07 листопада 2025 року Справа № 280/7201/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Артоуз О.О., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) представник ОСОБА_2 (адреса для листування: АДРЕСА_2 ; АДРЕСА_3 ) до Вознесенівського відділу у місті Запоріжжі УДМС у Запорізькій області (69035, Україна, Запорізька область, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 145В, ЄДРПОУ 37834773), третя особа яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Управління Державної міграційної служби в Запорізькій області (69057, Україна, Запорізька область, м. Запоріжжя, вул. Незалежної України, буд. 90, ЄДРПОУ 37834773) про визнання незаконним та скасування рішення про відмову у наданні дозволу на імміграцію в Україну,
18 серпня 2025 року до Запорізького окружного адміністративного суду засобами поштового зв'язку надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Вознесенівського відділу у місті Запоріжжі УДМС у Запорізькій області (далі - відповідач), третя особа яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Управління Державної міграційної служби в Запорізькій області, про визнання незаконним та скасування рішення про відмову у наданні дозволу на імміграцію в Україну, відповідно до якої позивач просить суд:
визнати протиправним та скасувати рішення Вознесенівського відділу у місті Запоріжжі Управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області про відмову у наданні дозволу на імміграцію в України від 18.07.2025 НОМЕР_5 видане ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянство Азербайджан;
зобов'язати Вознесенівський відділ у місті Запоріжжі Управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області повторно розглянути заяву подану ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянство Азербайджан від 20.05.2025.
Позовну заяву мотивовано тим, що позивач 12.05.2025 в'їхав в Україну до своєї родини та 20.05.2025 подав до Вознесенівського відділу у місті Запоріжжі Управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області про надання дозволу на імміграцію, яка фактично складалася працівниками міграційної служби. Однак. 18.07.2025 рішенням відповідача про відмову у наданні дозволу на імміграцію в України від 18.07.2025 НОМЕР_5 позивачу було відмовлено у задоволенні його заяви на підставі пунктів 4, 5 ч. 1 ст. 10 Закону України «Про імміграцію». Позивач вважає вказане рішення необґрунтованим та безпідставним у зв'язку із чим звернувся з даним позовом до суду.
Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 25.08.2025 позовну заяву залишено без руху.
Ухвалою суду від 05.09.2025 відкрито провадження у справі, вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (у порядку письмового провадження).
17 вересня 2025 року на адресу Запорізького окружного адміністративного суду засобами системи «Електронний суд» надійшов відзив Управління Державної міграційної служби в Запорізькій області. Третя особа заперечує проти задоволення позову та наголошує на тому, що у відповідності до чого, на підставі поданих ОСОБА_1 документів та наданої ним інформації сформовано заяву № 400052561 про надання дозволу на імміграцію в Україну. Після перевірки, ОСОБА_1 власним підписом підтвердив правильність внесених до неї відомостей, зауважень щодо правильності внесених відомостей іноземець не заявляв. Тому, доводи представника позивача, про те, що заява про надання дозволу на імміграцію складалась без участі ОСОБА_1 та він не був з нею ознайомлений, є безпідставними, не доведеними. Позивач повну загальну середню освіту отримував в Україні, що свідчить про те, що він володіє українською мовою достатньою для розуміння написаного та заданого в ході прийому заяви №400052561 про надання дозволу на імміграцію в Україну. Під час проведення визначених міграційним законодавством перевірок було встановлено, що за інформацією, що міститься в Єдиному Державному реєстрі боржників наявна інформація, що позивач, неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності за правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху, та має невиконані фінансові зобов'язання перед державою. Згідно отриманої відповіді від Управління міграційної поліції ГУНП в Запорізькій області вих. № 1018/9/01-2025 від 05.06.2025 (вх. № 216/2314.1-25 від 14.06.2025) та наданої довідки, встановлено факти притягнення позивача. до кримінальної відповідальності (у 2004 році засуджено до позбавлення волі, строком на 1 рік та 6 місяців за скоєння кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 186 КК України; у 2006 році засуджено до позбавлення волі, строком на 4 роки за скоєння кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 186 КК України, на підставі ст. 75 КК України, звільнений від відбування покарання з іспитовим строком 3 роки; у 2016 році пред'явлено обвинувачення передбачених та застосовано запобіжний захід тримання під вартою, 17.01.2020 звільнений з СІЗО, та змінено запобіжний захід на цілодобовий домашній арешт з носінням електронного пристрою контролю. Орджонікідзевським районним судом 11.02.2020 засуджено до позбавлення волі строком на 7 років та 5 місяців за скоєння кримінальних правопорушень ч. 1 ст. 14, ч. 3 ст. 27, п.11 ч. 2 ст. 115, ч. 1 ст. 263, ч.1 ст.70, ст. 69 КК України, 11.02.2020 Орджонікідзевським районним судом м. Запоріжжя, на підставі ч. 5 ст. 72 КК України, у зв'язку з відбуттям покарання звільнений). Встановлено наявні підстави для відмови у надання дозволу на імміграцію, у зв'язку з вчиненням особливо тяжкого злочину, відповідно до ч. 6 ст. 12 КК України та згідно ст. 89 КК України судимість не є погашеною. Отже, на час звернення з заявою про надання дозволу на імміграцію (20.05.2025), заявник був обізнаний про притягнення його до кримінальної відповідальності та наявності непогашеної судимості, однак повідомив про себе завідомо неправдиві відомості, приховавши факт наявності непогашеної судимості із зазначенням підстав про притягнення до кримінальної відповідальності на території України. На другій сторінці заяви-анкети, заявником було повідомлено про те, що у разі зазначення у заяві про надання дозволу на імміграцію свідомо неправдивих відомостей, йому буде відмовлено у наданні дозволу на імміграцію. На підставі вищевикладеного, з урахуванням вимог пунктів 4 (зазначив свідомо неправдиві відомості), 5 (виявлено факти невиконання рішення суду чи державних органів, уповноважених накладати адміністративні стягнення) частини першої статті 10 Закону №2491-ІІІ, 18.07.2025 Вознесенівським відділом у місті Запоріжжі УДМС у Запорізький області прийнято рішення про відмову в надані дозволу на імміграцію в Україну громадянину Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Також, під час подання заяви про надання дозволу на імміграцію, ОСОБА_1 , в розділі «Відомості про близьких родичів, що живуть Україні та закордоном» зазначив лише батьків. Відповідач просить відмовити задоволення позовних вимог.
Представник позивача надав до суду відповідь на відзив у якій пояснив, що під час подання заяви про надання дозволу на імміграцію 20.05.2025 працівниками міграційної служби не було надано позивачу належних роз'яснень щодо можливості та необхідності зазначення у заяві відомостей про сина, який є громадянином України. Відповідач, приймаючи оскаржуване рішення, мав би також виходити правових та фактичних наслідків такої дії, а тому був зобов'язаний обґрунтувати суттєву суспільну необхідність прийняття такого рішення та врахувати право позивача на сім'ю та міцність соціальних, культурних і родинних зв'язків у сім'ї позивача. Отже, оскаржене рішення не відповідає критеріям законності, адже не містить жодної оцінки суб'єктом владних повноважень співрозмірності балансу між приватним інтересом позивача та його неповнолітньої дитини на отримання права на постійне проживання в Україні разом із дитиною, яка є громадянкою України, та публічним інтересом держави, у контексті змісту ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Рішення відповідача порушує право та законні інтереси позивача, право на постійне проживання в Україні, право на сім'ю.
Згідно з положеннями статті 258 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Частиною 1 ст. 262 КАС України визначено, що розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи за правилами загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
Відповідно до ч. 2 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України, визначено, що розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.
Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, судом встановлено наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є уродженцем та громадянином Азербайджанської Республіки.
20 травня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Вознесенівського відділу у м. Запоріжжі УДМС у Запорізькій області із заявою № 400052561 про надання дозволу на імміграцію в Україну, оскільки його батько є громадянином України.
