07 листопада 2025 року Справа № 280/7416/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Артоуз О.О., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
25 серпня 2025 року до Запорізького окружного адміністративного суду засобами системи «Електронний суд» надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військової частини НОМЕР_2 (далі - відповідач) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії, відповідно до якої позивач просить суд:
визнати протиправною відмову військової частини НОМЕР_2 (лист №1535/1037 від 22.08.2025) у нарахуванні та виплаті одноразової грошової допомоги;
зобов'язати військову частину НОМЕР_2 здійснити нарахування та виплату одноразової допомоги після укладення першого контракту відповідно до підпункту 8 пункту 6 Постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» у розмірі десяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» на 1 січня календарного року.
Позовну заяву мотивовано тим, що позивач був мобілізованим об'єднаним ІНФОРМАЦІЯ_1 до Збройних Сил України. Між позивачем військовослужбовцем помічником командира батальйону з правової роботи НОМЕР_4 окремого батальйону територіальної оборони НОМЕР_5 окремої бригади територіальної оборони Регіонального управління Сил територіальної оборони « ІНФОРМАЦІЯ_2 » Сил територіальної оборони Збройних Сил України та Міністерством оборони України в особі Командувача Силами територіальної оборони Збройних Сил України 15.02.2023 укладено перший контракт проходження військової служби. Військова частина НОМЕР_6 , до якої позивач був зарахований наказом командира частини №39 від 08.02.2023, у липні 2025 році була розформована відповідно до Директиви Генерального штабу Збройних Сил України від 22.05.2025 № Д-3/265 та Директиви ІНФОРМАЦІЯ_3 від 22.05.2025 № Д-22/АКС. Правонаступником військової частини НОМЕР_6 є військова частина НОМЕР_2 . 17 серпня 2025 року позивачем подано звернення командиру військової частини НОМЕР_2 про нарахування та виплату одноразової грошової допомоги після укладення першого контракту. Рішенням командира військової частини відмовлено позивачу в нарахуванні та виплаті одноразової грошової допомоги після укладення першого контракту з мотивів того, що в пункті 1 Розділу ХХІІ наказу Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 прямо не зазначено обов'язку виплати одноразової грошової допомоги після укладення першого контракту зі строком дії контракту «до оголошення демобілізації». Вважаючи відмову відповідача протиправною та такою, що порушує його право позивач звернувся з даним позовом до суду і просить задовольнити позов у повному обсязі.
Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 01.09.2025 відкрито спрощене позовне провадження у справі, вирішено здійснити розгляд справи без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) та без проведення судового засідання.
15 вересня 2025 року до суду надійшов відзив Військової частини НОМЕР_2 на позовну заяву. Відповідач заперечує проти позову в повному обсязі. На цей час положення п.1 р.XXII Порядку № 260 є актуальними з урахуванням змін до ст. 23 Закону України “Про військовий обов'язок та військову службу» та інших нормативно-правових актів. Вони забезпечують правове регулювання виплати одноразової грошової допомоги залежно від строків контракту, відповідають вимогам законодавства щодо стимулювання утримання кваліфікованих кадрів у Збройних Силах України та не передбачають виплату одноразової грошової допомоги після укладення першого контракту строком на час до оголошення рішення про демобілізацію. З урахуванням наведеного вимоги позивача щодо виплати одноразову грошову допомогу після укладення першого контракту не підлягає задоволенню. Таким чином, командування військової частини НОМЕР_2 діяло відповідно до вимог чинного законодавства. Відповідач вважає, що позивачем порушено строк звернення до суду з даним позовом та просить відмовити у задоволенні позову.
Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 03.11.2025 витребувано додаткові докази у справі.
Згідно з положеннями статті 258 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Частиною 1 ст. 262 КАС України визначено, що розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи за правилами загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
Відповідно до ч. 2 ст. 262 КАС України, визначено, що розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.
Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, судом встановлено наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , мобілізованим ІНФОРМАЦІЯ_1 до Збройних Сил України.
У лютому 2023 року між позивачем та Міністерством оборони України укладено контракт проходження військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб офіцерського складу, який набрав чинності 16.02.2023 (далі - Контракт).
Контракт є строковим та укладений «строком до оголошення демобілізації» (п. 3 Контракту).
Доказів того, що вказаний Контракт є не першим для позивача, втратив чинність або був розірваний матеріали справи не містять.
Відповідно до записів у посвідченні офіцера серії НОМЕР_7 ОСОБА_1 проходив службу у військовій частині НОМЕР_6 .
Відповідно до Директиви Генерального штабу Збройних Сил України від 22.05.2025 № Д-3/265 та Директиви ІНФОРМАЦІЯ_3 від 22.05.2025 № Д-22/АКС військова частина НОМЕР_2 є правонаступником військових частин НОМЕР_8 , НОМЕР_9 , НОМЕР_10 , НОМЕР_6 у зв'язку із переформатуванням.
17 серпня 2025 року позивач звернувся до командування військової частини НОМЕР_2 із заявою про нарахування та виплату одноразової грошової допомоги за підписаний перший контракт відповідно до п. 3 розд. ХХІІ Порядку № 260.
Листом від 22.08.2025 № 1553/10737 відповідач відмовив позивачу у виплаті грошової допомоги за підписання першого контракту із посиланням на те, що контракт ним укладено до оголошення демобілізації, що не підпадає під умови, визначені п. 3 розд. ХХІІ Порядку № 260.
Вказані обставини не є спірними та підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами.
Суд, оцінивши повідомлені сторонами обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наявність достатніх підстав для прийняття законного та обґрунтованого рішення у справі.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.
Статтею 17 Конституції України, встановлено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом.
Статтею 65 Конституції України, визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України.
Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону, яким є Закон України "Про військовий обов'язок та військову службу" від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII).
Закон № 2232-XII здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
За приписами статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-ХІІ (далі - Закон № 2011-ХІІ (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин)) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
Відповідно до підпункту 8 пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - постанова №704), визначено виплачувати одноразову грошову допомогу військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу після укладення ними першого контракту в таких розмірах:
- особам рядового складу - вісім розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року;
- особам сержантського і старшинського (молодшого начальницького) складу - дев'ять розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року;
- особам офіцерського (середнього, старшого та вищого начальницького) складу - десять розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року.
При цьому, пунктами 2, 3 постанови №704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу здійснювати в порядку, що затверджується Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством фінансів, Міністерством інфраструктури, Міністерством юстиції, Службою безпеки, Управлінням державної охорони, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації (далі - державні органи).
Тобто, безпосередньо Законом №2011-XII та постановою №704 визначено, що виплата грошового забезпечення військовослужбовцям, до яких законодавцем віднесено і позивача, здійснюється в порядку, що затверджується Міністерством оборони України.
В свою чергу, наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за №745/32197, затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі - Порядок №260), який визначає механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам.
Згідно із пунктом 1 розділу ХХІІ Порядку №260, одноразова грошова допомога військовослужбовцям після укладення ними першого контракту виплачується: особам, які приймаються на посади рядового складу строком на 3 роки; особам, які приймаються на посади сержантського і старшинського складу строком від 3 до 5 років; особам, які приймаються на військову службу за контрактом осіб офіцерського складу строком від 1 до 5 років; особам, які підписали контракт строком на 5 років, із числа військовослужбовців, призначених на посади осіб сержантського і старшинського складу, осіб офіцерського складу після закінчення вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти (підготовка яких здійснюється за державним замовленням), за умови вступу до виконання обов'язків за цими посадами.
