10 листопада 2025 року м.Київ справа №320/29464/25
Суддя Київського окружного адміністративного суду Терлецька О.О., розглянувши порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ТОВ "Омнікс-Авто" до Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання протиправними дій,
До Київського окружного адміністративного суду звернулось ТОВ "Омнікс-Авто" з позовом до Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) в якому просить суд:
1. Визнати протиправним та скасувати Рішення ДЕПАРТАМЕНТУ МІСТОБУДУВАННЯ ТА АРХІТЕКТУРИ ВИКОНАВЧОГО ОРГАНУ КИЇВСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ (КИЇВСЬКОЇ МІСЬКОЇ ДЕРЖАВНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ) від 01.04.2025 р. №325 (реєстраційний номер документу в ЄДЕССБ МІІ01:7401-5135-9865-0239), затверджене Наказом Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 01.04.2025 р. №325 «Про відмову у видачі ТОВАРИСТВУ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ОМНІКС-АВТО» містобудівних умов та обмежень» забудови земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:91:129:0012 на об'єкт будівництва «Нове будівництво адміністративного будинку з вбудованими апартаментами та торгово-офісними приміщеннями за адресою: м. Київ, Шевченківський р-н., вул. Тираспольська, буд. 12».
2. Зобов'язати ДЕПАРТАМЕНТ МІСТОБУДУВАННЯ ТА АРХІТЕКТУРИ ВИКОНАВЧОГО ОРГАНУ КИЇВСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ (КИЇВСЬКОЇ МІСЬКОЇ ДЕРЖАВНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ) видати ТОВАРИСТВУ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ОМНІКС-АВТО» містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:91:129:0012 на об'єкт будівництва «Нове будівництво адміністративного будинку з вбудованими апартаментами та торгово-офісними приміщеннями за адресою: м. Київ, Шевченківський р-н., вул. Тираспольська, буд. 12».
Позивач обґрунтовує свої вимоги тим, що було надано всі необхідні документи для отриманння містобудівних умов та обмежень для забудови земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:91:129:0012 на об'єкт будівництва «Нове будівництво адміністративного будинку з вбудованими апартаментами та торгово-офісними приміщеннями за адресою: м. Київ, Шевченківський р-н., вул. Тираспольська, буд. 12», а також зазначає, що наміри забудови Позивача відповідають вимогам містобудівної документації на місцевому рівні.
Від відповідача надійшли пояснення щодо позову в яких просив відмвити в задоволенні позовних вимог.
Дослідивши обставини справи та оцінивши доводи сторін суд зазначає наступне.
Предметом даного спору є Рішення Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 01.04.2024 року № 325, затверджене відповідним Наказом від 01.04.2025 р. №325 про відмову у наданні Позивачу містобудівних УМОВ та обмежень забудови земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:91:129:0012 на об'єкт будівництва «Нове будівництво адміністративного будинку з вбудованими апартаментами та торгово-офісними приміщеннями за адресою: м.Київ. Шевченківський район. вул. Тираспольська. 12».
При прийнятті оскарженого рішення Відповідач покликався на статтю 29 Закону№3038-УІ «Про регулювання містобудівної діяльності».
Також в пункті 1 Наказу від 01.04.2025 року № 325 Відповідач відмітив, що обґрунтування підстав відмови зазначено в листі, що додається.
Своєю чергою, в листі, на який покликається Відповідач, зазначено, що Департамент відмовляє у видачі містобудівних умов відповідно до частини четвертої статті 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», а саме: невідповідність намірів забудови вимогам містобудівної документації на місцевому рівні; неподання визначених частиною третьою цієї статті документів, необхідних для прийняття рішення про надання містобудівних умов та обмежень з розшифруванням в примітці цього листа (відсутність зазначених намірів, необхідних для прийняття рішення про надання містобудівних умов та обмежень з урахуванням існуючого нерухомого майна на земельній ділянці; невідповідність намірів забудови вимогам містобудівної документації на місцевому рівні).
Закон № 3038-УІ встановлює правові та організаційні основи містобудівної діяльності і спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.
Відповідно до частини першої статті 1 Закону № 3038-VІ містобудівна документація - затверджені текстові та графічні матеріали з питань регулювання планування, забудови та іншого використання територій; містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки - документ, що містить комплекс планувальних та архітектурних вимог до проектування і будівництва щодо поверховості та щільності забудови земельної ділянки, відступів будинків і споруд від червоних ліній, меж земельної ділянки, її благоустрою та озеленення, інші вимоги до об'єктів будівництва, встановлені законодавством та містобудівною документацією.
Згідно із пунктом 2 частини першої статті 1 Закону № 3038-УІ генеральний план населеного пункту - одночасно містобудівна документація на місцевому рівні та землевпорядна документація, що визначає принципові вирішення розвитку, планування, забудови та іншого використання території населеного пункту.
Пунктом 3 частини першої статті 1 Закону № 3038-УІ визначено, що детальний план території - одночасно містобудівна документація на місцевому рівні та землевпорядна документація, що визначає планувальну організацію та розвиток території.
Відповідно до пункту 8 частини першої статті 1 Закону № 3038-VІ містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки (далі - містобудівні умови та обмеження) - документ, що містить комплекс планувальних та архітектурних вимог до проектування і будівництва щодо поверховості та щільності забудови земельної ділянки, відступів будинків і споруд від червоних ліній, меж земельної ділянки, її благоустрою та озеленення, інші вимоги до об'єктів будівництва, встановлені законодавством та містобудівною документацією.
За приписами пункту 7 частини першої статті 2 Закону № 3038-VІ планування і забудова територій - діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, юридичних та фізичних осіб, яка передбачає розроблення містобудівної та проектної документації, будівництво об'єктів.
Відповідно до частини першої статті 6 Закону № 3038-VІІ управління у сфері містобудівної діяльності здійснюється, зокрема, органами місцевого самоврядування.
