинним наказу,
До Київського окружного адміністративного суду звернулось Київська Митрополія Української Православної Церкви з позовом до Державної служби України з етнополітики та свободи совісті про визнання протиправним та нечинним наказу відповідача від 30.06.2025р. №Н-96/04 "Про затвердження форми припису про усунення порушень законодавства про свободу совісті та релігійні організації".
У зв'язку з невідповідністю позовної заяви вимогам процесуального закону, керуючись статтею 169 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ухвалою від 23.10.2025р. позов залишив без руху з наданням позивачеві строку для усунення її недоліків.
В ухвалі суд надав позивачеві строк для усунення вказаних недоліків шляхом подання уточненої позовної заяви з обґрунтуванням позовних вимог, а саме вказати які права свободи чи законні інтереси позивача порушені відповідачем у межах спірних правовідносинах.
На виконання вимог ухвали позивач надав до суду уточнену позовну заяву.
Проаналізувавши уточнену позовну заяву суд дійшов наступних висновків.
В ухвалі про залишення позовної заяви без руху судом наголошувалось на тому, що згідно із п. 4 ч. 1 ст. 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси і просити про їх захист, зокрема шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Частиною 5 ст. 5 КАС України передбачено, що ніхто не може бути позбавлений права на участь у розгляді своєї справи у визначеному цим Кодексом порядку.
Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси має право особисто подати відповідний адміністративний позов до адміністративного суду або її законним представником.
Аналогічно, відповідно до приписів п. 9 ч. 5 ст. 160 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень, окрім іншого, в позовній заяві зазначаються обґрунтування порушення оскаржуваними рішеннями, діями чи бездіяльністю прав, свобод, інтересів позивача.
Поряд із тим, розгляду та задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права чи інтереси особи в сфері публічно-правових відносин.
При цьому, слід зазначити, що при зверненні до суду позивачу необхідно обирати такий спосіб захисту, який би міг відновити його становище та захистити порушене, на його думку право. Застосування конкретного способу захисту права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення. З цією метою суд повинен з'ясувати характер спірних відносин (предмет та підстави позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.
Отже, визначитися з предметом спору має саме позивач, оскільки саме він є ініціатором судового процесу, а суд створює умови для реалізації ним процесуальних прав сторони спору.
Аналогічні висновки, викладені у постанові Верховного суду від 31.10.2018 по справі №826/16958/17.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.02.2024 року у справі №990/150/23 виклала такі висновки: "Звертаючись до суду, позивач самостійно визначає у позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, в тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.
Оцінка предмета заявленого позову як наслідок наявності підстав для захисту порушеного права позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги."
З поданого представником Київської Митрополії Української Православної Церкви позову вбачається, що його предметом є незгода з правомірністю наказу Державної служби України з етнополітики та свободи совісті від 30.06.2025р. № Н-96/04 "Про затвердження форми припису про усунення порушень законодавства про свободу совісті та релігійні організації".
Варто зауважити, що за приписами ст. 5-1 ЗУ "Про свободу совісті та релігійні організації" № 987-12 від 23.04.1991р., не допускається діяльність в Україні релігійної організації, яка: 1) афілійована з іноземною релігійною організацією, діяльність якої в Україні заборонена відповідно до Закону України "Про захист конституційного ладу у сфері діяльності релігійних організацій"; 2) афілійована з релігійною організацією, яка афілійована з іноземною релігійною організацією, діяльність якої в Україні заборонена відповідно до Закону України "Про захист конституційного ладу у сфері діяльності релігійних організацій".
Приписами ст. 16 наведеного Закону визначено, що дослідження питання щодо наявності встановлених статтею 5-1 цього Закону ознак афілійованості релігійної організації, що діє в Україні, з іноземною релігійною організацією, діяльність якої в Україні заборонена відповідно до статті 3 Закону України "Про захист конституційного ладу у сфері діяльності релігійних організацій", здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії, за власною ініціативою або на підставі звернення органу державної влади, органу місцевого самоврядування, об'єднання громадян, інших осіб.
У разі встановлення ознаки афілійованості релігійної організації з іноземною релігійною організацією, діяльність якої в Україні заборонена відповідно до статті 3 Закону України "Про захист конституційного ладу у сфері діяльності релігійних організацій", центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії, виносить припис про усунення порушень і направляє його релігійній організації.
Протягом 30 днів з дня отримання припису про усунення порушень релігійна організація зобов'язана усунути порушення, зазначені у приписі, та надіслати до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії, звіт про усунення порушень з відповідними підтвердними доказами. Разом із звітом також можуть подаватися заперечення щодо встановлених ознак афілійованості, які стали підставою для винесення припису. Встановлений строк подання звіту може бути продовжений центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії, за вмотивованим клопотанням релігійної організації, але не більш як на 60 днів.
Релігійна організація, яка входить до структури (є частиною) або пов'язана із структурою іншої релігійної організації, щодо якої прийнято рішення про визнання її афілійованою з іноземною релігійною організацією, діяльність якої в Україні заборонена відповідно до статті 3 Закону України "Про захист конституційного ладу у сфері діяльності релігійних організацій", разом із звітом про усунення порушень також може подати заперечення проти того, що вона входить до структури (є частиною) або пов'язана із структурою або іншим чином афілійована із такою релігійною організацією.
