10 листопада 2025 року м. Київ справа №320/34461/24
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Панченко Н.Д., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу у місті Києві за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправними дій та зобов?язання вчинити дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (місцезнаходження: 08500, Київська обл., м. Фастів, вул. Саєнка Андрія, 10, код ЄДРПОУ 22933548, електронна пошта: gu@ko.pfu.gov.ua) , у якому просить суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо обмеження з 20.03.2024 у виплаті ОСОБА_1 , пенсії «максимальним розміром» - десятьма прожитковими мінімумами, встановленими для осіб, які втратили працездатність;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області виплатити ОСОБА_1 , з 20.03.2024 пенсію з урахуванням індексації згідно постанови Кабінету Міністрів України від 23.02.2024 № 185 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2024 році», без обмеження її «максимальним розміром» (десятьма прожитковими мінімумами, встановленими для осіб, які втратили працездатність), з урахуванням уже проведених платежів.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач повідомив, що він є пенсіонером, перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Київській області та отримує пенсію по інвалідності відповідно Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі Закон N 796-XII).
Позивач стверджує, що здійснюючи перерахунок його пенсії, відповідач обмежив суму пенсії до виплати максимальним розміром у 10 прожиткових мінімумів, встановлених для осіб, які втратили працездатність. Разом з тим, позивач не погоджується з такими діями управління та вважає, що наявні всі підстави для здійснення йому перерахунку та виплати пенсії без обмеження пенсії максимальним розміром, що і зумовило його звернення до суду з даним адміністративним позовом.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 29 липня 2024 року відкрите провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Відповідач проти позову заперечував та пояснив, що законами України та постановами уряду встановлене обмеження пенсії максимальним розміром, а саме десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, тому відповідні дії є правомірними.
Відповідно до частини п'ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.
З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає таке.
Позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Київській області та отримує пенсію по інвалідності відповідно до вимог Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» № 796-XII (далі - Закон №796-XI).
З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до відповідача із заявою, у якій, посилаючись на рішення Конституційного Суду України від 20.03.2024 N 2-р (II)/2024, просив здійснити виплату пенсії без обмеження максимальним розміром.
Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області повідомило, що відсутні законні підстави для виплати пенсії без обмеження максимального розміру, оскільки відповідно до ст. 67 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" встановлено, що максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Вважаючи таку відмову у перерахунку пенсії і дії протиправними позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до положень статті 2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» (далі - Закон № 3668-VI) максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Митного кодексу України, законів України "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про статус народного депутата України", "Про Національний банк України", "Про Кабінет Міністрів України", "Про дипломатичну службу", "Про службу в органах місцевого самоврядування", "Про судову експертизу", "Про статус і соціальний захист громадян, як постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів", "Про наукову і науково-технічну діяльність", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", "Про пенсійне забезпечення", "Про судоустрій і статус суддів", Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року "Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України", не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Цим Законом частину третю статті 67 Закону N 796-XII викладено в такій редакції:
"Максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність".
При цьому абзацом першим пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України N 3668-VI встановлено, що обмеження пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) максимальним розміром, встановленим вказаним Законом, не поширюється на пенсіонерів, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності зазначеним Законом.
Абзацом другим вказаного пункту визначено, що пенсіонерам, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності зазначеним Законом і в яких розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) перевищує максимальний розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), встановлений зазначеним Законом, виплата пенсії здійснюється без індексації, без застосування положень частин другої та третьої статті 42 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та проведення інших перерахунків, передбачених законодавством, до того часу, коли розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) відповідатиме максимальному розміру пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), установленому цим Законом.
Суд зазначає, що положення пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України N 3668-VI спрямовані на врегулювання питань, які виникли у зв'язку із застосуванням Закону України N 3668-VI стосовно осіб, у яких розмір пенсії на момент набрання чинності вказаним Законом перевищував максимальний розмір, а саме - надання права на отримання пенсії у розмірі, який перевищує максимальний, без можливості її перерахунку до моменту, коли такий розмір відповідатиме максимальному розміру пенсії. Водночас з моменту, коли особа набуде право на перерахунок, на розмір її пенсії будуть поширюватися загальні правила щодо обмежень.
