ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"10" листопада 2025 р. справа № 300/1195/25
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Главача І.А., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Відділу державного нагляду (контролю) в Івано-Франківській області Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправними та скасування постанов,
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (надалі, також - позивач, ФОП ОСОБА_1 , ОСОБА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом до Відділу державного нагляду (контролю) в Івано-Франківській області Державної служби України з безпеки на транспорті (надалі, також - відповідач), в якому просить визнати протиправними та скасувати:
- постанову № 094002 про застосування адміністративно-господарського штрафу до ФОП ОСОБА_1 у сумі 17000 грн за порушення вимог статті 48 Закону України "Про автомобільний транспорт", відповідальність за яке передбачена абзацу 3 частини 1 статті 60 Закону України "Про автомобільний транспорт";
- постанову № 094005 про застосування адміністративно-господарського штрафу до ФОП ОСОБА_1 у сумі 51000 грн за перевищення габаритно-вагових норм понад 30% при перевезенні неподільного вантажу без відповідного дозволу або подільного вантажу, відповідальність за яке передбачена абзацу 3 частини 1 статті 60 Закону України "Про автомобільний транспорт".
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на позивача накладено адміністративно-господарські штрафи з порушенням вимог закону щодо його накладення. Позивач зазначає, що на вимогу посадової особи відповідача, яка проводила перевірку, водієм було пред'явлено водійське посвідчення у застосунку «Дія», що підтверджується відеозаписом з нагрудної камери, яку здійснювала посадова особа відповідача, однак при перевірці таке посвідчення не було взято до уваги. Крім того, позивач стверджує, що вантаж, який перевозився водієм на той момент був направлений на сміттєзвалище із земельної ділянки позивача, про що було зазначено у товарно-транспортній накладній, яку позивач надіслав водію у соцмережу «вайбер», так як не мав змоги передати її на паперовому носії. Зазначає, що посадова особа, яка проводила перевірку протиправно не взяла до уваги наявність такої накладної у водія у електронному вигляді (фотокопії на смартфоні). Також звертає увагу на порушення посадовою особою порядку фіксування процесу перевірки на нагрудну камеру, оскільки на запит представника позивача було надано кілька відеофрагментів незначної тривалості, замість цілісного відео з процесу перевірки. Щодо накладення штрафу за перевищення меж габаритно-вагових норм на більш ніж 30% зазначає, що в наданому посадовою особою талоні про зважування зазначено час зважування 14:29, в той час як таке зважування відбувалося в часовому проміжку від 13:30 до 13:45. Зазначає, що з урахуванням принципу плодів зіпсованого дерева, усі подальші докази, які здобуті відповідачем в підтвердження наявності порушення не можуть бути взяті до уваги. З огляду на вищезазначене, просить позов задовольнити (а.с. 1-22).
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 26.02.2025 відкрито провадження у даній справі за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), відповідно до вимог статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (а.с. 24-25).
17.03.2025 на адресу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву. У своєму відзиві відповідач зазначає, що при проведенні перевірки на вимогу посадової особи Укртрансбезпеки мають пред'являтися документи, передбачені законом, зокрема посвідчення водія встановленої форми та товарно-транспортна накладна. Відповідач зазначає, що пред'явлення накладної здійснюється у паперовій формі або в електронній формі із накладеним на таку накладну кваліфікованим електронним цифровим підписом. Відповідач звертає увагу, що в даній ситуації, позивач використовував працю найманого водія, з огляду на що, останній повинен був пред'явити видану йому перевізником ТТН. З приводу відеофіксації процесу перевірки, відповідач зазначає, що відеофіксація здійснюється під час розмов між водієм та посадовою особою Укртрансбезпеки. З приводу процедури зважування, зазначає, що зважування відбувалося із застосуванням сертифікованого у визначеному законом порядку приладом. Стосовно відмінності у годині зважування, відповідач зазначає, що година на пристрої не була переведена, у зв'язку з чим час на відеофіксації та контрольному талоні зважування відрізняється. Крім того, звертає увагу, що водієм факт проходження вагового контролю не заперечується. Зважаючи на дані аргументи, просить у задоволенні позову відмовити повністю (а.с. 28-82).
26.03.2025 на адресу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від позивача надійшла відповідь на відзив. У своїй відповіді позивач додатково заперечив проти аргументів відповідача, з мотивів, наведених у позовній заяві. Звертає увагу на неналежність доказу сертифікату якості обладнання, яке використовувалося при зважуванні, оскільки невідомо, яке саме обладнання було використано при зважуванні. З огляду на недоведеність позиції відповідача, просив позов задовольнити (а.с. 83-89).
04.04.2025 на адресу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив. У своїх запереченнях відповідач додатково навів аргументи проти позовної заяви. Звертає увагу, що хоч в акті про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів не вказано про те, яким саме приладом здійснювалося зважування, дані які дозволяють ідентифікувати прилад містяться у чеку зважування. Зважаючи на безпідставність вимог позивача, просить у задоволенні позову відмовити (а.с. 91-103).
Головуючий суддя Главач І.А. по даній адміністративній справі перебував у щорічній відпустці з 21.04.2025 по 16.05.2025 згідно наказу від 04.04.2025 № 80-В, що підтверджується довідкою секретаря судового засідання (а.с. 105), у зв'язку з чим строки, передбачені Кодексом адміністративного судочинства України продовжуються на строк такої відпустки.
20.06.2025 на адресу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від позивача надійшла заява про забезпечення позову шляхом зупинення виконання оскаржуваних постанов, оскільки в ході їх виконання державним виконавцем накладено арешт на карткові рахунки позивача, що позбавляє останнього можливості користуватися грошовими коштами на даному рахунку (а.с. 106-110).
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 23.06.2025 у задоволенні клопотання позивача про забезпечення позову відмовлено (а.с. 112-115).
Головуючий суддя Главач І.А. по даній адміністративній справі перебував у відпустці з 07.08.2025 по 22.08.2025 згідно наказу від 25.07.2025 № 213-В, у зв'язку з чим строки, передбачені Кодексом адміністративного судочинства України продовжуються на строк такої відпустки.
Головуючий суддя Главач І.А. по даній адміністративній справі перебував у відпустці з 23.08.2025 по 03.09.2025 згідно наказу від 20.08.2025 № 261-В, у зв'язку з чим строки, передбачені Кодексом адміністративного судочинства України продовжуються на строк такої відпустки.
Головуючий суддя Главач І.А. по даній адміністративній справі перебував у відпустці з 23.09.2025 по 07.10.2025 згідно наказу від 15.09.2025 № 290-В, у зв'язку з чим строки, передбачені Кодексом адміністративного судочинства України продовжуються на строк такої відпустки.
Головуючий суддя Главач І.А. по даній адміністративній справі перебував на лікарняному з 30.10.2025 по 09.11.2025, у зв'язку з чим строки, передбачені Кодексом адміністративного судочинства України продовжуються на строк періоду непрацездатності.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 зареєстрований як суб'єкт господарювання, дані про що внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
01.11.2024 в.о. начальника Відділу державного нагляду (контролю) у Івано-Франківській області затвердив щотижневий графік проведення рейдових перевірок Відділу державного нагляду (контролю) у Івано-Франківській області Державної служби України з безпеки на транспорті на території Івано-Франківській області у період з 04.11.2024 по 10.11.2024 (а.с. 60).