У разі якщо протягом установленого цією статтею строку релігійна організація не надала звіт про усунення порушень або наданий звіт не підтвердив усунення порушень, зазначених у приписі про усунення порушень, та за відсутності підстав для відкликання припису про усунення порушень відповідна релігійна організація визнається афілійованою з іноземною релігійною організацією, діяльність якої в Україні заборонена відповідно до статті 3 Закону України "Про захист конституційного ладу у сфері діяльності релігійних організацій", про що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії, приймає відповідне рішення, повідомляє відповідну релігійну організацію в письмовій формі та оприлюднює оголошення на своєму офіційному веб-сайті.
Після прийняття рішення про визнання релігійної організації афілійованою з іноземною релігійною організацією, діяльність якої в Україні заборонена відповідно до статті 3 Закону України "Про захист конституційного ладу у сфері діяльності релігійних організацій", центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії:
1) надсилає припис про усунення порушень релігійним організаціям, щодо яких наявні ознаки афілійованості з релігійною організацією, яка визнана афілійованою з іноземною релігійною організацією, діяльність якої в Україні заборонена відповідно до статті 3 Закону України "Про захист конституційного ладу у сфері діяльності релігійних організацій", та/або релігійним організаціям, які входять до структури (є частиною) або пов'язані із структурою такої релігійної організації, визнаної афілійованою з іноземною релігійною організацією, діяльність якої в Україні заборонена відповідно до статті 3 Закону України "Про захист конституційного ладу у сфері діяльності релігійних організацій";
2) надсилає повідомлення про визнання відповідної релігійної організації афілійованою з іноземною релігійною організацією, діяльність якої в Україні заборонена відповідно до статті 3 Закону України "Про захист конституційного ладу у сфері діяльності релігійних організацій", до Фонду державного майна України, органів місцевого самоврядування, інших юридичних і фізичних осіб, щодо яких є відомості про надання ними відповідній релігійній організації у користування майна, для дострокового припинення прав користування майном, у тому числі дострокового припинення договорів оренди відповідного майна, укладених з релігійною організацією, скасування (дострокового припинення дії) рішень про надання відповідного майна у користування;
3) звертається до суду з позовом про припинення релігійної організації на підставі пункту 6 частини другої цієї статті.
Отже, рішенням, яке може мати для релігійних організацій негативні юридичні наслідки вважається у даному випадку саме: 1) припис про усунення порушень, який складається у разі встановлення ознаки афілійованості релігійної організації з іноземною релігійною організацією, діяльність якої в Україні заборонена; 2) припис про усунення порушень релігійним організаціям, щодо яких наявні ознаки афілійованості з релігійною організацією, яка визнана афілійованою з іноземною релігійною організацією, діяльність якої в Україні заборонена, та/або релігійним організаціям, які входять до структури (є частиною) або пов'язані із структурою такої релігійної організації.
Водночас, представником позивача оскаржується наказ відповідача, що затверджує форму припису про усунення порушень законодавства про свободу совісті та релігійні організації, яким по суті установлено методологію складання наведених приписів, дотримання якої обумовлено їх законність. На підставі приписів, що відповідають формі, затвердженій спірним наказом, відповідним суб'єктом владних повноважень складається індивідуальний припис щодо конкретної релігійної організації, який у свою чергу може бути предметом для судового оскарження, позаяк свторює для таких організацій юридичні наслідки.
Разом з тим, в ухвалі про залишення позовної заяви без руху суд дійшов висновку про те, що всупереч вказаним вимогам позивач, звертаючись до суду з відповідним позовом, не обґрунтував належним чином, які саме його особисті права, свободи чи законні інтереси безпосередньо порушені відповідачем в результаті видання оскаржуваного наказу.
У заяві про усунення недоліків позовної заяви позивач стверджує, що за формою, встановленою оскаржуваним наказом, відповідачем видано припис про усунення порушень законодавства про свободу совісті та релігійні організації від 17.07.2025р. № П-1, яким позивачу скеровано вчинити певні дії з метою усунення допущних порушень законодавства. Позивач наголошує на тому, що наведеним приписом порушено його права та законні інтереси.
З наведеного слідує, що позивач фактично не погоджуючись із правомірністю наведеного припису, оскаржив наказ, яким затверджено форму для цього індивідуального припису. Тобто у поданій заяві позивач підтверджує, що безпосередньо оскаржуваним наказом прав позивача не порушено.
Відповідно до частини 4 статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
Суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи без розгляду не пізніше п'яти днів з дня її надходження або з дня закінчення строку на усунення недоліків (ч. 5 ст. 169 КАС України).
Враховуючи вищезазначене, у зв'язку із не усуненням позивачем недоліків позовної заяви у визначений судом порядок та строк, та оскільки позивач мав достатньо часу для усунення вказаних судом недоліків, але не усунув, даний адміністративний позов підлягає поверненню позивачу.
Керуючись статтями 169, 171, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Позовну заяву Київської Митрополії Української Православної Церкви до Державної служби України з етнополітики та свободи совісті про визнання протиправним та нечинним наказу, - повернути позивачеві.
2. Роз'яснити позивачеві, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
3. Копію ухвали разом з матеріалами позовної заяви надіслати позивачеві.
4. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня проголошення (підписання) ухвали.
Суддя Марич Є.В.