Водночас частиною другою статті 6 Закону № 3038-VІІ передбачено, що до уповноважених органів містобудування та архітектури належать органи, визначені у статті 13 Закону України «Про архітектурну діяльність».
Закон України від 20 травня 1999 року № 687-ХІV «Про архітектурну діяльність» (далі Закон № 687-ХІV) визначає правові та організаційні засади здійснення архітектурної діяльності і спрямований на формування сприятливого життєвого середовища, досягнення естетичної виразності, економічної доцільності і надійності будинків, споруд та їх комплексів.
Відповідно до частини першої статті 13 Закону № 687-ХІV до уповноважених органів містобудування та архітектури належать виконавчі органи сільських, селищних, міських рад з питань архітектури.
Згідно із частиною п'ятою статті 13 Закону № 687-ХІV органи місцевого самоврядування здійснюють свою діяльність у сфері містобудування та архітектури відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».
Своєю чергою, Закон України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» (далі - Закон № 280/97-ВР) визначає систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування.
Відповідно до частин першої, другої статті 2 Закону № 280/97-ВР місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.
Згідно із частинами першою, другою статті 11 Закону № 280/97-ВР виконавчими органами міських рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи.
За приписами підпункту 9 пункту «а» частини 1 статті 31 Закону № 280/97-ВР та підпункту 1 пункту «б» частини 2 цієї статті до компетенції виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать власні (самоврядні) повноваження щодо надання відповідно до закону містобудівних умов і обмежень забудови земельних ділянок та делеговані повноваження щодо надання (отримання, реєстрація) документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт, здійснення державного архітектурно- будівельного контролю та прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів у випадках та відповідно до вимог, встановлених Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності».
Згідно із пунктом 7 статті 4 КАС України суб'єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Отже, в розумінні вимог наведених норм, Відповідач є суб'єктом владних повноважень до компетенції якого відноситься надання містобудівних умов та обмежень, які є предметом спору у цій справі.
Водночас Закон України від 16 листопада 1992 року № 2780-ХІІ «Про основи містобудування» (далі також Закон № 2780-ХІІ) визначає правові, економічні, соціальні та організаційні засади містобудівної діяльності в Україні і спрямований на формування повноцінного життєвого середовища, забезпечення при цьому охорони навколишнього природного оточення, раціонального природокористування та збереження культурної спадщини.
Згідно із статтею 1 Закону № 2780-ХІІ містобудування (містобудівна діяльність) - це цілеспрямована діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, громадян, об'єднань громадян по створенню та підтриманню повноцінного життєвого середовища, яка включає прогнозування розвитку населених пунктів і територій, планування, забудову та інше використання територій, проектування, будівництво об'єктів містобудування, спорудження інших об'єктів, реконструкцію історичних населених пунктів при збереженні традиційного характеру середовища, реставрацію та реабілітацію об'єктів культурної спадщини, створення інженерної та транспортної інфраструктури.
За приписами статті 5 Закону № 2780-ХІІ до основних вимог містобудівної діяльності, зокрема, відноситься розміщення і будівництво об'єктів відповідно до затверджених у встановленому порядку містобудівної документації та проектів цих об'єктів; урахування державних та громадських інтересів при плануванні та забудові територій, урахування законних інтересів та вимог власників або користувачів земельних ділянок та будівель, що оточують місце будівництва.
Згідно із частиною першою статті 16 Закону № 3038-УІ планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження генеральних планів населенихпунктів, планів зонування територій і детальних планів території, їх оновлення та внесення змін до них.
Містобудівна документація на місцевому рівні розробляється з урахуванням даних державного земельного кадастру на актуалізованій картографічній основі в цифровій формі як просторово орієнтована інформація в державній системі координат на паперових і електронних носіях.
За приписами частини першої статті 25 Закону № 3038-VI режим забудови територій, визначених для містобудівних потреб, встановлюється у комплексних планах, генеральних планах населених пунктів, планах зонування та детальних планах територій.
Згідно із абзацом 2 частини другої статті 24 Закону № 3038-VI забудова земельної ділянки здійснюється в межах її цільового призначення, встановленого відповідно до законодавства.
За приписами статті 26 Закону № 3038-VI забудова територій здійснюється шляхом розміщення об'єктів будівництва.
Положеннями статті 29 Закону № 3038-VI визначено, що основними складовими вихідних даних є: 1) містобудівні умови та обмеження; 2} технічні умови; 3) завдання на проектування.
Фізична або юридична особа, яка має намір щодо забудови земельної ділянки, що перебуває у власності або користуванні такої особи, повинна одержати містобудівні умови та обмеження для проектування об'єкта будівництва.
Відповідно до частини третьої статті 29 Закону № 3038-VI містобудівні умови та обмеження надаються відповідними уповноваженими органами містобудування та архітектури на підставі містобудівної документації на місцевому рівні на безоплатній основі за заявою замовника із зазначенням кадастрового номера земельної ділянки, до якої додаються:
1) копія документа, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою, або копія договору суперфіцію - у разі, якщо речове право на земельну ділянку не зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно;
2) копія документа, що посвідчує право власності на об'єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці - у разі, якщо право власності на об'єкт нерухомого майна не зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, або згода його власника, засвідчена в установленому законодавством порядку (у разі здійснення реконструкції або реставрації);
3) викопіювання з топографо-геодезичного плану М 1:2000.
Інформацію про речове право на земельну ділянку, право власності на об'єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці, відомості з Державного земельного кадастру уповноважені органи містобудування та архітектури отримують відповідно до частини восьмої статті 9 Закону України «Про адміністративні послуги».
Для отримання містобудівних умов та обмежень до заяви замовник також додає містобудівний розрахунок, що визначає інвестиційні наміри замовника, який складається у довільній формі з доступною та стислою інформацією про основні параметри об'єкта будівництва.
Цей перелік документів для надання містобудівних умов та обмежень є вичерпним.
За такого правового регулювання спірних правовідносин, можна дійти висновку, що містобудівні умови та обмеження є складовою вихідних даних, отримання яких є необхідною умовою для набуття власниками земельних ділянок або землекористувачами права на забудову земельної ділянки.