Пунктом 3 розділу ХХІІ Порядку №260 визначено, виплата одноразової грошової допомоги здійснюється за рапортом військовослужбовця після набрання чинності першим контрактом, призначення на посаду та вступу до виконання обов'язків за посадою на підставі наказу командира. При цьому військовослужбовцям, що уклали перший контракт про проходження військової служби під час навчання у вищих військових навчальних закладах, військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти, військових коледжах або навчальних частинах (центрах), одноразова грошова допомога виплачується після закінчення навчання у цих навчальних закладах у військових частинах, до яких їх призначено для подальшого проходження військової служби.
Відповідно до пункту 4 розділу ХХІІ Порядку №260 (у редакції чинній станом на час звернення позивача із заявою про виплату ОГД) одноразова грошова допомога не виплачується:
- особам рядового складу, які в період проходження військової служби за контрактом уклали контракт про проходження військової служби на посадах сержантського та старшинського складу;
- особам сержантського та старшинського складу, яких у період проходження військової служби за контрактом прийнято на військову службу за контрактом осіб офіцерського складу;
- особам офіцерського складу, які в період проходження кадрової військової служби в добровільному порядку виявили бажання проходити військову службу за контрактом;
- у разі продовження військової служби за новим контрактом;
- у разі повторного прийняття на військову службу за контрактом осіб, звільнених з військової служби за контрактом;
- у разі підписання контракту для проходження військової служби у Збройних Силах України особами, звільненими з військової служби за контрактом, з інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також зі служби в правоохоронних органах.
Згідно із пунктом 2.1.6 Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, затвердженої наказом Генерального штабу Збройних Сил України від 07.04.2017 №124, рапорт (заява) - письмове звернення військовослужбовця (працівника) до вищої посадової особи з проханням (надання відпустки, матеріальної допомоги, поліпшення житлових умов, переведення, звільнення тощо) чи пояснення особистого характеру.
Відповідно до статей 14, 31, 66 Закону України «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України» від 24.03.1999 № 548-XIV, із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.
Начальники, яким військовослужбовці підпорядковані за службою, у тому числі і тимчасово, є прямими начальниками для цих військовослужбовців. Найближчий до підлеглого прямий начальник є безпосереднім начальником.
Командир бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) в мирний і воєнний час відповідає за бойову та мобілізаційну готовність, укомплектованість особовим складом, успішне виконання бригадою (полком, кораблем 1 і 2 рангу, окремим батальйоном) бойових завдань; бойову підготовку, виховання, військову дисципліну, морально-психологічний стан, збереження життя і зміцнення здоров'я особового складу; внутрішній порядок; стан і збереження зброї, боєприпасів, бойової та іншої техніки, пального та інших матеріальних засобів; стан фінансового господарства; всебічне забезпечення бригади, стан пожежної та екологічної безпеки.
Командир бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) є прямим начальником усього особового складу полку.
Відповідно до пункту 4.3 Правил організації фінансового забезпечення військових частин, установ та організацій Збройних Сил України, затверджених наказом Міністерства оборони України від 22.05.2017 №280 "Про організацію фінансового забезпечення військових частин, установ та організацій Збройних Сил України", виплата грошового забезпечення, заробітної плати та інші виплати (індексація, грошова компенсація за речове майно, харчування, піднайом житла тощо) особовому складу здійснюється за місцем штатної служби (перебування та фінансовому та інших видах забезпечення).