До заяви надав такі документи: паспорт громадянина Азербайджанської Республіки № НОМЕР_2 від 10.08.2021, дійсний до 09.08.2031, орган видачі - Міністерство внутрішніх справ, з нотаріально засвідченим перекладом на українську мову; документи про місце проживання в Україні та за кордоном; нотаріально засвідчений переклад свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 , видане 23.01.1986 Атакішилінською сільською радою Кюрдамирського району, Азербайджанської РСР, а/з № 11 від 23.01.1986; паспорт громадянина України № НОМЕР_4 , виданий 07.04.2025, терміном дії до 07.04.2035, орган видачі 2314, на ім'я ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , (батько) уродженець Азербайджанської Республіки, (прийнятий до громадянства України на підставі Указу Президента України від 02.11.2004 № 1363/04 г.).
Заява посвідчена особистим підписом позивача.
Відповідно до змісту заяви ОСОБА_1 притягувався до кримінальної відповідальності, але не знятих (не погашених у встановленому порядку) судимостей не має.
З близьких родичів, що проживають в Україні та закордоном вказано: мати ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (Азербайджанська республіка) та батько ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (м. Запоріжжя).
Згідно повного витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження ОСОБА_1 є батьком ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Єдиний державний реєстр боржників містять відомості про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за порушення у сфері безпеки дорожнього руху.
Відповідно до листа Управління міграційної поліції ГУ НП в Запорізькій області від 05.06.2025 № 1018/9/01-2025 громадянина Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 було притягнуто до кримінальної відповідальності, а саме:
у 2004 році засуджено до позбавлення волі, строком на 1 рік та 6 місяців за скоєння кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 186 КК України;
у 2006 році засуджено до позбавлення волі, строком на 4 роки за скоєння кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 186 КК України, на підставі ст. 75 КК України, звільнений від відбування покарання з іспитовим строком 3 роки; (вирок набрав законної сили 15.01.2007);
у 2016 році пред'явлено обвинувачення передбачених та застосовано запобіжний захід тримання під вартою, 17.01.2020 звільнений з СІЗО, та змінено запобіжний захід на цілодобовий домашній арешт з носінням електронного пристрою контролю. Орджонікідзевським районним судом 11.02.2020 засуджено до позбавлення волі строком на 7 років та 5 місяців за скоєння кримінальних правопорушень ч. 1 ст. 15, ч. 3 ст. 27, п.11 ч. 2 ст. 115, ч. 1 ст. 263, ч.1 ст.70, ст. 69 КК України (вирок набрав законної сили 11.03.2020). Орджонікідзевським районним судом м. Запоріжжя 11.02.2020, на підставі ч. 5 ст. 72 КК України, у зв'язку з відбуттям покарання звільнений. Встановлено наявні підстави для відмови у надання дозволу на імміграцію, у зв'язку з вчиненням особливо тяжкого злочину, відповідно до ч. 6 ст. 12 КК України та згідно ст. 89 КК України судимість 2016 року за ч. 1 ст. 15, п.11 ч. 2 ст. 115, ч. 3 ст. 27, ч. 1 ст. 263 КК України не являється погашеною.
18 липня 2025 року начальником Вознесенівського відділу у м. Запоріжжі УДМС у Запорізькій області прийнято рішення про відмову у наданні дозволу на імміграцію в Україну № 23144300025389 видане ОСОБА_1 про відмову дозволу на імміграцію на підставі п. 4, 5 частини першої ст. 10 Закону України «Про імміграцію».
Вказані обставини підтверджуються наявними у матеріалах справи доказами.
Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 26 Конституції України визначено, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
Відповідно до частини першої статті 33 Конституції України, кожному хто на законних підставах перебуває на території України, гарантуються свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Згідно з частиною другою статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, громадянство, правосуб'єктність громадян, статус іноземців та осіб без громадянства.
Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та порядок їх в'їзду в Україну та виїзду з України визначає та встановлює Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 № 3773-VI (далі - Закон № 3773-VI).
Пунктом 7 частини першої статті 1 Закону № 3773-VI надано визначення поняття іноземця та особи без громадянства, які тимчасово проживають в Україні, як іноземця та особи без громадянства, які отримали посвідку на тимчасове проживання, якщо інше не встановлено законом.