Містобудівні умови та обмеження є видом містобудівної документації та визначають комплекс планувальних та архітектурних вимог до проектування і будівництва, дотримання яких є обов'язковим для всіх суб'єктів містобудівної діяльності.
Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 21 серпня 2018 року у справі № 445/765/16-а, від 27 лютого 2019 року у справі № 809/721/18, від 10 жовтня 2019 року у справі № 260/1499/18, від 20 лютого 2020 року у справі № 813/52/13-а.
Відповідно до частини 4 статті 29 Закону № 3038-VI підставами для відмови у наданні містобудівних умов та обмежень є:
1) неподання визначених частиною третьою цієї статті документів, необхідних для прийняття рішення про надання містобудівних умов та обмежень;
2) виявлення недостовірних відомостей у документах, що посвідчують право власності чи користування земельною ділянкою, або у документах, що посвідчують право власності на об'єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці;
3) невідповідність намірів забудови вимогам містобудівної документації на місцевому рівні.
Відмова у наданні містобудівних умов та обмежень з обґрунтуванням підстав такої відмови надається у строк, що не перевищує встановлений строк їх надання.
Отже, містобудівні умови та обмеження видаються на підставі містобудівної документації (в даному випадку місцевого рівня) при зверненні зацікавленої особи до уповноваженого органу з поданням визначеної документації.
Іідмовляючи в наданні містобудівних умов та обмежень, Відповідач керувався положеннями частини 4 статті 29 Закону №3038, а саме: невідповідність намірів забудови вимогам містобудівної документації на місцевому рівні, подання визначних частиною третьою цієї статті документів, необхідних для прийняття рішення про надання містобудівних умов та обмежень з приміткою: «відсутність намірів, необхідних для прийняття рішення про надання містобудівних умов та обмежень, з урухванням існуючого нерухомого майна на земельній ділянкц і статті 61 Земельного кодексу України та статті 89 Водного кодексу України; ДСП173- 96 «Державні санітарні правила планування та забудови населених пунктів», назву об'єкта будівництва необхідно зазначити з урахуванням вимог ДБН Б.2.2.-12:2019 «Планування та забудова територій», додатку 3 до Порядку ведення Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.06.2021 р. №681 та Національного класифікатору України НК 018:2023 «Класифікатор будівель і споруд», функціонального призначення земельної ділянки, відповідно до містобудівної документації на місцевому рівні.
Щодо відмови у наданні містобудівних умов та обмежень через відсутність намірів, необхідних для прийняття рішення про надання містобудівних умов та обмежень, з урахуванням існуючого нерухомого майна на земельній ділянці, статті 61 Земельного кодексу України, ст. 89 Водного кодексу України, суд звертає увагу на наступне.
Позивачем додано до заяви всі необхідні документи передбачені ст. 29 Закону №3038.
В перелік обов'язкових документів, визначених ч. З ст. 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» не входить надання документів на підтвердження «намірів необхідних для прийняття рішення про надання містобудівних умов та обмежень».
Крім того, містобудівні наміри із визначенням запланованого об'єкта будівництва як «Нове будівництво адміністративного будинку з вбудованими апартаментами та торгово-офісними приміщеннями за адресою: м. Київ, вул. Тираспольська, буд 12» (кадастровий номер земельної ділянки 8000000000:91:129:0012, гранична допустима висота будівлі 80 метрів) відповідають цільовому призначенню земельної ділянки в межах визначеної категорії згідно з Державним земельним кадастром та функціональному призначенню її території згідно з Генеральним планом міста Києва та не суперечить містобудівній документації на місцевому рівні Генеральному плану Києва.
Водночас вказана нерухомість не занесена до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, не є об'єктом культурної спадщини та на нього не поширюється режим охорони згідно з Законом України «Про охорону культурної спадщини», що, на думку Позивача, також свідчить про необґрунтованість відмови Відповідача у видачі містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки та протиправність оскаржуваного рішення.
Таким чином, Законом не вимагається від замовника містобудівних умов та обмежень надання будь-якого іншого документа, ніж ті, які передбачені приписами частини 3 статті 29 Закону №3038.
Крім того, ані в листі № 325 від 01.04.2025 року (реєстраційний номер документу в ЄДЕССБ-Ми01:7401-5135-9865-0239), ані в наказі від 01.04.2025 № 325, яким затверджено рішення про відмову у видачі містобудівних умов та обмежень, Відповідач не зазначив, які документи, що додавалися Позивачем до заяви про надання містобудівних умов та обмежень, є неналежними повністю або частково, чи які саме документи, що необхідні для прийняття рішення про надання містобудівних умов та обмежень, Позивач взагалі не додав до відповідної заяви, а також не вказав, з якою метою, для яких цілей і для з'ясування яких обставин необхідно подання таких документів.
Водночас, долученими доказами підтверджується, що разом із заявою щодо отримання містобудівних умов та обмежень для проектування об'єкта будівництва «Нове будівництво адміністративного будинку з вбудованими апартаментами та торгово-офісними приміщеннями за адресою: м. Київ, вул. Тираспольська, 12» Позивачем були надані відповідні документи, як того вимагає ч. 3 ст. 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».
Таким чином, на виконання вимог ч. 3 ст. 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності». Позивачем до заяви були додані всі необхідні документи, з огляду на шо відмова Відповідача у видачі Позивачеві містобудівних умов та обмежень з підстав неподання останніми передбачених законодавством документів є необґрунтованою та протиправною.
Також, відповідно до приписів ст. 16 Закону №3038 планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження комплексних планів просторового розвитку територій територіальних громад, генеральних планів населених пунктів і детальних планів території, їх оновлення та внесення змін до них.
Містобудівна документація на місцевому рівні розробляється з урахуванням відомостей Державного земельного кадастру на актуалізованій картографічній основі у цифровій формі в державній системі координат у формі електронних документів, що містять базові і тематичні геопросторові дані.