Аналізуючи норми абзаців 1, 2 пункту 2 розділу II "Прикінцевих та перехідних положення" Закону N 3668-VI, Верховний Суд у постанові від 10 грудня 2020 року у справі N580/492/19 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР 93437818) зазначив, що вказані норми Закону N 3668-VI стосуються виплат пенсії, призначеної до 1 жовтня 2011 року, та розмір якої на час призначення перевищував встановлений цим Законом її максимальний розмір. Виплата таких пенсій здійснюється без підвищень, доплат та інших перерахунків до того моменту, коли встановлений максимальний розмір пенсії відповідатиме розміру відповідної пенсії.
Таким чином, на думку колегії суддів Верховного Суду, вказану норму не можна тлумачити як підставу для скасування обмеження максимального розміру пенсій, призначених до набрання чинності Законом N 3668-VI. В даному випадку ця норма не скасовує обмеження розміру пенсії позивача, а лише визначає, що до моменту, коли розмір пенсії не відповідатиме встановленому максимальному розміру, виплата такої пенсії здійснюється без підвищень, доплат та інших перерахунків.
Як було зазначено вище, згідно з абзацом 1 пункту 2 розділу II "Прикінцевих та перехідних положення" Закону N 3668-VI обмеження пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) максимальним розміром, встановленим цим Законом, не поширюється на пенсіонерів, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом.
При цьому абзацом 2 пункту 2 розділу II "Прикінцевих та перехідних положення" Закону N 3668-VI визначено, що пенсіонерам, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом і в яких розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) перевищує максимальний розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), встановлений цим Законом, виплата пенсії здійснюється без індексації, без застосування положень частин другої та третьої статті 42 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та проведення інших перерахунків, передбачених законодавством, до того часу, коли розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) відповідатиме максимальному розміру пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), встановленому цим Законом.
Наведені в пункті 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону N 3668-VI норми є спеціальними, оскільки дія їх розповсюджується на окрему групу суб'єктів, яка обумовлена певними особливостями (зокрема, осіб, пенсія яким призначена до набрання чинності цим Законом, в яких розмір пенсії перевищує максимальний розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), встановлений цим Законом тощо).
Судова колегія Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду зазначила, що положення цього пункту спрямовані на врегулювання питань, які виникають у зв'язку із застосуванням Закону N 3668-VI щодо осіб, права яких внаслідок такого застосування могли підлягати звуженню. У зв'язку з цим положення пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону N 3668-VI, а саме - усі його чотири абзаци, застосовуються у системному зв'язку між собою.
Таким чином, пункт 2 розділу II Закону N 3668-VI в контексті перехідних положень не регулює питання обмеження максимальним розміром пенсії осіб, у яких на 1 жовтня 2011 року вона не досягала максимального розміру (десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність).
Оскільки на момент набрання чинності Законом N 3668-VI пенсія позивача не перевищувала законодавчо встановленого максимального розміру, колегія суддів Верховного Суду прийшла до висновку, що на позивача не поширюються норми пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону N 3668-VI.
Текстуальний аналіз пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону N 3668-VI дає підстави для висновку, що метою вказаної норми є деталізація умов дії положень статті 2 цього ж Закону лише щодо категорії пенсіонерів, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом та перевищує встановлений максимальний розмір пенсії.
Також колегія суддів Верховного Суду визнала за необхідне зазначити наступне.
Тлумачення пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону N 3668-VI в контексті розмежування пенсіонерів на дві категорії: 1) яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) була встановлена до 1 жовтня 2011 року і розмір якої перевищував максимальний розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), встановлений Законом N 3668-VI, 2) яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) була встановлена до 1 жовтня 2011 року, але розмір якої не перевищував максимальний розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), встановлений цим Законом, може призвести до порушення принципів рівності й справедливості, спотворення розуміння сутності обов'язку держави щодо гарантування права застрахованих осіб на пенсію.
Виокремлення осіб другої вказаної групи, без застосування до них положень пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону N 3668-VI, може призвести до здійснення їм подальших перерахунків (підвищень, індексацій, тощо) пенсій з можливим перевищенням встановленого статтею 2 даного Закону обмеження максимального розміру пенсії, що ставить у нерівне становище з пенсіонерами першої виділеної вище групи.
Такий підхід відповідно до пункту 3 частини першої статті 1 Закону України "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні" від 6 вересня 2012 року N 5207-VI вважається непрямою дискримінацією - ситуація, за якої внаслідок реалізації чи застосування формально нейтральних правових норм, критеріїв оцінки, правил, вимог чи практики для особи та/або групи осіб за їх певними ознаками виникають менш сприятливі умови або становище порівняно з іншими особами та/або групами осіб, крім випадків, коли їх реалізація чи застосування має правомірну, об'єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.