Частинами першою-третьою статті 3 Закону № 3773-VI встановлено, що іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
Іноземці та особи без громадянства, які перебувають під юрисдикцією України, незалежно від законності їх перебування, мають право на визнання їх правосуб'єктності та основних прав і свобод людини.
Іноземці та особи без громадянства зобов'язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.
Відповідно до частини першої статті 4 Закону № 3773-VI іноземці та особи без громадянства можуть відповідно до Закону України «Про імміграцію» від 07.06.2001 № 2491-III (далі - Закон №2491-III) іммігрувати в Україну на постійне проживання.
Положеннями статті 1 Закону №2491-III визначено, що іммігрант - це іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання; дозвіл на імміграцію - це рішення, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.
Відповідно до частини третьої статті 4 Закону №2491-III дозвіл на імміграцію поза квотою імміграції надається: одному з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України, дітям і батькам громадян України; одному з подружжя, якщо другий з подружжя є загиблим (померлим) громадянином України - військовослужбовцем Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, Служби безпеки України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Державної прикордонної служби України, Управління державної охорони України, Державної спеціальної служби транспорту, правоохоронних органів спеціального призначення або розвідувальних органів України (незалежно від строку перебування у шлюбі, дійсному на момент загибелі (смерті), - у разі звернення із заявою про надання дозволу на імміграцію у період дії воєнного стану та протягом шести місяців з дня його припинення чи скасування; 2) особам, які є опікунами чи піклувальниками громадян України, або перебувають під опікою чи піклуванням громадян України; 3) особам, які мають право на набуття громадянства України за територіальним походженням (крім осіб, які раніше перебували в громадянстві України); ь4) особам, імміграція яких становить державний інтерес для України; 5) закордонним українцям, подружжям закордонних українців, їх дітям у разі їх спільного в'їзду та перебування на території України; 6) особам без громадянства, які проживали на території України на підставі посвідки на тимчасове проживання протягом двох років з дня визнання їх особами без громадянства.
Згідно частин п'ятої, шостої статті 9 Закону №2491-III для надання дозволу на імміграцію до заяви додаються такі документи: 1) три фотокартки; 2) оригінал (після пред'явлення повертається) та копія паспортного документа іноземця (паспортних документів - у разі якщо іноземець має множинне громадянство) або документа, що посвідчує особу без громадянства, а також копії сторінок паспортного документа іноземця (паспортних документів - у разі якщо іноземець має множинне громадянство) або особи без громадянства, що містять особисті дані, з перекладом на українську мову, засвідченим в установленому порядку, або копія рішення про визнання особою без громадянства; Іноземці та особи без громадянства, які мають право на отримання дозволу на імміграцію на підставі пункту 9 або 10 частини другої, пункту 1-1 частини третьої статті 4 цього Закону, для отримання дозволу на імміграцію та оформлення посвідки на постійне проживання (у тому числі в порядку обміну) на підставі такого дозволу можуть подавати паспортний документ, термін дії якого закінчився або який підлягає обміну, у разі якщо для отримання нового документа особа зобов'язана звернутися до органів державної влади країни громадянської належності або країни попереднього постійного проживання, якщо така країна вчинила акт збройної агресії проти України або не визнає територіальної цілісності та суверенітету України, або відмовляється визнавати протиправність посягань на територіальну цілісність та суверенітет України, зокрема голосувала проти Резолюції Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй "Про територіальну цілісність України" від 27.03.2014 № 68/262; 2-1) переклад на українську мову сторінки паспортного документа іноземця або документа, що посвідчує особу без громадянства, з особистими даними, засвідчений у встановленому законодавством порядку; 2-2) оригінал (після пред'явлення повертається) та копія документа, що підтверджує законність перебування/тимчасового проживання на території України (для осіб, зазначених у пункті 2 частини першої цієї статті); 3) документ про місце проживання особи в Україні та за кордоном; 4) відомості про склад сім'ї, копія свідоцтва про шлюб (якщо особа, яка подає заяву, перебуває в шлюбі); 5) документ про те, що особа не є хворою на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я. Вимога пункту 5 не поширюється на осіб, зазначених у пунктах 1, 1-1, 3, 6 частини третьої статті 4 цього Закону.