Для проведення перевірок направлено посадових осіб Відділу державного нагляду (контролю) у Івано-Франківській області, зокрема Романюку О.В., для проведення рейдової перевірки транспортних засобів автомобільних перевізників всіх форм власності, резидентів/нерезидентів України, громадян та водіїв щодо дотримання Закону України «Про автомобільний транспорт» та інших нормативно-правових актів у сфері автомобільного транспорту на території Івано-Франківської області, яким 01.11.2024 видано направлення на рейдову перевірку № 000395 (а.с. 61).
06.11.2024 на автомобільній дорозі Н-18 Івано-Франківськ - Тернопіль, км 13 + 800, Клубівці було проведено перевірку транспортного засобу марки MAN, номерний знак НОМЕР_1 на предмет дотримання вимог законодавства у сфері автомобільного транспорту та наявність всіх передбачених законодавством документів, а також проведення габаритно-вагового контролю.
За результатами проведення зважування сформовано чек зважування номер 406, дата - 06.11.2024, час - 14:29, режим - динамічний, номер транспортного засобу - НОМЕР_1 , загальна маса транспортного засобу - 58900 кг (а.с. 65). На основі даного чеку видано довідку № 009482 від 06.11.2024, відповідно до даних якої, визначено навантаження на осі транспортного засобу, а саме: 1 - 12,650 кг, 2 - 14,050 кг, 3 - 16,650 кг, 4 - 15,550 кг (а.с. 64) та складено акт № 048877 від 06.11.2024, в якому вказано, що нормативно-допустима вага транспортного засобу 40 тонн, фактична вага 58,9 тонн, осьові навантаження нормативно допустимі - 23 тонни та 38 тонн, фактичні - 32,2 тонни та 58,9 тонн відповідно (а.с. 63).
За результатами проведення перевірки складено акт № АР078321 від 06.11.2024, відповідно до змісту якого встановлено наявність порушення статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», зокрема абзацу 32.1 перевезення вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтею 48 цього Закону, абзацу 172.1 - перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм понад 30 відсотків подільного вантажу на 40% та 55% згідно чеку зважування номер 406, талон 26. Зазначено, що у водія відсутні документи на вантаж, посвідчення водія відповідної категорії. В графі «водій» зазначено « ОСОБА_2 », в графі «документ, що посвідчує особу водія» зазначено «відсутня» (а.с. 62).
На основі даного акту та інших матеріалів посадовими особами Відділу державного нагляду (контролю) в Івано-Франківській області Державної служби України з безпеки на транспорті призначено розгляд даної справи на 02.01.2025 в приміщенні відділу (а.с. 66). Про проведення розгляду позивача повідомлено листом № 107698/627/24-24 від 03.12.2024, який було надіслано позивачу рекомендованим листом № 0600989777901 з повідомленням про вручення № 0690085520071, яке 26.12.2024 було вручено позивачу особисто (а.с. 67).
02.01.2025 за результатами розгляду даної справи виконуючим обов'язки начальника Відділу державного нагляду (контролю) в Івано-Франківській області Державної служби України з безпеки на транспорті Самар К.В. винесено постанову № 094002 про застосування адміністративно-господарського штрафу, відповідно до змісту якої на ФОП ОСОБА_1 накладено адміністративно-господарський штраф у розмірі 17000 грн за вчинене порушення, а саме відсутність на момент проведення перевірки документів, визначених ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», а саме: товарно-транспортної накладної та посвідчення водія відповідної категорії, відповідно до абзацу 3 частини 1 статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» (а.с. 69) та постанову № 094005 про застосування адміністративно-господарського штрафу, відповідно до змісту якої на ФОП ОСОБА_1 накладено адміністративно-господарський штраф у розмірі 51000 грн за вчинене порушення, а саме перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм понад 30% при перевезенні неподільного вантажу без відповідного дозволу або подільного вантажу, відповідно до абзацу 17 частини 1 статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» (а.с. 68).
Дані постанови були направлені позивачу листом № 587/3.6/24-25 від 03.01.2025 (а.с. 70), який було надіслано позивачу рекомендованим листом № 0600999944369 з повідомленням про вручення № 0690090358215, яке 25.01.2025 було вручено позивачу особисто (а.с. 71).
Вважаючи дії відповідача щодо накладення адміністративно-господарських штрафів протиправними, з метою скасувати відповідних постанов, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд встановив таке.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначає Закон України "Про автомобільний транспорт" від 05 квітня 2001 року № 2344-III (надалі, також - Закон № 2344-III).
Відповідно до частини 12 статті 6 Закону № 2344-III державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України.
В силу частини 7 статті 6 Закону № 2344-III центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, здійснює, серед інших: державний нагляд і контроль за дотриманням автомобільними перевізниками вимог законодавства, норм на автомобільному транспорті; контроль за здійсненням міжнародних перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом у пунктах видачі дозволів автомобільним перевізникам України.
Приписами частини 14 статті 6 Закону № 2344-III визначено, що державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі).
Статтею 6 Закону № 2344-ІІІ передбачено, що державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі).
Державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України.
Процедуру проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі) щодо додержання автомобільними перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт регулює положення Порядку проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі), затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 № 1567 (надалі, також - Порядок № 1567).
Відповідно до пункту 4 Порядку № 1567, рейдові перевірки (перевірки на дорозі) на автомобільному транспорті проводяться посадовими особами Укртрансбезпеки та її територіальних органів (далі - посадові особи) у форменому одязі, які мають відповідне службове посвідчення, направлення на рейдову перевірку (перевірку на дорозі) згідно з додатком 1-1, сигнальний диск (жезл) та індивідуальну печатку.
Відповідно до пункту 12 Порядку № 1567, рейдова перевірка (перевірка на дорозі) здійснюється на підставі щотижневого графіка.
Відповідно до пункту 19 Порядку № 1567, рейдова перевірка (перевірка на дорозі) проводиться у строк, зазначений у направленні на перевірку.
Суд зазначає, що підстави проведення рейдових перевірок позивачем не оспорюються.
Згідно з пунктом 21 Порядку № 1567, у разі виявлення в ході рейдової перевірки (перевірки на дорозі) транспортного засобу порушення законодавства про автомобільний транспорт посадовою особою (особами), що провела перевірку, складається акт за формою згідно з додатком 3.
Відповідно до пункту 25 Порядку № 1567, справа про порушення розглядається в територіальному органі Укртрансбезпеки за місцезнаходженням автомобільного перевізника або за місцем виявлення порушення (за письмовою заявою уповноваженої особи автомобільного перевізника) не пізніше ніж протягом двох місяців з дня його виявлення.
Пунктом 26 Порядку № 1567, передбачено, що справа про порушення розглядається у присутності уповноваженої особи автомобільного перевізника. Про час і місце розгляду справи про порушення уповноважена особа автомобільного перевізника повідомляється під розписку чи рекомендованим листом із повідомленням або надсиланням на офіційну електронну адресу (за наявності).
У разі неявки уповноваженої особи автомобільного перевізника справа про порушення розглядається без її участі.
Відповідно до пункту 27 Порядку № 1567, за наявності підстав керівник територіального органу Укртрансбезпеки або його заступник виносить постанову про застосування адміністративно-господарських штрафів, яка оформляється згідно з додатком 5.
Виходячи з аналізу положень Порядку № 1567 предметом рейдової перевірки є питання технічного стану та оснащеності транспортного засобу, комплектності документів на здійснення перевезення, дотримання маршруту руху або розкладу руху, додержання правил надання послуг з перевезення в частині наявності перевізних документів і безпеки перевезень тощо.