При цьому, звертає на себе увагу факт, що норми пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону N 3668-VI є лише частиною вказаного нормативно-правового акта, не дублюються іншими актами, встановлюють межі застосування норм інституту "обмеження максимального розміру пенсії" за колом осіб в момент набуття чинності Закону N 3668-VI та спрямовані на збереження соціальних прав і інтересів в сфері пенсійних відносин, реалізація яких мала місце до набуття вступу в силу даного Закону.
Разом з тим, з часу набрання чинності вказаним Законом він поширює свою дію на всю територію України і розповсюджується на всіх осіб, які отримують пенсії за законодавством України (зокрема, призначені (перераховані) відповідно до нормативно-правових актів, вказаних у статті 2 Закону N 3668-VI).
Норми статті 2 Закону N 3668-VI кореспондуються з положеннями частини третьої статті 85 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
Відтак, на осіб, яким пенсія перерахована відповідно до нормативно-правових актів, вказаних у статті 2 Закону N 3668-VI, та розмір якої перевищує максимальний розмір, встановлений даним Законом, поширюються приписи законодавства, чинні на час здійснення такого перерахунку.
Як вбачається зі встановлених по справі обставин, внаслідок перерахунку пенсії позивача її розмір перевищив максимальний.
Оскільки таке перевищення стало результатом перерахунку в період дії загальної норми частини першої статті 2 Закону N 3668-VI, то до регулювання спірних правовідносин слід застосовувати положення вказаної статті, яка встановлює обмеження пенсії десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність.
Вищевказаний висновок Верховного Суду є повністю застосовним до спірних правовідносин.
Водночас, Конституційний Суд України, в рамках розгляду справи N 3-123/2023 (229/23), у Рішенні від 20.03.2024 N 2-р (II)/2024 визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним), припис статті 2 Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" від 08.07.2011 N 3668-VI зі змінами, що поширює свою дію на Закон України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.91 N 796-XII зі змінами, припис першого речення частини третьої статті 67 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.91 N 796-XII зі змінами.
У пункті 2 Рішення Конституційного Суду України зазначено, що припис статті 2 Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" від 08.07.2011 N 3668-VI зі змінами, що поширює свою дію на Закон України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.91 N 796-XII зі змінами, припис першого речення частини третьої статті 67 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.91 N 796-XII зі змінами втрачають чинність з дня ухвалення цього рішення.
За приписами частини другої статті 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Позиція Верховного Суду щодо застосування цієї норми Конституції України, сформована, зокрема, у постановах від 09 листопада 2018 року у справі N 747/1151/16-а, від 27 листопада 2018 року у справі N 537/2348/16-а, від 11 грудня 2018 року у справі N826/7385/16, від 22 січня 2019 року у справі N 826/562/16, від 25 квітня 2019 року у справі N826/3169/16, від 31 липня 2019 року у справі N 826/3432/16, від 30 березня 2021 року у справі N 620/614/20, від 25 листопада 2021 року у справі N 200/941/20-а та від 27 вересня 2023 року у справі N260/1656/22.
Із зазначеними положеннями Конституції України також узгоджується пункт 3 частини першої статті 61 Закону України "Про правотворчу діяльність" від 24 серпня 2023 року N 3354-IX (набрав чинності 20 вересня 2023 року та буде введений в дію в дію через один рік з дня припинення або скасування воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року N 64/2022, далі - Закон N3354-IX), відповідно до якого нормативно-правовий акт або окремий його структурний елемент визнається таким, що втратив чинність, у разі, якщо Конституційним Судом України прийнято рішення про визнання нормативно-правового акта або окремого його структурного елемента таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).
Аналогічні за змістом положення щодо строку втрати чинності актом (його окремими положеннями) містяться у частині першій статті 91 Закону України "Про Конституційний Суд України" від 13 липня 2017 року N 2136-VIII (далі - Закон N 2136-VIII).
Разом з тим, відповідно до статті 57 Конституції України кожному гарантується право знати свої права і обов'язки. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є нечинними.
Згідно частини третьої, шостої статті 57 Закону N 3354-IX моментом набрання чинності нормативно-правовим актом є 0 годин дня, наступного за днем його опублікування в порядку, встановленому законом, якщо:
1) інше не визначено Конституцією України та (або) законом;
2) більш пізній строк (термін) не встановлено самим нормативно-правовим актом.