Крім зазначених документів подаються, зокрема: для осіб, зазначених у пункті 4 частини другої та у пункті 1 частини третьої статті 4 цього Закону, - копії документів, що засвідчують їх родинні стосунки з громадянином України (пункт 4 частини сьомої статті 9 Закону України Про імміграцію).
Підстави для відмови у наданні дозволу на імміграцію визначені у статті 10 Закону №2491-III, відповідно до змісту якої дозвіл на імміграцію не надається:
1) особам, засудженим до позбавлення волі на строк більше одного року за вчинення діяння, що відповідно до законів України визнається злочином, якщо судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку;
2) особам, які вчинили злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людяності та людства, як їх визначено в міжнародному праві, або розшукуються у зв'язку із вчиненням діяння, що відповідно до законів України визнається тяжким злочином, або їм повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, досудове розслідування якого не закінчено;
3) особам, хворим на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я;
4) особам, які в заявах про надання дозволу на імміграцію зазначили свідомо неправдиві відомості чи подали підроблені документи або документи, що не підтверджують законність перебування на території України на день подання документів для отримання дозволу на імміграцію чи наявність підстав для отримання дозволу на імміграцію, передбачених статтею 4 цього Закону, або документи, що підтверджують підстави, які припинилися;
4-1) особам, які уклали шлюб з громадянином України або іммігрантом, факт перебування в якому є підставою для надання дозволу на імміграцію, якщо такий шлюб за рішенням суду визнано недійсним у разі його фіктивності або якщо наявні обставини, визначені у статті 4-1 цього Закону;
4-2) особам, які не подали всі передбачені цим Законом документи;
4-3) особам, які під час попереднього перебування в Україні були притягнуті до кримінальної або адміністративної відповідальності за вчинення незаконного перетинання чи спробу незаконного перетинання державного кордону України або порушили порядок в'їзду на тимчасово окуповану територію України чи виїзду з неї, або порушили законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства;
4-4) особам, які не подали всі передбачені цим Законом документи та/або не усунули інші недоліки у строк, визначений у рішенні про залишення заяви без руху;
5) особам, яким на підставі закону заборонено в'їзд на територію України, а також особам, стосовно яких виявлено факти невиконання рішення суду чи державних органів, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або які мають інші майнові зобов'язання перед державою, фізичними чи юридичними особами, включаючи ті, що пов'язані з попереднім видворенням за межі України, у тому числі після закінчення строку заборони подальшого в'їзду в Україну;
6) в інших випадках, передбачених законами України.
Положення пунктів 1, 3 не поширюються на осіб, зазначених у пунктах 1, 3 частини третьої статті 4 цього Закону.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальні органи чи територіальні підрозділи (у разі їх утворення), які прийняли рішення про відмову у наданні такого дозволу, надсилають його копію рекомендованим листом протягом трьох робочих днів з дня прийняття безпосередньо заявнику із зазначенням підстави відмови відповідно до цього Закону та роз'ясненням порядку і строків оскарження такого рішення або через Міністерство закордонних справ України до відповідної закордонної дипломатичної установи України.
Процедуру провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію іноземцям та особам без громадянства, які іммігрують в Україну, поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, а також компетенцію центральних органів виконавчої влади та підпорядкованих їм органів, які забезпечують виконання законодавства про імміграцію, визначено Порядком провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про відкликання дозволу на імміграцію, визнання недійсними таких рішень, їх оскарження та виконання, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2002 № 1983 (далі - Порядок № 1983 в редакції, чинній на час звернення за наданням позивачу дозволу на імміграцію).
У відповідності до абз. 5 пункту 2 Порядку № 1983 рішення за заявами про надання дозволу на імміграцію залежно від категорії іммігрантів приймають територіальні підрозділи Департаменту в міських, районних у містах управліннях органів внутрішніх справ (далі - територіальні підрозділи) - стосовно іммігрантів, які на законних підставах перебувають на території України і є іммігрантами позаквотової категорії (крім іммігрантів, стосовно яких рішення приймає Департамент), а саме: одного з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України, дітей, які не досягли 18 років, та непрацездатних батьків, які вважаються членами сім'ї іммігранта відповідно до права іноземної держави .