Обмеження у використанні земель (територій), визначені комплексним планом просторового розвитку території територіальної громади, генеральним планом населеного пункту, детальним планом території, підлягають внесенню до містобудівного кадастру, а також Державного земельного кадастру в порядку, встановленому Законом України «Про Державний земельний кадастр».
Класифікація обмежень у використанні земель, що можуть встановлюватися комплексним планом просторового розвитку території територіальної громади, генеральним планом населеного пункту, детальним планом території, затверджується Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до частин 3, 4 Перехідних положень Закону №3038 генеральні плани населених пунктів, затверджені до набрання чинності цим Законом, є безстроковими.
Проекти забудови територій, розподілу територій, містобудівні обґрунтування з відповідними умовами та обмеженнями забудови земельних ділянок, будівельні паспорти, документи на введення об'єктів в експлуатацію та їх сертифікацію, розроблені та/або оформлені до набрання чинності цим Законом, можуть бути затверджені та використані після набрання чинності цим Законом.
Положення затверджених відповідно до цього пункту проектів забудови територій, розподілу територій, містобудівних обґрунтувань з відповідними умовами та обмеженнями забудови земельної ділянки враховуються під час розроблення, внесення змін та оновлення містобудівної документації на місцевому рівні.
Так, з аналізу долучених документів убачається, що земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:91:129:0012 за адресою: м. Київ, вул. Тираспольська, 12 відноситься до категорії земель «Землі житлової та громадської забудови», код виду цільового призначення - 03.10 для будівництва та обслуговування адміністративних будинків, офісних будівель компаній, які займаються підприємницькою діяльністю, пов'язаною з отриманням прибутку.
Таким чином, перебування земельної ділянки в певних зонах планувальних обмежень має бути відображено в містобудівних умовах та обмеженнях забудови земельної ділянки та не можуть бути підставою для відмови у їх видачі, передбаченою пунктом 3 частини четвертої статті 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».
У Постанові Верховного Суду від 20.03.2019 у справі №810/726/18 зазначено, що містобудівні умови та обмеження видаються на підставі містобудівної документації (в даному випадку місцевого рівня) при зверненні зацікавленої особи до уповноваженого органу з поданням визначеної документації. При цьому, підставою відмови в наданні містобудівних умов та обмежень є, зокрема, невідповідність намірів забудови земельної ділянки положенням відповідної містобудівної документації на місцевому рівні, тобто така невідповідність встановлюється на стадії надання містобудівних умов та обмежень. Наразі, невідповідність намірів забудови означає, що запланований для будівництва об'єкт не відповідає вимогам містобудівної документації на місцевому рівні, тобто затвердженим текстовим та графічним матеріалам з питань регулювання планування, забудови та іншого використання територій конкретного населеного пункту.
Аналогічна за своїм змістом правова позиція також викладена у постановах Верховного Суду від 15.02.2021 у справі №320/5710/20, від 18.03.2021 у справі №822/1723/17.
Щодо невідповідності намірів забудови земельної ділянки положенням відповідної містобудівної документації на місцевому рівні бажаємо вказати на наступне.
Іншою із підстав для відмови в наданні містобудівних умов та обмежень, також, є «невідповідність намірів забудови земельної ділянки положенням відповідної містобудівної документації на місцевому рівні». Така невідповідність встановлюється на стадії надання містобудівних умов та обмежень або у подальшому під час здійснення державно-будівельного або судового контролю. Невідповідність намірів забудови означає, що запланований для будівництва об'єкт не відповідає вимогам містобудівної документації на місцевому рівні, тобтозатвердженим текстовим та графічним матеріалам з питань регулювання-планування,забудови та іншого використання територій конкретного населеного пункту.
Як було вище зауважено, на виконання вищенаведених вимог Закону № 3038-УІ та умов договору оренди земельної ділянки, листом (заявою) від 19.03.2025 р. Позивач звернувся до Департаменту з проханням надати містобудівні умови та обмеження щодо проектування об'єкта будівництва «Нове будівництво адміністративного будинку з вбудованими апартаментами та торгово-офісними приміщеннями за адресою: м. Київ, вул.. Тираспольська, 12» на земельній ділянці кадастровий номер 8000000000:91:129:0012, проектною висотою 80 метрів.
Листом Департаменту від 01.04.2025 року № МU01:7401-5135-9865-0239 Позивачу відмовлено у видачі містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки відповідно до частини четвертої статті 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», а саме: невідповідність намірів забудови вимогам містобудівної документації на місцевому рівні; відсутність зазначених намірів, необхідних для прийняття рішення про надання містобудівних умов та обмежень з урахуванням існуючого нерухомого майна на земельній ділянці.
Наказом Департаменту від 01.04.2025 року № 325 затверджено рішення про відмову у наданні Позивачу містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:91:129:0012 на об'єкт будівництва «Нове будівництво адміністративного будинку з вбудованими апартаментами та торгово-офісними приміщеннями за адресою: м. Київ. Шевченківський район, вул. Тираспольська, 12», з обґрунтуванням підстав,зазначених у листі.
Отже, рішення Відповідача про відмову у видачі містобудівних умов та обмежень для проектування об'єкта будівництва «Нове будівництво адміністративного будинку з вбудованими апартаментами та торгово-офісними приміщеннями за адресою: м. Київ. Шевченківський район, вул. Тираспольська, 12» оформлено Наказом від 01.04.2025 р. № 325.
Також, як вище повідомлялось, до заяви (лист від 19.03.2025 р.) Позивачем було додано: копію Договору оренди земельної ділянки; копію витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності; викопіювання з топографо-геодезичного плану в масштабі 1:2000 із нанесенням червоних ліній та меж земельної ділянки.