Моментом припинення дії нормативно-правового акта є 24 година дня відповідного строку (терміну), якщо інше не визначено Конституцією України, законом або більш пізній строк (термін) не встановлено самим нормативно-правовим актом.
У разі якщо припинення дії нормативно-правового акта здійснюється на підставі рішення суду, дія нормативно-правового акта припиняється з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
При цьому відповідно до абзацу третього частини першої статті 94 Закону N 2136-VIII процедуру і порядок офіційного оприлюднення актів Суду в Залі засідань Суду та на офіційному веб-сайті Суду встановлює Регламент Конституційного Суду України, ухвалений на спеціальному пленарному засіданні Конституційного Суду України постановою Конституційного Суду України від 22 лютого 2018 року N 1-пс/2018 (далі - Регламент).
Згідно з частиною першою параграфу 76 Регламенту акти Суду за результатами конституційного провадження офіційно оприлюднюються не пізніше наступного робочого дня після їх ухвалення.
Таким чином, за загальним правилом (якщо рішенням Конституційного Суду України не передбачено інше) "попередня" норма (яка є предметом перевірки на конституційність) діє до 24 години дня набрання чинності відповідним рішенням Конституційного Суду України, а "нова" норма (що змінює законодавче врегулювання за наслідками цього рішення КСУ і може передбачати як нові права, так і нові обов'язки та обмеження для суб'єкта приватного права) розпочинає діяти з 0 годин наступного дня за днем опублікування відповідного рішення. Такий підхід відповідає принципам правової визначеності та справедливості, а також положенням частини першої статті 19 Конституції України, згідно з якою правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Вказане повною мірою узгоджується також і з положеннями статті 58 Закону N3354-IX, відповідно до яких пряма дія нормативно-правового акта у часі означає, що його норми поширюються на суспільні відносини, що виникли після набрання ним чинності. Норми нормативно-правового акта поширюються на суспільні відносини, що виникли до дня набрання ним чинності та продовжують існувати на день набрання ним чинності, з дня набрання чинності цим нормативно-правовим актом.
Таким чином суд доходить висновку про те, що в Україні презюмується конституційність та обов'язковість виконання для всіх, у тому числі і для судів, усіх без винятку законів, що прийняті Верховною Радою України та підписані Президентом України, і це повною мірою відповідає принципам розподілу державної влади.
Визнана Конституційним Судом України неконституційною норма закону втрачає чинність з дня ухвалення відповідного рішення або пізніше (про що зазначається у рішенні Конституційного Суду України), зберігаючи при цьому свою дію до 24 години дня набрання чинності відповідним рішенням Конституційного Суду України, а "нова" норма" (яка змінює законодавче врегулювання за наслідками відповідного рішення КСУ) розпочинає діяти з 0 годин наступного дня, що повною мірою узгоджується з порядком оприлюднення рішень КСУ, який передбаченим Регламентом.
Вказане свідчить про те, що рішення Конституційного Суду України мають лише пряму (перспективну) дію в часі (змінюючи замість законодавця закон (законодавче регулювання)) і поширюються на суспільні відносини, що виникли після набрання ним чинності, гарантуючи, при цьому, конституційний принцип розподілу державної влади, а також стабільність суспільно-управлінських відносин в Україні. При цьому визначені темпоральні межі чинності положень нормативно-правового акта, що визнаний неконституційним, забезпечує неможливість настання непередбачуваних наслідків, зокрема, для правової та бюджетної системи, а також суб'єкта (позивач або відповідач), на користь якого винесено судове рішення.
Отже правова позиція КСУ щодо неконституційності приписів статті 2 Закону N 3668-VI зі змінами, що поширює свою дію на Закон N796-XII зі змінами, та першого речення частини третьої статті 67 Закону N 796-XII зі змінами має пряму дію у часі і може бути застосована до правовідносин, що виникли або принаймні тривали після ухвалення КСУ відповідного рішення, тобто з 21 березня 2024 року.
Правовий висновок щодо саме такого розуміння вищенаведених норм права був висловлений Верховним Судом у постанові від 04 липня 2024 року у справі N 580/7744/23.