Відповідно до статті 18 Закону № 2344-ІІІ з метою організації безпечної праці та ефективного контролю за роботою водіїв транспортних засобів автомобільні перевізники зобов'язані:
організовувати роботу водіїв транспортних засобів, режими їх праці та відпочинку відповідно до вимог законодавства України;
здійснювати заходи, спрямовані на забезпечення безпеки дорожнього руху;
забезпечувати виконання вимог законодавства з питань охорони праці;
здійснювати організацію та контроль за своєчасним проходженням водіями медичного огляду, забезпечувати їх санітарно-побутовими приміщеннями й обладнанням.
Контроль за роботою водіїв транспортних засобів має забезпечувати належне виконання покладених на них обов'язків і включає організацію перевірок режимів їх праці та відпочинку, а також виконання водіями транспортних засобів вимог цього Закону та законодавства про працю.
Положення щодо режимів праці та відпочинку водіїв транспортних засобів визначається законодавством.
Отже, в розумінні зазначеної норми контроль за роботою водіїв повинен здійснюватися роботодавцем незалежно від протяжності маршрутів, а також від виду перевезення внутрішнього чи міжнародного.
Згідно з частинами 1-2 статті 48 Закону № 2344-III, автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.
Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є:
для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством;
для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.
Отже, положення наведеної норми закону мають частково бланкетний характер, адже замість викладення у тексті цієї норми вичерпного переліку усіх необхідних документів, законодавець вдався до застосування юридичної конструкції "інші документи, передбачені законодавством".
Суд вказує, що перелік документів згідно статті 39 Закону України "Про автомобільний транспорт" не є вичерпним.
Щодо доводів та аргументів сторін, про пред'явлення водієм ОСОБА_2 водійського посвідчення через Портал Дія, суд звертає увагу на наступне.
Відповідно до пункту 2 Положення про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.05.1993 № 340 (надалі, також - Положення № 340), особи допускаються до керування транспортними засобами за наявності у них національного посвідчення водія України на право керування транспортними засобами відповідної категорії (далі - посвідчення водія), крім випадків встановлення особам тимчасового обмеження у праві керування транспортними засобами.
Посвідчення водія є документом, що посвідчує особу та її спеціальний статус у частині підтвердження права його власника на керування транспортними засобами.
Особа має лише одне посвідчення водія, що підтверджує її право на керування транспортними засобами діючих категорій, зазначених у ньому.
Посвідчення водія відповідної категорії дійсне протягом 30 років з дати його видачі, крім посвідчення водія, що видане особі вперше.
Посвідчення водія, видане особі вперше, дійсне протягом двох років з дня його видачі з обмеженим правом керування транспортним засобом.
Посвідченням водія, виданим вперше, є документ, що підтверджує право його власника на керування транспортним засобом, оформлений та виданий засобами Єдиного державного реєстру єдиної інформаційної системи МВС (далі - Єдиний державний реєстр МВС) і виготовлений на бланку та/або в електронній формі, після проходження особою, яка раніше не мала посвідчення водія, медичного огляду в порядку, встановленому МОЗ, а також підготовки відповідно до планів і програм та після складення теоретичного і практичного іспитів в уповноважених підрозділах територіальних органів з надання сервісних послуг МВС - територіальних сервісних центрах МВС (далі - територіальні сервісні центри МВС).
Згідно з пунктом 3 Положення № 340, транспортні засоби, керування якими дозволяється за наявності посвідчення водія, залежно від їх типів і призначення поділяються на категорії: А1 - мопеди, моторолери та інші двоколісні (триколісні) транспортні засоби, які мають двигун з робочим об'ємом до 50 куб. сантиметрів або електродвигун потужністю до 4 кВт; А - мотоцикли, у тому числі з боковим причепом, та інші двоколісні транспортні засоби, які мають двигун з робочим об'ємом 50 куб. сантиметрів і більше або електродвигун потужністю 4 кВт і більше; В1 - квадро- і трицикли, мотоколяски та інші триколісні (чотириколісні) транспортні засоби, дозволена максимальна маса яких не перевищує 400 кілограмів; В - автомобілі, дозволена максимальна маса яких не перевищує 3500 кілограмів (7700 фунтів), а кількість сидячих місць, крім сидіння водія, - восьми; С1 - призначені для перевезення вантажів автомобілі, дозволена максимальна маса яких становить від 3500 до 7500 кілограмів (від 7700 до 16500 фунтів); С - призначені для перевезення вантажів автомобілі, дозволена максимальна маса яких перевищує 7500 кілограмів (16500 фунтів); D1 - призначені для перевезення пасажирів автобуси, в яких кількість місць для сидіння, крім сидіння водія, не перевищує 16; D - призначені для перевезення пасажирів автобуси, в яких кількість місць для сидіння, крім сидіння водія, більше 16; ВЕ, С1Е, СЕ, D1E, DE - состави транспортних засобів з тягачем категорії В, С1, С, D1 або D, яким водій має право керувати, але який не належить до зазначених категорій составів транспортних засобів; Т - трамваї та тролейбуси.
За правилами пункту 5 Положення № 340, водіям транспортних засобів категорій В, С1, С, D1 і D дозволяється керувати такими засобами також з причепом, дозволена максимальна маса якого не перевищує 750 кілограмів. При цьому водіям транспортних засобів категорії В дозволяється керувати такими засобами з причепом, дозволена максимальна маса якого перевищує 750 кілограмів, але не перевищує маси автомобіля без навантаження, і загальна дозволена максимальна маса такого транспортного засобу і причепа не перевищує 3500 кілограмів. До керування транспортними засобами категорій В, С1, С, D1 і D з причепами, повна маса яких становить більш як 750 кілограмів і загальна дозволена максимальна маса такого транспортного засобу і причепа перевищує 3500 кілограмів, а також зчепленими автобусами допускаються водії, які мають право на керування транспортними засобами категорій BE, С1Е, СЕ, D1E і DE.
Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження зразків бланків і технічних описів бланків національного та міжнародного посвідчень водія, свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, тимчасового реєстраційного талона транспортного засобу, свідоцтва про реєстрацію великотоннажного або іншого технологічного транспортного засобу та зразка розпізнавального автомобільного знака України та внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України» від 16.09.2020 №844 (далі постанова №844) установлено, що електронне посвідчення водія та електронне свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, передбачені постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку формування та перевірки електронного посвідчення водія, електронного свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, їх електронних копій» від 29.12.2021 №1453 (далі постанова №1453), які сформовані засобами Єдиного державного вебпорталу електронних послуг, у тому числі з використанням його мобільного додатка, є електронним відображенням інформації, що міститься в Єдиному державному реєстрі МВС або Єдиному державному реєстрі транспортних засобів.
Додатком 1 Постанови Кабінету Міністрів України № 844 «Про затвердження зразків бланків і технічних описів бланків національного та міжнародного посвідчень водія, свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, тимчасового реєстраційного талона транспортного засобу, свідоцтва про реєстрацію великотоннажного або іншого технологічного транспортного засобу та зразка розпізнавального автомобільного знака України та внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України» визначено зразок національного посвідчення водія, а додатком 2 технічний опис бланка національного посвідчення водія. Так, бланк національного посвідчення водія має вигляд пластикової картки типу ID-1 з імплантованим захисним елементом.