Заяви про надання дозволу на імміграцію подаються, зокрема, до територіальних підрозділів за місцем проживання - особами, які тимчасово перебувають в Україні на законних підставах (пункт 10 Порядку № 1983).
Згідно пункту 12 Порядку № 1983 територіальні підрозділи за місцем проживання, до яких подано заяви про надання дозволу на імміграцію:
формують справи, перевіряють підстави, законність перебування в Україні іммігрантів, інформацію, зазначену ними у заяві про надання дозволу на імміграцію, справжність поданих документів та відповідність, їх оформлення вимогам законодавства, у разі потреби погоджують це питання з органами місцевого самоврядування, у межах своєї компетенції з'ясовують питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію;
проводять перевірку законності перебування в Україні іммігранта з використанням інтегрованої міжвідомчої інформаційно-комунікаційної системи щодо контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний кордон України (система "Аркан"), або шляхом надсилання запитів до Адміністрації Держприкордонслужби;
проводять перевірку даних іммігранта за банками даних Інтерполу з метою отримання інформації, яка є підставою для відмови у наданні дозволу на імміграцію відповідно до вимог пункту 2 частини першої статті 10 Закону України "Про імміграцію";
проводять перевірку даних іммігранта щодо відсутності в нього майнових зобов'язань перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи ті, що пов'язані з попереднім видворенням за межі України, у тому числі після закінчення строку заборони подальшого в'їзду в Україну, з використанням Єдиного реєстру боржників та відомчої інформаційної системи ДМС;
проводять перевірку інформації щодо застосування до іммігранта санкцій відповідно до Закону України "Про санкції" з використанням Державного реєстру санкцій;
у разі необхідності одержання відомостей з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження особи та її походження, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, шлюб, розірвання шлюбу, зміну імені, смерть такі відомості одержуються в установленому законодавством порядку;
у разі необхідності підтвердження інших відомостей про заявника або дійсності поданих ним документів надсилаються запити засобами поштового зв'язку або за наявності технічної можливості в електронній формі (в електронній формі через систему електронного документообігу з накладенням кваліфікованого електронного підпису) відповідним державним органам (в тому числі іноземних держав) або їх структурним підрозділам;
надсилають у місячний строк разом з матеріалами справи інформацію про результати їх розгляду територіальним органам ДМС або територіальним підрозділам ДМС (відповідно до категорії іммігрантів). Справи, прийняття рішення за якими належить до компетенції ДМС чи територіальних органів ДМС, надсилаються територіальним органам ДМС, в інших випадках - територіальним підрозділам ДМС;
здійснюють провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію, якщо таке провадження належить до їх компетенції.
Пунктом 14 Порядку № 1983 визначено, що Територіальні органи ДМС і територіальні підрозділи ДМС після отримання документів від зазначених у пунктах 12 і 13 цього Порядку органів перевіряють у місячний строк правильність їх оформлення, з'ясовують у межах своєї компетенції питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію, передбачених статтею 10 Закону України "Про імміграцію", надсилають відповідні запити до МВС, органів Національної поліції, регіональних органів СБУ та Держприкордонслужби.
МВС, Держприкордонслужба, органи Національної поліції, регіональні органи СБУ, функціональні підрозділи Центрального управління СБУ, органи військової контррозвідки СБУ проводять відповідно до компетенції перевірку з метою виявлення осіб, яким дозвіл на імміграцію не надається.
За результатами перевірки в місячний строк після надходження таких запитів надається відповідь про наявність або відсутність підстав для відмови в наданні дозволу на імміграцію. У разі наявності підстав для відмови в наданні дозволу на імміграцію у відповіді зазначається інформація про ці підстави з посиланням на відповідний підпункт частини першої статті 10 Закону України "Про імміграцію" та до неї долучаються матеріали, що підтверджують такі підстави (за відсутності визначених законом заборон для їх передачі або розголошення).