Враховуюче зазначене вище, суд зауважує, що у період до 20 березня 2024 року включно положення статті 2 Закону N 3668-VI, що поширює свою дію на Закон N 796-XII, та припис першого речення частини третьої статті 67 Закону N 796-XII, які встановлювали обмеження пенсії десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, були чинними, а тому підлягали обов'язковому застосуванню відповідачем.
З урахуванням наведеного, суд зазначає, що відповідач, керуючись положеннями вказаних законів і обмежуючи розмір пенсійної виплати позивача десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, до 20 березня 2024 року включно діяв правомірно.
Водночас, враховуючи висновки КСУ, викладені у рішенні N 2-р (II)/2024, суд наголошує, що з 21 березня 2024 року правові підстави обмежувати пенсію позивача максимальним розміром (десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність) у відповідача відсутні.
Суд зауважує, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнено діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02)).
Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.
За таких обставин, суд вважає належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо проведення виплати пенсії позивачу з 21 березня 2024 року із застосуванням обмеження максимальним розміром та зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити позивачу з 21 березня 2024 року перерахунок та виплату пенсії без обмеження її максимальним розміром, з урахуванням раніше здійснених виплат.
При цьому суд зазначає, що у спірних правовідносинах суд не керується положеннями статті 46 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" від 19 листопада 2024 року № 4059-IX, який набрав чинності з 01.01.2025, відповідно до якої установлено, що у 2025 році у період дії воєнного стану пенсії, призначені (перераховані) відповідно до Митного кодексу України, законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про статус народного депутата України», «Про Національний банк України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про дипломатичну службу», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про судову експертизу», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», «Про наукову і науково-технічну діяльність», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року № 379/95-ВР «Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України» (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством), розмір яких (пенсійної виплати) перевищує десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням до суми перевищення коефіцієнтів у розмірах і порядку, визначених Кабінетом Міністрів України, та нормами постанови Кабінету Міністрів України від 3 січня 2025 р. № 1 "Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану", яка набрала чинності з дня опублікування та застосовується з 1 січня 2025 року, виходячи з того, що вказані нормативно-правові акти не були застосовані відповідачем і не є підставою виникнення спірних правовідносин.
Також, відповідно до статті 64 Закону №2262 (в редакції Закону №2040-IX від 15.02.2022, яка застосовується з 1 березня 2022 року) у разі якщо пенсії, призначені військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію згідно з цим Законом, та членам їх сімей у попередньому календарному році та до дати індексації пенсії включно у році, в якому проводиться індексація пенсій, не перераховувалися відповідно до частини четвертої статті 63 цього Закону, для забезпечення їх індексації проводиться перерахунок пенсій у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, із застосуванням коефіцієнта збільшення, що визначається відповідно до частини другої статті 42 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Сума індексації враховується під час подальшого перерахунку пенсії відповідно до статті 63 цього Закону.
Згідно з пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2022 року №118 Про індексацію та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2022 році з 01 березня 2022 року розміри пенсій, призначених відповідно до статей 13, 21 і 36 Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб (без урахування надбавок, підвищень, додаткових пенсій, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації пенсії, доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, щомісячної доплати до пенсії, адресної допомоги до пенсійної виплати та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством) військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за зазначеним Законом (крім військовослужбовців строкової служби), та членам їх сімей і строк призначення яких до 31 грудня 2021 року включно, підвищуються на коефіцієнт збільшення, установлений абзацом другим пункту 1 цієї постанови, у межах максимального розміру пенсії, визначеного законом.
Абзацом другим пункту 1 Постанови № 118 встановлено, що з 01 березня 2022 перерахунок пенсій згідно з Порядком проведення перерахунку пенсій відповідно до частини другої статті 42 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20 лютого 2019 року №124 Питання проведення індексації пенсій у 2019 році, проводиться із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії (далі коефіцієнт збільшення), у розмірі 1,14.
Підвищення пенсії, передбачене абзацом першим цього пункту, встановлюється додатково до щомісячної доплати до пенсії, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 14 липня 2021 року № 713 Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб.
Підвищення на коефіцієнт збільшення, установлений абзацом другим пункту 1 цієї постанови, застосовується також у разі поновлення виплати пенсії, призначеної до 31 грудня 2021 року відповідно до Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, та перерахунку пенсії відповідно до Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, крім перерахунків пенсії, що проводилися у період з 1 січня 2021 року до 28 лютого 2022 року за рішенням Кабінету Міністрів України відповідно до частини четвертої статті 63 зазначеного Закону.