Відповідно до пунктів 4-6, 8 Постанови Кабінету Міністрів України № 1453 Порядку формування та перевірки електронного посвідчення водія, електронного свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, їх електронних копій (надалі, також - Порядок № 1453), особа, яка в установленому законодавством порядку отримала національне посвідчення водія, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, виготовлені на бланку або в електронній формі, може використовувати електронне посвідчення водія, електронне свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу у визначених законом випадках.
Для формування та використання електронного посвідчення водія, електронного свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу особі необхідно встановити мобільний додаток Порталу Дія (Дія) на електронний пристрій, критерії якого підтримують використання такого додатка (далі - електронний пристрій), підключений до Інтернету, та пройти електронну ідентифікацію та автентифікацію.
Електронне посвідчення водія, електронне свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу формуються та відображаються автоматично засобами Порталу Дія за наявності підключення електронного пристрою до Інтернету, працездатності встановленого мобільного додатка Порталу Дія (Дія) та наявної електронної інформаційної взаємодії Порталу Дія та Реєстру МВС шляхом використання наявної в Реєстрі МВС, Реєстрі транспортних засобів інформації, зазначеної у пунктах 9 і 10 цього Порядку.
Сформоване електронне посвідчення водія, електронне свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу разом з унікальним електронним ідентифікатором відображаються через мобільний додаток Порталу Дія (Дія).
Унікальний електронний ідентифікатор автоматично формується засобами Порталу Дія за наявності підключення електронного пристрою до Інтернету та працездатності мобільного додатка Порталу Дія (Дія). Сформований унікальний електронний ідентифікатор дійсний протягом трьох хвилин з моменту формування.
Електронне посвідчення водія, електронне свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу є дійсними лише за наявності унікального електронного ідентифікатора та не можуть використовуватися без нього.
Електронне посвідчення водія та електронне свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу пред'являються особою замість та без додаткового пред'явлення національного посвідчення водія, свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, виготовлених на бланку.
Застосування штрафу у спірних правовідносинах поставлене у залежність від наявності/відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтею 48 Закону України «Про автомобільний транспорт».
Відповідальність перевізників за порушення законодавства про автомобільний транспорт установлена, зокрема абзацом 3 частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» яким передбачено, що за перевезення вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарський штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
За приписами статті 6 Закону № 2344-ІІІ під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі) посадові особи контролюючого органу мають право, зокрема, використовувати засоби фото- і відеофіксації процесу перевірки, у тому числі в автоматичному режимі, а також здійснювати опитування водія чи пасажирів про обставини вчинення адміністративного правопорушення, свідками якого вони були або могли бути.
Згідно з пунктом 16 Порядку № 1567 під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі) можливе, зокрема: використання засобів фото- і відеофіксації процесу перевірки, у тому числі в автоматичному режимі.
Наведене свідчить, що одним із доказів вчинення порушень під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі) є відеозапис процесу перевірки.
Наказом Міністерства інфраструктури України від 09.08.2022 № 590 затверджено Порядок застосування засобів фото- і відеофіксації посадовими особами Державної служби України з безпеки на транспорті (надалі, також - Порядок № 590), який регулює застосування, зберігання, видачу, приймання (повернення) засобів фото- і відеофіксації, доступу до фото- і відеозаписів посадовими особами Укртрансбезпеки під час здійснення їхніх повноважень, а також зберігання, видалення та використання інформації, отриманої за допомогою засобів фото- і відеофіксації.
Відповідно до пункту 3 Порядку № 590 застосування засобів фото- і відеофіксації посадовими особами Укртрансбезпеки здійснюється, зокрема під час планових, позапланових та рейдових перевірок (перевірок на дорозі).
Посадова особа Укртрансбезпеки зобов'язана вмикати портативний відеореєстратор під час рейдових перевірок (перевірок на дорозі): зупинення транспортного засобу, процесів виявлення та фіксування порушень, спілкування з фізичними особами. Посадова особа Укртрансбезпеки, яка застосовує портативний відеореєстратор інформує осіб, відносно яких проводиться фото- і відеофіксація (пункти 5, 6 Порядку № 590).
Статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам'яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).
Позивачем до позовної заяви долучено CD-диск із записаним на ньому процесом відеофіксації процесу перевірки його транспортного засобу.
Дослідивши відеодокази процесу перевірки суд встановив наступне:
На відеозаписі, файл якого має назву « 20241106115831MEDIA_ID0398» приблизно о 12:00 посадова особа відповідача, яка проводила відеофіксацію на пропозицію водія показати посвідчення в телефоні, зазначає, що «таке не проходить, …, Дія Законом України «Про автомобільний транспорт» не передбачена та не є документом».
На відеозаписі, файл якого має назву « 20241106132034MEDIA_ID0398» приблизно о 13:21 посадова особа відповідача, яка проводила відеофіксацію зазначає, що «Дія, це не документ». Натомість працівник патрульної поліції, який був присутній при проведенні перевірки, перевіряючи пред'явлене водієм ОСОБА_2 у його мобільному телефоні посвідчення, звертається до іншого працівника з проханням «перевірити по базі», зазначаючи номер документа «Володимир, Андрій, Едуард, 399047». Позивачем до матеріалів справи долучено копію посвідчення водія ОСОБА_2 , серія НОМЕР_2 . Таким чином, в суду є підстави для висновку про те, що працівником патрульної поліції було перевірено посвідчення водія ОСОБА_2 , а названі імена стосуються транслітерації букв, зазначених у посвідчені.
Судом встановлено, що в акті про проведення перевірки № АР078321 зазначено, що посвідчення водія відповідної категорії у ОСОБА_2 відсутнє. Однак, як встановлено судом з відеозаписів проведення перевірки транспортного засобу ОСОБА_1 , посадова особа ОСОБА_3 , не здійснив належну перевірку наявності у водія ОСОБА_2 посвідчення водія відповідної категорії, відмовившись перевірити на наявність та відповідність категорії посвідчення водія, яке було наявне у ОСОБА_2 у додатку «Дія». Суд критично ставиться до висловлювань посадової особи, що водійське електронне посвідчення, сформоване через вебпортал «Дія», оскільки можливість використання електронного посвідчення водія прямо дозволена нормами Постанови КМУ № 1453. Щодо аргументів посадової особи, про те, що норми Закону України «Про автомобільний транспорт» не передбачають можливості використання посвідчення водія у електронній формі, то суд звертає увагу, що нормами Закону також не передбачено вимоги пред'явлення документів саме у паперовій формі, тому використання посвідчення водія у електронній формі, з використанням Порталу Дія, є правомірним. Беручи до уваги те, що наявність у ОСОБА_2 водійського посвідчення була перевірена працівниками патрульної поліції та беручи до уваги той факт, що посадова особа відповідача відмовилася провести перевірку даного документа з використанням Порталу Дія, суд робить висновок про обґрунтованість аргументів позивача у цій частині.
Щодо непред'явлення товарно-транспортної накладної та доводи сторін щодо можливості використання фотокопії такої накладної суд звертає увагу сторін на наступне.
Відповідно до статті 1 № 2344-ІІІ, автомобільний перевізник - це фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.
Відповідно до статті 1 Закону № 2344-ІІІ, товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу (крім фізичних осіб, які здійснюють перевезення вантажу за рахунок власних коштів та для власних потреб) документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, який складається у паперовій та/або електронній формі та містить обов'язкові реквізити, передбачені цим Законом та правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом.