Так, згідно із пунктом 2.1 Договору оренди земельної ділянки від 26.08.2024 р. об'єктом оренди відповідно до відомостей Державного земельного кадастру, рішення Київської міської ради від 30 травня 2024 року № 639/8605 та цього Договору є земельна ділянка з наступними характеристиками:
- кадастровий номер - 8000000000:91:129:0012;
- місце розташування - вул. Тираспольська, 12 у Шевченківському районі м. Києва;
- категорія земель - землі житлової та громадсько забудови, код виду цільового призначення;
- цільове призначення - 03.10 для будівництва та обслуговування адміністративних будинків, офісних будівель компаній, які займаються підприємницькою діяльністю, пов'язаною з отриманням прибутку;
- розмір (площа) - 0,2940 (нуль дві тисячі дев'ятсот сорок десятитисячних) га.
У примітці до листа від 01.04.2025 р. № МЦ01:7401-5135-9865-0239 зазначено, що згідно із Генеральним планом міста Києва та проектом планування його приміської зони на період до2020 року, затвердженого рішенням Київської міської ради від 28 березня 2002 року №370/1804. земельна ділянка за функціональним призначенням відноситься до території вулиць і доріг.
Отже, за змістом Рішення Відповідача, на земельній ділянці, яка згідно із Генеральним планом міста Києва за функціональним призначенням відноситься до території вулиць і доріг, Позивач не вправі здійснювати будівництво.
Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони зокрема на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), безсторонньо, добросовісно, розсудливо, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.
За приписами частини 2 статті 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Водночас, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд, в першу чергу, вирішує чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються.
З огляду на зазначене, спірне рішення Відповідача має бути оцінено крізь призму правової оцінки відповідності (невідповідності) намірів забудови вимогам містобудівної документації на місцевому рівні та підстав, з яких Відповідачем було відмовлено у видачі містобудівних умов.
Своєю чергою, Закон України від 8 вересня 2005 року № 2862-ІУ «Про автомобільні дороги» (далі також Закон № 2862-ІУ) визначає правові, економічні, організаційні та соціальні засади забезпечення функціонування автомобільних доріг, їх будівництва, реконструкції, ремонту та утримання в інтересах держави і користувачів автомобільних доріг.
Відповідно до абзацу першого статті 1 Закону № 2862-ІУ автомобільна дорога - лінійний комплекс інженерних споруд, призначений для безперервного, безпечного та зручного руху транспортних засобів; вулиця - автомобільна дорога, призначена для руху транспорту і пішоходів, прокладання наземних і підземних інженерних мереж у межах населених пунктів.
Водночас, згідно із абзацом 11 статті 1 Закон № 2862-ІУ об'єкти дорожнього сервісу - спеціально облаштовані місця для зупинки маршрутних транспортних засобів, майданчики для стоянки транспортних засобів, майданчики відпочинку, видові майданчики, автозаправні станції, пункти технічного обслуговування, мотелі, готелі, кемпінги, торговельні пункти (у тому числі малі архітектурні форми), автозаправні комплекси, складські комплекси, пункти медичної та технічно-евакуаційної допомоги, пункти миття транспортних засобів, пункти приймання їжі та питної води, автопавільйони, а також інші об'єкти, на яких здійснюється обслуговування учасників дорожнього руху та які розміщуються на землях дорожнього господарства або потребують їх використання для заїзду та виїзду на автомобільну дорогу.
За приписами статті 18 цього Закону, складовими вулиць і доріг міст та інших населених пунктів є: проїзна частина вулиць і доріг, трамвайне полотно, дорожнє покриття, штучні споруди, споруди дорожнього водовідводу, технічні засоби організації дорожнього руху, зупинки міського транспорту, стоянки таксі, тротуари, пішохідні та велосипедні доріжки, зелені насадження, наземні та підземні мережі/майданчики для паркування.
За змістом статті 93 Земельного Кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.
Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам, іноземцям і особам без громадянства, міжнародним об'єднанням і організаціям, а також іноземним державам.
Відповідно до пунктів «а» та «г» частини першої статті 95 Земельного кодексу України землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право, зокрема, самостійно господарювати на землі, споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.
За правилами пункту «а» частини першої статті 96 Земельного кодексу України землекористувачі зобов'язані забезпечувати використання землі за цільовим призначенням.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про землеустрій» цільове призначення земельної ділянки - використання земельної ділянки за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку.
Цільове призначення земельних ділянок, які надані громадянам, юридичним особам у власність чи постійне користування, зазначається в державних актах на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою.
Отже, цільове призначення конкретної земельної ділянки фіксується у рішенні уповноваженого органу про передачу її у власність або надання у користування та в документі, що посвідчує право на земельну ділянку.
Подібних висновків дійшов Верховний Суду у постанові від 17 листопада 2022 року у справі № 640/1636/19, від 14 листопада 2019 року у справі № 344/10412/16-а (пункти 38- 40).
Відповідно до статті 20 ЗК України при встановленні цільового призначення земельних ділянок здійснюється віднесення їх до певної категорії земель та виду цільового призначення.
Водночас поняття «цільове призначення земельної ділянки» нерозривно пов'язане із поняттям «категорія земель». Так, у статті 19 ЗК України передбачено, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Отже, категорія - це основне цільове призначення кожної земельної ділянки.
Статтею 19 ЗК України визначено, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в] землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д] землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення.
Частиною першою статті 193 ЗК України встановлено, що державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах кордонів України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.
Означене визначення кореспондується з частиною першою статті 1 Закону України від 07 липня 2011 року № 3613-УІ «Про Державний земельний кадастр» (далі ЗУ № 3613-VІ).
Частиною першою статті 15 Закону № 3613-УІ встановлено, що до Державного земельного кадастру включаються такі відомості про земельні ділянки, зокрема: цільове призначення (категорія земель, вид використання земельної ділянки в межах певної категорії земель); відомості про обмеження у використанні земельних ділянок.
Статтею 20 Закону № 3613-УІ встановлено, що відомості Державного земельного кадастру є офіційними.
Внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про об'єкти Державного земельного кадастру є обов'язковим.
Отже, відомості щодо цільового призначення земельної ділянки відображаються у державному земельному кадастрі.