Підвищення пенсії, передбачене цим пунктом, враховується під час подальших перерахунків пенсії відповідно до частини четвертої статті 63 Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб.
Аналогічні за змістом положення містять постанова Кабінету Міністрів України від 24 лютого 2023 р. № 168 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році», де коефіцієнт збільшення має розмір 1,197 та від 23 лютого 2024 р. № 185 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2024 році», де коефіцієнт збільшення має розмір 1,0796.
Позивач у цій справі оскаржує дії пенсійного органу щодо невиплати індексації пенсії, нарахованої на виконання зазначених постанов Кабінету Міністрів України у повному обсязі, внаслідок обмеження пенсійної виплати максимальним розміром та взяття за базову розрахункову величину пенсію в обмеженому розмірі.
Стосовно наявності у пункті 2 постанови Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2022 року № 118 Про індексацію пенсій та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2022 році, у пункті 2 постанови Кабінету Міністрів України від 24 лютого 2023 р. № 168 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році», у пункті 2 постанови Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2024 р. № 185 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2024 році», положення про підвищення пенсій з 01 березня 2022 року, 2023, 2024 років у межах максимального розміру пенсії, визначеного законом, суд звертає увагу на те, що за загальним правилом вирішення колізій, передбаченим частиною третьою статті 7 КАС України, у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі №520/15025/16-а виклала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
У спірних правовідносинах наведені положення постанов Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2022 року №118, від 24 лютого 2023 р. № 168, від 23 лютого 2024 р. № 185 суперечать приписам Закону №2262-XII з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року №7-рп/2016, які є спеціальними та підлягають застосуванню відповідачем.
До того ж, закон не передбачає випадків обмеження пенсійної виплати максимальним розміром, визначеним за результатами перерахунку пенсії, здійсненого під час індексації пенсії та на виконання судового рішення, як це зробив відповідач у спірних відносинах.
Так, закон не уповноважує територіальний орган Пенсійного фонду на власний розсуд визначати підстави та умови для обмеження пенсійних виплат, а тому відповідні дії ГУ ПФУ є протиправними, оскільки вчинені всупереч приписам частини другої статті 19 Конституції України.
З урахуванням тієї обставини, що дії відповідача у розглядуваній ситуації не ґрунтуються на дискреційних повноваженнях відповідача як суб'єкта владних повноважень, оскільки алгоритм їх дій чітко зазначений законодавчо, у даному випадку задоволення позову в частині дій зобов'язального характеру не є втручанням у дискреційні повноваження відповідача.
У зв'язку з цим, суд вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити перерахунок та виплату пенсії позивачу з урахуванням висновків суду у цій справі та з урахуванням раніше виплачених сум.
Щодо вимоги адміністративного позову про зобов'язання відповідача виплатити пенсію з урахуванням індексації згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2024 № 185 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2024 році», суд зазначає таке.
Матеріалами справи підтверджується, що відповідач у відповідь на заяву позивача про перерахунок пенсії без врахування максимального розміру пенсії, що не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, вказав на відсутність правових підстав для такого перерахунку. Відтак, спору щодо нарахування індексації, у цій справі, не існує, а тому відсутні підстави вважати, що права позивача у зазначеній частині при здійсненні такого перерахунку будуть порушені.
Оскільки судовому захисту підлягають порушені права чи інтереси особи, а не ті, що можливо/ймовірно будуть порушені у майбутньому, у задоволенні цієї позовної вимоги слід відмовити, як передчасної.
Аналогічний правовий висновок викладено у рішенні Верховного Суду від 14.09.2020 у зразковій справі N 560/2120/20, яке залишено без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 20.01.2021.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.
Під час звернення з даним позовом до суду позивач судовий збір не сплачував, оскільки є звільненим від сплати судового збору на підставі п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір". Таким чином, судовий збір за рахунок відповідача на користь позивача відшкодуванню не підлягає.
Керуючись статтями 243-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (код ЄДРПОУ 22933548; 08500, Київська область, м. Фастів, вул. Саєнка, буд. 10) щодо застосування обмеження до пенсії ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) максимальним розміром десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, з 21.03.2024 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області (код ЄДРПОУ 22933548; 08500, Київська область, м. Фастів, вул. Саєнка, буд. 10) провести ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) з 21.03.2024 року перерахунок та виплатити пенсію без обмеження максимальним розміром десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, з урахуванням раніше виплачених сум.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 10.11.2025.
Суддя Панченко Н.Д.