Статтею 49 Закону № 2344-ІІІ встановлено, що водій транспортного засобу зобов'язаний, зокрема, мати при собі та передавати для перевірки уповноваженим на те посадовим особам документи, передбачені законодавством, для здійснення зазначених перевезень.
Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є:
для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством;
для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.
При оформленні товарно-транспортної накладної вантажовідправник зазначає такі обов'язкові реквізити:
дата і місце складання;
вантажовідправник (повне найменування (прізвище, ім'я, по батькові), код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер, реєстраційний номер облікової картки платника податків чи серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті);
автомобільний перевізник (повне найменування (прізвище, ім'я, по батькові), код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер, реєстраційний номер облікової картки платника податків або серію та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті), прізвище, ім'я, по батькові водія та номер його посвідчення;
вантажоодержувач (повне найменування (прізвище, ім'я, по батькові), код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер, реєстраційний номер облікової картки платника податків чи серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті);
транспортний засіб (марка, модель, тип, реєстраційний номер автомобіля, причепа/напівпричепа), його параметри із зазначенням довжини, ширини, висоти, загальної ваги, у тому числі з вантажем, та маси брутто;
пункти завантаження і розвантаження.
За змістом п.п. 11.1, 11.3, 11.4, 11.5 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.1997 (надалі, також - Правила № 363), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 за №128/2568, основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, форму якої наведено в додатку 7 до цих Правил.
Товарно-транспортну накладну суб'єкт господарювання може оформлювати без дотримання форми, наведеної в додатку 7 до цих Правил, за умови наявності в ній інформації про назву документа, дату і місце його складання, найменування (прізвище, ім'я, по батькові) Перевізника та/або експедитора, замовника, вантажовідправника, вантажоодержувача, найменування та кількість вантажу, його основні характеристики та ознаки, які дають можливість однозначно ідентифікувати цей вантаж, автомобіль (марка, модель, тип, реєстраційний номер), причіп/напівпричіп (марка, модель, тип, реєстраційний номер), пункти навантаження та розвантаження із зазначенням повної адреси, посади, прізвища та підписів відповідальних осіб вантажовідправника, вантажоодержувача, водія та/або експедитора.
Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом виписує Замовник (вантажовідправник) у трьох примірниках.
Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі примірники товарно-транспортної накладної підписом.
Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її примірники.
У разі використання товарно-транспортної накладної у паперовій формі перший примірник товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - водій (експедитор) передає вантажоодержувачу, третій примірник, засвідчений підписом вантажоодержувача, передається Перевізнику.
Оформлення товарно-транспортної накладної в електронній формі (надалі, також - е-ТТН) здійснюється відповідно до абзацу четвертого цього пункту.
Е-ТТН підписується за допомогою електронного підпису (надалі, також - ЕП) водія та/або експедитора, відповідальних осіб вантажовідправника, вантажоодержувача.
Створення, відправлення, передавання, одержання, зберігання, оброблення, використання, знищення е-ТТН здійснюється відповідно до Законів України «Про електронні документи та електронний документообіг», «Про електронні довірчі послуги».
Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом виписує Замовник (вантажовідправник) у трьох примірниках (п. 11.3 Правил № 363).
Згідно з пунктом 11.5 Правил № 363 у разі використання товарно-транспортної накладної у паперовій формі перший примірник товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - водій (експедитор) передає вантажоодержувачу, третій примірник, засвідчений підписом вантажоодержувача, передається Перевізнику.
У разі використання е-ТТН Замовник (вантажовідправник) друкує, підписує і надає водію (експедитору Перевізника) в одному примірнику паперову копію е-ТТН, відповідно до вимог Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» для пред'явлення особам, уповноваженим здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху.
Водій (експедитор Перевізника) ставить свій підпис на паперовій копії е-ТТН про прийняття ним вантажу для перевезення.
Таким чином, суд дійшов висновку, що складення товарно-транспортної накладної у електронній формі не позбавляє водія обов'язку пред'являти під час проведення перевірки таку товарно-транспортну накладну у паперовій формі згідно з Правилами № 363.
Порядок реалізації експериментального проекту щодо впровадження електронного документообігу електронної товарно-транспортної накладної, затверджений наказом Мінінфраструктури від 07.05.2020 № 301 встановлює процедуру впровадження та умови функціонування електронного документообігу і реєстрації товарно-транспортної накладної в електронній формі (далі - е-ТТН) в системі електронного документообігу е-ТТН (далі - Система) та регулює відносини, що виникають під час реалізації експериментального проекту.
Так, Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо окремих питань здійснення габаритно-вагового контролю» від 03.06.2021 № 1534-IX впроваджено реєстр товарно-транспортних накладних.
Відповідно до зазначеного Закону реєстр товарно-транспортних накладних - спеціалізована електронна база даних, що містить інформацію про реєстрацію товарно-транспортних накладних в електронній та/або паперовій формі та використовується з метою здійснення державного контролю за перевезеннями вантажів транспортними засобами територією України. Держателем реєстру товарно-транспортних накладних є центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері автомобільного транспорту, який забезпечує його ведення та функціонування.
Електронна товарно-транспортна накладна мала стати обов'язковою з 01.08.2022 для всіх транспортних перевезень в Україні.
Метою проекту є поява єдиної центральної бази даних документів е-ТТН, що дозволить істотно спростити і пришвидшити логістичні процеси, а також дати єдиний метод контролю наявності таких документів зацікавленим сторонам у Міністерстві інфраструктури, ДСБТ та інших державних органах.
Основною ціллю проекту є забезпечення можливості реєстрації актуального стану e-ТТН незалежно від ролі (відправник, перевізник, отримувач) у центральній базі даних регулятора, а завданням е-ТТН є поступова повна заміна її паперової форми.
Однак у зв'язку із повномасштабним вторгненням Російської Федерації в Україну роботу над проектом було тимчасово призупинено. На сьогодні Порядок ведення та надання інформації з реєстру ТТМ знаходиться на стадії розробки, а е-ТТН знаходиться на стадії тестування.
Таким чином, використовуючи е-ТТН, водій зобов'язаний мати одну копію ТТН в паперовому вигляді, враховуючи, що органи Укртрансбезпеки технічно не обладнані для здійснення перевірки е-ТТН та відповідно не мають доступу до реєстру ТТН.
Таким чином, суд бере до уваги, що у водія на момент перевірки повинна бути та пред'являтись працівнику Укртрансбезпеки товаро-транспортна накладна саме у паперовій формі.
В обставинах даної справи, водій позивача при перевірці зазначив про неможливість пред'явлення накладної у паперовій формі, оскільки така наявна у нього тільки на телефоні (тобто в електронній фотокопії паперового документа), що підтверджується відповіддю водія на питання посадової особи відповідача під час вручення матеріалів перевірки. Зокрема на відеозаписі, файл якого має назву « 20241106141951MEDIA_ID0398» приблизно о 14:20 посадова особа відповідача, яка проводила відеофіксацію запитує водія, чи «документи на вантаж є тільки на телефоні», на що водій відповів: «Так». Суд звертає увагу позивача, що відповідно до норм Правил № 363, водій, повинен мати при собі друкований варіант товарно-транспортної накладної, яка відповідно до Правил № 363 складається саме у трьох примірниках, один з яких передається перевізнику, який у випадку перевірки, повинен пред'являтися посадовим особам Укртрансбезпеки. Крім того, варто зазначити, що у водія існує обов'язок поставити свій підпис на паперовій накладній про прийняття ним вантажу, однак у даній ситуації, водієм такий обов'язок не було виконано, у зв'язку з відсутністю такої накладної у паперовій формі. Надана позивачем накладна до матеріалів справи також не містить відмітки водія, про прийняття ним відповідного вантажу.