Тотожна правова позиція зазначена Верховним Судом у постанові від 17 листопада 2022 року у справі № 640/1636/19, від 16 травня 2023 року у справі № 640/4844/22.
Для вирішення справи по суті одним із ключових правових питань є питання співвідношення між функціональним призначенням території; визначеним містобудівною документацією певного рівня та цільовим призначенням орендованої земельної ділянки .
Відповідно до частини першої статті 18 Закону № 3038-VІ план зонування території розробляється у складі комплексного плану, генерального плану населеного пункту з метою визначення умов та обмежень використання території у межах визначених функціональних зон. До затвердження генерального плану населеного пункту в межах території територіальної громади, щодо якої затверджено комплексний план (якщо обов'язковість розроблення генерального плану населеного пункту визначена рішенням про затвердження комплексного плану), межі функціональних зон та функціональне призначення територій у такому населеному пункті визначаються комплексним планом.
План зонування території розробляється з метою створення сприятливих умов для життєдіяльності людини, забезпечення захисту територій від надзвичайних ситуацій, запобігання надмірній концентрації населення і об'єктів виробництва, зниження рівня забруднення навколишнього природного середовища, охорони та використання територій з особливим статусом, у тому числі ландшафтів, об'єктів історико-культурної спадщини, а також земель сільськогосподарського призначення і лісів та підлягає стратегічній екологічній оцінці.
Згідно із частиною 2 статті 24 Закону № 3038-VІ зміна функціонального призначення територій не тягне за собою припинення обмежень у використанні земель, а також припинення права власності або права користування земельними ділянками, які були передані (надані) у власність чи користування до встановлення нового функціонального призначення територій, а також не тягне за собою обов'язковості зміни виду цільового призначення земельної ділянки незалежно від того, чи належить цей вид до переліку видів цільового призначення, встановлення яких є можливим у межах такої зони.
Забудова земельної ділянки здійснюється в межах її цільового призначення,встановленого відповідно до законодавства.
Отже, законодавство розмежовує поняття «функціональне призначення територій» та «цільове призначення земельної ділянки» та не передбачає вимоги змінювати цільове призначення.
У Постанові від 15.07.2021 у справі № 823/306/18 Верховний Суд зазначив, що зміна функціонального призначення територій не тягне за собою припинення права власності або права користування земельними ділянками, які були передані (надані) у власність чи користування до встановлення нового функціонального призначення територій, а відтак не може бути підставою обмеження майнових прав власника або землекористувача. Такий висновок в подальшому підтриманий в постанові Верховного Суду від 16 липня 2024 року в справісправа №120/12935/21-а.
Також висновки щодо застосування статті 20 Земельного кодексу України та статті 24 Закону України «Про регулювання містобудівної документації'», згідно із яким під час оскарження містобудівної документації, викладені у Постанові від 16 липня 2024 року у справі №120/12935/21-а Верховний Суд.
Водночас відповідно до частини п'ятої статті 20 ЗК України види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою.
Слід врахувати, що Верховний Суд у постановах від 14 листопада 2019 року у справі № 344/10412/16-а, від 29 листопада 2019 року у справі № 263/13201/15-а, від 23 грудня 2019 року у справі № 813/2946/17, від 15 липня 2020 року у справі № 826/1419/18 неодноразово підкреслював, що зміна виду використання земельної ділянки в межах однієї категорії земель не вважається зміною її цільового призначення не потребує проходження процедур, передбачених земельним законодавством України для зміни цільового призначення, зокрема розробки та затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок.
Застосовуючи загальні висновки в контексті обставин справи, суд вважає, що затверджений рішенням Київської міської ради від 28.03,2002 № 370/1804 Генеральний План не покладає на Позивача обов'язку щодо зміни цільового призначення та не обмежує його право на користування земельною ділянкою за чинним цільовим призначенням 03.10 - для будівництва та обслуговування адміністративних будинків,офісних будівель компаній, які займаються підприємницькою діяльністю, пов'язаною з отриманням прибутку: категорія земель - землі житлової та громадської забудови, код виду цільового призначення. А тому Позивач і надалі може використовувати земельну ДІЛЯНКУ за її чинним цільовим призначенням.
Також, на підставі інформації, зазначеної у Витязі з Державного земельного кадастру про земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:91:129:0012 з місцем розташування вул. Тираспольська,12 у Шевченківському районі в місті Києві, цільовим призначенням є 03.10 - для будівництва та обслуговування адміністративних будинків, офісних будівель компаній, які займаються підприємницькою діяльністю, пов'язаною з отриманням прибутку.
Генеральним планом населеного пункту визначається планувальна довгострокова стратегія розвитку міста, однак положення закону не містять чіткого визначення поняття та змісту функціонального призначення території.
Порядок розроблення містобудівної документації затверджений наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 16 листопада 2011 року № 290.
Відповідно до пункту 4.1 розділу IV Порядку № 290 рішення про розроблення генерального плану, плану зонування території, детального плану території, яка розташована в межах населеного пункту, а також внесення змін до цієї містобудівної документації приймає відповідна сільська, селищна, міська рада.
Замовником розроблення містобудівної документації з планування території на місцевому рівні або внесення змін до неї є: при розробленні генерального плану населеного пункту, плану зонування території, а також детального плану території, яка розташована в межах населеного пункту, - виконавчий орган сільської, селищної, міської ради, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації; при розробленні детального плану території, яка розташована за межами населеного пункту, - районна державна адміністрація, а в разі відсутності адміністративного району - відповідно Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласна, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації (пункту 4.3 розділу IV цього ж Порядку).
Відповідно до пункту 2.9 ДБН 360-92** «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень» для досягнення високого соціально-економічного ефекту формування планувальної структури міста треба прагнути до компактного розвитку його плану, що досягається підвищенням інтенсивності використання території під основні функції. При цьому треба враховувати неоднорідність функціонально-планувальних якостей міських територій, які значною мірою визначаються різною інтенсивністю їх освоєння і неоднаковими умовами транспортної доступності.