Аналіз вказаних норм законодавства свідчить про те, що одноразова грошова допомога після укладення першого контракту (ОГД), запроваджена з 01.01.2018 підпунктом 8 пункту 6 постанови КМУ № 704, належить до одноразових додаткових видів грошового забезпечення військовослужбовців. Це одноразова виплата, яку держава надає громадянам, що вперше укладають контракт на проходження військової служби. Ця ОГД спрямована на підтримку новобранців та стимулювання громадян до вступу на військову службу. Така ОГД виплачується зокрема військовослужбовцям Збройних Сил України, які вперше вступили на військову службу за контрактом та уклали перший контракт одного із таких видів: контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу; контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб сержантського і старшинського складу; контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб офіцерського складу. Право на отримання ОГД для військовослужбовця виникає після набрання чинності першим контрактом, призначення на посаду та вступу до виконання обов'язків за посадою. Вказана ОГД виплачується один раз, на підставі наказу командира військової частини із зазначенням у ньому нарахованої суми до виплати, який видається на підставі рапорту військовослужбовця. ОГД виплачується у складі грошового забезпечення за місцем перебування військовослужбовця на грошовому забезпеченні. Розмір ОГД залежить від виду укладеного військовослужбовцем контракту про проходження військової служби та від прожиткового мінімуму працездатних осіб, встановленого Законом про державний бюджет на 1 січня календарного року, коли укладено відповідний контракт. ОГД не виплачується у випадках, визначених у пункті 4 розділу ХХІІ Порядку №260.
Судом встановлено, що позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату йому одноразової грошової допомоги після укладення першого контракту.
Суд відхиляє такі мотиви та аргументи щодо того, що виплати одноразової грошової допомоги залежно від строків контракту, оскільки виплата одноразової грошової допомоги у зв'язку з підписанням першого контракту військовослужбовцям, які прийняті на військову службу за контрактом під час дії воєнного стану, не поставлена у залежність від оголошення рішення про демобілізацію.
Суд зазначає, що військовослужбовець може реалізувати право на отримання ОГД у будь-який момент під час проходження військової служби за контрактом, шляхом подання відповідного рапорту. Рішення по суті рапорту приймає командир військової частини за місцем служби військовослужбовця.
Зважаючи на викладене вище, відповідач протиправно відмовив позивачу у здійсненні нарахування та виплати одноразової допомоги після укладення першого контракту відповідно до підпункту 8 пункту 6 постанови КМУ від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб".
Щодо визначення розрахункової величини для обрахунку одноразової грошової допомоги, суд зазначає наступне.
Як вже було зазначено судом вище, відповідно до підпункту 8 пункту 6 постанови №704 одноразова грошова допомога особам офіцерського (середнього, старшого та вищого начальницького) складу виплачується у розмірі десяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року.
Позивачем укладений контракт на походження військової служби з Міністерством оборони України - 16.02.2023.
Як наслідок, з 16.02.2023 тобто після укладення позивачем першого контракту виник обов'язок виплатити йому одноразову грошову допомогу відповідно до підпункту 8 пункту 6 постанови №704.
В свою чергу, пунктом 3 розділу ХХІІ Порядку №260 визначено, що виплата одноразової грошової допомоги здійснюється за рапортом військовослужбовця після набрання чинності першим контрактом.
Отже, у відповідача у 2023 році на виконання підпункту 8 пункту 6 постанови №704 виник обов'язок виплатити позивачу одноразову грошову допомогу з розрахунку десяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, тобто Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік». Однак, підставою для нарахування та виплати відповідачем такої доплати є рапорт, в даному випадку заява позивача, що подана лише у 2025 році.
Звання молодшого лейтенанта відповідно до ч. 2 ст. 5 Закону № 2232-XII відноситься до військових звань молодшого офіцерського складу.
Відповідно до висновків Верховного Суду у постанові від 10.08.2020 у справі №522/1611/17, Верховний Суд зазначив, що в контексті завдань адміністративного судочинства (статті 2 КАС України) звернення до суду є способом захисту порушених прав, свобод або законних інтересів позивача.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зауважувала, що у кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату позивач хоче досягнути унаслідок вирішення спору. Суд розглядає справи у межах заявлених вимог, але, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим кодексом. Виконання такого обов'язку пов'язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (постанови Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2021 у справі № 9901/172/20, від 01.07.2021 у справі № 9901/381/20, від 26.10.2021 у справі № 766/20797/18, від 01.02.2022 у справі № 750/3192/14, від 22.09.2022 у справі № 462/5368/16-ц, від 04.07.2023 у справі № 233/4365/18.