Таким чином, на момент проведення перевірки, у водія були відсутні передбачені статтею 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» документи, а саме товарно-транспортна накладна, у формі, визначеній Правилами № 363, у зв'язку з чим дії відповідача, щодо притягнення позивача до відповідальності за абзацом 3 частини 1 статті 60 Закону № 2344-ІІІ, є правомірними.
Щодо надання товарно-транспортної накладної в паперовій формі з матеріалами позову, суд зазначає, що підставою відповідальності автомобільного перевізника гідно абзацу 3 частини 1 статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» є саме відсутність документів на час проведення перевірки. Тобто, законодавець не пов'язує відповідальність із фактичним існуванням такого документа, а встановлює обов'язковість його наявності у водія саме на момент проведення перевірки.
З приводу аргументів позивача про те, що перевезення ним здійснювалося власним транспортним засобом для власних потреб, слід звернути увагу на наступне.
Верховний Суд у постанові від 19.10.2023 року у справі № 640/27759/21, з-поміж іншого зазначив, що в цьому контексті основну інформацію для притягнення особи до відповідальності, а також для можливого наступного оскарження особою дій Укртрансбезпеки, несуть саме ті документи, які особа (водій транспортного засобу або інша компетентна особа автомобільного перевізника) подає контролюючому органу в момент виявлення порушення та/або під час безпосереднього розгляду питання про притягнення до адміністративної відповідальності.
Відповідно до даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 , основним видом діяльності згідно з ЄДРПОУ є вантажний автомобільний транспорт (код 49.41), перебуває на податковому обліку в органах ДПС України.
Таким чином, основним видом діяльності позивача є діяльність щодо надання послуг перевезення автомобільним транспортом.
Суд бере до уваги той факт, що позивачем не було надано водію, а водієм не було надано під час перевірки товарно-транспортну накладну у встановленій законом формі для перевірки посадовими особами відповідача. Таким чином, у посадових осіб відповідача були відсутні підстави для висновку про здійснення перевезення водієм ОСОБА_2 вантажу на транспортному засобі, який належить на праві власності ОСОБА_1 для його власних потреб, а не в якості надання послуг. Щодо наданої суду накладної № 91 від 06.11.2024 суд зазначає, що така накладна не була надана відповідачу ні під час проведення перевірки транспортного засобу позивача, ані під час розгляду адміністративної справи, про розгляд якої позивач був завчасно повідомлений. З огляду на це, у відповідача не було документально підтверджених підстав вважати, що перевезення здійснюється для власних потреб позивача.
Верховний Суд у постанові від 19.10.2023 року у справі № 640/27759/21, з-поміж іншого зазначив, що в цьому контексті основну інформацію для притягнення особи до відповідальності, а також для можливого наступного оскарження особою дій Укртрансбезпеки, несуть саме ті документи, які особа (водій транспортного засобу або інша компетентна особа автомобільного перевізника) подає контролюючому органу в момент виявлення порушення та/або під час безпосереднього розгляду питання про притягнення до адміністративної відповідальності. Водночас, надані відповідачу документи не дають підстав для скасування постанови про притягнення позивача до адміністративної відповідальності.
У постанові від 22.02.2023 у справі № 240/22448/20 Верховний Суд, вирішуючи питання щодо визначення належного суб'єкта, відповідального за порушення законодавства про автомобільний транспорт зауважував на тому, що відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт, передбачена статтею 60 Закону № 2344-III, застосовується до автомобільних перевізників, а не до власників/користувачів транспортного засобу, яким перевозиться вантаж. При цьому, автомобільний перевізник не може визначатися тільки на підставі реєстраційних документів на транспортний засіб (адже такі дані не завжди можуть збігатися) або зі слів водія.
Аналогічні висновки за схожих обставин справи викладені Верховним Судом у постанові від 12.10.2023 у справі № 280/3520/22.
Тобто, положення статті 60 Закону № 2344-III не можуть бути застосовані до особи, яка не є учасником правовідносин, щодо яких компетентним органом проводиться перевірка дотримання законодавства про автомобільний транспорт (постанова Верховного Суду від 07.12.2023 у справі № 620/18215/21).
При цьому, на підставі самих лише реєстраційних документів на транспортний засіб не визначити суб'єкта, який має нести відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт. Ці вихідні дані орган контролю отримує на місці перевірки, тоді як постанова про застосування адміністративно-господарського штрафу виноситься за результатами розгляду справи в територіальному органі Укртрансбезпеки і саме під час її розгляду і має бути встановлений суб'єкт (особа порушника), який в розумінні частини 1 статті 60 Закону № 2344-III має нести відповідальність за порушення вимог цього Закону.
Суд враховує дану правову позицію, та з цього приводу звертає увагу на таке. В ході проведення перевірки встановлено, що транспортний засіб, який перевірявся, належить на праві власності позивачу, що підтверджено свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 . Водночас, даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань встановлено, що ФОП ОСОБА_1 здійснює підприємницьку діяльність, основним КВЕД є КВЕД 49.41. При цьому, відповідно до КВЕД-2010: Клас 49.41 включає: усі види перевезень вантажним автомобільним транспортом: перевезення лісоматеріалів: перевезення великогабаритних вантажів; рефрижераторні перевезення; перевезення великовагових вантажів; перевезення непакованих вантажів (навалом або наливом), включаючи перевезення автоцистернами, у т.ч. збирання молока на фермах; перевезення автомобілів: перевезення відходів і брухту без діяльності щодо їх збирання або утилізації. Цей клас також включає: оренди вантажних автомобілів з водієм; вантажні перевезення транспортними засобами з використанням людської або тваринної сили; надання послуг водія без власного вантажного автотранспортного засобу. Інших документів позивачем ані під час проведення перевірки, ані в ході розгляду адміністративної справи не було надано. Про розгляд адміністративної справи позивач був повідомлений завчасно, однак жодних дій, щодо доведення факту здійснення ним перевезення для власних потреб ним вчинено не було. Таким чином, відповідач на момент прийняття оскаржуваного рішення не мав підстав для того, щоб не вважати ФОП ОСОБА_1 автомобільним перевізником, оскільки відомостей про відправника вантажу та його вантажоодержувача не було надано відповідачу у визначеній Правилами № 363 формі.
З приводу перевищення габаритно-вагових меж, суд зазначає наступне.
Порядок здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні, затверджено постановою Кабінету Міністрів України № 879 від 27 червня 2007 року «Про заходи щодо збереження автомобільних доріг загального користування» (надалі, також - Порядок № 879).
Пунктом 1 Порядку № 879 визначено, що цей Порядок визначає механізм здійснення габаритно-вагового контролю великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, що використовуються на автомобільних дорогах загального користування.
Відповідно до пункту 3 Порядку № 879 габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування здійснюється Укртрансбезпекою, її територіальними органами та уповноваженими підрозділами Національної поліції.
Згідно з підпунктами 3, 4 пункту 2 Порядку № 879 габаритно-ваговий контроль - контроль за проїздом великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування, який включає перевірку відповідності габаритно-вагових параметрів таких транспортних засобів установленим законодавством параметрам і нормам, наявності дозволу на рух за визначеними маршрутами, а також дотримання визначених у дозволі умов та режиму руху транспортних засобів.