У разі коли у визначений строк відповідь щодо результатів перевірки, зазначеної в абзаці другому цього пункту, не отримана, рішення про надання дозволу на імміграцію чи про відмову в наданні такого дозволу приймається відповідно до пункту 16 цього Порядку та в межах строків, визначених частиною шістнадцятою статті 9 Закону України "Про імміграцію".
У разі коли прийняття рішення щодо надання дозволу на імміграцію належить до компетенції територіальних органів ДМС і територіальних підрозділів ДМС, вони у разі отримання від зазначених в абзаці другому пункту 14 цього Порядку органів відповідей аналізують їх у місячний строк та на підставі матеріалів справи приймають рішення про надання дозволу на імміграцію чи про відмову у наданні такого дозволу з урахуванням інформації, отриманої у ході проведення перевірок, передбачених пунктом 12 цього Порядку, а також результатів проведення процедури перевірки обставин, за яких факт перебування у шлюбі з громадянином України або іммігрантом не визнається підставою для надання дозволу на імміграцію.
Дозвіл на імміграцію згідно з додатком 1 або рішення про відмову в наданні дозволу на імміграцію згідно з додатком 2 формується за допомогою відомчої інформаційної системи ДМС та підписується керівником/заступником керівника територіального органу ДМС, керівником/заступником керівника територіального підрозділу ДМС шляхом накладення кваліфікованого електронного підпису. У разі відсутності технічної можливості підписання дозволу на імміграцію або рішення про відмову в наданні дозволу на імміграцію шляхом накладення кваліфікованого електронного підпису такі документи підписуються власноручно та скануються особою, яка їх підписала, із застосуванням засобів відомчої інформаційної системи ДМС до заяви про надання дозволу на імміграцію. (пункт 16 Порядку № 1983).
Судом встановлено, що підставою для відмови позивачу у наданні дозволу на імміграцію в Україну став висновок про те, що позивач: подав про себе неправдиві відомості щодо наявності не знятих (не погашених) судимостей та членів сім'ї (наявності сина громадянина України), а також, невиконання ним рішення державних органів, уповноважених накладати адміністративні стягнення.
Такий висновок відповідачем сформовано на підставі листа Управління міграційної поліції ГУ НП в Запорізькій області від 05.06.2025 № 1018/9/01-2025, витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження та відомостей з Єдиного реєстру боржників.
Судом враховано, що за пунктом 4 частини першої статті 10 Закону №2491-III обставиною, за якою дозвіл на імміграцію не надається, є зазначення особою в заяві про надання дозволу на імміграцію свідомо неправдивих відомостей чи подання підроблених документів.
Під час розгляду даної справи судом не встановлено обставин, які б свідчили про те, що заява від 20.05.2025 подавалася не позивачем або про те, що позивач не розумів її змісту.
У відповіді на відзив представник позивача зазначає про те, що відповідачем не було надано позивачу належних роз'яснень щодо можливості та необхідності зазначення у заяві відомостей про сина, який є громадянином України. Однак, суд вважає, що заява містить досить доступні до розуміння вимоги, а відповідно, маючи сумніви у особливостях її заповнення позивач міг отримати необхідні уточнення у працівників відповідача.
Доводи позову про неконкретність підстав для прийняття оскаржуваного рішення суд вважає їх безпідставними та такими, що спростовуються наявними матеріалами справи.
Щодо доводів позивача про необхідність врахування обставин його сімейного стану під час прийняття оскаржуваного рішення, суд зазначає, що Верховний Суд у своїх постановах, зокрема від 10.10.2019 у справі № 2340/2910/18, від 18.03.2021 у справі №522/1441/18 та від 29.05.2023 у справі № 522/5683/22, неодноразово наголошував на тому, що сам по собі факт наявності у іноземця на території України дружини та дітей, як і відсутність у країні походження близьких родичів, а також будь-якого майна, не спростовує встановлені відповідачем порушення з боку позивача та не є підставою для скасування оскаржуваного рішення, адже чинним законодавством не передбачено виключень із загальних для всіх іноземців правил перебування на території України і не звільняють особу від відповідальності за вчинення порушення міграційного законодавства України.