У пункті 3.4 ДБН Б.1.1-14:2012 надано визначення функціонального використання (призначення) території - це використання території за переважними функціями (багатофункціональна, громадська, житлова, промислова тощо), що існує або встановлюється містобудівною документацією, та наявність інших супутніх функцій, які не суперечать функціям, що переважають.
Отже, з урахуванням інтенсивності використання території під забудову та її щільність станом на теперішню дату. Генеральний план м. Києва, який був прийнятий у 2002 роwі, може не враховувати всієї її структури планування, а тому законодавцем визначено таке поняття як «супутні функції» забудови.
В даному випадку саме КМР, яка й затверджує Генеральний план, визначає функціональне призначення земельної ділянки з метою найбільш її ефективного використання.
Більше того п.8.4 договору оренди земельної ділянки визначено, що Орендар зобов'язаний розпочати будівництво об'єкта не пізніше, ніж через три роки, з моменту державної реєстрації права оренди земельної ділянки, що вкотре вказує на те, що дії Орендодавця щодо відмови у видачі містобудівних умов та обмежень, за вказаних у оскаржуваному рішенні підстав, є суто формальним, необґрунтованим та таким, що суперечить умовам цього ж договору оренди та нормам чинного законодавства України.
Прийняття рішень щодо підвищення інтенсивності функціонально-планувальних якостей території без прийняття документів, які уточнюють їх функціональне призначення, що покладається на відповідний орган місцевої виконавчої влади не може свідчити про його невідповідність містобудівній документації на місцевому рівні.
Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 02.12.2021 у справі № 640/23893/19, в якому також звернуто увагу на те, що з урахуванням інтенсивності забудови та її невідповідності Генеральному плану м. Києва до 2020 року; Комунальною організацією «Інститут Генерального Плану м. Києва» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) розробляється новий Генеральний план розвитку м. Києва та його приміської зони до 2025 року.
Отже, в контексті предмету та обставин цієї справи, слід врахувати також правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 02 грудня 2021 року у справі № 640/23893/19, згідно із якою :«цільове призначення земельної ділянки (категорія земель та певний вид використання земельної ділянки в межах відповідної категорії земель)» в розумінні Земельного кодексу України та «функціональне призначення території» в розумінні Генерального плану м. Києва як містобудівної документації, розробленої відповідно до містобудівного законодавства та державних будівельних норм, не є тотожними і однорідними поняттями в регулюванні земельних правовідносин, оскільки в межах певної функціональної території міста Києва, визначеної містобудівною документацією, зокрема Генеральним планом м. Києва, можуть бути різні цільові призначення земельних ділянок».
Забудова земельної ділянки здійснюється в межах її цільового призначення, встановленого відповідно до законодавства (абзац 2 частини другої статті 24 Закону № 3038.
Тотожна правова позиція підтримана Верховним Судому постанові від 17 листопада 2022 року у справі № 640/1636/19, від 16 травня 2023 року у справі № 640/4844/22.
За змістом частини першої статті 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу.
Відповідно до частини 12 статті 123 Земельного кодексу України рішенням про надання земельної ділянки у користування за проектом землеустрою щодо її відведення здійснюються, серед іншого: затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; надання земельної ділянки особі у користування з визначенням умов її використання і затвердженням умов надання, у тому числі (у разі необхідності) вимог щодо відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва.
З урахуванням вищенаведеного правого регулювання, надання Позивачу у оренду земельної ділянки відповідно до договору оренди строком на 15 років із застереженням щодо неможливості її використання не за цільовим призначенням, неможливе без урахування її функціонального призначення, визначеного у Генеральному плані міста Києва, оскільки б в подальшому унеможливило її використання за визначеним в рішенні цільовим призначенням.
Водночас ані договір оренди земельної ділянки, ані рішення Київської міської ради, на підставі якого він був укладений, у судовому порядку не оскаржувались, є чинними та такими, що тягнуть за собою відповідні правові наслідки.
Як зазначено вище, детальний план та план зонування території, на якій розміщено земельну ділянку, не затверджено.
За такого правового регулювання та з урахуванням правових висновків, зроблених у постановах Верховного Суду від 15 липня 2021 року у справі № 823/306/18, від 16 липня 2024 року у справі №120/12935/21-а, від 16 липня 2024 року у справі № 120/12935/21-а, суд вважає, що у зв'язку із відсутністю детального плану території пріоритет має саме цільове призначення земельної ділянки, яке визначене у рішенні Київської міської ради та внесене до Державного земельного кадастру та функціональне призначення території у Генеральному плані не може самостійно змінювати чи обмежувати це право.
Рішенням КМР № 639/8605 було вирішено передати Позивачу земельну ділянку площею 0,2940 га (кадастровий номер 8000000000:91:129:0012) на вул. Тираспольській, 12 у Шевченківському районі міста Києва із земель комунальної власності територіальної громади міста Києва у зв'язку з набуттям права власності на нерухоме майно (право власності зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 21.07.2023 р., номер відомостей про речове право 51077242) (категорія земель - землі житлової та громадської забудови, код виду цільового призначення - 03.10 для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури (адміністративних будинків, офісних приміщень та інших будівель громадської забудови, які використовуються для здійснення підприємницької та іншої діяльності, пов'язаної з отриманням прибутку), заява ДЦ від 04.03.2023 р. №67005-008371791-031-03, справа №374418628).
З урахуванням вищевикладеного суд висновує, що у Відповідача відсутні правові підстави стверджувати про невідповідність намірів забудови Позивача вимогам містобудівної документації на місцевому рівні та наявність у межах спірних правовідносин підстав для відмови у наданні містобудівних умов та обмежень, у зв'язку із чим суд відхиляє зазначене відповідачем у відзиві, а позовні вимоги про визнання протиправним та скасуванні рішення підлягають задоволенню як такі, шо підтверджені документально та нормативно.
Щодо позовних вимог в частині зобов'язання Відповідача видати Позивачу містобудівні умови та обмеження та дискреційність повноважень.