Великовагові та великогабаритні транспортні засоби - це транспортні засоби, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні навантаження на вісь (осі) та загальна маса або габарити яких перевищують один з параметрів, що зазначені у пункті 22.5 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306.
Згідно з підпунктом 6 пункту 2 Порядку № 879 вимірювальне і зважувальне обладнання - технічні засоби, які застосовуються під час визначення габаритно-вагових параметрів транспортних засобів і мають нормовані метрологічні характеристики.
За змістом пункту 6 Порядку № 879 габаритно-ваговий контроль, крім документального, здійснюється виключно в пунктах габаритно-вагового контролю посадовими особами та/або працівниками відповідних органів.
Як визначено пунктом 11 Порядку № 879 місце та режим роботи пересувного пункту встановлюється Укртрансбезпекою за погодженням з уповноваженим підрозділом Національної поліції.
На підставі пункту 12 Порядку № 879 вимірювальне і зважувальне обладнання для здійснення габаритно-вагового контролю повинне утримуватись у робочому стані; періодично проводиться повірка (метрологічна атестація) такого обладнання з подальшим клеймуванням (пломбуванням) та видачею відповідного свідоцтва спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері метрології.
Згідно з пунктом 13 Порядку № 879 під час здійснення габаритно-вагового контролю не допускається використання вимірювального і зважувального обладнання, періодична повірка (метрологічна атестація) якого не проведена, а також обладнання, що перебуває у несправному стані.
Відповідно до пункту 20 Порядку № 879 за результатами габаритно-вагового контролю посадові особи та/або працівники Укртрансбезпеки або її територіальних органів визначають належність транспортного засобу до великовагових та/або великогабаритних.
Пунктом 22 Порядку № 879 визначено, що у разі виявлення на стаціонарних або пересувних чи автоматичних зважувальних пунктах порушення правил проїзду великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів такий транспортний засіб тимчасово затримується згідно із статтею 265-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Відповідно до пункту 23 Порядку № 879 власник великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу або уповноважена ним особа має право привести габаритно-вагові параметри транспортного засобу у відповідність з установленими нормативами шляхом часткового розвантаження, перевантаження на інший транспортний засіб або у будь-який інший спосіб.
Згідно з пунктом 24 Порядку № 879 після приведення габаритно-вагових параметрів транспортного засобу у відповідність з установленими нормативами і внесення плати за проїзд такий засіб спрямовується для здійснення повторного габаритно-вагового контролю. Якщо під час здійснення повторного габаритно-вагового контролю фактів перевищення габаритно-вагових параметрів не виявлено, транспортний засіб може продовжити подальший рух.
Матеріалами справи підтверджується, що перевірка відповідності габаритно-вагових параметрів транспортних засобі позивача установленим законодавством параметрам і нормам, проводилася відповідно до отриманого направлення та затвердженого графіку старшим інспектором та оператором вагового комплексу Укртрансбезпеки про що зазначено в Акті та довідці про результати здійснення габаритно-вагового контролю. Вказані акт та довідка підписані водієм та посадовими особами відповідача, що проводили перевірку. Факт перевищення транспортними засобами позивача вагових обмежень підтверджується долученими до матеріалів справи талонами.
Зважування транспортних засобів здійснювалося за допомогою приладу автоматичного для зважування дорожніх транспортних засобів у русі та вимірювання навантажень на вісь номер 406, який вказано у надрукованому чеку (а.с. 65). Відповідно до наданого відповідачем свідоцтва про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки № ПМ053811724 встановлено, що прилад автоматичний для зважування дорожніх транспортних засобів у русі та вимірювання навантаження на вісь 030T-AS2-PWIA № приладу 406, номер платформ № 805 та № 806. Виробник ESIT ELEKTRONIC SISTEMLERIMALAT ve TICARET LTD.STI, Туреччина. Відповідно до свідоцтва, остання повірка ваг була здійснена 08.10.2024 року (чинне до 07.10.2025 р.). Відповідно до даних свідоцтва, діапазон зважування становить: максимум - 30000 кг, мінімум - 500 кг.
З приводу аргументів позивача, що в талоні про зважування зазначений інший час, ніж той, коли відбувалося зважування, суд звертає увагу на наступне. Відповідно до даних талону № 26, дата зважування - 06.11.2024, час зважування - 14:29, режим зважування - динамічний, номер - НОМЕР_1 . На відеозаписі, файл якого має назву « 20241106132948MEDIA_ID0398» приблизно о 13:29 посадова особа відповідача, яка проводила відеофіксацію вводила дані про транспортний засіб позивача до зважувального приладу. Тобто в контексті цього, суд констатує, що вказаний у талоні та фактичний час зважування відрізняються на 1 годину. Відповідно до пункту 1 Постанови Кабінету Міністрів України «Про порядок обчислення часу на території України» № 509 від 13.05.1996 року, запроваджено на території України такий порядок обчислення часу: час другого часового поясу (київський час) з переведенням щорічно годинникової стрілки в останню неділю березня о 3 годині на 1 годину вперед та в останню неділю жовтня о 4 годині на 1 годину назад. Зважування відбувалося 06.11.2024, тобто після переведення годинників на одну годину назад. Суд враховує доводи відповідача про те, що не було змінено час на пристрої для зважування. Також суд звертає увагу позивача, що зазначення іншої години у контрольному талоні зважування не свідчить про помилковість інших відомостей, вказаних у такому, оскільки час є фактично відповідним фактичним обставинам, з відмінністю тривалістю 1 година. Таким чином, вказані у талоні відомості з огляду на невідповідність часу проведення зважування слід вважати належними.
Водночас, суд вважає за необхідне звернути увагу на таке. Як встановлено відповідачем та підтверджується наданими матеріалами, зокрема талоном зважування № 26, довідкою про результати здійснення габаритно-вагового контролю № 0009482 від 06.11.2024 та актом про перевищення транспортним засобом нормативно-вагових параметрів № 048877 від 06.11.2024, фактична вага транспортного засобу позивача становить 58,900 тонн, навантаження на осі у тоннах становить: на 1 вісь - 12,650, на 2 вісь - 14,050, на 3 вісь - 16,650, на 4 вісь - 15,550. Проте, як зазначено у свідоцтві про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки № ПМ053811724, діапазон зважування становить: максимум - 30000 кг, мінімум - 500 кг. Загальновідомим є факт, що одна тонна дорівнює 1000 кг. Таким чином, розділивши зазначену у свідоцтві максимальну масу на одиницю вимірювання, можна встановити, що максимальний діапазон зважування приладу, яким проводилося зважування становить 30 тонн. Суд звертає увагу, що така невідповідність параметрів використовуваного приладу та маси транспортного засобу не дає можливості зробити висновок про їх достовірність, оскільки фактично визначена приладом маса транспортного засобу (у разі коректного її встановлення даним пристроєм) виходить за технічні межі, закладені у вимірювальному пристрої. Суд звертає увагу відповідача, що використовуваний ним пристрій для визначення маси транспортного засобу не дозволив би здійснити зважування транспортного засобу у нормативно допустимих межах 38 тонн, визначених пунктом 22.5 Правил дорожнього руху, так як свідоцтво про повірку зважувального пристрою свідчить про придатність зважувального пристрою при проведенні зважування у межах від 500 кг до 30 тонн. Вихід за такі межі не може бути взятий судом до уваги, оскільки коректність визначених приладом значень маси транспортного засобу, поза межами його граничних значень, не є належним доказом. З огляду на це, у відповідача відсутні належні докази того, що вага транспортного засобу становить саме 58,9 тонн. Суд звертає увагу відповідача, що ключовим, при встановленні факту можливості притягнення перевізника до автомобільної відповідальності, є факт перевищення масою чи габаритами транспортного засобу габаритно-вагових меж. Як зазначено в довідці № 0009482, габаритні межі у нормі. Натомість, маса, визначена у даному випадку не є достовірною, так як виходить за межі можливостей визначення маси зважувальним приладом. Таким чином, маса 58,9 тонн не є достовірною, а тому у відповідача відсутнє належним чином визначене значення маси транспорту, відповідно до якого можна було б обчислити, чи відповідає така маса нормативно визначеній, та, у разі перевищення - відсоток перевищення габаритно-вагових меж.