При цьому бажання іноземця чи особи без громадянства зберегти свої сімейні права та дотримуватися прав та законних інтересів дитини покладає саме на цю особу передбачені діючим законодавством обов'язки щодо оформлення права на проживання (перебування) в Україні, а за відсутності волевиявлення та здійснення будь-яких дій такої особи з метою легалізації на території України (щонайменше звернення до міграційних органів з цього приводу), вказані права не можуть бути реалізовані шляхом незастосування державними органами до цієї особи наслідків незаконного перебування в Україні всупереч діючого законодавства (постанови Верховного Суду від 23.01.2020 у справі №343/2242/16, від 10.10.2019 у справі №2340/2910/18, від 12.08.2020 у справі №755/14023/17, від 13.10.2021 у справі №263/14519/20, від 13.04.2021 у справі №211/1113/18(2-а/211/91/18), від 26.01.2022 у справі №200/9761/20-а).
Варто також додати, що саме по собі проживання особи на території України родичів особи, не означає автоматично, що особі буде надано дозвіл на імміграцію з міркуваннями збереження її приватного життя, внаслідок зобов'язань держави відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Тобто мова йде про відповідальність самого позивача, який був свідомий того, що наявність невиконаних ним рішень державних органів, уповноважених накладати адміністративні стягнення, ускладнить вирішення питання його міграційного статусу та зробить збереження сімейного життя сумнівним з огляду на перебування його на території України нелегально..
Так, у справі Jeunesse v. the Netherlands (no 12738/10) Європейський суд з прав людини відзначив, що: «коли держава-учасниця толерує присутність іноземця на своїй території… така держава-учасниця дозволяє іноземцю приєднатися до суспільства приймаючої країни, формувати стосунки та створити родину. Однак це не тягне за собою автоматично обов'язку влади держави-учасниці, внаслідок зобов'язань відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, дозволити йому чи їй оселитися в цій країні».
Суд зауважує, що позивач неодноразово був притягнутий до адміністративної відповідальності за порушення у сфері безпеки дорожнього руху, а тому він був обізнаний про наявність невиконаних зобов'язань перед державою.
Позивач, який не дотримується законодавства України та не виконує покладені на нього зобов'язання, не має права сподіватися, що державні органи будуть толерувати до порушення ним вимог законодавства задля виконання зобов'язань, взяти відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, дозволивши йому чи їй оселитися в цій країні.
Водночас, суд зауважує, що позивач не позбавлений можливості повторно звернутися до відповідача за отриманням дозволу на імміграцію.
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують.
Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов'язаний оцінити, виконуючи свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від09.12.1994, серія A, № 303-A, п.29).
Відповідно до статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно зі статтею 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Статтею 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб'єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з'ясування об'єктивної істини у справі.
Правильність саме такого тлумачення змісту ч. 1 ст. 77 та ч. 2 ст. 77 КАС України підтверджується правовим висновком постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020 по справі № 520/2261/19, що визначений ст. 77 КАС України обов'язок відповідача - суб'єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов'язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
Таким чином, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
З приводу розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі (частина 1 статті 143 КАС України).
Відповідно до приписів статті 139 КАС України, з огляду на ухвалення судом рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, за відсутності доказів понесення судових витрат відповідачем, підстав для їх розподілу немає.
Керуючись ст.ст. 72, 77, 90, 139, 242, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
В задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) представник Вартанова Гаяне Михайлівна (адреса для листування: 69032, м. Запоріжжя, пр. Металургів, буд. 3; АДРЕСА_3 ) до Вознесенівського відділу у місті Запоріжжі УДМС у Запорізькій області (69035, Україна, Запорізька область, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 145В, ЄДРПОУ 37834773), третя особа яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Управління Державної міграційної служби в Запорізькій області (69057, Україна, Запорізька область, м. Запоріжжя, вул. Незалежної України, буд. 90, ЄДРПОУ 37834773) про визнання незаконним та скасування рішення про відмову у наданні дозволу на імміграцію в Україну - відмовити.
Розподіл судових витрат не проводиться.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня його проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення у повному обсязі складено та підписано 07 листопада 2025 року.
Суддя О.О. Артоуз