Згідно із пунктом 4 частини 2, частини 4 статті 245 КАС України, у разізадоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
У випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
В контексті вимог пункту 4 частини 2, частини 4 статті 245 КАС України та сталої судової практики її застосування, критеріями обрання способу захисту прав особи є встановлення судом додержання суб'єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб'єкта владних повноважень права діяти під час прийняття рішення на власний розсуд (дискреційні повноваження).
У даній справі, за результатами розгляду заяви Позивача про надання містобудівних умов та обмежень та доданих до неї документів, Відповідач повинен був прийняти одне з таких рішень: про надання містобудівних умов та обмежень або про відмову у наданні містобудівних умов та обмежень із зазначенням конкретної причини такої відмови.
Суд дійшов висновку, що відмова Відповідача не мотивована та не містить обґрунтування невідповідності намірів забудови вимогам містобудівної документації на місцевому рівні; відсутності зазначених намірів необхідних для прийняття рішення про надання містобудівних умов та обмежень.
Також оскаржуване рішення Відповідача не містить інших підстав щодо відмови у видачі містобудівних умов або інформації на спростування достовірності документів, які були додані Позивачем до заяви (листа) від 19.03.2025 р.
Реалізація суб'єктами публічної адміністрації своїх повноважень, які є законодавчо визначеними, що випливає з положень частини 2 статті 19 Конституції України, здійснюється в межах відповідної законної дискреції.
Своєю чергою, під дискреційними повноваженнями слід розуміти надання органу або посадовій особі повноважень діяти на власний розсуд в межах закону. За сталою судовою практикою дискреційні повноваження полягають у тому, що суб'єкт владних повноважень може обирати у конкретній ситуації альтернативне рішення, яке є законним.
Дискреційні повноваження - це комплекс прав і зобов'язань представників влади як на державному, так і на регіональному рівнях, у тому числі представників суспільства, яких уповноважили діяти від імені держави чи будь-якого органу місцевого самоврядування, що мають можливість надати повного або часткового визначення і змісту, і виду прийнятого управлінського рішення.
Під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин, та яке захистить або відновить порушене право.
Адміністративний суд під час розгляду та вирішення публічно-правових спорів перевіряє, чи рішення суб'єкта владних повноважень прийняте у межах законної дискреції.
Просимо врахувати, що дискреція Відповідача обмежена підставами, визначеними частиною 4 статті 29 Закону № 3038VІ, що своєю чергою зобов'язує останнього діяти суто в межах цих підстав.
Водночас відсутність в оскарженому рішенні чіткої аргументації щодо невідповідності намірів забудови містобудівній документації та визначення чіткого переліку документів, яких невистачало для прийняття позитивного рішення фактично свідчить про недотримання Відповідачем, визначених законом дискреційних повноважень та умов їх реалізації крізь призму вимог частини 2 статті 2 КАС України.
Відповідно до приписів Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи №Я (80) 2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980, під дискреційнимиповноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Отже, обрання такого способу захисту та відновлення прав Позивача не є втручанням у дискреційні повноваження Відповідача, оскільки частина п'ята статті 29 Закону № 3038-VІ передбачає лише підстави для відмови у видачі містобудівних умов та обмежень - невідповідність намірів забудови земельної ділянки положенням відповідної містобудівної документації на місцевому рівні; неподання визначених ч. 3 ст. 29 Закону №3038-VІ (відсутність зазначених намірів необхідних для прийняття рішення про надання містобудівних умов та обмежень).
Відповідно до ч. 1 ст. 132 КАС України до судових витрат належить судовий збір. Позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 6056 грн, що підтверджується відповідною квитанцією.
Статтею 139 КАС України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Адміністративний позов задовольнити в повному обсязі.
2. Визнати протиправним та скасувати Рішення ДЕПАРТАМЕНТУ МІСТОБУДУВАННЯ ТА АРХІТЕКТУРИ ВИКОНАВЧОГО ОРГАНУ КИЇВСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ (КИЇВСЬКОЇ МІСЬКОЇ ДЕРЖАВНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ) від 01.04.2025 р. №325 (реєстраційний номер документу в ЄДЕССБ МІІ01:7401-5135-9865-0239), затверджене Наказом Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 01.04.2025 р. №325 «Про відмову у видачі ТОВАРИСТВУ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ОМНІКС-АВТО» містобудівних умов та обмежень» забудови земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:91:129:0012 на об'єкт будівництва «Нове будівництво адміністративного будинку з вбудованими апартаментами та торгово-офісними приміщеннями за адресою: м. Київ, Шевченківський р-н., вул. Тираспольська, буд. 12».
3. Зобов'язати ДЕПАРТАМЕНТ МІСТОБУДУВАННЯ ТА АРХІТЕКТУРИ ВИКОНАВЧОГО ОРГАНУ КИЇВСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ (КИЇВСЬКОЇ МІСЬКОЇ ДЕРЖАВНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ) видати ТОВАРИСТВУ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ОМНІКС-АВТО» містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:91:129:0012 на об'єкт будівництва «Нове будівництво адміністративного будинку з вбудованими апартаментами та торгово-офісними приміщеннями за адресою: м. Київ, Шевченківський р-н., вул. Тираспольська, буд. 12».
4. Стягнути на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ОМНІКС-АВТО» (ідентифікаційний код 45114764, місцезнаходження: 01013, м.Київ, пров. Деревообробний, буд. 5) судовий збір у розмірі 6056,00 грн (шість тисяч п'ятдесят шість гривень 00 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - ДЕПАРТАМЕНТУ МІСТОБУДУВАННЯ ТА АРХІТЕКТУРИ ВИКОНАВЧОГО ОРГАНУ КИЇВСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ (КИЇВСЬКОЇ МІСЬКОЇ ДЕРЖАВНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ) (ідентифікаційний код 26345558, місцезнаходження: 01001, м. Київ, вул. Хрещатик, 32).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Терлецька О.О.