Таким чином, постанова про накладення на Фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 адміністративно господарського штрафу за перевищення габаритно-вагових меж у сумі 51000 грн № 094005 від 02.01.2025 підлягає скасуванню, оскільки факт перевищення габаритно-вагових меж не підтверджено належними та достатніми доказами.
Щодо аргументів позивача про те, що відповідачем не проводилася безперервна відеофіксація процесу перевірки транспортного засобу позивача, суд звертає увагу на наступне.
Застосування, зберігання, видачу, приймання (повернення) засобів фото- і відеофіксації, доступу до фото- і відеозаписів посадовими особами Укртрансбезпеки під час здійснення їхніх повноважень, а також зберігання, видалення та використання інформації, отриманої за допомогою засобів фото- і відеофіксаці регулює Порядок застосування засобів фото- і відеофіксації посадовими особами Державної служби України з безпеки на транспорт, затверджений наказом Міністерства інфраструктури України 09 серпня 2022 року № 590.
Відповідно до пункту 3 Порядку № 590 застосування засобів фото- і відеофіксації посадовими особами Укртрансбезпеки здійснюється, зокрема під час планових, позапланових та рейдових перевірок (перевірок на дорозі).
Посадова особа Укртрансбезпеки зобов'язана вмикати портативний відеореєстратор під час рейдових перевірок (перевірок на дорозі): зупинення транспортного засобу, процесів виявлення та фіксування порушень, спілкування з фізичними особами. Посадова особа Укртрансбезпеки, яка застосовує портативний відеореєстратор інформує осіб, відносно яких проводиться фото- і відеофіксація (пункти 5, 6 Порядку № 590).
Суд звертає увагу позивача, що чинним законодавством не визначається необхідність фіксування посадовими особами Укртрансбезпеки процесу рейдової перевірки безперервно. Відповідно до висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 14.11.2024 у справі № 420/24932/23, не здійснення відеофіксації процесу перевірки жодним чином не спростовує факту вчинення порушення, оскільки порушення було зафіксоване уповноваженою особою Укртрансбезпеки в акті проведення перевірки.
Таким чином доводи позивача в цій частині суд відхиляє як такі, що не підтверджуються чинним нормативно-правовим регулюванням.
Щодо позовної вимоги про скасування постанови про накладення адміністративно-господарського штрафу № 094002 суд звертає увагу на таке. Як встановлено судом вище, дії відповідача щодо неврахування посвідчення водія ОСОБА_2 є неправомірними, та не відповідають чинному законодавству. Водночас, дії відповідача щодо вимоги пред'явлення товарно-транспортної накладної визнані судом правомірними, оскільки обставини справи не давали підстави для висновку про те, що перевезення здійснюється для власних потреб позивача. Суд зазначає, що оскаржувана постанова винесена за відсутність документів, а саме посвідчення водія та товарно-транспортної накладної. Оскільки судом визнано неправомірність дій в частині неврахування посвідчення водія, то накладення штрафу з цієї підстави є неправомірним. Водночас, абзац 3 пункту 1 статті 60 Закону № 2344-ІІІ передбачає відповідальність у вигляді штрафу за відсутність будь-якого документа, та розмір такого штрафу не залежить від того, які саме документи були відсутні. Зважаючи на те, що судом визнано неправомірною відсутність у позивача товарно-транспортної накладної на момент проведення перевірки у паперовій формі, то накладення штрафу з цієї підстави є правомірним. Суд звертає увагу, що недоведеність однієї з підстав накладення штрафу не може слугувати підставою для скасування постанови про накладення штрафу в цілому. Зважаючи на це, позовна вимога про скасування постанови № 094002 від 02.01.2025 задоволенню не підлягає.
Решта доводів та заперечень учасників справи, висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відображено принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових та службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
При цьому, згідно з частиною 4 статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини 2 цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Враховуючи вищевикладене, суд робить висновок про часткове обґрунтування заявлених позовних вимог, тому позов підлягає задоволенню частково.
Суд вказує, що задовольняючи позовні вимоги, суд користується повноваженнями, передбаченими частиною другою статті 9, 245 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: самостійно визначає формулювання резолютивної частини рішення суду, з метою її більш ефективного виконання та надання повного захисту правам позивача.
Частина 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Документально підтвердженими судовими витратами в даній справі є витрати позивача на сплату судового збору в розмірі 3028 грн згідно квитанції до платіжної інструкції на переказ готівки № 144 від 21.02.2025 (а.с. 22).
Відповідно до частини першої статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" встановлено, що прожитковий мінімум для працездатних осіб в розрахунку на місяць з 01.01.2025 складає 3028,00 гривень.
Частиною 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" встановлюються ставки судового збору, зокрема, відповідно підпункту 1 пункту 3 частини 3 статті 4 зазначеного Закону за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру, який подано фізичною особою або фізичною особою-підприємцем, ставка судового збору становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Так, вимоги про скасування постанов про застосування адміністративно-господарського штрафу є вимогами майнового характеру, оскільки ними фактично змінено майновий стан позивача. Позивачем у даному позові заявлено дві позовні вимоги майнового характеру.
1 відсоток від ціни позову за скасування постанов про накладення адміністративно-господарського штрафу становить 170 та 510 грн відповідно, що менше за нижню межу судового збору, який підлягає сплаті.
Таким чином, сума судового збору за подання даної позовної заяви становить 2422,40 грн за дві вимоги майнового характеру, по 1211,20 грн за кожну позовну вимогу майнового характеру, відповідно позивачем здійснено переплату судового збору.
Як наслідок, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті підлягає стягненню частина сплаченого судового збору в розмірі 1211,20 грн, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Інші витрати, питання про розподіл яких може бути вирішено судом, відсутні.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправною та скасувати постанову № 094005 від 02.01.2025 про застосування адміністративно-господарського штрафу до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 у сумі 51000 грн.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті (код ЄДРПОУ 39816845, вул. Антоновича, 51, м. Київ, 03150) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , АДРЕСА_1 ) судові витрати з оплати судового збору у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 (двадцять) копійок.
Копію рішення надіслати учасникам справи.
Відповідачу копію цього рішення надіслати через підсистему "Електронний суд".
Перебіг процесуальних строків, початок яких пов'язується з моментом вручення процесуального документа учаснику судового процесу в електронній формі, починається з наступного дня після доставлення документів до Електронного кабінету в розділ "Мої справи".
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
позивач - Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , АДРЕСА_1 );
відповідач - Державна служба України з безпеки на транспорті, в особі Відділу державного нагляду (контролю) в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 39816845, вул. Антоновича, 51, м. Київ, 03150).
Суддя Главач І.А.