Суд вважає, що за суттю запровадженого ст. 8 Конституції України принципу верховенства права негативні наслідки, спричинені неоднозначністю, суперечливістю чи прогалинами в законодавстві у сфері публічно-правових відносин, не можуть застосовуватись на шкоду приватній особі чи бути підставою для розширеного тлумачення повноважень суб'єктів владних повноважень, а натомість - в окресленому випадку підлягає застосуванню принцип «найбільш сприятливого становища для особи» (favor libertatis).
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За викладених обставин справи суд дійшов висновку про необхідність вийти за межі позовних вимог для належного захисту прав позивача та зобов'язати відповідача здійснити нарахування та виплату одноразової допомоги після укладення першого контракту відповідно до підпункту 8 пункту 6 Постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» у розмірі десяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» на 1 січня календарного року.
Щодо доводів скаржника про пропуск позивачем строку звернення до суду з позовом, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Частинами першою та другою статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) визначено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову необхідно обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум.
Повертаючись до обставин справи, що розглядається, суд зауважує, що відповідно до пункту 2 розділу I Порядку №260 грошове забезпечення військовослужбовця включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Предметом спору у цій справі є не виплати позивачу одноразової грошової допомоги після укладення першого контракту, яка включається до складу грошового забезпечення працівника, відтак у спорах щодо виплати такої застосовується тримісячний строк звернення до суду, передбачений частиною першою статті 233 КЗпП.
При цьому суд наголошує на тому, що підставою для нарахування та виплати такої доплати є рапорт військовослужбовця.
В даному випадку заява позивача подана лише у серпні 2025 році, а порушення прав позивача спричинено саме відмовою відповідача від 22.08.2025.
Відтак тримісячний строк звернення до суду з цим позовом слід обраховувати з моменту, коли позивач отримав документальне підтвердження про порушення його прав, свобод чи інтересів - 22.08.2025.
Відповідно, звернувшись до суду з даним позовом 23.08.2025 позивач не пропустив строку звернення до суду.
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують.
Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від09.12.1994, серія A, № 303-A, п.29).
Згідно пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.
Положеннями ст.13 Конвенції встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. У рішенні від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» ЄСПЛ вказав, що норма статті 13 Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Сутність цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органу розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечать при цьому виконання своїх зобов'язань. Суд визнав, що вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачені національним законодавством (пункт 145 рішення).
Частиною другою статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно положень ч. 2 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно із частиною першою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною другою статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Статтею 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб'єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з'ясування об'єктивної істини у справі.
Правильність саме такого тлумачення змісту ч. 1 ст. 77 та ч. 2 ст. 77 КАС України підтверджується правовим висновком постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020 по справі № 520/2261/19, що визначений ст. 77 КАС України обов'язок відповідача - суб'єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов'язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
Враховуючи положення частин першої, другої статті 77, 90 КАС України, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд вважає, що, заявлені позовні вимоги знайшли своє підтвердження матеріалами справи, відповідно є обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню.
З приводу розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі (частина 1 статті 143 КАС України).
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає, що у відповідності до приписів частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору і такий фактично не сплачувався, відсутні підстави для вирішення питання про відшкодування судового збору.
Керуючись ст.ст. 72, 77, 90, 139, 242, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною відмову військової частини НОМЕР_2 (лист №1535/1037 від 22.08.2025) у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги після укладення першого контракту відповідно до підпункту 8 пункту 6 Постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».
Зобов'язати військову частину НОМЕР_2 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 одноразової допомоги після укладення першого контракту відповідно до підпункту 8 пункту 6 Постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» у розмірі десяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» на 1 січня календарного року.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Розподіл судових витрат не проводиться.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня його проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення у повному обсязі складено та підписано 07 листопада 2025 року.
Суддя О.О. Артоуз